Приведені витрати: проблеми визначення

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Курсова робота

з інвестування

на тему:

Приведені витрати: проблеми визначення

Виконала

студентка ІІІ курсу факультету економіки та менеджменту

групи Ф-62

Лисиця Богдана Вікторівна

номер залікової книжки - 06040053

Перевірила

Сторчака Наталія Олексіївна

Суми - 2008

Зміст

Вступ

1. Приведені витрати як економічна категорія

1.1 Визначення поняття приведених витрат

1.2 Погляди науковців щодо визначення приведених витрат

2. Характеристика складових елементів приведених витрат

2.1 Сутність капітальних вкладень

2.2 Нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень

3. Приведені витрати: проблеми визначення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проблема ефективності завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою - від власників приватного підприємства до керівників держави. Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована відношенням ефекту (результату) до витрат.

Розуміння економістами витрат ґрунтується на факті рідкості ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Тому вибір певних ресурсів для виробництва будь-якого товару означає неможливість виробництва будь-якого альтернативного товару. Витрати в економіці безпосередньо пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Точніше кажучи, економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, рівні його вартості, або цінності, при найкращому зі всіх можливих варіантів використання.

Ефективність фінансових інвестицій визначається на основі порівняння доходу та витрат. Як витрати при цьому виступають кошти інвестування в різні фондові інструменти. В цій якості виступає різниця між реальною вартістю окремих фондів інструментів та сумою коштів, витрачених на їх придбання. Оскільки доход від цих інвестицій може бути отримано лише в майбутньому періоді, він повинен бути оціненим при порівняні в дійсній вартості.

При оцінці витрат виробництва на продукцію, що випускається підприємством, слід враховувати головне: якщо витрати при її виробництві знизяться, то це дозволить збільшити випуск товарів, і навпаки. А витрати виробництва, у свою чергу, залежать від рівня науково-технічного прогресу і міри монополізації ринку, що виявляється в зміні цін при будь-якому рівні виробництва.

Метою написання курсової роботи дослідження проблем визначення приведених витрат.

Завдання курсової роботи полягають у визначенні поняття приведених витрат, дослідженні поглядів науковців щодо визначення приведених витрат та аналізі складових елементів приведених витрат.

Предметом дослідження є приведені витрати.

1. Приведені витрати як економічна категорія

1.1 Визначення поняття приведених витрат

Приведені витрати - показник порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень, вживаний при виборі кращого з варіантів вирішення технічних і господарських завдань. При порівнянні можливих варіантів рішення будь-якої технічної задачі, раціоналізаторських пропозицій, технічних удосконалень, різних способів підвищення якості продукції кращим за інших рівних умов вважається варіант, що вимагає мінімуму приведених витрат.

Приведені витрати - сума поточних витрат, що враховуються в собівартості продукції, і одноразових капітальних вкладень, порівнянність яких з поточними витратами досягається шляхом множення їх на нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Останній є мінімальною нормою ефективності капітальних вкладень, нижче за яку вони, за інших рівних умов, недоцільні. Методикою (основними положеннями) визначення економічної ефективності використання в народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій нормативний коефіцієнт ефективності прийнятий для всіх галузей народного господарства рівним 0,15.

При здійсненні на підприємствах технічних заходів приведені витрати є розрахунковою величиною, що враховує мінімально допустимий ефект від зростання продуктивності праці (економії праці) при збільшенні фондовооруженності праці.

Вживання приведених витрат забезпечує народногосподарський підхід до оцінки економічного ефекту в результаті створення і вживання нової техніки замість старої.

Приведені витрати - порівняно новий показник для нашої економічної практики. Це не ціна виробництва, як думають деякі, оскільки Е_н - не середній прибуток, а нижня, гранична величина ефективності, зворотна нормативному терміну окупності. Тому невірно висловлювана інколи думка, що рівень нормативу порівняльної ефективності залежить від рівня абсолютної ефективності, прямо пропорційний їй. На справді ж величина Е_н залежить від фонду капітальних вкладень. Якщо передбачити необмежене збільшення цього фонду, то величина вкладень може бути великою, а Е_н прагнутиме до нуля і про ефективність варіанту можна буде судити лише по зниженню собівартості. Якщо ж передбачити зменшення цього фонду до мінімуму, тобто відсутність засобів для капітальних вкладень, то норматив ефективності стане безмежно великим і ефективними будуть варіанти, що вимагають мінімальних вкладень або що не вимагають їх зовсім.

Таким чином, нормативи абсолютної і порівняльної ефективності повинні мінятися швидше в протилежних напрямах: висока абсолютна ефективність веде до великого накопичення, значить, норматив порівняльної ефективності може бути менше, а не більше. [9]

Приведені витрати застосовуються в плануванні при виборі варіантів капітальних вкладень, нової техніки, розміщення виробництва і т. д. Вживання приведених витрат для цих цілей було рекомендоване Всесоюзною конференцією з визначення економічної ефективності капітальних вкладень і нової техніки (1958). Ці рекомендації увійшли до Типової методики визначення економічної ефективності капітальних вкладень. На їх основі складені галузеві і спеціальні методики, а також прийняті СЕВ методики розрахунку ефективності при здійсненні міжнародних заходів в світовій системі.

