Проблеми оцінки та управління проектними ризиками
Сутність поняття "ризик". Характеристика ризиків проектного фінансування: комерційні; макроекономічні; політичні. Методи аналізу й оцінки ризиків інвестиційних проектів. Якісна та кількісна оцінка ризиків. Механізм нейтралізації інвестиційних ризиків.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.03.2010 |
| Размер файла | 302,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Реферат з теми:
Проблеми оцінки та управління проектними ризиками
Київ 2009
ПЛАН
ВСТУП
1. Характеристика ризиків проектного фінансування
2. Методи аналізу й оцінки ризиків інвестиційних проектів
3. Механізм нейтралізації інвестиційних ризиків
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Інвестиційна діяльність пов'язана з численними ризиками. Тому при прийнятті інвестиційних рішень в умовах ризику важливим завданням є детальна оцінка ризиків, основу якої складає не лише визначення ступеню імовірності їх виникнення і обсягу можливих фінансових втрат, але й ідентифікація ризиків, їх класифікація і вибір ефективного методу оцінки ризиків.
Дослідження інвестиційних ризиків, виявлення факторів, які їх викликають та обчислення можливих втрат - ось важливі проблеми, на які необхідно зважати сучасному інвесторові, приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший напрям виробничої чи комерційної діяльності. Саме тому вміння оцінювати інвестиційні ризики є необхідним для сучасного менеджера. Про важливість врахування інвестиційних ризиків свідчить чимала увага, що приділяється даній проблемі дослідниками у високорозвинених країнах. За умов сучасної української економіки проблема інвестиційних ризиків є особливо гострою через нестабільність податкового режиму, падіння курсу національної валюти, низьку купівельну спроможність значної частини населення. Тому для капіталовкладників, які мають справу з вітчизняним ринком, особливо важливо ретельно обраховувати можливий вплив інвестиційних ризиків. Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.
Метою аналізу ризику є надання потенційним партнерам або учасникам проекту потрібних даних для прийняття рішення щодо доцільності участі у проекті та заходів їх захисту від можливих фінансових втрат.
Найбільш поширеними методами аналізу ризиків проекту є аналіз чутливості, метод сценаріїв та метод Монте-Карло, які дозволяють виділити найбільш важливі змінні проекту, визначити їх можливе відхилення і спрогнозувати поведінку цих змінних в умовах невизначеності зовнішнього середовища.
1. Характеристика ризиків проектного фінансування
На сьогоднішній день у вітчизняній практиці все більшого розповсюдження набуває проектного фінансування інноваційно-інвестиційних проектів. У загальному вигляді проектним фінансуванням є фінансування довгострокових інвестиційних проектів інноваційного характеру, коли як заставне майно виступають активи відповідного проекту, а джерелом повернення засобів є грошові потоки, що генеруються самим проектом.
Враховуючи це, стає зрозумілим, що фінансування таких проектів пов'язане з високими ризиками, які, у свою чергу, потребують чіткого визначення і оцінки.
Єдиної класифікації ризиків проектного фінансування не існує. Саме тому, враховуючи зростаючу популярність проектного фінансування на ринку фінансових послуг, представляється необхідним визначити, досліджувати і узагальнити супроводжуючі його ризики, а також визначити ті ризики, на які менеджери і інвестори проекту здатні активно впливати.
У загальноприйнятому розумінні ризик є економічною категорією, в основі якої знаходиться невизначеність щодо конкретної ситуації і яка зумовлена браком повної інформації. Проте між ризиком і невизначеністю є істотна різниця. Ризик базується на можливості кількісно оцінити вірогідність настання або не настання певної події, в той час, як невизначеність пов'язана з неможливістю оцінити таку вірогідність [5;7].
Іншими словами, якщо кінцевий результат події вирішений наперед, то ризик відсутній; якщо ж можливою є зміна кінцевого результату, то ризик існує. Ця зміна якраз і указує на кількісну оцінку риски [5, с.178].
Рішення щодо фінансування проекту в цілому ухвалюється в умовах невизначеності, тому неможливо повною мірою передбачити і оцінити вірогідність настання ризикових подій.
Ризик проектного фінансування - це ступінь невпевненості в отриманні очікуваного рівня прибули від реалізації певного інноваційно-інвестиційного проекту в існуючих умовах господарювання (проект може виявитися нереалізованим, неефективним або менш ефективним, чим передбачалося заздалегідь).
З огляду на те, що кожній стадії, від розробки до впровадження проекту, властиві свої ризики, рішення щодо доцільності проектного фінансування повинне ґрунтуватися на чіткому визначенні і аналізі існуючих ризиків.
Оскільки основною причиною виникнення риски є недолік або невірогідність інформації на момент ухвалення рішення, а також швидка зміна умов, відповідно і ризики по можливості передбачення можна розділити на: 1) прогнозовані, тобто відомі, визначені і оцінені завчасно; 2) непрогнозовані, тобто невідомі завчасно.
Саме тому особа, яка ухвалює рішення щодо доцільності проектного фінансування, повинна оцінити, чи можливо для аналізу ризиків проекту використовувати наявну інформацію.
Якщо подібні проекти вже реалізовувалися протягом минулих років, то є можливим використовувати ретроспективні дані. Такий підхід до оцінки вірогідності настання небажаних подій є об'єктивним, оскільки він дозволяє обчислити частоту, з якою певна подія відбувалася в аналогічних умовах. Суб'єктивний підхід, навпаки, базується на особистому досвіді керівника і дозволяє йому ухвалювати рішення за умови відсутності будь-яких статистичних даних. Якщо аналогічних інноваційних проектів раніше не було, то тільки від його думок залежатиме кількісне припущення щодо вірогідності настання ризикових подій.
Всі ризики, з якими пов'язана реалізація інноваційного проекту, умовно можна розділити на виправданих і невиправданих. Проте між виправданим і невиправданим ризиком існує достатньо тонка грань, яку кожен інвестор встановлює для себе самостійно, виходячи з власних суб'єктивних думок. Якщо розмір прибули від реалізації проекту відповідний рівню ризику, яку при цьому доведеться прийняти, то інвестори, швидше за все, підуть на такий ризик. Під прийнятністю ризиків тут слід розуміти допустимий рівень збитків інвестора і рівень витрат на зменшення їх розміру, а також витрати на відшкодування збитків і їх наслідків [2, с. 165].
