Грошові реформи, їх цілі та види

42

42

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Грошові реформи, їх цілі та види

Студентки групи 13.32

Інституту економіки та фінансів

спеціальності “Банківська справа”

Войтіховської Софії Андріївни

Науковий керівник:

доц. Кирпатенко В.М.

ЛЬВІВ - 2009

Зміст

Вступ

1. Суть та мета проведення грошової реформи

2. Типи грошових реформ та їх характеристика

3. Методи проведення грошових реформ та стабілізації грошового обігу в країнах з ринковою економікою

4. Грошова реформа перехідної економіки України

Висновки

Список використаних літературних джере

Додатки

Вступ

Грошово-валютні відносини є надзвичайно складною і важливою сферою господарського життя будь-якої сучасної держави. Органічною частиною системи грошових відносин окремих держав є національна валютна система.

Національна грошова система невіддільна від реального стану економіки країни. Вся багатогранність економічних, соціальних і політичних проблем суспільного розвитку безумовно позначається й на сфері грошового обороту. Грошова система має бути адекватною соціально-економічним умовам розвитку суспільства. Вдосконалення грошової системи, зміна її кількісних і якісних характеристик відбувається в ході проведення грошових реформ, які є одним з найважливіших інструментів грошової політики.

Проблему використання грошей і управління ними як товаром людство розв'язує упродовж усієї історії.

Реформи здійснюються в умовах загострення економічної кризи, що виявляється в економічному спаді, загостренні енергетичної кризи, зниженні рівня життя населення, погіршенні зовнішньоекономічних показників тощо.

Економічна криза вносить певні суперечності у хід реформ. З одного боку, вона підштовхує, прискорює проведення реформ, з іншого - внаслідок дезорганізації господарського життя створюються умови для оперативного адміністративного втручання з метою підтримати функціонування економіки і забезпечити населенню прожитковий мінімум.

У багатьох країнах радикальні реформи здійснюються в умовах політичної нестабільності, тому всі спроби реформувати економіку виявляються непослідовними, компромісними і не дають очікуваних результатів. Намагання сил різних напрямків реформування дійти компромісу призводить до того, що ухвалені закони, з одного боку, начебто уможливлюють здійснення реформ, а з іншого - гальмують їх.

Реформи здійснюються в умовах нестабільності. Старі адміністративні важелі регулювання вже втратили силу, а нові ринкові механізми (конкуренція, банкрутство, перетікання капіталу) ще не повністю врегульовані.

Сьогодні нестійкість, знецінення національної валюти є загрозою економічному курсу держави з негативними соціальними наслідками у суспільстві.

Економічна криза породжує грошово-кредитну кризу. Вона погіршує умови світової торгівлі, призводить до різких змін курсу валют, що загострює відносини між країнами. Тому країни періодично здійснюють грошові реформи - повні або часткові перетворення грошової системи з метою стабілізації та зміцнення грошового обігу. Грошові реформи здійснюються різними методами залежно від економічного і політичного становища країни та ступеня знецінення грошей.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ.

В ході виконання мною роботи я визначила, що тема грошових реформ є завжди актуальною, особливо за таких економічно важких умов, які ми спостерігаємо нині у світі і, зокрема, в Україні.

За сучасних умов найбільш прийнятною в Україні є реформа, що здійснюється щляхом реставрації. Суть цього методу полягає в тому, що знецінену грошову одиницю, а наша гривня дещо знецінилась за останні кілька місяців щодо іноземних валют, поступово зміцнюють, змінюючи співвідношення між грошовою і товарною масою, тобто зробити акцент на розвитку виробництва таким чином, щоб поступово грошова одиниця країни відображала більшу за вартістю сукупну товарну масу.

Такий спосіб проведення грошових реформ досить чсто призводить до використання дефляції, яка полягає в тому, що частина грошової маси вилучається з грошового обігу і знищується. Дефляція, коли її вдало здійснити, може призупинити інфляційні прцеси чи сприяти значному зниженню інфляції.

1. Суть та мета проведення грошової реформи

Грошово-валютні відносини є надзвичайно складною і важливою сферою господарського життя будь-якої сучасної держави. Органічною частиною системи грошових відносин окремих держав є національна валютна система.

Національна грошова система невіддільна від реального стану економіки країни. Вся багатогранність економічних, соціальних і політичних проблем суспільного розвитку безумовно позначається й на сфері грошового обороту. Грошова система має бути адекватною соціально-економічним умовам розвитку суспільства. Вдосконалення грошової системи, зміна її кількісних і якісних характеристик відбувається в ході проведення грошових реформ, які є одним з найважливіших інструментів грошової політики.

