Гроші і кредитування

5

Вартість грошей. Особливості грошей, як загального товару

Суть грошей. За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші - це специфічний товар, що чає властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто е загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається насамперед їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виокремлення з безлічі товарів одного, найпридатнішого за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явиш носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали товарну природу грошей, суспільну роль яких виконували, так би мовити, за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їхнім походженням чи закріпленням їхньої суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їхнім місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так. золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного Існування - як звичайний товар : як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так І в міновій вартості.

Поряд із конкретною споживною вартістю - здатністю задовольняти певні потреби людини - золото набуло властивостей загальної споживчої вартості - здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність - якщо воно застосовується у першій своїй якості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва ця суперечність загострюється: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах. довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних якостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче.

Розв'язання цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знака. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару потрібні найменшою мірою, - у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грішми-знаками.

Дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці з золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того зміни суспільних потреб у грошах з усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки. тощо. Як наслідок вартість золота-грошей стає менш залежною від поточних змін видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота - товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота у ролі звичайного товару і грошей виявляються в обігу монет. Як відомо, від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте з обігу монети продовжували циркулювати у своїй попередній вартості, яка залишилася лише номінальною. У такій номінальній вартості зоні успішно функціонували як міра вартості і засіб обігу, тобто виконували основні функції, котрі й конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася за збереження протягом деякого часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися мірою вартості, що стяла ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Проте поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість золота може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не «наздогнати» або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк.

Форми грошей, що знаходяться в обігу. Повноцінні, паперові, кредитні, електронні, гроші обігу, їх походження та зміст

Упродовж століть постійно змінювалися форма і зміст грошей, сьогоднішній їхній стан не є завершальною фазою.

В обороті гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні мати певну форму, яка забезпечувала б їм довіру з боку суб'єктів ринку та створювала достатні зручності останнім. З розвитком ринкових відносин ускладнювалися вимоги до грошової форми з боку суб'єктів ринку. Відповідаючи на це, гроші змінювали свою форму, постійно вдосконалюючи її. У своїй еволюції гроші виступали у формі товарних (металевих), символічних (паперових), кредитних і кредитно-електронних грошей.

Товарні гроші. Як засіб обміну гроші вперше з'явилися в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності 'худоба, зерно, сіль, риба), і форма грошей тоді збігалася з формою (споживною вартістю) цих товарів. Як правило, загальним Еквівалентом тоді був найбільш ходовий і водночас найцінніший для регіонального ринку товар, який у будь-який час можна було поміняти на іншу споживну вартість. Згодом на роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.

У міру подальшого розширення і поглиблення товарно-грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші мають бути однорідними, портативними економічно подільними. здатними тривалий час зберігати свою вартість. Попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їхнє місце ринок стихійно вис ні метали серед яких було також срібло і золото.

Товарні гроші були майже повністю витіснені металевими зі срібла і золота. Ці гроші мали внутрішню вартість, тобто були цінними самі по собі. Тому не було потреби, щоб уряд гарантував їхню вартість. Кількість грошей регулювалася ринком через попит і пропозицію на золото чи срібло. Недоліком металевих грошей було те, що для видобування коштовних металів потрібні були чималі ресурси, які і без цього пули обмеженими.

Отже, настала епоха металевих грошей. Спершу металеві гроші виступали у формі злитків срібла або золота, а згодом у формі монети. Монета з'явилася з III ст. до н.е.. після закріплення ролі грошей за металами. Для використання грошового металу під час здійснення платежів йому надавали форму зливків. Форма зливків хоч і мала суттєві переваги порівняно з попередніми формами грошей, все-таки не була позбавлена істотних недоліків.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і. що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, а щоб не зважувати і не робити проби металу, найвідоміші купці ставили на зливках своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою і авторитетною особою і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети.

На початку існування монет суб'єкти ринку не завжди довіряли державному тавру і нерідко вимагали зважування монети. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найпоширенішими були круглі.

На території України за різних часів в обігу використовувалися такі монети: гривня, карбованець, шаг.

Гривня - це найстаріша шестикутна одиниця ваги (приблизно фунт), що правила й за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи пізніше 50 кун, на 50 резан і приблизно - І 100 векш чи вевериць. Однак реальна вартість цих менших від гривні грошових одиниць незрозуміла. Гривня була золотою і срібною, срібна - вдвічі важчою.

