Позиковий фінансовий капітал підприємств

- 30 -

1. Позиковий капітал, його ознаки та складові

Позиковий капітал - це грошовий капітал, який передається у позику на певний строк на умовах повернення і приносить його власнику дохід у вигляді позикового процента або відсотка.

Позиковий фінансовий капітал підприємств може також утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Зовнішні джерела позикових коштів складаються з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу .

Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємства. Внутрішні джерела позикових коштів , до яких входять позикові фінансові ресурси, утворюються за рахунок відстрочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань.

Переваги та недоліки власного та позичкового капіталу «Політична економія» Бєляєв О.О.Навчальний посібник

Матеріали з конспекту лекцій

При рішення питання обґрунтування схеми формуванням структури капіталу та вибору джерел його, фінансування власник підприємства стикається з проблемою вибору фінансування свого підприємства.

Існує дві основні схеми:

Змішане фінансування передбачає формування капіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях.

Повне самофінансування передбачає формування капіталу підприємства виключно за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства.

При виборі кожної зі схем необхідно враховувати переваги те недоліки джерел фінансування.

Переваги власного капіталу:

власний капітал є фінансовою основою підприємства;

залучення власного капіталу є більш простим порівняно з залученням позикового капіталу, що пов'язане з тим, що рішення, пов'язані із збільшенням капіталу приймає власники та менеджери підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів;

власний капітал забезпечує більш високу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності.

Переваги позичкового капіталу:

достатньо широкі можливості залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства;

забезпечує ріст фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого

розширення його активів та зростанню темпів росту обсягів його господарської діяльності;

більш низька вартість порівняно до власного капіталу за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита";

можливість генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнт рентабельності власного капіталу).

Позиковий капітал підприємства, його ознаки та складові.

Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки для своєї діяльності потребує залучення фінансового капіталу, що є джерелом формування його майна. Діяльність підприємства безпосередньо залежить від обсягу і структури його фінансового капіталу.

Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без «Экономическая теория:ключевые вопросы» Гукасьев Г.М. 1998г.періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства. www.refine.org.ua

Оптимальна структура загального капіталу є передумовою ефективності його використання. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Позичковий капітал характеризує частину активів підприєства, що профінансована його кредиторами всіх видів.

Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу .

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Кредит Матеріали конспекту лекцій - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платежності та добровільності.

Банківська система, про яку я розповідаю, це законодавчо-визначена, субординована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю, на постійній, професійній основі і функціональній взаємопов'язаності в економічній структурі. Для банківських систем розвинених країн характерною є дворівнева структура:

· Комерційний банк;

· Центральний банк.

Банк - фінансова установа, посередник,яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти, вклади, надає їх в тимчасове користування у формі кредиту, виступає посередником в заємних платежах і розрахунками між підприємствами, установами або особами, регулює грошовий обіг в країні, включаючи випуск, емісію грошей. Коротше можна сказати так: банк - це кредитна установа, яка мобілізує кошти, надає їх у позичку, здійснює розрахунки між економічними суб'єктами.

Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств.

Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань (рис. 2). При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. www.poglyad.com/other/1181/ Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.

Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу підприємств.

Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов'язаннями слід розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

Під поточними (короткостроковими) зобов'язаннями необхідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу.

До складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо

Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов'язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати.

Позичковий капітал ѕ це капітал, який приносить доход у вигляді процента.

Як відомо, в процесі обігу капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній формах. «Экономическая теория:ключевые вопросы» Гукасьев Г.М. 1998г Позичковий капітал постійно знаходиться у грошовій формі, однак його поняття значно вужче за змістом від поняття “грошовий капітал”. www.ref.join.com.ua/358.html У широкому розумінні грошовий капітал розглядається економічною теорією як вартісна форма всього дійсного капіталу, «Гроші та кредит» Підручник за редакцією М.І.Савчук КНЕУ 2006який функціонує у матеріально-уречевленій та у грошовій (вартісній) формі. Грошовий капітал може втілюватись у різні функціональні форми, однією з який і є позичковий капітал. «Экономическая теория»Учебное пособие. Бутук А.И. 2000г.

Позичковий капітал як різновид грошового капіталу можна виразити формулою:

Г ѕ Гў, де Гў = Г + DГ.