За джерелами виникнення ризики проекту можна розділити на: 1) релевантні або внутрішні, тобто ті, на які можуть впливати інвестори і менеджери проекту. Такі ризики зазвичай пов'язані з неефективним менеджментом, неефективною структурою активів і капіталу і т.п.; 2) нерелевантні або зовнішні, тобто ті, які знаходяться поза зоною впливу інвесторів і менеджерів конкретного проекту. Сюди можна віднести ризики, які виникають при зміні законодавства, кон'юнктура ринку і тому подібне
В цілому можна виділити 3 основних виду ризиків проектного фінансування [1]: комерційні (проектні), макроекономічні (фінансові) і політичні ризики. До комерційних або проектних ризиків відносяться такі ризики, які властиві безпосередньо проекту, а також ринку, на якому він функціонує. Макроекономічні або фінансові ризики проектного фінансування стосуються загальної економічної ситуації, яка надає опосередковану дію на проект. Політичні або страновые ризики проектного фінансування залежать від результатів діяльності уряду або політичних форс-мажорних обставин і особливо властиві тим проектам, які пов'язані з міжнародним фінансуванням.
Якщо детальніше розглядати комерційні (проектні) ризики, то можна зрозуміти, що серед них є і ті, на які керівники проекту можуть активно впливати, і ті, які підлягають лише пасивному управлінню. Недосягнення запланованої ефективності проекту може залежати від багатьох причин як зовнішніх (наприклад, дестабілізація ринку, зростання рівня конкуренції і ін.), так і внутрішніх (наприклад, нескоординовані дії учасників проекту), саме тому цей ризик лише частково підлягає активному управлінню. Несвоєчасне завершення робіт може стати наслідком простоїв із-за проблем з дозвільною документацією, затримкою будівельних робіт і ін. Отже, керівники проекту повинні завчасно поклопотатися про те, щоб отримати всі необхідні дозволи ще до початку фінансування; відповідальність підрядчика і постачальників матеріалів (сировини і ін.) за затримки повинна також бути чітко визначена в контракті на виконання відповідних робіт [6,с.162].
Рис. 1 - Види ризиків проектного фінансування
Під екологічним ризиком найчастіше розуміють ризик недотримання екологічних стандартів. Це може відбутися як в результаті зміни законодавства відносно екології, так і за рахунок того, що заплановані об'єми викидів і ін. не відповідатимуть фактичним. Екологічні ризики лише частково залежать від керівництва і інвесторів проекту, оскільки передбачити і вплинути на зміни в законодавстві вони не можуть. Тому при плануванні проекту із самого початку є доцільним враховувати існуючі міжнародні стандарти. Проте керівники проекту мають можливість контролювати, щоб фактичні об'єми викидів не перевищували запланованих і знаходилися в рамках, які встановлені на цей час законодавством. Операційні ризики в цілому пов'язані із загальною експлуатацією проекту, проведенням технічного обслуговування, рівнем виробничих показників, використанням нових технологій і тому подібне, а отже, в більшості своїй є релевантними. Недосягнення запланованого рівня прибутка можливо з багатьох причин, основними з яких є зміна прогнозованого рівня цін на проектну продукцію і недосягнення прогнозованих об'ємів продажу. А це, у свою чергу, істотно залежить від того, наскільки ефективними і своєчасними будуть дії менеджменту проекту. Перевищення запланованого бюджету проекту можливе із-за помилок у визначенні статей витрат, зміни плану робіт за проектом і тому подібне Отже, керівництво і менеджери проекту повинні вірно розрахувати і забезпечити достатній резерв засобів для майбутніх витрат. Що стосується ризику форс-мажору, то, за визначенням, у форс-мажорних обставинах винних немає, але всі учасники проекту будуть вимушені долати їх наслідки. Що стосується ризика невдалого вибору виконавців контрактів і ризики, пов'язаної з підтримкою спонсорів, то вони обидва є релевантними, а отже, підлягають активному управлінню.
Щодо макроекономічних і політичних рисок можна зробити вивід, що і ті, та інші є нерелевантними, оскільки не залежать від дій вищого керівництва і інвесторів проекту [8].
Приведена вище класифікація ризиків проектного фінансування є достатньо умовною і може розглядатися лише як відправна точка виявлення значних ризиків для кожного конкретного проекту. Ці ризики у кожному конкретному випадку мають визначатися спеціалістами та експертами з урахуванням галузевої належності, масштабів, вибраної технології, країни реалізації та інших специфічних особливостей проекту [3,с.151] (табл.1).
Таблиця 1 - Характеристика ризиків проектного фінансування
|
ПРОЕКТНІ РИЗИКИ |
ХАРАКТЕРИСТИКА РИЗИКІВ |
|
|
Ризик учасників проекту |
Це ризик свідомого або примусового невиконання учасниками своїх обов'язків. Таке невиконання хоча б одним із учасником може створити ефект “ланцюжкової реакції”, створивши неможливі умови виконання свої зобов'язань усіма іншими учасниками проекту. Ці ризики можуть бути обумовлені: недобросовісністю учасників, їх непрофесіоналізмом або фінансовим станом, який різко почав погіршуватися |
|
|
Ризик перевищення кошторисної вартості проекту |
Причинами перевищення кошторисної вартості можуть бути: помилка при проектуванні, неспроможність підрядчика ефективно використовувати ресурси, зміна умов реалізації проекту тощо |
|
|
Затримка введення проекту в експлуатацію |
Причинами затримки будівництва можуть бути конструкційні прорахунки та помилки при проектуванні, нездатність підрядника виконувати свої зобов`язання, а також затримка поставки та не комплектація обладнання. |
|
|
Виробничий ризик |
Зумовлений технічними або економічними причинами, які означають ріст витрат в наслідок помилкового розрахунку витрат на електроенергію, охорону навколишнього середовища, а також нестатку сировинних запасів та перебої в постачанні. |
|
|
Ризик, пов`язаний з управлінням |
Ризик пов`язаний з недостатньою кваліфікацією та низьким рівнем менеджменту. |
|
|
Збутові ризики |
Вини пов`язані з змінами кон'юнктури ринку : з рухом цін та зміною обсягів ринків продукції, що випускається, яка може не співпадати з розрахунками-прогнозами. |
|
|
Фінансові ризики |
Включають в себе всю сукупність ризиків, пов`язаних з фінансовими операціями. Це валютні ризики зміни відсотка та інфляційні ризики. |
|
|
Політичні ризики |
Ці ризики мають відношення до політичної та законодавчої діяльності держави, де здійснюється проект. Це ризики експропріації, націоналізації, пов`язані з репатріацією прибутку, зміною податків, митних зборів тощо . |
|
|
Форс-мажорні ризики |
Ризики, які важко передбачити: землетруси, пожари, страйки тощо. |
2. Методи аналізу й оцінки ризиків інвестиційних проектів
Головний наслідок ризику - перевитрати часу й засобів на його виконання за рахунок підвищення обсягу робіт і тривалості їх виконання за проектом.
