Управління прибутком

Зміст

1. Прибуток як фінансова категорія

2. Операційний аналіз на підприємстві

3. Управління використанням прибутку

1. Прибуток як фінансова категорія

Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками. За метою визнання доходу та визначення його суми розрізняють доход від:

реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

- надання послуг;

використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання процентів, дивідендів, роялті.

В залежності від виду діяльності і розрізняють доходи:

від звичайної діяльності;

від надзвичайної діяльності.

Крім того доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає: чистим доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

валовий прибуток (збиток);

фінансовий результат від операційної діяльності;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибуткам (збитком).

2. Операційний аналіз на підприємстві

В ринкових умовах господарювання широкого застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою методу "Витрати - Обсяг - Прибуток".

Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високого або постійно зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових - витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв'язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом "Витрати - Обсяг - Прибуток", тим самим розкриваючи його сутність - дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат.

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку одержав у фінансовому аналізі назву левериджу. Розрізняють три його види: виробничий, фінансовий і виробничо-фінансовий. В прямому розумінні леверидж розуміють як важіль, при незначній зміні якого можна істотно змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Аналіз "Витрати - Обсяг - Прибуток" відповідає на найважливіші питання, які стоять перед фінансистами підприємства на всіх основних етапах його грошового обігу.

Ключовими елементами операційного аналізу служать: операційний важіль, межа рентабельності і запас фінансової міцності підприємства.

Змінні втрати (витрати на паливо, матеріали, комісійні продавцям) змінюються пропорційно обсягу виробництва.

Постійні витрати (видатки по оренді, амортизаційні відрахування, заробітна плата адміністративною персоналу) не змінюються чи змінюються в незначній мірі при зміні обсягу виробництва продукції.

Змішані витрати включають елементи як постійних, так і змінних витрат. Приклади змінних витрат: оплата за електроенергію, заробітна плата продавців, яка складається з постійного окладу і комісійних з продажу.

На рис 9.1. показано три графіки поведінки сумарних змінних витрат в розрахунку на заданий обсяг виробництва. Кожний з цих графіків має свій власний кут нахил) до горизонтальної осі, який залежить від величини змінних витрат на одиницю продукції Чим меншим є кут нахилу графіку витрат, тим вигідніше це для бізнесу: невеликі змінні виграш на одиницю продукції зв'язують менше оборотного капіталу і обіцяють більший прибуток.

Рис. 9.1. Поведінка змінних і постійних витрат

При сумуванні змінних і постійних витрат отримують повні витрати.

Графік для визначення точки беззбитковості має наступний вигляд (рис. 9.2.)

(А -- точка беззбитковості ).

Існує три основні методи диференціації витрат:

метод максимальної і мінімальної точки;

графічний (статистичний) метод;

3) метод найменших квадратів.

Оскільки аналіз "Витрати Обсяг Прибуток" потребує розподілу витрат на змінні та постійні, при аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею, результатом від реалізації після відшкодування змінних витрат, сумою покриття або внеском. Головною метою підприємства є максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Сила впливу операційного важеля розраховується відношенням валової маржі до прибутку і показує, скільки відсотків зміни прибутку приносить кожний відсоток зміни виручки.

Операційний аналіз також часто називають аналізом беззбитковості, оскільки він дозволяє розраховувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачанню. Бізнес не несе збитків, але і не приносить прибутків. Точка беззбиткової - це та межа, яку підприємству слід перевищити, щоб вижити. Тому точку беззбитковості називають межею рентабельності. Чим вищою є межа рентабельності, тим складніше її перевищити. З низькою межею рентабельності легше переносити зменшення попиту, відмовитись від завищеної ціни реалізації.

Зниження межі рентабельності можна досягти за рахунок збільшення валової маржі або скорочення постійних витрат.

Ідеальні умови для бізнесу - поєднання низьких постійних витрат з високою валовою маржею. Необхідно знаходити вдалий компроміс між постійними та змінними витратами.

Для підприємства краща ситуація, коли рівень операційного важеля високий. Тоді підприємству легше перейти межу рентабельності і увійти в зону прибутків.

Таким чином, максимізація прибутку шляхом зміни частки змінних і постійних витрат, визначення точки беззбитковості і запасу фінансової міцності відкриває можливості підприємствам планувати на перспективу розміри зростання прибутку і заздалегідь приймати відповідні заходи щодо зміни в той чи інший бік величини змінних і постійних витрат.

Задача максимізації прибутку полягає в тому, щоб визначити стан динамічної рівноваги між попитом і пропозицією, а також визначити рівноважну ціну і відповідний обсяг продаж (рис. 5. 12)

Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціпи мас ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.

Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності.

3. Управління використанням прибутку

Розподіл і використання прибутку підприємства представлений на рис.

Прибуток, що залишається після сплати перелічених податків, надходить у повне розпорядження підприємства (у господарській практиці ця частина прибутку називається чистим прибутком). Основні напрямки використання чистого прибутку: виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах).

