Бюджетний дефіцит та державний борг

38

План

Вступ

1. Бюджет і його сутність

2. Прибутки бюджету

3. Витрати бюджету

4. Бюджетний дефіцит

5. Державний борг. Обслуговування та управління

6. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв'язання

Висновки

Література

Вступ

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

Проблема державного боргу та бюджетного дефіциту існувала з появою такої організації, як держава та початком виникнення грошових відносин у суспільстві. Ця проблема вивчалася вченими різних періодів і є досить добре вивченою, хоча деякі аспекти залишаються бути вивченими лише теоретично, а не практично. Існує ще безліч неточностей, які економічна наука повинна підтвердити або спростувати. Цю проблему розглядали такі відомі економісти, як А.Сміт у своїй праці „Дослідження про природу і причини багатства народів", Д.Рікардо, Ж.-Б. Сей, Т. Мальту, Ф. Модільяні та інші. Особливо цікавим питання про державний борг та бюджетний дефіцит для економічної теорії стало в XX столітті після світових війн, коли необхідно було нагальне вирішувати питання стимулювання ековомічного росту. Також над бюджетною проблематикою працювали і плідно працюють багато економістів, науковців. Вагомий внесок у розроблення питань бюджетної політики й методів збалансування державного бюджету зробили О.Д. Василик, А.О. Єпі-фанов, Ю.В. Пасічник, І.В. Сало, СІ. Юрій. Щодо аналізу явища бюджетного дефіциту, актуальними є статті Т. Бурлай, І. Дьяконової, Н. Радіної, І. Радіонової, радника з економічних питань Центру політичних досліджень "Нова хвиля" Л. Виткович, аналітичні публікації Н. Яценко. Заслуговують на увагу матеріали І.Я. Чугунова, Р.В. Луценко, О.А. Самошкіної стосовно підсумків виконання бюджетів України.

Проблема державного боргу та бюджетного дефіциту є актуальною не тільки для України, так як в усьому світі налічується близько 240 держав і лише 8-10 країн, які мають бездефіцитний бюджет.

Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році і відповідно розривом усіх економічних зв'язків, які існували у колишньому СРСР, економіка України почала занепадати, і українські вчені також почали приділяти увагу йому питанню. Для врегулювання економіки та забезпечення економічного зростання країни Україна набрала кредитів у іноземних кредиторів, а кредити необхідно повертати. І повертати їх буде наступне покоління. Якщо ми хочемо жити і працювати в розвинутій державі, якщо ми хочемо жити в Україні в добробуті, то необхідно цікавитися проблемами економіки України. Адже саме ми її майбутнє.

Для мене метою написання цієї роботи було дізнатися більше про бюджетний дефіцит і дослідити цю тему.

До стагнації та гальмування економіки країни призводить дефіцит бюджету. Виходячи з усього цього, я поставив собі за мету виконати такі завдання в цьому рефераті:

- Розкрити поняття бюджетного дефіциту, його види, причини його виникнення

- Охарактеризувати особливості дефіциту бюджету України .

- З'ясувати сутність та види державного боргу.

- Показати взаємозв'язок між державним боргом і бюджетним дефіцитом, їхній вплив на національну економіку

- Виділити найефективніші шляхи погашення боргу та ліквідації бюджетного дефіциту.

досліджував умови функціонування дефіциту бюджету України, аналізує його наповнення певними видами податкових вилучень.

обґрунтовував необхідність контролю за цим економічним явищем.

Навів низку питань, вирішення яких дасть змогу розв'язати проблему дефіцитності бюджетів.

1. Бюджет і його сутність

Бюджет держави є основною складовою його фінансової системи. На практиці бюджет держави, а точніше його структура залежить від форми державного устрою. Якщо держава є унітарною (як Україна), то бюджет складається з державного і місцевих бюджетів, якщо це федерація, то в цей список включаються бюджети суб'єктів федерації. Бюджетна система України складається із загальнодержавного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Згідно з пунктом 4 статті 85 Конституції України, право затвердження Державного бюджету України і внесення в нього змін, а також контролю за його виконанням належить Верховній Раді України. Крім того, повинна забезпечуватися гласність при складанні і впровадженні бюджету. Статтею 96 Конституції України передбачається, що Державний бюджет затверджується щорічно на період з 1 січня по 31 грудня.

