Аналіз формування і виконання місцевих бюджетів

Значних витрат із бюджету потребує фінансування видатків на соціальне забезпечення населення. Дані таблиці 2.7 свідчать, що їх частка в загальному обсязі видатків у 2007 році склала 45,8%, що на 20,81 % більше, ніж в 2006 році. Таке збільшення в значній мірі відбулося за рахунок збільшення видатків для надання пільг ветеранам та інвалідам війни ( з 979448 грн. у 2005 році та 1311304 - в 2006 році до 2734800 грн. у 2007 році)

Таблиця 2.7 Аналіз видатків на соціальне забезпечення у 2005-2007 роках

Видатки	2005 рік	2006 рік	2007 рік
	Сума, грн.	Питома вага в загальному обсязі, %	Сума, грн.	Питома вага в загальному обсязі, %	Сума, грн.	Питома вага в загальному обсязі, %
Пільги ветеранам та інвалідам війни	979448	47,1	1311304	12,1	2734800	66,3
Соціальна допомога на дому	555871	26,7	825981,6	7,6	953273	23,1
Кошти бюджету, що передаються до Пенсійного фонду України	543265	26,1	6206241	74,4	435698	10,6
Всього	2078584	100	8343526,6	100	4123771	100

Певне збільшення видатків спостерігається і по наданню допомоги одиноким непрацездатним громадянам. Так, в 2006 році ці видатки становили 555871 грн., тоді як 2007 році - 953273 грн. Таке збільшення видатків по соціальному забезпеченню зумовлене значним підвищенням чисельності непрацездатних громадян, що потребують допомоги на дому.

Треба визначити, що система соціального захисту та забезпечення населення в цілому потребує реорганізації, в основу якої необхідно покласти такі принципи:

соціальні гарантії поширюються тільки на громадян, які працюють за наймом, членів їхніх сімей та непрацездатних осіб. На громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, поширюються лише на соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь;

диференційований підхід до різних груп населення залежно від ступеня їх економічної самостійності, працездатності;

перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами;

визначення рівня соціальних гарантій на підставі соціальних нормативів;

відповідність форм соціальних гарантій населенню ступеню розвитку ринкових відносин в економіці.

В 2005-2007 роках відбулося значне скорочення витрат на фінансування народного господарства, які становили у 2005 році 44,2%, в 2006 році - 17,2 %, а в 2007 році - 17,3%. Видатки на фінансування народного господарства включають в себе:

видатки на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг;

видатки на фінансування бюджетних установ агропромислового комплексу (підприємства ветеринарної медицини);

видатки на фінансування житлово-комунального господарства;

видатки на фінансування капітальних вкладень та ін.

Як свідчать дані таблиці 2.8, витрати на фінансування народного господарства було скорочено за рахунок зменшення дотації житлово-комунальному господарству (в порівнянні з 2006 роком майже в 2,7 рази), а також за рахунок скорочення бюджетних витрат на фінансування бюджетних установ агропромислового комплексу (а точніше - за рахунок їх відсутності).

В зв'язку з цим виникає необхідність пошуку коштів для фінансування зазначених видатків. Це можливо за рахунок позабюджетних фондів. Можуть бути запроваджені і місцеві податки, а саме: податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі податки ефективно використовуються у багатьох країнах . Для вирішення зазначених проблем можливе введення самооподаткування. Цей вид податків не новий. Він існував у недалекому минулому. Суть його полягає в тому, що кожен житель села, селища має сплачувати певну суму грошей, які цільовим призначенням ішли б на впорядкування населеного пункту, будівництво доріг, інші громадські потреби. Але всі ці заходи повинні бути впроваджені, в першу чергу, з ініціативи місцевих органів влади.

Таблиця 2.8 Аналіз видатків бюджету Цюрупинського району на фінансування народного господарства в 2005-2007 роках.

Видатки	2005 рік	2006 рік	2007 рік
	Сума, грн.	Питома вага в загальному обсязі, %	Сума, грн.	Питома вага в загальному обсязі, %	Сума, грн.	Питома вага в загальному обсязі, %
Будівництво, реконструкція, ремонт і утримання автодоріг	44999	5,4	10000	0,89	69000	4,43
Фінансування бюджет-них установ агропромислового комплексу	-	-	-	-	-	-
Житлово-комунальне господарство	391079	46,99	616707,76	54,7	759002	48,7
В т.ч.: - дотація ЖКГ	62000	7,45	279027,3	24,8	140824	9,04
- благоустрій райцент-ру та ін. населених пунктів	234100	28,13	220681,66	19,6	469538	30,1
Державні капвкладення	100000	12,0	-	-	120000	7,7
Всього	832178	100	1126416,7	100	1558364	100

Аналізуючи склад витрат фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва, слід зазначити, що деякі з них не є функцією бюджету, зокрема, позички колективним сільськогосподарським підприємствам для виробництва сільськогосподарської продукції за державним контрактом та інші цільові кредити. Це має бути функція банків під фіксований процент за кредит із відшкодуванням із бюджету необхідної різниці в процентах, а з бюджету ці кошти повинні бути вилучені.

Окрему увагу слід приділити фінансуванню соціально-культурних заходів.

Виділення бюджетних коштів на фінансування соціально-культурних заходів дозволяє державі розвивати систему народної освіти, охорони здоров'я, фінансувати культуру, задовольняти мінімальні потреби населення в медичному обслуговуванні. Важливо зазначити, що видатки на соціально-культурні заходи мають не тільки соціальне, але й економічне значення. Ці видатки є фінансовою базою для здійснення соціальних прав - на освіту та медичне обслуговування. Вони безпосередньо впливають на здійснення суспільного виробництва, сприяючи відтворенню робочої сили, а також на створення умов для підвищення продуктивності праці.

Не дивлячись на важливу роль цієї групи видатків в соціально-економічних процесах, кількісні характеристики бюджетних видатків на ці цілі далекі від оптимальних, особливо в сфері освіти та охорони здоров'я. Більше того, бюджетні плани по цих видатках не виконуються, а при їх плануванні враховується далеко не повна потреба в витратах на соціально-культурні заходи. Про це свідчать дані таблиці 2.9.

