43

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПОДАТКИ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА

1.1 Функції податків та їх класифікація

1.2 Податкове право та його складові

РОЗДІЛ 2 СУТНІСТЬ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2.1 Роль податків у формуванні фінансів

2.2 Податки як інструмент державного регулювання економіки

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1 Структура податкової системи України

3.2 Вплив тіньової економіки на функціонування податкової системи

3.3 Вдосконалення системи оподаткування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Вступ

На даний момент система податкового законодавства знаходиться в стадії формування. Змінюються концепція і принципи оподатковування і, як наслідок - занадто часті зміни в законодавчих і нормативних актах, що часто приводить до нестикування норм законодавства. У деяких випадках унаслідок такої непогодженості платник податків, виконуючи положення одного законодавчого акту, мимоволі порушує положення іншого.

Невідповідність чи відсутність у деяких випадках чітких формулювань у законодавчих і нормативних актах спричиняє своє розуміння податкового законодавства працівниками податкових органів. Найчастіше, роз'яснення працівників податкової служби публікують у виді листів і консультацій по спірному питанню податкового законодавства, але вони не завжди є правильними і вичерпними.

Метою даної роботи є дослідження і вивчення теоретичних основ організації, діяльності та реформування податкової системи України, а також пошук шляхів вдосконалення діючої системи на сучасному етапі.

Для досягнення даної мети в роботі вирішуються такі питання:

- сутність податків та їх класифікація;

- наведено сучасний стан податкової системи України;

- проведено аналіз діяльності податкової політики ;

- запропоновані шляхи реформування та вдосконалення діючої податкової системи.

Вказаному питанню приділяється значна увага Президента України, Верховної Рада України, Кабінет Міністрів України, що знайшло своє відображення у проекті Податкового кодексу України, податкових законопроектах та в інших законах та указах.

РОЗДІЛ 1 Податки в економічній системі суспільства

1.1 Функції податків та їх класифікація

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна і кредитно-грошова політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, що застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

Податки - обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції - розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов`язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, - надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Економічна функція податків полягає в тому, що за їх допомогою. Держава впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих підприємств, галузей і економіки в цілому. Регулююча функція податків полягає у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників.(3, с.15).

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі

Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатні ними доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.

Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (ПДВ, податок на прибуток підприємств та інші) непрямі ( ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника. Непрямі податки включаються у вигляді надбавкою цін товарів і оплачуються споживачем. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки сплачують з окремих видів майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі податки поділяються на акцизи і мито.(4, с 403).

Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заробітної плати(соціальні податки), майнові податки, в тому числі податки на власність,

Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.

За об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні) і на майно

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки загальнодержавні та місцеві.

Залежно від рівня державних структур. Податкова система формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств податок на доходи фізичних осіб, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю та інші) та місцеві. Місцеві податки й збори - це податок з реклами, курортний збір та інші. Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті.

За способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно(сплачується не один раз, а постійно поки майно перебуває у власності платника податків).

Залежно від способу оподаткування податки бувають:

- розкладні, тобто встановлюється загальна сума потреби держави в доходах, яка розподіляється між територіальними одиницями і на нижчому рівні між платниками податків;

- окладні, такі податки, що спочатку встановлюється ставки податку, а потім розмір податку для кожного платника і загальна сума податку формується як сума окремих платежів.

Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані або пропорційні, прогресивні, регресивні.

Залежно від платника:

- податки з юридичних осіб (податок з прибутку підприємств, ПДВ, акцизний збір);

- податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок з промислу, курортний збір);

- змішані податки (податки з власників транспортних засобів, плата за землю).

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки від реалізації продукції(акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування); податки, що сплачуються за рахунок прибутку (податок на майно, плата за землю).

Отже, можна сказати, що податки відіграють важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Розглянуті елементи системи оподаткування лежать в основі побудови механізму стягнення податків, тому оволодіння податковою роботою потребує чіткого, повного й точного розуміння податкової термінології. Синхронне ведення податкової роботи на всіх рівнях можливе тільки при однозначному тлумаченні елементів системи оподаткування усіма її суб`єктами.

