Джерела та шляхи фінансування інвестиційної діяльності

Зміст

Вступ

1. Визначення категорій: інвестиції, інвестування та фінансування

2. Фінансові ресурси як джерело фінансування інвестиційної діяльності підприємства. Формування і джерела їх утворення

3. Джерела фінансування інвестиційної діяльності

3.1 Резервні фонди підприємств як джерело інвестицій

3.2 Фінансове забезпечення інвестиційної діяльності підприємств шляхом кредитування

3.3 Альтернативні джерела фінансування інвестиційної діяльності

4. Фіскальні ресурси держави та їх роль в активізації інвестиційних процесів

Вступ

Необхідною умовою розвитку будь-якої галузі народного господарства є цілеспрямована інвестиційна діяльність. При цьому активна економічна діяльність підприємств певною мірою залежить від обсягу та форм інвестицій, тому що останні формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі, а також визначають конкурентні позиції країни на світових ринках. Від інтенсивності й результативності інвестиційних процесів залежить успіх перетворень насамперед у сферах економічного, політичного та соціального життя, побудова цивілізованого суспільства. Не розкриваючи всі чинники кризових явищ в економіці України, які склалися за останні 16 років, можна стверджувати, що відсутність дієвого механізму інвестування спричинила руйнівні процеси в економіці. Від обсягів, якості інвестицій та ефективності інвестиційного процесу значною мірою залежить доля вітчизняної економіки, зокрема й сільського господарства, яке потребує значних коштів на структурну перебудову і підвищення ефективності усіх форм господарювання. Економічний розвиток - це не безкінечне нарощування обсягів виробництва споживання, а закономірна зміна цілей, факторів ресурсних обмежень, механізмів функціонування, типів добробуту, нерозривно пов'язаний з інвестиціями. Інвестиційна діяльність не має змісту, якщо заплановані інвестиції не можуть бути профінансовані.

Оскільки, інвестиції є важливою умовою розвитку як окремого підприємства, так і економіки в цілому, то актуальність даної теми полягає у тому, що у зв'язку з несприятливою економічною ситуацією в нашій країні необхідно визначити і знати декілька шляхів фінансового забезпечення інвестиційної діяльності для того, щоб інвестиційний процес не переривався внаслідок недостатньої кількості коштів, що прискорило б в подальшому отримання прибутку від інвестиційного проекту.

Отже, метою даного реферату є визначення джерел та шляхів фінансування інвестиційної діяльності.

1. Визначення категорій: інвестиції, інвестування та фінансування

Необхідною умовою розвитку будь-якої галузі народного господарства є цілеспрямована інвестиційна діяльність. При цьому активна економічна діяльність підприємств певною мірою залежить від обсягу та форм інвестицій, тому що останні формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі, а також визначають конкурентні позиції країни на світових ринках.

Інвестиції являють собою найважливішу економічну категорію розширеного відтворення, яка відіграє ключову роль в реалізації структурних зрушень в економіці й формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, що відповідають ринковим формам господарювання.

На думку деяких авторів, інвестиція - це будь-який інструмент, в який можна вкласти кошти, розраховуючи зберегти або примножити їхню вартість і(або) забезпечити, позитивну величину доходу. Наведене визначення не враховує соціальний ефект, який може бути одержаний або ж є обов'язковим для здійснення інвестицій, а також передбачає вкладення лише грошей та інших платіжних засобів і не враховує інші ресурси (матеріальні, нематеріальні).

За твердженням С.В. Покропивного інвестиції - це довгострокове вкладення капіталу(грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу(прибутку). Дане тлумачення є неточним не лише неврахування соціального ефекту від здійснення інвестицій, а також і через помилку твердження, про те, що "інвестиції - довгострокове вкладення капіталу”. Інвестиції можуть здійснюватися і в короткостроковому періоді.

Елементний склад інвестицій підприємства показано на рис. 1.



Рис. 1. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства

Сутнісна характеристика окремих видів інвестицій.

Фінансові інвестиції-- використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій, та інших цінних паперів, які емітуються підприємствами чи державою. У процесі такого інвестування відбувається переміщення титулів власності, що дає право на одержання нетрудових доходів. Політекономія капітал у вигляді цінних паперів називає фондовим (фіктивним), оскільки він не є реальним багатством і не має дійсної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного у різні галузі суспільного виробництва).

Реальні інвестиції -- вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі національної економіки (суспільного виробництва) для оновлення існуючих, створення нових "капітальних" (матеріальних) благ і одержання за рахунок цього більшого прибутку. Такі реальні інвестиції називають іще виробничими, проте в практиці господарювання за ними закріпилася інша загальновживана назва--капітальні вкладення.

¦ Зовнішні прямі інвестиції -- вкладення за кордоном капіталу, розмір якого становить не менше 10% вартості певного конкретного інвестиційно-інноваційного проекту.

¦ Зовнішні портфельні інвестиції-- іноземні інвестиції з бсягом до 10% вартості здійснюваного за їх допомогою інвестиційно-інноваційного проекту.

¦ Розвиток ринкової системи господарювання, як правило, веде до збільшення частки приватного капіталу в загальному обсязі внутрішніх і зовнішніх інвестицій у національну економіку. Однак провідна роль державних інвестицій в інноваційній сфері діяльності зберігається.

Крім інвестицій, в економічній науці використовується й поняття фінансування, тобто забезпечення необхідними фінансовими ресурсами витрат на здійснення або розвиток чого-небудь, наприклад, проекту, технічного переозброєння, плану заходів, комплексної програми бюджету та бюджетних витрат тощо. За іншим визначенням, фінансування - це сукупність методів і коштів на покриття витрат, необхідних для реалізації економічного проекту. Виходячи з цього визначення, фінансування можна здійснювати за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів на безповоротній основі, а також за рахунок частини прибутку підприємств та об'єднань з метою їх розвитку й покриття витрат неприбуткових видів діяльності. Слід зазначити, що твердження про те, що фінансуванню підлягають лише економічні проекти, є неточним, оскільки соціальні проекти також підлягають фінансуванню.