По суті справи бюджет являє собою систему, за допомогою якої відбувається перерозподіл національного прибутку для задоволення загальнодержавних потреб. До числа таких можна віднести утримання державного апарату, соціальну сферу, підтримку деяких галузей господарства і інші.

Державний бюджет є по суті основним фінансовим планом держави, який визначає його прибутки і витрати. Через нього перерозподіляється приблизно половина національного прибутку.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, треба зазначити, що він відображає реальні виробничі відносини і концентрує рушення грошової маси. Він є як би вимірником, через який забезпечується контроль за станом виробництва загалом.

Бюджетна система грає вельми важливу роль. Це фактично сукупність всіх бюджетів, заснована на економічних відносинах і правових нормах. Для визначення єдиної бюджетної політики держави самостійні бюджети нижче стоячого рівня включаються до статистичного зведеного бюджету регіонів, району, міста, області, республіки загалом. Такий зведений бюджет називається консолідованим. Для консолідованого бюджету існують декілька принципів. До їх числа зокрема відносяться принцип повноти, принцип гласності. Крім того, бюджет повинен бути реальним і коли його підписує Президент України, він приймає статус закону і його виконання стає обов'язковим для всіх учасників бюджетного процесу.

На зміст і роль бюджету впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. До об'єктивних чинників відносяться:

* рівень розвитку продуктивних сил;

* економічний потенціал країни;

* характер виробничих відносин;

* економічні, природні і соціальні особливості.

До суб'єктивних чинників відносять:

* тип держави;

* політика уряду в конкретному періоді;

* висунені урядом пріоритети розвитку;

* рівень економічної фінансової науки.

2. Прибутки бюджету

Будь-який бюджет складається з прибуткової і витратної частини.

Прибутки бюджету утворюються в основному за рахунок податків і інших обов'язкових платежів, які встановлені законодавством.

Отже, що ж являють собою статті прибутку? Давайте розглянемо це питання відносно України. Загальна прибуткова частина бюджету України на рік становить 106 135 385,4 тис. гривень (106,1 млрд. грн.). [1,4]

Прибутки Державного бюджету України формуються за рахунок:

* податку на додану вартість;

* акцизного збору;

* податку на прибуток підприємств всіх форм власності;

* прибуткового податку з громадян;

* надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

* внесків до Пенсійного фонду;

* внесків до фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

* внесків до фонду соціального захисту населення;

* внесків до фонду зайнятості населення і в інші фонди;

* надходження від внутрішніх позик;

* перевищення прибутків над витратами Національного банку України;

* повернення державних коштів (процентів по державних позиках і кредитах)

* оплати за спеціальне використання природних ресурсів;

* інших прибутків.

Таким чином, можна зробити висновок, що в основному прибутки формуються за рахунок збору податків. Але не треба забувати, що бюджет формується за участю всіх його складових, тобто свій внесок вносять місцеві бюджети. У їх прибутки, згідно із законодавством, зараховують:

* податок на прибуток підприємств;

* прибутковий податок з громадян, в розмірах, встановлених радою народних депутатів;

* плата за землю;

* податок на нерухоме майно громадян;

* місцеві податки і збори;

* частина прибутків від приватизації державного майна;

* надходження від оренди цільових майнових комплексів;

* відрахування і дотації, отримані з бюджету вищого рівня;

* інші надходження

Висновок може бути таким: в економіці легше формувати надходження до бюджету за рахунок непрямих податків, чим за рахунок прямих. Адже саме в ті роки, коли частка прямих податків збільшувалася, мало місце саме велике падіння реальних прибутків бюджету. Так в 1994 році при зростанні частки прямих податків на 5,5% сталося скорочення реальних надходжень на 26,4%. а в 1995 році, відповідно, - на 1,4% і на 24,0%.

