Фінансова діяльність як правова категорія

44

53

Державний вищий навчальний заклад

Українська академія банківської справи

Національного Банку України

Кафедра цивільно-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«Фінансове право»

Тема: «Фінансова діяльність як правова категорія»

Виконала: студентка групи ЗП-61

Шурба Анастасія Сергіївна

Залікова книжка № 065183

Перевірив: ас. Плотнікова М.В.

Суми 2009

Зміст

Вступ

1.Фінансова діяльність

1.1 Фінансова діяльність держави

1.2 Фінансова політка

1.3 Фінансовий контроль

2. Фінансова система України

2.1 Правові аспекти фінансової діяльності України

3. Державні фінансові органи України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Фінансова діяльність держави - одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Ця діяльність виявляється у збиранні, розподілі та використанні потрібних державі грошових коштів. Отже, фінансова діяльність держави спричинена необхідністю держави здійснювати розподіл та перерозподіл національного доходу.

При висвітленні теми даної курсової роботи ставиться мета визначити, в чому полягає сутність фінансової діяльності держави вУкраїні, яких принципів дотримується держава при її здійсненні, які методи вона при цьому застосовує. В роботі аналізуються ряд норм КонституціїУкраїни та інших законодавчих актів, присвячених правовим аспектам фінансової діяльності держави.

Джерелами при написанні даної роботи є Конституція та закони України, матеріали підручників та посібників.

Актуальність теми:

Фінансова діяльність держави - одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Ця діяльність виявляється у збиранні, розподілі та використанні потрібних державі грошових коштів. Отже, фінансова діяльність держави спричинена необхідністю держави здійснювати розподіл та перерозподіл національного доходу.

Мета роботи: визначити, в чому полягає сутність фінансової діяльності держави в Україні, яких принципів дотримується держава при її здійсненні, які методи вона при цьому застосовує.

Методологічною основою в роботі аналізуються ряд норм Конституції України та інших законодавчих актів, присвячених правовим аспектам фінансової діяльності держави.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є фінансова діяльність держави, її різновиди та система. Предметом дослідження є норм чинного законодавства, які дають змогу здійснювати фінансову діяльність держави.

Джерелами при написанні даної роботи є Конституція та закони України, матеріали підручників та посібників, загальні та спеціальні закони, Бюджетний кодекс України, постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти,тощо.

1.Фінансова діяльність

Зміст і форми фінансової діяльності Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки і форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами по сплаті податків, персоналом підприємства тощо. Всі ці грошові відносини складають зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; збалансування за часом надходжень і видатків платіжних засобів; підтримання належної ліквідності та своєчасність розрахунків. Інструментом виконання цих завдань є розробка перспективних і поточних фінансових планів (бюджетів) підприємства, в яких узагальнюються його доходи і видатки за певний період (рік, квартал, місяць). Фінансові плани розробляються в процесі планування діяльності підприємства. Залежно від джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства, використання чи продажу його майна. До таких коштів належать прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу майна. Зовнішнє фінансування має своїми джерелами кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал безпосередньо або у формі купівлі акцій, кредит, інші боргові зобов'язання, державні субсидії.

Поряд з поділом фінансування на внутрішнє і зовнішнє слід відрізняти фінансування за рахунок власних і сторонніх коштів. До сторонніх коштів належать ті, які треба повертати, тобто боргові зобов'язання. Всі інші кошти виступають як власний капітал.

Важливою формою фінансування є кредит -- платне надання грошей або інших цінностей в борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати процентів. Кредитна політика підприємства базується на порівняльному аналізі можливого прибутку від використання кредитних ресурсів і додаткових витрат у вигляді процентів та необхідності підтримання певного співвідношення між заборгованістю і власним капіталом. З цього боку, низька частка кредиту у загальному капіталі підприємства понижує його фінансові можливості та прибутковість, а з іншого -- надмірна заборгованість, що не покривається власним капіталом, підвищує ризик у спроможності сплати боргів, підриває довіру інвесторів і, як наслідок, понижує ефективність діяльності. З урахуванням цих чинників вибирається оптимальне співвідношення власного і стороннього капіталу в конкретних умовах. Поряд з зазначеним треба мати на увазі, що при високій інфляції кредит може використовуватися як метод боротьби з її негативними наслідками. Якщо рівень інфляції вищий за кредитну процентну ставку, то кредит вигідний незалежно від його використання.

Кредит має різні форми відповідно до того, що кредитується і на який термін. Передусім поділяють кредити на грошові і майнові. У першому випадку в борг передаються гроші, у другому -- майно у формі матеріальних цінностей чи нерухомості. За терміном відрізняють кредити короткострокові (до одного року) й довгострокові (більше одного року). Грошові кредити, як коротко, так і довгострокові, видаються переважно банками. Однією з форм довгострокового кредиту є випуск підприємством облігацій як різновиду цінних паперів. У відносинах між підприємствами формою короткострокового грошового кредиту вважаються платіжні аванси при виготовленні складних виробів (кредит покупця). Цей кредит називають комерційним. Більш широко між підприємствами застосовуються кредити у не грошових формах, до яких належать товарний кредит, оренда і її різновид лізинг.