Інвестиції передбачають вкладення капіталу в грошовій формі в об'єкти підприємницької діяльності, а також у матеріальній та нематеріальній формах (інтелектуальних і трудових ресурсів) на відміну від фінансування, яке передбачає вкладення грошей або інших платіжних засобів (фінансових ресурсів).

У свою чергу джерела фінансування інвестицій поділяються на власні та залучені (короткострокові й довгострокові).

Порівнюючи інвестиції з фінансуванням на предмет мети, яку вони переслідують, також видно, що метою як фінансування, так й інвестицій є вкладення з метою одержання прибутку є також збереження чи примноження капіталу або одержання соціального ефекту.

Прибуток є основною метою діяльності інвестора, причому він може бути одержаний не прямо, а також і опосередковано. Наприклад, інвестиції можуть здійснюватися в об'єкти соціальної інфраструктури будь-якого підприємства чи організації з метою стимулювання працівників до підвищення продуктивності праці і, як результат до збільшення прибутку. Або надання спонсорської допомоги, метою,, якої є популяризація організації чи торгової марки з подальшим очікуванням збільшення прибутку.

Джерела фінансування інвестиційної діяльності складають фінансові ресурси, які потенційно фінансові ресурси створюються на стадії виробництва, при одержанні нової вартості й перенесення первісної вартості на товар. Проте реальне формування фінансових ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована.

Процес формування фінансових ресурсів, які використовують для їхнього подальшого інвестування, називають накопиченням. Інвестування ж, як відомо, - це процес використання сукупних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, які направляються на збільшення капіталу, розширення, модернізацію і технічне переозброєння .виробництва з метою прибуткового розміщення капіталу.

Накопичення передують інвестиціям, оскільки є їхнім джерелом. У той же час накопичення - це результат успішних інвестицій.

Інвестиційна діяльність, таким чином, не має змісту, якщо заплановані інвестиції не можуть бути профінансовані. З іншого боку, накопичення фінансових засобів для підприємства також перетворюється в самоціль, якщо вони не можуть бути використані для формування матеріального, нематеріального або фінансового майна (машини та обладнання, технології, запаси, патенти, ліцензії, цінні папери, пайова участь та ін.), одержання доходу або іншого позитивного ефекту.

2. Фінансові ресурси як джерело фінансування інвестиційної діяльності підприємства. Формування і джерела їх утворення

Фінансові ресурси -- це кошти, виділені з тієї частини сукупного суспільного продукту, яка без порушення об'єктивної (природної) пропорційності суспільного виробництва може бути спрямована на розширення соціально-економічної системи в цілому.

Специфічний зміст фінансових ресурсів досить повно визначається наявністю певних ознак. По-перше, це фонди коштів акумуляційного характеру, що утворюються в результаті виробництва, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу. По-друге, це кінцеві прибутки, тобто кошти, призначені для обміну на товари. По-третє, це прибутки після реалізації товарів.

В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, терміни надання кредиту різко скорочуються Ці процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.

Водночас обмежуються власні джерела підприємств, до яких належать статутний капітал; фонди, створювані з чистого прибутку; амортизаційні відрахування. У цьому зв'язку в умовах ринку підприємству змушені шукати нові джерела фінансування на ринку капіталів.

Грошові фонди в економіці безперервно рухаються від заощаджувачів, які акумулюють кошти, до позичальників, які використовують ці кошти. Будь-яка господарська одиниця, яка зберігає кошти, може стати інвестором. Найбільшими постачальниками грошового капіталу у країнах з розвиненою ринковою економікою є сім'ї та фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні та інші фонди. Заощаджувачами можуть бути і підприємства. Розвиток ринку капіталу залежить від ступеня нагромаджень у бюджеті сім'ї, підприємства, держави. Основними споживачами коштів є підприємства (фірми) та уряд. Населення також може бути позичальником, але його частка незначна:

Функції перерозподілу капіталів між секторами й окремими господарськими одиницями виконує фінансовий ринок (рис.2). У широкому розумінні -- це відносини між населенням, підприємствами і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо-та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів.

Розрізняють відносини між заощаджувачами і споживачами на первинному і вторинному фондовому ринках. Первинний ринок формується за рахунок емісії цінних паперів підприємства (фірми, акціонерного товариства, компанії тощо). Продаж цінних паперів може бути прямим і непрямим. Пряме інвестування -- це продаж цінних паперів населенню або інвесторам інституціонального типу. Непряме інвестування -- це продаж цінних паперів через посередника (рис. 3). Вторинний ринок-- це повторна купівля-продаж цінних паперів через біржу або позабіржовий обіг.

Проаналізувавши рух капіталу на ринках, можна виокремити основні чинники, що впливають на фінансування підприємства.

* Рівень заощаджень населення, який, у свою чергу, залежить від рівня і розподілу доходів, податкової політики держави. Низький рівень заощаджень населення та їх розподіл на користь поточного споживання істотно обмежують розвиток фінансового ринку.



Рис. 2 Схема руху заощаджень між секторами економіки

Рис. 3 Схема прямого і непрямого інвестування

Рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між інвестиційними інститутами, банками, державою, пенсійним і страховим фондами. Варто очікувати загострення конкуренції між основними фінансовими інститутами за заощадження з випуском в обіг приватизаційних чеків (сертифікатів).

* Ступінь і напрям участі іноземного сектора в національному фінансовому ринку. Найімовірніше, що заощадження насамперед спрямовуватимуться на купівлю цінних паперів іноземних компаній.

* Рівень віддачі на інвестований капітал, який визначатиметься рівнем ефективності функціонування підприємств.

