Дефіцит бюджету, його граничний розмір та джерела покриття

Відкритий Міжнародний Університет Розвитку

Людини “ Україна “

Радомишльський локальний центр дистанційного навчання

Модульна контрольна робота №4

з дисципліни: « Бюджетна система »

на тему: « Дефіцит бюджету, його граничний розмір та джерела покриття »

Виконала:

студентка 2 курсу

фінансового факультету

Войдило Анна Анатолівна

Викладач:________________

Оцінка:___________________

Дата:____________________

Підпис:___________________

Радомишль 2009

СУТЬ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ, ЙОГО ФОРМИ ТА РОЛЬ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Бюджетний дефіцит виражає такі об'єктивні економічні відношення, що виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання коштів понад наявних закріплених джерел прибутків у силу росту граничних витрат виробництва. Такі засоби утворюються головним чином унаслідок грошової і кредитної емісії, продажі облігацій державних позик, сертифікатів і інших видів цінних паперів, здійснення великомасштабних зовнішніх позик. Визначені дії, що призводять до дефіциту бюджету, обумовлюють необхідність розроблення чіткої програми фінансового маневру в межах грошового потенціалу країни, а також пошуку ефективних джерел покриття бюджетного дефіциту і контролю за його розвитком, визначення платоспроможності суб'єктів бюджетного фінансування. Іншими словами дефіцит бюджету -- перевищення видатків над доходами, а профіцит бюджету, в свою чергу, перевищення доходів над видатками.

По своїй природі бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), а з інший законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об'єктивно приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції - то пасивну. Змістом регулювання бюджетного дефіциту саме і є те, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно адаптуватися до тенденції росту граничних суспільних витрат виробництва, але і стимулювати розвиток продуктивних сил країни . Оволодіння цією політикою дозволяє товариству в залежності від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Наприклад, до початку 90-х рр. бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції складав 9,6%, США- 11,6%, ФРГ- 14%, Японії - 15,6%, Італії - 25,2%.

Важливо відзначити, що в закордонній літературі, розрізняють: реально що спостерігається, структурний і циклічний дефіцит бюджету.

Під реально що спостерігається розуміється дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним прибуткам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державні закупівлі і трансферні платежі. (Наприклад, у США до кінця 80-х років дефіцит федерального бюджету склав біля 50% валового національного продукту, що явилося максимальним розміром за будь-який попередній період, не пов'язаний з економічним спадом).

Структурний дефіцит являє собою обчислену різницю між федеральними прибутками і витратами, при визначеній фіскальній політиці (діючий рівень оподатковування і поточних витрат), і базовому рівні безробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально що спостерігається дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплати допомоги по безробіттю й іншим соціальним програмам, а також частково через падіння прибутків населення. Різниця між реально що спостерігається дефіцитом бюджету і структурного дефіциту прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

З поняттям дефіциту бюджету тісно пов'язане поняття «державний борг». Він являє собою загальну накопичену суму всіх позитивних сальдо бюджетів федерального уряду за відрахуванням усіх дефіцитів, що мали місце в країні.

При цьому розрізняють внутрішній і зовнішній борг держави. Перший виступає, як правило, у вигляді заборгованості по банківських кредитах, і коштів, отриманих від розміщення облігацій державної позики, невиплачених пенсій, соціальної допомоги і т.д.

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування всього необхідного обсягу державних видатків. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями, мала місце й у домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

Проте в даний час дефіцитність державних бюджетів і наявність державного боргу перестало бути феноменом суспільного розвитку і перетворилося в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою ринковою економікою. Це пов'язано з тим, що за останні два десятиліття в цих країнах повторюються кризові явища в економіці й у політику. Циклічні кризи, доповнені структурними, а також значних коштів, що йдуть на забезпечення обороноздатності країн, викликають велику напругу всієї системи державних фінансів і особливо її центральної ланки державного бюджету. Це й обумовлює бюджетний дефіцит. Так, у США, Німеччини, Великобританії і Франції, починаючи з 1974 р. не було жодного державного бюджету, що не мав дефіциту.