1.2 Податкове право та його складові

Податкове право є складовою фінансового права і являє собою сукупність юридичних норм, які визначають сутність податків у державі, порядок їх сплати, розрахунок, функціонування, зміни, скасування. Крім того, воно регулює відносини, що виникають між податковими органами та платниками при сплаті податків, а також містить загальні закони та підзаконні акти і нормативи, які закріплюють принципи побудови податкової системи, права та обов'язки учасників податкових правовідносин, види платежів, методичні та теоретичні положення, які пояснюють інші положення, явища, обставини, терміни.

Джерелом податкового права є закони з питань оподаткування та інші нормативні акти, розпорядження, постанови, які приймаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів, укази Президента, постанови податкової адміністрації України, рішення судів різних інстанцій тощо. Особливе значення мають нормативні документи, які коригують закони України або відміняють їх.

У системі оподаткування можуть існувати тільки податкові правовідносини. Це відносини, які виникають при сплаті податків підприємствами, громадянами, тобто коли вони виступають як носії прав та обов'язків, що встановлюються чинним законодавством і регулюються нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права. Податкові правовідносини відображають економічні, політичні, управлінські відносини.

Податкові правовідносини стосуються широкого кола питань, починаючи з розробки порядку, визначення обов'язків щодо сплати податку, форми контролю за сплатою, податкових пільг і закінчуючи визначенням строків сплати його до відповідного бюджету. Ці відносини мають свої особливості, які полягають у визначенні суб'єктів податкових правовідносин.

Зміст податкових правовідносин виявляється у формі особистих зв'язків між учасниками, тобто в суб'єктивних правах та їх юридичних обов'язках. Тому з'являється суб'єктивне податкове право. Воно являє собою поведінку платників податків і державних податкових органів. Відповідно до суб'єктивного податкового права визначають і відповідні суб'єктивні податкові відносини як вид обов'язкової поведінки, яка повинна відповідати чинному закону.

Методом податкового права виступають імперативні норми податкового права з метою стягнення податків до державного бюджету з доходів, майна, землі платника податків. Імперативність означає обов'язковість сплати податкових платежів без будь-яких винятків. Імперативні норми податкового права зобов'язують платників дотримуватись вимог законодавства щодо сплати податків і не допускати будь-яких змін або його порушення. Ця норма визначається обов'язковим характером податків.(3, с.23).

Податкові правовідносини можливі тільки при наявності податкових законів. Вони являють собою правовий акт вищого органу законодавчої влади, який визначає обов'язки усіх суб'єктів процесу оподаткування -- як державних податкових органів, так і платників податків. Головним при цьому є визначення обов'язків сплати податків у строки, порядку, розмірах, які визначаються цим законом.

Податкові закони -- це особливі закони, які стосуються економічних аспектів діяльності як підприємств, так і громадян.

Податковий закон повинен бути чітко сформульований, простий і зрозумілий суб'єктам системи оподаткування -- як державним податковим органам, так і платникам податку. У ньому повинен бути чітко визначений порядок нарахування та сплати податку.

Податковий закон містить обов'язкові елементи податкової системи, до яких належать суб'єкти та об'єкти оподаткування, ставки, одиниці, строки та пільги щодо певного податку.

Суб'єктом оподаткування є юридична або фізична особа. Вона виступає платником податку і як громадянин держави, і як підприємець (тобто як громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність). Це ж стосується і громадян іноземних держав, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. Але в будь-якому разі вони мають усі права і відповідні обов'язки щодо сплати податків так само, як і юридичні особи. Ступінь відповідальності залежить від їх статусу. Так, громадяни-підприємці повинні бути зареєстровані як платники податків і суб'єкти підприємницької діяльності. Форма оподаткування визначається підприємцем, який може сплачувати єдиний податок (і тоді він звільняється від сплати інших податків), та підприємцями, які сплачують весь перелік податків, як і юридична особа. Громадяни, які працюють тільки за наймом або не працюють, сплачують обмежену кількість податків, основним з яких є прибутковий податок. Існує різниця між платниками податку -- юридичними особами та громадянами. Різниця визначається за двома ознаками:

1) за механізмом оподаткування. Він визначається законодавчо в кожному законі про конкретний податок;

2) за механізмом стягнення податку або його частини, яка не сплачується в строк згідно з чинним законодавством. Так, з юридичних осіб стягнення відбувається в звичайному порядку, з громадян тільки за рішенням суду або нотаріусом за виконавчими листами.

Для забезпечення найповнішого та комплексного контролю за громадянами -- платниками податків в Україні створений Державний реєстр фізичних осіб, згідно з яким кожному громадянину наданий індивідуальний ідентифікаційний код, який занесений у комп'ютерну мережу. Крім того, на кожного громадянина-платника в комп'ютерах заведений особистий рахунок, у якому зберігаються всі відомості про сплату ним податків за податковий рік.

