Вартість і оптимізація структури портфеля

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ КІБЕРНЕТИКИ

РЕФЕРАТ

на тему: «Вартість і оптимізація структури портфеля»

Виконав:

3. Емісійна політика підприємства

1. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу підприємства

Розвиток інвестиційної діяльності підприємства вимагає понад усе мобілізації і підвищення ефективності використання власних інвестиційних ресурсів, оскільки це забезпечує зростання його фінансової стійкості та рівня платоспроможності. Тому першочергова увага має бути приділена оцінці вартості залучуваного в інвестиційних цілях власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.

Оцінка вартості власного капіталу має низку особливостей, основними з яких є:

Ш необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки;

Ш оцінка вартості знову залучуваного власного капіталу носить імовірнісний, а отже, в значній мірі умовний характер;

Ш суми виплат власникам капіталу входять до вкладу оподатковуваного прибутку, що збільшує вартість власного прибутку в порівнянні із залученим;

Ш залучення власного капіталу пов'язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик;

Ш залучення власного капіталу не пов'язано, як правило, зі зворотним грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством незважаючи на більш високу його вартість.

З урахуванням цих особливостей розглянемо механізм оцінки й управління вартістю власного капіталу. Базові елементи такої оцінки й управління вартістю наведені на рис. 1.

Рис. 1. Система базових елементів оцінки та управління вартістю власного капіталу підприємства

1. Вартість функціонуючого власного капіталу має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підприємства. У процесі такої оцінки враховуються:

а) середня сума використовуваного власного капіталу в звітному періоді за балансовою вартістю. Розрахунок цього показника здійснюється за методом середньої хронологічної за низку внутрішніх звітних періодів;

б) середня сума використовуваного власного капіталу в поточній ринковій оцінці. Методика розрахунку цього показника ґрунтується на переоцінці чистих активів підприємства;

в) сума виплат власникам капіталу (у формі відсотків, дивідендів тощо) за рахунок чистого прибутку підприємства. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, встановлюючи розмір відсотків або дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілу чистого прибутку.

Власне вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою:

де - вартість функціонуючого капіталу в плановому періоді, %,

- вартість функціонуючого капіталу,

- плановий темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається як:

де - вартість функціонуючого капіталу,

- сума чистого прибутку, сплачена власникам підприємства у процесі його розподілу за звітний період,

- середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.

2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду оцінюється з урахуванням певних прогнозних розрахунків. Оскільки нерозподілений прибуток представляє собою ту капіталізовану його частину, яка буде використана у майбутньому періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на його суму виплати власникам, яким він належить.

З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку (СНП) прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства у плановому періоді:

Процес управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається передусім сферою її використання - інвестиційною діяльністю. Тому цілі управління цією частиною капіталу підпорядковані цілям інвестиційної політики підприємства і відповідно норма інвестиційного прибитку (внутрішня ставка доходності, IRR) завжди повинна співвідноситись із рівнем вартості нерозподіленого прибутку.

3. Вартість додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями і за простими акціями (або додатково залучуваними паями).

Вартість додатково залучуваного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, який за ними завчасно визначений:

де - вартість власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії привілейованих акцій,

- сума дивідендів, передбачених до сплати у відповідності до контрактних зобов'язань емітента,

- сума власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії привілейованих акцій,

- витрати з емісії акцій, виражені десятковим дробом у відношенні до суми емісії.

Розрахунок вартості додаткового капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій (додаткових паїв), здійснюється за наступною формулою:

де - вартість власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій,

кількість додатково емітованих акцій,

- сума дивідендів, сплачених на одну просту акцію у звітному періоді, %,

- планований темп сплати дивідендів,

- сума власного капіталу, залучуваного за рахунок емісії простих акцій,

- витрати з емісії акцій, виражені десятковим дробом у відношенні до суми емісії.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів власного капіталу й питомої ваги кожного з цих елементів у загальній сумі його залучення може бути розрахований показник середньозваженої вартості власних інвестиційних ресурсів підприємства.

2. Дивідендна політика підприємства

Таблиця 1. Основні типи дивідендної політики акціонерного товариства

З урахуванням розглянутих принципів дивідендна політика акціонерного товариства формується за наступними основними етапами (рис. 2).

Важливим етапом формування дивідендної політики є вибір форм сплати дивідендів. Основними з таких форм є:

1. Сплата дивідендів готівковим грошима (чеками). Це найбільш проста і розповсюджена форма здійснення дивідендних виплат.

2. Сплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знов емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона представляє інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на зростання капіталу в майбутньому періоді.

3. Автоматичне реінвестування. Ця форма сплати надає акціонерам право індивідуального вибору - отримати дивіденди готівкою, або реінвестувати їх у додаткові акції (у цьому випадку акціонер укладає з компанією або обслуговуючою її брокерською конторою відповідну угоду).

4. Викуп акцій компанією. Розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, у відповідності до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій, що вільно обертаються. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів.

Рис. 2. Послідовність формування дивідендної політики

Для оцінки ефективності дивідендної політики акціонерного товариства використовують наступні показники:

а) коефіцієнт дивідендних виплат:

де - фонд дивідендних виплат, сформований у відповідності до обраного типу дивідендної політики,

кількість додатково емітованих акцій,

- сума чистого прибутку акціонерного товариства,

- сума дивідендів, що сплачуються на одну акцію,

- сума чистого прибутку, що приходиться на одну акцію.

б) коефіцієнт співвідношення ціни і доходу по акції:

де - ринкова ціна однієї акції.

3. Емісійна політика підприємства

Емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, які виходять за рамки інвестиційного менеджменту. Тому, розглядаючи питання емісійної політики підприємства як форми залучення власних інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел, ми введемо низку обмежень.

Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складних і дорого коштуючим процесом. Тому до даного джерела формування власних інвестиційних ресурсів слід прибігати лише у вкрай обмежених випадках. З позицій інвестиційного менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних інвестиційних ресурсів у мінімально можливі строки.

З урахуванням сформульованої мети емісійна політика підприємства представляє собою частину загальної політики формування власних інвестиційних ресурсів, що заклечається у забезпечені залучення необхідного їх обсягу за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій. Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи (рис. 5).

Рис. 5. Основні етапи формування емісійної політики підприємства при збільшенні акціонерного капіталу

Емісія цінних паперів - це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов'язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов'язань згідно із законодавством.

Розміщення цінних паперів - це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод.

Розміщення звичайно має форму передплати - закритої або відкритої. Закрита передплата - розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата - розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод.

Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на Загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту - для відстеження руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору - для гарантії одержання доходу; державі - для контролю й регулювання; посередникам - для якісного виконання послуг, які вони надають. Процес первинного розміщення складається з кількох етапів, які можуть різнитися для різних видів та умов випуску цінних паперів. Ці етапи:

Ш прийняття емітентом рішення про випуск цінних паперів;

Ш реєстрація інформації про випуск цінних паперів та організація передплати на цінні папери (відкрите розміщення) або оформлення розміщення цінних паперів серед конкретних осіб (закрите розміщення);

Ш підбивання підсумків передплати або розміщення цінних паперів;

Ш реєстрація випуску цінних паперів;

Ш видача цінних паперів власникам та (або) реєстрація власника в системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента.

Акції випускаються однакової номінальної вартості у розмірі статутного фонду акціонерного товариства або всієї вартості майна державного підприємства. Рішення про випуск акцій приймається:

Ш при організації нового акціонерного товариства чи реорганізації старого підприємства в акціонерне товариство, у тому числі через приватизацію;

Ш у разі додаткових випусків акцій акціонерним товариством.

Акціонерне товариство може випускати додаткові емісії, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені не нижче їхньої номінальної вартості. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього випуску усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску вважають недійсними.

Цінні папери можуть пропонуватись для закритого та відкритого розміщення. При відкритому розміщенні коло власників обмежується тільки кількістю цінних паперів і заздалегідь визначити, хто їх придбає, неможливо.

При закритому розміщення цінні папери розповсюджуються у наперед визначеному колі юридичних та фізичних осіб. Як правило, це засновники акціонерного товариства. Процеси закритого та відкритого розміщення мають певні особливості. При закритому розміщенні відкрита передплата на цінні папери не проводиться, склад майбутніх власників визначається в момент прийняття рішення про випуск цінних паперів.

Список використаних джерел

1. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. - К.: Эльга-Н, Ника-Центр. - Т.2. - 2001. - 512 с. (Раздел 6, Глава 16, с. 172-266)

2. Дудяк Р.П., Бугіль С.Я. Організація біржової діяльності: основи теорії і практикум: Навчальний посібник. 2-ге видання, доповнене. - Львів: “Новий світ-2000”, “Магнолія плюс”. - 2003. - 360 с. (Тема 11, с. 194-228)

3. Бланк И.А. Управление капиталом: Учебный курс. - К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. - 576 с. (Раздел 2, Глава 5, с. 197-242)

4. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 316 с.