НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра обліку і фінансів

КОМПЛЕКСНА КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Фінанси підприємств”

на тему: “Банкрутство підприємств: механізм визначення і шляхи подолання в умовах ринку”

Студент факультету

В.В. Батова

Харків - 2008

АНОТАЦІЯ

Більшість підприємств внаслідок економічної, політичної, фінансової нестабільності, недосконалості ринків товарів та послуг, системи інвестування тощо, знаходяться в ситуації критичного фінансово-господарського стану. Сьогодення вирішує цю проблему одним з двох варіантів:

ь вихід підприємства з кризи та його оздоровлення шляхом розробки й реалізації відповідних заходів, тобто санація підприємства;

ь визнання підприємства неплатоспроможним (або банкрутом) та ліквідація його.

Тому вирішення цієї проблеми є необхідним завданням держави.

Актуальність теми полягає в необхідності вирішення такої проблеми, як банкрутство підприємств для припинення ліквідності виробничих підприємств та підвищення економіки держави.

Метою наукової роботи є:

- визначення зовнішніх та внутрішніх причин виникнення фінансової кризи підприємства та інструментів її запобігання;

- визначення організаційно-правових основ діяльності підприємства і обґрунтування шляхів виходу з кризового стану.

Згідно з метою дослідження були поставлені такі задачі:

- розглянути організацію й механізм діяльності підприємств України;

- проаналізувати фактичний стан, правове забезпечення та нормативну базу діяльності підприємств України;

- визначити основні напрямки вирішення проблеми банкрутства.

Об'єкт дослідження - система підприємств на сучасному етапі. Предмет дослідження - проблема банкрутства підприємств та шляхи її подолання.

В результаті проведеної роботи були досліджені причини банкрутств підприємств, правові аспекти та механізми виходу з кризового стану.

Наукова робота складається із вступу, трьох розділів та висновків, містить 3 рисунки, 4 таблиці, 19 наукових джерела інформації, 5 додатків. Загальний обсяг роботи без додатків - 36 сторінок.

Ключові слова: ПІДПРИЄМСТВО, БАНКРУТСТВО, САНАЦІЯ, РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ, УПРАВЛІННЯ, КРИЗА.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Управління банкрутством підприємства на сучасному етапі

1.1 Сутність та правові аспекти процесу банкрутства

1.2 Динаміка банкрутства підприємств України

1.3 Система управління банкрутством

РОЗДІЛ 2. Аналіз проведення санації на прикладі Лисичанського нафтопереробного заводу

2.1 Етапи проведення справи про банкрутство

2.2 Зміни після проведення санації

РОЗДІЛ 3. Шляхи подолання кризового стану на сучасному етапі розвитку підприємств України

3.1 Санація як основний інструмент оздоровлення економіки

3.2 Процес реструктуризації підприємства, як комплексу реорганізаційних заходів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Проблеми визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами насамперед обумовлюються здійсненням в Україні з початку 90-х років широкого спектру економічних перетворень, покликаних забезпечити перехід від застарілих адміністративно-командних до сучасних ринкових методів регулювання відносин товаровиробників усіх форм власності як між собою, так і з державою. Економічна ситуація України вимагає прийняття дійових методів вирішення проблем, пов'язаних з неплатоспроможністю суб'єктів підприємництва.

Проблема банкрутства підприємств в наш час є дуже актуальною, бо в Україні кількість неплатоспроможних підприємств неухильно зростає. Для України нестача ліквідності більшої частини виробничих підприємств пояснюється структурно-технічними диспропорціями, залишеними нам у спадок колишньою плановою системою, а також діями сучасних державних органів управління і ніяк не пов'язана з реальною ефективністю й соціально-економічною значущістю відповідних виробництв.

Дана проблема цікавить багатьох спеціалістів, але в ній містяться ще недосліджені питання.

Метою моєї роботи є: визначення зовнішніх та внутрішніх причин виникнення фінансової кризи підприємства та інструментів її запобігання; визначення організаційно-правових основ діяльності підприємства і обґрунтування шляхів виходу з кризового стану.

Для себе я поставила такі задачі:

- розглянути організацію й механізм діяльності підприємств України;

- проаналізувати фактичний стан, правове забезпечення та нормативну базу діяльності підприємств України;

- визначити основні напрямки вирішення проблеми банкрутства.

Важливим є те, що серед підприємств, чиї справи про банкрутство розглядаються судами, значною є частина таких, які тимчасово потрапили у кризове становище. Вартість їх активів не перевищує дебіторської заборгованості. За умови проведення санації ці підприємства могли б розрахуватися з боргами і успішно функціонувати надалі. Однак внаслідок недосконалого законодавства, відсутності достатнього теоретико-методологічного забезпечення процесу санації, дефіциту кваліфікованого фінансового менеджменту, неодержання виробничими структурами державної фінансової підтримки, а також з інших суб'єктивних і об'єктивних причин велика кількість потенціальне життєдіяльних підприємств стають потенціальними банкрутами.

Створена система банкрутства як основний елемент антикризового управління передбачає наявність Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що набрав чинності з 1 січня 2000 року. Реалізація вимог цього закону потребує дієвості інституту арбітражних керуючих, наявності в арбітражних судах спеціальних колегій з розгляду справ про банкрутство та державного органу.