Мета аналізу ризику - дати потенційним партнерам або учасникам проекту потрібні дані для прийняття рішення щодо доцільності участі у проекті та заходів їх захисту від можливих фінансових втрат.
Тому аналіз може проводити кожен учасник проекту.
Розрізняють такі види аналізу ризику:
Якісна оцінка ризиків - процес подання якісного аналізу ідентифікації ризиків і визначення ризиків, що вимагають швидкого реагування. Така оцінка ризиків визначає ступінь важливості ризику й вибирає спосіб реагування. Доступність супровідної інформації допомагає легше розставити пріоритети для різних категорій ризиків.
Якісна оцінка ризиків - це оцінка умов виникнення ризиків і визначення їхнього впливу на проект стандартними методами й засобами.
Використання цих засобів допомагає частково уникнути невизначеності, яка часто зустрічається у проекті. Протягом життєвого циклу проекту повинна відбуватися постійна переоцінка ризиків. Кількісна оцінка ризиків визначає ймовірність їх виникнення і вплив наслідків ризиків на проект, що допомагає групі менеджменту проекту правильно приймати рішення і уникати невизначеностей.
Кількісна оцінка ризиків дозволяє визначати:
- імовірність досягнення кінцевої цілі проекту;
- ступінь впливу ризику на проект і обсяги непередбачених витрат і матеріалів, які можуть знадобитися;
- ризики, що вимагають якнайшвидшого реагування й більшої уваги, а також вплив їхніх наслідків на проект;
- фактичні витрати, передбачувані строки закінчення.
Кількісна оцінка ризиків часто супроводжує якісну оцінку і також вимагає ідентифікації ризиків [1].
Кількісна й якісна оцінки ризиків можуть використовуватися окремо або разом, залежно від наявного часу й бюджету, необхідності в кількісній або якісній оцінці ризиків[1].
Рис. 2 - Оцінка ризиків проекту
Вхідна інформація оцінки ризиків проекту
Можливості учасників. Різні організації можуть собі дозволити різні рівні ризиків. Наприклад: високорентабельна компанія може дозволити витратити 10 млн. гривень для підготовки комерційної пропозиції з метою підписання мільярдного контракту. Якщо ж у компанії низький прибуток, то такі витрати для неї непосильні. Оцінку витрат з 15% імовірністю перевитрати одна компанія може розцінити як прийнятну, а інша - як надто ризиковану.
Використовувані методи і засоби
Очікуване грошове вираження (ОГВ) - це спосіб кількісної оцінки ризику. Його значення - добуток імовірності нас тання події ризику на значення ризику - оцінку доходів або втрат, пов'язаних з нас танням події ризику.
Недоліками ОГВ є неадекватність у відбитті допус тимості таких втра т для виконуючої організації. Значення ОГВ для події ризику, що супроводжується більшими втратами з незначною ймовірністю, виявиться таким же, як для події, що супроводжується невеликими втратами, але з великою ймовірніс тю. Тому ОГВ частіше використовується як вихідна інформація для подальшого аналізу.
Статистичні суми. Статистичні суми можуть викорис товуватися для оцінки розкиду вартості проекту, виходячи з оцінок вартості операцій.
Розкид вартості проекту застосовується для оцінки відносного ризику різних бюджетів проекту або вартості пропозиції.
Метод моментів для оцінки розкиду вартос ті проекту наведений у табл.2.
Таблиця 2 - Метод моментів для оцінки розкиду вартості при припущенні про ?- розподіл вартості (наближення PERT)
Як видно, оцінка проекту розрахована при припущенні про те, що всі розподіли вартос ті операцій є бета-розподілами. Для інших розподілів відрізняють формули підрахунку середнього значення й дисперсії.
x=(a+4m+b)/6; ?={[(b-a)/6]2}1/2 (1.18)
Методика розрахунку:
- обчисліть середнє, стандартне відхилення, дисперсію для кожно ї операції відповідно до припущення про характер розподілу;
- середнє за проектом - це сума середніх по операціях;
- дисперсія по проекту - це сума дисперсій по операціях;
- стандартне відхилення проекту - це корінь з дисперсії.
До якісних методів ризику слід віднести експертний аналіз ризиків. Як правило, даний вид оцінки застосовується на початкових етапах роботи над проектом. До основних переваг даного методу належать: можливість оцінки ризику до розрахунків показників ефективності, відсутність необхідності у точних первинних даних і сучасному програмному забезпеченні, а також простота розрахунків. Однак експертний аналіз ризиків, як і будь-яка експертна оцінка, достатньо суб'єктивний і не завжди дає змогу дати незалежну характеристику події, що аналізується. Процедура експертної оцінки ризику передбачає:
- визначення видів ризику і граничного рівня його припустимої величини;
- встановлення ймовірності настання ризикової події і небезпечності даного ризику для успішного завершення проекту;
- визначення інтегрального рівня за кожним видом ризику і вирішення питання про прийнятність даного виду ризику для учасників проекту.
У разі невеликої кількості змінних і можливих сценаріїв розвитку проекту для аналізу ризику можна скористатися методом дерева рішень, яке будується на основі виділених робіт (подій), що відображають життєвий цикл проекту, визначають ключові події, що впливають на проект, час їх настання і можливі рішення, які можуть бути прийняті в результаті настання кожного ключового виду роботи з визначення ймовірності їх прийняття і вартості робіт.
Дерево рішень - це діаграма, що відображає взаємозв'язки між рішеннями і пов'язаними з ними випадковими подіями.
Дерево рішень відображає розуміння проблеми особою, яка приймає рішення.
За результатами побудови дерева рішень встановлюються ймовірність та ефективність кожного сценарію розвитку проекту, а також інтегральна ефективність самого проекту. Ризик за проектом може вважатися прийнятним у випадку позитивної величини інтегрального показника ефективності проекту, наприклад чистої теперішньої вартості.
Як правило, аналіз ризику проводиться кількома методами.