Бюджетний дефіцит може бути пов'язаний також із свідомо проведеної в цих країнах політикою «дефіцитного фінансування», відповідно до якої дефіцити, причому хронічні й у значних розмірах, можуть виступати потужним стимулом, «регулятором» економіки, оскільки залучення великих грошових сум на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову активність приватного капіталу.

Водночас слід зазначити, що дефіцит бюджету не настільки «необразливе» явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напругу на ринку позичкових капіталів, викликають зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від подібних дій урядів ряду країн виходить за межі національної політики. Так, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відтік капіталів із Західної Європи. По оцінках західних економістів, у даний час США поглинає до 15% усіх накопичень капіталістичного світу.

Прагнучи перешкодити відтокові капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансових можливостей національної промисловості у відношенні розширення виробництва. Так, за даними Конференції Британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів у рік.

Високі процентні ставки викликають негативний ефект у валютній області, призводять до подорожчання товарів за рубежем, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшують пасивність торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі веде до втрати 52 тис. робочих місць. Економічна шкода в експортних галузях тяжко відбивається на банківській системі, приводячи до банкрутства деяких банків.

Таким чином, бюджетний дефіцит ускладнює рішення економічних і соціальних проблем не тільки у конкретній країні, але і впливає на економічну ситуацію в інших країнах.

Внаслідок цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема раціонального фінансування бюджетних дефіцитів.

В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішувати питання дефіциту бюджету, не інфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповідно до стану економіки і необхідності реального зростання валового внутрішнього продукту.

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ЯК ФАКТОР ІНФЛЯЦІЇ

Скільки існують товарно-грошові відносини, стільки ж часу існує явище інфляції. На зростання цін під час війн, неврожаю та внаслідок зменшення ваги дорогоцінного металу в монетах скаржилися споживачі ще в Стародавньому Римі та Греції. Поняття інфляції у спеціальних виданнях визначається як процес «стійкого підвищення загального рівня цін, що супроводжується знеціненням грошової одиниці, падінням її платоспроможності» або як «стійке зростання загального рівня цін, породжуване порушенням макроекономічної рівноваги».

Загальний індекс інфляції за 1997 р. становив 10,1 %, а протягом І півріччя 1998 р. набував значень, наведених у таблиці 1.

Таблиця 1

Рівень інфляції у I півріччі 1998 р. (% до попереднього місяця)

Динаміка цін у цей період відбиває тенденцію поступової стабілізації, що зумовлена такими позитивними й негативними факторами:

-- значним розміром дефіциту зведеного бюджету, що покривається за рахунок зростання державного боргу;

-- збільшенням ставок процентів по внутрішніх та зовнішніх державних позиках;

-- збереженням значного рівня заборгованості щодо заробітної плати та інших соціальних виплат;

-- перевищенням загальних доходів населення над витратами у II півріччі 1997 р.;

-- зниженням курсу національної грошової одиниці по відношенню до іноземних валют;

-- збільшенням дисконтної ставки НБУ;

-- змінами в порядку резервування банками залучених коштів;

-- підвищенням плати за використання бюджетних коштів. Значні розміри дефіциту державного бюджету України в останні роки обґрунтовуються, як правило, скрутним економічним становищем держави, зростанням цін, падінням обсягів виробництва й ВВП, ухилянням від сплати податків тощо. Проте всі зазначені негаразди є не причиною, а значною мірою наслідками сучасної бюджетної політики держави.

Розмір дефіциту при плануванні й виконанні державного бюджету визначальною мірою залежить від політичної волі держави, і вплив об'єктивних внутрішніх або зовнішніх обставин на бюджетний процес не є вирішальним. Так, якщо в роки першої світової війни в Росії у 1915--1916 рр. витрати державного бюджету покривалися прибутками лише на одну чверть, у 1917 р.

-- на 20 %, а кількість паперових грошей в обігу лише за три роки зросла в 14 разів, то під час другої світової війни, значно більш руйнівної для економіки Радянського Союзу, у 1942 р. дефіцит державного бюджету становив 10 %, у 1943 р.-- 7 %, а 1944 р. взагалі був бездефіцитним. Грошова маса за цей період зросла лише у 2,4 разу.

Виконання державного бюджету 1997 р. характеризується параметрами, наведеними в таблиці 2.

Таблиця 2

Виконання державного бюджету в 1997 р.

Виконання зведеного державного бюджету (що має у своєму складі місцеві) мало такі кінцеві результати: доходи--27,1 млрд. грн. (29,3 % ВВП); витрати -- 33,3 млрд. грн. (36,1 % ВВП); дефіцит--6,2 млрд. грн. (6,7 % ВВП).

Отже, зведений державний бюджет 1997 р. цілком коректним буде назвати невиконаним. На покриття його дефіциту протягом 1997 р. державою було залучено 4,9 млрд. грн. внутрішніх та 1,5 млрд. грн. зовнішніх позик.

Ціна зовнішніх позик іноді перевищувала 16 % річних (сума даної позики становила 750 млн. DМ). Для порівняння: уряд Німеччини отримує в разі необхідності кредити під 4--5 % річних, що свідчить про високий рівень його платоспроможності та найвищий ступінь довіри до нього інвесторів.

Такий високий рівень попиту України на іноземні кредити (практична готовність залучати кошти за будь-яку ціну на будь-яких умовах) зумовив присвоєння Україні міжнародним агентством МООDY'S досить низького кредитного рейтингу В2. Літера «В» з цифрою від 1 до З характеризує той чи інший ступінь спекулятивності інвестицій у країну. Іншими словами, це означає, що до країни надходять незначні суми короткострокових, так званих «ризикових», отже, саме спекулятивних інвестицій з високим рівнем доходності в зв'язку з тим, що «великі» інвестори не довіряють урядові даної країни й низько оцінюють її довгостроковий економічний потенціал.

Що ж до внутрішніх позик, то їх ціна у І півріччі 1998 р. була ще більшою.

Використання внутрішніх і зовнішніх державних позик для покриття дефіциту державного бюджету є більш «ринковим» інструментом, ніж додаткова грошово-кредитна емісія, проте використання його протягом тривалого періоду в разі збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи (тобто без зростання ВВП, рівня податкових надходжень, інвестицій тощо) призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного платоспроможного попиту в певних межах, перетворюючи відкриту інфляцію на відкладену. Ціна державних коштів в умовах незмінних параметрів бюджету (основа доходної частини -- ПДВ, який у своєму теперішньому вигляді робить неконкурентоспроможними українські товари й обмежує попит на них) цілком закономірно стабільно зростає, утворюючи певну фінансову піраміду на державному рівні.

Таким чином, внутрішні й зовнішні позики не можна розглядати як панацею у бюджетній та антиінфляційній політиці держави. Внутрішній і зовнішній борг України швидко зростає, його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Закон «Про державний бюджет України на 1998 рік» визначає:

-- доходи -- 21,101 млрд. грн.;

-- витрати -- 24,482 млрд. грн., в тому числі обслуговування державного боргу -- 2,885 млрд. грн.

Для порівняння: бюджет 1998 р. передбачає витрати на:

-- соціальний захист -- 1,985 млрд. грн.;

-- національну оборону -- 1,678 млрд. грн.;

-- правоохоронну діяльність-- 1,652 млрд. грн.;

-- освіту-- 1,566 млрд. грн.;

-- охорону здоров'я -- 0,704 млрд. грн.;

-- фундаментальні дослідження -- 0,541 млрд. грн.;

-- культуру й мистецтво -- 0,159 млрд. грн.;

-- фізкультуру й спорт -- 0,067 млрд. грн.

Іншими словами, обслуговування зовнішнього і внутрішнього державного боргу в 1998 р. згідно з оптимістичними прогнозами (тобто в разі виконання бюджету) становитиме 11,8 % всіх витрат. Це більше, ніж витрати на освіту, охорону здоров'я, науку й спорт разом узяті.

Цей же закон передбачає до кінця року такі параметри державного боргу: зовнішній --5,85 млрд. грн., внутрішній -- 16,96 млрд. грн. Це -- 22,81 млрд. грн., що більше, ніж державні доходи бюджету 1998 р.

Таким чином, до кінця поточного року Україна матиме борг, оформлений у вигляді позик (без урахування поточної заборгованості по зарплатах, пенсіях тощо), який перевищує річні доходи бюджету. Обслуговування й сплата цього боргу в найближчі роки буде найвагомішою статтею витрат державного бюджету і визначальним фактором інфляції.