Необхідно зазначити, що прибутки є одним з основних напрямів, виходячи з якого і формується державний бюджет. І, загалом, те саме недотримання прибутків, що прогнозуються, приводить до невиконання прийнятого і затвердженого бюджету. Так в 1997 році планувалася прибуткова частина в розмірі 21,66 млрд. гривень, а фактичні надходження становили 15,689 млрд. гривень або 72,4%. Цифри, що і говорити, вражають. Однією з основних проблем є проблема зборів податків. Не для кого не секрет що податкова система України вельми недосконала, внаслідок чого багато які платники податків прагнуть приховати свої прибутки від держави. Можна виділити три основні причини, по яких люди і підприємства не платять податки. По-перше, сюди можна віднести недоброчесність деяких суб'єктів які просто не хочуть платити податки в принципі. По-друге, діяльність деяких суб'єктів межує з криміналом (торгівля зброєю, наркотиками). Звичайно, важко собі представити, щоб хтось з них прагнув платити податки, якби, раптом, таке сталося, то «добросовісний платник» вмить виявився б за ґратами. І, нарешті, третя причина просто банальна і стосується саме безпосередню податкової політики держави: держава за допомогою своєї жорсткої політики змушує громадян приховувати свої і без того нечисленні прибутки. Ця ситуація нагадує задушення курки, несучої золоті яйця і поліпшення ситуації поки не видно.

Крім т того, серед причин недоотримання прибутків є і прорахунки самої держави. Сюди можна віднести і неповернені кредити, і невдалі операції на зовнішньому ринку (якими український уряд грішить уже дуже часто).

Ситуація з бюджетом в цей час на Україні дуже важка. Структура народного господарства, по суті, деформована, якісні показники виробництва не дивлячись ні на що продовжують якщо не падати, то, принаймні, залишатися на колишньому рівні, зростає матеріальна і вартісна незбалансованість. А постійно зростаючі витрати при вирішенні соціальних проблем призвели до зростання дефіциту прибутків всіх рівнів.

У ситуації, що склалася більшість економістів пропонують при плануванні бюджетів вийти з існуючих реалій і враховувати такі моменти:

* періодично виникаючі підвищення цін (криза, що недавно

почалася найяскравіше підтвердження необхідності обліку даного чинника);

* економічна криза і інфляція (адже не секрет, що Україна

все ще не вибралася з кризи, пов'язаної з розпадом СРСР і переходом до ринкової економіки, а інфляція хоч і сповільнила свої темпи, але все ще представляє реальну загрозу);

* криза неплатежів, що вразила нашу фінансову систему (звідси можна виділити ще одну причину недоотримання прибутків розрахунки проводяться за допомогою бартеру, хоч потрібно помітити, що останнім часом наш президент веде з ними дуже запеклу війну). [6,19]

Прибутки є важливою складовою бюджету, але його другою основною частиною є витратна частина, яку ми розглянемо в наступному розділі.

3. Витрати бюджету

Розвиток держави неможливий без утворення необхідних умов для підтримки невиробничої сфери і розвитку виробництва, соціально- культурних установ, органів управління і державної влади, оборони і інших. Однак всі ці установи і органи вимагають для нормальної життєдіяльності постійно фінансуватися. Саме для цих цілей і існує в державному бюджеті стаття витрат.

Що ж входить до складу витратної частини бюджету? До витрат Державного бюджету відносять:

* фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримки і підвищення життєвого рівня народу, а також заходів щоодо соціального захисту населення;

* фінансування що проводяться державними установами і організаціями заходів в сфері утворення, культури, науки, охорони і здоров'я, фізичної культури і спорту, молодіжної політики, соціального забезпечення, які мають загальнодержавне значення;

* фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних робіт, проектно-пошукових І інших робіт, які здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

* фінансування оборони;

* фінансування охорони навколишнього середовища;

* зміст правоохоронних і митних органів, податкової служби, служби захисту прав споживачів і контрольно-ревізійної служби;

* зміст органів законодавчої, виконавчої, судової влади і прокуратури;

* здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

* дотації, які передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів;

* виплати всіх видів пенсій, витрат, направленої на захист громадян потерпілих від Чорнобильської катастрофи, виплати посібників по безробіттю, витрати на професійне перенавчання звільнених працівників і незайнятого населення і на заходи по створенню додаткових робочих місць;

* утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

* обслуговування зовнішнього і внутрішнього державного боргу і їх повернення;

* інші заходи, які фінансуються з бюджету згідно із законодавством.

У бюджеті передбачається резервний фонд в розмірі до 2-х відсотків від обєму витрат Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат в народному господарстві, соціально-культурних заходів і інших, які не були передбачені при складанні бюджету.