Ця формула визначає, що ціль та рушійний мотив функціонування позичкового капіталу становить отримання (Гў) ѕ приросту грошей порівняно з їх початковою авансовою сумою (Г). Розглядаючи формулу складається враження, що гроші функціонують за принципом “гроші роблять гроші” тобто, що гроші самі-собою мають властивість приносити прибуток. Насправді позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток. Якщо кругообіг грошового капіталу виразити формулою: Г ѕ Т…В…Тў ѕ Гў, то її крайні елементи (Г та Гў) виражатимуть обіг грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий обіг, гроші забезпечують розширене відтворення капіталу. У цьому випадку капітал існує в найбільш абстрактній функціональній формі. Його втіленням стає особливий різновид грошей ѕ гроші як капітал, гроші як носій капітальної (самозростаючої) вартості.

Позичковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Позичковий капітал ѕ це капітал ѕ власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо ѕ підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал ѕ власність і капітал функцію:

власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов'язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;

капітал ѕ функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника ѕ підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал ѕ специфічний товар. Позичковий капітал ѕ це капітал, що реалізує себе як товар. Об'єктом купівлі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах ѕ приносить прибуток.

3. Позичковий капітал «Экономическая теорія» Учебное пособие. А.М.Абрамова А-36 33. володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику ѕ тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч ѕ від покупця до продавця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики ѕ від кредитора до позичальника, а при її погашенні ѕ від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента.

Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента. www.enbv.narod.ru

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з'являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.

Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках “мертвими”, а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом.

Ринок позичкових капіталів ѕ це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позичковий капітал.

За своєю інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (парабанки), що входять до складу кредитної системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження www.ukrinref.com.ua і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

2. Економічне значення позичкового проценту «Політична економія» Башнянин Г.І. Підручник для студентів. 2000р.

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum ѕ на сотню) ѕ це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Процент - плата,яку отримує позикодавець, кредитор,від позичальника, за користування кредитом.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1) прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин:

· кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

· позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Степаненко В., Мейнард Дж. Банківський капітал. На кого він працює // Віче. - 1999. - № 1. - С. 71-88.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон'юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає да мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов'язань.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції Мельник О.М. Особливості нового етапу в антиінфляційній політиці України // Фінанси України. - 1998. - № 9. - С. 91-101., коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик ѕ небезпеку втрат: у кредиторів ѕ внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників ѕ при їх підвищенні.

Процентні ставки бувають:

· постійні (фіксовані) - не змінюються протягом всього періоду кредитування;

· перемінні (плаваючі) - можуть змінюватися в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.

Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити на макроекономічні та мікроекономічні. Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від: http://monax.ru/economy/

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівелюються;

б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат. Дешеві гроші (у порівнянні з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. При визначенні розміру процентної ставки вони за основу беруть облікову ставку центрального банку з прибавкою “маржі”.

Маржа (від фран.marge ѕ край) ѕ різниця між процентною ставкою, за якою банк нараховує проценти за наданий кредит, і ставкою, за якою банк сплачує проценти за залучені (куплені) ресурси. За умов комерційної діяльності розмір маржі для банків, як правило, не регламентується. Проте, інколи центральний банк може обмежувати розмір маржі. Для комерційних банків, наприклад, на кредити, що надаються за рахунок ресурсів центрального банку. Окрім того, нині комерційні банки України зобов'язані в обов'язковому порядку коригувати розмір процентних ставок за наданими кредитами при кожній зміні облікової ставки НБУ на кратність її зміни. Основним фактором, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.

Серед мікроекономічних чинників «Экономика» Войтов А.Г. 1995г. Ст.131-148 впливу на розмір процентної ставки виділяються такі:

· мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;

· розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку з великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів.

· термін користування кредитом;

Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.

· рівень ризику; www.ukrinref.com.ua

При наданні позик комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику ѕ кредитним і процентним. Кредитний ризик пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв'язку із збанкрутінням позичальника, а процентний ѕ із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів.

Роль грошей тісно пов'язана з їх функціями. Якщо функція грошей - це їх конкретна "робота" щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей - кінцевий результат цієї "роботи", її наслідок для суспільства.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там, де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його економічне становище і через нього - на розвиток виробництва був мало відчутним.

Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей формальним, а роль їх - обмеженою, швидше за все обліково-розподільною.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регулювання фінансово-кредитної сфери національної економіки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності. Буряк П. Активізація діяльності банків у розвитку інвестиційних процесів в економіці України // Персонал. - Спецвипуск. - 1998. - С. 182-186.

Становлення ринку банківських послуг в Україні почалося з часу прийняття в 1991 році Закону України “Про банки і банківську діяльність” З того часу в країні побудовано сучасну кредитну систему, впроваджено національну валюту, створено законодавчу базу функціонування банків

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних, депозитних, розрахункових та інших послуг, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

В Україні серед перспективних напрямів функціонування комерційних банків особливе місце може належати трастовим, консультаційно-інформаційним, інвестиційним послугам. Разом з тим потребують удосконалення традиційні банківські послуги, насамперед депозитно-позичкові. Для залучення та заохочення клієнтів банкам необхідно постійно збільшувати перелік послуг і поліпшувати їх якість. Зрозуміло, що послуги банків стануть ще доступнішими для більшості користувачів, якщо їх надавати на основі застосування Інтернет - технологій. І це усвідомлена стратегія розвитку банківських послуг у перспективному сегменті ринку.

Сектор банківських послуг в Україні несе на собі відбитки ліберального банківського законодавства, що надає суб'єктам другого рівня можливість проведення операцій в різних секторах ринку позичкового капіталу та дає клієнтам широкий вибір фінансових послуг. Таким чином, комерційні банки стають ключовою і базовою ланкою кредитних систем. Refsmarket.com.ua/moreinfoЗа існуючої універсальної структури Закон “Про банки і банквську систему” не містить обмежень відносно окремих видів операцій і сфер фінансового обслуговування, крім положень статті 48, згідно якої банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Всі комерційні банки можуть надавати клієнтам повний набір послуг за умови отримання ліцензії на здійснення відповідних операцій.

Поступова стабілізація економічної ситуації в Україні вимагає від банків активізації їх роботи щодо надання депозитних послуг.

3. Особливості функціонування позичкового капіталу в економіці України.

Залучення банківського капіталу до інвестування реального сектора економіки України.

Залучення тимчасово вільних грошових коштів населення, юридичних осіб та державного бюджету для інвестиційних потреб здійснюється за допомогою банківського кредиту. В умовах нестабільної економіки України, коли інвестиційні можливості підприємств усіх форм власності є обмеженими, а зовнішні інвестиції через низький рейтинг нашої держави на міжнародних ринках капіталу є також незначними, вітчизняним банкам, як найбільш розвиненому сектору серед комерційних фінансових організацій, належить реально впливати на розвиток інвестиційної активності. Вони мають взяти на себе основний тягар інвестиційного процесу, що забезпечує реструктуризацію народного господарства, економічне зростання та трансформацію відносин власності.

Міжнародна організація UNIDO (Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку) вважає, що саме в таких складних соціально-економічних умовах вітчизняні банки мають активно стимулювати збільшення заощаджень домогосподарств і інших секторів економіки та активно впливати на інвестиційний процес [1, 185]. Мобілізуючи тимчасово вільні грошові кошти, вони забезпечують економіку країни додатковими інвестиційними ресурсами, оскільки кошти одних використовуються іншими на умовах повернення. Банківські кредити підприємцям забезпечують покупку сировини, комплектуючих, палива, енергії, машин і механізмів тощо. В підсумку розширюється виробництво, збільшується капітал, зростають доходи населення, що спричинює збільшення сукупного попиту, інвестиційних вкладень і подальше зростання виробництва.

Зарубіжний досвід показує, що навіть процвітаючі фірми рідко обходяться без довгострокових кредитів. Так, наприклад, www.readbookz.com/book/109/2625.html - 18k у Німеччині приблизно 70% усіх банківських кредитів, які надаються підприємствам та приватним особам, - це довгострокові кредити на чотири і більше років. Звичайні строки дії кредитів у галузі створення, розширення та модернізації виробничих об'єктів у Німеччині становлять від 12 до 25 років, у галузі житлового будівництва - від 5 до 30 років. Отже, довгострокові кредити комерційних банків, www.ukrstat.gov.ua з точки зору всього народного господарства, мають особливо велике значення, оскільки в поєднанні капіталу-грошей з факторами виробництва створюється продукт-капітал, який є основою для подальшого зростання економіки [2, 73].