Приведені витрати, економічна категорія, що відбиває величину (у вартісному вираженні) повних витрат суспільної праці, поточних й одноразових, на виробництво продукції. Чисельно приведені витрати дорівнюють сумі повних поточних виробничих витрат (включаючи амортизацію) С та частини капітальних вкладень К у даний захід. Ця частина дорівнює , де Т_н - нормативний строк окупності. можна записати як , де - нормативний коефіцієнт ефективності, позначений Е_н. Таким чином, З = С + Е_н К.

Вирахування приведених витрат застосовується при порівнянні варіантів капітальних вкладень, необхідних для рішення даного господарського завдання. Кращий із числа порівнюваних варіантів визначається по найменшим приведеним витратам. Економічний зміст розрахунку приведених витрат полягає в наступному. Найвигідніший варіант у більшості випадків не є варіантом, що вимагає мінімум поточних витрат. Звичайно варіант, що дає найменші поточні витрати, вимагає більших капітальних вкладень. Наприклад, найменші поточні витрати виходять при заміні ручної праці механізмами, але це вимагає капітальних вкладень у механізацію.

Величина капітальних вкладень має велике значення при виборі варіантів, оскільки фонд нагромадження в народному господарстві обмежений. Тому потрібно вибирати варіант, що дає оптимальне (за даних умов) співвідношення між поточними витратами й капітальними вкладеннями. Для цього капітальні вкладення приводяться до річної розмірності пропорційно річній частці нормативного строку окупності або коефіцієнту ефективності Е_н. Після цього наведені вкладення підсумовуються з поточними витратами. Наприклад, якщо треба вибрати найбільш ефективний тип верстата з 3 можливих, ціна яких (включаючи монтаж) становить 50, 60 й 70 тис. грн., а поточні річні витрати на виробництво продукції при застосуванні кожного верстата рівні відповідно 40, 35 й 30 тис. грн.., то величина приведених витрат при нормативі ефективності 0,12 (відповідно до Типової методики визначення ефективності капітальних вкладень) складе: 50 0,12 + 40 = 46 тис. грн., 60 0,12 + 35 = 42,2 тис. грн. й 70 0,12 + 30 = 38,4 тис. грн. Найменша величина приведених витрат виходить по 3-му варіанту, що і повинен бути обраний.

Величина нормативного коефіцієнта ефективності залежить від фонду нагромадження й потреби в капітальних вкладеннях. Чим більше цей фонд, тим меншим може бути норматив, і це дозволяє вкладати капітальні вкладення в більш дорогу й досконалу техніку. Чим більше потреба в капітальних вкладеннях, тим вище повинен бути норматив, і доводиться залучати засоби у варіанти, що вимагають відносно менших капітальних вкладень.

Включення до складу приведених витрат частини капітальних вкладень, що відповідають нормативу капітальних вкладень, не має на меті забезпечити повернення капітальних вкладень, тому що воно здійснюється через амортизацію, що включає до складу поточних витрат. Що стосується приведених витрат, то додаток до поточних витрат частини капітальних вкладень має той економічний зміст, що дозволяє відбити найменше збільшення чистої продукції, що може бути отримана в народному господарстві за рахунок даних капітальних вкладень, спрямованих на збільшення суспільного продукту. Цим визначається величина як нормативу ефективності при порівнянні варіантів Е_н, так і величини цього нормативу при порівнянні різночасних витрат В. Відповідно до Типової методики, цей останній норматив приймається рівним 0,08. Приведені витрати. не є соціалістичною ціною виробництва, оскільки вираз не є середнім прибутком, а являє собою мінімальну величину, зворотну нормативного строку окупності.

Приведені витрати застосовуються в плануванні при виборі варіантів капітальних вкладень, нової техніки, розміщення виробництва й т.д. Застосування приведених витрат для цих цілей було рекомендовано Всесоюзною конференцією по визначенню економічної ефективності капітальних вкладень і нової техніки (1958). Ці рекомендації ввійшли в Типову методику визначення економічної ефективності капітальних вкладень. На їхній основі складені галузеві й спеціальні методики, а також прийняті СЕВ методики розрахунку ефективності при здійсненні міжнародних заходів у світовій соціалістичній системі.

1.2 Погляди науковців щодо визначення приведених витрат

Я. Ріпс та Б. Савельєв до переваг нової Методики в порівнянні з раніше діючою відносять те, що в ній економічний ефект нової техніки довготривалого застосування визначається на річний обсяг її виробництва за весь термін служби техніки з врахуванням чинника часу. Облік чинника часу здійснюється шляхом приведення одноразових і поточних витрат (ефекту) до одного моменту часу, причому норматив приведення Е, рівний 0,1, відрізняється від нормативного коефіцієнта ефективності Е_н, рівного 0,15, єдиного для всіх галузей народного господарства та промисловості.

У той же час випуск такої техніки дає значний ефект у сфері її використання, а це в остаточному підсумку веде до росту національного доходу.

Розрахований за новою Методикою народногосподарський ефект уловлює результати підвищення якості продукції. Дійсно, формули [4] і [5] Методики й особливо п. 16, що пояснює, як підраховувати річний економічний ефект від продукції підвищеної якості, усувають існуюче раніше штучне протиріччя, що було, між величиною народногосподарського ефекту і якістю продукції.