Деформації на бюджетному рівні зумовили збереження на початку 1998 р. значного рівня заборгованості щодо заробітної плати та інших соціальних виплат (див. табл., 3). З одного боку, несвоєчасні виплати заробітної плати, штучно обмежуючи сукупний попит в економіці, в короткостроковому періоді позитивно впливають на загальний рівень цін, стримуючи інфляцію «попиту», проте з другого боку, в довгостроковому періоді, стримуючи збут товарів, вони вкрай негативно впливають на виробництво, знижують ВВП та зумовлюють інфляцію «витрат» за рахунок подорожчання одиниці продукції, що її виробляють в умовах зниження обсягу виробництва (ефект масштабу виробництва).

Таблиця 3

Заборгованість по зарплаті та інших соціальних виплатах (млн. грн.)

Незважаючи на збереження значних обсягів заборгованості щодо заробітної плати, її середній рівень по країні протягом 1997 р. і в І кварталі 1998 р. повільно зростав, а сукупні доходи населення перевищували витрати.

При цьому додатне сальдо між доходами і витратами населення за другу половину 1997 р. (близько 1 млрд. грн.) направлялося переважно на купівлю іноземної валюти (різниця між проданою й купленою валютою теж дорівнює приблизно 1 млрд. грн.). Що ж до заощаджень та інвестицій у національну економіку (купівля цінних паперів), то їх сума порівняно з вкладеннями в іноземну валюту становить лише 12% (563 та 4690млн. грн., відповідно).

Традиційно високий попит на іноземну валюту як основний засіб заощадження разом з іншими негативними факторами (напружений графік зовнішніх платежів по державних позиках, відплив нерезидентів з ринку ОВДП) зумовив зниження курсу гривні по відношенню до іноземних валют у І півріччі 1998 р. з 1,8990 гри. за долар США на 1 січня 1998 р. до 2,0662 гри. на 1 липня 1998 р., що становить 9 %.

Зниження валютного курсу гривні призводить до багатьох негативних наслідків, головними серед яких, на мій погляд, є:

-- зростання оптових і роздрібних цін товарів, що імпортуються;

-- підвищення цін на послуги, що зафіксовані у так званих «умовних одиницях» -- квитки на міжнародні пасажирські рейси й тарифи на вантажні перевезення, послуги зв'язку тощо;

-- тенденція відпливу іноземних інвесторів з ринку цінних паперів держави та юридичних осіб (ця тенденція є як наслідком, так і однією з причин зниження валютного курсу гривні).

Наступним інфляційним фактором (фактором подвійної дії, що впливає на інфляцію, як провокуючи, так і стримуючи) є регулювання дисконтної ставки НБУ. Протягом перших семи місяців 1998 р. дисконтна ставка змінювалася п'ять разів: 6 лютого -- з 35 до 44 %; 18 березня -- до 41 %; 21 травня -- до 45 %; 29 травня -- до 51%; 7 липня -- до 82 %.

З одного боку, підвищення дисконтної ставки в короткостроковому інтервалі дало змогу дещо стримати відплив спекулятивного іноземного капіталу з ринку ОВДП, що спостерігалося наприкінці 1997 р. Це позитивно (знову ж -- в короткостроковому інтервалі) вплинуло на стан виконання державного бюджету.

З іншого боку, таке підвищення зумовило зростання ставок по кредитах юридичних осіб, що відшкодовуються підприємствами або через підвищення цін, або затримками заробітної плати персоналу, або будь-яким іншим шляхом, але завжди за рахунок суспільства.

Таким чином, тільки планування й виконання державного бюджету на бездефіцитній основі може створити передумови для зниження темпів інфляції у довгостроковій перспективі.

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ І ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

Як відзначалося, бюджетний процес в Україні характеризується стійким дефіцитом бюджету. У цьому зв'язку важливо насамперед встановити основні причини дефіциту бюджету в Україні і визначити конкретні напрямки його подолання.

Варто підкреслити, що дефіцит бюджету в Україні має свої особливості, викликані специфікою переходу до ринкових методів господарювання.