В Україні кредитні ресурси комерційних банків дуже обмежені, але в останні роки поступово збільшуються. В 1996 р. вони становили лише 5,4 млрд. грн., в 1998 р. - 8,3 млрд. грн. або збільшились на 53,7%. На кінець 1998 р. кредити в економіку України становили 10261 млн. грн. Передбачається, що в 1999 р. їхня величина складе 12765 млн. грн. [3, 4]. Основна частка кредитів припадає на суб'єкти господарювання - 76,9%, міжбанківський кредит - 12,3%, фізичним особам - 3,9% [4, 44].

Збільшення кредитної діяльності банків супроводжується зростанням заборгованості. На кінець 1995 р. загальна величина заборгованості за кредитами всієї банківської системи становила 6173 млн. грн., а на кінець 1996 р. - 7672 млн. грн., тобто за один рік її приріст склав 24,3%. Заборгованість за кредитами комерційних банків збільшилася за цей час з 3029 млн. грн. до 4203 млн. грн., тобто на 35,5%. На розвитку кредитної діяльності негативно позначається зростання простроченої заборгованості підприємств, організацій, населення за позиками банків. У 1995 р. вона становила 388 млн. грн., в 1996 р. - 417 млн. грн., приріст склав 7,5%. Частка простроченої заборгованості за довгостроковими кредитами незначна (відповідно 3,1 і 6,5%), але приріст її дуже великий - майже в 2,5 раза за один рік (з 11 до 27 млн. грн.) [5, 69].

Важливим показником, який характеризує роль кредитної діяльності банківської системи України, є обсяг кредитів стосовно валового внутрішнього продукту. У 1992 р. цей показник склав 54,0% (в тому числі у національній валюті 48,0%), у 1993 р. - відповідно 27,4% і 26,0%, у 1994 р. -12,9% і 10,0%, у 1995 р. - 7,5% і 5,5%, у 1996 р. - 6,7% і 4,9%, а у 1997 р. - 7,9% і 5,6% [6, 83-84].

У кредитному портфелі комерційних банків України на довгострокові кредити припадає приблизно 4%. Ще меншою є частка кредитів комерційних банків у структурі інвестицій. У 1997 р. їхня частка складала лише 1,7%, у 1998 р. - 1,8% [7]. Основна частина кредитних ресурсів спрямовується на кредитування комерційних, фінансових операцій, поповнення обігових коштів підприємств, для потреб торгівлі, різних посередницьких структур та уряду. Кредити у виробництво Статистичний щорічник України за 1996 рік. - К.: Українська енциклопедія, 1997. - 618 с. в 1998 р. складали лише 0,4%. Таким чином, бачимо, що протягом всього періоду економічної кризи спостерігається стійка тенденція до невпинного падіння обсягів кредитів на одиницю новоствореної вартості суспільного продукту. Незначна частка кредитів комерційних банків, в тому числі довгострокових у фінансуванні інвестиційного процесу є наслідком кумулятивної дії ряду факторів.

По-перше, надмірно високих ставок рефінансування Національного банку. У 1992 р. ставка рефінансування складала 90%, у 1993 р. - 190%, у 1994 р. - 225,9%, з 1995 р. вона була знижена до 131%, у 1996 р. - до 62,3% протягом 1998 р. вона змінювалася шість разів - від 35% до 82% [5, 67]. На VII з'їзді УСПП з цього приводу відзначалося, що абсолютно ненормально, коли в 1998 р. при темпах інфляції у середньомісячному обчисленні, які виражались в 1,7%, на кінець року облікова ставка процента складала 82% у річному обчисленні, що практично не дає можливості використовувати кредитні ресурси в інвестиційному процесі [8]. З 21 грудня 1998 р. облікову ставку НБУ знижено до 60% [9, 41].

По-друге, середні ставки позикового процента комерційних банків демонстрували динаміку аналогічну обліковій ставці. У 1992 р. середня відсоткова ставка комерційних банків за кредитами складала 76%, у 1993 р. - 221,1%, у 1994 р. - 201,7%, у 1995 р. - 107,1%, у 1996 р. - 77,0%, у 1997 р. - 49,1% [10, 57].