Карбованець з'явився у грошовому обігу княжої Русі у XIII ст. у вигляді зливка срібла. Від 1534 р. карбованець став одиницею грошової системи Росії і містив 68 г срібла. Карбованець поділявся на 100 копійок, або 200 шагів чи 400 півшагів. З кінця XVIII ст. вага срібла в одному карбованці дорівнювала 18 г. Після першої світової війни карбували срібні карбованці, а від 1924 р. лише частково срібні і щораз зі зменшеною його лігатурою (домішкою). З 1950 р. курс карбованця обчислювали відносно золота (0,222168 г), а з 1 січня 1961 р. його вартість збільшено до 0,987412 г.

Назву «карбованець» у сучасній Україні тлумачать як похідну від процесу карбування, тобто від утворення рельєфних зображень на поверхні медалей та монет.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний із виникненням білонної, чи розмінної, монети. Головна її відмінність полягає у тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Можливість функціонування в обігу білонної монети пояснюється тим, що номінальна вартість золотих монет може з певних причин відхилятися від реальної вартості. Як уже зазначалося, від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжують циркулювати у своїй номінальній вартості, успішно виконуючи основні функції. І це може продовжуватися доти, доки ціни на товари залишаються незмінними і зберігається довіра до держави як емітента монет.

Можливість відхилення номінальної вартості золотих монет від їх реальної вартості здавна помічена суб'єктами ринку і широко використовувалася в інтересах тих, хто карбував монети. На цій можливості базувалося карбування фальшивих монет приватними особами, відоме ще з давніх часів. Проте й держави нерідко випускали в обіг неповноцінні (фальшиві) монети з метою поліпшення фінансового становища своєї скарбниці чи в інтересах певних класів та окремих соціальних груп населення. Якраз заради цього всі держави з самого початку свого існування домагалися повної монополізації карбування монети.

Карбування поряд із повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу - вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Виготовлення монети зі звичайного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування її поряд із повноцінною монетою сприяло пошукам людством альтернативи грошам із власною субстанціональною вартістю.

Паперові (символічні) гроші. Епоха товарних (металевих) грошей вимостила шлях для паперових грошей. За змістом паперові гроші - це знаки справжніх золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг. Вони наділені примусовим курсом і замінюють товарні гроші в їхніх функціях засобів обігу і платежу. Паперові гроші не мають власної вартості. Історично вони з'явилися в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені з Китаї ще в XIII ст.

Поява символічних знаків повноцінних грошей, що запроваджувалися в обіг державою і спиралися на її авторитет, не була випадковою. Це цілком природний, прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний із розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошового обігу. Однак вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості та економічності.

Об'єктивна можливість і необхідність заміни справжніх грошей номінальними знаками вартості випливає із функції грошей «засіб обігу», в якій гроші є посередником в обміні товарів.

Нові якісні зміни в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Більшість країн Заходу припинили такий обмін у роки «великої депресії» 1929-1933 рр. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін ще зберігався у сфері міжнародних валютних відносин.

Коли припинився розмін банкнот на золото, паперові гроші залишилися в обігу тільки у своїй специфічній міновій вартості, що за змістом стала ірраціональною і визначається тим середовищем, у якому гроші функціонують. Тобто мінову вартість грошові знаки одержують безпосередньо в обігу і завдяки функціонуванню зберігають її на відповідному рівні, котрий визначається станом економіки, фінансів і кон'юнктурою ринку. Тут доречно нагадати вислів К.Маркса: золото обертається тому, що має цінність. паперові гроші мають цінність тому, що обертаються.

Саме на цій основі відбувається завершальний перехід від грошей-товарів до грошей-нетоварів, тобто до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалася у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. Отже, паперові гроші - це завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від товарної вартості грошей, а й від реальних потреб грошового обігу.

Паперові гроші - це не результат волі чи бажання держави, а об'єктивний продукт історичного розвитку товарно-грошових відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни справжніх грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови та розміри випуску їх в обіг доти, доки емісія грошей не перевищуватиме реальних потреб грошового обігу. Держава намагається підтримувати довіру (купівельну спроможність) до грошей методами монетарної політики, але не завжди їй це вдається.

Важливою ознакою паперових грошей є їх несталість та поступове знецінення, що зумовлено такими причинами: відсутністю власної вартості паперових грошей; недовірою до держави-емітента (мається на увазі політичний та соціально-економічний стан у країні); дефіцитом державного бюджету та ««збалансованістю платіжного балансу країни. Все це примушує державу випускати надмірну (яка не відповідає реальним потребам грошового обігу) кількість грошей для покриття державних витрат. Що призводить до зменшення мінової вартості всієї маси грошей і грошової одиниці зокрема.