Товарний кредит -- це короткостроковий кредит, який одне підприємство надає іншому у товарній формі шляхом відстрочки платежу за поставлену продукцію (кредит постачальника). При товарному кредиті боржник може оформляти своє зобов'язання у вигляді векселя -- документа, який надає право його власнику одержати зазначену у векселі суму в установлений термін. Товарний кредит широко застосовується на практиці, як засіб розширення сфери ринку і збільшення обсягу продажу продукції.

Спеціальною формою довгострокового кредиту є Оренда -- засноване на договорі строкове володіння і користування майном. При оренді орендодавець надає у розпорядження орендаря певне майно на обумовлений термін за прийнятну для сторін орендну плату. Порівняно з купівлею об'єктів їх оренда має як переваги, так і недоліки. Перевагою оренди для орендаря є те, що вона не потребує великих початкових інвестицій на придбання майна. Ще одна перевага оренди в тому, що ризик техніко-економічного старіння орендованого устаткування несе орендодавець. Разом з цим оренда обмежує підприємницьку діяльність орендаря, бо він не має повного контролю над орендованим майном, воно залишається власністю орендодавця. Тому доцільність оренди у кожному конкретному випадку вимагає ретельного обґрунтування.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди є лізинг, коли орендодавець -- лізингова компанія (лізингодавець) купує об'єкти оренди, передусім устаткування, у підприємств-виготовлювачів і передає їх у оренду на певних умовах. По закінченні оренди її об'єкти залежно від умов договору повертаються лізингодавцю, орендуються на новий термін або викуповуються орендарем.

Цінні папери і їх обіг є Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів, до яких належать, насамперед, акції та облігації.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Відомості Верховної Ради України. 2006 р., № 31, стор. 1126, ст. 268.Акція - це цінний папір, який надає право власності на частку майна і прибутку акціонерного підприємства. Випуск і продаж акцій дозволяє підприємству мобілізувати в значних обсягах капітал для інвестування. Випускають акції звичайні та привілейовані (преференціальні). Звичайні акції надають право участі в управлінні акціонерним підприємством (право голосу на зборах акціонерів, право обрання у керівні органи), але не гарантують певної величини доходу (дивіденду).

Привілейовані акції забезпечують їх власникові фіксовані дивіденди, але не дають права голосу при вирішенні питань діяльності підприємства. Частка привілейованих акцій у загальній їх кількості законодавче обмежується.

Облігація як різновид цінних паперів є зобов'язанням емітента виплачувати власникові фіксований щорічний доход (процент) і в зазначений термін повернути вартість боргу (викупити облігації). Тому виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу.

Найбільш масовими цінними паперами є звичайні акції, але поряд з ними випускаються привілейовані акції і облігації. Питання, які цінні папери випускати, вирішується з урахуванням конкретних обставин діяльності підприємства і умов на ринку цінних паперів. Так, купівля облігацій є надійнішим інвестуванням, ніж придбання акцій, бо забезпечує повернення грошей і фіксований доход. Купівля акцій, особливо звичайних, є ризикованішою операцією. Але у разі ефективної роботи акціонерного підприємства власник акцій одержує високий доход у вигляді дивідендів і приросту їх ринкової ціни (курсової вартості).

Власник акції одержує частину корпоративного прибутку, що називається дивідендом. На відміну від виплат фіксованих процентів на облігації і дивідендів на привілейовані акції дивіденди на звичайні акції не є контрактним зобов'язанням підприємства. Спочатку проводяться розрахунки з власниками облігацій, потім -- привілейованих акцій і в останню чергу виплачуються дивіденди на звичайні акції, їх величина залежить від чистого прибутку, що розподіляється, і загальної кількості акцій. В окремих випадках дивіденди можуть виплачуватися не грошима, а додатково випущеними акціями. Таку форму розрахунків з акціонерами іноді застосовують підприємства, які швидко розвиваються за рахунок інвестування значної частини прибутку. Це здебільшого влаштовує обидві сторони: підприємство зберігає додаткові кошти для інвестування, акціонери одержують акції з високим ринковим курсом.

Цінні папери постійно знаходяться в обігу, продаються і купуються за ринковим курсом. Курс акцій залежить від ряду чинників (рентабельності акціонерного підприємства і відповідної величини дивіденду, його становища на ринку (фінансової стабільності, перспектив розвитку тощо).

Крім акцій та облігацій є й інші різновиди цінних паперів. Це вже названі вище векселі Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» // Відомості Верховної Ради України. 2006 р., № 31, стор. 1126, ст. 268., а також деякі похідні від акцій документи, наприклад, сертифікати тощо.

1.1 Фінансова діяльність держави

Будь-яка держава є постійно діючим механізмом, у якому внаслідок розподілу суспільної праці використовується товарне виробництво. Існування товарно-грошових відносин і дія об'єктивного закону вартості, панування системи виробничих відносин та використання механізму економічних відносин у процесі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту і національного доходу визначають об'єктивну необхідність існування державних фінансів. Державні фінанси -- це система грошових відносин, що виникла разом з державою і нерозривно пов'язана з її існуванням та функціонуванням.

