Структура фінансової системи. Розподіл прибутку. Організація страхування

12

План

• Внутрішня структура фінансової системи
• Розподіл прибутку підприємства
• Організація страхування
• Список використаної літератури

Внутрішня структура фінансової системи

Фінанси являють собою досить складне суспільне явище. Вони охоплюють широку гаму різносторонніх відносин, які відображаються в різноманітних грошових потоках. При єдиній суті цих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки й особливості. Характеристика фінансів застосовується як для розуміння їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, так і для деталізації конкретних форм фінансових відносин. Виділення форм фінансових відносин характеризує відносне відокремлення певних складових фінансів. І Сукупність цих складових визначається терміном "фінансова система". Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором, а сукупністю взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки. Дослідження фінансів, їх ролі й місця у суспільстві ґрунтується на двох чинниках: на визначенні суті фінансів як суспільного явища; на визначенні їх суті як структуризації фінансових відносин шляхом виділення окремих складових фінансів, що становить передумову їх детального вивчення й використання. Питання сутності та структурної будови фінансів уже досить тривалий час є предметом наукової дискусії. Сьогодні актуальніший аспект - вироблення нових концептуальних основ фінансової теорії та практики. На основі порівняльного аналізу ми можемо виділити два ключових питання - визначення сутності фінансів та структуру фінансової системи. Що стосується визначення сутності фінансів, то існують, на перший погляд, абсолютно різні підходи. Вітчизняна фінансова наука визначала фінанси як сукупність економічних відносин щодо розподілу й перерозподілу ВВП. У кожного автора були свої уточнення стосовно характеру, форм і методів цих відносин, однак основа основ полягала в тому, що фінанси визначались і визначаються саме як розподільні відносини. Слід зазначити, існувала й так звана розширена трактування фінансів як відносин, котрі пов'язані з формуванням і використанням фінансових ресурсів. Це фактично вело до того, що до фінансів включатись і відносини обміну, адже частина ресурсів надходить у виручці від реалізації. Західна фінансова наука теж дає різні визначення фінансів. Однак завжди в центрі її уваги грошові потоки - рух коштів від одного суб'єкта до іншого. По суті, до цього визначення дуже близьке розширене трактування сутності фінансів радянською фінансовою наукою. Такий підхід знімає те питання, що так і не було вирішене в попередні часи: належать чи ні до фінансів відносини купівлі-продажу? В одних підручниках, монографічних дослідженнях і статтях вони включалися до складу фінансів, в інших ні. Проте незалежно від того, як це було в теорії, на практиці фінансова робота завжди починалась із забезпечення надходження виручки від реалізації. Формування доходів є і завжди буде основою основ фінансової діяльності кожного суб'єкта. Раціональне зерно щодо визначення суті фінансів є в кожному із зазначених підходів. Свого часу на Заході досить популярною була теорія конвергенції суспільств (урешті-решт, так воно й сталося). Цю теорію цілком можна застосувати і до подальшого розвитку фінансової науки, який завжди йшов не шляхом відкидання попередніх положень і теорій, а мав у своїй основі селективний відбір усього раціонального й позитивного. Такий підхід у сучасних умовах буде найраціональніший і сприятиме подальшому поглибленню теорії фінансів.

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну, розподілу і перерозподілу ВВП. За організаційною структурою фінансова система є сукупністю фінансових органів та інститутів, які керують грошовими потоками.

Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової системи проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків і місця концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ресурсів проводиться у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою виділення окремих ланок фінансової системи.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер рекомендуємо покласти рівень економічної системи. Виділяється чотири сфери: рівень мікроекономіки - фінанси суб'єктів господарювання; рівень макроекономіки - державні фінанси; рівень світового господарства - міжнародні фінанси; узагальнюючий рівень - фінансовий ринок. Ланка показує відособлену частину фінансових відносин, її виділення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Сфера фінансів суб'єктів господарювання не поділяється на окремі ланки, оскільки вони мають загальні принципи організації й методи ведення фінансової діяльності. Існують певні особливості, пов'язані із формою власності чи галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх суті.

Сфера державних фінансів характеризує фінансову діяльність держави. Вона включає такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора.

Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки: міжнародні розрахунки; фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій; міжнародні фінансові інститути.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів. Відособленою ланкою фінансової системи виступає страхування, яке не належить до конкретної сфери.

Організаційна структура фінансової системи характеризується сукупністю фінансових органів та інститутів, які відображають систему управління фінансами. Необхідність розподілу й перерозподілу ВНП є об'єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену в світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Водночас рух грошових потоків здійснюється не сам собою, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни. В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління.

Розподіл прибутку підприємства

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг. Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Головна вимога, яка пред'являється сьогодні до системи розподілу прибутку, що залишається на підприємстві, полягає в тім, що вона повинна забезпечити фінансовими ресурсами потреби розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення. При розподілі прибутку, визначенні основних напрямків його використання насамперед враховується стан конкурентного середовища, що може диктувати необхідність істотного розширення і відновлення виробничого потенціалу підприємства. Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначаються для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідної діяльності, упровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці.

Для кожної організаційно-правової форми підприємства законодавчо установлений відповідний механізм розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, заснований на особливостях внутрішнього пристрою і регулювання діяльності підприємств відповідних форм власності.

Законодавство обмежує розмір резервного фонду підприємства, регулює порядок формування резерву по сумнівних боргах. Порядок розподілу і використання прибутку підприємства фіксується в його статуті і визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних і фінансових служб і затверджується керівним органом підприємства.

Організація страхування

Організація страхової справи засновується на виділенні суб'єктів страхування, об'єктів страхування і форм страхових відносин.

Основними суб'єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований. Страховик - юридична особо - страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

Страхувальник - юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.

Застрахований - юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування страхового у разі настання страхового випадку. У дорогах особистого страхування - особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право отримати компенсацію при настанні страхового випадку чи викупну суму, за дострокового випадку чи викупну суму, за дострокового розгорнення договору. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий суб'єкт, як отримувач страхового відшкодування, у тих випадках, коли його не може отримати застрахований.

Об'єктами страхування можуть бути майно, життя і здоров'я громадян, працездатність та працевлаштування, недоотриманий прибуток при здійсненні фінансових та господарських операцій.

Страхування може проводитись в обов'язковій і добровільній формах. Обов'язкове страхування зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.

Законодавством установлюється перелік об'єктів, які підлягають обов'язковому страхуванню покладається на державні страхові органи.

Обов'язковим страхуванням охоплюються всі об'єкти без заяв страхувальників, оскільки сама реєстрація об'єкта є підставою для того, щоб він був охоплений страхуванням.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Нижче перелічені об'єкти страхових відносин залежно від видів страхування.

Об'єктом майнового страхування є майно юридичних і фізичних осіб. Нині в Україні найпоширенішим серед фізичних осіб є страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів. Поступово розширюється майнове страхування у сфері приватного бізнесу.

Об'єктами особистого страхування виступають життя та здоров'я громадян. Видами особистого страхування є змішане страхування життя (об'єктами виступають одночасно життя і здоров'я), страхування дітей, весільне страхування та ін. Особисте страхування виконує ризикову та нагромаджу вальну функцію. Ризикова передбачає відшкодування втрат у разі настання страхової події. Нагромаджувальна функція полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума.

У разі страхування відповідальності об'єктом є зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширеніший вид - страхування громадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів.

Крім того, об'єктом страхування може бути професійна відповідальність для осіб окремих професій, які своїми діями чи неналежним виконанням своїх обов'язків можуть спричинити збитки своїм клієнтам.

Об'єктом страхування фінансових ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки у процесі здійснення певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризик з кредитних і заставних операцій, біржових угод, депозитних вкладів юридичних і фізичних осіб, втрат від коливання валютних курсів та ін. Ця галузь страхування особливо важлива в умовах ринкової економіки, яка пов'язана з безліччю підприємницьких ризиків.

У системі соціального страхування об'єктом страхування є працездатність та працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється її постійної чи тимчасової втрати. Страхування працевлаштування здійснюється на випадок безробіття.

Таким чином, соціальним страхування представляє собою частину грошових відносин по розділу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою формування і використання фондів, призначених для утримання осіб, які не беруть участі в суспільній праці. Суб'єктами відносин виступають держава, підприємства і організації різних форм власності, населення.