На рис. 9.4. подана схема розподілу прибутку після оподаткування.

Управління використанням прибутку також включає формування дивідендної політики.

Термін "дивідендна політика" пов'язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак розглянуті в цьому розділі принципи і методи розподілу прибутку можуть бути застосовані не тільки до акціонерних товариств, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності

Прибуток після оподаткування

Рис. 9.4. Схема розподілу чистого прибутку

Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень добробуту інвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість підприємства (акцій).

Показник, в якому дивідендна політика підприємства одержує своє конкретне втілення, називається "коефіцієнт дивідендних виплат". Він розраховується за наступними формулами:

де: Кдв - коефіцієнт дивідендних виплат;

Д - сума чистого прибутку, що спрямовується на сплату дивідендів;

ЧП - загальна сума чистого прибутку підприємства;

Да - сума дивідендів, сплачуваних на одну акцію;

Чпа - сума чистого прибутку, що припадає на одну акцію.

Основною метою розподілу прибутку підприємства с забезпечення необхідної пропорційності між поточним його споживанням і нагромадженням для забезпечення виробничого розвитку. Відповідно метою дивідендної політики с оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій (підприємства) у майбутньому періоді за рахунок капіталізації частини прибутку.

Управління операційним прибутком підприємства

Фінансова стійкість, рівень прибутковості підприємства, в першу чергу, визначаються результатами його основної (операційної) діяльності. Результати господарської діяльності, зокрема розмір операційного прибутку, безпосередньо залежать від обсягів виробництва і реалізації продукції та загальної суми операційних витрат. Максимізація розміру операційного прибутку передбачає зростання обсягів господарської діяльності й зменшення питомої ваги витрат у розрахунку на одиницю продукції. Одним із продуктивних механізмів управління процесами формування операційного прибутку є метод, відомий за назвою “Витрати-Обсяг-Прибуток” (Costs-Volume-Profit). Цей метод дозволяє відслідковувати залежність фінансових результатів від обсягів і структури операційних витрат та обсягів виробництва й реалізації продукції.

Згідно з концепцією аналізу „Costs-Volume-Profit” залежність операційного прибутку підприємства від обсягів та структури витрат (змінних і постійних) й обсягів реалізації продукції характеризується наступною залежністю показників.

Валова маржа - це різниця між доходами від реалізації та змінними витратами. За своєю структурою - це сума постійних витрат і операційного прибутку підприємства.

Валова маржа = Чистий дохід від реалізації - Змінні витрати,

або

Валова маржа = Постійні витрати + Операційний прибуток

Коефіцієнт валової маржі =

Поріг рентабельності - це такі обсяги виробництва і реалізації продукції, за яких підприємство вже не має збитків, але ще не є прибутковим.

Поріг рентабельності = ,

Або

Поріг рентабельності =.

Запас фінансової стійкості - це зона основної діяльності підприємства, в межах якої формується операційний прибуток підприємства.

Запас фінансової стійкості = Чистий дохід від реалізації - Поріг рентабельності

Коефіцієнт запасу фінансової стійкості =

Операційний важіль - показник, що характеризує структуру валової маржі.

Операційний важіль =

Операційний прибуток = Запас фінансової стійкості* Коефіцієнт валової маржі

Сила впливу операційного важеля на фінансові результати діяльності підприємств визначається такою залежністю:

Темп приросту (падіння) операційного прибутку = Операційний важіль* Темп приросту (падіння) чистого доходу від реалізації

Таблиця залежності показників операційної діяльності підприємства

Приклад

Визначити запас фінансової стійкості підприємства в фізичних і вартісних одиницях вимірювання продукції за наступних даних:

Розв'язок

1) Визначимо запас фінансової стійкості підприємства у фізичних одиницях вимірювання продукції. Для цього спочатку знайдемо поріг рентабельності у фізичних одиницях:

Обсяги реалізації продукції у фізичних одиницях вимірювання

Запас фінансової стійкості = 8 тис. од. - 5 тис. од. = 3 тис. од.

Коефіцієнт запасу фінансової стійкості , або 37,5%.

2) Визначимо запас фінансової стійкості підприємства у вартісних одиницях вимірювання продукції. Для формування показників операційної діяльності підприємства знайдемо суму змінних витрат:

Змінні витрати = 60 грн./од. х 8 тис.од. = 480 тис.грн.

Таблиця показників операційної діяльності підприємства

Коефіцієнт валової маржі

Поріг рентабельності

Запас фінансової стійкості = 720 тис. грн. - 450 тис. грн. = 270 тис. грн.

Коефіцієнт запасу фінансової стійкості , або 37,5%

Операційний прибуток = 270 тис .грн. х 0,3333 = 90 тис . грн.

Отже, фінансовий стан підприємства є достатньо високим, оскільки запас фінансової стійкості дорівнює 37,5%. Це значить, що підприємство може знизити обсяги виробництва і реалізації на 270 тис. грн. (або 37,5%) без загрози отримання збитку.