Як і на будь-якому іншому ринку, попит і пропозиція на фінансові ресурси врівноважуються за допомогою механізму цін, що визначає ціни й на фінансовому ринку. Віддача за інвестиціями повинна врівноважувати сукупний попит і сукупну пропозицію. Пропозиція заощаджував в тим вища, чим вища віддача за вкладеним капіталом, а попит споживачів капіталу тим вищий, чим менша пропозиція капіталу.

Основними чинниками, що визначають попит і пропозицію фінансових ресурсів, є ринкова віддача, витрати на залучення капіталу, період, на який залучаються кошти, ризик.

Ринкова віддача має дві складові: віддачу, яку хочуть одержати від інвестування капіталу; індексацію, що компенсує очікуваний темп інфляції.

(Формування системи фінансових джерел передбачає визначення критеріїв залучення того чи іншого джерела фінансування; аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінювання їх якісних і кількісних характеристик; вибір джерел, що відповідають обраним критеріям; визначення оптимальної структури фінансових джерел.

Джерела зовнішнього фінансування можна вибирати за такими критеріями:

* порівнянням розмірів витрат на одержання фінансів з альтернативних джерел;

* терміном виплати боргу з погляду вигідності терміну погашення у зручний для підприємства час;

* імовірні обмеження в надходженні коштів;

* ризик переходу контролю до іншого власника.

Для зниження ризику система джерел фінансування має бути по можливості диверсифікована за термінами погашення і видами джерел.

Власні фінансові ресурси підприємства обмежені статутним фондом, прибутком після відрахування податків і емісією акцій. Однак потреби підприємства у фінансових ресурсах можуть бути більшими. Тоді доводиться вдаватися до боргових фінансових джерел. У ринковій економіці розмаїтість боргових фінансових ресурсів збільшується. Поряд із кредитом до боргових джерел належать облігації, лістинг і факторинг. Будь-яка особа, що постачає підприємство борговими фінансовими ресурсами, є кредитором.

Якби майбутнє було точно відоме, то був би відомий і потік доходів підприємства, тобто не було б ризику інвестицій.

Насправді ж будь-яке фінансування підприємства має ризиковий характер. Кредитор так само, як і власник, ризикує втратити фінанси.

3. Джерела фінансування інвестиційної діяльності

3.1 Резервні фонди підприємства як джерело інвестицій

Відповідно до чинного законодавства кожен суб'єкт господарювання зобов'язаний створювати резервний фонд у розмірі не менш як 25% від статутного фонду за рахунок відрахувань не менш як 5% прибутку, який залишається у його розпорядженні після сплати податків, штрафів і процентів за користування частиною кредитів. Цей фонд створюється на випадок покриття можливих збитків у діяльності підприємства та на інші потреби.

Резервний фонд, як правило, не є високоліквідним активом для розрахунків із кредиторами у разі виникнення у підприємства неплатежів чи загрози банкрутства.

Високі вимоги щодо наявності резервів, які забезпечують термінову ліквідність, ставляться до таких суб'єктів підприємницької діяльності, як комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди. Це пояснюється тим, що банкрутство цих структур спричинює досить значний резонанс у суспільстві. Неплатоспроможність будь-якої комерційної структури також призводить до негативних наслідків, тим паче що нині в Україні суб'єкти підприємницької діяльності здебільшого об'єднані у господарські товариства, які налічують сотні, а то й тисячі учасників. Учасники збанкрутілих товариств втрачають свій капітал. Цілком очевидно, що термінова ліквідність має бути обов'язковою для усіх суб'єктів підприємницької діяльності. На захисті безпеки підприємницької діяльності у суспільстві повинна стояти держава.

Сприяти розв'язанню цієї проблеми може відокремлене зберігання резервних фондів суб'єктів підприємницької діяльності від їх основних і обігових коштів, а також контроль з боку державних органів за формуванням і використанням цих фондів. Такі обов'язки можна покласти на Комітет у справах банкрутств і податкові органи.

Оскільки створені на сьогодні резервні фонди не всі підприємства в змозі швидко вивільнити з обороту та перерахувати в Український банк реконструкції та розвитку, доцільно встановити календарний графік такого перерахування.

У разі виникнення збитків у діяльності суб'єкта підприємництва за результатами звітного року або загрози банкрутства кошти з рахунка в Українському банку реконструкції та розвитку повинні повертатися йому у необхідних розмірах за висновками аудитора чи Комітету у справах банкрутств. Таким чином, внески резервного фонду до банку будуть фактично довготерміновими вкладами до запитання. Тому плата за такі вклади має бути меншою від плати за строкові депозити, але дещо вищою від плати за вклади до запитання. Це дасть можливість Українському банку реконструкції та розвитку надавати інвестиційні кредити своїм клієнтам на вигідніших для них умовах.

3.2 Фінансове забезпечення інвестиційної діяльності підприємств шляхом кредитування

Одним із джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємств є комерційний кредит (у грошовішій чи товарній формі), який надається на засадах платності, добровільності, поворотності, строковості, ефективності, цільового використання. Користувачами довгострокових (інвестиційних) кредитних ресурсів, як правило, є інвестори -- такі суб'єкти господарювання, які вкладають власні й залучені кошти у відтворення (зростання) основного й оборотного капіталів із метою отримання прибутку.

Кредитний ринок сприяє зростанню виробництва й товарообігу, руху капіталів, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, реалізації інновацій, оновленню основного капіталу. У цьому розумінні ринок опосередковує різні фази відтворення, є своєрідною опорою матеріальної сфери виробництва, звідки вона одержує додаткові грошові ресурси. Кредит розв'язує протиріччя між необхідністю вільного переходу капіталу з одних галузей виробництва в інші й закріпленістю виробничого капіталу у певній натуральній формі. Він також дає змогу переборювати обмеженість індивідуального капітану. Водночас кредит необхідний для підтримки безперервності кругообігу фондів чинних підприємств. Перехідна економіка України відчуває гостру нестачу інвестиційних ресурсів. Це викликано насамперед низькою інвестиційною активністю вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання. Ринок інвестиційних кредитів в Україні, незважаючи на позитивну динаміку розвитку протягом останніх трьох років, досить звужений і не забезпечує потреб економіки і промисловості.

