Валютний ринок

Реферат На тему

ВАЛЮТНИЙ РИНОК

Зміст

1. Поняття валюти і валютного ринку

2. Валютний курс і конвертованість валюти

3. Валютні операції

4. Поняття і завдання валютного регулювання та валютного контролю в Україні

5. Валютний ринок України

1. Поняття валюти і валютного ринку

Під валютою (від італ. valuta -- цінність, вартість) розуміють гроші і грошові знаки іноземних держав, а також платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках.

Поняття валюти є досить широким і включає:

національну валюту -- грошову одиницю, емітовану даною країною;

іноземну валюту -- грошові одиниці, що емітовані іншими країнами;

наднаціональні розрахункові одиниці та платіжні засоби -- умовні грошові одиниці, що створюються та імітуються міжнародними економічними та валютно-кредитними організаціями для використання в міжнародних валютних відносинах: СПЗ (спеціальні права запозичення), ЕКЮ, а пізніше Євро (європейська грошова одиниця), КФА (африканський франк) та ін. Зовнішньоекономічні відносини об'єктивно обумовлюють участь усіх учасників фінансово-кредитних відносин (юридичних, фізичних осіб і держави) у процесі купівлі-продажу іноземної валюти.

Валютний ринок як економічна категорія відображає сукупність економічних та організаційних відносин у процесі купівлі-продажу іноземної валюти і платіжних документів в іноземних валютах. Валютний ринок включає в себе як підсистему валютних відносин, так і інституціональний механізм (сукупність установ та організацій, що забезпечує функціонування валютних ринкових механізмів).

Головними функціями валютного ринку є:

* реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;

сприяння поглибленню міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;

визначення і формування попиту і пропозиції на іноземні валюти;

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

хеджування валютних ризиків;

диверсифікація валютних резервів;

одержання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями.

Валютні ринки поділяються:

за сферою функціонування -- на національні, що забезпечують рух валюти у даній країні та обслуговують зв'язки з міжнародними валютними центрами, та регіональні: Європейський (з центрами у Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюриху); Американський (Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль), Азіатський (Токіо, Гонконг, Сінгапур, Бахрейн);

за видами валютних операцій -- на ф'ючерсні, форвардні, депозитні;

за рівнем організації -- на біржовий та позабіржовий. Біржовий ринок представлений валютними біржами, а позабіржовий (міжбанківський) передбачає участь банків, фінансових установ, юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності.

Розрізняють також спеціальні валютні ринки: відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсійних операцій, окремих міжнародних розрахункових одиниць тощо.

Основними суб'єктами валютного ринку виступають:

державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;

юридичні та фізичні особи, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності;

комерційні банки;

валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.

2. Валютний курс і конвертованість валюти

Досягнення і підтримка країною конвертованості національної валюти -- досить складна економічна проблема, що пов'язана з якісними змінами у національній економіці країни та її зовнішньоекономічних відносинах. Обов'язковою передумовою конвертованості національної валюти експерти називають економічні та правові умови господарської самостійності суб'єктів господарювання та наявність ринкового господарства. Як економічна категорія конвертованість визначається як стан і характер економічної і валютно-фінансової системи, за яких власникам засобів у національній валюті забезпечується вільне здійснення операцій як у межах країни, так і за кордоном.

Залежно від режиму використання валюти поділяються на вільно конвертовані, частково конвертовані та неконвертовані. Вільно конвертована валюта вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти (долар США, японська єна, СПЗ, євро та ін.). Частково конвертована валюта -- це вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (угорський форинт, польський злотий, ізраїльський новий шекель та ін.). Неконвертованими є валюти, що повністю зберігають валютні обмеження на валютні операції для всіх учасників. Це валюти країн, що розвиваються, функціонують валюти в межах даної країни. Класифікатор іноземних валют затверджений постановою правління НБУ від 2 жовтня 2002 р. № 378.

Валютний курс як економічна категорія -- це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн, що визначається їх купівельною спроможністю. Валютний курс є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. Визначення валютних курсів іноземних валют називається валютним котируванням. Валютою котирування є іноземна валюта, курс якої визначають, а базою котирування -- валюта, з якою порівнюють дану грошову одиницю.

Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідав би економічному рівню країни та її зовнішньоекономічним відносинам. У міжнародній практиці застосовують фіксований та плаваючий валютні курси, а також їх поєднання.

Фіксований валютний курс передбачає наявність конкретного офіційно зареєстрованого паритету, що підтримується державними валютними органами.

Фіксованими бувають:

реальні фіксовані курси, що спираються на золотий паритет;

договірні фіксовані курси, що спираються на погоджений еталон.

Це, зокрема валютні курси, що прив'язані до СПЗ (валюта Лівії), до долара США (валюти Аргентини, Сирії, Іраку та ін.), до інших валют (таджицький рубль до російського рубля). Отже, зафіксувати курс національної валюти можна як відносно однієї валюти, так і відносно кошика валют, як це відбувається з СПЗ та євро.

Валютним кошиком називається метод визначення середньозваженого курсу однієї валют відносно визначеного набору інших валют. Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країні кризових явищ, нестабільної економіки або подібний режим забезпечує більш низький темп інфляції.

Під плаваючим валютним курсом розуміють курс, рівень якого визначається на ринку під впливом попиту і пропозиції. Це більш гнучкий режим валютного регулювання, який можна встановити такими способами:

незалежне плавання, при якому курс визначається співвідношенням попиту і пропозиції на валютному ринку без державного втручання навіть за допомогою економічних важелів. Такий різновид плаваючого курсу застосовується зараз у 59 країнах світу, серед яких США, Японія, Канада, Швейцарія, Венесуела.

кероване плавання, коли центральний банк здійснює корекцію валютного курсу з урахуванням стану балансу платежів, темпів інфляції, валютних резервів. Режим керованого або змішаного плавання застосовується зараз у 36 країнах, зокрема в Україні, Росії, Греції, Китаї.

спільне плавання, яке використовує Європейський валютний союз (ЄВС), причому з двома валютними режимами -- один для валютних операцій Союзу, інший -- для відносин Союзу з іншими партнерами.

На даний час більшість країн-членів МВФ використовують ті чи інші режими плаваючих курсів. Посилюється тенденція до відміни обмежень у сфері міжнародного руху капіталів, тобто повної свободи конвертованості валют. Однак це не означає повної відмови від державного впливу на формування валютного курсу, а передбачає перехід до більш еластичних методів державного регулювання.

3. Валютні операції

Угоди, що укладаються суб'єктами валютного ринку про купівлю-продаж, розрахунки і надання позик в іноземній валюті на конкретних умовах, називаються валютними операціями.

Залежно від цілей учасників валютні операції поділяються на: 1) валютообмінні (конверсійні); 2) спекулятивні й арбітражні; 3) іноземне інвестування; 4) міжнародний трансферт платежів.

Валютообмінні операції передбачають безпосередньо обмін валют і не переслідують мету отримання прибутку.

Спекулятивні та арбітражні операції здійснюються з метою отримання прибутку в процесі виконання валютної операції.

Валютний арбітраж -- це купівля іноземної валюти на одному валютному ринку і продаж її на іншому валютному ринку з метою отримання прибутку на різниці в курсах валют. Спекуляція -- це купівля-продаж товарів, біржових цінностей (акцій, облігацій, валюти) з метою отримання прибутку від різниці їх цін. На практиці арбітражні та спекулятивні операції важко відрізнити, але принципова відмінність між ними -- арбітраж вільний від цінового ризику, тоді як спекуляція пов'язана з ціновим ризиком. Головною метою іноземного інвестування є зростання капіталу у довгостроковій перспективі на міжнародних ринках, а основне призначення міжнародних трансфертних платежів -- це переказ прибутків, коштів та валютних цінностей з однієї країни в іншу.