В окремі періоди процентна ставка за кредитами була ще вищою і змінювалася дуже часто. Так, у другому кварталі 1993 р. вона зросла з 84,8% до 178,1% і до 216,7% - у третьому кварталі, до 263,8% - у четвертому кварталі, до 287,0% - у першому кварталі 1994 р. і аж до 363,0% у другому кварталі 1994 р. Влітку 1994 р. Національний банк України видав постанову, згідно з якою максимальна ставка комерційних банків за кредитами встановлювалася на рівні 250% на рік [2, 74]. Зрозуміло, що за такого високого рівня процентної ставки за кредитами підприємства не були зацікавлені у банківських кредитах.

По-третє, процентні ставки за депозитами, хоча і відповідали тенденції ставки за кредитами, все ж виявилися недостатніми для стимулювання залучення депозитних вкладів, особливо на довгостроковий період. У 1992 р. середня величина відсотка за депозитами складала 68,0%, у 1993 р. - 187,3%, у 1994 р. - 171,0%, у 1995 р. - 61,2%, у 1996 р. - 34,3%, у 1997 р. - 18,2% [10, 57]. Незважаючи на відносно високу номінальну процентну « Політекономія» Підручник для студентів вищих навчальних закладів. За ред. Ю.В.Ніколенко 33 П-50ставку за депозитами, реальна процентна ставка упродовж всього періоду (аж до 1997 р.) мала від'ємне значення. Це не могло спонукати суб'єктів ринку до розміщення їхніх грошових коштів на рахунках в банках, а відтак останні позбавлялися одного з важливих ресурсних джерел формування пасивів.

По-четверте, реальна процентна ставка за кредитами протягом 1992-1995 рр. була також від'ємною: у 1992 р. вона склала - 1924,0%, у 1993 р. -9934,9%, у 1994 р. - 199,3%, у 1995 р. - 74,9%. Лише починаючи з 1996 р., вона набула позитивного значення. В 1996 р. вона склала 37,0%, в 1997 р. - 39,0% [11, 9]. В умовах від'ємного значення реальних процентних ставок за кредитами банкам невигідно займатися довгостроковими кредитними операціями. Вони змушені займатися переважно спекулятивними, зокрема валютними операціями. Відповідно, й основні джерела прибутку та швидке їхнє зростання у комерційних банків в період 1992-1994 рр. були спекулятивними за своїм характером, оскільки забезпечувались валютними операціями та непомірно високими процентами за надані, переважно короткострокові, кредити.

По-п'яте, значна кількість банків зі зміною умов функціонування економіки, її переходу від інфляційного до поступового формування безінфляційного стану продемонструвала неготовність і невміння пристосуватися до нової економічної ситуації, за якої база спекулятивних операцій стала різко звужуватися, а отже, почали зникати можливості отримувати інфляційні надприбутки і втратила платоспроможність.

По-шосте, велика кількість українських банків Гребеник Н. Основні засади грошово-кредитної політики на 1999 рік. // Вісник НБУ. - 1999. - № 5. - С. 3-5. є надто слабкими, неспроможними акумулювати достатні кредитні ресурси, обслуговувати інвестиційний процес. З кожним роком все більше комерційних банків перетворюється в неконкурентоспроможні.

Посилити роль довгострокового кредитування у фінансуванні інвестицій можна, з одного боку, шляхом забезпечення позитивних процентних ставок не тільки за кредитами, а й за депозитами, а з другого боку, внаслідок суттєвого зниження процентних ставок за кредитами. Без активної процентної політики очікувати зростання ролі банків в інвестиційному процесі не доводиться.

Окрім того, зростання ролі довгострокового кредитування можливе за умови стабілізації гривні та суттєвого зниження темпів інфляції. Досвід показує, що за високих темпів інфляції банківський капітал витісняється з реальної економіки у віртуальну, пріоритетного значення у діяльності банків набувають спекулятивні операції, операції з цінними паперами, іноземною валютою тощо. Спрямувати діяльність комерційних банків у русло реальної економіки і виконання найважливішої своєї функції - кредитування та інвестування підприємницьких структур можна як шляхом посилення їхньої заінтересованості у здійсненні цих операцій, так і створення таких умов, за яких ці операції стануть для них найбільш вигідними. За інфляції, яка не перевищує 10-15% на рік, становище можна, на нашу думку, певною мірою змінити запровадженням плаваючих процентних ставок, величина яких складається з достатнього реального банківського процента в межах 5-7% за кредитами і 3-5% за депозитами та інфляційної складової, тобто номінальна ставка процента за кредитами становитиме максимально 22%, а за депозитами 20%. Такий підхід забезпечить платність кредиту для позичальника і реальний дохід для вкладника. Це, на нашу думку, посилить зацікавленість вкладників у зберіганні тимчасово вільних грошових коштів у банках, а також зробить вигідним надання довгострокових кредитів для фінансування інвестицій. Все це буде сприяти оздоровленню економіки і зниженню темпів інфляції.