Фінанси держави безпосередньо зв'язані з функціонуванням коштів, завжди мають грошовий характер, але це -- не кошти, а відносини людей з приводу мобілізації, розподілу і витрачання фондів коштів. Фонди коштів -- централізовані і децентралізовані -- є матеріальним змістом фінансів. Усі фінансові відносини є грошовими, однак не всі грошові відносини є фінансовими. Наприклад, відносини з приводу купівлі-продажу є цивільно-правовими, поставок -- господарсько-правовими, штрафів за нанесення шкоди природі -- адміністративно-правовими. До фінансових належать розподільні грошові відносини. Вони виникають з приводу планомірного утворення і використання централізованих (наприклад, державний бюджет) і децентралізованих (наприклад, фонди виробничого і соціального розвитку окремого підприємства) фондів коштів. Виходячи з цього, фінанси держави поділяються на централізовані і децентралізовані.

Централізовані фінанси Степанкова Т.М., Фінанси в умовах перехідної економіки// Фінанси України. 1998, №2 відбивають відносини, що зв'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих фондів коштів, які надходять у розпорядження держави як суб'єкта влади. За рахунок централізованих фондів фінансуються видатки держави на нові будови, реконструкцію існуючих підприємств, утримуються установи невиробничої сфери -- освіта, охорона здоров'я, фізична культура і спорт, оборона країни, управління, прокуратура, судові органи, здійснюється соціальне забезпечення громадян, виділяються всілякі допомоги.

Децентралізовані фонди коштів утворюються в усіх галузях народного господарства. Підприємства, організації усіх форм власності утворюють фонди коштів за рахунок своїх прибутків. Правда, держава зацікавлена в розвитку сільськогосподарського виробництва, тому з бюджету кошти направляються на фінансування розвитку агропромислового комплексу, будівництво зрошувальних і осушувальних систем, дорогих виробничих об'єктів, покращення культурно-побутових умов на селі.

Поділ державних фінансів на централізовані й децентралізовані пов'язаний з особливою роллю держави у розподілі національного доходу, наявністю різних форм власності і госпрозрахунковою організацією господарства.

Українська держава, керуючи фінансами і виступаючи у фінансових відносинах як суб'єкт влади і як власник засобів виробництва, встановлює порядок мобілізації і використання грошових фондів, особливо централізованих. Від імені держави у цих відносинах виступають компетентні органи. Діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів має назву фінансової діяльності.

Основним завданням фінансової діяльності держави є максимальне забезпечення свого функціонування і виконання завдань, які стоять перед нею на різних етапах розвитку.

Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності, є не тільки економічними. За допомогою правових норм держава надає їм юридичного характеру. Правове регулювання фінансової діяльності є однією з форм державного керівництва економікою.

Основи правової регламентації фінансової діяльності даються у Конституції будь-якої держави, яка закріплює за найвищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Далі ці основи розвиваються і деталізуються у фінансовому законодавстві.

У правовому відношенні чітко розмежовується фінансова діяльність, яка здійснюється державою безпосередньо і через органи господарського управління підприємств, установ та організацій. В галузі загальнодержавних фінансів держава в особі уповноважених фінансових і кредитних органів сама мобілізує, розподіляє й витрачає кошти, фінансуючи народне господарство, установи соціально-культурної сфери, оборону, охорону порядку в країні, управління, створення матеріальних і фінансових резервів.

Щодо другої частини державних коштів, то держава надає повноваження на утворення відповідних грошових фондів та їх витрачання державним підприємствам, об'єднанням та міністерствам. Ці грошові фонди є фінансами галузей народного господарства. З централізованими фондами вони тісно пов'язані податковими платежами і при потребі -- фінансуванням з них.

Співвідношення між фінансовою діяльністю, що здійснюється державою безпосередньо і через господарські організації останнім часом значно змінилося, оскільки підприємства в бюджет сплачують обов'язкові (податкові і неподаткові) платежі, фінансуючи свої витрати тільки за рахунок своїх прибутків.

Визначну роль у скеруванні і здійсненні фінансової діяльності відіграють органи законодавчої влади. Найбільш важливі питання фінансової діяльності вирішують саме вони: затверджують бюджети, приймають акти про податки, розмежовують доходи і видатки між бюджетами і т.д. Разом з тим, за змістом, методами і формами фінансова діяльність є різновидом управлінської діяльності. Функція фінансування є складовою частиною управління, а мобілізація доходів державою проводиться саме з метою фінансування своїх видатків. Тому фінансова діяльність будується на підставі єдиних принципів державного управління: планування, рівноправності націй і народних меншин; обліку і контролю; участі трудящих в управлінні; законності і фінансової дисципліни.

Фінансова діяльність є видом управлінської діяльності держави і базується на тих же принципах, але здійснюється специфічними методами у певних правових формах. Метод фінансової діяльності -- це засіб, прийом, за допомогою якого уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди коштів.

