Фінанси та виручка

Зміст

1. Функції фінансів

2. Виручка від реалізації та її розподіл

Список використаної літератури

1. Функції фінансів

Фінанси (від фр. "finance", лат. "financia" - готівка, дохід) - раніше означало завершення розрахунків (платежів) в грошових відносинах між населенням і державою. Згодом термін "фінанси" починає використовуватися до всієї сукупності грошових відносин, пов'язаних з системою державних доходів і видатків.

Основними суб'єктами фінансових відносин є: держава, державні органи управління, підприємства, установи, громадські організації й населення країни.

Фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу. Отже, фінанси безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспортних засобів, зв'язку, охорони здоров'я тощо), а також гроші, отримані у вигляді заробітної плати, грошового переказу, спадщини тощо.

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика. Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему. Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Отже, фінанси - це "кровоносна система" будь-якої економіки.

Система створення та використання фондів грошових ресурсів разом з розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему. На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Фінанси виконують ряд функцій: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

Слід зазначити, що регулюючі функції у сфері фінансівНБУ виконує разом із державними фінансовими органами Мінфін, Державна скарбниця).

На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними ланками, вони є головною ланкою кредитної системи України.

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Об'єктами дії розподільної функції фінансів виступають вартість валового внутрішнього продукту, а також частина національного багатства, яка приймає грошову форму (при перерозподілі раніше накопиченого виробничого потенціалу, покриття збитків від стихійних лих і т.п.).

Суб'єктами при фінансовому методі розподілу єюридичні і фізичні особи, в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення, а також держава.

Розподільна функція фінансів реалізується в процесі первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) вартості суспільного продукту.

Основні доходи формуються при розподілі національного доходу серед учасників матеріального виробництва. Вони поділяються на дві групи:

1) заробітна плата працівників, зайнятих в сфері матеріального виробництва;

2) доходи підприємств сфери матеріального виробництва.

Однак первинні доходи не формують суспільні грошові фонди, достатні для розвитку пріоритетних галузей економіки, забезпечення обороноздатності держави, задоволення соціальних потреб населення. Тому об'єктивно необхідним є подальший перерозподіл національного доходу.

В результаті перерозподілу створюються вторинні або похідні доходи. До них відносяться доходи, отримані в невиробничій сфері, податки.

Перерозподіл частини сукупного суспільного продукту необхідний також для міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу коштів, перерозподілу доходів між різними групами населення. Провідну роль в подальшому перерозподільному процесі відіграє держава. В процесі перерозподілу на загальнодержавному рівні можна виділити окремі стадії перерозподільчих процесів. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), потім стадія використання цих фондів - направлення коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні міроприємства, управління, оборону, виплату пенсій і т.і. Звідси виникають відносини вторинного, третинного і т.і. порядків перерозподілу. Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподільних грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з послідуючим перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить у сферу споживання (освіта, охорона здоров'я, культура, оборона, держуправління і т.і.)

Таким чином, приймаючи активну участь в розподілі і перерозподілі національного доходу, фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли при первинному розподілі національного доходу, в пропорції його кінцевого використання.

Перерозподіл національного доходу в Україні відбувається в інтересах структурної перебудови народного господарства, розвитку пріоритетних галузей економіки, на користь найменш забезпечених верств населення (пенсіонерів, інвалідів, одиноких матерів і багатодітних сімей).

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

Сутність контрольної функції проявляється в контролі за розподілом ВВП по відповідним грошовим фондам і іх цільовим використанням.

Основу контрольної функції фінансів складає рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій і нефондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, економне і ефективне використання коштів.

Контрольна функція діє не ізольовано, а в тісній єдності з розподільною.

Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція.

В літературі можна знайти твердження, що фінанси виконують і виробничу функцію. Не применшуючи значимості таких підходів можна зауважити, що фінанси держави відіграють важливу роль у розширеному відтворенні саме завдяки розподільній функції.