Регулювання бюджетних витрат виражається в цільовому напрямі бюджетних коштів. Самим важливим принципом планування бюджетних

витрат є те, що необхідно дотримуватися пропозицій розподілу коштів, виходячи з реальної потреби в них. Витрати бюджету на наступний рік плануються з урахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік. Це дає можливість обґрунтувати збільшення або зменшення витрат на ту або іншу галузь. Однак потрібно помітити, що інший раз обґрунтування хоч на цифрах і є вірним, але на практиці воно далеке від дійсності. Як приклад можна розглянути ситуацію, що склалася в охороні здоров'я. Як ні дивно статичні дані свідчать про зменшення числа хворих з року в рік, про зменшення числа людей, що звернулися за медичною допомогою. На основі цих даних йде скорочення фінансування охорони здоров'я. Але на практиці справа йде з точністю до навпаки: число хворих збільшується, але люди не звертаються за медичною допомогою через те, що медицина знаходиться в плачевному стані і не може забезпечити нормального лікування.

Взагалі ж потрібно зазначити, що саме витратна частина бюджету є зручним засобом для його балансування. Найбільш простим способом є урізування фінансування в якій-небудь галузі. Наслідки даного явища ми вже неодноразово випробовували на власному досвіді, коли скорочувалося фінансування галузей утворення, культури і згаданої вище охорони здоров'я.

Однак витрати можуть впливати і в протилежному напрямі, а саме іноді витрати можуть перевищувати заплановані норми. Це може відбуватися внаслідок різних причин. Наприклад, якщо трапляється яке масштабне стихійне лихо, то заходи щодо його ліквідації спричиняють за собою колосальні витрати, покрити які резервний фонд просто не в змозі. Іншим прикладом може бути війна. Війни завжди наносили людству гігантську утрату в людських втратах, так і у втратах матеріальних. Витрати на оборону не в змозі передбачити втрати, пов'язані з початком реальних військових дій на території країни.

Витратна частина бюджету України на 2005 рік становить114 080 879,4тис. гривень (114,1 млрд. грн.).

Хотілося б зазначити, що з кожним роком в Україні все продовжується тенденція до скорочення фінансування тієї або іншої бюджетної галузі. Взагалі хотілося б підкреслити, що витрати є могутнім важелем для впливу на різні сфери діяльності. При збільшенні фінансування якоїсь галузі підвищується вірогідність її процвітання і навпаки.

4. Бюджетний дефіцит

Бюджетний дефіцит являє собою різницю між витратами і прибутками держави. На основі цього визначення за допомогою нехитрих обчислень можна визначити розмір бюджетного дефіциту. На 2005 рік установлено граничний розмір дефіциту Державного бюджету України у сумі 7 053 336тис.грн (7млрд.грн.). [1,4]

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як науковій літературі, так і в практичній діяльності.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку,законами зростання вартості, з другого - законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції - то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб за допомогою фінансового механізму обома формами бюджетний дефіцит ефективно адаптуватися до тенденцій зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Застосування такої політики дасть змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошових ресурсів планувати прийнятний розмір бюджетного дефіциту.

Дефіцит держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів, кризу державних фінансів, грошової системи, обмеження кредитних ресурсів, зростання диференціацій в доходах (зокрема поглиблення бідності найменш забезпечених верств населення, які, як правило мають облігацій), податків (необхідних для сплати заборгованості. відсоткової ставки, послаблює стимули до праці, підриває впевненість у майбутньому.

Основними причинами дефіциту держбюджету є:

- падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

- зменшення приросту національного доходу;

- зменшення акцизних податків, які надходять в держбюджет;

- збільшення бюджетних витрат;

- непослідовна фінансово-економічна політика; недосконалість свого законодавства;

деформована структура економіки, що не забезпечує надходження необхідного обсягу фінансових ресурсів у Держаний і місцеві бюджети.

- надмірні витрати на забезпечення державного управління: на утримання управлінського персоналу, армії, органів правопорядку.

- неефективне здійснення соціальних витрат: на підтримку малозабезпечених прошарків населення, охорону здоров'я, культуру, освіту.