РОЗДІЛ 1. УПРАВЛІННЯ БАНКРУТСТВОМ ПІДПРИЄМСТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

1.1 Сутність та правові аспекти процесу банкрутства

Перехід економіки України від адміністративно-командної системи до ринкової економіки супроводжується нестабільністю та постійними змінами, що, як відомо, призвело до системної економічної кризи в країні. Нестабільність та кризовий стан економіки негативно впливає на всі сфери суспільного та економічного життя країни. Для цього періоду характерний значний спад виробництва, постійне знецінення грошей та зниження попиту на продукцію. Все вище перераховане негативно впливає на діяльність окремих підприємств, більшість з них стає неплатоспроможними, заходять в глибоку кризу. Така ситуація вимагає вирішення проблем окремих підприємств на державному рівні, шляхом використання інституту банкрутства. Хоча, поняття банкрутство для нашої країни й не нове, та до виходу України зі складу СРСР поняття банкрутство не могло існувати, оскільки банкрутство державних підприємств відкидалося взагалі. Лише після набуття Україною незалежності банкрутство як елемент ринкових відносин стало реальністю сучасної ринкової економіки.

Банкрутство підприємств є поширеним явищем в економіці, однак наслідки банкрутства для держави можуть бути різні. З одного боку, негативне функціонування фінансово нестійких підприємств призводить до погіршення економічної ситуації в Україні, з іншого - зникнення одного підприємства може привести до порушення технологічного ланцюжка у виробництві, збільшення соціальної напруженості в регіоні і т.д.

Економічна, політична та соціальна кризи другої половини 90-х років змінили ставлення до банкрутства підприємств, яке стало реальністю. У 1996 - 1997 рр. в Україні було створено 11 територіальних агенств з питань банкрутства, предметом діяльності яких є складання та уточнення списків неплатоспроможних підприємств [19;46].

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про банкрутство” під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом [13;361].

Рішення про банкрутство підприємств приймає арбітражний суд. Визнання підприємства банкрутом спричинює негайне припинення його функціонування як юридичної особи, а всі права щодо розпорядження його майном, майновими правами і обов'язками переходять до ліквідаційної комісії, яка займається реалізацією майна банкрута, здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Можна деталізувати причини банкрутства, поділивши їх на фактори зовнішнього та внутрішнього впливу. До зовнішніх факторів впливу відносяться:

­ недосконалість законодавчої системи;

­ високий рівень інфляції;

­ кризові явища в інвестиційній політиці;

­ необґрунтована економічна політика уряду;

­ політична нестабільність суспільства;

­ неефективне використання іноземних інвестицій.

До внутрішніх факторів впливу відносяться:

­ недосконалість системи стратегічного планування;

­ невміле використання форм, методів управління;

­ недосконалість механізму ціноутворення;

­ недостатній рівень організації виробництва;

­ низький технічний рівень виробництва;

­ прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць);

­ збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості.

Слід відзначити, що на якій би стадії розвитку не перебувала фірма, завжди можуть виникнути ймовірні причини, які обумовлюють банкрутство.

Мова йде про стадії зародження фірми, прискореного зростання, стадії зрілості, стадії спаду. Інколи тільки-но створене підприємство тут же зазнає банкрутства по причині не точно, не обґрунтовано визначеної генеральної стратегії підприємства, а також її функціональних і ресурсних стратегій. І навіть коли у фірми справи ідуть дуже добре, банкрутство може наступити внаслідок несвоєчасності розрахунків зі своїми кредиторами [4;255].

Таким чином, сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на 2 групи.

Перша група характеризується симптомами, які констатують тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності. Друга група симптомів характеризується зменшенням попиту на продукцію і в зв'язку з цим іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обумовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.

Суб'єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи - підприємства, які є об'єктами права державної власності, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Кредитором згідно закону є юридична, або фізична особа, яка має підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків і зборів.

Боржник може звернутися до арбітражного суду і порушити справу про банкрутство з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності, або загрози такої неспроможності.

Питання про визнання підприємств банкрутами розглядаються арбітражними судами відповідно до Арбітражного процесуального кодексу України, Законів України “Про банкрутство”, “Про банки та банківську діяльність”, а також роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про банкрутство” (квітень 1993 р.) [19;46].

В процесі діагностики економічного стану і оцінки перспектив розвитку підприємства важливо враховувати три основні стадії погіршення економічного стану:

1. прихована стадія банкрутства;

2. фінансова нестійкість;

3. явне банкрутство.

Прихована стадія банкрутсва характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки:

­ затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фінансових служб підприємства, яка стає причиною недостатнього рівня економічного аналізу;

­ різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

­ підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

Явне банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків і зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутсва.

В окремих випадках можна говорити про штучне банкрутство, яке пов'язано із порушенням і до того недосконалістю існуючого законодавства.

Основним законодавчим актом, який регламентує провадження справи про банкрутство є Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 року, до цього справи про банкрутство регламентувались старим законом “Про банкрутство” від 14 травня 1992 року. В новому законі закладена правова база, а також умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, часткового або повного задоволення вимог кредиторів.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” повинен виконувати наступні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивного використання активів підприємства.

2. Бути законодавчим інструментом виведення підприємств з кризового стану, якщо вони мають значні резерви для продовження успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.

3. Сприяти найповнішому задоволенню претензій кредиторів. За цим законом з позовом до господарського суду можуть звертатися : кредитори, боржник. Підставою для порушення справи про банкрутство є заява кредитора, сума вимог якого перевищує 300 мінімальних заробітних плат та не була сплачена протягом трьох місяців з дня настання терміну сплати. Якщо господарський суд визнає боржника банкрутом, то автоматично припиняється його діяльність і починається ліквідаційна процедура. Якщо суд визнає можливість відновлення платоспроможності боржника то починається процедура санації підприємства, в разі невдачі якої розпочинається ліквідаційна процедура. Підводячи підсумок розгляду даного розділу курсової роботи потрібно зазначити, що сутність банкрутства полягає в зміні власника економічних ресурсів, організаційно-правової форми підприємства, характеру розподілу фінансових ресурсів. В Україні правова база щодо інституту банкрутства перебуває в стадії розвитку, хоча можна зазначити, що вже вироблено основний механізм провадження справ щодо банкрутства.