Метою аналізу чутливості є використання змін заданих параметрів для визначення життєздатності проекту в умовах невизначеності. Експерт розраховує можливу зміну кожного фактора або змінної величини, визначає вплив цієї зміни на показник певного рішення і виділяє суттєві фактори або змінні величини для більш поглибленого вивчення. Він визначає кількість і вказує на вплив невизначеності та намагається виразити математичним способом відношення серед змінних величин, що складають просування ліквідності і рентабельність.
Аналіз чутливості надає можливість судити про наслідки невід'ємної невизначеності в проектах. Зміни можуть відбуватися в фінансових оціночних даних про капітал, тривалість будівництва, вартість сировини та інших витрат, пов'язаних з реалізацією проекту, вартістю збуту, коефіцієнтом завантаження і ціною на продукцію, бо вони не можуть бути передбачені заздалегідь. Ці різні зміни впливають на завершення реалізації проекту. Розробка проекту фактично є прогнозуванням розвитку ситуації з проектом.
Проведення аналізу чутливості передбачає розрахунок базової моделі на основі припустимих значень вхідних змінних проекту, для якої визначається величина чистої теперішньої вартості (NPV). Ця величина є основою порівняння з припустимими можливими змінами, які необхідно проаналізувати.
Алгоритм проведення аналізу чутливості передбачає:
- визначення критичних змінних, що впливають на величину чистої теперішньої вартості (NPV);
- оцінку впливу зміни однієї змінної проекту (при незмінності всіх інших) на величину чистої теперішньої вартості;
- розрахунок впливу зміни змінної, що досліджується, на величину відхилення одержаної NPV від базової (оцінка еластичності, чутливості до зміни чистої теперішньої вартості від зміни змінної проекту);
- визначення межового (критичного) значення змінної і можливого допустимого її відхилення від базового сценарію проекту;
- розрахунок показника чутливості і критичного значення для кожної змінної проекту і ранжування їх за убуванням (чим вища чутливість NPV, тим важливіша перемінна для значення чистої теперішньої вартості, а значить, для проекту)[3,с.157].
Основна проблема проведення подібного аналізу полягає у неможливості з однаковою мірою достовірності подати всі значення змінних, що існують в проекті, оскільки деякі з них ледве підлягають прогнозу, а для інших немає сенсу давати точний прогноз, оскільки вже укладено договір про поставки певного збуту продукції за фіксованою ціною, що дозволяє спрогнозувати ці показники безпомилково.
Таким чином, суть даного методу полягає у вимірюванні чутливості основних результуючих показників проекту (NPV або IRR) до зміни тієї чи іншої змінної величини.
Як показник чутливості проекту до зміни тих чи інших змінних використовують показник еластичності чистої теперішньої вартості (NPV), який обчислюються за формулою
(1)
Перевага цього показника в тому, що величина його не залежить від вибору одиниці вимірювання різних змінних. Чим більша еластичність, тим вищою є міра залежності NPV або внутрішньої норми дохідності (тобто її чутливість) від аналізованої змінної проекту.
Відомо, що існує зворотна залежність між витратами на здійснюваність інвестиційного проекту і показниками ефективності. Це означає, що збільшення витрат на заробітну плату призведе до зменшення чистої теперішньої вартості. Таким чином, чисельник у нашій формулі буде негативним, а знаменник - позитивним, що дасть у результаті негативний коефіцієнт еластичності. Навпаки, у випадку зменшення заробітної плати чисельник буде позитивним, а знаменник негативним, що знову дасть нам негативний коефіцієнт.
У табл. 3 представлені основні характеристики факторної еластичності показників ефективності інвестиційного проекту.
Таблиця 3 - Факторна еластичність показників ефективності проекту.
|
Величина коефіцієнта еластичності NPV |
Термінологія |
Пояснення термінів |
Вплив фактора на ризик проекту |
|
|
Більше або дорів-нює одиниці ENPV ? 1 |
Еластичний ENPV > 1 Одинична еластичність і ENPV = 1 |
Процентна зміна факторного показника менша за відносну зміну показника чистої теперішньої вартості |
Небезпечний фактор проекту |
|
|
Менше одиниці ENPV < 1 |
Нееластичний ENPV < 1 |
Процентна зміна факторного показника перевищує або дорівнює відносній зміні показника чистої теперішньої вартості |
Менш небезпечний фактор проекту |
Розрахунок еластичності внутрішньої норми рентабельності і чистої теперішньої вартості можна виконати за формулами:
, (2)
, (3)
де - еластичність внутрішньої норми дохідності за i-м фактором;
- еластичність чистої теперішньої вартості за i-м фактором;
- первісне значення i-го фактора;
- кінцеве значення i-го фактора.
Наступним кроком проведення аналізу чутливості є визначення аналізу критичних змін змінних.
Критичним називають значення змінної, при якому величина чистої теперішньої вартості дорівнює нулю (0).
Розрахунок критичних значень можна здійснити за формулою:
.
Після визначення критичного значення кожної змінної необхідно проаналізувати її важливість для проекту та можливість прогнозування.
Розробляючи стратегію управління ризиком, необхідно звертати увагу на фактори, в яких межа безпеки найбільш низька. Наприклад, укласти довгострокові контракти на поставку продукції за бажаними цінами і оформити страховку на покриття витрат у випадку перевищення встановленого рівня заробітної плати. При цьому не слід також ігнорувати інші фактори, що впливають на результат інвестиційного проекту. Кожен з них більше одиниці, а значить, несе потенційну можливість небезпечних змін результату, вимагає ретельної оцінки та розробки окремої стратегії управління.
Розподіл змінних у матриці перевірочних процедур залежно від важливості змінної проекту та можливості її прогнозу дає можливість визначити ті елементи проекту, які вимагають особливого контролю або подальшої перевірки моніторингу, або можливо лише тільки встановлення дійсних проектних значень без наступних перевірок.
Аналіз чутливості привабливий при виявленні змінних, на які слід звернути увагу на вході проекту, оскільки вони найбільш важливі. Кожна перемінна, за винятком процентних платежів, приймається у цьому аналізі за рівну припустимому значенню. Насправді це не зовсім так, оскільки високі значення одних змінних нерідко обумовлюють низькі значення інших. Тобто, економічні відношення між перемінними часто перекручені допущеннями, які робляться в ході аналізу. Для невеликих проектів, що не мають компонентів, розташованих у верхньому лівому куті матриці, це не створює ніякої проблеми. Однак для проектів, в яких передбачається значне витрачання ресурсів і в яких такі компоненти присутні, необхідно виконати подальший розгляд з більш реалістичними припущеннями про взаємодію змінних.