Як зауважує В. Виборнов, у Методиці визначення річного економічного ефекту нової техніки, затвердженої в 1961 р., утримувалася помилкова рекомендація з визначення ефекту нової техніки як алгебраїчної суми економічних ефектів на стадіях виробництва й застосування цієї техніки за формулою:

, (1.1.)

де З₁ і З₂ - приведені витрати при виробництві базових і нових знарядь праці; З'₁ й З'₂ - приведені витрати в сфері експлуатації базових і нових знарядь праці. Недолік такого методу розрахунку - у повторному рахунку витрат на виготовлення базових і нових знарядь праці. У першому доданку формули (1.1.) вони фігурують як поточні витрати по їхньому виготовленню, а в другому (з додаванням нормативного прибутку) виступають як капітальні вкладення на придбання цієї техніки.

Ряд зауважень пов'язаний з п. 13 Методики, де дається спосіб розрахунку річного економічного ефекту від виробництва й використання нових засобів праці довгострокового застосування (машин, устаткування, приладів і т.д. ) з поліпшеними якісними характеристиками (продуктивність, довговічність, витрати експлуатації). У ньому втримується формула [4] для розрахунку "річного економічного ефекту від виробництва й використання нових засобів праці довгострокового застосування".

, (1.2.)

де З₁ й З₂ - приведені витрати одиниці відповідно базового й нового засобів праці (у грн.); В₁ й В₂ - річні обсяги продукції (роботи), виробленої при використанні одиниці відповідно базового й нового засобів праці (у натуральних одиницях); Р₁ і Р₂ - частки відрахувань від балансової вартості на повне відновлення (реновацію) базового й нового засобів праці розраховуються як величини, зворотні термінам служби засобів праці з обліком їхнього морального зношування; Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (0,15); И₁ та И₂ - річні експлуатаційні витрати споживача при використанні ним базового й нового засобів праці, розраховуючи на обсяг продукції (роботи), виробленої за допомогою нового засобу праці без обліку витрат на їхню реновацію (у грн.); К'₁ та К'₂ - супутні капітальні вкладення споживача (капітальні вкладення без обліку вартості розглянутих засобів праці) при використанні базового й нового засобів праці, розраховуючи на обсяг продукції (роботи), виробленої за допомогою нового засобу праці (у грн.); А₂ - річний обсяг виробництва нових засобів праці в розрахунковому році (у натуральних одиницях).

Л. Бланк вважає нереальними багаторічні розрахунки витрат і результатів окремих заходів щодо впровадження нової техніки локального масштабу. На його думку, можливі відхилення величин вихідних даних (включаючи ціни на матеріали й тарифи на послуги) при оцінці ефекту окремих знарядь, предметів і методів праці на відміну від розрахунку ефекту науково-технічних програм й інших великих проектів приведуть до повної невизначеності величини економічного ефекту, а саме завдання вибору найкращих технічних рішень стане нереальною. Тому економічний ефект за термін служби якого-небудь знаряддя праці може виявитися в кілька десятків, а іноді й сотень раз більше ефекту, одержуваного народним господарством. Крім того, при розрахунку довгострокового ефекту сама база порівняння стає змінною. Л.

Багатьох практичних працівників цікавить зміст і походження формули [4] Методики. У коментарі представників авторського колективу до неї й у статті одного з її авторів, Б. Зайцева, зміст цієї формули не розкривався. В. Виборнов спробував дати висновок названої формули. Річний народногосподарський ефект нової техніки при оцінці по сфері споживання Э, дорівнює:

, (1.3)

де З₁, та З₂ - приведені витрати при виготовленні базових і нових знарядь праці, Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, С'₁ та C'₂ - поточні витрати при експлуатації базових і нових засобів праці.

У Методиці з поточних витрат при експлуатації техніки виділена та їхня частина, що призначена на реновацію засобів праці. Ця величина визначена в частках до капітальних вкладень на придбання засобів праці (вважаючи. Що вони рівні приведеним витратам на виготовлення) відповідно Р₁З₁ та Р₂З₂. Якщо тепер позначити залишену за відрахуванням і реновацією частина експлуатаційних витрат споживача як И'₁ та И'₂ , то вираз (1.3) перетвориться на:

, (1.4)

В. Виборнов затверджує, що додавання норми реновації Р до нормативу ефективності Е_н важко піддається економічній інтерпретації. Скоріше воно продиктовано зручністю розрахунку, оскільки ці елементи, виражені в тих самих вимірниках (частках капітальних вкладень). К. Веліканов, Л. Бланк, Я. Ріпс, Б. Савельєв думають, що при висновку формули [4] Методики й розрахунку реноваційних відрахувань по базовій і новій техніці Р₁ і Р₂ не враховане розходження між Е_н = 0,15 й Е = 0,10, значення яких установлені в пп. 8 й 11 Методики. При цій умові замість формули [4], що виходить у результаті перетворень, описаних В. Виборновим, виводиться інша формула.