1.2 Динаміка банкрутства підприємств України

Банкрутство як процес існує у кожному регіоні. Однак проведені дослідження дозволили виявити, що найбільше їх у індустріально розвинених регіонах.

Для визначення передумов банкрутства необхідно провести аналіз динаміки цього процесу на трьох рівнях (рис.1.1).

Рис. 1.1. Три рівні аналізу процесу банкрутства

На першому рівні аналізується динаміка розвитку процесу банкрутства у країні, на другому - на рівні регіону, а на третьому - на рівні підприємств, тобто на прикладі окремих підприємств проводиться аналіз процесу банкрутства. Для більш детального аналізу необхідно проаналізувати процес банкрутства за наступними показниками:

· показник, що відображає частку порушених справ щодо банкрутства у загальній кількості поданих до арбітражного суду заяв (П₁). Він розраховується за наступною формулою:

порушено арбітражними судами справ про банкрутство

П₁ = кількість заяв, поданих до арбітражного суду

· показники, що характеризують ефективність діяльності арбітражного суду. Це показник закінченості справ на кінець року (П₂) та показник незакінченості справ (П₃). Формули для їх розрахунку мають такий вигляд:

П₂ =винесено постанов про визнання підприємства банкрутом

(порушено справ про банкрутство)+(не закінчено на попередній рік справ)

не закінчено справ на кінець року

П₃ = (порушено справ про банкрутсво)+(не закінчено на попередній рік справ)

· показник кількості банкрутів на 1000 підприємств України ( П₄). Цей показник має наступний аналітичний вигляд:

·

П₄= винесено постанов про визнання підприємства банкрутом

загальна кількість підприємств України ?1000

Таблиця 1.1

Рік	Значення показника	Темпи росту показника
	П1	П2	П3	П4	П1	П2	П3	П4
1999	0,691	0,258	0,631	3,213	-	-	-	-
2000	0,784	0,298	0,486	6,671	113,5	115,5	77,1	207,6
2001	0,764	0,238	0,575	6,630	97,4	79,9	118,3	99,4
2002	0,631	0,265	0,595	8,577	82,6	111,3	103,5	129,4

Проведений аналіз цих показників дозволив зробити наступні висновки:

­ частка порушених справ про визнання підприємства банкрутом у загальній кількості заяв щодо банкрутства постійно зменшується, тобто все більша частка заяв не відповідає умовам щодо банкрутства;

­ ефективність діяльності арбітражного суду постійно зменшується;

­ існує тенденція щодо зниження показника, що характеризує закінчення справ про банкрутство без визнання підприємства банкрутом;

­ практично постійно збільшується показник кількості підприємтсв-банкрутів на 1000 підприємств.

Далі наведено дані про банкрутство підприємств на 2004 - 2005 роки (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Динаміка банкрутства станом на 2004 - 2005 рік [18;119]:

Рік	Кількість справ, прийнятих до розгляду	Кількість підприємтсв, що визнані банкрутами	Кількість справ, що закінчилися мировою угодою	Кількість ліквідованих підприємств-банкрутів	Кількість справ, що закінчилися санацією
2004	3738	2946	120	392	280
2005	3439	2692	142	420	185

У зв'язку з прийняттям нової редакції Закону на підставі аналізу даних табл. 1.2 можна зробити наступні висновки:

- по-перше, кількість справ, прийнятих до розгляду в порівнянні з минулими даними значно зменшилася, що свідчить про більш жорсткі вимоги щодо визначення підприємства банкрутом;

- по-друге, збільшилась кількість справ, що закінчилися санацією та мировою угодою, що свідчить про збільшення привабливості підприємств і вдосконалення механізмів банкрутства та санації;

- по-третє, збільшення показника закінченості справ на кінець року, що свідчить також про вдосконалення механізму визначення підприємства банкрутом та про більш ефективну роботу арбітражного суду.

1.3 Система управління банкрутством

В силу негативних впливів на розвиток економіки країни в цілому, що спричиняють фінансово неспроможні підприємства, процеси банкрутства дедалі більше стають об'єктом державного регулювання. Основною задачею держави в цьому зв'язку є визначення методів і засобів ефективного управління процесами банкрутства. Реалізація цієї задачі можлива в тому випадку, якщо процес управління банкрутством розглядати як гнучку систему. Необхідність розробки гнучкої системи управління банкрутством (СУБ) викликана високим ступенем дестабілізуючого впливу зовнішньої середи і внутрішніх умов, нерівномірністю руху коштів в процесі управління банкрутством, ймовірнісним характером параметрів санаційних інструментів, необхідністю погодження інтересів всіх суб'єктів банкрутства, відмінностями між періодами реалізації санаційних програм і планів.

Гнучка СУБ має характеризуватися безперервністю процесу управління, паралельністю виконання різноманітних етапів управління банкрутством - стратегічного, тактичного і оперативного, - органічним сполученням у єдиний інтегрований комплекс всієї сукупності процесів синтезу санаційної стратегії, формування санаційних програм і їхнім коригуванням під впливом змін зовнішнього середовища і внутрішніх умов. Зважаючи на вимоги до гнучкої системи державного управління банкрутством, можна сформулювати наступні основні принципи, які мають бути закладені у її побудову [3;124]:

1. Принцип визначеності. Об'єктом управління є процеси банкрутства підприємства (регіону, галузі). Тому передумовою побудови системи управління банкрутством є аналіз процесу банкрутства, що включає:

­ аналіз чинного законодавства з питань банкрутства;

­ аналіз суб'єктів і зацікавлених сторін процесу;

­ аналіз зв'язків, що виникають між сторонами в процесі банкрутства і до виникнення проблеми.

