Принципи інвестування

ПЛАН

Вступ

• 1. Теорія та сутність інвестування
• 2. Напрями інвестування
• 3. Методи оцінки інвестиційних рішень
• 4. Теоретичне підґрунтя фінансового забезпечення інвестиційних проектів
• 5. Визначення вартості і структури капіталу
• Висновок
• Сисок використаних джерел
• ВСТУП
• Розвитку української економіки значною мірою має сприяти ефективна інвестиційна діяльність усіх суб'єктів господарювання, оскільки за будь-яких умов вона створює матеріальну базу суспільства і сприяє покращенню добробуту населення.
• Взаємовідносини суб'єктів господарювання в ринкових умовах повинні керуватися інвестиційною стратегією (політикою) держави в галузі промислового та сільськогосподарського виробництва, енергетики, транспорту, виробничої та соціальної інфраструктури.
• Реалізація інвестиційної політики передбачає:
• 1) Значне збільшення рівня нагромадження в економіці за рахунок перетворень заощаджень в інвестиційні ресурси та їх залучення до фінансування наукомістких, високотехнологічних галузей економіки.
• 2) Створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняного та іноземного інвестора, захист інтересів господарюючих суб'єктів та сприяння взаємовигідній інтеграції України у світову економіку.
• 3) Здійснення податкової реформи з метою заохочення інвесторів до довгострокового фінансування та кредитування інвестиційних проектів.
• 4) Формування розвиненої фінансово-кредитної системи, яка поєднує ринок цінних паперів, державних і корпоративних емітентів цінних паперів, гарантування та страхування фінансових інвестицій.
• 5) Подальше удосконалення відносин власності, процесів приватизації та розвитку малого і середнього бізнесу.
• З розвитком ринкових відносин та посиленням чинників ризику, оцінка ефективності інвестиційної програми значно ускладнилася. Розрахунки обсягів реалізації, доходу, прибутку на перспективу є більш складними внаслідок лібералізації цін. Розрахунки коефіцієнтів економічної ефективності у разі відсутності нормативів для порівняння також втрачають сенс. Порівняння розрахованого коефіцієнта ефективності з відсотковими ставками ринку кредитів вимагають значного (нереального) підвищення норми очікуваних доходів.
• Слід відзначити, що ризик у ринковій економіці є невід'ємною частиною будь-якої інвестиційної програми. Він може бути визначений як ймовірність певних втрат. У разі припустимого ризику підприємець може мати загрозу повної втрати прибутку. Ще більшу загрозу становить ризик втрати всієї виручки. І зовсім катастрофою для інвестора є ризик втрати всього майна, яке є основним стосовно інвестиційної програми, що неминуче призведе до банкрутства компанії.
• Відповідно до розробки інвестиційних програм в Україні необхідно враховувати такі заходи:
• - розрахунки підприємницького інвестиційного ризику в складі договірної ціни;
• - більш скрупульозне відображення у контрактах умов, обов'язків сторін, деталізація економічних санкцій;
• - введення інституції гарантів для учасників інвестиційної діяльності;
• - страхування якості продукції, що дозволить усувати дефекти, які з'являються впродовж гарантованого строку, за рахунок страхових фірм;
• - урахування інфляційних процесів.
• Таким чином, можна зробити висновок, що оцінка ефективності інвестиційного проекту є ключовим питанням для інвестора. Разом з тим зараз серед науковців-економістів та практиків немає єдності думок стосовно методології такої оцінки. Головним критерієм оцінки проекту є його фінансова(комерційна) ефективність. Цей метод ґрунтується на мінімізації витрат, максимізації доходів і дає добрі результати при оцінці ефективності невеликих проектів з короткими термінами окупності витрат.
• 1. Теорія та сутність інвестування
• На початку 90-х років Україна слідом за країнами Центральної і Східної Європи розпочала ринкове реформування економіки. В економічну літературу і практику поняття «інвестиції», яке багатьма фахівцями ототожнювалось з поняттям «капітальні вкладення». Водночас економічна природа інвестицій дещо інша, ніж капітальних вкладень. По-перше, інвестиції - це значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладення капіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть упроваджуватись у найрізноманітніших формах: реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній. По-друге, на відміну від капітальних вкладень, інвестиції здійснюються тільки у високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, дохід, дивіденди.
• Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
• Це визначення в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процесу вкладання ресурсів (благ, майнових й інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому.
• Дещо неточною є та частина визначення, де йдеться про здійснення інвестицій з метою досягнення соціального ефекту. Цей ефект може досягатись не тільки від прямих інвестицій у підприємництво, а через збільшення доходів від інвестиційної діяльності і відповідних надходжень до держбюджету, що використовуються на фінансування соціальних програм. Таким чином, прийнятнішим терміном для вкладання коштів буде фінансування, а не інвестування.
• Слід звернути увагу, що інвестиції спрямовуються не тільки на створення прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту, а і на інші форми забезпечення розвитку і підаищення ринкової вартості підприємства, що знаходить відбиття у зростанні суми вкладеного капіталу.
• Відповідно до Закону (ст.1), до майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються у підприємницьку діяльність, належать:
• - кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• - рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
• - майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• - сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);
• - права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• - інші цінності.
• Ці цінності та майнові права складають об'єкти інвестиційної діяльності.
• Інвестиції для створення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.
• Основним джерелом інвестування є національний дохід, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, що, у свою чергу, умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. За рахунок цих фондів формуються валові і чисті (у їх складі) інвестиційні ресурси.
• Валові інвестиції (ВІ) - це загальний обсяг інвестованих коштів у певний період, спрямований на відтворення (нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння і на приріст товарно-матеріальних запасів).
• Джерелом чистих інвестицій (ЧІ) є фонд відновлення, за рахунок якого формуються нові виробничі фонди. Вони менше валових на величину коштів, що спрямовуються з фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань (А).
• За формами власності інвестиції можна розподілити на:
• - державні - що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;
• - колективні - кошти господарських товариств, спілок, громадських і релігійних організацій, інших юридичних осіб, заснованих на колективній власності;
• - приватні - кошти населення (індивідуальних інвесторів), а також юридичних осіб з приватним капіталом.
• У регіональному аспекті розглядають інвестиції:
• - внутрішні, або вкладання капіталу суб'єктами господарської діяльності даної держави;
• - іноземні - вкладання капіталу іноземними юридичними і фізичними особами, іноземними державами, міжнародними урядовими і неурядовими організаціями;
• - закордонні - вкладання капіталу в об'єкти інвестування за межами території даної держави (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна і т.д.) [1].
• Залежно від строків освоєння інвестицій можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правило інвестування проголошує, що інвестиції повинні бути довгостроковими (у світовій практиці - більше 1 року), однак через несприятливі умови інвестиційного клімату, нестабільність політичних обставин і високі темпи інфляції інвестори вимушені шукати об'єкти середньострокових або короткострокових вкладень. Згідно з методологією НБУ в Україні короткостроковими вважаються інвестиції до 1 року, середньостроковими - до 3-х років, довгостроковими - більше 3-х років.
• Ознакою розподілу інвестицій за формами вважається виділення фінансових та реальних інвестицій.
• Фінансові інвестиції - це вкладання коштів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.
• Реальні інвестиції - це вкладання (внески) у виробничі (засоби) фонди (основні та оборотні). Переважно це вкладання в матеріальні активи - будівлі, обладнання, споруди та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).
• Останнім часом в економічній літературі визначили нові форми інвестицій, які входять до складу реальних інвестицій - інноваційні інвестиції та інтелектуальні інвестиції.
• Інноваційні інвестиції - це вкладання в нововведення. Взагалі, при стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За умов кризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів.
• Інтелектуальні інвестиції - це вкладання в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.
• Що стосується поняття «інвестиційна діяльність», то воно визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність» (ст.2) як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій, тобто вона здійснюється на основі:
• - інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
• - державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, АР Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• - іноземного фінансування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
• - спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.
• До суб'єктів інвестиційної діяльності, відповідно до вищеназваного Закону (ст.5) віднесені інвестори та учасники.
• Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.
• Залежно від функцій, які виконує суб'єкт господарювання в інвестиційному процесі, він може бути інвестором, учасником, або тим і іншим одночасно.
• Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
• Що стосується кредиторів, то вони перетворюються на інвесторів у разі конвертації позичок у власність (акції).
• Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.
• Суб'єктами інвестиційної діяльності є держава через свої інституції, господарські товариства (компанії) і корпорації, фінансово-кредитні установи, інші функціональні учасники.