У податковій системі податковими правовідносинами визначаються три основні фінансові терміни.

Плата (або платіж) передбачає відносну еквівалентність відносин між платниками податку та державними органами. Наприклад, плата за воду, яка йде на виробничі потреби; плата за спецвикористання природних ресурсів. Плата може вноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку підприємства, що визначається чинним законодавством.(3, с. 46)

Відрахування передбачають цільове призначення. Як правило, вони здійснюються у спеціально визначені фонди і можуть витрачатися тільки згідно з напрямами цих фондів. Наприклад, кошти на обов'язкове пенсійне страхування відраховуються у Пенсійний фонд України і можуть використовуватись тільки на соціальне забезпечення громадян пенсіями та доплатами до них. Відрахування на страхування на випадок безробіття підприємство здійснює тільки у фонд зайнятості, і використовуються вони для соціального захисту цієї категорії громадян. У більшості випадків ці кошти сплачують із собівартості.

Податки встановлюються для утримання державних структур і покриття всіх витрат держави при виконанні ними своїх функцій.

Обов'язок фізичних осіб щодо сплати податків і зборів, інших обов'язкових платежів припиняється зі сплатою податку, збору або іншого обов'язкового платежу або його скасуванням, а також у разі смерті платника. Для юридичної особи обов'язки сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, як і для фізичних осіб, припиняються з оплатою податку і збору або його скасуванням, а також при ліквідації підприємства. При цьому відшкодування боргів по сплаті податку здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Масштаб обкладання податком. Під масштабом обкладання податком розуміють те, що приймається за базу для вимірювання податку. Так, для підприємства, фірми це може бути обіг виробленої та реалізованої продукції (ПДВ), розмір отриманого прибутку (податок на прибуток), розмір капіталу, кількість працівників (комунальний збір) тощо.

Джерело податку. Цей елемент тісно пов'язаний з об'єктом оподаткування і являє собою національний дохід, тому що оподатковується його частина і з нього сплачується податок. По деяких податках об'єкт і джерело не збігаються. Наприклад, заробітна плата може бути тільки частиною всього доходу, який обкладається прибутковим податком (крім заробітної плати до доходів належать дивіденди, відсотки по вкладах тощо). По деяких податках об'єкт і джерело його збігаються (наприклад, податок на прибуток).

При визначенні розміру податків велике значення має податкова база, або база оподаткування. Від того, наскільки вона правильно визначена, залежить чіткість розрахунку податку та його розмір. Поняття "об'єкт оподаткування" та "податкова база" відрізняються за своїм змістом. Якщо перший термін визначає юридичне поняття, тобто виражає зобов'язання та наявність платника податку, який його сплачує, то податкова база -- економічне поняття і визначає розмір предмета оподаткування, на який встановлюється ставка. Від податкової бази залежить не тільки сума податку, яку повинен сплатити платник, а й розмір бюджетів усіх рівнів.

Податкова база є частиною предмета оподаткування і необхідна для обчислення податку. Але вона може й не бути об'єктом оподаткування і не визначати обов'язки платника податку. Так, податок на майно при його продажу або купівлі визначається не на все майно (тобто об'єкт оподаткування), а тільки на угоду, яка укладається між суб'єктами (тобто вартість, яка вказана в угоді).

Залежно від обсягу діяльності платника податку вони поділяються на базові, підвищені, знижені.

Базова ставка -- це основна ставка, яка застосовується для всіх або більшості платників податків незалежно від особливостей суб'єкта оподаткування та виду його діяльності. Так, податок на прибуток має ставку ЗО %, ПДВ -- 20 %, ставки обкладання митом головного виробу в групі тощо.

Підвищена ставка встановлюється, виходячи з особливостей видів діяльності або об'єкта оподаткування. Головною метою її є прагнення економічними методами досягти виробництва будь-якого товару або напряму діяльності. Так, ставка податку на землю збільшується залежно від напряму використання її та виду діяльності підприємства (виробництво сільськогосподарської продукції, промислове виробництво, зберігання, організація відпочинку громадян тощо).

Знижені ставки враховують особливості стану платника податку. їх головна мета -- зниження податкового тягаря. У деяких випадках цю ставку можна визначити як податкову пільгу, але відмінність полягає у строках її дії. Наприклад, залежно від складу учасників деякі підприємства оподатковують свій прибуток за нульовою ставкою.