Міра ризику аналізується кількома способами. Непрямий спосіб припускає, що міра ризику впливає на коефіцієнт окупності проекту. Фінансовий аналіз базується на розрахунках коефіцієнта дисконтування, що відображає допустиму міру ризику. Коефіцієнт дисконтування, передбачений проектом, може складатися з трьох компонентів: реальна ставка дисконту, що немає ризику, інфляційна надбавка і винагорода за ризик. При визначенні міри винагороди за ризик експерт повинен вміти оцінити ступінь ризикованості руху ліквідності або частину, яка повинна бути одержана від неї, і обрати призначену винагороду.
З іншого боку, прямий спосіб полягає в орієнтовних розрахунках щодо природи ризику та визначення кількості його видів в умовах розподілу ймовірностей. Оскільки непрямий спосіб математично більш простий, він не забезпечує структуру мінливих умов реалізації проекту і не може використовуватись для прийняття рішення, що дозволило б знизити міру ризику. Це є основною перевагою прямих методів, таких як аналіз сценаріїв та моделювання Монте-Карло.
Аналіз сценаріїв розвитку проекту дозволяє оцінити вплив на проект можливої одночасної зміни декількох змінних через вірогідність кожного сценарію. Цей вид аналізу може виконуватися як за допомогою електронних таблиць, так і з застосуванням спеціальних комп'ютерних програм, які дозволяють використовувати методи імітаційного моделювання [1] .
При аналізі сценаріїв експерт об'єднує всі можливості для невизначених змінних величин у більшу кількість сценаріїв, кожний з яких передбачає тільки одну комбінацію оцінки окремої змінної величини. Це тотожно проведенню повного аналізу чутливості для кожного можливого випадку з такими важливими особливостями:
аналіз міри ризику бере до уваги відносну ймовірність значущості для кожної змінної величини на відміну від аналізу чутливості, який не обумовлює відносну ймовірність сценаріїв;
аналіз міри ризику дасть ймовірність розподілу, яка вказує на відносну випадковість появи різних результатів масштабів реалізації проекту, а не тільки кількість можливих змін його середньої значущості.
Метою аналізу сценаріїв є розглянути екстремальні результати та ймовірність розподілу чистої теперішньої вартості проекту. Його звичайно готують за трьома сценаріями: очікуваним (базовий випадок, що був основою проведення аналізу чутливості) та двома додатково розробленими - оптимістичним і песимістичним.
Найкращий, або оптимістичний, сценарій відображає уяву аналітика про те, наскільки поліпшуються умови реалізації проекту у тому випадку, коли всі обставини будуть більш сприятливими, ніж заплановано. Однак усі ці зміни повинні бути реалістичними. Фактично експертна підготовка оптимістичного сценарію проводиться з точки зору найбільш сприятливого оточення проекту під девізом «як поведе себе проект, коли компанії надзвичайно повезе».
Найгірший, або песимістичний, сценарій показує, наскільки невдалим виявиться проект, якщо умови його реалізації будуть набагато гіршими, ніж передбачається. Реалістичність набору подій базується на інформації, наскільки поганими є справи в проекті, якщо компанії не повезе. Ці два додаткових сценарії повинні бути внутрішньо послідовними.
За винятком дуже великих проектів, що залучають значні капітальні інвестиції, аналізу сценаріїв буде досить для того, щоб керівництво одержало уяву про характеристики рентабельності проекту. Якщо ця робота виконується ретельно, то такий аналіз здатний достатньо точно показати розподіл екстремальних результатів. Однак через складні взаємозв'язки між перемінними він не дуже вдало показує середину розподілу значень NPV. Потрібні додаткові сценарії для того, щоб продемонструвати точки між двома екстремальними значеннями. Це підвищить точність прогнозу, і аналітик з більшою впевненістю зможе визначити центр розподілу значень чистої теперішньої вартості (NPV). На жаль, звичайний і відомий спосіб розробки таких сценаріїв складний і вимагає значного часу. Ефективність підвищується у тому разі, коли роботу проводять за допомогою програмного забезпечення та електронних таблиць.
У випадку, коли визначення ймовірності настання нового сценарію реалізації проекту можна прорахувати за допомогою електронних таблиць, проводять аналіз ризику за методом імітаційного моделювання, або методом Монте-Карло. Він полягає в тому, що аналітик визначає вид і ймовірність розподілу масштабів реалізації проекту і методом відбору мір значущості невизначених змінних розраховує можливість розвитку кожної моделі.
Алгоритм проведення моделювання Монте-Карло передбачає:
визначення інтервалів можливої зміни основних ризикованих змінних проекту, всередині яких ці змінні є випадковими величинами;
оцінка всередині заданих інтервалів видів розподілу ймовірностей (нормальний, дискретний, пірамідальний, трикутний);
встановлення коефіцієнта кореляції між залежними перемінними;
багаторазовий (понад 500 сценаріїв) розрахунок результуючого показника, що дозволяє побачити розподіл частоти для чистої теперішньої вартості проекту;
визначення ймовірності попадання результуючої величини у той чи інший інтервал та перевищення мінімально допустимого значення.
Метод Монте-Карло можна розглядати як свого роду імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Оскільки відповідна програма вибирає значення вхідних змінних з випадкових розподілів ймовірностей, то кожний одержаний результат відображує можливий стан справ у майбутньому. Кожна з цих комбінацій справді може здійснитися, причому з однаковою ймовірністю. Тому й одержувані результати також можливі в майбутньому і однаково ймовірні. Насправді ж, звичайно, реалізується лише один з таких результатів, і ми не можемо передбачити, який саме. Але завдяки даному методу в руках аналітика виявляється важливий інструмент управління ситуацією: якщо багато з цих однаково ймовірних результатів виявляються небажаними, він може запобігти їх появі шляхом відмови від відповідних інвестицій. І навпаки: якщо достатньо велика кількість цих результатів виявиться сприятливими, ми можемо зважитись і піти на ризик заради одержання одного з цих результатів [1].
Метод моделювання дозволяє:
1) досліджувати комбінований вплив ризиків;
2) аналізувати наслідки нагромадження ризикованих ситуацій;
3) визначати вплив ризиків на фінансовий стан учасників проекту, який може відбуватися у формі затримок в одержанні доходу і збільшенні позички.