Однієї з найбільш істотних причин є розірвання господарсько-економічних зв'язків країн, що входять у СНД. Як відомо, наслідком розірвання економічного простору явилася структурна деформація економіки України, стійке падіння обсягів виробництва у всіх галузях народного господарства. Так, у 1994 р. економічний спад виробництва досяг високих цифр: промислове виробництво скоротилося в порівнянні з 1990 р. більш, ніж у 2 разу. За 1994 р. обсяг виробництва зменшився на 28%, у тому числі виробництво непродовольчих споживчих товарів - на 40,4%.

Закономірним результатом структурної деформації, скорочення обсягів виробництва послужило зниження національного доходу країни, що є матеріальною основою формування дохідної частини бюджету. В Україні за 1991-1993 р. національний доход, розрахований у незмінних цінах, знизився на 42%.

До однієї з причин дефіциту бюджету варто віднести зростання цін і високі темпи інфляції. Оптові ціни на промислову продукцію зросли в 2,1 разу.

Найважливішою причиною дефіциту бюджету в Україні є також розлад фінансово-кредитної системи, викликаний виходом із рублевої зони і відсутність стійкої національної грошової одиниці. Сюди ж варто віднести зростання внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

Дефіцит бюджету багато в чому пов'язаний із проведенням донедавна в Україні податкової політики. Так, зокрема, жорсткість податкової політики і збільшення податкових ставок у 1992-1994 р. не дало очікуваних результатів і не призвело до збільшення податкових надходжень у бюджет (у розрахунку на одиницю валового внутрішнього продукту). Суб'єкти оподатковування на жорсткість податкових ставок відреагували переходом до бартерних операцій, ухиленням від сплати податків, переливом одержуваних прибутків за межі України.

Розглядаючи причини дефіциту бюджету, варто зазначити, що донедавна була надмірно збільшена видаткова частина бюджету. Її збільшення відбувалося за рахунок дотацій, наданих державою таким галузям, як металургійна, енергетична, вугільна; шляхом поповнення за рахунок бюджету ряду матеріальних резервів і запасів на покриття зростаючих цін на енергоносії; за допомогою збільшення заробітної плати робітників матеріального виробництва, не підкріпленого зростанням продуктивності праці в цих галузях і ін.

У теоретичному аспекті можна виділити чотирьох основних напрямку подолання дефіциту бюджету:

збільшення дохідної частини бюджету;

скорочення видаткової частини бюджету;

здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

проведення грошової і кредитної емісії.

Стосовно до економічної ситуації в Україні в даний час прийнятні всі чотири відзначених напрямки.

Перший напрямок - збільшення дохідної частини бюджету може бути пов'язане з проведенням оптимальної податкової політика, що стимулює виробників до розвитку виробництва і збільшенню його обсягів, що послужить передумовою збільшення національного доходу. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, збільшення прибутків основної частини населення, що щиро пов'язано з підвищенням зацікавленості виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення, і, як слідство, збільшенням обсягів виробництва.

Другий напрямок - скорочення видатків державного бюджету. Сюди насамперед треба віднести скорочення видатків на народне господарство, скорочення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Виняток повинні складати окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки в структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Видатки ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики, із подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, що на ці цілі можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій із цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі скорочення дохідної частини бюджету зв'язується зі скороченням військових видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням видатків на соціально-культурні заходи (просвітництво, охорона здоров'я і т.д.).

Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуто за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і передачі дотацій споживачам.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету - здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування сформованого дефіциту.

Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однієї з найбільше важливих і спірних фінансових проблем. При її обговоренні нерідко розглядають досвід закордонних країн, економіка яких функціонує нормально і при 5-, і при 10-процентному рівнях бюджетного дефіциту стосовно валового внутрішнього продукту.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Єпіфанов А.О., Сало В.І., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка. - 1999.

2. Кириленко О.П. Фінанси. - Тернопіль: Економічна думка. - 1998.

3. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. - К.: НІОС. - 2000.

4. Юрій С.І., Бескид Й.М. Державний бюджет України. Навчальний посібник. - Тернопіль: ТАНГ, 2005.

5. Л.К. Воронова. Фінансове право. - Харків. - 1998.