Характеристика податкової політики країн Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кабінет Міністрів України

Кафедра податкової і страхової справи

РЕФЕРАТ:

на тему:

„Характеристика податкової політики країн Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону”

Виконала студентка

4 курсу 4 групи

економічного факультету

спец. ”оподаткування”

Федоренко Ольга Олександрівна

Перевірив: Березовська Л.О.

Київ-2010 рік

Регіон Південно-Східної Азії (ПСА) - це дев'ять країн з населенням 410,6 млн чоловік, що складає 7,7% населення всього світу або 13,4% населення Азії.

Протягом останніх десятиріч значення Південно-Східної Азії у системі міжнародних економічних відносин, насамперед у басейні Тихого океану, неухильно зростає. Певним чином це пов'язано з підвищенням актуальності таких факторів, як сприятливе географічне та військово-стратегічне розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Але ще більш посилене значення країн Південно-Східної Азії у сучасному світі зумовлене їхнім політичним та економічним розвитком. Треба також врахувати, що Південно-Східна Азія - це складова частина тихоокеанського регіону, підвищення ролі та значення якого у розвитку світового господарства визнане в усьому світі.

Регіон Південно-Східної Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких характерні ті чи інші спільні тенденції соціально--економічного та політичного розвитку. У післявоєнний період, в ході формування та зміцнення національного суверенітету країн Південно-Східної Азії сталося їхнє розмежування на дві основні групи держав. Одна з них - а саме В'єтнам, Лаос та Камбоджа - обрала шлях соціалістичного розвитку, а інша - представлена Асоціацією Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, а від 1984 р. - Бруней - пішла по шляху ринкових відносин. Усі країни Південно-Східної Азії стартували приблизно з одного й того самого початкового рівня. Однак колишні соціалістичні країни Азії не змогли досягти таких вражаючих результатів економічного розвитку, як сусідні країни-члени АСЕАН. Господарства В'єтнаму, Лаосу й Камбоджі у 80-х роках мали аграрну спрямованість при значному використанні традиційних методів у хліборобстві, характеризувались майже повною відсутністю обробної промисловості, широким використанням натуральних форм господарства, традиційною структурою виробництва.

У цілому ж Південно-Східна Азія, як особлива економічна зона, характеризувалася динамічним розвитком. Темпи економічного росту країн цього регіону у післявоєнний період були одними із найвищих у світі. Хоча, і це цілком зрозуміло, за зовнішньою сприятливою картиною приховувалася глибока диференціація за темпами економічного розвитку окремих країн Південно-Східної Азії.

Так, за шість років (1986- 1991) темпи зростання ВНП Індонезії склали 6,2, Малайзії - 7,1%; Сінгапуру - 7,9, Таїланду - 9,6% (за цей таки період для Японії вони склали - 4,5%, США - 2,2, ЄС - 2,8%; для країн, що Розвиваються, в цілому - 3,5%, в тому числі для Філіппін - 4,7%, Лаосу - 5,9, Камбоджі - 1,5, В'єтнаму - 3,4%). Внаслідок цього сумарний обсяг ВНП країн Південно-Східної Азії 1992 р. перевершив 300 млрд дол. (1981 р. він складав 208 млрд дол.).

Але через те, що на кінець 80-х років населення регіону складало 7,7% населення всього світу, а їхній ВНП тільки 1,4% світового продукту, для країн Південно-Східної Азії був характерним відносно низький рівень ВНП на душу населення

Країни Південно-Східної Азії мають потужну експортну базу, майже всі вони добре забезпечені природними ресурсами, що складає одну з важливих умов їхнього економічного розвитку.

Аналіз промислового розвитку країн Південно-Східної Азії свідчить, що їхні економічні успіхи були досягнуті за рахунок комбінування чотирьох факторів:

1) експортно-промислової стратегії розвитку;

2) залучення іноземного капіталу;

3) державного регулювання;

4) створення життєздатних господарських суб'єктів - національних корпорацій.

Характерною рисою індустріалізації є активна роль у ній іноземного капіталу. Хоча в цих країнах протягом років поступово збільшується обсяг внутрішніх заощаджень, цього недостатньо для вирішення тих завдань, які стояли перед ними, - створення сучасної обробної промисловості, подолання економічної відсталості в цілому.