Метод імітаційного моделювання дозволяє визначити ймовірність характеристик, що потрібні для аналізу проекту. Наприклад, ймовірність завершення проекту в строк становить 70% або перевищення планового кошторису будівництва - 20%. Після визначення ймовірності настання заданих результатів проекту необхідно прийняти рішення, яке б дозволило збалансувати ризик, пов'язаний з проектом. Як правило, після такого аналізу ризику приймаються поправки, що дають змогу зменшити ризикованість специфічних дій і планів. Наприклад, після проведення робіт з аналізу проектних ризиків слід передбачити, щоб договори з постачальниками сировини ґрунтувались на фіксованих цінах, були складені довгострокові договори продажу, продажі застраховані, а також передбачена точна система управління проектом з метою забезпечення контролю за його виконанням.
У будь-якому разі аналітик може балансувати мірою ризику та величиною прибутку. Наприклад, керівники проекту запропонують покупцю більш низькі ціни за гарантований обсяг майбутніх закупок, що знизить не тільки прибутки, але й ризик неспроможності збути продукцію.
Нині в процесі прийняття інвестиційних рішень використовується два методи врахування ризику:
Метод еквівалента впевненості (certainty equivalent approach);
Метод визначення дисконтної ставки з урахуванням ризику (risk-adjusted discount rate approach).
Обидва методи засновані на компенсації ризику згідно з аксіомою: інвестори не візьмуть на себе додатковий ризик, якщо не чекають при цьому одержання додаткового доходу.
Метод визначення дисконтної ставки з урахуванням ризику
Дисконтна ставка є одним з найважливіших інструментів, що дає змогу провести експертизу проекту з урахуванням наявного в ньому ризику, а також порівняти різні інвестиційні проекти.
Викладені вище методи оцінки проектів, засновані на розрахунку NPV, IRR, періоду окупності і т.п., неявно передбачають, що порівнюються проекти з однаковим рівнем ризику та однаковою структурою капіталу. Така думка чималою мірою спрощує реальність і тому може призвести до серйозних помилок при оцінці проектів. Перш ніж порівнювати два проекти з різним рівнем ризику, треба уможливити їх порівняння. Зрозуміло, що проектові з вищим рівнем ризику має відповідати більша величина дисконтної ставки, тобто, дисконтна ставка повинна містити параметр, який зростає при збільшенні ризику.
Таким чином, дисконтна ставка К°, що враховує ризик, повинна мати таку структуру:
де - дисконтна ставка без урахування ризику; - премія за ризик.
Відтак значення чистої наведеної вартості проекту, розраховане за формулою
буде надійнішою основою для оцінки проекту, ніж NPV, розрахована за безризиковою ставкою.
На практиці досить складно визначити напевне, на яку величину слід збільшити чи зменшити дисконтну ставку, тобто, якою величиною очікуваного доходу слід заплатити за власний ризик.
Здебільшого фірми розвинених країн розглядають одночасно всю сукупність інвестиційних проектів. У такому разі на практиці застосовується двокрокова процедура введення параметра ризику в дисконтну ставку.
На першому кроці вся сукупність поданих на розгляд проектів поділяється на групи відповідно до середнього ризику та структури капіталу для кожної групи. На основі даних про середній ризик і структуру капіталу для кожної групи розраховується середньозважена вартість капіталу. Ця величина береться за дисконтну ставку для середньоризикових проектів усередині групи.
На другому кроці в кожній групі виділяються три типи проектів - з високим, середнім і низьким ризиком. Як уже зазначалося, для середньо-ризикових проектів дисконтна ставка дорівнює середньозваженій вартості капіталу, розрахованій для даної групи.
Для проектів з високим ризиком дисконтна ставка збільшується на 2-3%, а для проектів з низьким ризиком вона зменшується на 1-2%.
Наприклад, якщо середньозважена вартість капіталу по групі проектів становить 12%, то середньо-ризикові проекти цієї групи будуть дисконтуватися за ставкою 12%, низько-ризикові - близько 10%, високо-ризикові - за ставкою 15%.
Звісно, ця процедура не є досконалою, оскільки багато в чому залежить від інтуїції та досвіду менеджера, але, принаймні, дає змогу певною мірою врахувати різну структуру капіталу та неоднаковий рівень ризику порівнюваних проектів [4,с.245].
3. Механізм нейтралізації інвестиційних ризиків
Теорія управління ризиками заснована на таких принципах:
1) У ринковій економіці межа між макро- і мікрорівнями стирається з огляду на спільність інтересів учасників ринку;
2) всі ризики справляють вплив на всіх учасників ринку одночасно на всіх рівнях економіки, але неоднаковою мірою та різною залежністю;
3) із збільшенням ризику доходність зменшується у процентному відношенні до ризику;
4) сферою допустимих значень доходності є довірчий інтервал ризику з певними граничними значеннями;
5) при оцінці ефективності проекту ставка дисконту (і) та внутрішня норма рентабельності (IRR), окрім складових реальної доходності, темпів інфляції та їх добутку, повинні враховувати ступінь ризику проекту;
6) зміни основних показників доходності залежать від можливості фірми управляти ризиком.
Вивчення джерел та причин виникнення ризиків проектів дозволяє з'ясувати методи їх зниження та способи управління.
До найважливіших методів управління проектними ризиками належать страхування, хеджування та диверсифікація.
Основними етапами оцінки ризиків інноваційних проектів підприємства є наступні:
Для ефективного управління ризиками інвестиційних проектів застосовуються різноманітні методи.
Основні інструменти управління проектними ризиками:
1. Юридичні гарантії. Відповідні статті договорів, угод, контрактів, що визначають розподіл ризиків між сторонами. Реалізація здійснюється на підставі вільного волевиявлення сторін або шляхом звернення до арбітражного суду.
2. Гарантії банку.
Гарантії на користь кредитора:
а) необмежені, тобто на весь строк кредитного договору на повну силу платіжних зобов'язань за договором.
б) обмежені як у часі, так і за обсягом зобов'язань, у тому числі:
гарантія на завершення робіт за проектом (до пуску об'єкта в експлуатацію);
гарантія покриття напередбачених витрат за проектом на інвестиційній фазі;
гарантія покриття додаткових витрат позичальника щодо погашення кредитних зобов'язань на виробничій фазі у разі недостатності грошових потоків за проектом.
Гарантії на користь кредитора можуть бути:
а) умовними (що передбачають гарантований платіж у разі надання гаранту всього комплекту документів, які підтверджують порушення обов'язків позичальником);
б) безумовними (платіж здійснюється за першою вимогою кредитора).
2.2. Гарантії на користь замовника проекту:
а) гарантія повернення авансу;
б) тендерна гарантія;
в) гарантія належного виконання контракту.