- надзвичайні події (війни, епідемії, стихійні лиха тощо), що потребує використання великих грошових затрат, а звичайних резервів для цього не вистачає.

- здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому зможе забезпечити приріст валового внутрішнього продукту і національного доходу, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівні життя населення.

- нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію у державі. [11,5]

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету - це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

Стаття 15 Бюджетного кодексу України визначає такі джерела йч і псування дефіциту бюджету:

1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування із дотриманням умов, визначених цим Кодексом.

2. Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

3. Міністр фінансів України з урахуванням вимог частини другої цієї статті з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

4. Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.

5. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про Державний бюджет України на таку мету. Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

6. Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Сюди відносяться:

* зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

* зниження воєнних витрат;

* зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

* заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу. [7,83]

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

* загальний дефіцит бюджету, який називають також "фактичним" і "касовим", утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

* зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

* внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит "мінус" зовнішній дефіцит;

* операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

* первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

* поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

* фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

* трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії може розвиватися неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Так, в 1996 році 25% дефіциту визначали фінансування за рахунок емісійних кредитів НБУ. В 1994 ця позиція становила майже половину, а в 1995 - 67 відсотків. Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов'язань. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов'язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту - зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик. [4,32]

5. Державний борг. Обслуговування та управління

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов'язаний з явищем державного боргу, що виникає в наслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу. Державний борг - це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків.

Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

- циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;

- вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Управління державним боргом розглядається у вузькому і широкому розумінні.

Під управлінням у широкому розумінні вважається формування одного з напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з його діяльністю в якості позичальника, кредитора, гаранта. Управління державним боргом входить у компетенцію державних органів влади і управління. Саме вони визначають загальний обсяг бюджетного дефіциту, і, отже, обсяг позик, необхідний для фінансування, основні напрямки й цілі впливу на грошовий обіг, кредит, виробництво, зайнятість, можливість і доцільність здійснення різних загальнодержавних програм.

Під управлінням державним боргом у вузькому розумінні вважається сукупність дій, зв'язаних із підготовкою до випуску і розміщенням довгострокових зобов'язань держави, регулюванням ринку державних цінних паперів, обслуговуванням і погашенням державного боргу, наданням кредитів і гарантій.

У процесі управління державним боргом вирішуються наступні завдання:

* Мінімізація вартості боргу для позичальника;

* Недопущення переповнення ринку позиковими зобов'язаннями держави і різкого коливання їх курсу.

Методи управління державним боргом:

1. Конверсія державного боргу: зміна прибутковості позики, при цьому держава зменшує розмір відсотків, що сплачується позиках. Технічно можливими є наступні варіанти конверсії зовнішнього боргу:

а. обмін „боргу на борг" - держава-позичальник обмінює свої власні борги на борги інших держав перед ним. Наприклад, країни „третього світу" заборгували Росії, як правонаступнику СРСР, біля 150 млрд. доларів, Росія використовувала ці кошти для сплати своїх власних боргів перед розвинутими країнами.

б. Обмін „боргу на експорт". Борги покриваються за рахунок експорту машинно-технічної продукції й інших готових товарів.

в. Обмін „боргу на власність". Як власність розглядаються: земля , нерухомість, пакети акцій підприємств.

г. Обмін „боргу на національну валюту", називається „боргом для розвитку". Інтерес кредиторів до таких операцій зріс, хоча і залишається помірним, оскільки такі умови фактично є добродійною допомогою на розвиток економіки боржника. Кошти від такої конверсії переважно спрямовуються або на освіту, або на охорону здоров'я, або на охорону природи та збереження біорозмаїття.

2. Консолідація державного боргу: збільшення термінів дії випущених позик, може проводитися одночасно з конверсією.

3. Уніфікація позик: об'єднання декількох позик в одну, в цьому випадку облігації раніше випущених державних позик, обмінюються на облігації нової позики.

4. Відстрочка погашення позики: здійснюється в період, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.

5. Обмін облігацій державної позики по регресійних співвідношеннях, у цьому випадку певна кількість раніше випущених облігацій позики дорівнюється до однієї знову випущеної облігації державної позики.