• 2. Напрями інвестування
• Існує два види інвестування - пряме і портфельне, об'єктом вкладання коштів яких є проект.
• Різноманітність визначень поняття проект пояснюється передусім різними методологічними підходами, і тому проект - це:
• - будь-яке велике починання, що планується або замислюється;
• - певне підприємство із початково встановленими цілями, досягнення яких означає завершення проекту;
• - окреме підприємство з конкретними цілями, які часто включають вимоги до часу, вартості та якості результатів, що досягаються;
• - певне завдання з визначеними вихідними даними й встановленими результатами (цілями), що обумовлюють спосіб його вирішення.
• Чітка орієнтація на результативність заходів, необхідність їх досягнення у визначений проміжок часу в умовах обмеженості ресурсного забезпечення - це найважливіші складові тлумачення проекту, а прив'язка його до засобів і суб'єктів фінансування, а також чітке визначення фінансових результатів, породжує якісно нове поняття - інвестиційний проект.
• На основі аналізу наведених визначень та ознак бізнес-проекту можна сформулювати визначення поняття інвестиційного бізнес-проекту. Інвестиційний проект - це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів та ресурсів і специфічною організацією з його розробки та реалізиції.
• Цілями проекту можуть бути економічні і соціальні результати, наприклад, збільшення виробничих потужностей підприємства, створення чи реконструкція інфраструктури, вирішення екологічних і соціальних проблем тощо.
• Необхідно розуміти відмінності між поняттями "план", "програма", "проект".
• План -це фіксація системи цілей, задач і засобів, які передбачають спрямовану зміну ситуації при передбаченому стані середовища .
• Програма - це запланований комплекс економіко-соціальних, науково-дослідних заходів, спрямованих на досягнення генеральних цілей або реалізацію певного напряму розвитку.
• Під інвестиційним проектом розуміють пакет інвестицій і пов'язаних з ними видів діяльності. Відмінними рисами проекту є:
• 1) Виникнення, існування та закінчення проекту у певному оточенні.
• 2) Зміна структури проекту протягом його життєвого циклу.
• 3) Наявність певних зв'язків між елементами проекту як системи.
• 4) Можливість відміни вхідних ресурсів проекту.
• Для досягнення найбільшого ефекту від здійснення інвестування необхідно зважити на такі внутрішні та зовнішні фактори, які притаманні нашій економіці:
• - нестабільність;
• - дефіцит та обмеженість коштів і ресурсів;
• - поява та посилення конкуренції;
• - соціальні проблеми та вимоги;
• - екологічні зміни та вимоги;
• - проблеми споживчого ринку;
• - зростаючі вимоги до якості робіт
• Якщо ж ці зміни не аналізуються та не враховуються при управлінні інвестиційною діяльністю, це може призвести до негативних результатів, а саме:
• - зниження доходів і прибутків учасників;
• - перевищення встановлених за контрактом вартостей, тривалості та строків завершення інвестиційного проекту;
• - підвищення встановлених лімітів та спожиті трудові та матеріально-технічні ресурси;
• - збільшення штрафів за порушення зобов'язань;
• - запізнення з введенням нових технологій, відставання з впровадженням і практичним використанням результатів наукових досягнень і дослідно-конструкторських розробок;
• - відставання появи нової продукції на споживчому ринку;
• - непродуманості прийнятих рішень;
• - низької ефективності інвестицій та збільшення строків окупності проектів.
• Оскільки існують фінансові і реальні інвестиції, то, відповідно, і проекти можуть розрізнятися залежно від засобів(коштів) інвестування.
• Фінансові проекти передбачають одержання прибутків від вкладень капіталу в інвестиційні(фондові) інструменти - акції, облігації, паї, внески тощо.
• З боку інвестора як власника активів проекти можуть бути споживчі, паперові та підприємницькі (за об'єктами інвестицій).
• Споживчі - це плани вкладення заощаджень(нагромаджень) у предмети особистого або сімейного довгострокового використання - житло, засоби транспорту та ін. Ці вкладення безпосередньо не пов'язані з одержанням прибутку, проте в окремих випадках вони можуть використовуватись для цих цілей або брати участь в інвестиційному проекті як гарантія, застава або як засіб захисту від інфляції в періоди спаду інвестиційної активності.