У системі валютних операцій важливим є поняття "відкрита" та "закрита валютна позиція". Як відомо, при складанні мультивалютного балансу виникає ризик зміни курсових співвідношень валют, що може призвести до неспівпадання вимог та зобов'язань. Для банку "відкрита валютна позиція" (open position) -- це різниця сум вимог та зобов'язань уповноваженого банку в окремих іноземних валютах, що створює ризик втрат при несприятливих змінах курсів валют. "Закрита валютна позиція" (closed position) означає, що вимоги і зобов'язання виражаються в певній валюті, для чого слід провести зворотну конверсійну операцію. Тим самим знімається валютний ризик, що має місце при відкритій позиції.

Відкриті валютні позиції можуть бути довгими і короткими. У першому випадку вимоги до конкретної валюти перевищують зобов'язання щодо неї, в іншому -- навпаки. Оскільки відкриті позиції завжди ризиковані, то органи державного регулювання здійснюють їх лімітування.

За терміном і технікою виконання валютні операції поділяють на поточні операції "спот" і форвардні угоди.

За касовими угодами, тобто операціями -- спот, розрахунки здійснюються протягом двох робочих днів за поточним ринковим курсом, що фіксується в момент укладання угоди. Різниця у часі визначена міжнародною практикою і пов'язана з необхідністю документального оформлення угоди. Операція - спот полягає, як правило, в системі електронних розрахунків. Укладання угоди передбачає: вибір обмінюваних валют, фіксацію курсів, установлення суми угоди, адреси надходження валют. У світовій практиці розрахункові, поточні конверсійні операції, розміщення та залучення депозитів на термін понад один день здійснюються на умовах "спот". Подібні операції проводять на умовах "тод" (поставка валюти відбувається сьогодні) і "том" (поставка валюти здійснюється наступного робочого дня).

До форвардних відносять операції, що передбачають обмін вказаної суми в одній валюті на відповідну суму в іншій валюті за попередньо визначеним курсом. Згідно з форвардною угодою продавець бере зобов'язання через визначений термін передати покупцю валюту, а покупець зобов'язується прийняти її та оплатити відповідно до умов угоди. Фінансовий зміст форвардної операції полягає в купівлі чи продажу однієї валюти в обмін на іншу, виходячи з інтересів учасників угоди, з метою отримання прибутку чи запобігання збиткам. Курс, за яким будуть здійснюватися розрахунки в майбутньому за даною угодою, називається форвардним курсом. Форвардний курс на відміну від інших видів угод безпосередньо не фіксується, а розраховується. В основу форвардного курсу покладено курс касових угод, що склалися на момент укладання угоди, а також надбавки (премії) та знижки (дисконт). Валюта з вищою відсотковою ставкою на форвардному ринку продаватиметься з дисконтом відносно валюти з нижчою відсотковою ставкою, а з нижчою -- з премією відповідно до валюти з вищою відсотковою ставкою.

Оскільки строкові угоди пов'язані зі значно більшою тривалістю в часі, ніж касові, вони є більш ризикованими, а" отже, пов'язані з більшими розмірами маржі. Головним чинником, який формує динаміку та рівень форвардного курсу, є різниця відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами й депозитами у відповідних валютах. У професійній термінології для визначення форвардного курсу використовують курс "аутрайт". Це означає, що покупець хоче у майбутньому купити певну суму валюти (продавець -- продати) без проведення додаткових операцій чи укладання додаткових угод.

З метою забезпечення фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній валюті, хеджування довгострокового валютного ризику, забезпечення конвертування експортованого капіталу в іншу валюту, придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів, проведення валютних інтервенцій і валютних спекуляцій на різниці курсу застосовується валютний своп -- валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах "спот" з одночасним продажем (або купівлею) тієї самої валюти на певний термін на умовах "форвард", тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування. Операції "своп" є формою страхування валютних ризиків.

Залежно від послідовності виконаних операцій "спот" і "форвард" їх поділяють на репорт і депорт.

Репорт -- це продаж валюти на умовах "спот" і купівля на умовах "форвард".