Функціонування держави здійснюється безперервно, тому кошти їй потрібні завжди. Для забезпечення свого функціонування необхідними фінансовими ресурсами держава при мобілізації коштів вступає у фінансові відносини з різними власниками: державними підприємствами, різного виду комерційними структурами, приватними підприємцями, кооперативно-колгоспними організаціями, громадянами. Для створення основного централізованого фонду коштів -- державного бюджету -- держава стягує з усіх власників обов'язкові платежі, застосовуючи обов'язковий метод мобілізації, що полягає в установленні: а) виду платежу; б) точного його розміру; в) строку внесення; г) обов'язкової санкції за порушення строку у вигляді пені, штрафів за приховування і т.п. До таких обов'язкових платежів Закон України «Про систему оподаткування» // Відомості Верховної Ради України. 1991. N 39, ст.510. належать податки, збори (державне мито, збори митниць, автомобільної інспекції і т.д.), штрафи, платня за використання природних ресурсів і т.д.

Для формування основного централізованого фонду коштів застосовується і добровільний метод мобілізації коштів у юридичних осіб і населення (грошово-речові лотереї, позики різних видів, акції і т.д.). Держава встановлює обов'язкові страхові платежі для створення Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування. Для створення централізованого фонду державного страхування держава проводить майнове і особисте страхування.

Держава залучає всі тимчасово вільні кошти, що зберігаються на рахунках підприємств, організацій, установ, з метою використання їх при кредитуванні.

Розподіляючи і використовуючи зібрані кошти, держава застосовує методи фінансування, тобто безвідплатного, безповоротного, цільового, планового відпуску коштів з централізованого фонду (державного бюджету). За рахунок централізованих (у господарській системі) і децентралізованих (окремих госпорганів) фондів коштів також фінансуються витрати; кредитування -- відпуск коштів кредитними установами на принципах повернення, строковості і відплатності. Кредити одержують як юридичні особи, так і громадяни.

Держава, позичаючи кошти у населення і юридичних осіб, з настанням строку розраховується зі своїми кредиторами, а при настанні страхових випадків сплачує страхове відшкодування.

Фінансова діяльність є особливою галуззю управління, спеціальним завданням якої є мобілізація коштів для усіх інших галузей управління. Всі прояви фінансової діяльності, як і явища інших галузей управління, одягаються у правові форми. Всі дії органів держави в галузі фінансів і всі відносини, що виникають між ними при мобілізації, розподілі та використанні фондів коштів, одержують характер правових дій та правових відносин, тобто фінанси держави відбиваються в її фінансовому праві як сукупності норм, що регулюють її фінансове господарство. Фінансове право належить до галузі публічного права і складається з норм, що регулюють мобілізацію, розподіл і витрачання коштів, а також покликані сприяти рівновазі доходів і видатків держави.

За допомогою державних фінансів забезпечується її функціонування. Фінансові ресурси -- це не тільки майно держави, але й спеціальний інструмент, яким розпоряджаються державні органи, що постійно функціонують. Оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, держава їх мобілізацію, розподіл і витрачання регламентує спеціальними юридичними нормами. Фінансово-правові норми дають можливість державі збирати фінансові ресурси, необхідні для її функціонування (законодавство про доходи, податки), вести облік руху коштів (приписи в галузі казначейства), витрачати їх у відповідності з волею представницьких органів законодавчої влади (акти про бюджети). Сукупність норм, які регламентують державні фінанси, і являє собою фінансове право.

1.2 Фінансова політика

Фінансова політика - сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур. Огонь Ц. Фінансова політика і податки в умовах формування ринкових відносин // Економіка України. - 1995. - N5. -С.35

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. В цих умовах фінансова політика держави має спрямуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти завдяки як вишукуванню додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюванню залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів це пенні податкові пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів.

Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням (форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх с ні чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає, зміст і практичне значення. Звичайно, тут також мають використовуватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми кредитування.

Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

В умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал.

Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Третій напрям фінансової політики - вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, цю загрожують здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Іншими словами, фінансова політика держави має спрямовуватися на забезпечення прана людини на життя на умовах здорового навколишнього середовища, яке постійно порушується в умовах як планової, так і ринкової економіки.

Напрями фінансової політики держави в кожному конкретному випадку, о кожній окремо взятій державі, в перший період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадянин, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

1.3 Фінансовий контроль

Теоретичні основи фінансового контролю були предметом досліджень багатьох представників економічної та юридичної науки. Однак до сьогодні серед вчених точаться дискусії щодо трактування терміну «фінансовий контроль». Умовно усі теорії можна об'єднати у п'ять груп, в залежності від аспекту, у якому вони розглядають поняття «фінансовий контроль», зокрема:

- як функцію системи управління фінансовими відносинами.

- як контрольну функцію фінансів;

- як діяльність різних контролюючих органів та систему їх нагляду;

- як один з видів державного контролю;

- як сукупність заходів, які проводяться контролюючими органами.