2. Принцип адекватності. Для здійснення ефективного управління процесами банкрутства в системі державного управління повинні бути відбиті основні властивості об'єкта управління (процесу банкрутства), його реакція на різноманітні зовнішні впливи, а також управління.

3. Принцип зворотного зв'язку полягає у тому, що управляюча система повинна здійснювати безперервний моніторинг керованого процесу і виробляти регулюючі (коригуючи) впливи, що дозволяють досягти поставленої мети. Стосовно системи управління банкрутством це означає, що вона повинна здійснювати управління процесом банкрутства в цілому, супроводжуючи тими або іншими діями всі етапи цього процесу і спостерігаючи за його розвитком. Крім того, аналіз накопиченого досвіду роботи системи управління банкрутством, особливо аналіз результатів і наслідків тих або інших дій, повинен бути основою для подальшого розвитку даної системи управління.

4. Принцип гнучкості. Процес банкрутства є складним процесом, який складається з множини підпроцесів, що охоплюють всі сфери діяльності підприємства. Цьому процесу притаманні деякі властивості, загальні для підприємств будь-якої форми власності, галузевого спрямування і масштабів діяльності. В той же час кожна конкретна справа про банкрутство підприємства має свої особливості, зв'язані з характером його діяльності, підпорядкованістю і т.д. Тому система управління банкрутством повинна бути гнучкою, здатною враховувати особливості процесу банкрутства підприємства і виробляти адекватне цим особливостям рішення.

5. Принцип стійкості. Необхідність стійкості диктується тим, що на діяльність здійснюють певний вплив зовнішні відносно нього чинники, а на розвиток економіки в цілому - зовнішні, зумовлені інтеграцією економіки країни в світову. Тому система державного управління банкрутством повинна здійснювати ефективне управління незалежно від впливу зовнішніх чинників.

6. Принцип двоїстості. Будемо припускати, що держава в особі Фонду державного майна є однією з зацікавлених сторін, а в особі арбітражного суду також і стороною, що приймає рішення. Така подвійна, тобто неоднозначна, роль держави в процесах банкрутства, що випливає з прийнятого розподілу гілок державної влади, диктує необхідність розглядання проблеми погодження інтересів. В зв'язку з цим виникає наступний принцип ієрархії мети, що може розглядатися як такий, що доповнює принцип двоїстості. А саме, управління, регламентуюча поведінка осіб, які приймають рішення від імені держави, повинно бути підпорядковане меті держави, включаючи таку важливу частину, як забезпечення національної і економічної безпеки.

7. Принцип розмежування компетентності включає відокремлення рівнів прийняття рішень, відносну автономію роботи підсистем управління і встановлення відповідальності за рішення. Зокрема, розмежування компетентності повинно ґрунтуватися на погодженні і підпорядкованості меті діяльності окремих складових системи управління. Цей принцип припускає також, що керуючі впливи різних частин системи управління банкрутством повинні бути розподілені у часі.

8. Принцип ієрархічності. Система державного управління банкрутством повинна мати дворівневу структуру, що визначається адміністративним розподіленням держави на регіони. При цьому всі частини системи управління повинні проводити державну політику в управлінні банкрутством, закріплену законодавчо або у вигляді зведення положень.

9. Принцип багатосторонньої оцінки ефективності. Ефективність характеризує якість функціонування системи управління. Вибір системи показників ефективності виробляється при визначенні мети і задач системи. Система показників ефективності повинна визначати ступінь пристосованості системи управління до виконання поставлених перед нею задач, враховувати основні особливості як системи управління, так і об'єкта - процесів банкрутства.

10. Принцип інформаційної забезпеченості (достатності). Задачі управління банкрутством відносяться до слабо структурованих проблем, компоненти яких надто динамічні і мінливі. Тому для їхнього розв'язання необхідна розробка системи підтримки прийняття рішень, що забезпечує інформаційну, математичну і аналітичну підтримку рішення на всіх рівнях управління.

11. Принцип зовнішнього доповнення. При розв'язанні слабоформалізованих задач, якими є задачі управління банкрутством, необхідно використовувати неформальні процедури для коригування формалізовано отриманих управлінських рішень.

Підпорядкування перелічених принципів визначає структуру гнучкої системи управління банкрутством як системи адаптивного управління, яка зможе забезпечити своєчасне реагування управлінських впливів на усіх рівнях управління банкрутством.

Структура гнучкої системи управління банкрутством є двоконтурною. У першому контурі реалізуються функції управління процесами банкрутства, у другому контурі здійснюється налагодження структури і параметрів системи.

Схема гнучкої системи управління банкрутством, що пропонується, містить також і механізм структурної адаптації.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРОВЕДЕННЯ САНАЦІЇ НА ПРИКЛАДІ ЛИСИЧАНСЬКОГО НАФТОПЕРЕРОБНОГО ЗАВОДУ

2.1 Етапи проведення справи про банкрутство

Розглянемо дію існуючої системи управління процесом банкрутства підприємств на прикладі Лисичанського нафтопереробного заводу (“ЛиНОС”), відносно якого була порушена справа про банкрутство і за рішенням арбітражного суду і проханням кредиторів застосована процедура санації. Це досить гучна справа не раз обговорювалася і в пресі, і у зовнішніх державних структурах, окрім того досі немає єдиної точки зору на цей процес, оскільки оцінки результативності ведення цієї справи представлені різними сторонами, інтересами яких іноді прямо протилежні. У той же час мова йде про проблему виходу з глибокої фінансово-промислової кризи одного з найбільш стратегічно важливих нафтопереробних заводів і застосування до нього однієї з форм санації.

Лисичанський НПЗ - один з 6 нафтопереробних заводів України (рис.2.1), другий за обсягом виробничих потужностей - запущений у 1976 р.

