Державне фінансове забезпечення соціальних гарантій населення

Реферат на тему:

Державне фінансове забезпечення соціальних гарантій населення

У ринковій соціальне-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як суттєвий показник дієвості політики соціального захисту.

Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування та програми перерозподілу Національного доходу.

Соціальний захист - це комплекс законодавче закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економічних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та інше).

Форми і методи соціального захисту населення повинні забезпечити задоволення життєво необхідних потреб кожного громадянина на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум -- це вартісна оцінка мінімуму життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності та відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавче визначеним базовим державним соціальним стандартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я, освіти тощо.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які її потребують і у визначених обсягах.

Соціальне-економічні гарантії -- це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціальне визнаних норм та нормативів.

Нормативи споживання -- розміри споживання в натуральному виразі продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення -- визначена кількість предметів довгострокового використання, яка є в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території мережею закладів освіти, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування тощо.

Нормативи доходу -- розмір особистого доходу громадян або сім'ї, який гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення,

Нормативи раціонального споживання -- рівень споживання товарів та послуг поточного та довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.

Нормативи мінімального споживання -- соціальне прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.

Статистичні нормативи -- нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи у сфері житлово-комунального господарства включать:

> граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

> показники якості надання комунальних послуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування та зв'язку належать:

> норми забезпечення транспортом загального користування;

> показники якості транспортного обслуговування;

> норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я включають;

> перелік та обсяг гарантованої медичної допомоги громадян;

> показники якості надання медичної допомоги;

> нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

> нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я тощо.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

> перелік та обсяг послуг, що надаються державними та комунальними закладами дошкільної, загально-середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

> нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

> нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

> нормативи матеріального забезпечення навчальних закладів тощо.

Обсяг і рівень забезпеченості соціально-економічними гарантіями є мірилом цивілізованості країни.

Основні напрями здійснення соціальних гарантій;

1) Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

а) нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати та її індексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання у підприємницьку діяльність.

2) Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян та суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянину самостійно:

а) здобуття загальної освіти;

б) виховання дітей і підлітків;

в) підготовка кадрів;

г) організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо.

3) Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах:

а) пенсії;

б) різні види допомоги;

в) стипендії;

г) грошові виплати та їхня індексація;

д) пільги в оподаткуванні.

Держава законодавче гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.

Розробка та виконання Державного та місцевих бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій та соціальної сфери.

Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання соціальних гарантій на законодавче визначеному рівні.

Загальна сума благ і послуг, які споживає населення за відповідний період, складає фонд споживання.

Необґрунтоване збільшення коштів, які направляються на соціальний захист населення, у загальному обсязі фонду споживання потребує

додаткового вилучення коштів з фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширює масштаби перерозподілу, зменшує стимулюючу роль заробітної плати і не збільшує обсягу сукупного споживання.

Джерела фінансування соціальних гарантій

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

> Державний бюджет;

> кошти місцевих бюджетів;

> страхові фонди:

* Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

* Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

* Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

* Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України);

* Державні та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій

Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:

> Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій:

* мінімальної заробітної плати;

* пенсій за віком;

* стипендій тощо.

> Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією:

* адресного вибіркового надання соціальної допомоги;

* здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам населення тощо.

> Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд:

* середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу;

* цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

Головною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи для найменш захищених верств населення.

Пенсійне забезпечення

Пенсійне забезпечення має такі основні форми;

> трудова пенсія за віком;

> соціальна пенсія.

Щомісячна пенсія за віком, яка призначається державою у рамках солідарної системи пенсійного забезпечення, є сумою двох складових; соціальної та трудової пенсії.

Соціальна пенсія призначається для забезпечення певного (мінімального на сьогодні) рівня життя, її величина є однаковою для кожного пенсіонера.

Розмір трудової пенсії має визначатися минулим трудовим внеском пенсіонера у розвиток економіки країни протягом його суспільного трудового життя і бути пропорційним величині цього внеску.