Іноземні кредити Referats.allbest.ru/finance здійснюють позитивний вплив на розвиток економіки України, якщо вони залучаються для розв'язання проблем її ринкового реформування: здійснення реструктуризації народного господарства, модернізації технологічного базису підприємств (фірм), розвитку експортного потенціалу, насичення внутрішнього ринку товарами народного споживання тощо. Іноземні кредити, що беруться лише на погашення дефіциту державного бюджету, найчастіше не поліпшують соціально-економічну ситуацію.

Найбільші іноземні кредити Україні надає МВФ. Вони спрямовуються, як правило, на поповнення валютних резервів і стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи країни. Так, МВФ, з умовою, що буде прискорено приватизацію та економічне реформування в цілому (на цих умовах надає кредити і Світовий банк), надав Україні системну трансформаційну позику (8ТГ) у 2 транші протягом 1994--1995 рр. і резервний кредит у 5 траншів.

В Україну надходять позики Європейського Союзу (ЄС), які тепер надаються в євро, в основному для покриття дефіциту державного бюджету.

Важливе місце в економіці України посідають кредити ЄБРР, головна мета яких -- кредитування малого та середнього бізнесу. Як правило, фінансові умови кредитів ЄБРР (відсотки, строки погашення, пільговий період тощо) жорсткіші, ніж умови Світового банку та МВФ.

Обслуговування кредитних ліній ЄБРР для малого та середнього бізнесу здійснювало п'ять вітчизняних комерційних банків-учасників: Приватбанк, Укрінбанк, Укркредитбанк, "Аваль" і "Ва-банк". Одержати позики малі та середні підприємства можуть безпосередньо у банку-учасника. Ці комерційні банки повинні ретельно підходити до вибору позичальників; для цього існує ціла система критеріїв підбору.

Особливе місце, з погляду розвитку вітчизняного виробництва, посідають кредитні лінії з іноземних фінансових ресурсів, відкриті під гарантії уряду та НБУ за міждержавними і міжурядовими домовленостями з зарубіжними країнами та ЄС. Найбільшу частку у відкритих кредитних лініях іноземних держав та їх регіональних економічних об'єднань під гарантії й інші державні зобов'язання в Україні становлять кошти Німеччини. Ці кредити йдуть на закупівлю товарів в іноземних виробників. Кредити за міждержавними кредитними лініями є в основному товарними, тобто вітчизняні підприємства-позичальники отримують позику у вигляді товарів, сировини, обладнання та послуг.

Безумовно, найкращий варіант, щоб іноземні кредити спрямовувались на розвиток національного виробництва, а їх кошти використовувались на купівлю товарів у вітчизняних товаровиробників.

Специфічною формою міжнародного кредитування України стала реструктуризація боргів за енергоносії з Росії і Туркменистану. У 1996 р. борг Росії було зменшено на 450 млн доларів США перерахуванням цієї суми як компенсації за вивезену ядерну зброю.

Щодо структури зовнішніх запозичень України, то в ній в останні роки збільшується частка кредитів, негарантованих державою.

Залучення зовнішніх кредитних ресурсів під гарантії Уряду України та НБУ є вимушеним кроком. Через економічну нестабільність в нашій державі зарубіжні банки, як правило, не ризикують мати справу з українськими підприємствами на основі прямих зв'язків.

Іноземні кредити залучаються в Україну під гарантії Кабінету Міністрів українськими підприємствами, здатними забезпечити їх повну валютну окупність. Проте часто виникають проблеми щодо виконання зобов'язань вітчизняних позичальників перед іноземними кредиторами і державою. Погіршання фінансового стану українських підприємств зменшує їхні можливості своєчасно забезпечити виконання взятих ними зобов'язань за іноземними кредитами, гарантованими урядом. У разі виникнення простроченої заборгованості за кредити платежі здійснюються за рахунок державного бюджету.