В економічній і публіцистичній літературі при характеристиці сфери соціального захисту населення вживають такі терміни як «соціальне забезпечення» і «соціальне страхування», нерідко ототожнюючи їх, або навпаки, вважаючи їх неоднозначними. Між тим кожний з них несе спеціальне смислове навантаження.

Соціальне забезпечення - це встановлена державою система матеріального забезпечення громадян в старості, на випадок повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також допомога багатодітним, неповним і малозабезпеченим сім'ям.

Соціальне забезпечення здійснюється у формах «соціального страхування» і «опікування».

Характерною рисою соціального забезпечення є фінансування соціальних виплат за рахунок внесків. Форма «опікування» представляє фінансування з бюджету і орієнтована на індивідуальні потреби.

Таким чином, під соціальним забезпеченням слід розуміти процес соціального захисту населення, а під соціальним страхуванням - одну з форм здійснення цього процесу. Форма соціального страхування є домінуючою в країнах ринкової економіки. Причому в одних країнах метод страхування носить нагромаджувальний характер, а в інших - солідарний.

Соціальне страхування має обов'язковий і добровільний характер. В обов'язковому порядку воно здійснюється через загальнодержавні цільові фонди: пенсійний, соціального страхування при тимчасовій втраті працездатності, страхування на випадок безробіття. Страхові платежі здійснюються у формі внесків, страхове відшкодування проводять через виплату пенсій - у разі повної чи часткової втрати працездатності, та допомоги - у разі тимчасової втрати працездатності та у зв'язку з безробіттям.

Система соціального страхування може бути двох видів: державна і недержавна.

Державне соціальне страхування є обов'язковим. Воно має за мету забезпечення соціальних інтересів всього населення країни і окремих груп громадян, чия професійна діяльність пов'язана з особливо небезпечними умовами праці.

Особливостями солідарної системи державного соціального страхування є не персоніфікований характер внесків (вони не нагромаджуються, а втрачаються відразу на виплаті пенсій) і їх непрямий характер (внески в спеціальний фонд здійснюють в більшій мірі роботодавці і в меншій - наймані працівники). Пенсії сьогоднішнім пенсіонерам оплачуються економічно активним населенням. Така концепція пенсійного забезпечення підтримується багатьма. Але висловлюється думка, що її необхідно вдосконалювати, встановивши більшу залежність розміру пенсії від заробітку і стажу. Разом з тим реформування пенсійного забезпечення проводиться шляхом вдосконалення системи пенсійного забезпечення як державного обов'язкового, так і недержавного добровільного.

Ефективність додаткового пенсійного забезпечення доведена досвідом розвинутих країн, де політика пенсійного забезпечення ведеться у двох напрямках: гарантоване забезпечення мінімальної трудової пенсії і підтримка малозабезпечених верст населення; розширення можливостей громадян у самозабезпеченні своєї старості через додаткове нагромаджу вальне страхування.

Не менш актуальною є проблема медичного страхування. Посилаючись на досвід зарубіжних країн і Росії, пропонується запровадити медичне страхування в Україні. На страховому ринку вже з'явились добровільні види медичного страхування, але це не означає, що знайдено реальний вихід щодо поліпшення медичного обслуговування населення.

У медичному страхуванні об'єктом страхування є здоров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здійснюватись як в обов'язковій, так і додатково в добровільній формі через державні або недержавні структури. Страхувальниками можуть бути: держава (з бюджету), підприємства, організації й установи та громадяни (за рахунок власних доходів).Страхове відшкодування надається у формі оплати лікування.

Список використаної літератури

1. О.Д. Василюк. Фінанси України. 10.1999

2. В.О.Федосов. Фінанси України. 12.2001.

3. О.Є. Колосов. Фінанси України. 09.1998.

4. В.Д.Базидевич, Л.О. Баластрик. Державні фінанси. 2002.

5. О.Р. Романенко. Фінанси. Підручник. - К: Центр навчальної літератури. 2006. - 312с.

6. А. П. Куліш, О.О. Терещенко, Н. П. Шульга, С. А. Булгакова. Фінанси підприємств. Підручник. - К: КНЕУ, 2000. - 460 с.,