6. Анулювання боргових зобов'язань держави; це бумовлюється фінансовою нездатністю держави сплатити свої зобов'язання у зв'язку з несприятливою економічною ситуацією або політичними мотивами. [2,82]

Поряд із поняття управління державного боргу існує ще й обслуговування державного боргу, оскільки боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

- Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

* відношення боргу до ВВП;

* відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Відносна величина державного боргу ("борг / ВВП") залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економші можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься. [8,17]

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем "у пожежному порядку".

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни. [3,15]

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і і неви важена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. На 2005 рік установлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України у сумі 18 256 787,8 тис. грн. (18,3 млрд. грн.) та в сумі 1 133 911,9 тис. дол. США (1,1 млрд. дол. США), граничний розмір державного зовнішнього боргу України - в сумі, еквівалентній 8317 131,1 тис. дол. США.( 8,3 млрд. дол. США). [1,4]

Міністерство фінансів України щороку публікує в загальнодоступному виданні відомості про державний внутрішній борг України.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджегу України на наступний рік.

Виплата процентів, виграшів, коштів з погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу.

При обслуговуванні зовнішнього та внутрішнього боргу визначається коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах.

Коб.зовн.боргу = *100%

Прийнято вважати, що коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу не повинен перевищувати значення 25%.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення і виплати доходу за ними у вигляді процентів та в іншій формі. Для фінансування витрат з розм іщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов'язань України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50%, одержані від приватизації майна державних підприємств. [12,65]

Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем і аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу України з боргової кризи є:

* припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;

* застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань (на рівні 1,7% ВВП);

* досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП;

* скорочення імпорту споживчих товарів шляхом і удосконалення тарифного регулювання;

* посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів припинення втечі капіталів за кордон;

* укладання з кредиторами угод про реструктуризацію ! заборгованості на умовах зниження боргового навантаження, а також конверсії боргових зобов'язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки. [5,27]

Ліквідація ринку ОВДП, припинення обслуговування державних облігацій, придбаних НБУ, та застосування помірної грошової емісії для часткового погашення боргових зобов'язань значно допоможуть зняти гостроту боргової проблеми в наступні роки. Також варто перейти від практики розміщення ОВДП до здійснення грошової емісії для підтримки бюджету.

На користь даної пропозиції свідчать і такі факти:

* вже на сьогодні зовнішній борг держави є надмірним, а мізерні обсяги позичкового капіталу не дозволяють залучати кошти на внутрішньому фінансовому ринку за розумними ставками; держава змушена звернутися до емісійного доходу: на даний момент інші джерела є або недостатніми, або ж повністю вичерпаними;

* в Україні переважає інфляція витрат, а не попиту; за таких умов випуск в обіг нових грошей у розмірі збільшення попиту на них, породжуваного зростанням номінальних обсягів товарообігу, як правило, не має інфляційних наслідків; крім того, при активізації структурних реформ та нормалізації платіжно-розрахункових відносин попит на гроші має зрости під впливом витіснення грошових сурогатів і бартеру;

* у нас, на відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, первинна емісія здійснюється у великих обсягах (за 9 місяців 1999 р. нетто-емісія становила 3,89 млрд. грн.), але емісійного доходу держава при цьому не одержує.

Очевидно, що держава повинна скористатися своїм законним правом на емісійний доход. З огляду на це, нагальних змін потребує механізм направлення емітованих коштів: вони мають надходити переважно до бюджету у формі безпроцентних кредитів. Застосування прямих кредитів Національного банку значно розвантажить видаткову частину державного бюджету. Крім того, варто зазначити, що емісія для підтримки бюджету має переваги над іншими видами емісій, оскільки в даному випадку кошти надходять до реального сектора економіки і малозабезпечених верств населення, а не потрапляють на спекулятивні ринки.

Доцільність пропозиції щодо застосування грошової емісії для розв'язання нагальних проблем суспільства підтверджується міжнародним досвідом.

Для уникнення інфляційних наслідків при здійсненні грошової емісії необхідно створити чіткий механізм її каналізування. Через систему інвестиційних рахунків емітовані кошти мають направлятися виключно на фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, передбачених у бюджеті. Якщо ці кошти не потраплять на валютний або споживчий ринки, то такі заходи сприятимуть повнішому завантаженню підприємств-виробників інвестиційних проектів, а зростання цін не відбудеться. І навіть якщо емісія пройде інфляційне найнебезпечнішим каналом - виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ і соціальної допомоги, то все одно виробники товарів повсякденного попиту, виробничі фактори яких зайнято не повністю, відреагують, у першу чергу, розширенням виробництва, а не підняттям цін.