Інвестиційна сфера української економіки має низку проблем-- неефективна економічна (зокрема інвестиційна) політика держави, що свідчить тривалий процес "проїдання" основного капіталу та небажання багатьох суб'єктів господарювання працювати у легальному секторі;

-- неефективна амортизаційна політика, яка має переважно податкове об ґрунтування і не враховує довгострокових цілей розвитку економіки й промисловості;

-- наявність суттєвих диспропорцій розвитку інвестиційної сфери як наслідок дії структурних деформацій з мілітаризованої і неефективної економіки країни за часів СРСР;

-- невисока привабливість інвестиційного клімату, що викликано правою нестабільністю, низькою ефективністю господарювання (особливо у сфері територіального виробництва), корупцією, неадекватним податковим тиском на товаровиробника;

-- невисока культура супроводження інвестиційного процесу, відсутність

-- брак цивілізованого ринку землі, що звужує ефективне використання інвестиційних ресурсів, особливо під час реалізації спільних із нерезидентами вкладень;

-- відсутність програми налагодження ефективного співробітництва зі стратегічним іноземним інвестором, небажання допускати сумлінних приватних інвесторів до участі у рентабельних проектах і приватизації.

Як наслідок -- діяльність із кредитування реального сектору економи досить ризикованою. Через це відсоткові ставки комерційних банків за на; кредитні ресурси не можуть задовольнити переважної більшості підприємств оскільки плата за кредит не адекватна можливим результатам господарської діяльності після використання цього кредиту.

Позитивним у сфері кредитування реального ректору економіки є зростання довгострокових кредитних вкладень. Залишки заборгованості за такими кредитами на 01.01.2003 р. становили 11,7 млрд. грн., а їхня частка у загальному обсязі заборгованості дорівнювала 28,1% (порівняно з 22,5% на початок року). До речі, тут враховані не лише "інвестиційні" кредити, які йдуть на реалізацію конкретних інвестиційних проектів і передбачають повернення наданого кредиту разом із платою за кредит, а й "дотаційні" кредити, які йдуть на підтримку недієздатних суб'єктів і не передбачають вкладення ресурсів у відтворення й повернення наданих коштів. Залишки заборгованості за кредитами в інвестиційну діяльність за 2002 рік зросли майже на 80% і на 01.01.2003 року становили 2,3 млрд. грн. Протягом 2002 року підвищилась активність банків щодо довгострокового кредитування суб'єктів господарювання (характерним було зростання заборгованості за довгостроковими кредитами як у національній, так і в іноземній валютах).

Ринок довгострокових (інвестиційних) кредитів ще досить обмежений, хоча за (2001--2002 роки їхній обсяг зріс більш ніж утричі (див. табл.).

Для порівняння: у 2001 році за рахунок кредитних ресурсів освоєно 13,6% усіх обсягів інвестицій (або 3,6 млрд. грн.), комерційні банки надали суб'єктам господарювання кредитів на загальну суму 27,8 млрд. грн., але переважну більшість (78,3%) кредитних ресурсів надано на короткостроковий період. Отже, в Україні роль кредиту як засобу інвестування посилюється, але вона ще недостатня.

Таблиця 1. Кредити, надані банками в економіку України, заборгованість на кінець року, млрд. грн.

Види економічної діяльності	Усього	У тому числі довгострокові
		у національній валюті	в іноземній валюті
	2000	2001	2002	2000	2001	2002	2000	2001	2002
Суб'єктам господарювання, разом	18,1	26,4	37,9	1.2	2,2	4,7	1.8	3,3	5,3
Сільське господарство	0,7	1,6	2,6	0,1	0,1	0,3	0,1	0,1	0,2
видобувна промисловість	0,7	0,8	1,2	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
Обробна промисловість	5,6	9,0	11,8	0,3	0,5	1,2	0,6	1.3	1.9
Будівництво	0,3	0,6	0,8	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
Торгівля	7,5	9,9	15,2	0,4	0,8	1.8	0,7	1,1	2,1
Транспорт	0,8	1,2	1,5	0,1	0,1	0,4	0,1	0,2	0,3
Операції з нерухомістю	0,7	1,1	1,5		0,2	0,3	0,1	0,1	0,2
Фізичним особам	1,0	1,4	3,3	0,4	0,5	0,9			0,7
УСЬОГО	19,1	27,8	41,2	1,6	2,7	5,6	1,8	3.3	6,0

Окремі українські банки (зокрема так звані великі) не мають ліцензій на кредитування юридичних осіб. Інші здійснюють або тільки короткострокового кредитування, або середньострокове кредитування за умови наявності відповідних гарантій чи застави. Експерти зазначають, що українській економіці треб мати меншу кількість, але потужніших банків, які б могли забезпечити обслуговування операцій інвесторів. Дохід від таких операцій має оподатковуватися : пільговими ставками. За таких умов держава повинна подбати про створень потужного інвестиційного банку. Відповідні пропозиції вивчаються на різні рівнях. Зокрема запропоновано створити Український банк реконструкції * розвитку. Але справа гальмується.