2.3. Гарантії на користь підрядника/постачальника як засіб забезпечення платежу в разі надання замовнику проекту комерційного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежать від типу та умов гарантії (умовна, безумовна, обмежена, необмежена та ін.).
3. Резервні фонди. Резервний фонд окремого учасника проекту для покриття непередбачених витрат за проектом (самострахування). Спільний резервний фонд, що формується всіма учасниками проекту (взаємне страхування).
4. Застави, депозити на спеціальних рахунках.
4.1. Активи проекту (як матеріальні, так і грошові) як застава для покриття кредитних ризиків банку.
4.2. Депонування грошей учасником тендеру для покриття ризиків замовника проекту (як альтернатива банківської тендерної гарантії).
4.3. Депонування коштів підрядником для покриття ризиків замовника, пов'язаних із можливою несплатою імпортного мита за ввезення будівельної техніки із-за кордону (як альтернатива банківської гарантії).
4.4. Активи підрядника як застава ля покриття можливих ризикі замовника за підрядним контрактом.
5. Непрямі гарантії.
5.1. Контракти на реалізацію продукції, що вже випускається у рамках діючого виробництва як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту (розширення, реконструкції, виробництва та ін.).
5.2. Довгострокові контракти на постачання виробничих ресурсів для забезпечення об'єкта інвестиційної діяльності (сировина, матеріали, енергоносії).
6. Утримання частки платежів за контрактом. Використовується для захисту інтересів замовника, за рахунок утримань формується фонд для покриття можливих ризиків у зв'язку з реалізацією контракту.
7. Доручення. Застосовується як альтернатива банківської гарантії для забезпечення належного виконання контракту (на постачання, підрядного, консультаційного); звичайно видається компанією, що має такий же напрям діяльності, як і виконавець (постачальник, підрядник, консультант); часто довіреною особою виступає материнська компанія.
8. Контракти з фіксованою ціною. Даний інструмент використовується для контрактів на виконання будівельно-монтажних робіт (як додаткова гарантія банку за ризиками перевищення кошторисних витрат).
9. Резервні кредити. Даний кредит передбачає відкриття позичальнику кредитної лінії протягом обумовленого періоду на фіксовану суму, призначений для покриття можливих витрат за проектом. Процентні ставки за резервним кредитом звичайно вище за ставки основного кредиту. Сума резервного кредиту знаходиться в межах 10 - 25 % щодо суми основного кредиту.
10. Вексельні інструменти. Вексель як зобов'язання позичальника (замовника проекту) повернути заборгованість за комерційним кредитом має деякі переваги порівняно з банківськими гарантіями, бо його використання детально регламентоване нормами міжнародного права. Для додаткового захисту інтересів кредитора вексель може бути авальованим: банк дає гарантію сплати за векселем у вигляді напису (аваля) на векселі.
11. Форфейтинг. Банківська операція, яка пов'язана з використанням вексельних інструментів. Полягає в тому. Що банк купує векселі (та інші боргові зобов'язання) позичальника кредиту. Мета форфейтингу полягає у захисті постачальника (підрядника) від ризику неплатоспроможності позичальника, використовується у наступних випадках:
а) постачанні машин, обладнання та проведенні підрядних робіт на великі суми ;
б) довгострокових (5-7 років) комерційних кредитах (звичайний строк врахування векселів - 90-180 днів).
12. Резервні акредитиви. Використовуються як інструмент захисту інтересів постачальника (підрядника), що надає комерційний кредит замовнику, банк замовника відкриває на користь кредитора акредитив, за умовами якого банк здійснює платіж у разі невиконання боргових зобов'язань замовником.
13. Умови платежів за контрактом.
13.1. Умови (перш за все графік) платежів за контрактом постачання товару захищають інтереси як замовника, так і постачальника (підрядника). Схема платежів може виглядити (як варіант) наступним чином:
а) 5-10 % суми контракту - аванс після підписання контракту (забезпечення перед постачальником (підрядником) зобов'язань замовника);
б) 5-10 % - мобілізаційний аванс (після прибуття робітників, будівельного обладнання та матеріалів);
в) 10-15 % - оплата з безвідзивного екредитиву рахунків постачальника (підрядника) при наданні документів, що підтверджують факт постачання;
14.2. У деяких випадках для захисту інтересів замовника (ризик неналежного виконання робіт) із кожного платежу здійснюються відрахування до спеціального фонду для покриття можливих збитків та витрат, що виникають у замовника в гарантійний період. Ефективна реалізація даного інструмента (умови платежів за контрактом) можлива при додатковому використанні інших інструментів: юридичних гарантій, гарантій авансового платежу та ін.
15. Банківські рахунки з особливим режимом. Рахунки для депонування учасниками проекту грошових коштів у якості забезпечення зобовязань перед іншими учасниками проекту. Іноді використовуються так звані рахунки «ескроу», їх звичайно відкривають у банках за межами країни, в якій реалізується проект. Ці офшорні рахунки слугують для зниження таких ризиків, як заборона або обмеження з боку держави на переказ виручки від реалізації проекту за кордон.
16. Обов'язки засновників (спонсорів) проекту по додатковим внескам в капітал проектної компанії. Це зобов'язання надається кредитору проекту для зниження ризику перевищення витрат за проектом. Використовується як додатковий або альтернативний інструмент фінансування непередбачених інвестиційних витрат.
17. Страхування.
17.1. Страхування експортних кредитів. Звичайно застосовується для:
а) страхування економічних та комерційних ризиків;
б) страхування політичних ризиків.
Більш розповсюджене страхування кредитів від політичних ризиків. Здійснюється державними або напівдержавними страховими компаніями.
17.2. Страхування внесків у капітал проекту та різні види проектних активів. Звичайно застосовується у формі страхування іноземних інвестицій від політичних ризиків (конфіскацій, націоналізації тощо).
17.3. Страхування вантажів при постачанні машин, обладнання та інших інвестиційних товарів. Умови страхування залежать від умов постачання Incoterms.
17.4. Страхування будівельних ризиків:
будівельних робіт
будівельних матеріалів
виконання будівельних та монтажних робіт
17.5. Страхування від різних комерційних, технічних та інших ризиків на виробничій фазі проектного циклу.
17.6. Інші види страхування, пов'язані з експлуатацією об'єкта інвестування.
18. Розподіл ризиків між учасниками проекту. Розподіл ризиків відбувається між учасниками проекту на підставі підписання різних угод, контрактів, договорів. Розподіл ризиків може здійснюватись також за рахунок створення банківських синдикатів або підрядно-будівельних консорціумів.