Розв'язання боргової проблеми сприятиме також припинення обслуговування ОВДП, придбаних Національним банком.

З метою зменшення обсягів імпорту необхідно посилити тарифне регулювання некритичного імпорту і терміново розпочати реалізацію програми енергозбереження. Для економії валютних коштів і стимулювання розвитку вітчизняного виробництва доцільно переглянута ставки ввізного мита на товари, вироблювані в Україні.

Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталів їа кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими каналами: переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів; неповернення до країни експортної валютної виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті тощо. За експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за кордон 3-5 млрд. дол.

Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення і зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує часткудоходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб - перевести капітали за кордон, а комерційних банків - заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Спираючись на міжнародний договір і відстоюючи власні національні інтереси, Україна повинна також залучити механізми активного управління зовнішнім боргом, започаткувавши обмін боргових зобов'язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за гроші.

Для врегулювання боргових проблем країн, переобтяжених зовнішнім боргом, світовою практикою напрацьовано багато схем, які передбачають зменшення боргового тягаря: до вартості боргових зобов'язань застосовуються спеціальні знижки, що враховують котирування цінних паперів на вторинному ринку. Такий підхід дає переваги для обох сторін: держава-боржниця викуповує свій борг із знижкою, а кредитор одержує матеріальні або фінансові активи, вартість яких перевищує ринкову вартість боргових зобов'язань.

Одним з методів зниження боргового навантаження є вакуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.

У цілому застосування пропонованих методів зниження боргового навантаження сприятиме обмеженню боргової залежності української економіки, що, у свою чергу зумовить оздоровлення соціально-економічної ситуації в державі.

6. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи іі розв'язання

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

Над бюджетною проблематикою працювали і плідно працюють багато економістів, науковців. Вагомий внесок у розроблення питань бюджетної політики й методів збалансування державного бюджету зробили О.Д. Василик, А.О. Єпі-фанов, Ю.В. Пасічник, І.В. Сало, СІ. Юрій. Щодо аналізу явища бюджетного дефіциту, актуальними є статті Т. Бурлай, І. Дьяконової, Н. Радіної, І. Радіоно-вої, радника з економічних питань Центру політичних досліджень "Нова хвиля" Л. Виткович, аналітичні публікації Н. Яценко. Заслуговують на увагу матеріали І.Я. Чугунова, Р.В. Луценко, О.А. Самошкіної стосовно підсумків виконання бюджетів України.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з другого -- законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції -- то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту полягає в тому, щоб за допомогою фінансового механізму обома формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Застосування такої політики дасть змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошових ресурсів планувати прийнятний розмір дефіциту бюджету.

Дефіцитність бюджету пов'язана з деякими видами податкових вилучень у державі: тому реформування податкової системи має базуватися на принципі фіскальної достатності, тобто формування дохідної частини бюджету на рівні, достатньому для здійснення державних функцій, а також на принципах обов'язковості й рівномірної завантаженості при сплаті податків, недопущення проявів дискримінації окремих платників. Неприпустиме масове надання податкових пільг окремим суб'єктам підприємницької діяльності.

Проблема полягає в тім, що, по-перше, галузеві пільги є одним з основних інструментів державного регулювання розвитку економіки. По друге, -- вони найменш ефективні, оскільки їхня результативність залежить від правильного визначення пріоритетних галузей. Аналіз оподаткування в історичній ретроспективі підтверджує таку закономірність: справляння податків за досить високими ставками супроводжується наданням різноманітних пільг, тоді як зниження податкових ставок у процесі податкових реформ -- розширенням податкової бази за рахунок скасування ряду пільг.[13, ]

Існує і проблема ПДВ, що накопичувалася з 1997 року. Якщо не поліпшити адміністрування цього податку, то надалі співвідношення між отриманими від нього і повернутими коштами збалансується, тобто нетто-надходження будуть нульовими, а в перспективі держбюджет виплачуватиме компенсації з ПДВ більше, ніж одержуватиме від цього податку.

