Формування прибутку в сучасних умовах господарювання

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємств раціонального і економічно обґрунтованого підходу до планування своєї діяльності, до визначення фінансової і виробничої політики, аналізу і оцінки отриманих результатів.

Однією з найголовніших складових фінансової політики підприємства є політика максимізації прибутку.

На сьогоднішній день прибуток - одна з основних форм грошового накопичення, що створюється у галузях економіки: вона займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів і важелів управління і є рушійною силою ринку.

Саме прибуток визначає для підприємницької діяльності рішення трьох корінних взаємозалежних проблем: що продавати, як продавати і для кого продавати, і, таким чином, визначає політику формування прибутку - політику планування, організації, аналізу і контролю витрат і доходів в середині підприємства. Дослідження формування прибутку, рентабельності підприємства, витрат звертання, валових доходів, є найважливішим чинником при прийнятті організаційних і господарсько-управлінських рішень, створення сприятливих умов для реалізації планів і програм по нарощуванню прибутку. Іншими словами підприємства повинні чітко уявляти резерви збільшення прибутку, від чого він залежить і які основні параметри впливають на його величину.

В умовах ринкової економіки, прибуток - найважливіший оціночний показник діяльності підприємства, джерело матеріального добробуту підприємства і його працівників, держави в цілому. Саме політика розподілу прибутку визначає пропорції розподілу прибутку на внутрішні інвестиції, соціальні заходи, відшкодування в бюджет, і є іншою не менш важливою ланкою загальної політики управління прибутком на підприємстві.

Значимість прибутку, проблеми пошуку резервів його підвищення для підприємств є актуальними на сьогодення , що і визначило вибір теми науково-дослідницької роботи і її виконання.

Метою магістерської дисертації "Удосконалення управління прибутком на підприємстві" є проведення комплексного дослідження економічної діяльності підприємства, визначення і обґрунтування резервів підвищення прибутку за рахунок удосконалення політики формування і розподілу прибутку на підприємстві.

1. Формування прибутку в сучасних умовах господарювання

Згідно з формою №2 "Звіт про фінансовий результат" послідовність формування чистого прибутку підприємства наведена на рисунку 1.

Рисунок 1- Формування чистого прибутку (збитку) підприємства

Основні доходи та витрати, що формують чистий прибуток підприємства, згідно з видами діяльності підприємства, наведені у таблиці 1.

Операційна діяльність підприємства є найважливішим видом діяльності на підприємстві. Як показує практика, цей вид діяльності підприємства надає понад 60 - 80% загального прибутку підприємства. В процесі операційної діяльності підприємства отримують дохід (виручку від реалізації продукції, робіт, послуг). А за відрахуванням податків, зборів, витрат, що формують собівартість, і загальногосподарських витрат - прибуток від операційної діяльності. Основними чинниками, що впливають на кінцевий результат операційної діяльності підприємства, є ціна товару, обсяги та структура виробництва, витрати. Аналіз взаємозв'язку цих даних дають змогу знайти резерви підвищення прибутку і спланувати виробничу програму згідно з результатами аналізу. Величина чистого прибутку від операційної діяльності до оподаткування буде визначатися за формулою 1.

ЧП = ц*Q-vc*Q-FC (1)

Де ц - ціна одиниці продукції, г.о. vc - постійні витрати на одиницю продукції, г.о. Q - обсяги виробництва, н.о. FC - загальні постійні витрати, г.о.

В сучасних умовах розвитку економіки підприємства мають змогу впливати на всі компоненти: обсяг виробництва, витрати та через ціну продукції на дохід. Проблема ціноутворення займає ключове місто в системі ринкових відносин. Ціни можуть бути оптовими (відпускними) й роздрібними. Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції і прибуток підприємства. За оптовими цінами підприємства продукція реалізується іншим підприємствам або торгівельно-збутовим організаціям. Оптова ціна промисловості включає оптову ціну підприємства, податок на додану вартість (ПДВ) і акцизи. За оптовою ціною промисловості продукція реалізується за межі даної галузі. Якщо продукція реалізується через збутові організації і оптові торговельні бази, то в оптову ціну промисловості включаються націнки для покриття витрат і прибутку цих організацій. Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості і торговельну накидку (скидку). Якщо оптові ціни застосовуються переважно у внутрігосподарському обігу, то по роздрібним цінам товари реалізуються кінцевому споживачу -населенню. Таким чином, рівень ринкових цін є найважливішим фактором, що впливає на виручку від реалізації продукції, а відповідно, і величину прибутку. Але є деякі обмеження в управлінні ціною. В сучасних умовах розвитку економіки ціна на ринку є наслідком взаємодії попиту і пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вище чи нижче за бажанням виробника або покупця - вона вирівнюється автоматично, що не дозволяє виробнику впливати значною мірою на цей фактор.