Депорт -- купівля валюти на умовах "спот" і продаж на умовах "форвард". При укладанні угоди "своп" дату виконання ближчої угоди називають датою валютування, а дату виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, -- датою завершення "свопу". Угоди "своп" є міжбанківськими операціями і класифікуються як позабалансовий інструмент, тобто вони не відображаються в балансі та на рахунках прибутків і збитків. Укладання угоди "своп" передбачає підписання контракту, у якому обов'язково відображаються: предмет контракту (сума, вид валюти, терміни платежів); умови анулювання "свопу", ризики неплатежів; питання кредитування; відповідальність сторін; особливі умови тощо. Найчастіше валютні "свопи" укладаються на американський і канадський долари, євро, японську єну, англійський фунт стерлінгів.

Останнім часом значного поширення набули операції з опціонами. Валютний опціон -- це купівля-продаж права придбати (продати) валюту у будь-який момент протягом певного періоду -- строку дії опціону (опціонного періоду) за обумовленим валютним курсом чи курсом, визначеним на день обміну (ціною виконання). Згідно з договором один з учасників угоди отримує право обрати для себе найбільш вигідні умови виконання зобов'язань протягом опціонного періоду. Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або відмовитися від нього залежно від того, наскільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу.

Залежно від характеру валютообмінних операцій розрізняють:

· опціон покупця або опціон "CALL", що дає право протягом певного строку придбати за фіксованою ціною наперед обумовлену суму іноземної валюти;

· опціон продавця або опціон "PUT", що дає право його власникові продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу.

Якщо валютний курс має стійку тенденцію до підвищення використовують опціони "кол", якщо валютний курс має стійку тенденцію до зниження -- опціони "пут". Хоча з юридичного погляду учасники опціонної угоди є рівноправними, на практиці у вигіднішому становищі перебуває покупець опціону, оскільки остаточне рішення про купівлю чи продаж валюти з настанням дати здійснення опціону приймає саме він, сплачуючи за це опціонну премію. Продавець опціону має право лише погодитися з рішенням покупця і виконати свої зобов'язання.

Розрахунки по операціях з опціоном здійснюються на дату продажу (придбання) валюти. Вартість купівлі опціону (премія) визначається як відсоток від суми опціонної угоди або як абсолютна сума за одиницю валюти і сплачується покупцем під час продажу опціону задовго до завершення опціонної угоди незалежно від того, буде вона взагалі здійснена чи ні. Вартість опціону (премія) є договірною величиною і залежить від обсягів купівлі-продажу валют, виду валют, поточного валютного курсу та ціни виконання опціону. Премія за опціоном покупця сплачується при придбанні опціону, а за опціоном продавця (угода зі зворотною премією) премію отримує продавець як різницю між обумовленим курсом і курсом "спот".

Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові та позабіржові. Біржові опціони вільно перебувають в обігу, їх продають і купують опціонні біржі, які є невід'ємною складовою фінансового ринку розвинених країн світу. Біржові опціони можуть вільно купуватися і продаватися третіми особами до завершення терміну використання, стандартизовані за певними видами валют, сумами й термінами виконання. Позабіржові опціони є суто банківським інструментом. Вони продаються і купуються покупцем і банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. На ринку позабіржових опціонів банки працюють переважно з великими корпораціями.

Перевагою використання опціонів є те, що власник опціону може уникнути значних збитків від різких змін валютних курсів, заздалегідь зафіксувавши прийнятний для себе рівень обмінних курсів. Якщо таких різких коливань обмінних курсів немає, а курси валют залишаються стабільними, власник опціону може відмовитися від його виконання, а його максимальні витрати в такому разі становитимуть лише суму, що дорівнює премії. Це і є платою за страхування валютного ризику.

Реальна економічна практика свідчить, що валютні операції постійно модифікуються, з'являються їх нові форми та різновиди, що вимагає від учасників валютного ринку високого рівня організації діяльності.

4. Поняття і завдання валютного регулювання та валютного контролю в Україні

Під валютним регулюванням розуміють діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядок здійснення операцій з валютними цінностями.

Основним завданням валютного регулювання є:

організація системи курсоутворення, забезпечення необхідного рівня конвертованості національної грошової одиниці;

організація внутрішнього валютного ринку;

регламентація банківської діяльності з валютними цінностями;

установлення режиму й обмежень на ввезення та вивезення національних цінностей через кордон;

забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок;

регламентація поточних операцій платіжного балансу. Валютне регулювання здійснюється у формі:

дисконтної політики або управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, приплив та відтік іноземних короткострокових капіталів;

девізної політики -- проведення валютних інтервенцій: купівля-продаж НБУ іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці або купівлю золота з метою впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміна режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень.

диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют і забезпечити найвигіднішу структуру резервних активів;

отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

адміністративних заходів.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93 органами валютного контролю в Україні є:

Національний банк України;

уповноважені банки;

Державна податкова адміністрація України;

Міністерство зв'язку України;

Державний митний комітет України. Зокрема, головним органом валютного регулювання та контролю є НБУ, який згідно із Законом України "Про Національний банк України" від 25 травня 1999 р. здійснює державну валютну політику, створює та зберігає золотовалютні резерви, встановлює способи визначення і використання валютних курсів іноземних валют, складає платіжний баланс України, контролює зовнішній державний борг країни, видає нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України забезпечує фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються на території України. Міністерство зв'язку України контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України, а Державний митний комітет України -- додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

5. Валютний ринок України

Залежно від рівня організації валютний ринок України поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий ринок країни представлений Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ), що була створена у 1993 р. з метою упорядкування операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими банками та визначення політики курсоутворення. Наданий час Українська міжбанківська валютна біржа має філії у Дніпропетровську, Донецьку, Львові та Харкові. Певну роль на валютному ринку України відіграє і Кримська валютна біржа, утворена у 1994 р. Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти у безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися лише на біржовому ринку. Проте внаслідок розвитку банківської системи і лібералізації валютної торгівлі на початку 1995 р. в країні формується позабіржовий сектор ринку -- міжбанківський валютний ринок.

Згідно зі ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.93 р. торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами -- юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України виключно на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ). Структура МВРУ, порядок та умови торгівлі на міжбанківському валютному ринку визначено Національним банком України у "Правилах здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку", затверджених постановою Правління НБУ від 18.03.99 р. № 127 зі змінами та доповненнями.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13.12.1999 р. №585 "Про деякі питання валютного регулювання" з 28 грудня 1999 р. введена Торговельна сесія з купівлі-продажу іноземних валют першої групи Класифікатора за гривні між уповноваженими банками України. НБУ з метою забезпечення грошово-кредитного ринку та підтримки стабільної діяльності банківської системи з березня 1999 р. почав плавний перехід від адміністративної форми управління валютним ринком до його подальшої лібералізації. Так, у зв'язку зі зміною Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України уповноважені банки з 19.03.99 р. здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти на МВРУ, тобто між собою. Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту уповноважені банки проводять на міжнародних валютних ринках та/або на МВРУ.

Слід зазначити, що з березня 1999 р. офіційний курс гривні до вільно конвертованих валют встановлюється не за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі, а на основі курсів, що реально склалися на Українському міжбанківському валютному ринку. Офіційний обмінний валютний курс гривні до долара США встановлюється як середньозважений курс між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються за встановленим офіційним курсом гривні до долара США та фіксингу Європейського центрального банку і поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках. Офіційний обмінний валютний курс використовується для всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом і митницею, при відображенні в бухгалтерському обліку валютних операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності.

Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:

Національний банк України;

уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями);

уповноважені кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями;

валютні біржі.

Учасники міжбанківського валютного ринку України здійснюють операції купівлі-продажу іноземної валюти для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) з метою здійснення безготівкових розрахунків при обслуговуванні зовнішньоекономічної діяльності. Без наявності зобов'язань в іноземних валютах уповноважений банк здійснює операції з конверсії безготівкових іноземних валют на міжнародних валютних ринках за власні кошти, за умови дотримання нормативів валютної позиції відповідно до нормативно-правових актів НБУ та на умовах поставки іноземної валюти "тод", "том", "спот". Уповноважений банк купує іноземну валюту за гривню для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) при наявності відповідних зобов'язань в іноземній валюті, підтверджених документально, тобто проводити спекулятивні операції банку заборонено.