Її висновок дають Я. Ріпс і Б. Савельєв. Вони порівнюють базовий і новий варіанти техніки з відповідними показниками продуктивності В₁ і В₂, терміну служби Т₁ і Т₂, приведених витрат по виготовленню техніки З₁ і З₂, річних експлуатаційних витрат споживача без реновації И'₁ та И'₂, долі реноваційних відрахувань Р₁ та Р₂ і супутніх вкладень у споживача К'₂ та К'₁. По формулі (1.4) народногосподарський ефект із урахуванням приведення варіантів до тотожності корисного результату в масштабі року дорівнює:

, (1.5.)

де Э - ефект у масштабі року; З'₁ та З'₂ - приведені витрати в сфері експлуатації. [2]

Приведені витрати в сфері експлуатації техніки формуються за звичайним правилом, що в прийнятих позначеннях виглядає так:

, (1.6)

Та

. (1.7)

2. Характеристика складових елементів приведених витрат

2.1 Сутність капітальних вкладень

Капітальні вкладення - це сукупність витрат на створення нових, розширення та реконструкцію і технічне переозброєння підприємств, що діють,а також споруд (основних фондів) виробничого і невиробничого призначення.

Методи визначення ефективності капітальних вкладень увійшли в систему господарського механізму соціалістичної економіки. Ефективність капітальних вкладень, так само як і ціни, кредит, фінанси, заробітна плата - лише знаряддя планування народного господарства. Вони не підмінюють і не можуть підмінити собою плану як основної ланки керування розвитком соціалістичної економіки і використовуються в плануванні для того, щоб забезпечити найбільше раціональне, економічне, ефективне ведення народного господарства в цілому та по окремих галузях і районах. Не знаряддя й важелі диктують плану напрямок, характер пропорцій розвитку народного господарства, а, навпаки, план, приводячи їх у дію в сукупності з ними, управляє народним господарством, визначає шлях його розвитку відповідно до завдань комуністичного будівництва. Тому вивчення дії зазначених важелів може успішно проводитися лише за умови розгляду їх у зв'язку із плануванням народного господарства.

Показник абсолютної ефективності капітальних вкладень, надзвичайно важливий. Він дозволяє виміряти той приріст продукції, який з'явився результатом капітальних вкладень. Заради цього приросту і здійснюються капітальні вкладення. По величині даного приросту стосовно капітальних вкладень можна судити про їхню ефективність. При розрахунках величини абсолютної ефективності (залежно від цілей) береться відношення річного національного доходу до основних виробничих або всіх основних фондів народного господарства або річного приросту національного доходу до виробничих або всіх капітальних вкладень. При цьому потрібно: по-перше, щоб складові величини були виражені в порівняльних цінах; по-друге, виробничі капітальні вкладення можуть бути валовими й чистими, спрямованими на просте й розширене або тільки на розширене відтворення фондів; по-третє, необхідно враховувати лаг між вкладеннями й одержуваним ефектом, який становить за розрахунками 2-3 роки.

Існує думка, що. оскільки на величину абсолютного ефекту, тобто на національний дохід або його приріст, можуть впливати не тільки капітальні вкладення, а й інші фактори - підвищення продуктивності праці, поліпшення організації виробництва і т. д. - їхній вплив повинен бути врахований при визначенні величини нормативу абсолютної ефективності. Для такого судження є підстави, однак сам ріст продуктивності праці є головним чином результатом застосування нової, більш досконалої техніки, а виходить, і капітальних вкладень. Це й дозволяє зіставляти динаміку національного доходу з динамікою капітальних вкладень. [12]

Важливим є визначення нормативу абсолютної ефективності на плановий період і по галузях. По народному господарству в цілому ефективність соціалістичного виробництва повинна підвищуватися в результаті використання його переваг, досягнень науково-технічного прогресу, росту кваліфікації працівників і продуктивності їхньої праці, зниження матеріальних витрат. Тому об'єктивно правильно було б на перспективу виходити з підвищення абсолютної ефективності капітальних вкладень у цілому, що, звичайно, вимагає активного пошуку шляхів і методів, що забезпечують таке підвищення. Що стосується різних галузей народного господарства, то в міру зростання економічного рівня країни, збільшення відтворювального потенціалу повинна розширюватися можливість забезпечення все більшого кола галузей всім необхідним для їхнього швидкого розвитку. Разом з тим буде відбуватися й вирівнювання показників абсолютної ефективності капітальних вкладень, але окремих галузей.

Зі сказаного випливає, що вирахування абсолютної ефективності є первісним завданням визначення економічної ефективності капітальних вкладень. На жаль, це розуміють не все. Так, за Методикою (Основним положенням) визначення економічної; ефективності використання в народному господарстві нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій (1977 р.) взагалі не пропонується обчислювати абсолютну ефективність, тому що приведенні витрати ототожнюються з вартістю, і це помилкове положення зберігається дотепер.

Розглянемо показники порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень. Їхня відмінність від показників абсолютної ефективності полягає в тому, що вони призначені для вибору варіантів капітальних вкладень, коли треба вирішити питання, який з порівнюваних варіантів при інших рівних умовах було б доцільно вибрати для здійснення. Нормативи порівняльної ефективності відрізняються від нормативів абсолютної ефективності не тільки за своїми функціями, але й по величині.

Дійсно, чим краще організоване виробництво, прогресивніше техніка, більше віддача капітальних вкладень й основних фондів, тим вище й абсолютна ефективність. При плануванні треба прагнути до всілякого підвищення абсолютної ефективності, а виходить, і збільшенню її нормативу.