Кредитні гроші. Сучасні паперові гроші належать до епохи грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, що функціонують значною мірою на безготівковій основі і поступово трансформуються в електронні гроші.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно, внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою.

За природою кредитні гроші також є знаками вартості, а за формою - паперовими, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший із цих законів, передбачає, що емісія грошей зберігає у собі умови їх зворотного припливу. Це пояснюється кредитним характером емісії грошей, їх випуск здійснюється через надання кредиту економічним суб'єктам на умовах їх повернення у визначений строк. Гроші повертаються з банк, коли одержувач банківського кредиту або платник за векселем, що перебуває в портфелі банку, погашає заборгованість. Отже, грошова маса (кількість грошей в обігу) являє собою результат взаємодії двох грошових потоків: один потік - випуск грошей через банки, де відбувається розподіл платіжних засобів між економічними суб'єктами, що мають потребу в грошах; другий потік - це повернення грошей у банки внаслідок погашення боргових зобов'язань.

Другий закон обігу кредитних грошей - «забезпеченість» емісії грошей. Умови цього закону передбачають таку систему кредитування, котра гарантувала б видачу позик у міру зростання потреб товарообороту в грошах і погашення кредиту - у разі їх зниження. Строк користування кредитом (а значить, строк перебування грошей в обігу) визначається його забезпеченням. З погляду заставного права банку забезпечення - це матеріальна гарантія повернення кредиту.

Кредитні гроші. Історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек, депозитні та електронні гроші.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя. Інакше кажучи. вексель - письмове боргове зобов'язання, що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка видала вексель (або її поручителя), здійснити платіж у визначений термін.

Вексель має низку специфічних ознак, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань: чітка встановлена форма, абстрактність і безспірність, конкретність строку платежу.

Векселі бувають двох видів - простий і переказний (тратта). Простий вексель виписується боржником на ім'я кредитора із зобов'язанням виплатити йому в зазначений строк указану суму. Використовується він рідко і тільки у внутрішній торгівлі.

Переказний вексель (тратту) виписує і підписує кредитор (трасант). Цей вексель є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб наказ кредитора - трасанта мав платіжну силу, боржник-трасат мусить підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом. Акцептант переказного векселя і векселедавець простого є головними вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений термін.

Векселі також поділяються на комерційні та фінансові. Комерційні векселі виникають на основі реальної торгової операції з продажу товарів у кредит. Такий вексель є знаком реальної вартості, що надійшла в обіг і забезпечує йому певну мінову вартість, з якою він сам здійснює обіг. Фінансові векселі виникають без реальних торгових операцій. Їх призначення - залучити в оборот додаткові грошові кошти через одержання позички. Якщо фінансові векселі виписуються на підставі взаємної домовленості двох осіб про обмін фінансовими векселями, вони називаються приятельськими. Казначейські векселі - це векселі, які виписує держава (казначейство) для покриття своїх витрат за рахунок продажу їх центральному банку.

Банкнота - в широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі її розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули чітко встановленої форми й абстрактності і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати за ними золота. Ця обставина дала змогу банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот. Непокриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія «класичної» банкноти.

Пластикові банкноти. Щоб захистити національну валюту від фальшивок, резервний банк Австралії випускає пластикові гроші. Вони непрозорі, мають невеличке віконце і складні оптичні пристрої, які значною мірою утруднюють їхню підробку. Австралійці вперше запровадили пластикові банкноти у 1988 р. Поступово всі банкноти країни стануть мастиковими. Ще одна перевага пластикових грошових знаків - їхня довговічність (у 8 разів вища порівняно з паперовими, близько 90% яких замінюється щороку) і можливість наступної утилізації для випуску виробів із пластмаси.

Цим нововведенням зацікавилися у багатьох країнах. Сьогодні Резервний банк Австралії одержує додатковий прибуток постачаючи банкноти великих номіналів до Кувейту, Сінгапуру та інших країн.

Чек - документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явникові (чекодержателеві).

Чек може бути:

- іменним - виписаним певній особі без права передавання;

- ордерним - виписаним на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити;

- пред'явницьким - без зазначення найменування одержувача: зазначена сума виплачується пред'явникові чека.

Акцептований чек - це чек, який має акцепт банку, що гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача. Призначення чека полягає в тому, що він слугує засобом одержання готівки в банку, засобом обігу й платежу і формою безготівкових розрахунків.