Як свідчать дані таблиці 2.9, в 2005-2007 роках фактичне виконання було нижче запланованих в бюджеті витрат практично по всім вказаним соціально-культурних заходах.

Таблиця 2.9 Співвідношення фактичних витрат бюджету на соціально-культурні заходи з плановими у 2005-2007 роках

Напрямки витрачання бюджетних коштів	2005 рік	2006 рік	2007 рік
	План (грн.)	Факт (грн.)	Відхилення (+,-)	План (грн.)	Факт (грн.)	Відхилення (+,-)	План (грн.)	Факт (грн.)	Відхилення (+,-)
Освіта	913948	916534	2586	2736231	2709537,97	-26693	3698820,42	3663214,91	-35605,5
Охорона здоров'я	698943	648065	-50878	135351	133869,24	-1481,8	1680166	1652052,29	-28113,7
Культура і мистецтво	200499	185259	-15240	273825	270233,16	-3591,8	4099567	3884569,92	-214997
Молодіжні програми, фізична культура і спорт	270259	252336	-17923	546789	536541,99	-10247	842751	825192,21	-17558, 8
Всього	2083649	2002194	-81455	3692196	3650182,36	-42013,6	10321304,42	10025029,33	-296275

Аналіз фінансування видатків на освіту представлено в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Аналіз фінансування видатків бюджету Цюрупинського району на освіту у 2007 році

Видатки	Потреба (грн.)	План (грн.)	Відхимлення (+,-)	Фактичне виконання (грн.)	Відхилення від плану (+,-)
Фонд заробітної плати ( з нарахуваннями)	7223584	7194804	28780	7140077,77	-54726,2
Господарські витрати	-	-	-	-	-
Видатки на відрядження	210000	210399	-399	207699,7	-2699,3
Придбання книг для бібліотек	-	-	-	-	-
Придбання обладнання та інвентаря	720056	727306	-7250	719629,5	-426,5
Ремонтно-будівельні роботи	347000	346828	172	346622,84	-205,16
Харчування	1810000	1818977	1023	1812256,12	-6720,9
Інші потреби	190000	196340	-6340	187541,94	-8798,06
Всього	10500640	10494654	15986	10413827,87	-73576,12

З даних таблиці 2.10 видно, що навіть планові показники не враховують потреби у фінансуванні освіти. А такі напрямки видатків, як придбання обладнання та інвентаря для закладів освіти, проведення ремонтно-будівельних робіт, видатки на харчування взагалі не були заплановані. Це дало змогу зекономити 60 тис. грн. В цілому ж планові показники відповідали лише 86% від потреби. Якщо прослідкувати за фактичним фінансуванням закладів освіти, то можна зробити висновок, що всі показники відповідають запланованим на 83%. При порівнянні ж фактичних показників з показниками потреби у фінансуванні сфери освіти, маємо невтішний реальний стан: заклади освіти фінансуються лише на 2/3 від потреби.

Подібний стан спостерігається і у фінансуванні установ охорони здоров'я. Так, за даними таблиці 2.11 в 2007 році планові показники відповідали тільки на 92% від потреби. А по таким необхідних видах видатків, як придбання медикаментів та перев'язочних засобів заплановано лише 93,8% від потреби, на харчування -95% від потреби. Такі види видатків, як придбання інвентаря та капремонт також фінансуються не зовсім. Якщо ж порівняти фактичні видатки з потребою, то реальний стан вражає - 95,2% від потреби.

В зв'язку з цим, тільки в 2007 році відбулося скорочення загальної кількості ліжок на 25 одиниць.

Аналізуючи вищесказане, можна зробити висновок, що значна частина видатків фінансується за рахунок самих же хворих (купівля медичних інструментів, медикаментів тощо). Тому вихід з цієї ситуації може бути досягнутий лише за рахунок узаконення таких відносин, а саме: прискорення введення страхової медицини та надання частини послуг за плату.

Таблиця 2.11 Аналіз фінансування видатків бюджету Цюрупинського району на охорону здоров'я у 2007 році

Видатки	Потреба (грн.)	План (грн.)	Відхилення (+,-)	Фактичне виконання (грн.)	Відхилення від плану (+,-)
Фонд заробітної плати ( з нарахуваннями)	2800213	2685812	-114401	2644077,76	-41734,5
Господарські витрати	-	-	-	-	-
Видатки на відрядження	80100	78091	-2009	72062,15	-6028,85
Видатки на харчування	760045	742127	-17918	737075,87	-5051,13
Придбання медикаментів та перев'язочних засобів	1815468	1792122	-23346	1783298,18	-8823,82
Придбання обладнання та інвентаря	223708	202705	-21003	196837,63	-5867,37
Капітальний ремонт будівель та споруд	190000	166991	-23009	164945,6	-2045,4
Інші потреби	160500	140310	-20190	140304,16	-5,84
Всього	6030034	5808158	-200873	5738601,4	-69556,91

Аналізуючи стан, який склався у фінансуванні соціально-культурних закладів, треба зазначити, що в цій сфері необхідно провести певні зміни. Система бюджетно-кошторисного фінансування установ невиробничої сфери, яка склалася за багато десятиліть, має серйозні недоліки. Головний із них полягає в тому, що фінансування цих установ слабо пов'язане з кінцевими результатами їхньої діяльності. Це призводить до низької економічної відповідальності працівників за кількісні та якісні показники роботи, до неефективного використання коштів, зниження соціального ефекту від здійснення заходів.

Аналізуючи фінансування видатків бюджету Цюрупинського району, треба відзначити, що значну питому вагу у видатках займають поточні видатки (соціальний захист та соціальне забезпечення, соціально-культурна сфера, видатки на житлове господарство, видатки на утримання органів влади). Як показано на рис. 2.1, в 2005 році питома вага поточних видатків в загальних видатках бюджету становила 98,92 %, і лише 1,18% склали видатки розвитку (капітальні вкладення на розвиток виробництва і соціальної сфери, видатки на капітальний ремонт). В 2006 році поточні видатки склали 98,04%, видатки розвитку - 1,96%. Що ж стосується 2007 року, то поточні видатки за цей період становили 98,71%, а видатки розвитку -лише 0,29%.