Фінанси, породжені розподільним процесом, тобто економічними відносинами, пов'язані з розподілом і перерозподілом вартості суспільного продукту, використовуються на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата і т.і.) дозволяють пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати підвищення ефективності виробництва і задовольняти інші суспільні потреби.

Названі функції взаємопов'язані між собою, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.

2. Виручка від реалізації та її розподіл

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т - Г') - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г - Т ... В ... Т' - Г'), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, суспільному попиту.

На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності), - метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію - касовий метод.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т - Г). Тому бартер, або прямий товарообмін (Т - Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості.

Однак в економіці України досить велика питома вага товарообмінних бартерних операцій.

Зростання бартерних операцій зумовлене кризовим станом платежів. Багато підприємств за браком коштів на рахунках змушені користуватися бартерними операціями.

Згідно з діючим господарським законодавством, бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ.

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;

рівня реалізаційних цін.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки.Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції залежить від рівня прейскурантних цін.

За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою), переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому державою встановлюються індикативні ціни - мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, які склалися на ринку під впливом попиту і пропозицій за домовленістю сторін - постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану вартість.

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = С + П

де Ц1 - ціна продукції (ціна виробника продукції); С - собівартість продукції; П - прибуток.

Ц2 = С + П + ПДВ,

де Ц2 - ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ - податок на додану вартість.

Ц3 = С + П + АЗ + ПДВ,

де - Ц3 ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість;

A3 - акцизний збір.

Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:

Ц4 = С + П + A3 +ПДВ + ТН,

де Ц4 - роздрібна ціна продукції; ТН - торгова націнка.

Приклад 1.

Собівартість виробу "А" становить 6 грн. Планова рентабельність реалізації - 35%. Оптова ціна виробу "А" буде дорівнювати 8,10 грн. (6 + 6*0,35). Ціна виробу "А" з податком на додану вартість за ставки податку 20 % дорівнюватиме 9,72 грн. (8,10 + 8,10*0,2). Роздрібна ціна виробу "А" за торгової націнки 30 % дорівнюватиме 12,64 грн. (9,72 + 9,72 * 0,3).

Приклад 2.

Собівартість підакцизного виробу "Б" становить 6 грн. Прибуток - 1,5 грн. за планової рентабельності 25 % (6 * 0,25). Ставка акцизного збору - 2,5 грн. Тоді ціна підакцизного виробу "Б" дорівнюватиме 10 грн. (6 + 1,5 + 2,5). Ціна підакцизного виробу "Б" з податком на додану вартість дорівнюватиме, за ставки податку 20 %, 12 грн. (10 + 10 * 0,2). Роздрібна ціна підакцизного виробу "Б" з торговою націнкою 15 % дорівнюватиме 13,8 грн. (12 + 12 х 0,15).Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються відпускні та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за відпускними цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові .націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку.За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропонування.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів. Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:

В = Р*Ц,

де В - виручка, Р - кількість реалізованих виробів, Ц - ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:

Р = З1 + Т - З2

де Р - обсяг реалізації в плановому періоді; З1 - залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду; Т - випуск товарної продукції в плановому періоді; 32 - залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і пропонування.

Розрахунок обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. - Розрахунок виручки від реалізації продукції

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл. 2).

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Таблиця 2. - Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації продукції

Виручка від реалізації продукції- це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

Отриманий підприємством прибуток, в тому числі і виручка від реалізації, може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Список використаної літератури:

Бандурка О.М., Коробов Н. Л., Орлов П. І., Петрова К. Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. -- К.: Либідь, 1998. - 340 с.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. - К.: Либідь, 2000.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1997.

Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НЮС, 2000.

Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. - К.: Основи, 1998.

Добриловсыоий М. Основи фінансової науки: Курс лекцій. - Подебради: Українська господарська академія в ЧСР, 1934.

Дробазина Л.А. Общая теория финансов М, "Юнити", 1995

Родионова В. М., Федотова М. А. Финансовая устойчивость предприятий в условиях инфляции. -- М.: Перспектива, 2001. - 346 с.

Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних корпорацій. -- К.: Либідь, 1993. - 276 с.