• Паперові проекти - це плани придбання активів у вигляді цінних паперів, як майнових, так і боргових(кредитних), які будуть не тільки приносити інвестору прибуток(дохід), але й гарантувати йому певний рівень безпеки вкладених коштів.
• Підприємницькі проекти -це плани вкладення капіталу в будь-який вид підприємницької(виробничої або комерційної) діяльності.
• За напрямами інвестування розрізняють, у першу чергу: інвестиції прямі, тобто безпосередньо спрямовані на створення виробничих потужностей, і портфельні, тобто зумовлені сукупністю паперових представників(документів), що віддзеркалюють, як правило, права власності на активи, або прибуток, який вони приносять.
• Інноваційні проекти - це вкладення капіталів у наукомісткі, високотехнологічні виробництва, які одночасно є високоризиковими і потребують захисту з боку держави. За допомогою ризикового капіталу можуть створюватися мегаполіси, вільні економічні зони, де на пільгових умовах капітали спрямовуються в новітні високі технології, тобто інновації.
• За мотивацією, тобто з точки зору прибутковості проектів, їх можна ранжувати від таких, де інвестиції не дадуть прибутків(вимушені проекти), до таких, де очікують надприбутки.
• За рівнем ризику проекти також можуть бути ранжовані від поза ризикових (придбання державних цінних паперів) до авантюрних.
• Нарешті, проекти можна класифікувати за рівнем технологічної готовності і формами відтворення. Так, зародкові та попередні проекти належать до передінвестиційних досліджень і не потребують глибоких обґрунтувань, інші потребують всебічних техніко-економічних обґрунтувань.
• 3. Методи оцінки інвестиційних рішень
• Однією зі складних, але важливих форм інвестицій у виробничі фонди виступає реальний інвестиційний проект, який у вузькому розумінні являє собою системно обмежений та завершений комплекс заходів, робіт, документів, фінансовим результатом якого виступає прибуток (дохід), а матеріально-речовим результатом - нові або реконструйовані основні фонди (комплекси об'єктів).
• Реальні інвестиційні проекти поділяють на тактичні та стратегічні. Тактичні проекти частіше всього пов'язані зі зміною обсягів продукції, що випускається, модернізацією обладнання, підвищенням якості продукції. Стратегічні передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва.
• На практиці найчастіше зустрічаються такі типові проекти:
• - заміна застарілого обладнання з метою процесу продовження існуючого бізнесу в незмінних масштабах. Такі проекти не потребують тривалих і складних процедур обґрунтування і прийняття рішень. Багато альтернатив може виникнути у випадку, коли існує декілька типів подібного обладнання і необхідно обґрунтувати переваги одного з них;
• - заміна обладнання з метою зниження поточних виробничих витрат. Мета подібних проектів - використання більш морально досконалого обладнання замість працюючого, що призводить до збільшення прибутку. Такі проекти передбачають детальний аналіз вигідності кожного окремого проекту для того, щоб переконатися, що більш досконале у технічному плані обладнання вигідне і з фінансової точки зору;
• - збільшення випуску продукції і/або розширення ринку послуг. Цей тип проектів потребує детального аналізу його комерційної здійсненності з чітким обґрунтуванням розширення ринкової ніші, а також фінансової ефективності проекту. Таким чином з'ясовується чи збільшиться прибуток від збільшення обсягу реалізації;
• - розширення підприємства з метою випуску нових продуктів. Такі проекти пов'язані з новими стратегічними рішеннями, що можуть зачіпати зміну сутності бізнесу. Помилки призводять до важких наслідків для підприємства, тому проекти такого типу потребують ґрунтовного аналізу;
• - проекти з екологічним навантаженням. Екологічний аналіз є необхідним елементом інвестиційного проектування. При прийнятті рішення про реалізацію проекту підприємство повинне вирішити дилему: придбати дешевше обладнання і збільшити поточні витрати або використовувати більш дороге обладнання і збільшити капітальні витрати;
• - інші типи проектів, значення яких у прийнятті рішень менш важливе. Такі проекти стосуються частіше всього будівництва нового офісу, придбання нового автомобіля тощо [24].
• Розробка та реалізація нового реального інвестиційного проекту проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об'єкта. Цей період, як правило, називають життєвим циклом проекту.
• Життєвий цикл проекту - концепція, що розглядає проект як послідовність фаз, подій та етапів, кожна з яких має свою назву та часові межі.