Інша справа з нормативом порівняльної ефективності. Він використається при виборі варіантів капітальних вкладень і показує, якою мірою доцільно застосувати варіант, що вимагає більших капітальних вкладень, у порівнянні з іншими варіантами, заради одержання економії на поточних витратах. Різниця капітальних вкладень по варіантах зіставляється з економією на поточних витратах. Одержувана величина ефективності одного з варіантів рівняється з нормативом. Таким чином, норматив порівняльної ефективності - граничний, він вказує мінімально припустимий рівень ефективності. При цьому зв'язок між рівнем нормативу порівняльної ефективності й розмірами накопичення в народному господарстві зворотній. Чим більше нагромадження, або, точніше, чим більше та кількість засобів, що може, бути обернено в народному господарстві або в галузі на дані об'єкти капітальних вкладень, тим менше повинен бути норматив порівняльної ефективності, і, навпаки, чим менше ці призначені для капітальних вкладень засобу, тим більше повинен бути цей норматив.

На практиці, як відомо, для спрощення розрахунку й більшої наглядності стали використовувати замість розрахунків по строках окупності порівняння по приведених витратах як сумам поточних витрат і приведених до річного розміру капітальних вкладень. Період окупності дорівнює:

, (2.1)

де К₁ та К₂ - капітальні вкладення по варіантам, що порівнюються, С₁ та С₂ - поточні витрати. Якщо період окупності t менше нормативного періоду окупності t_н ,то варіанту К₁ надається перевага. Щоб отримати приведені витрати, перепишемо вираз (2.1) як і замінимо на Е. Тоді отримаємо:

(2.2)

Якщо у виразі (2.2) замість фактичного коефіцієнта ефективності підставити нормативний коефіцієнт ,то перевага буде надаватися тому варіанту,при якому величина приведених витрат КЕ_н+С буде меншою.

Однак деякі економісти надали приведеним витратам замість їх дійсного розрахункового значення не властиву їм роль перетвореної форми вартості. Так, відповідно до методики визначення ефективності нової техніки (1977 р.) норматив Е_н ототожнений із середньою нормою прибутку, рентабельністю суспільного виробництва. Розширювальне тлумачення поняття приведених витрат виразилося в тім, що їх видають як би за основу ціноутворення в якості "тіньових цін", "розрахункових цін". Це говорить про неправильне розуміння сутності господарського механізму соціалізму нібито як механізму товарного виробництва. Принцип диференціації нормативу ефективності по галузях неприйнятний для авторів методики 1977 р., оскільки він не відповідає їхнім розумінням приведених витрат як перетвореної форми вартості або "ціни виробництва". Адже норматив порівняльної ефективності - гранична, а не середня величина, і приведені витрати, до складу яких входить частка капітальних вкладень, що відповідає цьому нормативу, кількісно не можуть служити "ціною виробництва". [3]

Застосування єдиного нормативу ефективності для всіх галузей і підрозділів народного господарства було б припустиме лише при повній однаковості всіх умов розвитку кожної галузі, кожного району - розподілу капітальних вкладень, постачання сировиною, матеріалами, устаткуванням, рівнів цін, заробітної плати й кваліфікації робочої сили й т.д. Але такої однаковості немає, і вона не може бути досягнута в доступній для огляду перспективі. Відсутня вона і в капіталістичній ринковій економіці, де "досконала конкуренція" існує лише в уяві представників неокласичної й інших немарксистських шкіл, а не в реальній дійсності, особливо при пануванні монополій.

Що стосується нормативу для приведенні різночасних витрат до одного строку, то таке приведення, як відомо, мотивується наступним. Прийняття варіанту, по якому капітальне вкладення К може бути здійснено не відразу, а через t років, рівносильно збільшенню на початковий строк загального фонду вкладень на зекономлену суму. Ця сума може бути виробничо використана протягом t років, причому щороку отримуваний ефект знову вкладається й, у свою чергу, дає ефект. Виходить,зекономлена сума К. через t років по формулі складних відсотків перетвориться в К(1+Е_н)^t, де Е_н - норматив ефективності. Щоб привести цю величину до початкового моменту, треба розділити її на (1+Е_н), у результаті чого й вийде К.

Виникає питання, чи правильно брати для цього розрахунку коефіцієнт Е_н, маючи на увазі, що зекономлене вкладення К не обов'язково буде повністю продуктивно використано, а швидше за все частина зекономленої суми піде в споживання. Тому для приведення різночасних витрат треба брати як коефіцієнт приведення не Е_н, а меншу величину, позначувану Е_пр³. Але цей останній норматив і не повинен відбивати всю величину мінімально припустимого ефекту (при якому вкладення ще варто здійснити), а по своїй природі скоріше наближається до плати за фонди (в умовах капіталізму до плати за зайнятий капітал), що, звичайно, менше всього ефекту, навіть мінімального.

Нарешті, якщо застосування нормативу для приведення різночасних витрат мотивується тим, що зекономлене вкладення може давати відомий щорічний приріст, те це значить, що величина нормативу повинна якоюсь мірою відбивати фактичні темпи росту економіки. Прийнятий же деякими для порівняння варіантів коефіцієнт ефективності 0,15, що виражає мінімально припустиме відношення ефекту до фондів (на підприємстві - прибуток до фондів), набагато вище сучасних темпів росту економіки, які становлять приблизно 5%.

