РЕФЕРАТ

з дисципліни “Фінанси”

на тему:

“Доходи органів місцевого самоврядування”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічний зміст і структура місцевих бюджетів

Розділ 2. Джерела, склад та структура доходів місцевих бюджетів

Розділ 3. Види податкових надходжень до місцевих бюджетів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

Але реалізація законодавчо закріплено права кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов'язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров'я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

На жаль, в цій ланці бюджетної системи зберігається безнадійно застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території районів, міст, селищ і сіл.

Таким чином, сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси - видатків кожного виду бюджету, і що саме головне - доходів між різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов'язані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.

Ці та інші питання, пов'язані з фінансовою самостійністю місцевих органів влади не є новими. Проте багато з них чекають на своє практичне вирішення.

Саме ця обставина і зумовила потребу у вивчені процесу формування і виконання місцевих бюджетів, ролі планування в процесі використання коштів на виконання програм розвитку регіону на місцевому рівні.

Розділ 1. Економічний зміст і структура місцевих бюджетів

Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він є невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики.

Бюджет як одна з ланок фінансової системи відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, опосередковує рух грошової маси.

Бюджету належить важлива роль у фінансовій системі держави. Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.

Бюджет є складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу і використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.

Ці відносини мають слідуючу структуру:

· між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

· між державою і населенням в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу;

· між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дає змогу зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах.

Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах - суспільних і організаційних. І саме завдяки організаційним формам стає можливим використання бюджету, як інструменту управління економікою.

Так, організаційними формами функціонування бюджетних відносин є конкретні види бюджетів (державний бюджет, бюджет Автономної Республіки (АР) Крим і місцеві бюджети). Втілюючи внутрішньобюджетні відносини в зазначених формах, держава організовує бюджетні взаємовідносини по централізації бюджетних ресурсів в розпорядження органів влади, які наділені правом представляти інтереси держави і від її імені здійснювати певні функції.

За допомогою організаційних форм держава “вибудовує” внутрішньобюджетні відносини стосовно форм державного і адміністративно-територіального устрою. Сформовані бюджетні взаємовідносини одержують матеріально-речове втілення у відповідних фондах грошових коштів, створюваних у розпорядженні органів державної структури. Впливаючи на процеси формоутворення бюджетних відносин (шляхом зміни принципів, методів, способів формування доходів і видатків, їх регулювання і т.п.), держава коректує встановлені бюджетні взаємовідносини, регулює канали проходження бюджетних потоків, уточнює пропорції розподілу централізованих ресурсів і забезпечує управління внутрішньобюджетними відносинами, а через бюджетні відносини - економічними процесами.

Таким чином, завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на макро- і мікрорівні.

Розгляд різних поглядів щодо визначення поняття “місцевих бюджетів” дозволяє охарактеризувати їх як сукупність економічних відносин, які сприяють територіальному перерозподілу національного доходу країни та забезпечують створення фінансової бази місцевих Рад.

При дослідженні проблеми місцевих бюджетів, їх необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів.

Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування, місцеві бюджети - це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають доходну й витратну частини, в їх основі покладено принципи забалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети - це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

Водночас місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносини між місцевими бюджетами і господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й витраченні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів щодо перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним бюджетом.

Місцеві бюджети є фінансовою базою органів місцевого самоврядування та вирішальним фактором регіонального розвитку. Наявність місцевих бюджетів закріплює економічну самостійність місцевих органів самоврядування, що передбачено Конституцією та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 27.05.97р., активізує господарську діяльність, дозволяє їм розвивати інфраструктуру на підвідомчій території, розширювати економічний потенціал регіону, виявляти і використовувати резерви фінансових ресурсів. В кінцевому підсумку все це розширює можливості місцевих органів влади у більш повному задоволенні потреб населення.

Місцеві бюджети є основним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, що спрямовуються на суспільне споживання. Через місцеві бюджети суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному і соціальному розрізах. Разом з іншими ланками бюджетної системи місцеві бюджети є одним з головних інструментів реалізації на практиці програми економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому.

Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їх призначенні, а саме:

· формування грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих органів влади;

· розподіл і використання цих фондів між галузями народного господарства;

· контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств та організацій, підвідомчих цим органам влади.

Як економічна категорія, місцеві бюджети відображають обумовлену адміністративним поділом і бюджетним устроєм держави сферу економічних відносин суспільства, пов'язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначених для соціально-економічного розвитку конкретних регіонів країни.