Такий розподіл обумовлений тим, що поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Але, з другого боку, без здійснення капітальних вкладень на розвиток виробництва і соціальної сфери не можна очікувати приросту надходжень в майбутньому. До речі, треба відзначити, що видатки розвитку спрямовувались не на фінансування капітальних вкладень, а тільки на капітальний ремонт в зв'язку з незначними сумами виділення коштів за цим напрямком.

Звідси слідує, що залежність обсягів місцевих бюджетів від рішень вищестоящих органів не дає можливості місцевим органам влади проводити активну інвестиційну політику на місцях, а значить приймати посильну участь у покращанні соціально-економічного стану держави.

2005 рік 2006 рік 2007 рік

Рис. 2.1 Динаміка співвідношення між видатками розвитку та поточними видатками бюджету Цюрупинського району в 2005-2007 роках ( у відсотках )

Аналіз виконання місцевого бюджету

Бюджет - це не тільки фінансовий план, у якому особлива увага приділяється механізмам платежів, обліку й звітності, він одне з основних знарядь економічної стабілізації та економічного зростання. Це зумовлює необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і своєчасного надходження до бюджету доходів і здійснення витрат, постійного аналізу доходів і витрат бюджету в плані їх впливу на економічний стан регіону.

Результати виконання бюджету дуже часто тією чи іншою мірою різняться від тих цілей і завдань, якими керувалися при його складанні і затвердженні. В окремих випадках такі розбіжності, хоча вони й не були заплановані, можна визнати корисними. Однак, як правило, одержання результатів, відмінних від запланованих, означає, що бюджетна політика, покладена в основу затвердженого бюджету, не проводилась, не було й дієвого контролю за її здійсненням.

Якщо розбіжність результатів із запланованими виявиться суттєвою, це може не тільки завадити досягненню стабілізації в економіці регіону, а й внести в господарське життя численні викривлення, які треба буде виправляти протягом наступного фінансового року чи навіть кількох років.

Звідси випливає необхідність дотримання бюджетної політики і суворого її виконання, відхилення при цьому повинні розглядатись як індикатори збоїв як у функціонуванні економіки в цілому, так і в самому бюджетному процесі, зокрема в заключній його стадії - виконанні бюджету.

Виконання бюджету - це здійснення комплексу заходів із забезпечення повного і своєчасного виконання плану доходів і витрат. При цьому виконання дохідної частини бюджету означає надходження не тільки загальної суми передбачених коштів, а й по кожному джерелу. Виконання плану по видатках означає фінансування усіх запланованих заходів і установ, економне й ефективне використання бюджетних ресурсів.

Доходи зведеного бюджету Цюрупинського району (таблиця 2.13) затверджено в сумі 8900000 грн., фактичні надходження становили 8996471 грн. або 101%. Порівняно з 2005 роком виконання дохідної частини бюджету знизилось на 3%. Бюджетні призначення виконано, із них по податку на прибуток виконання становило 107,8 %, прибутковому податку з доходів громадян - 107,7%, податку з власників транспортних засобів - 106%, податку на промисел -117,9, державному миту - 105,7%, платі за землю - 108%, по зборах та інших неподаткових платежах - 104,2%. По місцевих податках і зборах план був виконаний на 102,2%.

Таблиця 2.13 Динаміка процесу виконання доходної частини бюджету Цюрупинського району у 2005-2007 роках

ДОХОДИ	2005 рік	2006 рік	2007 рік
	План (грн.)	Факт (грн.)	% виконання	План (грн.)	Факт (грн.)	% виконання	План (грн.)	Факт (грн.)	% виконання
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Місцеві податки і збори	874169	893367	102,2	1072774	1159545,35	108	1399500	1549465,84	110,7
Надходження коштів від приватизації майна	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Податок на промисел	6650	7839	117,9	4750	6435,1	135,5	3800	5677,05	149,4
Державне мито	144760	152944	105,7	149419	180287,09	120,7	187640	201633,96	107,5
Податок з власників транспортних засобів	494122	523348	106	525570	685176,75	130,4	720590	851563,97	118,2
Плата за землю	973365	1051286	108	1120246	1261460,46	112,6	1351051	1535970,85	113,7
Податок за спецвикористання природних ресурсів	982765	1064015	108,3	1161157	1304817,71	112,4	1391851	1618271,03	116,3
Збори та інші неподаткові збори	207980	216685	104,2	213818	272351,82	127,4	270450	306793,66	113,4
ПДВ	487125	501320	102,9	-	-	-	-	-	-
Податок на прибуток громадян	5026976	5417244	107,8	7206548	7498143,11	104	10993044	11818751,23	107,5
Прибутковий податок з доходів громадян	5004176	5387990	107,7	7190598	7471820,43	104	43600	61734,25	141,6
Позички та кошти, отримані за взаємними розрахунками	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Дотації, одержані з обласного бюджету	28332555	28332555	100	40768720	40768720	100	51129500	51129500	100
Інші надходження	2500	2579	103,2	600	1161,23	193,5	25000	22733,98	91
Всього доходів	1800000	1881200	104,5	6500000	6578990	101,2	8900000	8996471	101

Але може бути і невиконання плану надходжень до бюджету, основними причинами недоїмки є такі:

відсутність коштів на рахунках платників через наявність значних сум дебіторської заборгованості, яка виникає з об'єктивних причин або з метою приховування коштів платниками;

зростання обсягів проведення товарообмінних (бартерних) або інших операцій за угодами, що не передбачають розрахунків у грошовій формі;

зростання кількості збиткових підприємств.

Для виходу з даної ситуації для погашення заборгованості між бюджетом та бюджетними організаціями - з одного боку, та між підприємствами та організаціями стосовно платежів до бюджету - з іншого, в районі повинні проводитися взаємозаліки.

Звичайно, взаємозаліки - це негативний інструмент, який не сприяє розвитку грошового обігу в країні, але з огляду на нинішню економічну скруту, взаємозаліки все ж дозволяють зняти певну напругу по платежах.