Велике значення для підвищення абсолютної ефективності капітальних вкладень мають строк будівництва й строк освоєння введеної виробничої потужності, що вимагає, зокрема , обліку тимчасового лага між капітальним вкладенням й одержуваним ефектом. Оскільки відносити капітальні вкладення даного року до приросту національного доходу за той же рік не можна, тому що ефект від них може бути отриманий тільки в наступні роки, повинен спеціально обчислюватися й відповідний часовий лаг (по зразкових розрахунках, він становить 1-3 роки). Планування показника абсолютної ефективності фондів і капітальних вкладень нині передбачено Методичними вказівками до розробки державних планів розвитку народного господарства СРСР. У свою чергу, абсолютна ефективність сама є важливим показником планування.

Основні фонди, капітальні вкладення й національний доход обчислюються в цінах. Тому дуже важливо забезпечити порівнянність цін, особливо з урахуванням можливості істотних змін їх у часі.

Виникає питання про визначення рівня нормативу ефективності. Норматив абсолютної ефективності, установлюваний у плані, залежить від сукупності факторів, що впливають на економічний ріст галузі, підгалузі, району, підприємства. До них відносяться очікувані підвищення продуктивності праці, обумовлене технічним прогресом, зниження витрат матеріалів та енергії, ріст обсягів виробництва й т.д.. У зв'язку із цим нормативи повинні розрізнятися по галузях і бути вище там, де краще економічні показники. У тих ланках народного господарства, де національний дохід не обчислюється в якості показника абсолютної ефективності рекомендовано застосовувати відношення прибутку до фондів або темпи приросту прибутку до капітальних вкладень із урахуванням лага. Враховуючи, що національний доход складається із усього створеного живою працею продукту, використовуваного й для нагромадження й для споживання, більше відповідало б складу національного доходу вирахування абсолютної ефективності на підприємстві шляхом віднесення суми прибутку й заробітної плати до фондів або капітальних вкладень. Але виходячи з госпрозрахункової практики в чисельнику береться прибуток.

2.2 Нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень

Нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень показує який мінімальний прибуток повинна приносити щорічно кожна гривня додаткових капітальних витрат, тобто він визначає мінімальну межу ефективності, при якій впровадження конкретного варіанту капітальних вкладень або нової техніки економічно виправдане.

Існує також ще три точки зору,щодо визначення нормативу ефективності капітальних вкладень:

1) Е_н - це темп падіння оцінок узагальненого ресурсу (гривні витрат) - визначення, дане Л. В. Канторовичем і В.Л. Макаровим;

2) Е_н - це інтенсивність витрат зворотного зв'язку, рівна оцінці обмеження по капіталовкладеннях у глобальній моделі скалярної оптимізації з критерієм оптимальності у вигляді мінімуму поточних витрат на випуск заданих обсягів продукції, включаючи її приріст (визначення, дане В. В. Новожиловим);

3) Е_н - це керуючий параметр, що дозволяє погодити окремі рішення завдань локальної оптимізації з народногосподарським оптимумом, забезпечити в цьому процесі рівність попиту на капітальні вкладення й можливостей, надаваних фондом капіталовкладень (визначення, дане А. Л. Лур'є).

С. М. Мовшович та Ю. В. Овсієнко довели, що при передумовах оптимального функціонування економіки (пропорційність використовуваних цін оцінкам й ін.) всі три зазначені підходи еквівалентні і визначають одне й те ж значення норми ефективності. Виходячи з цієї еквівалентності, розглянемо три основних конструктивних підходи до визначення нормативу ефективності.

Експертний метод. Відповідно до цього методу величина Е_н установлюється експертним шляхом, як правило, на основі аналізу фактичної ефективності капітальних вкладень у народному господарстві і його галузях при деяких додаткових припущеннях про перехід від фактичної ефективності до нормативної.

Ці припущення в більшості випадків досить спірні (наприклад, вводяться умови пріоритетності галузей і відповідно диференціюються по них величини Е_н або передбачається, що Е_н приблизно дорівнює середній фактичній нормі прибутку й т.д.). Проте такий шлях установлення Е_н уже неодноразово був реалізований практично, хоча достоїнства й недоліки такого підходу досить очевидні.

Експериментальний метод. Ще в 1948 р. А. Л. Лур'є була висловлена гіпотеза про те, що величина Е_н як мінімальна гранично припустима віддача капітальних вкладень у принципі може бути встановлена, якщо всі можливі в народному господарстві заходи розташувати в порядку спадної ефективності, одночасно відзначаючи кількість необхідних для їхньої реалізації капітальних вкладень. У підсумку, маючи цей перелік і знаючи фонд нагромадження, можна встановити, які заходи укладаються в обмеження по капітальних вкладеннях і які ні. У підсумку ефективність останнього реалізованого заходу буде визначати норму Е_н.