Залежно від системи побудови ставки поділяються на:

1. Тверді -- ці ставки встановлюються у грошовому вигляді на одиницю обкладання об'єкта оподаткування. Як правило, вони є фіксованими, тобто встановлюються в твердих розмірах.

2. Відсоткові визначаються щодо будь-якої величини, наприклад неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, мінімальної заробітної плати тощо. Відсоткові ставки за характером дії поділяються на:

а) прогресивні -- ці ставки зростають залежно від збільшення бази оподаткування. У світовій практиці оподаткування застосовуються два типи прогресивних ставок:

* проста прогресивна ставка. Вона підвищується залежно від збільшення об'єкта оподаткування в рівних пропорціях. В інших державах ця ставка застосовується для оподаткування майна або розрахунку та сплати податку на спадщину;

* складна прогресивна ставка. Вона складається за сходинковим (ступінчастим) методом, тобто ставка зростає не в рівних частках. Ця методика стосується тільки доходу, отриманого в розмірах, більших за визначену суму, або таких, що перевищують визначений рівень. Такі ставки застосовуються, наприклад, при оподаткуванні прибуткового податку з громадян. Ставка встановлюється не на весь дохід, а тільки на ту частину, яка перевищує неоподатковуваний мінімум, а потім залежно від частини приросту доходу, причому для кожної частини встановлюється своя ставка. Такі ставки вигідні для тих платників податків, які отримують найбільші доходи;

б) пропорційні. Ці ставки залишаються незалежно від зміни об'єкта оподаткування (наприклад, ПДВ). Важливе значення має їх розмір. Якщо ставка занадто висока, то у платника податку знижується стимул до збільшення доходу, обсягів діяльності. У нього з'являється бажання зменшити базу оподаткування і тим самим знизити розмір сплати податку. У будь-якому випадку це має негативні наслідки (як при зменшенні бази оподаткування незаконним шляхом, так і в межах чинного законодавства).

При невеликих ставках оподаткування держава отримує відносно невеликі податки, що також має негативні наслідки вже для бюджету. Тому необхідно визначити оптимальний розмір ставок, причому механізм може бути частково таким, як і при простій прогресивній ставці (якась частина об'єкта оподаткування не обкладається податком взагалі або ставка обкладання мінімальна, а на інші частини доходів ставка встановлюється в таких розмірах, щоб вона була задовільною для державного бюджету і не знижувала стимули до виробництва у платника податку);

в) регресивні. Особливістю цих ставок є те, що зі зростанням бази оподаткування ставка податку знижується. Такі ставки застосовуються, щоб зацікавити підприємця в розвитку будь-якого виду діяльності, території, тобто вона носить стимулюючий характер. Наприклад, у деяких місцевостях можна встановлювати регресивні ставки оподаткування на землі, які мають меншу родючість і потребують додаткових фінансових вкладень при використанні, -- болота, заливні землі, заплави річок тощо. При цьому чим більший розмір використовуваної землі, тим менша ставка;

г) змішані ставки. Ця ставка припускає використання змішаних варіантів. Так, при визначенні прибуткового податку з громадян, які, крім основної роботи, працюють і в інших місцях, для доходів, отриманих за основним місцем роботи, застосовується прогресивна ставка оподаткування, а для доходів з інших місць роботи -- пропорційна (20 % незалежно від отриманого доходу). Загалом встановлення ставок оподаткування -- це дуже складний процес, який потребує вирішення багатьох проблем. До основних з них належать:

* обґрунтування співвідношення середніх розмірів ставок;

* доцільність встановлення прогресивності і визначення проблеми зростання ставок оподаткування та бази оподаткування;

* визначення межі, з якої може з'являтись прогресія ставки;

* визначення бази при встановленні нижньої межі ставки податку;

* ступінь поширення ставки на суб'єкти оподаткування. Невизначеність більшості з цих проблем призводить до того, що

загальнодержавні органи змушені постійно змінювати більшість ставок оподаткування. Це ускладнює процес податкового менеджменту та визначення загальної податкової політики.