Масштаби використання іноземного капіталу в ході промислового розвитку в окремих країнах значно відрізняються, що залежить від багатьох причин внутрішнього та зовнішнього характеру. Серед них виділимо здатність окремих країн мобілізувати необхідні фінансові кошти, що залежать від розвитку економіки в цілому, наявність природних ресурсів, розвинутості перерозподільних систем, умов реалізації експортних товарів на світовому ринкові тощо. Розміри використання іноземного капіталу залежать і від характеру завдань, які вирішуються в ході розвитку держави. Але все-таки вони здебільшого залежать від прагнення країн-експортерів капіталу вкладати фінансові кошти в той чи інший регіон.

В останні десятиріччя країни Південно-Східної Азії перетворилися на особливо привабливий об'єкт для вкладень капіталу. Субрегіон став місцем перехрещення політичних інтересів провідних промислово розвинутих держав, Що породжує прагнення закріпитися в ньому економічно. З економічної точки зору важливо також те, що у 80-х роках країни, що розвиваються, не зіткнулися з труднощами при виконанні зовнішніх боргових зобов'язань (тільки на Філіппінах проблема заборгованості перетворилася в боргову кризу, 1983 р. уряд Філіппін змушений був звернутися до кредиторів з проханням про реконструкцію боргу). Тому становище в даних країнах, за винятком Філіппін, з точки зору привнесення капіталу в цілому, оцінювалося кредиторами як відносно безпечне.

Для країн, що розвиваються, характерні порівняно великі розміри внутрішнього ринку, відносно сприятливі умови для створення ефективних експорто-орієнтованих промислових підприємств: держави мають багаті природні ресурси (особливо Індонезія та Малайзія), порівняно дешеву робочу силу, добре кваліфіковану на рівні як виробничого, так і управлінського персоналу.

Важливим виявляється й те, що порівняно розвинуті країни субрегіону мають відносно високий рівень подушевого доходу, демонструють стабільні й високі темпи економічного розвитку, мають добре розвинуту виробничу інфраструктуру. А головне - уряди країн Південно-Східної Азії проводять комплексну, послідовну політику стимулювання капіталовкладень (внутрішніх і зовнішніх) у ті галузі економіки, де вони можуть забезпечити найбільшу віддачу. Рішуче проводиться боротьба з бюрократизацією системи управління. Наприклад, у Малайзії кожний вкладник капіталу може поскаржитися на невиправдані затримки й штучні проблеми безпосередньо голові уряду. Створюються експортно-виробничі зони, зони вільної торгівлі, де інвесторам надаються податково-фінансові преференції. Від 1986 р. компанії, які здійснюють капіталовкладення у важливі та перспективні галузі, одержують "піонерний статус", який дає право на звільнення від 35% прибуткового податку (а інколи й на 100%), від 4% податку на розвиток. Ці пільги надаються на період від п'яти до десяти років, а як виняток - продовжуються й надалі. Наприклад, на о. Лабуан (Малайзія), який був перетворений на сховище від податків, вони ліквідовані повністю.

Іноземний капітал надходив у країни Південно-Східної Азії в позичковій та підприємницькій формі.

Головними іноземними інвесторами в регіоні стали США та Японія, менше західноєвропейські країни - Великобританія, Німеччина. Але більшу роль починають відігравати "перехресні" інвестиції НІК Східної та Південно-Східної Азії.

Важливими інвесторами субрегіону стають Гонконг, Тайвань, Сінгапур. Порівняно висока питома вага цих держав у загальному обсязі іноземних інвестицій у країни Південно-Східної Азії значно пов'язана з діяльністю китайської ділової общини - особливої регіональної групи китайського капіталу.

Після завоювання незалежності країни Південно-Східної Азії визнавали доцільним мати сильний державний сектор. Активна роль держави давала змогу проводити єдину національну політику і мобілізувати ресурси для вирішення стратегічних завдань, які не під силу окремим приватним капіталам.

В початковий період розвитку поширення державного сектора було пов'язано з націоналізацією іноземних компаній та будуванням нових державних підприємств. При цьому позиції держави обмежувалися переважно розвитком інфраструктурних галузей; газо- та водопостачання, електроенергетики, транспорту, зв'язку. Реалізація політики імпортозаміщення потребувала також рішучого втручання держави в процес відтворення шляхом проведення певної податкової, кредитної, митної політики, ціноутворення.

Прискорений економічний розвиток супроводжується активізацією економічної ролі держави, яка посилюється при переході від однієї моделі індустріалізації до іншої. При цьому в міру створення матеріально-технічної бази розвитку зміцнення позицій національного підприємництва, потреба у розширенні державного сектора, економічних функцій держави поступово знижується. Але економічні стратегії країн, що розглядаються, передбачають використання переваг централізованого планування та вільного ринку. З їхньої точки зору, вільне підприємництво не може задовольнити всі потреби суспільства, тому необхідне стратегічне планування.

Гонконг і Сінгапур, два великих фінансових вузлів Азії. Розвинутими країнами вони вважаються податковими сховищами.

Влада Європейського Союзу давно стурбовані тим, що європейські громадяни будуть розміщувати свої гроші в такі місця, як Сінгапур. Адже їх власні податкові сховища підпадають під більш жорсткий контроль.

У Гонконзі, питання про податки і співпрацю з багатими західними країнами вже давно були спірними.

В податковій політиці Малайзії відіграє важливу роль фінансовий стимул.

Ernst & Jonge нещодавно завершила дослідження, яке показало нові теми у видах податкових заходів, які були використані різними урядами, наприклад, існує більш широке використання програми прискореної податкової амортизації, коригування податкових ставок, зміни непрямих податків і податкової перерви для фізичних осіб. Податкові заходи відіграють важливу роль у бюджетно-фінансовій політиці, і, згідно з даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) - податкові заходи становлять 56% від чистого ефекту фінансового стимулу у середньому серед країн ОЕСР.

Останні заходи в галузі оподаткування, прийняті урядом Малайзії в рамках другого пакету стимулів, у березні 2009 року у відповідності з цією тенденцією. Податкові заходи становлять близько 5% від загального пакету, і включає кілька нетрадиційних заходів у сфері оподаткування:

введення широкого перенесення назад збитків за 2009 і 2010 рр., обмежений попереднім пакетом. Це потенційно може призвести до скорочення податкових зобов'язань або податкового відшкодування і забезпечить готівкові кошти для бізнесу. Цей захід є привабливою перспективою для урядів, оскільки основну увагу звертають на переваги компаній, які є рентабельними протягом багатьох років прискорене капіталу допомоги, для машин і обладнання та ремонт і реконструкцію витрат, понесених у період з 10 березня 2009 по 31 грудня 2010. Подвійні відрахування з роботодавців на винагороду, що виплачується звільненим працівникам в період з 10 березня 2009 року по 31 грудня 2010, і обмежена 12 місяцями винагороди на одного працівника.

Для фізичних осіб податкові вирахування витрат за відсотками по житловому кредиту в розмірі до 10 000 рінггитів за три роки, і збільшення податкових пільг до 10 000 рінггитів за кожен рік служби. Це на додаток до різних податкових пільг на одержання допомоги в натуральній формі і привілеїв було обіцяно в бюджеті на 2009 рік.

Крім того, уряд нещодавно оголосив про перенесення термінів капіталізації, яка була введена з 1 січня 2009. Це позитивний крок узгоджується з тенденцією розвитку і допомагає підприємствам полегшити їх податковий тягар в ці важкі часи.

Ernst & Jonge дослідження показало, що уряди використовують податкові заходи в інтересах цільових груп. Так само в Малайзії, заходи орієнтовані на окремі сектори, наприклад, житлове будівництво, промисловість і виробництво пальмової олії. Дослідження також показало, що уряди вводять обмеження для контролю витрат на пакет стимулів, особливо в нинішніх умовах падіння податкових надходжень.

Література

1. Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (порівняльний аналіз) // Фінанси України. - 1998. - № 6. - С. 75-82.

2. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 240 с.

3. Міжнародне оподаткування / За редакцією Ю.Г. Козака, В.М. Сліпа: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 550 с.

4. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 495 с.