Згідно з Указом Президента України від 13 квітня 1998 року «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні* передбачено поступове розмежування джерел виплат пенсій, призначених за різними пенсійними програмами:

> для трудових пенсій -- страхові збори (внески) до Пенсійного фонду;

> для державних пенсій військовослужбовцям, державним службовцям, ветеранам війни, жителям гірських населених пунктів -- кошти Державного бюджету;

> для соціальних пенсій -- кошти Державного та місцевих бюджетів;

> для пенсій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи -- кошти Фонду Чорнобиля;

> для виплати пенсій за період до настання пенсійного віку відповідно до Закону України «Про зайнятість населення* -- кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

> добровільні та обов'язкові збори (внески) юридичних і фізичних осіб до недержавних пенсійних фондів (у випадках, передбачених законодавством) - доходи цих фондів використовуються для виплати пенсій у межах накопичувальної системи загальнообов'язкового державного та недержавного пенсійного страхування.

В основу існуючої в країні системи пенсійного забезпечення покладено принцип солідарності поколінь, коли частина доходу нинішніх працівників витрачається на виплату пенсій нинішнім пенсіонерам, причому припускається, що й у майбутньому, коли сьогоднішні громадяни працездатного віку стануть пенсіонерами, їх утримуватимуть наступні покоління працюючих.

Сьогодні в Україні відбувається перехід від однорівневої солідарної моделі пенсійного забезпечення до змішаної трирівневої системи пенсійного забезпечення:

> Перший рівень - державна страхова пенсійна система, заснована на принципах солідарної взаємодопомоги і самовідповідальності працівників за власний стан пенсійного забезпечення. Вона ґрунтується на збереженні певних страхових пенсійних внесків.

> Другий рівень - обов'язкова накопичувальна система з фіксованим розміром відрахування від заробітної плати. Для управління цією ланкою будуть створені пенсійні фонди у формі акціонерних товариств, заснованих великими інвестиційними і страховими компаніями, профспілковими об'єднаннями.

> Третій рівень - добровільне пенсійне страхування, засноване на створенні індивідуальних пенсійних рахунків у недержавних і комерційних страхових фондах.

Перелічені страхові системи доповнюються наданням соціальних пенсій за рахунок Державного бюджету малозахищеним верствам населення.

Головне завдання Пенсійної реформи -- підвищити дієвість пенсійної системи на основі персоніфікації страхових внесків та посилення залежності пенсії від трудового стажу, величини заробітної плати, величини і тривалості сплати страхових внесків.

Нова пенсійна система покликана активізувати мотивацію праці, здійснювати в повному обсязі страхові пенсійні внески, поліпшити контроль за правильністю нарахування пенсій з урахуванням трудового стажу, заробітної плати тощо.

Державна допомога сім'ям

Державна допомога сім'ям з дітьми визначається Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»1 і має такі види:

> допомога по вагітності та пологах;

> одноразова допомога при народженні дитини (надається за місцем роботи батьків або органами соціального забезпечення за місцем проживання);

> допомога по догляду за дитиною;

> грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років;

> допомога по догляду за дитиною-інвалідом;

> допомога по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною (не.більше 14 днів);

> допомога на дітей віком до 16 років (учнів до 18 років);

> допомога на дітей одиноким матерям;

> допомога на дітей військовослужбовців строкової служби;

> допомога на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;

> тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе;

> державна допомога сім'ям з дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Джерела фінансування допомоги сім'ям з дітьми:

> Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

> Пенсійний фонд України;

> кошти Державного і місцевих бюджетів. Порядок фінансування визначає Кабінет Міністрів України. Державна допомога сім'ям з дітьми не підлягає оподаткуванню.

Пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку

Перелічені пільги забезпечують адресну соціальну підтримку найменш захищених сімей і громадян в умовах підвищення частки покриття населенням собівартості послуг житлово-комунального господарства, транспорту, зв'язку.

Пільги в оплаті житлово-комунальних послуг здійснюються у формі житлових субсидій.

Програму житлових субсидій було започатковано Постановою Кабінету Міністрів України № 89 від 4 лютого 1995 року.

Житлові субсидії -- це негрошова форма допомоги родинам в оплаті житлово-комунальних послуг, а саме:

> утримання житла;

> оплаті холодного і гарячого водопостачання;

> оплаті газопостачання;

> оплаті теплопостачання;

> оплаті електроенергії;

> придбання скрапленого газу;

> придбання твердого та пічного палива тощо.