Політика підприємства щодо оптимізації випуску та структури виробництва передбачає конкретні дії, що спираються на аналіз та прогнози попиту на ринку, спрямовані на:

1. Випуск нових видів продукції;

2. Додаткові маркетингові зусилля щодо збільшення виробництва і продажу існуючої продукції (рекламу, створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів і сказання послуг (ціна, строки поставок, обслуговування покупців, після продажне обслуговування і т.ін.)).

Значної уваги потребують витрати на виробництво, що формують собівартість продукції. Собівартість є важливим якісним показником, що відображує результати господарської діяльності, а також інструментом оцінки техніко-економічного рівня виробництва і праці, якості управління і таке інше. Вона виступає як вихідна база формування цін, а також безпосередньо впливає на прибуток та рівень рентабельності. По відношенню до зміни обсягів виробництва продукції (робіт та послуг) витрати, що входять в калькуляцію собівартості продукції, розділяються на змінні (пропорційні), постійні та змішані. Під змінними розуміють витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва. До них відносять витрату на сировину, основні матеріали, паливо й енергію на технологічні цілі, заробітна плата основних виробничих робочих при відрядній системі оплати праці та інше. У розрахунку на одну одиницю продукції вказані витрати незмінні. На практиці нерідко залежність між обсягами виробництва й витратами не є прямо пропорційними. Наприклад, при збільшенні закупок сировини, матеріалів, постачальники нерідко надають підприємству скидки з ціни, і тоді витрати на сировину ростуть декілька повільніше обсягу виробництва. До постійних відносяться витрати, абсолютна сума яких при зміні обсягів виробництва не змінюється. При збільшенні обсягів продукції, що випускається постійні витрати розподіляються на більший обсяг, що призводить до зниження собівартості одиниці продукції. Крім названих груп витрат існує велика група витрат змішаного типу -напівзмінні (напівпостійні). Прикладом змішаних витрат є оплата електроенергії, яка витрачається на технологічні цілі господарчих нужд, заробітна плата робітників, що складається з постійного окладу та доплат за досягнення певних результатів, поштові та телеграфні витрати, витрати на поточний ремонт та інші.

Резервами підвищення прибутку є зниження сум постійних і змінних витрат.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на будь-якому підприємстві відносять:

1. Суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;

2. Продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;

3. Широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;

4. Скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

1. Зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;

2. Скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;

3. Забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

Побудова функціональних моделей взаємозв'язку постійних, змінних витрат, ціни та обсягів виробництва може бути реалізована через застосування різних моделей аналізу.

Головними напрямками політики максимізації прибутку в процесі фінансової діяльності є забезпечення підприємства необхідними обсягами капіталу на найбільш вигідних умовах із зовнішніх джерел і обґрунтування оптимального співвідношення власних і залучених коштів. Фінансова діяльність підприємства оказує опосередкований вплив на формування прибутку підприємства. Через те, що від'ємний потік повернення залучених грошових коштів в процесі фінансової діяльності завжди перевищує позитивний, пряме формування прибутку в процесі цієї діяльності відсутнє. Разом з тим, залучення додаткового обсяг зовнішнього капіталу збільшує суму операційних доходів підприємства, а зниження вартості залучення цього капіталу дозволяє підприємству відповідно знижувати рівень операційних витрат. Таким чином, формування прибутку підприємства в процесі його фінансової діяльності опосередковується додатковим формуванням його операційного прибутку.

Головна задача фінансової діяльності підприємства - формування додаткового прибутку в процесі залучення зовнішнього капіталу - реалізується різними методами. Одним з основних механізмів реалізації цієї задачі є "фінансовий леверидж".