До першої групи можна віднести таких видатних науковців як: Л.Ф. Зверенчук, Я.И. Гуральник, В.Ф. Журко, Т.А. Башкатова, Л.М. Крамаровський, С.К. Егорова, В.М. Радіонова, Г.М. Давидов, О.Д. Василик, О.П. Кириленко та інші.

Радянські вчені Л.Ф. Зверенчук, Я.И. Гуральник, В.Ф. Журко у навчальному посібнику «Контроль та ревізія у будівництві» наголошують: «контроль ... є складовою частиною роботи по управлінню народним господарством та його ланками. Це функція імпонентна усякому управлінню.». Такої ж точки зору дотримувались Л.М. Крамаровський та С.К. Егорова

Вітчизняний економіст О.Д. Василик розширив наведене вище визначення та зазначив, що «фінансовий контроль за своєю економічною суттю - це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання». Автор слушно підкреслив методи, за допомогою яких здійснюється управління, однак не всі, - залишаючи поза увагою, зокрема аналіз, обстеження та інші. Більш того, вчений скоріше за все тлумачить не фінансовий, а управлінський контроль, він втрачає зв'язок фінансового контролю безпосередньо з фінансами, а рішення про які йдеться у визначенні можуть бути різного роду - від кадрових до виробничих.

О.П. Кириленко відійшов від конкретизації методів управління та на відміну від О.Д. Василика вказує на те, що управління стосується саме фінансів. За О.П. Кириленко, «фінансовий контроль - це один з елементів управління фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу валового національного продукту, утворення і витрачання фондів грошових коштів». Зазначивши - фінансовий контроль - «особлива діяльність по перевірці» вчений звужує фінансовий контроль до однієї його форми - перевірки.

З визначенням О.П. Кириленко погоджується ще один вітчизняний науковець Г.М. Давидов. На думку останнього «фінансовий контроль є однією з функцій управління фінансами», а його специфіка «полягає в тому, що при його проведенні використовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу». Однак, при здійсненні фінансового контролю використовуються окрім вартісних ще й кількісні показники, наприклад, при проведенні інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, що Г.М. Давидов не зазначає.

Більш точне визначення поняття «фінансовий контроль» наводять С.І. Юрій, В.І. Стоян, М.Й. Мац Казначейська система: Підручник/ С.І.Юрій, В.І.Стоян, М.Й.Мац; За ред. С.О. Булгакової.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.. Вони стверджують - «фінансовий контроль є важливим елементом системи управління фінансами; він включає контроль за дотриманням фінансово-економічного законодавства у процесі формування і використання грошових фондів, оцінку ефективності фінансово-господарських операцій і доцільність здійснених видатків». Однак, неточність зазначеного визначення поняття «фінансовий контроль», полягає, на нашу думку, - по-перше, - у спробі авторів конкретизувати законодавство, яким керуються суб'єкти господарювання у своїй діяльності, а по-друге, - у обмежені об'єкту контролю, поза увагою авторів залишились активи підприємств, установ, організацій.

Л.А. Савченко у своїй дисертації «Правові проблеми фінансового контролю в Україні» зазначала: «Фінансовий контроль можна розглядати в двох аспектах. Він завжди супроводжує людську діяльність, є важливою функцією державного управління, бо слугує цілям перевірки правильності дій. Управління неможливе без отримання інформації про виконання правових приписів, і таку інформацію надає контроль. Його основною метою у даному випадку буде з'ясування, чи всі можливі засоби були використані для виконання управлінського рішення, чи всі умови створені для його реалізації, чи є помилки і недоліки, та які шляхи їх усунення.». Щодо оцінки ефективності кожного окремого управлінського рішення, його результатів то кінцевою метою фінансового контролю є перш за все - відповідь на питання - наскільки ефективно спрацювало підприємство, установа, організація?

Серед російських вчених можна виділити В.М. Радіонову та В.І. Шлейникова, які уникнули вказаного вище недоліку, розглядаючи фінансовий контроль як «одну з функцій системи управління фінансовими відносинами, основним завданням якої є відстеження правильності функціонування цих відносин на рівні конкретного об'єкта управління з метою визначення обґрунтованості і ефективності управлінських рішень та ступеня їх реалізації, виявлення відхилень, про які доцільно повідомляти органи, які можуть вплинути на покращення ситуації».

На думку Т.О. Башкатової фінансовий контроль «є невід'ємним елементом управління фінансовими та грошовими потоками на макро, та мікрорівні з метою забезпечення доцільності та ефективності фінансових операцій». Однак, в той самий час вчена стверджує, що фінансовий контроль представляє собою діяльність контролюючих органів за дотриманням фінансового законодавства та фінансової дисципліни .

До вчених, які розглядають фінансовий контроль як контрольну функцію фінансів відноситься Є.В. Калюга, яка в своїй монографії „Фінансово-господарський контроль у системі управління” стверджує, що фінансовий контроль ґрунтується на використанні контрольної функції фінансів і виступає як один із проявів її важливого значення в розширеному відтворенні», при цьому, як і Т.О. Башкатова, вказує, що «фінансовий контроль являє собою діяльність державних і громадських органів, спрямовану на перевірку обґрунтованості процесів формування та раціонального використання коштів з метою установлення вірогідності, законності й доцільності операцій.».