На сьогодні чинна фінансово-кредитна система України не зацікавлена у фінансуванні виробничої сфери. Ставка за кредитами, що їх надають комерційні банки, втричі більша за облікову ставку НБУ, що зовсім неприпустимо Комерційному банкові набагато вигідніше здійснювати короткострокові операції між суб'єктами і посередниками фінансово-кредитного ринку й у такий спосіб гарантувати собі прибуток на рівні наявного ринкового відсотка. Тому більшість наданих кредитів використовується не на фінансування інвестиційних проектів, а на забезпечення "споживчих" витрат (погашення боргів, оплата енергоносіїв, виплата зарплати тощо). За таких умов роль фінансового капіталу у відродженні виробництва зовсім недостатня. Водночас банківській системі України притаманна над ліквідність, неспроможність ефективно розмістити акумульовані фінансові ресурси.

Як переконує зарубіжний досвід, комерційні банки можуть орати активну участь в інвестиційному процесі, як правило, у трьох напрямах. Це обслуговування руху коштів, які належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування; мобілізація заощаджень населення і спрямування їх на інвестування через ринок цінних паперів; вкладення в інвестиційні проекти власних і залучених ресурсів. Але інвестиційна діяльність українських банків обмежується переважно першою сферою. А тим часом не можна забувати, що інвестиційна діяльність супроводжує ся підвищеною ризикованістю. Виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. Причому операції з інвестування мають бути застрахованими на умовах, вигідних і страховим компаніям, і інвестору. Поки що страховий ринок не готовий вирішити цього завдання - інвестиційні проекти здебільшого непривабливі і, як наслідок, ризиковані. Це пов'язано і з суб'єктивними (непорядність клієнта, безперспективний проект, відсутність гарантій фінансування проекту тощо), і з об'єктивними чинниками (макроекономічна нестабільність, недосконала податкова система, криза платежів, відсутність попиту і т. ін.). Але слід пам'ятати, що створення системи страхування і перестрахування вкладень у реальний сектор необхідне ще й для того, щоб активізувати банки у здійсненні доступного довгострокового інвестиційного (а не дотаційного) кредитування. Слід пам'ятати, що основним джерелом інвестиційних кредитів є кошти населення адже саме населення здатне вкласти свої заощадження на більш-менш тривалий термін. Тому розвиток системи акумуляції заощаджень населення у банківську систему є вирішальним чинником розв'язання проблеми інвестиційного кредитування української економіки. В цьому напрямку можна запропонувати розвиток системи обов'язкового страхування вкладів, причому довгострокові депозити треба страхувати за пільговими ставками. У разі масовості та практики плата за страховий захист буде невисокою. Подальше розширення банківського кредитування української економіки у поєднанні з виваженою кредитною політикою держави щодо забезпечення стабільності національної валюти є основою для закріплення тенденцій економічного зростання й підвищення рівня життя народу. В Україні впродовж останніх років спостерігається тенденція до настання обсягів капітальних вкладень як за рахунок внутрішніх, так слід зарахувати збільшення питомої ваги кредитів банків та інших позикових вкладень. Проте головним джерелом фінансування інвестиційних проектів вітчизняних підприємств залишаються їхні внутрішні ресурси, тому обсяги інвестування не відповідають потребам економіки.

Таблиця 2. Структура фінансування капітальних вкладень в економіку України, %*

Джерела фінансування	2000	2001	2002	2003
Усього	100.0	100.0	100.0	100.0
у тому числі за рахунок:
коштів Державного бюджету	5.1	5.4	5.0	7.0
коштів місцевих бюджетів	4.1	4.1	3.7	4.1
власних коштів підприємств та організацій	68.6	66.8	65.8	61.4
коштів іноземних інвесторів	5.9	4.3	5.6	5.5
коштів населення на індивідуальне житлове будівництво	5.0	4.4	4.2.	.3.0
кредитів банків та інших позик	1.7	4.3	5.3	8.2
інших джерел фінансування	9.6	10.7	10.4	10.2

Нарощування ресурсів вітчизняною банківською системою дає змогу все більшу їхню кількість спрямовувати на фінансування інвестиційних проектів. Слід зазначити, що фінансування здійснюється в традиційній формі - надання кредитів. Світова практика свідчить, що кредитування має суттєві обмеження.

Проблема фінансування інвестиційних проектів полягає також у тому, щоб знайти такі форми фінансування, які б задовольняли потреби і суб'єктів господарювання, і кредиторів.) Форми й методи фінансування інвестицій постійно змінюються, вдосконалюються та урізноманітнюються. Особлива увага при цьому приділяється пошукам таких форм і методів, які були б пов'язані з інноваціями, оскільки саме для таких проектів характерний дефіцит фінансування, в основному через те, що вони не задовольняють традиційних вимог кредитора.

Банки ще в 70-х роках ХХ ст. були змушені відійти від пасивної стратегії очікування та перейти до активного пошуку високоприбуткових проектів для фінансування. Вони відмовилися від деяких традиційних принципів кредитування, зокрема забезпеченості кредиту. Завилася нова форма - "проектне фінансування", яка, як правило передбачала частковий регрес на позичальника й погашення кредиту за рахунок доходів від проекту, а не всіх доходів позичальника. Таким чином банк брав на себе частину проектних ризиків, натомість отримував вищі відсотки за надані кошти.

Аналіз зарубіжної практики фінансування інвестицій свідчить, що наприкінці минулого століття форми, методи та джерела фінансування настільки урізноманітнилися, що під проектним фінансуванням нині розуміють спосіб мобілізації різних джерел фінансування та комплексного використання різних методів фінансування конкретних інвестиційних проектів й оптимального розподілу пов'язаних із реалізацією проектів фінансових ризиків. Замість терміна "проектне фінансування" дедалі частіше використовується "фінансове конструювання" (financial designing), що означає діяльність щодо побудови оптимальних (із погляду прибутковості та надійності) схем фінансування різних проектів і угод як за участю банків, так і без них.

Актуальною проблемою є аналіз конкретних схем у межах фінансового конструювання з метою відбору тих елементів, які можуть бути прийнятними для вітчизняної практики з метою збільшення ресурсів фінансування інвестиційного процесу в Україні.