Що ж стосується бартерних операцій, то вони - чи не єдиний засіб розрахунків у сільському господарстві. Оскільки ж Цюрупинський район переважно агропромисловий, то можна з впевненістю говорити про негативний вплив бартеру на виконання дохідної частини бюджету. Тому, для збільшення наповнення бюджету слід запровадити жорсткі заходи з метою скорочення обсягів цих операцій. Доцільно було б увести державний збір, який підлягає сплаті за здійснення бартерних операцій.

Видатки бюджету Цюрупинського району на 2007р. було визначено в сумі 8996471 грн., фактичні видатки становили 8900000 грн., або 101% від передбачених (табл.2.14). 3 цього приводу надзвичайної ваги набуває питання про безумовне дотримання вимог бюджетного законодавства при витрачанні наявних ресурсів. Оцінка виконання видаткової частини бюджету району свідчить, що забезпечується належне дотримання вимог Закону України “Про бюджетну систему України” в частині запровадження пропорційного фінансування бюджетних витрат.

Вище за середній рівень профінансовано видатки на молодіжні програми, фізичну культуру і спорт - 97,9%, культуру і мистецтво - 94,8%. Але слід відзначити, що диспропорції в рівнях фінансування існують і по різних напрямках видатків, що входять до складу окремих розділів бюджету.

Так, по розділу “Соціальний захист та соціальне забезпечення населення ” профінансовано: додаткові виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг - 40%; допомога сім'ям з дітьми - 15,8%; пільги ветеранам та інвалідам війни - 66,3%.

По розділу “фінансування соціально-культурних заходів ” профінансовано: заклади освіти - на 99,3%; охорони здоров'я на 98,3%; культури - 94,8%.

Слід зазначити, що в 2007 році тільки на заробітну плату та інші соціальні виплати з бюджету спрямовано понад 70% від загальних видатків.

Проте чинна система бухгалтерської звітності бюджетних установ і організацій не забезпечує повного обліку доходів і видатків позабюджетних фондів, що у свою чергу, не дає змоги організувати належний контроль за спрямуванням їх на фінансування першочергових заходів.

Таблиця 2.14 Динаміка процесу виконання видаткової частини бюджету Цюрупинського району у 2005-2007 роках

ВИДАТКИ	2005 рік	2006 рік	2007 рік
	План (грн.)	Факт (грн.)	% виконання	План (грн.)	Факт (грн.)	% виконання	План (грн.)	Факт (грн.)	% виконання
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Соціальний захист та соціальне забезпечення	760874	881901	116	1846557,21	2225922,73	120,5	1874913	2206531,81	117,7
Соціальний захист	420513	475621	113	1202325	1254268,21	104,3	1111456	1212548,3	109,1
Соціальне забезпечування	340361	406280	119,4	644232,21	971654,52	150,8	763448	993983,51	130,2
Народне господарство	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Соціально-культурні заходи	76619	59963	78,3	124587,54	110756,32	88,9	154253	151310,69	98,1
Освіта	21394811	20165347	94,3	27362312	27009537,97	98,7	36988205,42	36632143,91	99,03
Культура і мистецтво	2004990	1852059	92,4	2738252	2670233,16	97,5	4099567	3884569,92	94,8
Охорона здоров'я	9998943	9448065	94,5	13535121	13303869,24	98,3	16801669	16520520,29	98,3
Молодіжні програми, фізична культура і спорт	270259	252336	93,4	546789	536541,99	98,1	842751	825192,21	97,9
Бюджетна позичка видана на закупівлю с/г продукції для регіональних потреб	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Інші витрати	720752	717681	99,5	864235	849623	98,3	251606	225033	89,4
Всього видатків	1800000	1881200	104,5	6500000	6578990	101,2	8900000	8996471	101

Тому, з метою удосконалення управління коштами бюджету і позабюджетних фондів необхідно в законодавчому порядку врегулювати такі питання:

правила виконання бюджетів;

визначити принципи витрачання коштів з бюджету та позабюджетних фондів;

удосконалити систему планування видаткової частини бюджету.

Необхідно розробити й затвердити системи обліку й звітності, яка б давала повне уявлення про формування, використання та залишки коштів позабюджетних фондів бюджетних установ та організацій. Можливо, треба здійснити перехід від фінансування до оплати рахунків, що дасть можливість забезпечити дієвий попередній контроль за використання бюджетних коштів і недопущенням нецільового їх використання.

В цілому ж, треба відзначити, що виконання видаткової частини бюджету в значній мірі залежить від виконання дохідної його частини. Органи місцевого самоврядування при формуванні доходів, необхідних для виконання закріплених за ними функцій, більшою мірою залежать від рішень вищестоящих органів влади щодо пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між бюджетами різних рівнів та розміру дотацій. Нерідко такі обсяги надходжень не відповідають потребам району.

З огляду на цей факт, для успішного виконання як дохідної, так і видаткової частин бюджету необхідно надати більшої самостійності місцевим органам влади, але з одночасним підвищенням рівня їх відповідальності за здійснення заходів.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ І ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Проблеми та напрямки зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування

Одна із основних особливостей унітарної держави - концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконанні базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.

Разом з тим слід зазначити, що розширення прав і обов'язків органів місцевої влади в умовах, що склалися, не завжди відповідає їх економічним можливостям, і питання поповнення доходів місцевих бюджетів, як і раніше, залишаються актуальними.

Прийняті Верховною Радою України Закони “Про місцеве самоврядування в Україні” і “Про бюджетну систему України” визначають, що “місцеві ради народних депутатів у межах свої компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети відповідних територій ” [29, с.14]. Здавалося б, що все логічно, але “межі своєї компетенції ” так замикаються на рівні Кабінету Міністрів і Верховної Ради України, що ось уже протягом ряду років і держава в цілому, і регіони “звично” затверджують бюджети зі значними запізненнями, а в деяких випадках - і наступного року. Немає необхідності говорити про те, як негативно це впливає на розвиток економіки.

Але такого стану на регіональному і місцевому рівнях могло б і не бути, якби кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу.