На думку І.А. Бєлобжецького «фінансовий контроль виступає як результат практичного використання державою контрольних функцій фінансів, тобто внутрішньо властивої їм риси - можливості служити засобом контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного продукту і національного доходу», хоча і зазначає при цьому, що однозначно трактувати поняття „контрольна функція фінансів” і „фінансовий контроль” не можна. Підкресливши, що саме держава використовує контрольну функцію фінансів І.А. Бєлобжецький звужує фінансовий контроль до державного фінансового контролю. Однак, за радянських часів, коли не існувало приватної власності, - це виглядає досить логічним.

Н.В. Фадейкіна та В.О. Воронов під фінансовим контролем розуміють особливу функцію фінансів, метою якої є розкриття відхилень від прийнятих стандартів законності та ефективності управління фінансовими ресурсами. Недоліком наведеного визначення є те, що фахівці не називають цю «особливу функцію фінансів».

Радянські вчені не були одностайні щодо визначення поняття фінансовий контроль. Так, Е.А. Вознесенського можна віднести до третьої групи вчених, які розглядають фінансовий контроль як діяльність контролюючих органів. На його думку, фінансовий контроль - це «контроль за фінансовою й господарською діяльністю господарюючих суб'єктів, що не виключає, а припускає необхідність здійснення інших видів контролю за господарською діяльністю». Е.А. Вознесенський під фінансовим контролем розуміє діяльність державних та суспільних органів. Звертаючи увагу на взаємозумовленість фінансового контролю й фінансової діяльності, економіст правильно вказує на розширення зовнішніх границь контрольної активності органів фінансового контролю. Висновок про поширення фінансового контролю не тільки на фінансові, але й на певний комплекс господарських відносин, представляється правильним та таким, який відповідає дійсності. Проте, автор не дає тлумачення фінансового контролю як категорії.

За М.С. Малеїним фінансовий контроль - це діяльність фінансових, кредитних та господарських органів (організацій), спрямована на забезпечення фінансової, бюджетної, кредитної, розрахункової та касової дисципліни у процесі виконання планів. Така діяльність регулюється правовими нормами та заключається у перевірці законності, обґрунтованості та раціональності грошових витрат. Незрозумілим у наведеному визначенні є - чому автором враховуються лише перераховані види дисциплін, а от податкова до уваги не береться? Крім того, сьогодні таке визначення є не актуальним та виглядає пережитком минулого, коли економіка була плановою.

Аналогічним атавізмом виглядає і трактування поняття «фінансовий контроль» О.О. Анісімова, який стверджує, що фінансовий контроль - це «нагляд за належною реалізацією фінансової політики панівного класу органами управління у процесі виконання останніми функцій держави». Наведене визначення стосується капіталістичного суспільства, до якого радянське не відносилось.

Л.К. Воронова пропонує таке тлумачення фінансового контролю: «фінансовий контроль - це діяльність державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів і зв'язаних з цим матеріальних цінностей». До суб'єктів фінансового контролю крім державних органів та недержавних організацій, названих у визначенні Л.К. Вороновою, відносяться ще й власники підприємств та організацій.

Аналогічна неточність міститься у підручнику «Фінанси» під редакцією А.Г. Грязнової та О.В. Маркіної, у якому стверджується, що фінансовий контроль здійснюється у встановленому порядку усією системою органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у тому числі спеціальними контролюючими органами при участі громадських організацій, трудових колективів та громадян. В даному випадку автори упускають незалежні аудиторські фірми.

Від зазначених неточностей відходять І.С. Стефанюка та Л. Фещенко.

Система нагляду органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та громадян України за фінансово - господарською діяльністю підприємств, установ, організацій з метою оцінки економічної ефективності цієї діяльності на думку І.С.Стефанюка та Л.Фещенко являє собою фінансовий контроль. Такої ж думки дотримувався російський економіст С.О.Шохін, який підкреслив, що «фінансовий контроль - це багатоаспектна міжгалузева система нагляду наділених контрольними функціями державних та громадських органів за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ та організацій...».

У визначеннях поняття «фінансовий контроль» вчених, які відносяться до четвертої групи слід відмітити один спільний недолік - вони включають до суб'єктів фінансового контролю лише державні контролюючі органи, залишаючи поза увагою власників підприємств, організацій та аудиторські фірми. Так, видатний економіст проф. Б.Г.Болдирев у своєму підручнику «Фінанси капіталістичних країн» трактує фінансовий контроль «як форму державного контролю за утворенням, розподілом та використанням ресурсів усіх ланок фінансової системи».

Такої ж думки дотримуються О.Ю. Грачова та Е.Д. Соколова, які під фінансовим контролем розуміють вид державного контролю, який «спрямований на перевірку витрачання державних коштів, своєчасності та повноти мобілізації державних ресурсів, законності витрат та доходів усіх ланок фінансової системи, дотримання правил обліку та звітності».

Англійські економісти Зві Боді та Роберт Мертон трактують фінансовий контроль як «вартісний показник, тому на відміну від інших видів державного контролю (екологічного, санітарного, адміністративного та інш.) він має місце у всіх сферах суспільного відтворення та споживання, тому супроводжує увесь процес руху грошових коштів і фондів, включаючи стадію осмислення фінансових результатів».

П'яту групу уособлює В.З. Шевлокова, на думку якої, - «фінансовий контроль - це сукупність дій та операцій по перевірці фінансових та пов'язаних з ними питань діяльності суб'єктів господарювання та управління з застосуванням специфічних форм та методів його організації». Автор відходить від визначення суб'єктів, які проводять фінансовий контроль.

Р.Г. Сомоєв виправляє зазначений недолік, наголошуючи, що «фінансовий контроль - це сукупність заходів, які проводять суб'єкти контролю по перевірці фінансових та пов'язаних з ними операцій та дій органів державної влади, муніципальних утворень, підприємств, установ, організацій, а також населення з застосуванням специфічних форм та методів організації» .

Фінансовий контроль як перевірку розглядає Є.О.Алісов, який трактує фінансовий контроль як перевірку законності та доцільності формування, розподілу та витрачання грошових, трудових, матеріальних та інших ресурсів.

В.З. Шевлокова, Р.Г. Сомоєв, Є.О. Алісов - всі вони не вказують на кінцеву мету такого контролю. Даний недолік був врахований А.Н. Козиріним.

Твердження про те, що фінансовий контроль здійснюється з використанням специфічних організаційних форм і методів висловив А.Н. Козирін. При цьому він зазначає, що такі форми та методи застосовують як державні, так і недержавні органи, які законодавством наділені відповідними повноваженнями з метою встановлення: по-перше, - законності та достовірності фінансових операцій; по-друге, - об'єктивної оцінки економічної ефективності фінансово-господарської діяльності; по-третє, - виявлення резервів збільшення економічної ефективності та доходних надходжень до бюджету і збереження державної власності. Останнє наводить на думку, що мова йде все ж таки про державний фінансовий контроль, адже контроль приватних суб'єктів господарювання навряд чи направлений на поповнення бюджету та збереження державної власності.

Проаналізувавши тлумачення поняття «фінансовий контроль» вітчизняних та зарубіжний вчених, спробуймо дати своє визначення. Отже, фінансовий контроль - це контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів; це система дій органів державної і місцевої влади, окремих суб'єктів господарювання і фізичних осіб, яка направлена на попередження та усунення фінансових правопорушень, неефективного управління фінансовими ресурсами і активами з боку підприємств, організацій, установ у процесі їх фінансово-господарської діяльності.

Система дій тому що система представляється як сукупність дій, при здійсненні яких застосовуються різноманітні, однак комплексно поєднані методи та прийоми. А от здійснюють ці дії саме суб'єкти фінансового контролю - органи державної та місцевої влади (Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Рахункова палата, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна податкова служба, Державна митна служба та інші) та суб'єкти господарювання - це і незалежні аудиторські фірми і безпосередньо самий суб'єкт господарювання, тобто внутрішня його служба. Це загальноприйняте розуміння поняття «суб'єкт».

Основна полеміка серед вчених розгорнулась навколо понять «об'єкт» та «предмет» фінансового контролю. Одні автори вважають об'єктом контролю поведінку та дії людей (Е.А. Вознесенський, І.А. Бєлобжецький), другі - під об'єктом розуміють - діяльність підприємств, організацій, органів управління, посадових осіб (В.З. Шевлоков, В.М. Радіонова), треті - фінансові показники діяльності підприємств, організацій та установ (А.М. Ковальова), четверті - майно, джерела його формування та господарські процеси (В.В. Бурцев, М.С. Шидловська). Тобто, об'єктом є те, на що суб'єкт може здійснити безпосередній вплив. На нашу думку, об'єктом фінансового контролю являється як повний комплекс, так і окремі процеси фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та установ.

Дискусії точаться й навколо трактування предмету фінансового контролю. Дослідивши вітчизняну та зарубіжну економічну літературу, ми дійшли висновку, що предметом фінансового контролю можуть бути: фінансові показники господарської діяльності; податки, збори та платежі, які надходять до бюджету та цільових фондів; бюджетні показники бюджетного процесу.

Суб'єкти фінансового контролю здійснюють контрольні заходи з метою зміцнення фінансової дисципліни, забезпечення економії матеріальних, трудових і грошових ресурсів, а також повного, своєчасного та доцільного використання грошових коштів у суспільстві для досягнення ефективного результату.

2. Фінансова система України

Фінансову систему України створюють: загальнодержавні централізовані фонди (державний бюджет України); фінанси державного соціального страхування у вигляді Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування; Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальному захисту населення тощо; децентралізовані фонди (фінанси галузей народного господарства, підприємств різних форм власності та установ і організацій); різні форми кредиту (банківський і державний); місцеві бюджети (централізовані фонди для окремих територій, мета яких задоволення інтересів населення); страхування.