Переважною тенденцією розвитку фінансування інвестиційних проектів у промислово розвинених країнах є використання різних джерел і методів: банківських кредитів, емісії акцій, пайових внесків в акціонерний капітал, фірмових кредитів, безпроцентного відстрочення платежів за виконані роботи (послуги) чи поставлене устаткування (товарів), облігаційних позик, фінансового лізингу тощо. У деяких випадках можуть використовуватися також державні кошти (іноді в вигляді державних кредитів і субсидій, але частіше в завуальована формі - у вигляді гарантій та податкових пільг).

Схеми фінансування можна згрупувати в три основні: з використанням внутрішніх або зовнішніх джерел і комбінована. Кожна з них має переваги та недоліки. Аналіз зарубіжної практики фінансування інвестицій дозволяє констатувати взаємозв'язок величини проектів і конструктивних особливостей схеми фінансування. Наприклад, для малих і середніх підприємств, які реалізують незначні за обсягом проекти, набуває особливої ваги державні джерела фінансування . Із збільшені величини проекту банки все більш охоче беруть участь у їх фінансуванні . Слід зазначити, що банки не обмежуються лише надання кредитів за схемою проектного фінансування, а виконують додатні функції на цьому сегменті ринку (банки-кредитори, гаранти, інвестиційні брокери, інвестиційні банки, фінансові консультанти тощо).

Комерційні банки охочіше беруть участь у фінансуванні короткострокових, ніж довгострокових проектів, зокрема пов'язаних із науково-дослідницькими роботами.

Значну роль у схемі фінансування інвестиційних проектів відіграє новий для вітчизняної економіки, але звичний для економік розвинених країн вид підприємств - "проектна компанія". Проектна компанія (ПК) створюється ініціаторами проекту винятково з метою його реалізації. Найчастіше створення ПК зумовлене тим, що одержання проектного кредиту відображається на балансі ПК, а не на балансі засновників, які таким чином не погіршують свого фінансове становища. Такий метод кредитування має назву "поза балансом" ("qffbalance sheet"). У закордонній практиці використовується також схема, що називається "спільне фінансування" . За цією схемою кілька кредитних установ одночасно надають позики для реалізації дорогого інвестиційного проекту. З одного боку, це дозволяє банкам дотримуватися нормативів гранично припустимих сум кредитів, що надаються, а з іншого - зменшувати свої кредитні ризики. У такій групі банків, як правило, є ініціатор - великий комерційний банк чи міжнародний фінансовий інститут, що надає додаткову гарантію щодо своєчасного погашення платіжних зобов'язань боржником. Цьому сприяє включення в кредитні угоди спеціальних застережень "крос-дефолт" ("cross default"). Вони надають право кредитору на дострокове стягнення заборгованості за кредитом (а іноді інші права), якщо позичальники не виконують своїх платіжних зобов'язань перед будь-яким іншим кредитором, що бере участь у спільному фінансуванні. Набула поширення практика емісії та розміщення "проектної облігацій" без права регресу (non-recourse project bonds). Проте біль шість таких емісій призначалися не для початкового фінансування інвестиційних проектів, а для рефінансування боргу за вже отриманими банківськими кредитами.

Нині невід'ємною частиною схем фінансування багатьох проектів стають концесійні угоди. Багато концесійних проектів реалізується країнах Південно-Східної Азії, де в цілому існує сприятливий інвестиційний клімат ("нові індустріальні держави"). А у країнах Латинської Америки кількість проектів цього типу обчислюється одиницями (головна перешкода -- висока зовнішня заборгованість даного регіону).

Найважливішою особливістю державної концесії є те, що відповідні державні активи й права передаються приватним структурам на термін, обмовлений сторонами, з наступним поверненням державі.

У вітчизняній економіці доцільно виділити дві основні сфери застосування інвестиційних концесій:

· сектор економічної інфраструктури (транспорт, тепло - й електроенергетика, зв'язок та ін.);

· експлуатація природних ресурсів (видобуток корисних копалин, експлуатація лісових та земельних ресурсів).

Банківське кредитування є одним з головних джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємств, однак банківські кредити спрямовуються переважно у сферу великого бізнесу і фінансують поточну діяльність, До кредитування інвестиційних проектів суб'єктів господарської діяльності банки ставляться надзвичайно обережно, цьому особливо складно залучити ресурси для фінансування невеликих за масштабами проектів, пов'язаних із дослідницькими чи конструкторськими роботами.

Фінансування інвестиційних проектів може здійснюватися з різних джерел за схемою спільного фінансування або за послідовною схемою. Слід звернути увагу на практику створення банківських консорціумів і залучення до фінансування підрядчиків. Перше дозволяє в умовах обмеженості ресурсів комерційних банків фінансувати значні за обсягам проекти, друге - частково знімає проблему фінансування невеликих і середніх проектів.

На сучасному етапі проектне фінансування розвивається в Україні недостатніми темпами. Це пояснюється відсутністю зацікавленості в довгострокових інвестиціях, значними витратами і ризиком, недостатню привабливістю об'єктів інвестування.

3.3 Альтернативні джерела фінансування інвестиційних проектів

У будь-якому банку завжди с гроші і можливість кредитувати на тривалі терміни. Але проблема в тому, що ми живемо у швидко мінливому, нестабільному світі, де для економіки три-чотири роки - дуже великий термін. Банкіри вже відчувають в Україні наростаючу потребу в довгостроковому фінансуванні. Протягом останніх трьох років підприємства все більше інвестують в основні фонди, тому що бізнес зростає і "мужніє".