Рис. 2.1. Структура нафтопереробної промисловості України

Лисичанський НПЗ - велике градостворювальне виробництво, на якому працюють десятки тисяч чоловіків. Номенклатура продукції, що випускається: мазут, дизельне паливо, скраплені гази, сірка, пропілен. У 1992 - 1993 рр. на Лисичанський НПЗ були зроблені поставки нафти за договором постачання давальницької нафти, що належать НВО “Агрокомплекс”. Борг “Агрокомплексу” не був повернений, у зв'язку з чим після неодноразових звернень до боржника і у зовнішні органи влади НВО “Агрокомплекс” подає позив до Луганського арбітражного суду, і у серпні 1996р. починається порушення справи про банкрутство.

Оскільки підприємство є стратегічним і градостворювальним, то згідно з законодавством до нього не може бути застосована процедура ліквідації. Незважаючи на те, що перший проект санації було запропоновано одним із головних кредиторів - НВО “Агрокомплекс” ще у 1996 р., реальна процедура санації підприємства почалася лише у 2000 р. з приходом на підприємство російської нафтової компанії “ТНК - Україна”.

Нижче наведені етапи проходження справи про банкрутство ВАТ “ЛиНОС”.

І етап

НВО «Агрокомплекс»:

- розробив механізм погашення боргів з рострочкою і використанням частини коштів, що повертаються, для додаткового постачання нафти на завод;

- запропонував знайти компроміс і укласти мирову угоду з гарантіями для кредиторів;

- запропонував відпрацювати практичний механізм погашення боргів;

- запропонував налагодити стабільну роботу заводу.

-

ІІ етап

ІІІ етап

ІV етап

V етап



VI етап

VII етап

Таким чином, на основі аналізу цих етапів можна зробити наступні висновки:

- процедура ведення справи про банкрутство підприємства цілеспрямовано затягувалася;

- не розслідувалися у повному обсязі механізми господарських махінацій підприємства та не були вжиті заходи щодо забезпечення відповідної адміністративно-правової відповідальності керівництва підприємства за вказані дії;

- не були розроблені механізми координації і розподіли повноважень у веденні подібної справи про банкрутство важливого для держави стратегічного підприємства, у зв'язку з чим “пряме” державне втручання у ряді випадків порушувало чинне законодавство;

- не були узгоджені інтереси кредиторів і державних структур, у зв'язку з чим спостерігалося загострення ситуації при веденні справи про банкрутство;

- не була коректно оцінена вартість майна і основних фондів підприємства, ціна пакета акцій була знижена;

- не були детально проаналізовані причини і мотиви зацікавленості “ТНК-Україна” в придбанні пакета акцій підприємства.

2.2 Зміни після проведення санації

Проведемо аналіз змін в фінансово-господарському стані підприємства ВАТ “ЛиНОС” після його придбання російською компанією “ТНК-Україна” по ряду характеристик. Компанія “ТНК-Україна” - дочірня компанія ТНК. Для оцінки змін у стані підприємства оберемо наступні, найбільш важливі критерії: виробництво; позиція та стратегія підприємства на ринку; інвестиції; фінанси і стан кредиторської заборгованості.

Результати аналізу підприємства цими критеріями і будуть підставою для загальної оцінки ефективності санації.

Критерій 1. Виробництво

За невеликий період часу (декілька місяців) компанія ТНК показала себе дуже дбайливим господарем. Так, вже в липні 2000 р. ТНК поставила на завод 163 тис.т нафти, що майже на 10% вище від обумовленого договором обсягу постачання, а в серпні було поставлено 239,9 тис.т. Згідно з умовами договору ТНК постачала нафту на “ЛиНОС” з березня 2000 р. аналіз обсягів постачання нафти на Лисичанський НПЗ та інші українські нафтопереробні заводи представлений в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Постачання російської нафти на українські НПЗ в 2000р.

НПЗ	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень
Кременчуцький	0	20,0	98,5	91,4	10,0	170,5	70,0	119,0
Херсонський	0	15,7	1,6	0	0	0	0	0
Одеський	2,1	0	99,4	0	0	149,1	149,7	100,3
Лисичанський	0	50,0	60,0	125,5	139,8	120,9	163,7	195,1
Надвірнянський	0	0	0	5,5	37,4	0	0	0
Дрогобицький	0	0	40,0	29,9	0	0	0	0

Видно, що обсяги і темпи постачання російської сировини на Лисичанський завод, що забезпечується ТНК, неухильно зростали. Причому набрані темпи зростання підприємство зберегло і в наступному році. Про це також свідчать дані щодо постачання та переробки нафти за жовтень 2001 р. (табл.2.2).

Таблиця 2.2. Постачання і переробка нафти на українських НПЗ з 1 по 26 жовтня 2001 р.

Заводи	Показники (тис.т)
	поставлено нафти	перероблено нафти
ЗАТ “Укртатнафта”	616,2	512,4
ВАТ “Херсоннафтопереробка”	162,8	172,7
ВАТ “Лукойл-Одеський НПЗ”	176,6	179,3
ВАТ “Лисичанськнафтаоргсинтез”	450,3	436,3
ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”	64,6	83,8
ВАТ “НПК “Галичина”	128,97	133,2
Усього	1599,4	1517,7

Критерій 2. Позиція та стратегії підприємства на ринку

Визначимо позицію та стратегії ВАТ “ЛиНОС” на ринку. В останній час ВАТ “ЛиНОС” є другим за об'ємом переробки нафти НПЗ. Так на всьому ринку нафтопереробки у 2001 р. “ЛиНОС” займав 36,6%, а “Укртатнафта” - 37,4%. Потрібно також відмітити, що ВАТ “ЛиНОС” є одним з основних виробників бензину, дизельного палива та мазуту в Україні.