Сьогодні через механізм невідшкодування податку на додану вартість відбувається вимивання обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності. Так, надходження від ПДВ у 2003 році становили 13,2 млрд. грн., а відшкодування -- 8,3 млрд. грн. У 2004-му планується: надходження -- 14,5 млрд. грн., відшкодування -- 12,4 млрд. грн., у 2005-му: надходження -- 15,9 млрд. грн., відшкодування -- 17,9 млрд. грн.

Податку на додану вартість за січень--лютий 2004 року надійшло 2517 млн. грн., або 105,3% плану на період. Порівняно з відповідним періодом минулого року надходження збільшилися на 640,3 млн. грн., або на 34,1%.

Перспективи податкової реформи неодноразово обговорювалися на нарадах у Президента й окреслювалися наступними питаннями: куди ми рухаємося, які намічено пріоритети і що реально можна зробити найближчим часом?

9 березня 2004 року Президент України Л. Кучма своїм указом переніс із 1 липня на 1 квітня введення спеціальних рахунків платників ПДВ. Згодом їхнє введення перенесено на 1 травня. Указ передбачає стягування ПДВ до держбюджету і обіг коштів податку через окремі поточні банківські рахунки платників ПДВ.[14, ] Кабінет Міністрів України і Національний банк України прийняли спільну постанову, що регламентує порядок відкриття спеціальних банківських рахунків для податку на додану вартість і режим використання коштів на них[15, ] (Порядок справляння до державного бюджету податку на додану вартість та обороту коштів податку через окремі поточні та/або реєстраційні рахунки платників цього податку із спеціальним режимом їх використання (далі -- Порядок)).

Більшість положень стосується окремих поточних рахунків платників ПДВ, проте прописано важливі норми: про автоматичне відшкодування ПДВ великим експортерам і про можливість погашення зі спецрахунку будь-яких інших податкових зобов'язань[16, ].

Нині система ПДВ-рахунків функціонує лише в Болгарії ( з 1 липня 2002 року). Основним результатом їхнього введення є зростання доходів від податку на додану вартість, що отримані від реалізації на внутрішньому ринку, а також збільшення чисельності платників податку.

З 1 квітня підприємства України відкривають два рахунки: основний і зі сплати ПДВ. При купівілі товарів гроші переміщуються з поточного рахунка покупця на поточний рахунок контрагента, без обліку ПДВ. Нарахований ПДВ переводиться зі спецрахунка продавця на спецрахунок покупця.

Відшкодування надходитиме також на ПДВ-рахунок. І витрачати його можна буде тільки на цілі, передбачені п. 6 Порядку. Хоча в Болгарії передбачено механізм зворотного переведення повернених коштів зі спецрахунків на поточні рахунки за результатами додаткової перевірки законності повернення.

Головною метою запровадження розрахунків із ПДВ через спецрахунки є боротьба зі зловживаннями при адмініструванні податку. Основний із них -- незаконне відшкодування ПДВ із державного бюджету при фіктивному експорті.

Уряд Російської Федерації, який планував уведення ПДВ-рахунків із 2005 року, відклав реалізацію цих планів на пізніший термін. По-перше, через аналіз темпів зростання доходів болгарського бюджету від ПДВ за внутрішніми операціями і їхньою тенденцією до зниження. По-друге, співвідношення доходів від приросту надходжень ПДВ і витрат на його адміністрування виявилося нееквівалентним. По-третє, блокування ПДВ на окремому рахунку вилучає в підприємства 20% обігових коштів. Як наслідок, чимало підприємств компенсуватимуть дефіцит обігових коштів за рахунок підвищення цін на свої товари і послуги.

З 1 січня 2004 року бюджетну заборгованість перед платниками ПДВ перевели на рахунок державного внутрішнього боргу, випустивши на суму заборгованості державні цінні папери. Непогашеними залишилися заборгованість у 2003 році й заборгованість бюджету за раніше взятими, але не виконаними зобов'язаннями в обсязі 3,7 млрд. грн.

На остаток хочемо запропонувати нетрадиційне розв'язання проблеми дефіцитності бюджетів через вирішення таких питань:

1. Для покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації.