Фінанси та непрямі податки

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра фінансів і кредиту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни «ФІНАНСИ»

Варіант 20

Виконала : студентка

Факультету

«економіки та менеджменту» ,

спеціальності

«менеджмент організацій»

3 курсу 2 групи

Заочної форми навчання

Шишацька Євгенія Олександрівна

Полтава 2009

1. Види цінних паперів, основні їх ознаки та характеристика

Об'єктом ринку цінних паперів є цінні папери різних видів.

Цінні папери - це ще й інструмент залучення коштів, об'єкт вкладання фінансових ресурсів. Обіг цінних паперів - сфера таких видів діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова і консультаційна.

Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарні та без документарні. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорії. Вони поділя-ються на два великих класи - основні і похідні.

Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси та ін.).

Похідні цінні папери - це без документарні форми вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.

Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото і т. ін.), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні тощо) і опціони, які мають вільний обіг.

Класифікація цінних паперів - це поділ їх на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди. Наприклад, облігації - один із видів цінних паперів. Облігація може бути купонною і без купонною. Без купонна облігація може бути виграшною та дисконтною.

Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:

1) за емітентами (державні, приватні та змішані);

2) за ступенем захисту (висококласні та низько класні);

3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з пра-вом кредитування);

4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);

5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);

6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).

Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів:

а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких співвласниками майна і коштів емітента;

б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємо-відносин між власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);

в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).

Отже, основними видами цінних паперів є:

- акція;

- облігація;

- вексель;

- чек;

- ощадна книжка на пред'явника;

- депозитний сертифікат;

- опціон;

- ф'ючерс;

- коносамент.

2. Становлення й розвиток системи соціальних гарантій в Україні

В умовах незалежної держави створення національної системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де записано, що громадяни України мають право:

- на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

- на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового, встановленого законодавством;

- на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного усім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

- на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення.

Зростання в останні роки виплат на соціальні потреби у валовому внутрішньому продукті України стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.

Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального забезпечення населення. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б виключали зрівнялівку й утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвість мотивів і стимулів до праці, створювали умови для найповнішого виявлення їх.

В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв'язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їхніх основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Головною метою соціальної політики в Україні на нинішньому етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи на найменш захищені його верстви. Вона повинна мати не всеохоплюючий, а вибірковий адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

- встановлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

- здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

- захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до змін індексу цін.

Під безпосередньою опікою держави перебувають найуразливіші з фінансової точки зору верстви населення -- діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім'ї, безробітні. Відповідно до цього повинні функціонувати конкретні форми соціальних гарантій.

Одним із важливих напрямів є допомога сім'ям з дітьми. Правову основу тут визначає Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", в якому держава гарантує рівень матеріальної підтримки сім'ям із дітьми через надання допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо. Право на державну допомогу мають сім'ї громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають в Україні. Допомога може надаватися також за міждержавними угодами.

В Україні призначаються такі види державної допомоги:

ь при вагітності та пологах;

ь одноразова допомога при народженні дитини;

ь із догляду за дитиною;

ь грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом

ь трьох і більше дітей віком до 16 років;

ь із догляду за дитиною-інвалідом;

ь із тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною;

ь на дітей віком до 16 років (учнів -- до 18 років);

ь на дітей одиноким матерям;

ь на дітей військовослужбовців строкової служби;

ь на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;

ь тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.

Для громадян із мінімальними доходами встановлюється цільова грошова допомога. її одержують у формі щомісячних грошових виплат непрацездатні громадяни, де середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї упродовж трьох попередніх місяців не досягав грошового розміру, який встановлює уряд. Допомога надається у вигляді цільових виплат окремо на прожиття, оплату житла, комунальних послуг, електроенергії, придбання й доставку палива.

Законодавством України передбачена індексація грошових доходів громадян, які мають втрати від зростання цін на товари та послуги.

Як форма соціальних гарантій в Україні використовується дотація на деякі види товарів і послуги з метою підтримки їхньої ціни на відповідному рівні. Слід зазначити, що підтримка фіксованих цін -- це найнедосконаліша форма соціальних гарантій, яка зумовлює нерівність у споживанні.