Аналіз проблем місцевих бюджетів України, а також теорії та практики побудови багаторівневих бюджетних систем у країнах з ринковою економікою дозволяє зробити висновок, що існуюча система формування місцевих бюджетів має ряд серйозних недоліків:

висока ступінь концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань;

регулюючі доходи відіграють домінуючу роль у структурі надходжень до регіональних і місцевих бюджетів, в той час як частка закріплених за територіями податкових платежів низька;

практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюджетів;

відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загально державних податків до місцевих бюджетів;

відсутність єдиних правил ув'язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також науково обґрунтованої методики міжрегіонального перерозподілу доходів.

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку.

Розглянемо в цьому зв'язку три найбільших джерела доходів - ПДВ, податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян.

Частка ПДВ у доходах бюджету Цюрупинського району становила у 2005 році 2,66%. Таким чином, закріплення ПДВ за державним бюджетом не могло негативно не позначатися на формуванні доходної частини місцевих бюджетів. Очевидно, що ПДВ (як і акцизний збір) не можна “прив'язувати до конкретної території за принципом: де стягується більше податку в розрахунку на 1 жителя, там населення має право і на більші бюджетні витрати. Відомо, що ПДВ виплачується підприємствами, хоча його тягар, врешті-решт, несуть громадяни, які є “замикаючими ” споживачами продукції та послуг. В тому і полягає специфіка діяння ПДВ, обчислюваного за прийнятим у Європі кредитним методом (шляхом вирахування з податку на продажі податку на купівлі), що , мобілізуючи до бюджету відповідні суми коштів, він розподіляється по ланцюгу платників пропорційно вартості, доданій ними до кінцевого продукту. Тому, щоб визначити величину податкового тиску даного обов'язкового платежу на доходи жителів даної території, необхідно провести спеціальні розрахунки, вірогідність яких забезпечити досить складно. Так, наприклад, у Німеччині надходження від ПДВ розподіляється не за принципом джерела (тобто не за місцем виплати податку), а в основному (на 75%) залежно від чисельності жителів (тобто в розрахунку на душу населення).

Дещо інша ситуація спостерігається з прибутковим податком з громадян. З прийняттям Закону “Про державний бюджет України на 2006 рік” прибутковий податок з громадян стовідсотково зараховується до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Проте для бюджету Цюрупинського району він залишився регулюючим з нормативом відрахувань до вищестоящого бюджету. Але слід зазначити, що зв'язок між сумами, сплачуваними платниками прибуткового податку, і доходами, закріплюваними за відповідними територіальними бюджетами, можна визнати досить очевидним. Дійсно: чим більше сплачують громадяни, що проживають на даній території, з власних доходів на користь держави, тим більші суми благ у вигляді державного фінансування систем соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, інфраструктури тощо вони як жителі мають право одержати. Тут також діє позитивний психологічний ефект, який полягає в тому, що населення знає, що внесений ним податок спрямовується на задоволення його ж потреб. Тому, на мій погляд, прибутковий податок має все ж таки стовідсотково зараховуватись до всіх місцевих бюджетів.

Нарешті, проміжне положення займає податок на прибуток підприємств. Його зв'язок з доходами відповідних територіальних бюджетів не можна визнати, з одного боку, таким самим тісним, як у випадку з прибутковим податком громадян, і з другого - таким віддаленим, як у випадку з ПДВ. Справа в тому, що розподіл підприємств - платників податку по території держави визначається особливими факторами (наприклад, політикою розміщення продуктивних сил, близькістю джерел сировини та енергії, наявністю комунікацій тощо). Тому, якщо на даній території одержують більше прибутку і податку на прибуток у розрахунку на душу населення, то це ще не означає, що такі високі доходи є виключно його заслугою, яка повинна винагороджуватися відповідною підтримкою у вигляді державного фінансування. Проте, оскільки при міжтериторіальному розподілі податку на прибуток неможливо врахувати вплив факторів, які визначають особливості регіонального розподілу бізнесу, то на практиці можна застосовувати підхід, який ґрунтується на принципі територіальної структури новоствореної вартості (що ще простіше) структури заробітної плати.

Окремої уваги заслуговують місцеві податки і збори. Як показали результати досліджень, місцеві платежі не відіграють будь-якого суттєвого значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Так, питома вага цих податків у загальній структурі доходів бюджету Цюрупинського району не досить велика, і складає 17,2%. П'ятирічна практика стягнення місцевих податків засвідчує, що найбільш перспективними видами з точку зору можливостей впровадження і за обсягами є комунальний податок, ринковий збір, збір за парковку автомобілів, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Можливості, закладені в інших платежах (зокрема, наявність потенційних платників і об'єктів оподаткування), на жаль, при даних економічних умовах, досить невеликі. Це стосується таких податків і зборів, як збір з власників собак, збір за виграш на бігах, збір за участь у бігах на іподромі та деяких інших. Але звернімо увагу на такі особливості. Приміром, плата за землю - загальнодержавний податок, але ж він повністю зараховується до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Тому доречнішим було б віднести цей податок до переліку місцевих. А оскільки Цюрупинський район є здебільшого агропромисловим, зарахування плати за землю у повному обсязі (100%) до бюджету району дало б можливість підвищувати родючість ґрунту, більш раціонально використовувати земельні ресурси, займатися веденням кадастру, землевпорядкуванням, розвитком інфраструктури населених пунктів. Цей перелік могли поповнити і деякі ресурсні платежі (плата за спецвикористовування надр, лісових і водних ресурсів), які лише частково находять до місцевих бюджетів, хоча вони мали б повністю справлятися за територіальною ознакою під контролем відповідних державних органів.

Слід зазначити, що сьогодні триває активна робота із удосконалення чинного законодавства щодо місцевих податків і зборів. За умови впровадження нових і ліквідації існуючих малоефективних платежів у розрахунку на рік ( за підрахунками Державної Податкової Адміністрації) можна було б досягти подвійного приросту їх надходжень. Йдеться про скасування зборів за право кіно- і телезйомок, за участь у бігах на іподромі, за виграш на бігах осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі, збору за утримання собак і впровадження нових зборів, зокрема, за здійснення міжнародного туризму; за надання у користування земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах; за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності у центральній частині населеного пункту та у будівлях, що мають історикоархітектурну цінність, тощо.