У світовій практиці "довгими" вважаються кредити на термін від п'яти до 10-15 років й до 30 років, то у нас - ті, що "довше" року. І хоча 5-річні кредити все-таки трапляються, кредит, що дорівнює трьом рокам, уже є достатньо "напруженим" для вітчизняних банкірів і їхніх клієнтів. Проте частка таких грошей у загальному кредитному портфелі українських банків становить 25%. Проблема "довгих" кредитів - це проблема не грошей, а вміння оцінювати довгострокові фактори впливу на економіку. Зрозуміло, з появою "довгих" і "середніх" грошей ризики в банку суттєво зростають, тому що прогнозувати 2-4-річні економічні ризики в Україні дійсно досить складно. Джерело "довгих" грошей для банківської системи, на наш погляд, міститься у внесках населення. Вклади населення у банки сьогодні становлять 20,4 млрд. грн. За останні три роки депозитні засоби зросли більш ніж у сім разів (щороку приплив 70% і більше). Четверта частина цих грошей - вкладення на термін більше одного року.

Керівництво НБУ розуміє, що на ринку повинна бути досить велика пропозиція грошей, тому переглядає ряд своїх інструментів. Наприклад, уведене річне рефінансування комбанком, є спроба здійснювати овернайт тільки за коефіцієнтами, навіть без застави, орієнтуючись на показники банків.

Проте у даний час спостерігається процес зменшення депозитної ставки і спроби оподатковування депозитних доходів, що робить депозити, у тому числі й "довгі", невигідними для населення.

Однозначно, джерелом "довгих" грошей не може бути тільки депозитна система. По-справжньому довгостроковий інвестиційний ресурс (10-15 років) може запропонувати система страхування життя і недержавних пенсійних фондів.! ще одне оригінальне джерело, таке як податкова "амністія" грошей, виведених в офшорні зони. Це може легально повернути в Україну не одну сотню мільйонів доларів.

Економісти відзначають, що рентабельність українського бізнесу поступово падає. Усе більше і більше стає "важких" супертехнологічних проектів, що вимагають серйозних інвестицій. Тому плюси і мінуси довгострокового фінансування очевидні.

В окремих регіонах України іноземне інвестування промислових підприємств розвивається значними темпами. Приклади плідної співпраці із закордонними компаніями існують у Донецькій області:

* виробничо-інвестиційна компанія "Єнагро" у формі ТОВ, створена із 100-відсотковим іноземним капіталом, одержала інвестиції у вигляді заводу з виробництва комбінованих добрив та протеїнових додатків до кормів для великої рогатої худоби по ліцензії компанії "Гармонія" на суму 3,4 млн. дол. США;

* спільне українсько-канадське підприємство "Донбас-Ліберті" (м. Харцизьк), яке одержало інвестиції на суму 7 млн. дол. США у вигляді трубозварювального обладнання від одного із засновників - фірми "Барос Лімітед" (Великобританія);

* спільне українсько-англійське підприємство "Донецьк Інтернешенел Ентре-сайт" між виробничим об'єднанням "Торезантрацит" та англійською компанією "Файн Партікл Сервисез Лімітед" в місті Торезі. Основний вид діяльності - збагачення вугілля. Спільне підприємство одержало інвестиції на суму більш ніж 1 млн. дол. США у вигляді установки по збагаченню вугільних шламів.

Прикладами ефективної співпраці щодо залучення інвестицій на підставі укладення договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність (без утворення юридичної особи) є:

* договір АТЗТ "Реметал" (м.Єнакієве) з AT "СКЙ-компані"(Фінляндія) на суму більш ніж 7 млн. дол. США про спільну діяльність щодо будівництва установки для переробки брухту металургійного виробництва. На підставі цього договору вже одержано та зареєстровано інвестиції на суму більш ніж 2,5 млн. дол. США у вигляді обладнання;

* договір СП "Корпорація "Росукрнафтопродукт" з австрійською компанією "B.T.L.oil Co Limited" про співробітництво щодо будівництва "Бізнес-центру" у м. Донецьку на загальну суму 1,747 млн. дол. США.

Одержати підприємству засоби для довгострокового фінансування можна не тільки завдяки банківським кредитам. їх можна зібрати, вийшовши на внутрішній фондовий ринок, організувавши облігаційні позики свого підприємства. Облігації - це сьогодні один із самих перспективних і новаторських інструментів щодо залучення довгострокових позикових засобів у нашій країні. Чим привабливий фондовий ринок? На думку фінансистів і підприємців: обсяг залучення може бути великим; відсутня необхідність у наданні ліквідного забезпечення під приваблювані засоби; є можливість здешевлення своїх позикових засобів порівняно з банківськими ресурсами; можливе створення публічної кредитної історії; залучаються засоби без зміни структури власності, відсутній конфлікт між власниками й акціонерами; при використанні цих засобів залишаються ще можливості додаткового залучення по тих же банківських кредитах.

Основними інвесторами на ринку облігацій України виступають найчастіше банки внаслідок нерозвиненості інших інституціональних інвесторів - пенсійних фондів, страхових компаній. У банкірів сьогодні сконцентровані великі ресурси.

4. Фіскальні ресурси держави та їх роль в активізації інвестиційних процесів

Специфіка ж перехідного періоду зумовлює необхідність конструктивної інтенсивної інтервенції держави в інвестиційну сферу. Ця необхідність детермінована як недорозвинутістю та функціональною недостатністю новостворених ринкових форм, насамперед інвестиційної інфраструктури, і саморегулюючих механізмів, не спроможних самотужки забезпечувати оптимізацію протікання інвестиційних процесів на макрорівні, так і "неринковим" характером економічного середовища. Характерними рисами останнього є значна питома вага державного сектора, переобтяженість економічної структури базовими галузями та виробництвами військово-промислового комплексу, надмонополізованість, наявність могутньої тіньової економіки, специфічна поведінка суб'єктів господарювання, сильні історичні традиції державного патерналізму та управління.