19. Аналіз ризиків проекту на передінвестиційній фазі.
19.1. Ідентифікація ризиків на етапі розробки концепції та обґрунтування проекту.
19.2. Кількісна та якісна оцінка ризиків проекту в процесі обґрунтування проекту.
19.3. Підготовка програми управління ризиками на інвестиційній та виробничій фазі проекту.
20. Хеджирування ризиків. Техніка страхування від фінансових та комерційних ризиків, яка може застосовуватись різними учасниками проекту (кредитором - для захисту від процентного ризику; проектною компанією - для захисту від зниження цін на продукт).
Хеджування - це укладання протилежних ф'ючерсних угод за різними видами контрактів. Механізм хеджування полягає в тому, що якщо підприємство зазнає збитків як продавець, воно отримує прибутки в такому ж розмірі, як покупець ф'ючерсних контрактів.
Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
Існує три види біржових угод із використанням ф'ючерсних контрактів:
купівля-продаж реальних активів або цінних паперів з постачанням в майбутньому періоді;
купівля-продаж ф'ючерсних контрактів на визначену кількість;
ліквідація позиції за ф'ючерсними контрактами контрактами під час постачання активу.
21. Диверсифікація. Застосовується банками-кредиторами та інвесторами, що фінансують та реалізують одночасно портфель інвестиційних проектів, для зниження галузевих та регіональних ризиків.
Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо між собою не пов'язані.
Диверсифікація передбачає два основні способи управління ризиками - активний і пасивний.
Активне управління являє собою прогнозування розміру можливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів.
Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку із заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій на ринку. Пасивне управління характеризується низьким оборотом і мінімальним рівнем концентрації обсягів продукції. Диверсифікація з пасивним управлінням застосовується здебільшого для зниження ризиків інвестиційних проектів.
До найбільш розповсюджених методів нейтралізації інвестиційних ризиків належать: метод диверсифікації, страхування, хеджування та розподілу інвестиційних ризиків. Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладення, які між собою безпосередньо не пов'язані. Одним із найбільш поширених способів запобігання або зменшення ризиків є страхування.
Страхування ризиків - це передача певних ризиків страховій компанії. При аналізі важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов'язаних із цим ризиком. До ризиків, які підлягають страхування, належать:
- прямі майнові збитки, пов'язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів;
- непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;
- ризики, що підлягають обов'язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, захворювань, пошкодження майна, викрадення транспортних засобів).
Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті. У широкому значенні страхування інвестицій розглядається як страхування тих об'єктів, обладнання, інженерних мереж, які були збудовані, змонтовані або впроваджені внаслідок реалізації інвестиційного проекту. Процеси страхування інвестицій та управління інвестиційними ризиками спрямовані на своєчасне завершення робіт підрядником при затратах, що знаходяться в межах визначеної замовником суми. Але досягти цього досить важко, що змушує останнього шукати страхового захисту від реально існуючого ризику незавершення підрядником будівельно-монтажних робіт у повному обсязі та у визначений термін або, можливо, перевищення ним витрат, спрямованих на реалізацію обумовлених договором робіт. Страхування ризиків капіталовкладень є угодою, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, який не бере участі в даному інвестиційному проекті. Страхування поширюється тільки на інвестиційний процес і не охоплює об'єктів, створених у результаті інвестицій. До таких видів страхування належать:
Подобные документы
Методи оцінювання ризиків інвестиційних проектів. Здійснення фінансування проекту за рахунок стратегічного інвестора, кредитора. Управління інвестиційними ризиками. Сутність лізингу. Страхування як однин із найпоширеніших способів уникнення ризиків.
курсовая работа [46,6 K], добавлен 06.05.2015Мета аналізу проектних ризиків та визначення шляхів їх зниження. Ступінь доцільності реалізації проекту. Зовнішні та внутрішні ризики та кількісний підхід до оцінки. Характер розподілу ймовірностей грошових потоків та їх кореляції одного з одним.
реферат [446,1 K], добавлен 26.03.2009Класифікація інвестиційних ризиків, системи їх оцінки та розрахунки. Соціально-політичний ризик. Можливі методи зниження ризиків. Умови створення і функцінування інвестиційних фондів. Інвестиційна компанія. Взаємний фонд. Українська фінансова група.
контрольная работа [36,3 K], добавлен 25.11.2008Якісні методи оцінки фінансових ризиків, їх суть, приклади застосування та механізму оцінки. Особливості, механізми та сценарії управління бюджетними ризиками в іноземній та національній практиці. Прийоми зниження, передачi, уникнення ступеня ризику.
контрольная работа [1,1 M], добавлен 17.02.2010Економічний зміст фінансових ризиків суб’єкта підприємництва, їх класифікація, умови виникнення та методи оцінки. Фінансове планування та прогнозування фінансових ризиків суб’єкта підприємництва, механізми їх нейтралізації та оптимізація управління.
дипломная работа [348,4 K], добавлен 21.03.2013Поняття ризику та невизначеності, різниця між ними. Класифікація проектних ризиків. Використання орієнтовних розрахунків вартості, цін, обсягів продукції і строків. Систематичні і несистематичні ризики. Причини виникнення та наслідки проектних ризиків.
реферат [316,3 K], добавлен 26.03.2009Оцінка ризиків реальних інвестиційних проектів, їх вили і методи аналізу. Фінансовий план і стратегія фінансування інвестиційного проекту. Оцінка його ефективності по показникам дохідності, рентабельності, періоду окупності на прикладі заводу ЗБК.
курсовая работа [61,2 K], добавлен 23.02.2012Сутність, задачі і функції, контролінгу як функціонально відособленого напряму економічної роботи на підприємстві. Поняття, характеристика і класифікація фінансових ризиків підприємства. Основні методи нейтралізації і мінімізації фінансових ризиків.
курсовая работа [42,5 K], добавлен 19.05.2011Поняття і класифікація фінансових ризиків, методи їх оцінки на ринку. Способи управління та вимірювання фінансових ризиків. Факторний та коефіцієнтний аналіз результату операційної діяльності, тривалості операційно-фінансового циклу підприємства.
курсовая работа [185,2 K], добавлен 27.01.2011Тенденції розвитку промислових підприємств у ринковій економіці. Сутність, види й класифікація фінансових ризиків. Організаційно-методичне забезпечення мінімізації впливу ризиків на підприємстві. Аналіз методів оцінки фінансової стійкості підприємства.
курсовая работа [109,7 K], добавлен 02.02.2010