Економічний словник дає таке визначення поняттю «грошові реформи» це повна або часткова структурна перебудова діючої грошової системи.8, с.

Демківський А.В. до визначення додає ще мету проведення грошової реформи з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту. 7, с. 249

Інший автор Щетинін А.І. описує грошові реформи як заходи, які можуть набувати форми часткових і подовжених у часі дій виконавчої і законодавчої влади, чи форми концентрованих за часом і місцем дій, націлених на кардинальну зміну ситуації.15, с. 179

Але всі вчені погоджуються з тим, що проведення грошової реформи в країні є завжди вимушене 2, с. 292 і використовується лише тоді, коли інші відомі способи стабілізації грошей не спрацьовують і не дають бажаного ефекту10, с. 226.

Грошові реформи, до яких вдаються окремі держави при винекненні екстремальних ситуацій - глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, завжди пов'язане з ризиком. Тут, як засвідчує світова практика, можливі прорахунки та невдачі. Саме це вимагає проведення в кожному випадку, коли йдеться про грошові реформи, глибоких аналітичних розрахунків, усебічного підготування. Та світова практика засвідчує, що у багатьох країнах світу завдяки проведенню глибоких грошових реформ вдавалося у стислі строки досягти істотної стабілізації грошового обігу, відтак і загальної санації (оздоровлення) економічного розвитку.2, с. 292

Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялись за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо.

Навряд чи доцільно шукати готові відповіді у досвіді інших країн. Шлях пізнання кожен повинен пройти сам. Лише самокритичний аналіз та глибоке самоусвідомлення того, що відбулось, дозволить обрати механізм перетворень, які будуть адекватними історичному виникненню кожної країни.

Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватися до таких радикальних заходів, як грошові реформи.

Грошова реформа - проведення деномінації грошей, вилучення з обігу знецінених паперових грошей, випуск нових грошових одиниць, зміна їх золотого вмісту з метою зміцнення грошової системи, стабілізації грошового обігу.

Важливою метою грошової реформи є відновлення дієздатності функцій грошової одиниці, надання національній валюті характеру єдиного платіжного засобу й суттєве підвищення її купівельної сили. Приміром, з 1944 по 1952 роки європейські країни, щоб подолати господарську розруху й розбурхану інфляцію, здійснили 24 грошові реформи, в ході яких старі банкноти обмінювалися на нові з суттєво зменшеним номіналом [7, c. 242].

Грошова реформа є складовим елементом антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей. Головною функцією монетарної реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу, який би характеризувався стабільністю і конвертованістю. [13, c. 153]

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною за змістом. Тому при виборі виду реформи та методу її здійснення необхідно враховувати нові соціально-економічні умови. Успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: оздоровлення державних фінансів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, нагромадження золото-валютних та матеріальних резервів, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо. Тобто, недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти щоб забезпечити успіх грошової реформи, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Також, важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти.

Грошова реформа повинна обов'язково доповнитися системою практичних заходів, які б гарантували її повномірний характер. Ключовими серед них мають бути:

1) дії з нормалізації товарно-грошових відносин, і в першу чергу рішуче обмеження бартеру як зони економічних зловживань;

2) удосконалення управління валютною та емісійною політикою з тим, щоб стабільність грошової одиниці підтримувалась на відповідному рівні;

3) скорочення поширеної практики викоритання різного роду квазіплатіжних фінансових інструментів;

4) недопущення безконтрольності з боку держави за відпливом капіталу та грошової маси в тіньову економіку і за кордон;

5) запровадження чіткого контролю за джерелами формування, умовами розміщення та напрямками використання валютних резервів держави.

Грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для її успішного розвитку. Тільки динамічне економічне зростання на основі науково-технічного прогресу, структурних перетворень в економіці і особливо - пріоритетного розвитку наукомісткого, інтелектуального виробництва може забезпечити не просто сталість, а зростання валютного курсу грошової одиниці. Лише стійка і надійна валюта робить можливим повне використання праці, капіталу, матеріальних ресурсів.

Найважливішою метою грошової реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності й конвертованості. Оскільки “твердість” національної валюти має два тісно пов'язані між собою, але не тотожні аспекти: зовнішній - стабільність обміну національної валюти, і внутрішній - стабільність цін, тобто відсутність інфляції, то, вибираючи модель проведення грошової реформи, украй важливо чітко визначитись щодо напрямку “вектора твердості” національної валюти у просторі цих двох вимірів [ 10, c. 226-227].