За програмою житлових субсидій право на допомогу має будь-яка родина, якщо витрати на житло, комунальні послуги та паливо в межах встановлених норм користування і споживання перевищують 20 відсотків сукупного доходу.

Родина, якій призначено житлову субсидію, сплачує за житлово-комунальні послуги 20% середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового палива - 20% її річного сукупного доходу.

Якщо родина, яка проживає у житловому приміщенні, складається з пенсіонерів, які не працюють, інших непрацездатних громадян та дітей і середньомісячний сукупний дохід на одного мешканця житлового приміщення не перевищує вартісної величини межі малозабезпеченості, розмір плати за житлово-комунальні послуги складає 15% їхнього середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого і пічного побутового палива -- 15% їхнього річного сукупного доходу.

Джерелом покриття витрат на житлово-комунальні субсидії є Державний та місцеві бюджети.

Індексація грошових доходів населення

Індексації згідно Законодавства підлягають такі грошові доходи населення:

> державні пенсії;

> різні види соціальної допомоги (сім'ям з дітьми, по безробіттю і т. ін.);

> стипендії;

> оплата праці.

Індексація -- це встановлений законодавством України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм підвищення цін на споживчі товари та послуги.1

Індексація грошових доходів проводиться у разі, коли індекс споживчих цін перевищив заздалегідь визначену величину, що є межею індексації, яку прийняла Верховна Рада України.

Обчислення індексу споживчих цін здійснюють органи державної статистики.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержувані в гривнях на території України, якщо вони не мають разового характеру (пенсії, соціальна допомога, заробітна плата, стипендії тощо).

Індексації не підлягають грошові доходи від власності:

> доходи від цінних паперів (крім державних);

> доходи від здавання в оренду нерухомого майна;

> доходи від ведення фермерського та підсобного господарства;

> доходи від підприємницької діяльності.

Індексації підлягають грошові доходи в межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості.

Дохід у межах величини вартості межі малозабезпеченості індексується повністю.

Якщо дохід перевищує величину вартості межі малозабезпеченості, то його частина у межах подвійної її величини індексується у розмірі 80%. Наступна частина доходу у межах потрійної величини межі малозабезпеченості індексується у розмірі 70%.

Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Для індексації грошових доходів населення використовується індекс, що характеризує підвищення цін і тарифів на товари та послуги, які входять до складу мінімального споживчого бюджету.

Індекс споживчих цін обчислюється наростаючим підсумком з початку року на підставі статистичних спостережень органами державної статистики за зміною цін.

Джерела фінансування індексації грошових доходів населення:

> Підприємства, об'єднання і організації, що перебувають на господарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок і в межах госпрозрахункового доходу.

> Організації і установи, що фінансуються за рахунок бюджетів різного рівня, підвищують розміри оплати праці за рахунок коштів відповідних бюджетів.

> Громадські об'єднання підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.

> Пенсії, соціальні допомоги, допомога по безробіттю індексуються за рахунок коштів Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття.

> Стипендії індексуються за рахунок відповідних бюджетів.

Законом про індексацію встановлюється, що при рівні інфляції в 6% перелічені вище доходи мають індексуватися.

Державне регулювання цін

У зв'язку із зростанням витрат на виробництво окремих товарів та послуг з метою підтримання їх виробництва та споживання на належному рівні держава згідно з політикою цін може здійснювати цінове регулювання у формі дотацій за такими напрямками:

> дотації на окремі види товарів та послуг, коли собівартість продукції вища за фіксований рівень цін (газ, тверде паливо, медикаменти, будівельні матеріали для індивідуального житлового будівництва та молодіжних комплексів);

> дотації житлово-комунальному господарству (на воду, паливопостачання тощо);

> дотації міському транспорту (метрополітену, автомобільному);

> дотації авіаційному транспорту;

> дотації залізничному транспорту та інше. Розмір дотації розраховується на одиницю

продукції, або як різниця між ціною і собівартістю продукції та послуг.

Джерелами фінансування цінових дотацій виступають:

> Державний бюджет;

> місцеві бюджети.