Дотації призначаються у тому разі, якщо собівартість виготовлення товару або надання послуги вища, ніж фіксована ціна продажу. Вона має покривати збитки й забезпечувати певний рівень рентабельності виробникам. За деякими товарами й послугами дотація покриває лише збитки.

Для захисту громадян від безробіття на державному й місцевому рівнях створюється Фонд сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємств, громадян і надходжень із державного та місцевих бюджетів, а також добровільних надходжень від підприємств і громадян.

Кошти фонду використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення, професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом прав громадян на працю.

В Україні значна увага приділяється соціальному захисту певних верств населення. Так, упродовж останніх років прийнято Закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", де передбачено надання великої кількості пільг і привілеїв, а також додаткового матеріального забезпечення. Для створення належних умов для життя й роботи громадян, які мають великі заслуги перед державою, урядом передбачено ряд пільг і прав на додаткове матеріальне забезпечення для Героїв Радянського Союзу і повних кавалерів ордена Слави.

3. Економічна суть і порядок визначення і сплати непрямих податків в Україні

Порядок застосування непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість.

1. Цей Порядок встановлює процедуру і форми застосування органами державної податкової служби непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість (далі - оподатковувані операції).

2. Під непрямим методом визначення обсягу оподатковуваних операцій розуміється метод відстеження операцій, пов'язаних з господарською діяльністю платника податку на додану вартість (далі - платник податку), за допомогою інформації, отриманої з джерел інших, ніж звіти, декларації та записи і регістри бухгалтерського обліку, а також ретельний аналіз отриманої інформації з метою визначення доходу і відповідно розміру податкових зобов'язань такого платника податку. При встановленні бази оподаткування та визначенні суми податку на додану вартість непрямими методами використовуються також факти і докази, зазначені в матеріалах бухгалтерського та податкового обліку платника податку, дані бухгалтерського та податкового обліку, подані іншими особами, які вступали у відносини з платником податку, обсяг оподатковуваних операцій якого визначається непрямими методами.

3. Непрямі методи для встановлення бази оподаткування застосовуються у разі:

1) виявлення порушень вимог до ведення бухгалтерського та податкового обліку, фактів знищення, втрати чи неподання бухгалтерських документів;

2) не ведення обліку фактичних витрат виробництва;

3) виявлення фактів приховування доходу (прибутку), а саме:

- постійного звітування платника податку про збитковість або про не ведення господарської діяльності;

- невідповідності рівня життя керівників, засновників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та членів їхніх сімей задекларованим доходам;

- наявності відносин з фіктивними структурами;

- надання, отримання, погашення кредитів (позик);

- безпідставного збільшення обсягу здійснення операцій за готівкові кошти тощо.

4. Джерелом інформації для визначення бази оподаткування непрямими методами можуть бути:

- дані, отримані в установленому законодавством порядку від органів державної влади, в тому числі митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ;

- звітні документи платника податку;

- результати попередніх перевірок, перевірок - обстежень виробничих, складських, торгівельних та інших приміщень;

- відомості, затребувані в осіб, які вступали у відносини з таким платником податку, або інформація, отримана від третіх осіб.

5. У разі встановлення розбіжності між задекларованим доходом та доходом, визначеним із застосуванням непрямих методів, орган державної податкової служби у письмовій формі пропонує платнику податку документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник не в змозі виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, орган державної податкової служби має право самостійно кваліфікувати її як дохід та обчислити у зв'язку з цим суму податку на додану вартість.

6. Основними формами застосування непрямих методів визначення обсягу оподатковуваних операцій платника податку є:

1) обчислення податку на додану вартість шляхом визначення обсягів виробництва та реалізації продукції. Підрахунок обсягів виробництва та реалізації продукції проводиться виходячи з виробничих потужностей, показників використання сировини, електричної та теплової енергії, води, кількості робітників та виплаченої заробітної плати, а також наявної інформації щодо відносин між платником податку, пов'язаними з ним особами та третіми особами. Для визначення обсягів реалізації продукції та суми отриманої виручки використовуються відомості про середню одноденну виручку підсумком за 10 діб, обраних працівниками органів державної податкової служби самостійно. Виручка визначається шляхом підрахунку обсягів реалізації з використанням засобів вимірювання або без них. При цьому забезпечується постійна присутність протягом контрольної доби (робочого часу) представника органу державної податкової служби. Визначена таким чином виручка порівнюється із середньою добовою виручкою за попередні періоди. У разі відхилення визначеної середньої добової виручки від задекларованої вона приймається для визначення обсягів реалізованої продукції та суми отриманої виручки за звітні періоди, а різниця вважається прихованою виручкою, з якої додатково нараховується відповідний податок;

2) обчислення податку на додану вартість шляхом прямої перевірки руху продукції платника податку. Цей метод ґрунтується на визначенні обсягів реалізації та придбання продукції. Визначення обсягів реалізації та придбання продукції здійснюється на підставі аналізу інвентарних запасів цієї продукції на початок та кінець звітного періоду. У разі встановлення за наслідками проведеної інвентаризації розбіжностей з даними обліку, різниця включається до обсягу оподатковуваних податком на додану вартість операцій;

3) обчислення податку на додану вартість шляхом визначення оподатковуваного доходу (прибутку). Цей метод полягає у зіставленні суми одержаних (задекларованих) валових доходів з рівнем життя, обсягом накопичених керівниками, засновниками підприємств та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності майна і коштів. Величина приховуваного доходу встановлюється шляхом визначення джерел отримання коштів та їх використання (вкладення); аналізу банківських депозитів та чеків; визначення "чистої" вартості майна і коштів; визначення процентних показників; визначення кількості товарів тощо. Перевищення фактичних валових витрат над задекларованими валовими доходами дає підстави для встановлення вірогідної суми доходу платника податку. Результати застосування методу можуть бути використані з метою визначення бази оподаткування та належної до сплати суми. Дохід, обчислений непрямими методами, є підставою для обчислення податку на додану вартість, за винятком тих випадків, коли платник податку може навести документально підтверджені докази, що цей додатковий дохід було отримано завдяки легалізованим джерелам доходу. При цьому елементи, які утворюють дохід і використовуються для цілей обкладення податком на додану вартість, мають бути відокремлені від тих елементів, які не використовуються для цієї мети (наприклад операції, звільнені від оподаткування згідно із статтею 5 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР );

4) обчислення податку на додану вартість шляхом порівняння діяльності платників податку, які займаються аналогічною діяльністю. Для визначення обсягу оподатковуваних операцій необхідно встановити ознаки аналогічного виду діяльності, тобто однакові умови господарювання, зокрема вид діяльності, період зайняття цією діяльністю, місце проведення діяльності, забезпеченість матеріалами, сировиною та замовленнями, умови реалізації продукції (місце реалізації, кому реалізується чи здається на реалізацію готова продукція), кількість робочих днів у місяці та чи є ця діяльність основним джерелом доходу;

5) обчислення податку на додану вартість шляхом виявлення операцій з фіктивними структурами. У разі встановлення фактів перерахування платником податку коштів фіктивним структурам валові витрати такого платника податку зменшуються на зазначені суми. При цьому відшкодування податку на додану вартість з цих операцій не провадиться.

7. У разі визначення обсягу оподатковуваних операцій непрямими методами право на податковий кредит платникові податку не надається.

8. На підставі встановленого непрямими методами прихованого об'єкта обкладання податком на додану вартість посадові особи органу державної податкової служби складають акт в установленому порядку.

9. Визначена непрямими методами сума податку на додану вартість вважається донарахованою за результатами перевірки, а до платників податку застосовуються фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ).

4. Сутність і значення непрямих податків

Податки, як особлива сфера виробничих відносин, є своєрідною економічною категорією. Податки виражають реально існуючі грошові відносини, які проявляються під час використання частини національного доходу на загальнодержавні потреби.

Економічна сутність податків характеризується грошовими відносинами, які склалися між державою та юридичними та фізичними особами. Ці грошові відносини об'єктивно обумовлені та мають специфічне суспільне призначення-мобілізацію грошових коштів у розпорядження держави. Тому податок може розглядатися в якості економічної категорії, якій притаманні дві функції - фіскальна та економічна (іноді замість економічної виділяють регулюючу функцію).

За допомогою фіскальної функції формується бюджетний фонд. Податки безпосередньо зв'язані з розподільчою функцією фінансів у частині перерозподілу створеного ВНП між державою та юридичними та фізичними особами. Одночасно вони виступають методом централізації ВНП у бюджеті на загальнодержавні потреби. Фіскальна функція є важливою в характеристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призначення. Дивлячись на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, а головне - надійних податків. Податкові надходження повинні бути постійними, стабільними, рівномірно розподілятися у регіональному просторі.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно на протязі бюджетного року в чітко встановлені строки. Так як призначення податків лежить у забезпеченні видатків держави, то строки їх надходжень повинні бути узгоджені з термінами фінансування видатків бюджету.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані в повному обсязі. Нема сенсу встановлювати такі податки, які таких гарантій не дають, так як тоді невизначеною стає вся фінансова діяльність держави.

Рівномірність розподілення податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі грошових коштів між бюджетами, що понижує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування та самофінансування.

Податки та їх функції відображають базисні відносини, які використовує держава у податковій політиці через широкий арсенал надбудовних інструментів ( податкові ставки, спосіб оподаткування,пільги тощо).

Конкретними формами прояву категорії податку є всі види податкових платежів, які встановлені законодавством. З організаційно-правової точки зору податок - це обов'язкова плата, яка надходить до бюджетних фондів у встановленому законодавством розмірі та встановлені строки. Сукупність різних видів податків, у побудові та методах розрахунку яких реалізуються певні принципи, утворює податкову систему держави.

Податки є економічною базою функціонування держави та важливою формою регулювання ринкових відносин. Податки - основний доход державного бюджету. В світі вони складають від 80% до 97% доходної частини державного бюджету. Все, що зв'язано з потребами держави, заключено у податках.

Податки - це плата суспільству за виконання державою її функцій, це відрахування частини валового національного продукту на суспільні потреби, без задоволення яких існування сучасного суспільства неможливе. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання функцій держави - управління, оборона, соціальні та економічні функції.

Податкова система більшості країн світу, в тому числі й України, будується на сполученні між прямими та непрямими податками. Перші встановлюються безпосередньо на доход чи майно платників податків, другі включаються у вигляді надбавки у ціну товару або тарифу на послуги та сплачуються споживачами. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та платником податків, які сплачують податок безпосередньо в бюджет; при непрямому оподаткуванні - суб'єктом цих відносин стає продавець товару чи послуги, який виступає посередником між державою і платником податку (споживачем).

Використання в єдиній системі різноманітних по об'єктам оподаткування та методам розрахунків прямих и непрямих податків, дає змогу державі повніше реалізувати на практиці обидві функції податків - фіскальну та економічну; під впливом податків опиняються майно підприємств і громадян, різні види ресурсів, що споживаються в процесі виробництва, робоча сила, отриманий доход.

В залежності від характеру торгівельної діяльності, яку проводять суб'єкти економічної діяльності непрямі податки поділяються на дві групи. Внутрішня торгівля пов'язана з використанням двох видів непрямих податків: акцизів і фіскальної монополії. Зовнішня торгівля пов'язана з використанням мита на товари, які експортуються або імпортуються.

Акцизи - непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни. Вони характерні для системи ринкового ціноутворення, в якому держава прямо не втручається в цей процес.

В залежності від метода встановлення надбавки розрізняють фіксовані й пропорційні ставки акцизів. Фіксовані - встановлюються в грошовому вимірі на одиницю товару. Вони не залежать від ціни та якості товару. Пропорційні ставки акцизу встановлюються у процентах до обороту реалізації. У відмінності від фіксованих ставок вони реагують на коливання ринку. В залежності від обсягів податків на товари пропорційні акцизи поділяються на специфічні та універсальні.

Специфічні акцизи встановлюються на окремі види товарів з ціллю обмеження їх рентабельності, а також з ціллю обмеження випуску та експорту шкідливих товарів (наприклад, тютюнові вироби). Універсальні акцизи встановлюються для всього обсягу реалізації. Історично, спочатку виникли специфічні акцизи, а потім коло підакцизних товарів розширився на стільки, що раціонально було встановити один акциз на весь обсяг товарів, що реалізуються. Цей акциз прийняв назву універсального. Прикладом специфічних акцизів на Україні може слугувати акцизний збір, а універсальних - податок на додану вартість.

Іншим видом непрямого оподаткування є фіскальна монополія. Якщо при використанні акцизів держава встановлює фіксовану надбавку до ринкової ціни, то фіскальна монополія полягає в тому, що держава встановлює таку ціну, яка забезпечує йому необхідні надходження. Економічний зміст фіскальної монополії - прибуток держави від реалізації монопольних товарів. Монополія держави може бути повною або частковою. При повній монополії держава має ексклюзивне право на виробництво та реалізацію окремих товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес виробництва, або процес ціноутворення та реалізацію. Зараз, як правило, фіскальна монополія в країнах з ринковою економікою не використовується. Приклад фіскальної монополії можна побачити в економіці СРСР, де держава монополізувала виробництво, ціноутворення та реалізацію, як предметів першої необхідності,так і предметів розкоші.

Третім видом непрямих податків є мито, яке стягується при переміщенні товарів через кордон держави. Історично, багато країн отримували доход від використання свого вигідного географічного положення.

Значнішим серед непрямих податків, які використовують на Україні є податок не додану вартість. Цей податок був введений у 1992р. і разом з акцизним збором кількісно замінив раніше існуючі податок з обороту та податок з продаж. Податок з обороту, оснований на застосуванні фіксованих оптових та роздрібних цін, в умовах їх лібералізації, вже не міг існувати, тому його замінили податком на додану вартість. Однак стягнення ПДВ у 1992р. відобразило суттєвий недолік введеної податкової системи - слабке поєднання між собою окремих її елементів, яке допускало можливість оподаткування одних і тих же об'єктів. У майбутньому, розвиваючи систему непрямого оподаткування, слід обережно звертатися з непрямим оподаткуванням, невміле застосування яких може привести до різкого погіршення матеріального становища значної частини громадян.

Одночасно з ПДВ в системі непрямого оподаткування використовуються акцизи, які встановлюються на окремі види товарів. Їх введення у 1992р. було обумовлено відміною податку з обороту. Також до системи непрямого оподаткування відноситься мито.

Застосуємо комплексний підхід до розгляду непрямих податків. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і їх розмір не залежить прямо від доходів платників. Підкреслюємо, тільки прямо, так як непрямі податки включаються до ціни товару, то в абсолютному розмірі їх сплачує більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має більш високі доходи.

У недалекому минулому, непрямі податки розглядались лише з негативної точки зору. Але характеризувати непрямі податки тільки як фінансовий тягар для населення - безглуздо, так як таким є всі податки. Мова може йти тільки про одне: наскільки вони торкаються різних верств населення та як виконують своє призначення.

Перевага непрямих податків пов'язано в першу чергу з їх роллю у формуванні доходів бюджету. Однак це не говорить про те, що вони не виконують регулюючої функції. При вмілому їх використанні, непрямі податки можуть бути ефективним засобом регулювання економіки.

По-перше, непрямим податкам характерне швидке надходження до бюджету. Відбулась реалізація - проводиться перерахування ПДВ та акцизного збору в бюджет. Це, в свою чергу, дає кошти для фінансування витрат.

По-друге, так як непрямі податки охоплюють товари громадського споживання та послуги, то існує висока вірогідність їх повного або майже повного надходження, а зупинити процес споживання товарів та послуг неможливо.

По-третє, споживання більш-менш рівномірне у територіальному розрізі, а тому непрямі податки знімають напругу в міжрегіональному розподіленні доходів. Якщо доходи бюджету базуються на доходах підприємств, то внаслідок нерівномірності економічного розвитку виникає проблема нерівноцінності доходної бази різних бюджетів. Без використання непрямих податків виникають труднощі в збалансуванні місцевих бюджетів.

По-четверте, непрямі податки суттєво впливають на саму державу. Використовуючи всі свої можливості та інструменти, вона повинна забезпечувати певні умови для розвитку виробництва та сфери послуг, так як чим більше обсяг реалізації тим більші надходження до бюджету. Проблемою тут може бути лише правильний вибір товарів на які розповсюджуються непрямі податки.

По-п'яте, непрямі податки впливають на споживача. При вмілому їх використанні держава може регулювати процес споживання, стримуючи його водному напрямку та стимулюючи в іншому. Таке регулювання повинно бути відкритим, тому що не завжди інтереси держави співпадають з інтересами суспільства. Таке регулювання, в той же час, ніколи не зможе задовольнити інтереси всіх верств населення. Однак це регулювання необхідно, тому диференціація ставок акцизного збору в Україні виправдана. Разом з тим слід сказати, що єдина для всіх товарів ставка ПДВ знижує його регулюючу роль. Світовий досвід переконує доцільність використання декількох різних ставок. Структура споживання різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливості оподаткування може бути реалізована через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі види товарів, робот, послуг. Однак тут теж існують деякі обмеження. Встановлення більш високих ставок тільки на товари першої необхідності та предмети розкоші звужує сферу непрямого оподаткування та зменшує податкові надходження в бюджет. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів щоденного попиту забезпечить державі постійні та стабільні надходження, так як постійним, стабільним та значним є суспільне споживання.

З точки зору рішення фіскальних завдань непрямі податки завжди ефективніші ніж прямі. Це пов'язано з цілим рядом причин. Одна з головних причин полягає в різних базах оподаткування: прибутку чи доходу - при прямому оподаткуванні, обсягу та структури споживання - при непрямому. Відомо, що економічний розвиток всіх без винятку країн має циклічний характер з тим чи іншим періодом коливань, економічне зростання чергується з спадами в економічному розвитку. Саме в період кризисного падіння економіки, коли зменшуються макроекономічні показники розвитку, відбувається зменшення бази оподаткування, що призводить при незмінних ставках до зменшення доходів бюджету. Практика свідчить, що база прямих податків є більш чутливою до змін в економічному розвитку, ніж база непрямих податків.

З точки зору впливу на економічний розвиток прямі податки традиційно пов'язують із стимулами і анти стимулами для трудової та підприємницької діяльності, непрямі - з їх впливом на ціни. Очевидно, що непрямі податки здійснюють тим більший вплив на загальний рівень цін, чим більший обсяг вироблених в країні товарів вони охоплюють, чим вище їх ставки. Дослідження економістів свідчать про те, що введення непрямих податків або збільшення їх ставок може привести до підвищення загального рівня цін в країні, навіть при незмінності всіх основних економічних факторах. Тому, як свідчить зарубіжний досвід, їх намагаються вводити тільки в період економічної стабільності.

Список використаної літератури

1. Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 2004.

2. Воронин В.П., Федосова СП. Деньги, кредит, банки: Учеб. по-собие. - М.: Юрайт-Издат, 2002.

3. Голикова Ю.С, Хохленкова М.А. Банк России: организация дея-тельности: В 2-х т. - М., 2000.

4. Денежное обращение и банки: Учеб. пособие / Под ред. Г.Н. Белоглазовой, Г.В. Толоконцевой. - М.: Финансы и статистика, 2000.

5. Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина. -М.: Финансы и статистика, 2004.

6. Деньги. Кредит. Банки: Учебник /Под ред. Е.Ф. Жукова. -М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

7. Колпакова Г.М. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учеб. пособие. - М.: Финансы и статистика, 2005.

8. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной,- 3-е изд.,перераб. и доп. -М.: Финансы и статистика, 2005.

9. Организация деятельности Центрального банка: Учеб. посо-бие / Под ред. Г.Н. Белоглазовой, Н.А. Савинской. - СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2000.

10. Поляков В.П., Московкина Л.А. Структура и функции цент-ральных банков: зарубежный опыт. - М.: Инфра-М, 1996.

11. Семенюта О.Г. Деньги, кредит, банки в РФ: Учеб. пособие. - М: Контур, 1998.

12. Усов В.В. Деньги. Денежное обращение. Инфляция: Учеб. по-собие. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999.

13. Финансово-кредитный энциклопедический словарь / Под общ. ред. А.Г. Грязновой. - М.: Финансы и статистика, 2004.