У деяких випадках один і той самий податок для юридичних і фізичних осіб може мати різні ставки оподаткування. Здебільшого для юридичних осіб ставка оподаткування має конфіскаційний характер. Тому велике значення має визначення максимальної ставки. Вона не повинна знижувати стимул підприємця (як юридичної, так і фізичної особи) до збільшення виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг. При встановленні цих ставок необхідно визначити наслідки від найбільшого зростання їх і втрати державного бюджету, якщо суб'єкт оподаткування ухилятиметься від сплати податку за цією ставкою. Розмір ставки оподаткування повинен бути однаковий як для юридичних, так і для фізичних осіб. Це дасть змогу виключати тенденцію до перерозподілу доходів на користь тих, хто має меншу ставку оподаткування.

Наступним елементом податкової системи є податковий період. Це строк, протягом якого формується податкова база і остаточно визначається загальний розмір ставки оподаткування. Здебільшого податковий період збігається зі звітним. Наприклад, податковий період при сплаті акцизного збору визначається відповідно до реалізації підакцизних товарів і виробів або всієї їх партії. Податковий період повинен бути чітко визначений, щоб запобігти порушенням прав платників податку.

Строк сплати податку. Це конкретна календарна дата або період, протягом якого платник податку повинен розрахуватись з державою. Цей елемент податкового права визначається чинним податковим законодавством і при його встановленні повинно враховуватись багато чинників. До основних з них належать:

* місце податку в доході державного та місцевого бюджетів;

* характеристика безпосередньо податку та платника;

* періодичність отримання доходу об'єктом оподаткування;

* розмір об'єкта оподаткування;

* соціальна та екологічна спрямованість податку тощо. При встановленні строку сплати податку визначають:

* термін сплати податку;

* строк подання звітності, розрахунків по податках, декларацій та іншої документації. Для більшості податків строки оплати та надання звітності збігаються у часі;

* строки давнини сплати податку;

* строк зберігання бухгалтерської та податкової звітності;

* строк надання кредиту щодо окремих податків;

* строк притягнення платника податку до відповідальності. Строки сплати податку в Україні визначаються як місячні, квартальні та річні. Крім того, встановлюється конкретна календарна дата. Строк сплати податку має велике значення для повноти та своєчасності наповнення дохідної частини бюджетів усіх рівнів, а також його витрат на соціальні потреби.

Період оподаткування. Він являє собою час, протягом якого визначаються податкові зобов'язання платників податків перед бюджетами всіх рівнів. Тобто під податковим періодом розуміють календарний рік або інший період, який стосується окремих податків і по закінченні якого визначається база оподаткування, розраховується розмір податку, який підлягає сплаті. Він може складатись з кількох звітних періодів, коли податок сплачується авансовим методом (наприклад, прибутковий податок з громадян, коли остаточний розмір цього податку визначається в кінці календарного року згідно з заповненою податковою декларацією).

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Він являє собою найменшу частину бази оподаткування, яка повністю звільнена від сплати податку. Наприклад, при визначенні ставки оподаткування прибутковим податком з громадян встановлюється неоподатковуваний мінімум їх доходів.

Податкова санкція. Вона являє собою збільшення податкових платежів при встановленні порушення чинного законодавства з боку платника податку.

Податкова квота. Це частка податку в загальному розмірі доходу платника податку.

РОЗДІЛ 2 Сутність податкового регулювання

2.1 Роль податків у формуванні фінансів

Бюджетно-податкова політика, фіскальна політика - це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на макроекономічний кругообіг(рис.2.1.).

Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово вилучено з кругообігу, дорівнювала величині того, що повернулося у нього, а саме:

T+S=I+G

До фіскальної політики мають відношення податки Т та державні витрати G.

Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні показники може ефективно впливати і як використовується на практиці фіскальна політика. Однак попередньо розглянемо структуру державних видатків та податків, щоб у подальшому диференціювати вплив різних елементів на макроекономічні показники.

У сукупності державних витрат слід розрізняти три елементи: закупки товарів та послуг PG, соціальні трансферти ІТ та проценти по боргах GB. Державні витрати:

G=PG+IT+GB

Закупівля товарів та послуг може бути пов'язана з національною обороною, утриманням транспортної системи, освітою, енергетикою, наукою, системою правосуддя та виконанням службових обов'язків іншими гілками влади, охороною здоров'я, житловим будівництвом тощо. Для того щоб товари і послуги, пов'язані з переліченими видами діяльності, були створені, уряд повинен виступити суб'єктом відносин на ринку факторів виробництва. Так, ним "наймаються" працівники державних освітніх закладів, купується обладнання для державних підприємств. Частково держава виступає суб'єктом відносин на ринку товарів та послуг, коли наприклад, у приватних фірм купуються створені на державне замовлення будівлі або результати науково-технічних розробок.

Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці. Адже бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від величини доходу, що залишається після оподаткування. Уявімо, що пропорційним податком оподатковується зарплата (рис2.2.).

Розглянемо ситуацію до і після введення податку на доход детальніше. Нехай до оподаткування середня зарплата становила 9 одиниць. Якщо встановлено, скажімо 30%-ний податок на зарплату, то працівники будуть пропонувати ту саму кількість праці, у разі коли їх зарплата до оподаткування становитиме 12 одиниць. Але попит на працю з боку підприємців зменшується із зростанням зарплати. Із зростанням зарплати, як відомо, підприємства залучають менше працівників. Рівновага (це і показано на графіку) встановиться в точці, яка визначається більш високою зарплатою для підприємців (W1 W2),але більш низькою зарплатою після оподаткування для працівників (W2 W) і меншою зайнятістю.

Від оподаткування доходу суспільство має як вигоди, так і втрати. Вигоди втілюються у величині податкових надходжень, що будуть використані в інтересах платників податків (підвищення загального добробуту, суспільної безпеки, розвиток культури, охорони здоров'я тощо).

На нашому графіку вигоди відображені площиною чотирикутника W1E2KW2. Загальні втрати вимірюються трикутником Е2Е1К.

Він відповідає чистим втратам від розподілу ресурсів під впливом податку. Ці втрати виникають через відмінність між тим, що підприємці сплачують працівникам, і тим, що останні отримують. Через зменшення реально отримуваної зарплати скорочується пропозиція праці, відповідно скорочується обсяг продукту, що міг би бути створений.

_ Е2Е1К - загальна величина втрат, яка розподіляється між працівниками і підприємцями.

- NE1K - втрати працівників від зниження доходів нижче рівня, що існував до оподаткування.

_ Е2Е1N - втрати підприємців від скорочення прибутків через зростання витрат.

Розглянемо тепер природу впливу непрямих податків (акцизу, податку на добавлену вартість). Якщо прямі податки, як ми уже проілюстрували попереднім графіком, впливають на бажання працювати, тобто на пропозицію праці, то непрямі визначають обсяги загального виробництва та рівень цін (рис2.3.).

Можливість поповнити бюджет за рахунок збільшення оподаткування на перший погляд видається досить очевидною. Але в реальності це виявляється не зовсім так. Кожна "данина", у якій би формі вона не стягувалась, зменшує зацікавленість у продуктивній діяльності. Помічено, що до певної межі оподаткування в оподаткованого (підприємця чи робітника) існує зацікавленість у нарощуванні зусиль; після досягнення цієї межі така зацікавленість зменшується і поступово сходить нанівець. Отже, намагаючись збільшити податкові надходження за рахунок збільшення податкових ставок або акцизів, швидко досягається така межа, коли може зменшитись податкова база отримувані доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого зменшення стане скорочення власне податкових надходжень. Звідси випливає досить парадоксальний висновок: лібералізація податкової системи може забезпечити збільшення податкових надходжень.(8, с. 68). Цей ефект був помічений американським економістом Артуром Лаффером і ввійшов в економічну науку під назвою кривої Лаффера (рис2.4.).

У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки може означати скорочення надходжень до бюджету. Але з часом відбуватиметься певні зміни. Передусім збільшаться чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це спричинить збільшення інвестицій, зростання виробництва, зайнятості, а отже, і збільшення доходів, які є базою оподаткування.

Бюджетно-податкова політика, що використовує як головні інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися для досягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального добробуту.

Доходи державного бюджету України за січень-серпень 2006 року становили 80859,3 млн. грн. з них ПДВ - 30650 млн. грн., податок на міжнародну торгівлю - 4483,5млн.грн., акцизний збір - 5393,8 млн. грн.,а за бюджетним планом мало бути відповідно 125785,1 млн. грн.,75317 млн. грн., 42859,2 млн. грн., тобто план виконано лише на 63 %. Майже такий відсоток виконання зведеного бюджету України: За планом доходи повинні становити - 164927,5 млн. грн., з них до бюджету надійшло лише105227,4 млн. грн., тобто 63,8%.(6, с.75). Це є наслідком того, що тіньовий сектор в Україні становить майже 50%. (рис2.5, рис 2.6).