Укладення і підтвердження угод з купівлі-продажу валют першої групи Класифікатора за гривні між уповноваженими банками проводиться лише у визначений проміжок часу (торговельна сесія), що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління НБУ. Забороняється укладення і підтвердження угод з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи Класифікатора за гривні між уповноваженими банками України поза межами торговельної сесії. Уповноважені банки та фінансові установи, що працюють на міжбанківському валютному ринку України, здійснюють підтвердження укладених між собою угод з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривні (як за дорученням клієнтів, так і за власні кошти) не пізніше дня укладення угоди виключно через "Систему підтвердження угод на МВРУ НБУ". Підтвердженою вважається угода, за якою обидва її учасники отримали взаємні підтвердження.

До початку роботи торговельної сесії банк як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за рахунок коштів, що належать йому виконує заявки та доручення своїх клієнтів (крім уповноважених банків), а також задовольняє власні потреби на купівлю-продаж іноземної валюти першої групи Класифікатора. Незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу цих валют банк включає до зведеної заявки на участь у торговельній сесії з визначенням за кожною іноземною валютою обсягу її купівлі або продажу та подає НБУ в день проведення торговельної сесії до її початку. Без отримання підтвердження НБУ про прийняття заявки про участь у торговельній сесії не дозволяється. Одночасне подання заявок на купівлю та продаж тієї ж самої валюти, перевищення заявленого обсягу купівлі валюти під час торговельної сесії не допускається. При дотриманні цих умов дозволяється під час торговельної сесії замість валюти однієї з країн -- членів ЄВС купити (продати) валюту іншої країни -- члена ЄВС.

Для придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України в банк надають документи, що підтверджують:

Зобов'язання в іноземній валюті в залежності від операцій, що здійснюються. Зокрема, торговельні (купівля-продаж товарів, виконання робіт та ін.), неторговельні (службові відрядження, експлуатаційні витрати транспортних засобів, що виконують рейси за кордон; участь у виставках, семінарах; навчання; митні платежі і т.і.), капітальні та інші операції (кредитування, інвестиційна або спільна діяльність).

Відсутність податкової заборгованості (довідка державної податкової адміністрації, де резидент зареєстрований як платник податків). Така довідка пред'являється в банк у разі придбання іноземної валюти першої групи Класифікатора НБУ, а також при купівлі іноземних валют усіх груп Класифікатора з метою перерахування їх у офшорні зони. Іноземну валюту, придбану на міжбанківському валютному ринку України, протягом п'яти робочих днів з часу зарахування її на поточний рахунок необхідно використати на цілі, що вказані в заявці на її придбання. У разі порушення цих строків придбана іноземна валюта продається банком протягом п'яти робочих днів на міжбанківському валютному ринку. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально спрямовується в державний бюджет, а від'ємна курсова різниця пов'язана з результатами господарської діяльності резидента.

На міжбанківському валютному ринку України операції з купівлі-продажу іноземних валют здійснюються за вільним договірним курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу і комісійної винагороди. Комісійна винагорода за проведення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України сплачується клієнтами банків у гривнях, розмір якої встановлюється банками, як правило, в залежності від обсягів разових операцій клієнта або операцій за місяць (серед українських банків коливається в межах 0,1-1 %). Крім цього, покупець повинен сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % від суми (у гривнях) на придбання валюти без урахування комісійної винагороди по цих операціях.

Гривневий еквівалент іноземної валюти у всіх випадках повинен бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не пізніше двох банківських днів після надходження на кореспондентський рахунок відповідної суми в гривнях. Мають місце також особливості здійснення безготівкових розрахунків в іноземній валюті за участю фізичних осіб. У табл. 9.1 наведено порядок переказування фізичними особами іноземної валюти за кордон.

Операції купівлі-продажу готівкової іноземної валюти здійснюються пунктами обміну іноземної валюти, організованими уповноваженими банками, що мають ліцензію НБУ, а також юридичними особами-резидентами, які уклали агентські угоди з уповноваженими банками. Операції з обміном готівкової іноземної валюти здійснюються за курсом обміну валют, який встановлюється щодня як курс продажу і курс купівлі іноземної валюти.