• Найвідоміші методи можна розподілити на три групи:
• - Методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками). Ці методи на сьогодні є традиційними.
• - Методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю.
• - Методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.
• За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і зіставляється інвестиційна привабливість (ефективність) напрямів інвестування, окремих програм (проектів) або об'єктів.
• Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну.
• Фінансова оцінка передбачає фінансові результати реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Ця оцінка базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб'єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються.
• Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, рівень яких залежить від впровадження конкретного проекту. Економічна ефективність інвестиційного проекту - це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності прямих учасників проекту.
• Рис. 1. Приблизна схема етапів обґрунтування реальних інвестиційних проектів
• Основними методами оцінювання програми інвестиційної діяльності є:
• а) розрахунок терміну окупності інвестицій (t);
• б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (IP);
• в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV);
• г) визначення внутрішньої норми дохідності (IRR);
• д) розрахунок середньозваженого терміну життєвого циклу інвестиційного проекту, тобто дюрації.
• Важливою проблемою для прогнозування ефективності інвестиційних проектів є зростання цін у зв'язку з інфляцією. В умовах інфляції для дисконтування грошових потоків треба застосовувати не реальну, а номінальну ставку дохідності. Щоб зрозуміти методику обліку інфляції, необхідно з'ясувати різницю між реальною та номінально ставками доходу.
• Якщо витрати і ціни зростають однаковими темпами відповімо до індексу інфляції, то в методах ДГН можна не враховувати інфляцію. Ситуація змінюється, якщо витрати і ціни зростають різними темпами. Тоді не можна проводити дисконтування грошових надходжень, виражених у постійних цінах за реальною ставкою доходу. Правильний метод - розрахунок фактичних грошових надходжень з урахуванням зростання цін і дисконтування їх за грошовою ставкою доходу.
• Таким чином, за допомогою метода чистої поточної вартості (чистого приведеного ефекту) можна досить реально оцінити дохідність проектів. Цей метод використовують як основний в аналізі ефективності інвестиційної діяльності, хоча це не виключає можливості застосування інших методів.
• 4. Теоретичне підґрунтя фінансового забезпечення інвестиційних проектів
• Інвестиційний процес розпочинається з відносин його суб'єктів на ринку інвестицій. Інвестору зазвичай не вистачає власних коштів для запровадження проекту, тому він прагне залучити найбільш привабливі інструменти фінансування.
• Вартість капіталу коливається в межах відсоткових ставок, що пропонує кредитний ринок. Керуючись метою одержання максимального доходу, інвестор прагне під забезпечення власного капіталу залучити якомога більше інвестиційних ресурсів з інших джерел фінансування, структуризувати капітал таким чином, щоб розподілити інвестиційні ризики між усіма учасниками проекту.
• Існує кілька типів і способів фінансування інвестиційного процесу. Вибір найприйнятнішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів, запобігає їх втратам на всіх стадіях життєвого циклу інвестицій.
• Кредитори та продавці фінансових ресурсів, навпаки, прагнуть якнайдорожче влаштувати свої вільні кошти і при цьому мати певні гарантії щодо інвестиційного ризику.
• Отже, інвестиційний ринок спонукає суб'єктів інвестиційного процесу до компромісу, який закріплюється у засновницьких угодах, статутах підприємств та кредитних договорах, де визначається та узгоджується вартість і структура капіталу відповідно до джерел фінансування.
• 5. Визначення вартості і структури капіталу
• Вартість капіталу визначається на інвестиційному ринку через попит та пропозицію в умовах конкуренції за ціною, що задовольняє одночасно покупця і продавця. При цьому інвестор завжди прагне придбати або залучити позичкові кошти за щонайменшої ціни, а продавці та кредитори, у свою чергу, прагнуть якнайдорожче продати.
• Джерелами фінансування залежно від кон'юнктури інвестиційного ринку можуть бути як внутрішні (власні кошти суб'єктів господарювання), так і зовнішні (вітчизняні та іноземні).
• За даними табл. 2.1 притягнення до інвестування того чи іншого фінансового ресурсу потребує дуже ґрунтовного порівняльного аналізу.
• Загалом, критеріями визначення ціни капіталу, що може бути залученим до інвестування, є відсоткова ставка, яку пропонує кредитний ринок.