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва. Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів. Фіскальна політика використовується для стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політика зумовлює бюджетний дефіцит.(4, с.409).

Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.

Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.

Недискреційна фіскальна політика пов'язана із так званими вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему.

Зокрема, таким вмонтованим стабілізатором є податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки, в умовах спаду застосовується регресивний податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.

2.2 Податки як інструмент регулювання економіки

Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов'язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва ( на інновацію та модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.

Нарахування, утримання та перерахування до бюджету прибуткового податку здійснює підприємство, організація, установа, де працює фізична особа. Всі інші податки та збори фізична особа здійснює особисто з відображенням загальної картини у щорічних деклараціях.

На скільки доходи фізичних осіб є вагомими для формування доходної частини бюджету, можна з'ясувати, порівнюючи їх з іншими важливими податками в економіці країни. (рис.2.7, рис. 2.8).

Динаміка надходжень плати за землю: у 2002 році становила 1805,6 млн. грн., у 2003 - 2032,3 млн. грн., 2004 -2251,4 млн. грн.., 2005 -2718 млн. грн., при цьому земельний податок з фізичних осіб становив у 2002 - 74,6 млн. грн., 2003 -81,2 млн. грн., 2004 - 90,7 млн. грн., 2005 - 102,3 млн. грн.

З аналізу наведених даних випливає, що важливість доходів фізичних осіб як бази для формування фінансових ресурсів держави буде зберігатися і надалі.(9, с.36).

Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку - це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, з іншого - забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.

Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими.(12, с .91).

Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'язання гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного попиту". Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення, держави і нації в цілому.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

Сучасні принципи податкової політики:

Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів

Оскільки можливості різних фізичних та юридичних осіб неоднакові, в ідеалі для них повинні бути встановлені диференційовані податкові ставки, тобто податок на прибуток повинен бути прогресивний. Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Однак ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками явно заслуговує на увагу.

Оподаткування доходів має носити однократний характер.

Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом здійснення цього принципу є заміна податку з обороту податком на додану вартість, де новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру його проходження по виробничому ланцюжку аж до кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. У цьому одна з головних переваг податку на додану вартість.

Сплата податків має носити обов'язковий характер.

Податкова система не повинна залишати сумнівів платника податків у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка в країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були менш вигідними платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників й економічними для установ, які збирають податки.

За прикладом, що підтверджує додержання цього принципу, далеко ходити не треба. Ніяк не назвеш простими й доступними для розуміння законодавчі акти щодо податку на додану вартість і податку на прибуток у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Дійшло до того, що для обчислення цих податків головні бухгалтери винаходять нові рахунки і мало не системи бухгалтерського обліку. В результаті і розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.

Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

Один із важливих аспектів цього положення - практика надання різних пільг. Податкова адміністрація завжди виступала проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважає за необхідне практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетів галузей або регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області - отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обґрунтування й розрахунків.

Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Перехідні процеси в нашій країні відбуваються надзвичайно складно й неоднозначно, певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб'єктивних, так і об'єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси - безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економічної сутності окремих податків тощо. Особливо потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу по створенню власної системи наукових досліджень і підготовки кадрів. Організовано український фінансово-економічний інститут . На його базі створюються наукові центри з проблем теорії і практики податкової системи.

Нинішня ситуація в країні не дозволяє нам чекати, доки податкова політика визначиться остаточно і буде влаштовувати всіх. Завдання, яке нині ставиться перед Державною податковою адміністрацією України - створити таку податкову службу, яка навіть при недосконалому податковому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити збирання податків.

Подальша перспектива розвитку податкової системи багато в чому залежить від сприйняття Податкового Кодексу. Цей найважливіший документ не треба розуміти як простий звід законів з оподаткування. Податковий Кодекс повинен бути всеосяжним законодавчим актом, який вичерпно визначає відносини держави з платниками податків, функції і повноваження органів влади щодо встановлення і стягнення податків і зборів. Саме Податковий Кодекс буде реальним, закріпленим на папері вираженням податкової політики держави.

Податковий Кодекс покликаний усунути недоліки існуючої податкової системи, зберігши при цьому все те раціональне, що в ній є, врахувати накопичений позитивний досвід, стабілізувати систему податків, принаймні в межах фінансового року, а згодом - протягом декількох років. Він повинен викоренити порочну практику прийняття законодавчих актів заднім числом. Усі зміни повинні проводитися тільки разом із формуванням бюджету на майбутній рік і заздалегідь ставати відомими платникові податків.