Провідне місце у фінансовій системі України посідає державний бюджет України і місцеві бюджети Рад народних депутатів.

Державний бюджет -- це економічні відносини між державою та суб'єктами всіх форм власності і окремими громадянами з приводу формування централізованого фонду коштів, що спрямовуються на виконання загальнодержавних завдань і функцій.

Місцеві бюджети -- це економічні відносини між представницькими органами, органами місцевого самоврядування, що репрезентують інтереси населення, та суб'єктами всіх форм власності І окремими громадянами з приводу формування централізованого фонду коштів даної місцевої Ради, які спрямовуються на розвиток місцевого господарства, соціальної сфери, життєзабезпечення на даній території, утримання апарату влади й управління.

Фінанси галузей народного господарства, підприємств різних видів власності, установ та організацій -- це система економічних відносин, скерованих на утворення децентралізованих фондів коштів, кожний з яких тісно пов'язаний з основним централізованим фондом держави -- бюджетом. Ці фонди не є власністю держави, але входять у фінансову систему України через систему податків, обов'язкових платежів чи отримання коштів методом фінансування або бюджетного кредитування.

Фінанси державного соціального страхування -- це сукупність економічних відносин, завдяки яким формуються фінансові ресурси державного соціального страхування у вигляді Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування, що перебуває в розпорядженні профспілок і які направлені на виконання функцій, передбачених положеннями про ці фонди.

Незалежно від форм власності і видів діяльності та галузевої приналежності усі підприємства, об'єднання громадян, особи, які використовують найману працю громадян за угодами цивільно-правового характеру, громадяни-підприємці і працюючі громадяни зобов'язані щомісяця сплачувати внески на соціальне страхування.

Тарифи внесків на державне соціальне страхування встановлені Верховною Радою України.

Страхові внески на соціальне страхування нараховуються на всі види заробітку (доходу), крім наступних: компенсації за невикористану відпустку; вихідної допомоги при звільненні; компенсаційних виплат (добових за відрядженнями і виплат замість добових); вартості безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків або суми коштів для її відшкодування; вартості виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змиваючих та знешкоджуючих засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування; сум відшкодування витрат та інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням робітників і службовців на роботу в іншу місцевість; доплат і надбавок до заробітної плати замість добових у випадках, коли постійна робота проходить у дорозі чи має роз'їзний характер або у зв'язку із службовими поїздками в межах обслуговуваних дільниць; заробітної плати за дні роботи без винагороди за працю, яка перераховується до відповідного бюджету або на благодійні цілі; сум для відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; стипендій, що виплачуються підприємствами і організаціями слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, направленим на навчання з відривом від виробництва; допомоги, яка виплачується за рахунок підприємства молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або середнього спеціального навчального закладу та ін.

Суми, сплачені на державне соціальне страхування, відносять на собівартість продукції.

Окремою ланкою фінансової системи України поки що є Фонд по здійсненню заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціальному захисту населення.

Фонд утворюється за рахунок внесків підприємств, господарських організацій незалежно від їх підпорядкованості і форм власності.

У фінансову систему України включається Державний фонд сприяння зайнятості населення, який утворюється на державному і місцевому рівнях за рахунок внесків підприємств та організацій незалежно від форм власності та господарювання, які ведуть комерційну або виробничо-господарську діяльність.

Мета створеного фонду -- сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць та ін.

Фінансова система України включає також Державний дорожній фонд, кошти якого витрачаються на покриття витрат, пов'язаних з будівництвом, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування.

Державний дорожній фонд формується з відрахувань підприємств і організацій в залежності від обсягів виробництва продукції та виконаних робіт за нормами, встановленими обласними Радами народних депутатів (у межах 0,4-0,8%), постачальницько-збутових організацій в межах 0,03-0,06% від товарообороту (обігу), а від продажу бензину, дизельного палива, зрідженого газу -- 7% від обсягу реалізації, від доходів по експлуатації автотранспорту -- 1%, В цей фонд зараховується і збір за проїзд дорогами України з транспортних засобів іноземних власників у ВКВ. Стягує збір з іноземців «Укрінтеравтосервіс» безпосередньо на контрольно-пропускних пунктах державного кордону. Підприємства "Укрінтеравтосервісу" 5% зборів залишають собі для покращання дорожнього сервісу.

У фінансову систему України, відповідно до Закону України «Про охорону праці» Закон України «Про охорону праці» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1992. N 49, ст.668, включаються Державний, галузеві та регіональні фонди охорони праці. Для їх формування підприємства усіх форм власності вносять кошти на утворення фондів охорони праці усіх рівнів у розмірі 1% від фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), за винятком сум податків, з віднесенням цих сум до витрат виробництва і обігу. Від загальної суми відрахувань підприємства направляють: 60% -- до фонду охорони праці підприємств, 10% -- до регіональних фондів, 30% -- до галузевого фонду охорони праці. Галузевий фонд 50% одержаних сум перераховує до державного фонду.