Формування та розбудова адекватного умовам перехідного періоду національного механізму державного регулювання інвестиційних процесів є необхідною складовою подолання кризових явищ та ініціювання позитивних зрушень в інвестиційній сфері.

Цільова результативна діяльності держави -- суб'єкта регулювання -- це встановлення кількісних та якісних (структурних) параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального протікання розширеного відтворення і забезпечення динамічної макроекономічної рівноваги.

Для досягнення цієї стратегічної цільової настанови держава має у своєму розпорядженні цілий арсенал потужних інструментів впливу на інвестиційні процеси. Серед них особливе місце посідають монетарне та (фіскальне регулювання, які, даючи змогу державі у загальноекономічному масштабі впливати на стимули до інвестування та фінансові можливості потенційних інвесторів, за своїм функціональним призначенням та регулюючими потенціями за певних умов можуть розглядатися як субститутні або комплементарні форми регулювання.

Провідну роль у національному механізмі державного регулювання інвестицій повинно відігравати саме фіскальне регулювання.

Втручання держави в економічні процеси за допомогою фіскальних важелів має кількісні та якісні характер та ілюструє ступінь впливу податків та державних видатків на інтенсивність та динаміку структури валових реальних інвестицій.

Як економічна категорія фіскальні ресурси виражають відносини між державою та іншими учасниками суспільного відтворення з приводу податкового-вилучення частки доходів економічних суб'єктів, їх трансформації у державні доходи і видатки та використання останніх державою при виконанні регулюючих функцій.

Починаючи свій рух у формі податків, фіскальні ресурси надходять до зведеного бюджету держави, де, зливаючись з доходами з інших джерел, стають складовою бюджетних ресурсів і утворюють реальне економічне підґрунтя витратної частини бюджету. У подальшому вони трансформуються у державні видатки, у формі яких і повертаються у реальний економічний оборот.

3міни у співвідношенні між бюджетними та фіскальними ресурсами стали безпосереднім наслідком систематичного зростання частки бюджетних коштів, яка спрямовується на обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу і вилучається з матеріальної бази фіскального регулювання. Ставши на шлях будування "фінансових пірамід", держава привела у дію механізм екстенсивного самовідтворення державної заборгованості.

Суттєвим наслідком запозичення національного капіталу стало витискування з реального сектора економіки приватних інвестицій. Розміщуючи облігації внутрішньої державної позики на фінансовому ринку, ініціюючи підвищення ставки відсотка, встановлюючи ставку дохідності ОВДП на рівні 50--60 відсотків та відкриваючи легальний шлях отримання прибутків на рівні, що значно перевищує середню загальноекономічну рентабельність реальних інвестицій, держава одночасно позбавляла товаропродукуючий сектор стимулів до інвестиційної діяльності та необхідних кредитних ресурсів.

(Другою за значущістю причиною скорочення фіскального компонента бюджетних ресурсів є акумуляція значної частини останніх у цільових фондах, що рівнозначно відомому обмеженню права держави на розпорядження цими ресурсами. Як наслідок -- послаблення позицій держави -- суб'єкта регулювання.

Основними напрямками втручання держави у формування власних фінансових ресурсів та інвестиційного потенціалу населення і підприємницьких структур є регулювання розподілу валового національного продукту на національний дохід та фонд відшкодування через встановлення норм і правил, що регулюють процеси перенесення вартості засобів праці на новостворену продукцію (нарахування амортизації); безпосереднє регулювання рівня заробітної плати у державному некомерційному секторі економіки, поточні видатки якого фінансуються з державного бюджету; регулювання частки доходів фізичних та юридичних осіб, що вилучається у формі податків у державний та місцевий бюджети; визначення умов надання соціальної допомоги та здійснення трансфертних виплат соціально незахищеними верствам населення тощо.

Відомо, що рішення про доцільність реалізації інвестиційного проекту потенційний інвестор приймає через зіставлення дисконтованих у часі норми чистого прибутку (доходу), яку він очікує отримати внаслідок здійснення інвестиційних витрат, та альтернативної вартості капіталу --ставки відсотка.

Умовою позитивної відповіді на питання "чи доцільно інвестувати?" вважається встановлення співвідношення "більше-менше" на користь першого компонента.

Зважаючи на те, що стрижневою проблемою пожвавлення процесів капіталоутворення в Україні є проблема мотивація, можна сформулювати основну вимогу до українського варіанта мобілізації та використання фіскальних сів: його реалізація повинна забезпечувати подвійний тиск на стимули до інвестування, забезпечуючи погоджені у часі підвищення норми очікуваного прибутку та зниження реальної ставки відсотка. Теоретично вирішення цієї задачі досягається через надання державою подвійного імпульсу: зниження загального рівня оподаткування товаровиробників та реструктуризацію державних видатків із метою посилення фінансової підтримки реального сектора економіки, насамперед завдяки активізації діяльності держави-інвестора та держави-споживача.

Послаблення податкового тиску на національну економіку в поєднанні із змінами у витратному компоненті фіскального регулювання призведуть до активізації відомої низки взаємозалежних економічних явищ і процесів, кінцевим пунктом якої є пожвавлення процесів капіталотворення. Так, ланцюгова реакція "зниження податкового тягаря - збільшення внутрішніх фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та зростання чистого прибутку - підвищення рентабельності інвестиційних проектів" каталізує інвестиційну діяльність і створить реальні передумови для зростання сукупного доходу внаслідок залучення до роботи працівників підприємств, які працювали за режимом неповної зайнятості, та надання можливості суб'єктам господарювання розрахуватися із робітниками і державою із податкових зобов'язань завдяки поліпшенню кінцевих фінансових результатів виробництва. Це й призведе до прискорення погашення бюджетної заборгованості по пенсіях і заробітній платі. Поповнення держбюджету також у перспективі дозволить державі спрямовувати додаткові кошти на реалізацію власних інвестиційних, екологічних та соціальних програм.