У відповідності з Законом України “Про бюджетну систему України” від 29.06.95р. бюджетна система нашої держави складається з державного бюджету, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів в Україні відносять: бюджети областей, міст республіканського підпорядкування, міст обласного підпорядкування, міст районого підпорядкування, районів (в містах), сільські та селищні бюджети.

Ухвалення у 1997 р. Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" започаткувало новий підхід щодо визначення поняття місцевих бюджетів та їхнього складу. У ст. 1 закону зазначено, що бюджет місцевого самоврядування - це план утворення й використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування цим законом пояснюється як гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або за відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. З огляду на те, що територіальні громади формуються з жителів міст, селищ і сіл або добровільних об'єднань жителів кількох сіл, то місцевими бюджетами слід вважати лише бюджети зазначених територіальних громад, а саме - міські (районні у містах), селищні та сільські бюджети.

Розділ 2. Джерела, склад та структура доходів місцевих бюджетів

Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фін. ресурсів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону. Доходи місцевих бюджетів мають певну законодавчу базу Конституція України, Закони України "Про бюджетну систему України", "Про податкову систему України.", "Про місцеве самоврядування в Україні та інші нормативні акти. Але незважаючи на наявність відповідно нормативної бази, до цього часу не напрацьовано чіткого механізму перерозподілу бюджетних надходжень як у Державний, так і всередині місцевих бюджетів.

В законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній частині місцевого бюджету, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного підпорядкування у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Місцеві доходи можна розділити на такі складові як власні, закріплені та регулюючі доходи. Власні та закріплені доходи - це ті види доходів, які направляються до конкретного рівня місцевих бюджетів в залежності від відомчої підпорядкованості господарюючого суб'єкта і з врахуванням територіальної ознаки надходження коштів. Сюди належать місцеві податки та збори, податок на промисел, плата за воду, плата за землю тощо. Регулюючі доходи - це ті доходи, які закріпляються за відповідними рівнями місцевих бюджетів згідно законодавства, рішень відповідних загальнодержавних та місцевих органів влади і перерозподіляються між місцевими бюджетами із загальнодержавних податків та місцевих податків. До них належать податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок громадян.

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є дотації, субвенції і субсидії.

Дотації - форма централізованого регулювання доходів і видатків підприємств, організацій, установ, а також бюджетів, планові витрати котрих перевищують отримані доходи, у вигляді надання грошових коштів, які компенсують збитковість. Таке додаткове надання коштів може спрямовуватися на покриття збитків підприємств і організацій, як виробничої, так і невиробничої сфери, а також на збалансування місцевих бюджетів.

Субвенції - цільова допомога, вид державного сприяння місцевим органам влади або окремим галузям господарства, яка надається для вирішення певних задач.

Субсидії - фінансова допомога, яка надається частіше всього за рахунок коштів державного бюджету місцевим органам влади, юридичним і фізичним особам, іншим державам. Розрізняють прямі і непрямі субсидії

Законом України "Про бюджетну систему України" (1995 р.) була зроблена спроба чітко розмежувати дохідні джерела між ланками бюджетної системи та видами бюджетів, що стало однією з позитивних характеристик цього важливого законодавчого акта. Статтями 12-15 закону склад доходів місцевих бюджетів був представлений так, що до доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, міських Києва та Севастополя бюджетів належали:

- частина податку на додану вартість, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік (але не менш, ніж 20%);

- частина акцизного збору, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік (але не менш, ніж 20%);

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 70% від ставки, передбаченої чинним законодавством для відповідної категорії платників, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної форми власності цього рівня;

- частина прибуткового податку з громадян;

- 70% податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування;

- плата за землю в межах 10% від ставки оподаткування, передбаченої чинним законодавством до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і 70% - до Київського та Севастопольського міських бюджетів;

- надходження від внутрішніх позичок і грошово-речових лотерей, що проводяться за рішеннями відповідних рад народних депутатів згідно з законами України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік;

- відрахування дотацій і субвенцій з державного бюджету України;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня;

інші надходження, встановлені законами України.

Доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів Законом України "Про бюджетну систему України" визначено так:

податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня;

плата за землю до районних бюджетів у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня, та 60% -- до міських бюджетів (міст обласного підпорядкування);

податок на нерухоме майно громадян;

місцеві податки та збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

інші надходження.