Критерій 3. Інвестиції

Спільно з представниками компанії “ТЕХАСО” нове керівництво ВАТ “ЛиНОС” обговорювало шляхи проведення необхідної реконструкції заводу. Згідно з розрахунками фахівців ТНК оптимальний режим роботи заводу при завантаженні виробничих потужностей - не менш ніж 4,5 млн т за рік. На модернізацію заводу новий власник (ТНК) витратив більш ніж 20 млн грн. Модернізація підприємства дозволила збільшити виробництво бензину у 14 разів. Для збільшення виробничих потужностей і реконструкції заводу “ТНК-Україна” отримала у лютому 2001 р. кредит для ВАТ “ЛиНОС”. Загальна сума залучених коштів для реконструкції виробничих потужностей становила $15 млн.

Критерій 4. Фінанси і стан кредиторської заборгованості

Менш ніж за три місяці (до середини вересня 2000 р.) роботи на ВАТ “ЛиНОС” компанія “ТНК-Україна” погасила заборгованість по заробітній платі і всім видам інших грошових компенсацій співробітникам заводу. Сума цих видів заборгованості становила 3 млн 800 тис.грн. “ТНК-Україна” повністю погасила заборгованість Лисичанського НПЗ перед Пенсійним фондом України. У жовтні 2000 р. “ТНК-Україна” викупила акції ВАТ “ЛиНОС” у дрібних акціонерів і сконцентрувала у своїх руках більш ніж 75% акцій, що дало право на переобрання правління і спостережливої ради, проведення додаткової емісії акцій, створення спільних підприємств і внесення змін в статут АТ.

“ЛиНОС” стабільно працює і приносить бюджету 20 млн грн. щомісяця. Однак з колишніми кредиторами ситуація не була врегульована. У листопаді 2000р. “Агрокомплекс” знову подав позов в ВАСУ про визнання ВАТ “ЛиНОС” банкрутом. Акт перевірки КРУ ВАТ “ЛиНОС” виявив, що “ЛиНОС” повинен “Агрокомплексу” 36 млн грн., в той час як компанія-кредитор виставила штрафних санкцій на $129 млн. на збори кредиторів, що відбулися літом 2001 р. Представники НВО “Агрокомплекс” не з'явилися. Присутні кредитори проголосували за подальшу санацію підприємства.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КРИЗОВОГО СТАНУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

3.1 Санація як основний інструмент оздоровлення економіки

У системі стабілізаційних заходів держави, які направлені на виведення підприємства з фінансової кризи, основна роль відводиться санаційним заходам. Особливо гостра дана проблема в умовах перехідної економіки, де важливим чинником виступає вплив не тільки внутрішніх, але й зовнішніх економічних ризиків на діяльність підприємств. Так, багато великих промислових підприємств виявилися у важкому фінансовому стані через те, що налагоджені традиційні механізми постачання сировини та комплектуючих матеріалів, збуту продукції були зруйновані, а нові механізми і можливості в ринковій економіці не були використані або призвели до негативних наслідків у зв'язку з некомпетентними діями керівництва підприємств, недосконалістю нормативно-правової бази, через безгосподарність і фінансово-економічні злочини. У ринковій економіці підприємства, які не задовольняють вимогам нормального фінансово-економічного стану і знаходяться у важкому кризовому стані, проводять процедуру банкрутства, яка закінчується або ліквідацією, або санацією.

Розглянемо суть санації, цілі і види санаційних процедур. Термін “санація” походить від лат. “sanare” і перекладається як оздоровлення або видужання. Санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємтсва, що перебуває на межі банкрутства [13;305].

У Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутства” від 1999 р. під визначенням санації розуміють систему заходів, які здійснюються під час виробництва у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Ця система направлена на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також на задоволення у повному об'ємі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу і (або) зміни організаційно-правової і виробничої структури боржника [3;38].

Санація підприємства проводиться у зв'язку із: забезпеченням подальшого розвитку пріоритетних галузей народного господарства; галузевою або міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства; здійсненням антимонопольних заходів; в інших випадках з ініціативи органу, уповноваженого управляти державним майном [4;245].

Перерахуємо типи санаційних заходів (рис.3.1.).

Рис. 3.1. Типи санаційних заходів

Санаційні заходи організаційно-правового характеру направлені на удосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, поліпшення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу.

Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані, передусім, з модернізацією і оновленням виробничих фондів, із зменшенням простої і збільшенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції, що випускається, і мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Фінансово-економічні заходи щодо санації відображають фінансові відносини, які виникають в процесі мобілізації і використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства.

Соціальні санаційні заходи пов'язані із заходами по забезпеченню соціальної захищеності працівників підприємств-боржників. У процесі виконання цих заходів повинні бути надані різні соціальні гарантії працівникам, яких було вирішено звільнити в зв'язку з модифікацією або реконструкцією підприємства, повинні бути передбачені створення і фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати по безробіттю, надання звільненим працівникам позик, виплат по заробітній платі, вихідної допомоги.

У зв'язку з цим можна виділити деякі форми санації підприємства. Кожна з цих форм передбачає різні варіанти. Розглянемо стисло суть.

1. Санація підприємства, яка направлена на реорганізацію боргу (без зміни статусу юридичної особи підприємства, що санується), передбачає наступні варіанти:

­ погашення боргу підприємства за рахунок коштів бюджету. У такій формі сануються тільки державні підприємства;

­ погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту. Як один з варіантів цього виду санації може виступати переоформлення короткострокових кредитів підприємства в довгострокові;

­ переклад боргу на іншу юридичну особу. Такою юридичною особою може бути будь-яке підприємство, що здійснює підприємницьку діяльність, яке побажало взяти участь в санації підприємства-боржника;

­ випуск облігацій (і інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, який обслуговує, або державою.

2. Санація підприємства, яка направлена на його реорганізацію (із зміною, як правило, статусу юридичної особи підприємства, що санується), носить наступні основні форми:

­ злиття. Така форма санації здійснюється шляхом об'єднання підприємства-боржника з іншим фінансово стійким підприємством. Внаслідок такого обєднання підприємство-боржник втрачає свій юридичний статус;

­ поглинання. Ця форма санації здійснюється шляхом придбання підприємства-боржника підприємством-санатором. Підприємство-санатор таким чином може придбати цілісний майновий комплекс;

­ розділення. Така форма санації може бути використана для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність;

­ перетворення у відкрите акціонерне товариство. Така форма санації, здійснювана з ініціативи групи засновників, дозволяє істотно розширити фінансові можливості підприємства, забезпечити шляхи його виходу з кризи і дати новий імпульс його економічному розвитку;

­ передача в оренду. Ця форма характерна для санування державних підприємств, при якій вони передаються в оренду членам трудового колективу;

­ приватизація. У цій формі сануються державні підприємства. Внаслідок приватизації на торгах підприємство продається як цілісний майновий комплекс (або частина його) новому власнику.

Проведення заходів санації переслідує два види цілей: оперативні (короткострокові) і стратегічні (довгострокові). У перелік найбільш важливих оперативних цілей включають: а) забезпечення ліквідності; б) управління прибутковістю і оптимізація використання готівкових ресурсів. Об'єктами управління, на які направлені ці цілі, є відповідно ліквідність і прибутковість.

Стратегічною метою санації є забезпечення життєдіяльності підприємства і активної позиції на ринку. Об'єктами управління, на які направлена дана мета, є всі процеси, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, що санується.

3.2 Процес реструктуризації підприємства, як комплексу реорганізаційних заходів

Термін “реструктуризація” використовується досить часто і трактується неоднозначно. Іноді під нею розуміють просте розділення багатомасштабного підприємства на складові структурні підрозділи, тобто дроблення його структури і створення декількох автономних суб'єктів господарювання. У більш широкому розумінні реструктуризація - це комплекс реорганізаційних заходів, які націлені на створення передумов виходу підприємства з стану кризи і забезпечення подальшого його розвитку. У Методичних рекомендаціях до проведення реструктуризації державних підприємств Міністерства економіки України під реструктуризацією розуміються організаційно-економічні, правові, технічні заходи, які направлені на зміни структури підприємства, його управління, форм власності і ефективності виробництва. При цьому вважається, що процесами реструктуризації, як правило, займаються слабі, неплатоспроможні підприємства, які стоять на грані банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні варіанти реструктуризації [3;45].

Єдиного рецепту реструктуризації не існує. Вона може вестись в багатьох напрямках як паралельно, так і послідовно в залежності від конкретної ситуації на підприємстві, специфіки галузі та загального економічного середовища. Вона може потребувати додаткових інвестицій на модернізацію, впровадження нових технологій, розробку нової продукції, проникнення на нові ринки. Як правило, ці дії застосовуються в межах стратегічної реструктуризації. Проте, деякі кроки можна зробити швидко протягом 10-12 місяців, використовуючи при цьому тільки внутрішні можливості підприємства.

Зміни, які проводяться в процесі реструктуризації можуть стосуватись:

­ модернізації - оновлення устаткування і технології;

­ реорганізація - зміни методів і розподілу праці, потоків інформації;

­ адаптація - пристосування елементів підприємства до поточних умов;

­ нововведень - продуктових і процесних.

Таким чином, реструктуризація в широкому розумінні:

­ передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво);

­ є постійним інструментом управління, а не реалізацією одноразової мети;

­ може охоплювати майнові перетворення як елемент змін;

­ підлягає модифікації і корегуванню в ході реалізації.

Характер та особливості реструктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації. Розрізняють наступні види реструктуризації:

­ залежно від мети змін - санаційну, адаптаційну, випереджаючу;

­ залежно від об'єкту зміни - операційну, фінансову, реструктуризацію власності;

­ в залежності від тривалості періоду - оперативну, стратегічну.

Санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли підприємство знаходиться у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього. Основними напрямками реструктуризації дій в цій ситуації є: скорочення ресурсів; скорочення ринків; скорочення пропозиції; зменшення фізичних обсягів.

Адаптаційна (прогресивна) - використовується при відсутності кризи, але при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов. Ознаками такого стану є: зниження загальної ефективності; вичерпання ринкового потенціалу; відсталість у порівнянні із світовими стандартами; перспективи на інших ринках; низька ефективність управління.

Випереджаюча - має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові компетенції та конкурентні переваги.

Операційна - стосується певної господарської діяльності, результатом якої є прибуток або збитки. Основними кроками в цій діяльності виступають: скорочення чисельності працюючих; отримання прибутків від зростання продуктивності праці для їх реінвестування; стабілізація заробітної плати або її ріст повільнішими темпами, ніж продуктивність праці, з метою акумуляції додаткових прибутків; пошук нових ринків та нових партнерів; впровадження нових продуктів та підвищення якості продукції.

Фінансова - стосується управління пасивами компанії, а саме її заборгованістю. Фінансова реструктуризація передбачає зміну структури пасивів шляхом: відстрочки погашення заборгованості; зниження процентної ставки по заборгованості; визначення більш вигідної для підприємства схеми погашення заборгованості; заміни частки заборгованості на акції; анулювання частки або всієї заборгованості; отримання від кредиторів нових позик, або гарантій.

Реструктуризація власності - стосується зміни розподілу влади на підставі і участі у власному капіталі.