Труднощі здійснення такого підходу пов'язані з тим, що розглянута схема припускає експеримент у рамках усього народного господарства, що тепер має величезні масштаби; становить інтерес також заміна реального експерименту імітацією на ЕОМ. Однак в обох випадках необхідна інформація про всі найважливіші заходи, фонд накопичення і т.д. Практичного досвіду проведення такого роду експериментів немає.

Методи економіко-математичного моделювання. Запропоновано досить багато моделей визначення норми ефективності капітальних вкладень. Більшість із них базується на роботі Л. В. Канторовича й Альб. Л. Вайнштейна, у якій наведений ряд математичних моделей визначення норми ефективності на основі аналізу однорідної виробничої функції, що описує оптимальний режим функціонування народного господарства.

Важливе питання про облік стійкості параметрів зважуючих функції й відповідно нормативу ефективності Е_н. Із цієї точки зору слід зазначити, що при розгляді малих заходів можна вважати Е_н заданим і не залежним від прийнятих рішень, при аналізі великомасштабних заходів необхідно проводити в рамках багатоцільової оптимізації додаткові розрахунки при можливих коливаннях Е_н. Для порівняння ж варіантів на верхньому рівні планування повинні використатися інші (не за допомогою зважуючих функцій) методи обліку фактора часу: безпосередній експертний аналіз динаміки основних соціально-економічних характеристик.

Що ж стосується змін Е_н, у часі, то, звичайно, вони, строго говорячи, мають місце. Однак зараз достатніх підстав (а тим більше добре аргументованих конкретних розробок) для встановлення цієї динаміки немає й доцільно поки для практичних розрахунків приймати величину Е_н, постійною в часі, здійснюючи перерахування разом із установленням нових рівнів і співвідношень оптових цін на ресурси й продукцію.

3. Приведені витрати: проблеми визначення

Розміри капітальних вкладень показують величину тих витрат, які країна вважає потрібним виділити на створення основних фондів. Це важливий показник рівня розвитку продуктивних сил, нагромадження суспільного багатства. Для того щоб оцінити все значення цих витрат для розвитку народного господарства, мало знати їхню величину - треба зіставити їх з тим ефектом, що вони дають. Цей ефект може бути різним залежно від того, чи правильно розподілені капітальні вкладення, чи забезпечують вони створення тих об'єктів, які особливо потрібні для економічного росту, для технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, росту народного добробуту населення, наскільки доцільно ці засоби витрачаються, чи правильно організований процес будівництва.

Для того щоб відповістити на запитання, який отримуваний від капітальних вкладень ефект і чи не дістається він занадто дорогою ціною, розглянемо ефективність капітальних вкладень. Для цього звернемося до передбачених Типовою методикою визначення ефективності капітальних вкладень показникам абсолютної (загальної) ефективності, тобто віддачі капітальних вкладень і фондів, а також показникам порівняльної ефективності - зниженню наведених витрат, економії собівартості продукції й рентабельності.

Показники абсолютної ефективності відображають дійсне її значення по народному господарству в цілому. Відхилення цін від вартості по окремих видах продукції на рівні народного господарства взаємно погашаються, і сума цін, як відомо, дорівнює сумі вартостей. Вплив па ефективність вкладень зміни ціп у часі можна усунути, приймаючи за основу розрахунку порівняльні ціни. На результатах розрахунку ефективності вкладень може позначитися зміна їхньої структури по галузях і районах, тому що ефективність їх далеко не однакова. Це повинно бути враховано при аналізі результатів капітальних вкладень. Далі, треба пам'ятати, що не всі зміни національного доходу пов'язані з капітальними вкладеннями. На величину національного доходу впливають й організаційні фактори - якість керування, організація виробництва й праці. По проведених розрахунках, на частку організаційних заходів (наприклад, перехід до нової системи керування або посилення матеріального стимулювання, зміни системи оплати) може доводитися до 10-20% одержуваного ефекту від капітальних вкладеннь. Але зміни організаційних факторів, які можуть впливати на зміну величини одержуваного ефекту, відбуваються не часто. [9]

При розрахунках ефективності капітальних вкладень було б доцільно спробувати врахувати можливі в перспективі зміни цін. Це особливо важливо при розрахунках ефективності на довгострокову перспективу - більше 10-15 років. При таких тривалих строках було б необґрунтовано будувати всі розрахунки на основі сьогоднішніх цін. На тривалу перспективу бажано застосовувати варіантні розрахунки, задаючись різними варіантами цін у майбутньому. Однак це аж ніяк не означає необхідності використання так званих рахункових цін, побудованих на основі приведених витрат з єдиним нормативом ефективності, так ще зі всякого роду поправочними коефіцієнтами. Такі маніпуляції внесуть лише плутанину в розрахунки. [3]

У свій час, в 1945 р., із запереченнями проти застосування нормативів ефективності й процентування виступив академік С. Г. Струмилін, котрий вважав, що в їхній основі закладена ідея самозростання вартості й що облік капітальних вкладень, наведених до річній розмірності, являє собою нібито двійний рахунок амортизації. Замість застосування нормативу ефективності С. Струмилін запропонував ураховувати знецінення засобів виробництва в міру технічного прогресу, росту продуктивності праці й зниження вартості відтворення засобів виробництва. У дійсності норматив ефективності й норма амортизації являють собою різні величини: перша відбиває ефективність у народному господарстві, а друга - строк служби й зношування засобів праці. Тому ці заперечення навряд чи обґрунтовані. [4]