Доходи районних у містах бюджетів включають:

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

- прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, але не менш як 50%;

- плата за землю у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня;

- місцеві податки та збори у розмірах, визначених міською радою народних депутатів, крім винятків, передбачених законодавством України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

- інші надходження.

До складу доходів міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських бюджетів, згідно з вищезазначеним законом, включаються:

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня;

- плата за землю, що дорівнює 60% від ставки, передбаченої законодавством;

- місцеві податки та збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

- інші надходження.

Розглянувши детальніше склад доходів місцевих бюджетів згідно бюджетної класифікації вони поділяються на:

- податкові надходження - податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, податки на власність, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки;

- неподаткові надходження - доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом - надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом;

- державні цільові фонди - перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чинним законодавством;

- офіційні трансферти - від органів державного управління інших рівнів, із-за кордону, з недержавних джерел.

Розділ 3. Види податкових надходжень до місцевих бюджетів

Загальнодержавні податки і збори

До місцевих бюджетів надходять кошти від справляння більшості загальнодержавних податків, а також місцеві податки та збори. Серед податкових надходжень найбільше значення мають прибутковий податок з громадян і податок на прибуток підприємств.

Прибутковий податок з громадян - один з най поширеніших прямих податків, який стягується з доходів фізичних осіб. У більшості зарубіжних країн цей податок надходить до місцевих бюджетів.

Вітчизняний механізм передбачає стягнення прибуткового податку з громадян із сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік, що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів, одержаних з різних джерел як на території України, так і поза її межами. Це доходи, одержані за місцем основної роботи, за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, від здачі житла у наїм, від підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Платниками цього податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства

При нарахуванні прибуткового податку з громадян застосовується система пільг

Податок на прибуток підприємств - вагоме джерело доходів місцевих бюджетів, найважливіший із прямих податків, який є в системах оподаткування всіх країни. Оподаткування прибутку підприємств зазнало докорінних змін і сприйняттям 22.05.1997р. Закону „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скорегованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід підприємства є загальною сумою доходу від усіх видів діяльності, отриманого протягом певного періоду на території України, її континентальному шельфі, виключні економічні зони, так і поза їх межами.

Валові витрати підприємств це сума будь-яких витрати у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товару, які купуються або виготовляються підприємством для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності.

Звільняються від оподаткування податку на прибуток визначені чинним законодавством доходи неприбуткових установ та організацій. Пільги передбачені для підприємств, громадських організацій інвалідів та деяких інших категорій платників.

У складі доходів місцевих бюджетів традиційною групою надходжень є платежі, пов'язані з використанням природних ресурсів, таких, як земля, ліси, надра, водні ресурси. Найбільше фіскальне значення має плата за землю.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається залежно від грошової оцінки землі. Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі.

Важливим елементом у механізмі стягнення плати за землю, є те, що розмір її не залежить від результатів господарської діяльності на земельній ділянці.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Усі землі розподіляються на землі сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках від їхньої грошової оцінки, окремо для ріллі, сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень. Від плати за землю звільняються: заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, бюджетні установи, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади, громадські організації інвалідів України, вітчизняні заклади культур, науки, освіти, охорони здоров'я, зареєстровані релігійні та благодійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю.

Одним з податкових джерел надходження місцевих бюджетів є податок з доходів транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Його сплачують як фізичні та юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби. Об'єктом оподаткування є трактори, автомобілі, мотоцикли, човни, яхти та інші транспортні засоби.

Податок сплачується:

Фізичними особами - перед реєстрацією, перереєстрацією, або технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз на два роки;

Юридичними особами - щоквартально, рівними частками.

Податок на промисел також надходить до місцевих бюджетів, його сплачують громадяни, які незареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють не систематичний продаж виробленої продукції речей товарів.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами, що зазначається громадянином у поданій до податкових органів декларації. Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю.

У доходи до місцевих бюджетів надходять місцеві збори: за забруднення навколишнього природного середовища, відрахування та збір на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування.

Друге місце в доходах місцевих бюджетів після податкових надходжень посідають офіційні трансферти. У 1998 р. дотації та субвенції від органів державного управління різних рівнів, а також кошти, одержані за взаємними розрахунками і перераховані з бюджетів нижчих рівнів, загалом становили 31,3% від усіх доходів. До місцевих бюджетів надходять лише офіційні трансферти від органів державного управління, які розподіляються на дві групи:

1) поточні - дотації, одержані з державного бюджету України, з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських бюджетів міст Києва та Севастополя, з районних та міських бюджетів, крім міст районного підпорядкування; кошти, одержані за взаємними розрахунками з державного бюджету України; кошти, одержані сільськими, селищними та міськими (міст районного підпорядкування) бюджетами; надходження коштів з бюджетів нижчих рівнів;

2) капітальні - субвенції, одержані з державного бюджету України, з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських бюджетів міст Києва та Севастополя, з районних та міських бюджетів, крім міст районного підпорядкування.