Саме шляхом створення Податкового Кодексу маємо сформувати єдину комплексну систему податків у країні, усунути існуючі суперечності, чітко визначити функції, повноваження й відповідальність усіх рівнів влади в проведення податкової політики, у запровадженні та скасуванні податків, зборів і податкових пільг. З прийняттям Податкового Кодексу буде нарешті створено єдину законодавчу і нормативну базу оподаткування. При створенні податкового кодексу буде враховано і світовий досвід у сфері оподаткування, забезпечено адекватність податків, що створить необхідні передумови для успішної інтеграції української економіки у світову.

РОЗДІЛ 3 Особливості оподаткування в Україні

3.1 Структура податкової системи України

Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, вирів і розмірів бюджетних пільг. Податки, здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб'єктів господарювання.

Податкова система повинна будуватися з урахуванням багатьох чинників, які тією чи іншою мірою можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно.

Основне завдання державних органів полягає в тому, щоб створити тонконастроюваний податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних та фізичних осіб.

Принципами побудови системи оподаткування є: стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції; стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку ( доходу), спрямованого на розвиток виробництва; обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства; рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів - на більші доходи; рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів. соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи; стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року. економічна обґрунтованість, встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами; рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат; компетенція - встановлення і скасування податків і зборів , а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами; єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з визначенням платника податку і збору, об'єкта оподаткування, джерела оплати податку і збору, податкового періоду, ставок податку і збору, строків та порядків сплати податку, підстав для надання податкових пільг; доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів.(1, с.15).

3.2 Вплив тіньової економіки на функціонування податкової системи

Обсяги тіньової економіки в Україні нині за деякими експертними оцінками перевищують більш як половину внутрішнього валового продукту. Розширення сфери тіньової економіки є реальною загрозою національній безпеці держави. Динаміку і тенденції розвитку тіньової економіки необхідно розглядати в контексті еволюції економічного курсу в цілому. Сьогодні потрібні серйозні зміни податкової та економічної політики, удосконалення законодавства. Основними сегментами тіньової економіки і механізмами одержання тіньових прибутків є: корупція, приховування реальних прибутків громадян, а також прибутків підприємств від оподатковування (ухилення від сплати податків), нелегальний експорт капіталів, незаконна приватизація державної власності; одержання тіньових прибутків шляхом схованого вилучення з обороту різниці між офіційними і реальними цінами на товари і послуги; дрібні розкрадання на державних, акціонерних і колективних підприємствах; нелегальні валютні і зовнішньоекономічні операції (контрабанда); випуск і реалізація невраховуваної продукції і надання невраховуваних послуг; кримінальні злочини (рекет, наркобізнес, проституція, розкрадання); фінансове шахрайство.

У значній мірі зростання тіньової економіки пов'язаний з об'єктивною реакцією підприємств і населення на нездатність держави ефективно управляти економічними процесами, із необхідністю компенсувати неофіційною індивідуальною діяльністю обвальне падіння рівня соціального захисту. Існування тіньового сектора неможливо без потужної підтримки і прикриття сформованої в державі системи корупційних відносин. По оцінках спеціалістів, більш 60% мафіозних груп мають корумповані зв'язки в різних структурах влади і керування. У корумпованих взаємовідносинах знаходяться біля 40% підприємців і майже 90% комерційних структур. Особливої актуальності проблема тінізації економіки набуває в сфері оподаткування. Оскільки одне із основних джерел формування прибуткової частини бюджету складають податки, збори та інші обов'язкові платежі, то ухилення від їх сплати завдає значної шкоди інтересам держави, на що вона реагує посиленням репресивних засобів боротьби. Непомірний же податковий тягар змушує суб'єктів підприємницької діяльності приховувати від податкових органів здійснення комерційних операцій або іншими шляхами ухилятися від сплати податків. Злочинність в сфері оподаткування виділяється високим рівнем професіоналізму, тісними міжрегіональними та міжнародними зв'язками, високою оплатою учасників злочинних груп, поєднанням легальної діяльності з нелегальною. Досконала технічна оснащеність злочинних елементів та участь в злочинних угрупованнях корумпованих представників правоохоронних органів та різних рівнів влади ще більше ускладнює можливість успішного протистояння податкових органів злочинним посяганням.