Грошові реформи необхідні у випадках:

® зміни державних устроїв;

® глибоких економічних криз фінансової системи;

® економічних потрясінь, коли гроші перестають виконувати свої функції;

® поглиблення дефіциту бюджету та інфляційних процесів;

® падіння ролі грошей, розрахунків, кредиту.

Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, вона ставить за мету зробити гроші точним вимірювачем затрат і результатів суспільного виробництва, з тим щоб вони забезпечували постійне стимулювання економічних інтересів товаровиробників, користувалися довірою, виконували всі свої функції і були захищені від знецінення. Головне завдання реформи - вилучити значну масу грошей з обігу.

2. Типи грошових реформ

Кожна грошова реформа є індивідуальною і неповторною за своїми характеристиками. Вирішуючи конкретно визначене коло завдань структурної перебудови та стабілізації грошового обігу тієї чи іншої країни, будь-яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи спільних ознак і їх функціональному втіленні (табл.1).

Таблиця 1

Класифікація грошових реформ (за джерелами 2, 10, 15)

Класифікаційна ознака	Означення	Приклад реформи
За глибиною реформаційних заходів	1. У вузькому розумінні (реформи часткового типу)
	- формальні - купюри нового зразка поступово або частково змінюються на функціонуючі	Реформи в колишньому СРСР 1990 р., в Росії 1992-93 рр., у ФРС 1996 р.
	- деномінаційні - здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці	Реформа в колишньому СРСР 1961 р.
	- конфіскаційні - з деномінацією грошового обігу або без його зміни.	Реформи в колишньому СРСР 1947 р., у Німеччині 1924 і 1948 рр.
	2. У широкому роумінні (структурні реформи) - це якісні масштабні, як правило, довготермінові зміни в усій царині грошових відносин.	Реформи в Росії 1895-97 рр., в країнах Прибалтики 1992-93 рр.
За методом здійснення	1. Шляхом реставрації - знецінену грошову одиницю зміцнюють, змінюючи співвідношення між грошовою і товарною масою.	Реформа в США 1861-65 рр.
	2. Введення паралельних валют - введення нової грошової одиниці здійснюється поступово і вона певний час діє поряд зі старою грошовою одиницею.	Реформа в Росії 1922-24 рр.
За часом проведення	1. Одномоментні - пов?язані із введенням в обіг нових грошей за коротеий строк (7-15 днів).	Реформи в колишньому СРСР 1947 р., у Німеччині 1924 і 1948 рр.
	2. Консервативні - нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витискує старі гроші поступово.	Реформа в Росії 1922-24 рр.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні (повні грошові реформи) - створення нової грошової системи. Ці реформи проводилися в період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Потрібно було не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, фінансах, банківській і валютних системах. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо.

Реформи часткового типу торкаються тільки організації грошового обороту, реформуються окремі елементи грошової системи (назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо). Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Піля (1844 р.), грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр.

Часткові реформи можна в свою чергу класифікувати на:

- формальні реформи - купюри нового зразка поступово або частково змінюються на функціонуючі, а масштаб цін не змінюється. Приводом до такої зміни може бути:

а) необхідність поліпшення фізичних властивостей (міцності, захисту від підробки і под.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (у розумінні як можливостей випуску банкнот вищої якості, так і нових вимог до їхньої якості у зв'язку із застосуванням різних технічних пристроїв - банкоматів, електронних машин тощо);

б) посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Це відбувається у тому разі, коли в обігу перебуває велика кількість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає першочерговою справою;

в) необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їхнього оформлення, що може зумовлюватись політичними причинами, наприклад зміною державної символіки.

Усі ці аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується розв'язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати не реформою, а обміном грошей.

- деномінаційні реформи - здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці. Це дещо складніша форма грошової реформи, головною метою якої є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін.

- конфіскаційна реформа - з деномінацією грошового обігу або без його зміни. Грошові реформи конфіскаційного типу, або “шокові” реформи. такі реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:

· встановлення ліміту на обмін банкнот;

· замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

· тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.

Мета цих і подібних заходів - конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу державою.

Коли реформи мають конфіскаційних характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою. До певної межі (суми) старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі - зі знижувальним коефіцієнтом. Як правило, установлюють кілька послідовних порогів обміну і кілька значень коефіцієнтів, хоч конфіскаційні реформи можути базуватися і на обміні старих грошей на нові з використанням знижувального коєфіцієнта для сум будь-якого розміру, а не лише для тих, що перевищують певний поріг, як у першому випадку.

Аналогічна процедура може використовуватись і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені межі.

З економічного погляду такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.

Такі варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

Однією з найрадикальніших грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, поведена в Західній Німеччині у червні 1948 р. тоді криза охопила всі ланки виробництва, але найсильніше вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. У перший день реформи (20 червня) всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини, дістали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші - німецькі марки. У серпні за цим же курсом було здійснено обмін іще 20-ти марок. За таким самим принципом було переоцінено і депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що була в населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне - стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відродження й розвитку.

За часовим здійсненням обмінних операцій теорія і практика розрізняє:

- одномоментні реформи (реформи “шокового” типу) - строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів;

- реформи паралельного типу - випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно. Реформи паралельного, або, як їх ще називають, консервативного типу є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці - стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і «тіньових» операцій. Водночас система паралельного обігу має й помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу уникнути заходів конфіскаціного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапозон маневру грошово-кредитної політики.

У даному разі вдаються до іншого вирішення проблеми - встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися фіксований, або ринковий курс щодо обох типів грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він такий самий (або коли емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є фіксованим; якщо різний - то співвідношення визначатиметься фактично купівельною спроможністю обох типів грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час уведення нового франка 1960 р. було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні.

Інша річ, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі - надходять в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа в колишньому СРСР 1922-1924 рр. Як відомо, червінці емітувались у вигляді дисконту векселів, тобто були, по суті, кредитними грішми (банкнотами). Водночас, совзнаки продовжували випускати в обіг як типові казкачейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку «совзнак») продовжувала знецінюватись, а уряд не бажав застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб'єктів господарювання.

Нерідко грошова реформа має всі три ознаки, як наприклад, грошова реформа в Україні 2 -16 вересня 1996 року. Нова незалежна держава потребувала власної національної грошової системи, а глибока інфляція - проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів. Все це визначило кардинальне реформування по суті всіх елементів попередньої грошової системи.

Часто буває так, що грошовій реформі передує деномінація грошових знаків, тобто обмін всіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості фондів тощо.

Крім підготовки економічних і організаційних передумов грошової реформи, важливе значення для її успіху має правильний вибір методу стабілізації валюти в процесі реформи. Особливо актуальною ця проблема була в епоху функціонування дійсних грошей, коли держави шляхом реформи намагалися поновити систему металевого обігу чи обігу розмінних на метал грошових знаків. З переходом до систем обігу нерозмінних знаків чіткі межі між альтернативними методами стабілізації валют зникли і шляхи проведення реформ уніфікувалися, хоч проведення їх від цього не стало легшим.

Згідно з світовим досвідом грошових реформ існують наступні методи стабілізації валют: дефляція, нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація.

Нерідко грошовій реформі передує дефляція - процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є складовою частиною антиінфляційної програми.

Дефляційна політика проводиться державою за допомогою фінансових та грошово-кредитних заходів; серед фінансових чільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, «заморожування» цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів. Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних вкладень, шляхом кредитної рестрикції (підвищення процентної ставки, обмеження кредитування банками), підвищення центральним банком дисконтного процента та норм обов'язкових резервів комерційних банків.

За своїм змістом і наслідками дефляція - протилежність інфляції. Інфляція - це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, є процесом зниження рівня цін. Дефляція може спричинити негативні наслідки - скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного зростання, збільшення безробіття та інше. У результаті вся економіка може опинитися в стані глибокої депресії.

Нуліфікація - оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або для створення власної національної грошової системи. Зокрема, в кінці XVIIIст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації колишнього королівського уряду і вилучені з обігу без будь-якого відшкодування. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Так, в СРСР у 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка - на 1 трлн. старих марок, у 1944 р. в Греції - 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою вона нагадувала девальвацію

Девальвація - офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць.

Поки держави фіксували золотий вміст своїх валют, його зниження та зниження курсу валюти відбувалось приблизно однаковою мірою. Після скасування золотих паритетів девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Рівень її в обох випадках визначався рівнем знецінення валют, тобто новий золотий вміст і курс встановлювались на рівні фактичної вартості валюти, яка формувалася внаслідок інфляційного знецінення. На першому етапі (до 1929-1933 рр.) девальвація призводила до поновлення обміну банкнот на золото тільки за зниженим паритетом. На другому етапі обмін на золото не поновлювався, проте зниження валютного курсу дещо сприяло стабілізації внутрішнього ринку і грошового обігу, оскільки стимулювало експорт і зміцнювало конкурентоспроможність національних підприємців на світовому ринку, а також робило дорожчим імпорт.

Після скасування розміну банкнот на золото значно змінився зміст і механізм девальвації валюти. Девальвації стали рідше проводитись в межах грошових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а передусім як метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності, врегулювання платіжного балансу тощо. В цих умовах девальвацією стали називати будь-яке законодавче зниження офіційного фіксованого валютного курсу. З введенням режиму плаваючих курсів валют зміст девальвації ще більше розширився і цим терміном стали називати навіть тривале зниження ринкового курсу валют. За золотого стандарту, коли державою законодавчо фіксувався золотий вміст валют і існував прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація проявлялась у зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після відміни золотих паритетів девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має одночасно негативні наслідки: значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари.

Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, у зв'язку з інфляційним знеціненням радянського карбованця останній був кілька разів девальвований протягом 1990 -1991 рр., унаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 року досяг майже 100 крб. за долар. Аналогічна ситуація відбувалася з українським купоно-карбованцем протягом 1992 -1995 рр.

Ревальвація - це офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни. Головна причина ревальвації - тривале активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність дефіцитів у її партнерів. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропорція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі

У першому варіанті ревальвації валют проводились в епоху вільного обміну банкнот на метал. Ними закінчувались зусилля держави по відновленню купівельної спроможності валюти після періоду інфляції. В результаті ревальвації, як правило, відновлювався обмін банкнот на метал за паритетом, який діяв до початку інфляції. Одночасно відновлювався і попередній курс валюти. Тому такий засіб в літературі інколи називають реставрацією.

Грошові реформи на основі ревальвації проводилися рідко, оскільки вони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки і відновленні стабільності ринку. За таких умов в країні швидко розширюється товарообіг і зменшується бюджетний дефіцит, що сприяє підвищенню вартості грошових знаків і може поступово довести її до доінфляційного рівня.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені давати більше власної валюти за ревальвовану, проте це погіршує конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам у національній валюті, після її ревальвації отримують значний зиск, і ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, проте з іншого - вона призводить до зменшення експорту, що створює реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно, виходячи з макроекономічної ситуації.

За золотого стандарту ревальвації піддавались відносно сталі валюти збільшенням офіційного золотого вмісту грошової одиниці. Відповідно підвищувався їхній курс щодо знецінених валют. Так, 1973 р. німецьку марку було двічі ревальвовано - у березні її золотий вміст і офіційний курс було підвищено на 3%, а в червні - ще на 5,5%. Проте обмін марки на золото не відновлювався. У такий спосіб проводили ревальвацію швейцарського франка, японської єни. Необхідність ревальвації відносно сталих валют визначалась тим, що їх офіційний валютний курс і золотий вміст виявився заниженим порівняно з паритетом купівельної спроможності. Така ситуація була не вигідною для експортерів і боржників та, навпаки, забезпечувала навиправдані доходи імпортерам і кредиторам. Щоб усунути такі “перекоси” у зовнішньоекономічних відносинах, держава підвищувала офіційний валютний курс.

Тепер, коли золотий вміст валют скасовано, ревальвація проявляється в підвищення курсу національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Зараз курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності, а тому зникла потреба у ревальвації і девальвації як елементах грошової реформи. За умов плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація проявляється у тривалому (поступовому) підвищенні курсу національної валюти щодо інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

Отже, і ревальвація, і девальвація - явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортерів не заважати, і стабільність національної валюти утримати. Тобто валютний курс має бути певним компромісом між інтересами експортерів і стабільністю грошей.

Деномінація - укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування, що проводиться з метою забезпечення грошовою обороту і надання більшої повноцінності грошам. Деномінація - обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіжних забов'язань тощо. Унаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що веде до швидкого зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.

У колишньому СРСР деномінації проводилися тричі: дві в 1922-1923 рр. і одна в 1961 р. Старі гроші були замінені на "нові" таким чином, що 1 "новий" рубль дорівнював 10 "старим". Завдяки деномінації вдається значно скоротити кількість грошових купюр і монет, що знаходяться в обігу.

В Україні деномінацію було проведено 1996 р. у співвідношенні 100.000 крб. за 1 гривню.

Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляції занадто збільшується масштаб номіналів грошових знаків. А тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації, тобто “викреслювання зайвих нулів”, очевидна, оскільки відпадає потреба в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і безготівкових розрахунках, що потребує меншої кількості розрядів для проведення операцій і дає можливість економніше вводити інформацію. Крім того, обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют матимуть такі самі порядки величин.

Певне значення має і психологічний фактор. Адже національна валюта, обмінний курс якої щодо основних світових валют виражається числами, далекими від одиниці, інтуїтивно сприймається як слабка, хоча насправді це не завжди так. Із цієї причини країни, національні валюти яких “накопичили” багато нулів, звичайно проводять деномінацію. Наприклад, заміна старих франків на нові у Франції у післявоєнні роки. У 1958 -1960 рр. у Франції було проведено деномінацію франка у співвідношенні 100:1. З 1960 р. старий франк було взагалі вилучено з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 франка до 4,937 франка за долар).

Проте такі дії не є обов'язковими, і деякі країни зі стабільними валютами деномінацій не проводять (наприклад, Японія, Італія).

3. Методи проведення грошових реформ та стабілізації грошового обігу в країнах з ринковою економікою

Грошові реформи здійснюють у випадках: глибоких економічних криз фінансової системи, економічних потрясінь, падіння ролі грошей, розрахунків кредиту, зміни державних устроїв.

Розпад СРСР і утворення на його території суверенних держав, а також перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовили необхідність для всіх країн - колишніх союзних республік, у т.ч. України, виходу з рублевої зони, запровадження власної грошової одиниці та проведення на цій основі глибокої структурної перебудови грошової системи. Звісно йдеться про грошові реформи в широкому значенні, метою якої є не просто пребудова, а й утвердженя зовсім нової системи грошово-кредитних і валютних відносин, адекватним умовам ринкової економіки. [2, c. 300]

Становлення економік нових незалежних держав має загально-історичні, і унікальні риси. Унікальність явища творіння нової незалежної держави потребує додаткового підтвердження деяких істин. Актуальність такого підтвердження зумовлене насамперед “другим народженням ринку”, яке відбулось починаючи з 1988 р. у постсоціалістичних країнах. Недовго залишалась єдиною і система обігу готівкових грошей. Кожна республіка шукала способи захисту свого внутрішнього ринку від проникнення законних платіжних засобів (рубля) з інших республік. Як доповнення до грошових знаків почали випускатись талони, купони, карточки і вводились інші обмеження функціонування грошей.

Для оздоровлення грошового обігу в колишньому СРСР деякі економісти пропонували замінити знецінені грошові знаки на нові. Проте такі пропозицій цілком слушно не були прийняті. Адже економічна криза продовжувала поглиблюватись, рівень бюджетного дифіциту зростав, швидко посилювався спад виробництва і продуктивності суспільної праці.

Заміна в таких умовах старих грошей на нові з метою зменшення їхньої маси не дала б значний ефект, а разом з тим призвела б до ряду серйозних негативних наслідків. Більше того інфляція могла б ще більше посилитись, бо поглиблювалась економічна криза та зростала недовіра до центральних (союзних) структур державної влади, послаблювався їх організуючий вплив на економіку, фінанси і грошовий обіг внаслідок розвитку в союзних республіках руху за суверинітет та економічну самостійність, за вихід із Союзу.

Про недоцільність будь-яких реформуючих заходів у грошовій системі в умовах економічного спаду свідчить безрезультатність заміни в обігу купюр номіналом 50 і 100 крб., яка була проведена на початку 1991 року за рішенням союзного уряду.

Після розпаду СРСР проведення грошових реформ та створення власних грошових систем в колишніх його республіках - об'єктивна необхідність, що зумовлена як економічними так і політичними факторами, пов'язаними із забезпеченням повної державної незалежності.

Кожна з країн, що входили до колишнього СРСР, враховуючи особливості своєї економічної політики, ставить перед собою неоднозначні цілі щодо змісту і напрямків структурної перебудови національних грошових систем. Разом із тим грошові реформи зазначених країн мають і спільні риси. Їх проведення передбачає поетапне вирішення таких завдань: [2, c. 300]

а) створення національної банкноти і розгалуженої структури депозитних та інших форм грошей;

б) запровадження ефективного механізму емісії, організації й регулювання готівкового та безготівкового обігу, а також їхньої взаємодії;

в) докорінна перебудова засад зовнішніх валютних відносин, забезпечення поетапної конвертованості власної грошової одиниці;

г) проведення глибокої реформи банківської системи, її перебудова на принципах дворівневої діяльності;

д) утвердження відповідної ринкової інфраструктури - грошового, валютного та фінансового ринків;

е) вирішення завдань правового і кадрового забезпечення.

Все це в органічному поєднанні зумовлює комплексність і радикалізм грошових реформ, здійснення яких є не лише однією з визначальних умов загальної ринкової трансформації постсоціалістичної економіки, а й фундаментом економічного і політичного суверинітету тієї чи іншої країни, її входження у світовий економічний простір.

Україна одна з перших нових держав стала на шлях створення власної грошової системи, першим кроком до якої було введення в обіг 10 січня 1992 р. купонів багаторазового використання. Становлення національної грошової системи одночасно із здійсненням комплексу заходів щодо стабілізації економіки сприяли утвердженню незалежності України як держави, зихисту її внутрішнього ринку, проведенню реальної антиінфляційної політики.

Найбільш інтенсивно процес утворення національних систем валютно-грошових відносин розвивався в країнах Балтії. Ці країни досить швидко усвідомили, що з уведенням національної валюти не треба затягувати і то для її введення необхідна широка, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше - зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу.

Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бути створені реальні резервні фонди. Перетворенням у сфері грошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондової біржі.

Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені були використати замінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту, а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це дало можливість конвертувати латвійську валюту в російський руб.

Як відомо, у створенні грошової системи перед веде Естонія. I це не випадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в перші місяці 1990 р. Було створено спеціальний комітет із проведення грошової реформи. Важливо те, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей. Але повністю уникнути "перехідних" форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р. було розроблено та широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, а електронної системи ще не було. Але оскільки зарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехід до національної валюти, допомогло не допустити особливого напруження з готівковими грошима.

Естонське керівництво виходило і з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну на рублі -- все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунків банків, фірм з іншими державами і передусім із Росією. Для цього велися довготривалі переговори.

Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було введено національну грошову одиницю -- естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Про забезпечення естонської крони" та "Про іноземну валюту". Одночасно для крони було розраховано ринковий курс -- 8 крон до 1 німецької марки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, що було встановлено фіксований валютний курс. Комерційні банки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.

Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний метод прив'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнути великої інфляції.

Не менш важливе й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетного дефіциту.

У проведенні грошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміт кредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливо відзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частини відмовилася.

Річ у тім, що з допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон.

Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росію, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р. їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції, Голландії та Німеччини.

Зовнішньоекономічну діяльність було лібералізовано -- не ліцензується ні експорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуються тільки на електроенергію та сланці.

Як і Естонія, Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСР створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх грошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прив'язуванні своєї валюти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецької марки, то Латвія свій лат -- до валюти МВФ -- СДР, а Литва літ -- до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірну інфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, який хоч порівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу -- вони створили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни з допомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти -- літи, лати ї крони -- забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків.

В Литві обіг російського рубля припинено в жовтні 1992 р. В обіг запроваджено тимчасову грошову одиницю - литовські талони, які використовувалися як готівковий засіб платежу. З 25 червня 1993 р. в грошовий обіг Литви біло впроваджено повноцінну литовську національну валюту - літ. Нова грошова одиниця обмінювалась на стару у співвідношенні 1:100. Слід звернути увагу на неконфіскаційний характер литовської грошової реформи. Обмінні операції здійснювались протягом місяця до 1 серпня 1993 р. Показовим є те, що про обмін грошових знаків населення було сповіщено за 10 днів до початку реформи.

7 травня 1992 р. в Латвії запроваджено латвійські рубліси, які спочатку використовувалися лише в готівковому обігу як паралельна з російським рублем грошова одиниця. Вільний обмін у пропорції 1:1 рубля на рубліс забезпечував “безконфліктне” співіснування зазначених грошових одиниць. З 20 липня рубліс було впроваджено в безготівковий обіг, а з 17 серпня розпочато визначення власного курсу рубліса щодо рубля та валют інших країн, які входили до колишнього СРСР. Рубліс став єдиним офіційним засобом платежу на території Латвії. Обіг інших валют, у т.ч. й долара, було заборонено. З 25 січня припинено купівлю безготівкових рублів, що надходили з країн СНД. Стабільність рубліса, що забезпечувалась жорсткими монетарними заходами (у 2-му півріччі 1992 р. курс долара не перевищував 165 - 175, наприкінці лютого 1993 р. - 140 - 145 , а в березні - 90 - 100 латвійських рублісів), дозволила провести в березні 1993 р. другий етап грошової реформи. В обіг запроваджено національну валюту - латвійські лати. Характерно, що протягом 6 місяців лати і рубліси використовувались за курсом 1:200 як паралельні грошові одиниці.

Національну грошову одиницю - киргизький сом - впроваджено 6 квітня 1993 р. і в Киргизії. Обмін російських рублів на нову кюпюру здійснювався лише протягом п'яти днів. Запровадження жорсткої системи емісійної політики, а також позитивний платіжний баланс країни дозволили забезпечити відносну стабільність киргизького сома.

Процес утвореня національної грошової системи відбувається і в Білорусі. З метою покриття гострого дефіциту готівки на початку травня 1992 р. за прикладом України було впроваджено в обіг за курсом 1:10 паралельно з російським рублем розрахунковий білет - білоруський рубель. До початку 1993 р. Білорусь не форсувала процес витіснення з грошового обігу російської валюти. В січні 1993 р. НББ почав встановлювати єдиний курс білоруської грошової одиниці до твердих валют. Наприкінці лютого НББ прийняв рішення про новий порядок організації розрахунків з Росією, що передбачав обмеження строків перебування російських рублів на рахунках білоруських підприємств 20 днями, після чого вони мали бути продані за комерційним курсом на внутрішньому валютному ринку чи НББ.

Але згодом процес утвердження національної грошової одиниці загальмувався. З загостренням економічної ситуації постало питання про повне повернення Білорусі до рублевої зони і використання на її території як засобу платежу російської грошової одиниці. Така позиція, певна річ, не відображає глибинних процесів, пов'язаних із становленням і всебічним розвитком національної економіки цієї країни, її державного суверенітету. Тому вона має розглядатися як така, що має вимушений, тимчасовий характер.

Спираючись на досягнення макроекономічної стабілізації керівництво Грузії напередодні президентських і парламентських виборів вирішило провести грошову реформу. В ході цієї реформи введено нову грошову одиницю -- ларі. Реформа була цілком еквівалентною -- обмін здійснювався за курсом 1000000 купонів = 1 ларі. Додатково уряд і національний банк організували обмін доларів США, німецьких марок та російських рублів на нову валюту. Стимулом була та обставина, що найближчими днями очікувалося дальше зміцнення нової національної валюти, що й сталося. 3 1,30 ларі спочатку до 1,25 ларі, а потім і до 1,20 ларі зменшився курс долара. Внаслідок цієї операції населення продало нацбанку значні суми доларів, марок і рублів. Тим самим зросли валютні резерви країни, підвищився попит на національну валюту та зміцнився її курс.

Грошова реформа увінчалася повним економічним і політичним успіхом. До того ж посилилась жорстка грошова та бюджетна політика. Грузія й далі плідно співпрацювала з МВФ, одержала слідом за кредитом СТФ кредит Standby. Велися переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ. Скасовано практично всі дотації для народного господарства. Лібералізовано як внутрішній ринок, так і зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, який гарантує автономію національного банку. Швидкими темпами триває ваучерна приватизація, дуже схожа на російський зразок. Практично вся земля перебуває у приватному користуванні. Завершується підготовка закону про приватну власність. Ведеться активна законодавча робота щодо створення регульованого ринку цінних паперів.

Наприкінці 1993 р. (листопад-грудень) власні грошові одиниці було запроваджено в обіг Молдовою, Азербайджаном, Вірменією, Казахстаном та Узбекистаном. Таджикістану Росія надала державний кредит новими готівковими грошима і, таким чином до кінця 1993 р. грошові білети колишнього СРСР практично на всіх територіях держав колишніх республік країни втратили законну силу.

У липні 1993 р. завершився процес упровадження в обіг власної грошової одиниці в Російській Федерації. Доти в Росії в грошовому обігу знаходились купюри колишнього СРСР. Вилучення з обігу старого рубля почалося поетапно введенням з лютого 1993 р. нової купюри зразка 1993 р., яка оберталась як рівнозначна грошова одиниця з купюрою зразка 1961 - 92 рр. На 20 липня а обігу Росії та країн рублевої зони знаходилось 8,6 трлн. рублів, у т.ч. білетів ЦБ РФ зразка 1993 р. - 5,7 трлн., старих купюр - 2,9 трлн. рублів. 26 липня 1993 р. ЦБ РФ заявив про повне вилучення з обігу грошових одиниць старого зразка. Завершення цього процесу, який тривав у межах місяця і викликав неоднозначні оцінки фехівців, означало закінчення другого етапу грошової реформи Росії.