Доходи місцевих бюджетів, відповідно до складу вітчизняної системи оподаткування, а також у контексті організації міжбюджетних відносин можна об'єднати у такі чотири групи:

- власні доходи;

- закріплені доходи;

- регулюючі доходи;

- офіційні трансферти.

До власних належать доходи місцевих бюджетів, що формуються внаслідок рішень, які приймають органи місцевого самоврядування. Такі доходи повною мірою надходять до місцевих бюджетів. В Україні в жодному із законодавчих актів немає чіткого визначення переліку власних доходів. Не випадково, що як на практиці, так і в економічній літературі можна спостерігати ототожнення власних і закріплених доходів.

Але, ґрунтуючись на наявній практиці та концептуальному підході щодо визначення поняття "власні доходи", до їх складу треба віднести:

- місцеві податки та збори;

- платежі, які запроваджуються органами самоврядування;

- доходи від комунального майна та підприємств;

- штрафи та санкції, пов'язані зі справлянням власних доходів.

Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за визначеною, єдиною для всіх бюджетів часткою. За своєю природою - це загальнодержавні податки, збори або доходи, які традиційно формують дохідну частину місцевих бюджетів. Протягом тривалого часу в нашій країні закріпленими за місцевими бюджетами є:

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- податок на промисел;

- ресурсні платежі;

- державне мито та інші.

Регулюючими називаються загальнодержавні доходи, які передаються бюджетам адміністративно-територіальних утворень для їх збалансування в повному розмірі або в частині, визначеній законодавством. Надходження від регулюючих доходів, як правило, розщеплюються між державним і місцевими бюджетами у певному співвідношенні.

Офіційні трансферти спрямовуються за нестачі попередніх груп доходів з метою збалансування місцевих бюджетів, а також здійснення фінансового вирівнювання. Крім того, цільові трансферти (субвенції) надаються відповідно до передачі чи делегування функцій органів державної виконавчої влади місцевому самоврядуванню, яке згідно з вимогами законодавства, повинно супроводжуватися передачею необхідних фінансових ресурсів.

Місцеві податки і збори

Місцеві податки та збори в Україні є складовою системи оподаткування, засади побудови якої визначені Законом України "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 р. № 77/97-ВР. До місцевих належать 2 види податків і 14 видів зборів:

Місцеві податки:

- податок з реклами;

- комунальний податок.

Місцеві збори:

- готельний збір;

- збір за припаркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш на бігах на іподромі;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно - і телезйомок;

- збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей;

- збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

- збір із власників собак.

Місцеві органи самоврядування за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентується порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до встановлених переліком та граничних ставок. Місцеві органи влади визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення та перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок та строки їх надання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи Державної податкової служби.

Висновки

Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави, свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон не може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.

Аналогічне становище складається у межах регіону, коли органи самоврядування акумулюють виробничі й економічні можливості низки підприємств для розв'язання загальнорегіональних проблем, виступаючи при цьому не лише як адміністративні органи, а й як економічний партнер. Проте чітко не визначена компетенція кожного адміністративно-територіального утворення не забезпечує реального самоврядування на всіх рівнях ієрархічної системи управління господарством держави.

Основою економічної самостійності регіону є його власність. Власність, не закріплена юридично, не забезпечує регіонам економічної основи. Питання про право на власність, краще розуміння якого сприятиме ефективності державних економічних реформ, сьогодні інтенсивно обговорюється у зв'язку із проблемою розмежування компетенцій держави й органів самоврядування в економічній та господарській діяльності. Ключ до розумного розв'язання цієї проблеми лежить у визнанні того факту, що власність -- це перелік прав: право на прибуток від засобів виробництва, право на їх використання, право на продаж власності, право на передачу її у спадок тощо.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”;

2. Закон України “Про систему оподаткування”;

3. Закон України “Про бюджетну систему України”;

4. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

5. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України. - К.: НІОС

6. Деркач М.І., Гордєєва Л.П. Бюджет і бюджетний процес в Україні.- Дніпропетровськ: Пороги.