Слід також помітити, що оцінку економічного ефекту від використання принципово нової техніки, що не має аналогів, взагалі неможливо дати за допомогою критерію приведених витрат. Мінімум приведених витрат зовсім не гарантує, що відібраний за цим критерієм варіант технічного рішення є оптимальним з народногосподарської точки зору. Мінімум витрат гарантує максимум виграшів, якщо проектований захід приносить вигоду народному господарству, і мінімум втрат, якщо даний варіант нової техніки взагалі обраний неправильно як об'єкт технічних поліпшень. Але цей критерій не в змозі нічого сказати про доцільність самого заходу, різні варіанти якого досліджуються. У цьому випадку оцінка може вироблятися лише за критерієм чистого прибутку, обумовленою різницею між обсягом продукції в цінах верхньої межі й приведених витрат виробництва цієї продукції. Сказане підкреслює, що приведені витрати можуть виступати лише в якості супідрядного стосовно чистого прибутку критерію оптимальності.

Використання показників чистого прибутку й приведених витрат як основних показники оцінки господарської діяльності підприємств і галузей забезпечує народногосподарський підхід до рішення локальних завдань технічного прогресу. Це тим більше важливо мати на увазі, оскільки для даної мети, як правило, не можна використати діючі госпрозрахункові критерії - балансовий прибуток і рентабельність. Зазначені показники в цей час зорієнтовані на індивідуальні умови роботи окремого підприємства або галузі й у цьому зв'язку не відбивають народногосподарської ефективності витрат на нову техніку. Однак це зовсім не означає того, щоб бездоказово ігнорувати протилежну точку зору, якої дотримується певна частина наших господарників й економістів. Зокрема , широко поширена думка, що в окремих випадках за допомогою показників чистого прибутку й приведених витрат не можна правильно оцінити ефективність реалізації науково-технічних досягнень у виробництві. При цьому доводиться необхідність використання показника індивідуальної рентабельності, що нібито у всіх випадках дає правильну оцінку ефективності нової техніки. [1]

Іншим показником ефективності капітальних вкладень по галузях й окремих підприємствах є рентабельність - відношення прибутку до фондів або відношення приросту прибутку до капітальних вкладень. Цей показник недостатньо правильно відбиває ефективність.

Прибутки в народному господарстві в цілому й у промисловості росли взагалі набагато швидше основних фондів, і рентабельність збільшувалася, у той час як фондовіддача знижувалася. Ріст рентабельності зв'язаний у значній мірі з підвищенням цін і не може служити точним показником росту ефективності.

Висновок

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обгрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень. Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:

1) збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду;

2) встановлення раціональних про-порцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробни-чих потужностей підприємств.

Підвищенню ефективності капітальних вкладень сприятиме:

- оптимізація відтворювальної структури капітальних вкладень, підвищення питомої ваги капітальних витрат на технічне переозброєння діючих підприємств, їх розширення, реконструкцію;

- широке використання найновітніших досягнень у галузі техніко-технологічних і організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій;

- удосконалення організації і технології будівельно-монтажних робіт;

- підвищення рівня спеціалізації і кооперування в будівництві; концентрація капітальних вкладень на пускових об'єктах з найвищим ступенем готовності;

- підвищення якості будівництва; визначення реальної кошторисної вартості всього обсягу робіт за відповід-ною формою відтворення основних фондів;

- істотне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури;

- підвищення дієвості економічних методів управління інвестиційними процесами (визначення необ-хідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу, мотивації інтенсивного інвестування виробництва тощо).

Список використаної літератури

1. Д. Львов. К вопросу определения экономической эффективности новой техники // Вопросы экономики. - 1972. - №9. - с.93-99.

2. В. Фельзенбаум. Совершенствовать методы определения эффективности новой техники // Вопросы экономики. - 1978. - №12. - с. 107-119.

3. Т. Хачатуров. Еще раз об эффективности капитальных вложений // Вопросы экономики. - 1983. - №3. - с. 55-65.

4. Т. Хачатуров. Развитие теории эффективности капитальных вложений // Вопросы экономики. - 1977. - №11. - с. 69-80.

5. Хачатуров Т. С. Совершенствование методов определения эффективности капитальных вложений // Вопросы экономики - 1973 Львов Д.С. Эффективное управление техническим развитием. - М.: Эконмика, 1990.

6. Логинов В., Гатовский л. О методологических принципах эффективности новой техники // Вопросы экономики - 1974 - №3.

7. Хачатуров Т.С. Советская экономика на современном этапе. - М.: "Мысль", 1975.

8. Хачатуров Т.С. Экономическая эффективность капитальных вложений, М.,1964.

9. Лившиц В.Н. Оптимизация и перспективное планирование и проэктирвание. - М.: Экономика, 1981. № 3.

10. Красовский В. П. Проблемы экономики капитальных вложений, - М., 1966.

11. Экономическая эффективность капитальных вложений и новой техники. Под ред. Т.С. Хачатурова. Соцэкгиз, 1959.

12. Массе П. Критерии т методы оптимального определения капиталовложнеий, пер. с франц., М.,1971. Хачатуров Т.С.