Звичайно, це не просте питання. Кілька разів його розглядав парламент, узгоджував із зацікавленими міністерствами, аналізувалися альтернативні варіанти і обговорювалися з представниками асоціації міст. Паралельно законопроект кілька разів розглядався в Кабінеті Міністрів і на засіданнях відповідних комітетів Верховної Ради. Як відомо, в Україні налічується понад 11 тис. органів місцевого самоврядування та їх виконавчих відділів, які теж відстоюють проблеми щодо зміцнення доходної бази бюджетів, і це зумовлює складність прийняття оптимального, зваженого і взаємоузгодженого законопроекту. Проте є надія - виходячи із загальнодержавних інтересів, рано чи пізно він буде прийнятий.

Незважаючи на велике різноманіття місцевих податків у розвинутих країнах вирішальне фіскальне значення (насамперед, на муніципальному рівні) мають тільки деякі з них, і в першу чергу - помайнові. Та це не дивно, оскільки оподаткування майна гарантує стабільне надходження доходів до бюджету. Крім того, податок на майно, використовуючись для фінансування державних послуг у конкретному регіоні, врешті-решт сприяє підвищенню ринкової вартості цього майна. Тим самим він забезпечує взаємозв'язок між сплаченими податками і одержаними благами, що є важливим принципом організації ефективної системи оподаткування. Нарешті, до позитивних рис даного податку слід віднести те, що нерухомість не може бути переміщена, а тому, як правило, можливі міжрегіональні відмінності в його ставках не викликають небажаних наслідків. Разом з тим організувати ефективне помайнове оподаткування непросто. При цьому неминуче виникають технічно складні проблеми повного охоплення об'єктів оподаткування, точної оцінки їх вартості та дійового механізму стягнення податків. Крім того, слід враховувати, що за свідченням американських вчених, податок на майно не користується популярністю, оскільки ним оподатковується така форма матеріальних цінностей, яку можна приховати.

В Україні ситуація ускладнюється слабкою розвиненістю ринку нерухомості, відсутністю, необхідних інформаційно-довідкових систем, які б характеризували оподатковуване майно, відсутністю досвіду оцінки і переоцінки вартості об'єктів, високими темпами інфляції та іншими факторами. Все ж таки майно є найперспективнішим об'єктом для розвитку місцевого оподаткування. Так, оподаткуванню підлягали б будівлі (житлові будинки або їх частини, садові будиночки, дачі, гаражі, квартири, тобто нерухомість, яка використовується в інших, ніж підприємницькі, цілях) та споруди (об'єкти першої групи основних фондів (Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств ”). Ставки оподаткування встановлюються органом місцевого самоврядування при затвердженні бюджету на наступний рік - складають не менше 1% і не вище 3% до бази оподаткування.

Податок на майно стягується, виходячи з економічного стану власності, а не з величини одержуваного доходу. Податок на майно сплачується у грошовій формі, тому можуть виникнути ускладнення у тих платників, які володіють значним майном, але не мають достатніх поточних доходів. До цих платників належать пенсіонери та інші особи з фіксованими доходами. Тому повинні бути передбачені податкові привілеї для окремих соціальних груп із метою їх захисту від податкового перевантаження. Система податкових привілеїв звичайно називається системою запобіжників. Суть одного з них полягає в “пороговому підході ”, при якому податковий тягар визначається у вигляді фіксованого відсотка від доходу сім'ї. При цьому будь-який податок, що перевищує вказану частку доходу, вважається “надлишковим” і служить основою для надання пільг. Та частка доходу, яка вважається прийнятним податковим тягарем, і є пороговим рівнем.

Викладені вище принципи вирахування і стягнення податку на нерухоме майно необхідно враховувати при впроваджені цього податку в Україні. Перші кроки в цьому напрямку вже робляться. Так, проектом закону про податок на нерухоме майно громадян передбачається, що в містах оподаткуванню не підлягає 21 кв. метр загальної площі на кожного члена сім'ї плюс 10 кв. метрів на сім'ю. Не оподатковується до 80 кв. метрів загальної площі житла, що перебуває у власності одного чи двох непрацюючих пенсіонерів.

Для сіл і селищ з кількістю населення до 50 тис. норми неоподатковуваної площі збільшені для кожного члена сім'ї до 40 кв. метрів плюс 10 кв. метрів на сім'ю. Для одиноких непрацездатних пенсіонерів у таких населених пунктах неоподатковувана база становить до 120 кв. метрів загальної площі будівлі.

Крім того, за прикладом розвинутих країн, податку на нерухоме майно доцільно надати статусу місцевого, який би надходив тільки до регіональних і місцевих бюджетів.

Одним із додаткових джерел доходів органів місцевого самоврядування міг би стати випуск облігацій. Світова практика доводить, що доцільно використовувати подібне джерело у випадках, коли існують потенційні можливості використання такого виду доходів для фінансування видатків на капітальні вкладення.

З метою вивільнення коштів із місцевого бюджету на дотації житлово-комунальному господарству, можливим було б застосування місцевими органами влади концесій - контрактів про надання суспільних послуг з умовами про інвестування капіталу. При цьому місцевим органам влади можна передати право встановлювати і збирати плату за користування або мито, оплачені за послуги. Оскільки договори про концесію охоплюють дуже тривалі періоди (що найбільше 35 років), потрібне чітке регулювання щодо якості надання послуг і договір про закінчення двох контрактів.

Найкращі приклади концесій - це підприємства інфраструктури (зокрема готелі) та комунікаційні споруди. Коли уряд має право і повноваження забезпечити послугами, але йому часто бракує фінансових ресурсів для капіталовкладень та надання послуг, як-от у секторі водопостачання або утилізації відходів, тоді підписують договори про концесію. Таким способом переваги ефективних прибуткових організацій вдається поєднати з державною відповідальністю за надання послуг.