Коли чек безпосередньо здійснює обіг, виконуючи функції грошей, він не має жодних переваг перед банкнотою і навіть багато в чому поступається їй. Тому чек не набув широкого застосування, але як технічний засіб обслуговування обігу депозитних грошей (безготівкових розрахунків) має певні переваги перед іншими технічними засобами і в зв'язку з цим широко використовується в банківській практиці. У країнах із ринковою економікою розрахунки чеками - найпоширеніша форма безготівкових розрахунків.

Кредитна картка - це засіб платежу, що замінює готівку і чеки, а також дає власникові можливість отримати в банку короткострокову позичку. Вона застосовується у роздрібному товарному обороті та сфері послуг. Багато споживачів користуються дебетовими картками, зокрема для здійснення електронних переказів грошей з одного рахунку на інший. Наприклад, більшість працівників отримують заробітну плату за допомогою електронного переказування грошей із рахунку роботодавця на рахунок працюючого. У світовій практиці зараз використовуються «багатофункціональні» картки. Вони забезпечили доступ до автоматичних касових апаратів. Через них можна не тільки вкласти або зняти гроші готівкою з особистого рахунку, а й простежити за рухом та залишком коштів на рахунку. Такі картки дають змогу власникові здійснити платіж, замовити чекову книжку, віддати розпорядження про здійснення операцій на біржі тощо. Сьогодні картки з магнітною стрічкою замінюються на надійніші картки з мікросхемою.

Депозитні гроші - це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових вони не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках - «абстрактні гроші». На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі готівки, тобто через переказ або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб'єктів господарської діяльності.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли величезних розмірів. Здійснення - таких платежів з допомогою готівки призвело б до істотного збільшення готівкової маси в обігу, до зростання витрат на її друкування, створило б значні незручності для учасників платіжних операцій, погіршило б керованість грошового обороту тощо. Усіх цих недоліків позбавлені депозитні гроші.

Крім вказаних переваг, депозитні гроші мають і певні недоліки. Зокрема, ця форма грошей містить у собі певні незручності щодо здійснення платежів. Для виконання кожного платежу потрібно оформляти цілий пакет документів і подавати щоразу їх у банк, щоб відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо гостро ці недоліки виявляються у сфері роздрібного обороту, куди доступ традиційних депозитних грошей закритий. Тому життя обумовило появу нової форми грошей - електронної.

Електронні гроші - абстрактна (умовна) назва грошових коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг. За змістом - це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню у сфері безготівкових розрахунків найновіших комп'ютерів і сучасних систем зв'язку. За формою електронні гроші є різновидом депозитних грошей.

Основні компоненти системи функціонування електронних грошей - це електронні перекази, кредитні картки, дебетові картки, банківські автомати-касири тощо. Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що перебувають на банківських рахунках, але не заміняють їх. Справді, з допомогою електронних грошей здійснюється платіж, але такі гроші завжди функціонують у вигляді певних записів на рахунках у банках, тобто вважаються депозитними грішми.

Електронні гроші широко застосовуються а усіх розвинутих країнах. Банки України також багато уваги приділяють упровадженню нових банківських технологій, у тому числі введенню в обіг електронних грошей, магнітних карток для безготівкових розрахунків клієнтів за придбані ними товари та надані послуги. Банківське обслуговування платіжного обороту на електронній основі значно розширило сферу функціонування депозитних грошей, прискорило їх обіг, створило зручності для платників.

Таким чином, можемо зробити висновок, що в перспективі гроші існуватимуть без матеріальної субстанції (як «невидимі»), але термін «економіка без грошей» у принципі е неправильним.

Касові валютні операції

Види валютних операцій. На валютному ринку використовується два види операцій: касові та строкові. Касові операції здійснюються на умовах «спот» (spot). Операція «спот» - це угода на купівлю-продаж іноземної валюти на короткотерміновий період. Доставка валюти здійснюється після укладення угоди, але не пізніше ніж через два робочі дні. Відповідно до цього визначається й валютний курс (спот-курс) на момент укладення угоди, існують два спот-курси для валюти: курс попиту (bid rate) - курс, за яким клієнт може купити одну валюту за іншу і курс пропозиції (offer rate) - курс, за яким клієнт може продати одну валюту за іншу.

Другим видом валютних операцій є строкові або форвардні (forward), за якими суб'єкти ринку отримують право купити або продати валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладення угоди. Форвардна угода включає три основні елементи: зобов'язання купити або продати певну суму валюти за іншу: виконання угоди (дата доставки валюти) у визначений термін; фіксування валютного курсу в момент укладення угоди.

Валютні курси за форвардних операцій називають курсами «аутрайт». Вони можуть бути вищими або нижчими за спот-курси.