• Акціонерний капітал може бути притягнутий до інвестування за нижчою ціною, але то прерогатива солідних і респектабельних компаній. Маловідомі компанії, що розпочинають свій бізнес, як правило, довіри в інших інвесторів (потенційних акціонерів) не мають.
• Одержати субсидії від держави або спонсорські кошти також проблематично в умовах кризового стану економіки.
• Залишається єдине джерело -- кредитний ринок за умови, що позичка буде забезпечена певною заставою або гарною гарантією.
• Позичковий капітал може бути залучений до інвестування тільки за такою відсотковою ставкою, яка буде відшкодована за рахунок майбутніх позитивних грошових потоків і влаштовує, таким чином, й інвестора, і кредитора, який її пропонує.
• ВИСНОВОК
• У сучасних умовах Україна постала перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційного процесу. Структурне і якісне оновлення виробництва й створення ринкової інфраструктури відбуваються практично повністю шляхом і за рахунок інвестування.
• Інвестиційний процес потребує поглибленого дослідження, оскільки він відіграє ключову роль в економіці держави. Тільки за допомогою реальних інвестицій можна забезпечити структурну перебудову народного господарства, науково-технічний прогрес та зростання економіки. Разом з тим, протягом тривалого часу інвестиційна сфера дестабілізуюче впливала на економіку України через велике незавершене будівництво, збільшуючи дефіцит державного бюджету і заморожуючи без будь-якої віддачі масу матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Внаслідок фізичного і морального старіння основних виробничих фондів, строки служби яких у багатьох галузях сягали 30-ти років, величезних понаднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей (неліквідів) у промисловості, матеріально-технічному забезпеченні і торгівлі наприкінці 80-х років відбувся спад виробництва і, як наслідок, скорочення обсягів вкладів в інвестиційну сферу.
• В сучасних умовах обмеженість в інвестиційних ресурсах стримує процес формування ринкової економіки в Україні. Результативність інвестування залежить від заходів, спрямованих на покращення інвестиційного клімату з тим, щоб зробити його сприятливим для вкладання коштів в українську економіку.
• Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі ринкові умови для розвитку інвестиційної сфери: здійснено перехід до управління інвестиціями на основі ринкових відносин; формується багатосекторна система капітального будівництва; ліквідовані будівельні міністерства; розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створення передумов зростання інвестицій - послаблення інфляції, забезпечення оптимальних відсотків за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.
• До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:
• - рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;
• - правове поле держави;
• - політична воля всіх гілок влади;
• - стан фінансово-кредитної системи;
• - статус іноземного інвестора;
• - інвестиційна активність населення.
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• 1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» N 1561-XII ( 1561-12 ) від 18.09.91.
• 2. Гринев В.Ф. Инвестиционный менеджмент: Учебн. пособ. -- К.: МАУП, 2000.
• 3. Дагаев А. Венчурный бизнес: управление в условиях кризиса // Проблемы окружающей среды и природных ресурсов. -- 2003. -- № 3.
• 4. Идрисов В.В. Финансовая математика в оценке эффективности инвестиционных проектов // Вестник НГФЕУ. -- 2001. -№7(18).
• 5. Кнорринг Г.М. и др. Справочная книга для проектирования электрического освещения. -Л.: Энергия, 1976. - 364 с.
• 6. Кравченко С.І. Обґрунтування умов фінансування інвестиційних рішень// Фінанси України.- 2002.- №2. - С. 124-129.
• 7. Кузнецов И.Е. и др. Охрана труда в текстильной промышленности. -К.; Техника, 1985. - 167 с.
• 8. Кузнєцова А.Я., Возняк Г.В. Деякі аспекти фінансування інвестиційно-інноваційних проектів за рахунок власних коштів підприємств // Актуальні проблеми економіки .- 2004.-- №7(37). - С. 42-52.
• 9. Методичні вказівки щодо визначення соціальної та економічної ефективності науково-дослідних робіт. -- К.: УКРІНТЕІ. - 24 с
• 10. Наукова та інвестиційна діяльність: Статистичний збірник. -- К., 2004.
• 11. Обритько Б. Експертна оцінка інноваційно-інвестиційних проектів (методичні рекомендації)// Фондовий рынок.- 2002.- №33.- С.2-25

12. Стадник В.В., Йохна М.А. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2006. - 464 с. (Альма-матер).

13. Ткачук К.II. и др. Безопасность труда в промышленности. -К.: Техника, 1982.- 231 с.