Для стимулювання місцевих органів влади стосовно поновлення частин своїх бюджетів та проведення активної інвестиційної діяльності на місцях вже сьогодні повинні бути переглянуті відповідні статті законів, що регламентують правила формування та виконання місцевих бюджетів, деякі з них не відповідають принципам самостійності та фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

Торкаючись теми недосконалого законодавства, слід зазначити, що, наприклад, статтею 62 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що держава гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Це зрозуміло, забезпечення вище мінімального рівня - справа самих органів місцевого самоврядування. Проте далі читаємо: “У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет “.[29,с. 96] Справедливо, якщо сказане стосувалося б дотацій, до отримання яких регіони не докладають надмірних зусиль. А в даному разі будь-яка ініціатива регіонів щодо збільшення податкових надходжень, а значить, і забезпечення населення суспільними благами вище мінімального рівня каратиметься відповідним вилученням фінансових коштів. Тоді постає запитання: за рахунок чого здійснювати розвиток? Звичайно ж не за рахунок місцевих податків і зборів, що забезпечують лише мізерну частину потреби.

Також необхідно звернути увагу на інфляційні процеси. Доходи бюджету надходять з урахуванням інфляційного фактору, а видатки здійснюються згідно із запланованими обсягами. Зважаючи на це, необхідно коригувати обсяги видатків з поправкою на інфляцію. Через те, що це не завжди робиться, у розпорядників бюджетних коштів можуть утворюватись так звані надлишки коштів, які можуть ними використовуватись не за призначенням. А це створює можливості для зловживань з боку апарату управління на місцевому рівні.

Важливо зазначити, що реформування системи формування місцевих бюджетів повинно ґрунтуватись лише на тих заходах, які б заохотили місцеві органи влади до пропорційного виконання як державного, так і місцевих бюджетів. Тільки такі заходи дадуть ефект. Одним із таких методів могло б бути запровадження порядку здійснення видатків державного бюджету шляхом використання поточних надходжень у регіонах для здійснення поточних видатків державного бюджету. Інакше кажучи, для виконання функцій органів влади України слід залишати у регіонах певну частку коштів державного бюджету без їх спрямування до центру та у зворотному напрямі. Реалізація запропонованого методу дасть змогу вдосконалити діючу систему здійснення видатків державного бюджету, підвищити оперативність і ефективність управління наявними фінансовими ресурсами держави та зацікавити місцевих керівників у збільшенні надходжень до державного бюджету. Особливе значення цей підхід матиме для фінансування соціальних потреб, оскільки буде усунуто різницю у відповідальності місцевого керівництва за виконання фінансового плану органів управління держави та місцевих органів. Стосовно відповідальності органів влади перед громадянами акцент буде зміщено у регіони, що відповідає елементарній логіці.

Формування регіонального бюджету на основі зазначеного принципу тісніше пов'яже його з результатами економічного розвитку регіону, дозволить вже на етапі бюджетного планування співставляти розмір територіальних доходів із доходами регіонального бюджету, планувати видатки бюджету, визначати напрямки виявлення резервів в регіональній економіці. Підвищаться зацікавленість і відповідальність місцевих органів влади за кінцеві результати економічного розвитку території.

У ході перебудови механізму формування бюджетів повинна бути вирішена низка питань, в тому числі і такі: яка частка бюджетних доходів повинна спрямовуватись до державного бюджету, яка залишатись на місцях; у зв'язку з цим - яким повинен бути норматив відрахувань від територіальних бюджетних доходів (що знайде своє відображення у нормах відрахувань від загальнодержавних податків і зборів). З цього приводу можливі наступні варіанти.

Норматив відрахувань у відсотках від загальної суми територіальних бюджетних доходів встановлюється для регіонального бюджету, а частина коштів, що залишилась, спрямовується до вищестоящих бюджетів.

За встановленими нормативами у відсотках від загальної суми територіальних бюджетних доходів кошти спрямовуються до вищестоящих бюджетів, а частина коштів, що залишилась - до місцевих бюджетів.

Для вищестоящих бюджетів встановлюється фіксований норматив (у грошових одиницях) коштів, що перераховується до цих бюджетів, всі інші кошти спрямовуються до місцевих бюджетів.

Взагалі, для підвищення відповідальності і зацікавленості нижчестоящих регіонів у кінцевих результатах їхньої діяльності більш прийнятні другий та третій варіанти, коли регіональні бюджети будуть формуватись на основі залишкового принципу територіальних бюджетних доходів після внесення у вищестоящі бюджети сум у вигляді своєрідного податку з території.

Третій варіант цікавий не тільки для нижчестоящих регіонів, яким він дає максимальні можливості для виявлення внутрішньорегіональних резервів, але й для вищестоящих, так як фіксований норматив забезпечує гарантованими обсягами коштів їх бюджети. Можливі і модифікації цих варіантів.

Необхідно також визначити, єдиний чи диференційовані нормативи слід застосовувати. Якщо встановити єдиний для всіх регіонів норматив формування бюджетів, то в зв'язку з річними рівнями економічного і соціального розвитку в деяких регіонах бюджет, сформованих по зазначеному нормативу, буде менше досягнутого, а в деяких - більше. Для усунення цих протиріч є декілька шляхів.

Можливе виділення із вищестоящих бюджетів дотацій і субвенцій тим регіонам, в бюджеті яких буде недостатньо коштів для фінансового забезпечення нормативів забезпеченості.

Для регулювання місцевих бюджетів повинен бути створений фонд міжтериторіального фінансового вирівнювання.

При реформуванні бюджетного механізму доцільно було б місцевий бюджет поділити на поточний і бюджет розвитку. При побудові поточного бюджету необхідно в його основу покласти наступні принципи: забезпечення достатнього рівня розвитку регіону, міста, селища, села; стабільність надходження коштів; пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери; наукову обґрунтованість розмірів видатків; обов'язковий характер виконання поточного бюджету.

Цей розподіл обумовлений тим, що поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке фінансування може забезпечити лише наявність відносно стабільних джерел доходів. До таких джерел можна віднести ресурсні платежі, податок на доходи фізичних осіб, податки на власність, неподаткові надходження, субсидії, субвенції, дотації.

Бюджет розвитку повинен фінансувати розширене відтворення усіх сфер діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть змінюватись в залежності від того, як виконується поточний бюджет.

Основними принципами бюджету розвитку є: тісний зв'язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.

Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку нестабільне і залежатиме від досягнутого рівня економічного і соціального розвитку регіону і перспектив на майбутнє.

Для фінансування капітальних витрат, тобто бюджету розвитку, можна в свою чергу, використовувати менш стабільні джерела доходів.

Важливо, щоб за рахунок власних податкових джерел поточного бюджету місцеві органи влади могли фінансувати 60-80% своїх потреб. В цьому разі їхня залежність від рішень вищестоящих органів влади стосовно дохідної частини місцевих бюджетів буде мінімальною.

Що ж стосується бюджету розвитку, в результаті прведеного дослідження, можна сказати що, наповнення його дохідної частини має відбуватись в значній мірі за рахунок активної державної підтримки у вигляді дотацій на інвестиційні цілі. У цьому випадку природно постає запитання: де держава візьме кошти на відповідні цілі?

Вихід із даної ситуації можливий лише при активному втручанні держави в економіку, що базується на активній бюджетній політиці.

Оскільки основні чинники кризи США у 1929-1933 рр. та основні чинники кризи України у 1991-1998 рр. майже однакові, то нам мають бути цікавими ті рекомендації економічної науки, за допомогою яких США ( і не тільки вони ) виходили з кризи. А запровадили вони економічну теорію Кейнса, яка передбачала активну стабілізаційну політику - втручання держави в економіку:

Створення корпорації по страхуванню заощаджень населення.

Державне регулювання ринку цінних паперів. Зупинення спекулятивних процесів (доходність цінних паперів становила 0,6-0,8%).

Встановлення процентних ставок під кредити у виробництво: у 1934р. - 0 %, 1935-1940 рр. - 0,8 %, у 1941-1942 рр. - 0,6%.

Зростання заробітної плати і фіксацію цін у бізнесі.

Протекціонізм (політику високих тарифів з метою недопущення іноземних товарів на ринок США, дотацію фермерів, квоти).

Збільшення дефіциту бюджету з метою інвестування виробництва за тезою Кейнса: дефіцит бюджету має зростати, коли не буде досягнута повна зайнятість (дефіцит бюджету США у 1939 р. - 4,8 млрд. дол., у 1943 р. - 55 млрд. дол.)

Скорочення податків і збільшення державних витрат з метою зменшення безробіття.

Збільшення маси грошей (М1) у 1939р. в 1,73 рази по відношенню до 1933 року.

Слід відзначити, що кожному етапу розвитку в США було своє відношення до бюджетного дефіциту та державного боргу.

У кризові та повоєнні періоди зростання дефіциту бюджету вважається нормальним і навіть необхідним кроком. В усталеному, врівноваженому економічному стані зусилля уряду спрямовуються на зменшення дефіциту бюджету.

Зрештою, як писав М. Портер: “багатьом країнам вдалося швидкими темпами підняти рівень життя, не дивлячись на бюджетний дефіцит (Японія, Південна Корея, Італія), падіння курсу валюти (Німеччина, Швейцарія), високі процентні ставки (Італія, Південна Корея) [27, с.212] В економічній науці добре відоме неприємне для прибічників монетаризму висловлювання відомих економістів - лауреатів Нобелівської премії Т. Сарджента та Н. Уоллеса про те, що покриття бюджетного дефіциту за допомогою збільшення боргу може мати в довгостроковій перспективі більші інфляційні наслідки, ніж покриття бюджетного дефіциту за рахунок випуску грошей.

На жаль, у нашому суспільстві, відстоюються лише монетаристські цінності і нехтуються рекомендації інших економічних теорій та майже зовсім не враховується особливості перехідної економіки, усвідомити цей очевидний висновок Сарджента-Уоллеса не так вже й просто.

Внаслідок цього Уряду для погашення дефіциту бюджету вдалося створити фінансову піраміду через продаж цінних паперів з надзвичайно високою прибутковістю (в 100 разів більшою за прибутковість цінних паперів США при виході з кризи), яка себе не виправдала і створила загрозу додаткового фінансового краху в Україні.

Викладене вище дає підстави зробити висновок, що активна державна підтримка інвестиційної діяльності місцевих органів влади, здійснювана шляхом надання відповідних дотацій місцевим бюджетам (зокрема, бюджетам розвитку), фінансованих за рахунок створення державного дефіциту є одним із головних засобів радикального зростання виробництва в Україні. А це в свою чергу створить передумови для вирішення проблеми наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, що потягне за собою вирішення багатьох соціальних проблем нашого суспільства в цілому.

Проблеми місцевих фінансів накопичувались десятиріччями; на сьогоднішній день вони перетворились у великий клубок протиріч і невирішених питань при досить значному нестатку фінансових ресурсів як у центрі, так і на місцях. Тому зі всією гостротою постало питання про необхідність проведення реформи місцевих фінансів, яка повинна супроводжуватись законодавчим закріпленням прав, повноважень і обов'язків місцевих адміністрацій.

Звичайно, бюджетна реформа не вирішить всіх питань, але проблема ефективного витрачання коштів та зміцнення дохідної частини місцевих бюджетів - за нею.

Удосконалення системи фінансового вирівнювання територій

Ступінь самостійності регіонів щодо формування і використання бюджету визначається співвідношенням задач, котрі входять до їх компетенції (тобто вирішуються органами регіонального і місцевого самоврядування під власну відповідальність), і задач, котрі виконуються вищестоящими органами влади або за їх дорученням. При розподілі задач і функцій повинні вирішуватися і питання розподілу доходів і видатків між центральним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами одного рівня.

Вирішення багатьох проблем по формуванню і використанню місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Однак головним питанням у формуванні фінансів адміністративно-територіальних одиниць залишається об'єктивність у визначенні розмірів їхніх бюджетів з урахуванням науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості на 1 жителя. Але на жаль, в Україні ще немає розроблених нормативів, тому на даний момент фінансове вирівнювання можливо здійснювати з урахуванням середніх по місцевих бюджетах доходів і видатків, а також з урахуванням відносної податкоздатності кожної адміністративно-територіальної одиниці.