Щоб мінімізувати ризик перенесення зовнішніх боргів позичальників на державний бюджет, у травні 1997 р. постановою Кабінету Міністрів України № 414 було визначено нову процедуру надання державних гарантій забезпеченню зобов'язань українських позичальників за іноземними кредитами.

Рішення про надання юридичним особам -- резидентам України права використання іноземних кредитів, які залучаються Україною, приймаються на засіданні Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради та оформлюються постановою уряду. Гарантії Кабінету Міністрів надаються незалежно від форм власності юридичних осіб-резидентів. Ці гарантії надаються для забезпечення зобов'язань вітчизняних підприємств щодо погашення іноземних кредитів, які залучаються у формі:

-- кредитів (кредитних ліній), наданих Україні іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно до міжнародних договорів України;

-- міжбанківських кредитних ліній, оформлених за рішенням уряду Державним експортно-імпортним банком (Укрексімбанком) чи іншими банками -- агентами Кабінету Міністрів України з іноземними банками та міжнародними фінансовими організаціями; кредитів в іноземній валюті, що надаються міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками, фінансово-кредитними та іншими установами, фірмами та організаціями відповідно до міжнародних договорів України за умови обслуговування зазначених кредитів банками-агентами.

Починаючи з вересня 1999 Кинах А. О социально-экономическом кризисе в Украине и путях его преодоления. Доклад Президента на VII съезде УСПП // Деловая Украина от 19 февраля 1999 г. р. і по грудень 2000 р. Україна не одержувала кредитів від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, тому потреби у зовнішньому фінансуванні задовольнялися в основному за рахунок прямих іноземних інвестицій та залучення довгострокового капіталу у формі унтів у різноманітних послугах. Це означає, що окрім традиційного кредитно - розрахункового і касового обслуговування, банки надають своїм клієнтам довгострокових негарантованих урядом кредитів.

Майже половина залученого іноземного капіталу належить інвесторам із п'яти країн: США, Нідерландів, Росії, Великобританії, Німеччини. Досить значними є обсяги інвестицій в Україну з офшорних зон.

Висновок

Проведені дослідження курсової роботи дозволяє зробити наступні висновки.

В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб'єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб'єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів. Динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки. Основна частка депозитів , що розміщуються в банках, належить юридичним особам. Банкам доцільно більшу увагу приділяти розвитку депозитних послуг для населення. Це вимагає від банків нових підходів до встановлення форм депозитних рахунків, розширення кола депозитних рахунків з різноманітними режимом функціонування, впровадження нової техніки і технологій ведення банківських операцій із застосуванням різноманітних засобів (чекових книжок, кредитних карток, надання кредитів власникам поточних рахунків у формі овердрафту та ін.). Це дозволило б повніше задовольняти потреби клієнтів у різноманітних послугах та поліпшити якість обслуговування. Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного виробництва.

Підвищенню конкурентоспроможності банку у залученні додаткових коштів на депозити різних груп клієнтів сприятиме застосування комплексного обслуговування клієнтури, тобто задоволення потреб клієнту цілу низку додаткових послуг.

Для залучення та заохочення клієнтів банкам необхідно постійно збільшувати перелік послуг і поліпшувати їх якість. Зрозуміло, що послуги банків стануть ще доступнішими для більшості користувачів, якщо їх надавати на основі застосування Інтернет - технологій. І це усвідомлена стратегія розвитку банківських послуг у перспективному сегменті ринку.

Рішення про надання юридичним особам -- резидентам України права використання іноземних кредитів, які залучаються Україною, приймаються на засіданні Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради та оформлюються постановою уряду. Гарантії Кабінету Міністрів надаються незалежно від форм власності юридичних осіб-резидентів. Ці гарантії надаються для забезпечення зобов'язань вітчизняних підприємств щодо погашення іноземних кредитів, які залучаються у формі:

-- кредитів (кредитних ліній), наданих Україні іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно до міжнародних договорів України;

-- міжбанківських кредитних ліній, оформлених за рішенням уряду Державним експортно-імпортним банком (Укрексімбанком) чи іншими банками -- агентами Кабінету Міністрів України з іноземними банками та міжнародними фінансовими організаціями; кредитів в іноземній валюті, що надаються міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками, фінансово-кредитними та іншими установами, фірмами та організаціями відповідно до міжнародних договорів України за умови обслуговування зазначених кредитів банками-агентами.