Оперативна реструктуризація здійснюється в короткому періоді, коли підприємство не може розраховувати на зовнішні джерела фінансової допомоги і вирішує питання в рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає у визначенні головних видів діяльності ринків і компаній, виявленні слабких сторін у здійсненні основних функцій і розробці конкретних пропозицій по їх усуненню з мінімальними витратами і вивільненням зайвих ресурсів.

Стратегічна - здійснюється в довгостроковому періоді, базується на результатах оперативної реструктуризації і передбачає залучення як внутрішніх так і зовнішніх джерел фінансування в межах адаптаційної та випереджаючої реструктуризації. Вона може передбачати такі дії: диверсифікація виробництва; завоювання нових ринків збуту; придбання нового устаткування; впровадження новітніх технологій; сертифікація виробництва; реструктуризація організаційної структури підприємства; підвищення кваліфікації персоналу; реструктуризація власності; купівля - продаж бізнесу.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеної роботи можна зробити наступні висновки, що поставлені для себе задачі в курсовій я розкрила повністю. В роботі розкриті питання як: механізм діяльності підприємств, причини банкрутства та шляхи її подолання. Пошук шляхів оздоровлення неспроможних підприємств (банкрутів) займає одне з провідних місць у сучасній господарській практиці. Взагалі банкрутство служить однією з підстав для припинення діяльності підприємства. Як правило, в економіці, що нормально функціонує, більшість банкрутств виникає через помилки в поточному управлінні підприємством, і тоді вся відповідальність повинна лягати на його керівника.

В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств - звичайне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30.

Головним висновком є те, що в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство, і тому є ймовірність, що багато підприємств можуть бути ліквідовані. Тому треба вживати певні заходи для того, щоб запобігти в якійсь-то мірі розповсюдженню цієї проблеми.

Дана проблема негативно впливає як на окремі сектори економіки, так і на загальноекономічне становище держави. В усіх секторах економіки доходи мають тенденцію до неухильного зниження. Так, скорочення доходу в її нефінасовому секторі набрало характеру економічної загрози державі, підірвавши не тільки нормальний відтворювальний цикл у основних виробників товарів і послуг, але й такі важливі складові економіки, як фондовий і грошовий ринки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про банкрутство підприємств” від 2000р.

2. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом” від 1 січня 2000 року.

3. Ананченко А.Е. "Банкрутство в Україні" збірник нормативних актів Х: 2001. - 246 с.

4. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризивого управління / [Т.С.Киебанова, О.М.Бондар, О.В.Мозенков та ін.]; За ред.: О.В.Мозенков. - Х.: ІНЖЕК, 2003. - 271 с.

5. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піга Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів І -ІV півнів акредитації. Друге видання, виправлене і доповнене - К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ - 2000”, 2001. - 298 с.

6. Бондар Н.М. Економіка підприємств: Навч. посіб. / Н.М.Бондар. - К.: А.С.К. 2004. - 400 с.

7. Гончаров Є.І. Економіка підприємства: Учб. посіб. / Є.І.Гончаров; Держ. ін-т після диплом. освіти кер. і спеціалістів металург. комплексу України. - 2-е вид. - Дніпропетровськ: Порош, 2003. - 174 с.

8. Економіка підприємства: Навч.посіб. / За ред.: А.В.Шегда; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - 3-тє вид., випр. - К.: Знання - Прес, 2003. - 335 с.

9. Лігоненко Л.О. "Антикризове управління підприємством" К: 2001. - 235 с.

10. Макаровська Т.П. Економіка підприємства: / Т.П.Макаровська, Н.М.Бондар; Міжрегіон. акад. уп. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 298 с.

11. Рижиков В.С. Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / В.С.Рижиков, В.В.Ровенська, Є.О.Підгора; Ред.: В.С.Рижиков; Донбас. держ. машинно-буд. акад. - Краматорськ: ДДМА, 2003. - 171 с.

12. Сажина М.А. Фирма: управление кризисом: Учеб. пособие / М.А.Сажина. - М.: Деловая литература, 2004. - 190 с.

13. Сідун В.А. Економіка підприємства: [Навч.посіб. для студ. вищ. нав. закл.] / В.А.Сідун, Ю.В.Пономарьова; Харк. держ. ун-т харчування та торгівлі - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 435 с.

14. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства: Навч. посібник. - Львів: ЛБІ НБУ, 2000. - 485 с.

15. ТерещенкоО.О."Фінансова санація та банкрутство підприємств" К: 2000. - 340 с.

16. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. іед. проф. А.М. Поддєрьогін. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 1999. - 384 с.

17. Фомин Я.А. Диагностика кризисного состояния предприятия: / Я.А.Фомин. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003. - 349 с.

18. Экономика предприятия: Конспект лекцый в схемах: [Пособие для подгот. к экзамену / Авт. - сост.: С.Молотов, А.Оганесян]. - М.: Приор, 2003. - 111 с.

19. Коваленко М.А., Лобанова Н.В. Санація підприємств регіону та фінансові джерела її проведення // Фінанси України. - 2004. - №8. - с.69.

20. Коваленко М.А., Лобанова Н.В. Оцінка ефективності санації підприємств // Фінанси України. - 2005. - №3. - с.147.

21. Андрущак Є.М. Діагностика банкрутства українських підприємств // Фінанси України. - 2004. - №9. - с.118.

22. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств // Економіка України. - 2002. - №2. - с.46.

23. Андрущак Є.М Удосконалення інституту банкрутства // Фінанси України. - 2001. - №9. - ст.29.

ДОДАТОК А

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ

ДОДАТОК Б

КЛАСИЧНА МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ ФІНАНСОВОГО ОЗДОРОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА