Характеристика бюджетно-податкової політики регулювання економіки

2

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

кафедра Економіки підприємства

Реферат

на тему:

Характеристика бюджетно-податкової політики регулювання економіки

Виконав:

ст. групи ВНГ-04-1

Глеб А.Т.

Перевірив:

Андрійчук І.В.

Івано-Франківськ

2008

План

Вступ………………………………………………………....…………………….3

1. Об'єктивна необхідність в державному регулюванні економіки...…………4

2. Податкова політика держави. Сутність та функції податків………...…...….5

3. Бюджетна політика держави. Формування бюджету. Дефіцит бюджету та шляхи його подолання……………………….....………………………….……..9

Список використаної літератури………………………………………….....….14

Вступ

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Саме податково-бюджетна політика є ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, що застосовуються в більшості західних країн протягом багатьох десятиріч.

Податки -- це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності платників їх. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб'єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні. Використання регулюючої функції податків здійснюється через податкову політику.

У завершеному вигляді податки існують на досить високому рівні розвитку суспільства під впливом розвитку правових, демократичних засад державного устрою, становлення цивілізованих відносин між державою та економічними суб'єктами, що передбачають підпорядкування останніх встановленим законам та нормам громадянської поведінки, з одного боку, та відповідальність держави перед економічними суб'єктами -- з іншого.

1. Об'єктивна необхідність в державному регулюванні економіки

Діяльність держави характеризується двома різними поняттями: її потенціалом і ефективністю. Під потенціалом держави розуміють здатність ефективно провадити і пропагувати колективні заходи; ефективність - це наслідок використання цього потенціалу для задоволення зростаючого попиту суспільства на відповідні блага. Сутність держави розкривається та реалізується в її взаємодії із суспільством.

У різних країнах системи державного регулювання та місце, яке вони займають у господарській системі, мають свої національні відмінності.

В цьому плані поняття "державне регулювання" та "господарська система" є досить абстрактними. Їх наповнення реальним змістом відбувається в конкретних історичних і економічних умовах, зазнає впливу національних традицій, культури, релігії. Держава за допомогою економічних важелів намагається стимулювати певні напрями розвитку економіки, не руйнуючи і не усуваючи ринкового механізму. Держава безпосередньо втручалася в усі відтворювальні та господарські процеси, в управління кожним окремим підприємством.

Головними об'єктами державного регулювання є державний бюджет, система державних банків і державний сектор економіки. Володіння ними забезпечує державі виконання економічних функцій централізованого управління. Конкретними методами тут виступає податково-бюджетна політика, що здійснюється за допомогою фінансово-кредитного механізму.

Державна економічна політика - це цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення і вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. Також економічна політика є засадною умовою, що на ній базується державне регулювання економіки.

Державне регулювання економікою - це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль. Державне регулювання економіки можна розглядати у двоякій площині:

1) з теоретичного погляду;

2) з практичного погляду.

З теоретичного погляду державне регулювання економіки (ДРЕ)- це система знань про сутність, закономірності, дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

З практичного погляду ДРЕ - це сфера діяльності держави для цілеспрямованого впливу на поведінку учасників ринкових відносин з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.

Державне регулювання здійснює свої функції за допомогою певних форм та методів впливу на економічні процеси. Світовий досвід виділяє наступні головні форми державного регулювання економіки:

1) Структурна політика.

2) Індикативне планування.

3) Бюджетно - податкова політика.

4 )Грошово-кредитна політика.

5) Цінове регулювання економіки.

6) Антимонопольна політика.

2. Податкова політика держави. Сутність та функції податків

Податкова політика -- це сукупність заходів держави щодо впровадження системи податків і конкретних форм та методів їх справляння, що відповідають конкретним історичним умовам і враховують традиції й менталітет нації. Саме податкова політика визначає характер і мету податкової системи, яка передусім має забезпечити необхідними ресурсами фінансування видатків держави. Крім того, шляхом зміни податкових ставок, інших елементів податкових баз, надання або скорочення податкових пільг держава має можливість регулювати економічну поведінку суб'єктів господарювання, стримуючи або стимулюючи їх ділову активність. Тому врахування вимог податкової політики обов'язкове при формуванні системи податків.

Становлення системи оподаткування неминуче пов'язане з питанням про її вдосконалення, оптимізацію. Основні принципи оптимального оподаткування розроблені ще А. Смітом в його праці "Дослідження про природу та причини багатства народів". Це питання в умовах розвиненої ринкової економіки вивчали такі відомі сучасні економісти, як Р. Мардсен, Р. Стічліц, А. Лаффер та ін.

Можна сформулювати такі принципи оптимального оподаткування:

1. Оподаткування не повинно бути надмірним. Якими б великими не були потреби у фінансових засобах, необхідних для забезпечення витрат держави, податки не повинні підривати зацікавленість платників у господарській діяльності. Надмірні податки, по-перше, зумовлюють звуження податкової бази внаслідок зменшення обсягів виробництва і доходів, отже, призводять до зменшення надходжень до державного бюджету; по-друге, породжують такі явища, як приховування доходів від оподаткування.

2. Один доход не повинен оподатковуватися більше одного разу, тобто треба запобігати подвійному і багаторазовому оподаткуванню. Прикладами такого запобігання може бути перехід розвинених країн від податку з обороту до податку на додану вартість; впровадження диференційованого оподаткування розподіленої і нерозподіленої частин прибутку корпорацій.

3. Система і процедура сплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників і економічними для установ, що збирають податки. Це означає, що оподаткування повинно здійснюватись з мінімальними адміністративними витратами.

4. Податкова система має бути гнучкою, легко адаптованою до зміни економічних і суспільно-політичних умов.

5. Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної достатності, тобто залучати до державного бюджету доходи, достатні для задоволення розумних потреб держави.

6. Податкова система не повинна залишати сумніву у платника щодо неминучості сплати податку. Система штрафів і санкцій, громадська думка мають бути такими, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідними, ніж своєчасне виконання обов'язків перед податковими органами.

7. Податкова система має відповідати критеріям справедливості.

Найбільш виваженою здається точка зору, згідно з якою справедливість в оподаткуванні досягається тоді, коли платники, що отримують більші доходи, сплачують і більші податки (прогресивне оподаткування), а платники, однакові в усіх аспектах, що стосуються оподаткування, оподатковуються за одними правилами.

Важливе місце в теорії оптимального оподаткування належить дослідженню впливу загального рівня податків на економічний розвиток. Американський економіст А. Лаффер обгрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, національним виробництвом і доходами бюджету та відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера.

Згідно з теорією Лаффера підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності. За цією межею розпочинається так звана заборонена зона шкали оподаткування. Податкові ставки, що належать до цієї зони, не стимулюють підприємців до збільшення нагромаджень, інвестицій і обсягів виробництва. Отже, звужується податкова база і зменшуються податкові надходження до державного бюджету.

Крива Лаффера: де Т-- ставка податку; ТR -- податкові надходження; М = mах ТR; 1, 2-- відповідно нормальна і заборонена зони шкали

Вплив зниження податків на економічні процеси Лаффер вбачав: а) у зростанні податкової бази внаслідок збільшення кількості праці і капіталу, що пропонуються на ринок і розширюють обсяг виробництва; б) у переведенні праці та капіталу, що вже використовуються ринком, з низькооподатковуваних у порівняно високо-оподатковувані сфери, що поліпшить розподіл капіталу за сферами економіки і сприятиме підвищенню її ефективності; в) у зменшенні випадків ухилення від податків.

Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якої мало б негативні наслідки для економіки та державного бюджету. Економісти вважають, що точно визначити її досить важко, але можна виділити явища, які свідчать про досягнення критичної точки оподаткування:

1) падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;

2) зниження темпів економічного зростання і особливо погіршення становища з інвестиціями, реальними доходами населення;

3) зростання тіньового сектора економіки, масове ухилення від податків.

3. Бюджетна політика держави. Формування бюджету. Дефіцит бюджету та шляхи його подолання

Впливати на економічні процеси можна не лише за допомогою регулювання податкових ставок, пільг тощо, але й за допомогою зміни сукупної величини витрат державного бюджету та їхньої структури.

Згідно з теорією Дж.Кейнса зростання державних витрат зумовлює зростання сукупного попиту, який стимулює розвиток національного виробництва в умовах, коли економіка країни переживає кризові явища. Посилення ж інфляційних процесів потребує скорочення державних витрат і відповідно сукупного попиту.

Найбільший регулюючий вплив на економіку можуть справляти обсяги державних витрат на кредити та субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об'єктів інфраструктури. Якщо ці кредити та субсидії мають інвестиційний характер, вони стимулюють економічний розвиток. Якщо вони спрямовані на підтримку збиткових підприємств, то ніякого позитивного впливу на економічні процеси не чинять, а лише підсилюють інфляцію, оскільки фінансуються, як правило, за рахунок кредитної чи грошової емісії.

Перше місце в бюджетних витратах розвинених країн посідають витрати на соціальні цілі: соціальну допомогу, освіту, охорону здоров'я тощо. Маніпулюючи цими витратами, держава регулює насамперед соціальні процеси, зокрема пом'якшує диференціацію доходів різних соціальних груп, надає допомогу малозабезпеченим верствам населення.

Витрати на оборону, а також на утримання різних гілок державної влади, тобто адміністративно-управлінські витрати, впливають на попит на товари і послуги широкого вжитку. Однією з статей державних витрат є витрати на матеріальне забезпечення зовнішньої торгівлі -- кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, що вивозиться. Ці витрати спрямовані на стимулювання експорту і в довгостроковому плані -- на поліпшення платіжного балансу, зміцнення національної валюти.

Особливою статтею витрат державного бюджету є витрати на здійснення платежів по державному боргу. Якщо платежі по внутрішньому боргу підвищують сукупний попит в країні, отже, позитивно впливають на її економіку, то платежі по зовнішньому боргу -- це кошти, які вивозяться з країни.

Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.

У науковій літературі під дефіцитом бюджету розуміють такі об'єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюджету в силу зростання граничних витрат виробництва. Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат.

За своєю природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), з другого -- законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об'єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції -- то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту в тому й полягає, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас це означає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Оволодіння такою політикою дає змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Наприклад, до початку 90-х років бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції становив 9,6%, США -- 11,6%, ФРН -- 14%, Японії -- 15,6%, Італії -- 25,2%. У США в 1997 році уперше за повоєнний період дохідна частина бюджету перевищувала видаткову на 10 млн. дол.

Структурний дефіцит -- це обчислена різниця між федеральними доходами і витратами за певної фіскальної політики (чинний рівень оподатковування і поточних витрат) і базового рівня безробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю й інших соціальних програмах, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом бюджету і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Отже, бюджетний дефіцит перешкоджає розв'язанню економічних і соціальних проблем не тільки в конкретній країні, але й впливає на економічну ситуацію в інших країнах.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

-- збільшення дохідної частини бюджету;

-- скорочення видаткової частини бюджету;

-- здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

-- проведення грошової і кредитної емісії.

Перший напрямок -- збільшення дохідної частини бюджету -- може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів..

Другий напрямок -- скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субвенцій.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету -- здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії.

Особливо негативний вплив на економіку країни справляє, як уже зазначалося, зовнішній борг, який може накопичуватися і перетворити країну на безнадійного боржника. Для того щоб цього не сталося, запроваджуються певні заходи.

1. Традиційний шлях -- сплата боргів за рахунок золотовалютних резервів. Проте в багатьох країнах-боржниках ці резерви вичерпані або обмежені, тому цей шлях є для них непридатним.

2. Консолідація зовнішнього боргу, тобто перетворення коротко- та середньострокової заборгованості на довгострокову. Цей шлях можливий лише за згодою кредиторів.

3. Зменшення зовнішнього боргу через конверсію -- перетворення його на довгострокові іноземні інвестиції. В рахунок боргу іноземним кредиторам пропонують придбати в країні, що є боржником, нерухоме майно, а також участь в капіталі.

4. Звернення країни-боржника, що потрапила в скрутне становище, до міжнародних банків. Ці банки можуть надати пільгові кредити для подолання платіжної кризи, але обумовлюють їх жорсткими вимогами щодо емісійної, кредитної, бюджетної політики.

3. Удосконалення бюджетно-податкової системи в умовах ринкової економіки

Податкова діяльність як інструмент мобілізації доходів державного бюджету, як інструмент макроекономічного регулювання нині широко використовується у країнах із ринковою економікою. При цьому вона здійснюється на основі певних принципів, чого не можна сказати про країни з перехідною економікою, зокрема про Україну.

У процесі податкової діяльності держава, приводячи в дію фінансовий механізм, реалізує визначені цілі податкової політики й отримує певні результати, які можна виразити за допомогою системи кількісних абсолютних і відносних показників.

Абсолютні кількісні показники характеризують загальні результати податкової діяльності держави: 1) обсяг податкових надходжень до зведеного бюджету; 2) обсяг податкових надходжень до державного бюджету; 3) обсяг надходжень податку на прибуток .

Список використаної літератури

1. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К., 1997

2. Дикань П.В.Деякі аспекти оподаткування в Україні // Фінанси України.-1999-№4.-с.107-111

3. Луніна І. Податкова політика України у контексті створення умов для економічного зростання // Економіка України.-2000-№9- с.37-47

4. Ляшенко Ю.І. Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки // Фінанси України. - 1999-№12.- с.121-125

5. Пушкарева В. История финансовой мысли и политики налогов: учебное пособие. - М.: ИНФРА. - 1996