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством залучених коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Тобто фінансовий леверидж уявляє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою залучених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал. Показник, що відображає рівень прибутку, що генерується, на власний капітал при різній долі використання залучених коштів називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за формулою:

ЕФЛ = (1 - Спп) * (КВРа - ВК) * ЗК/ВК (2)

Де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що постає у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %; Спп - ставка податку на прибуток, виражена десятинною дроббю; КВРа - коефіцієнт валової рентабельності активів (співвідношення валового прибутку'" до середньої вартості активів), % ВК - відсоток за кредит, що уплачує підприємство за використання залученого капіталу,%; ЗК - середня сума залучених коштів, що використовуються підприємством; СК - середня сума власного капіталу, що використовується підприємством.

В формулі 2.2 можна виділити три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджу (1- Спп), який показує якою мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

2. Диференціал фінансового левериджу (КВРа - ВК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром процентів за кредит. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою позитивного ефекту фінансового левериджу. Чим більш високе позитивне значення цього показника, тим більш високим за інших рівних умов буде його ефект.

3. Коефіцієнт фінансового левериджу (ЗК/ВК), який характеризує суму залученого капіталу, що використовується підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу є тим важелем, який мультипліцирує позитивний чи негативний ефект, що отримується за рахунок відповідного значення диференціалу. При позитивному значенні диференціалу будь-який приріст коефіцієнту фінансового левериджу буде викликати ще більший приріст коефіцієнту рентабельності власного капітал, а при від'ємному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Аналогічно зниження коефіцієнт}' фінансового левериджу буде приводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшій мірі його позитивний чи негативний ефект.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано управляти ефектом фінансового левериджу в процесі фінансової діяльності та отримувати додатковий прибуток від залучення коштів.

Формування прибутку в процесі інвестиційної діяльності також, як і в процесі фінансової діяльності, носить підпорядковуючий характер до операційної діяльності. Інвестиційна діяльність характеризує процес обмовлення і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Інвестиційна діяльність призвана забезпечити зростання формування його операційного прибутку в перспективному періоді по двох напрямках:

1. Шляхом забезпечення збільшення операційних доходів за рахунок збільшення обсягів виробничо-комерційної діяльності (будівництво нових філіалів, розширення обсягів реалізації продукції за рахунок інвестування в нові виробництва і т.ін.);

Шляхом забезпечення зниження питомих операційних витрат (своєчасна заміна обладнання; оновлення морально застарілих видів виробничих основних фондів і нематеріальних активів і т. ін.).

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу національного доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток -- це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх набирає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт -- це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «... фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати».

Додатковий продукт -- частина чистого продукту, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток -- це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток -- це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва -- це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток -- це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

Па формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток -- це показник, що формується па мікрорівні. Прибуток народного господарства -- це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін в порядку обліку фінансових результатів.

У таблиці 1 наведено дані щодо сучасної структури прибутку в різних галузях економіки. Частка прибутку промисловості становить трохи більше 50% усього прибутку. Частка цієї галузі в обсязі одержуваного прибутку с достатньо сталою. На збиткове перетворилося сільське господарство. Значно зросла частка транспорту і зв'язку в загальному обсязі прибутку й досягла 25,6%. На третьому місці за обсягом отриманого прибутку в 2002 році були підприємства фінансово-банківської сфери.

Таблиця 1 - Структура прибутку по галузях економіки України, %

Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки за 1992-2002 роки свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.

2. Формування балансового прибутку

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 1996 рік. «Балансовий прибуток -- загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій».

По-перше, це основна діяльність, її результатом с прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг). Як правило, цей прибуток мас основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства с деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не с основною для даного підприємства, але яка зв'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її можна визначити як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни реалізації ПДВ і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність зв'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 року прибутки від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані суб'єктами господарської діяльності, обкладаються податком.

По-четверте, це діяльність, зв'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

До них належать:

· прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;

· невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

· надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

· штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання в зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;

· штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;

· кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

· дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;

· прибуток від завищення цін і тарифів;

· курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

· прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;

· вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;

· прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання пов'язане з діяльністю не тільки па території України, а й за її межами.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.

З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства -- суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по-різному трактують настання момент) реалізації. Так, згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата відвантаження товарів. Згідно із Законом «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами до нього), реалізацією вважається зарахування коштів від покупця па банківський рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто, коли кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і визначення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсяг) реалізації продукції виливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки па обсяг реалізації продукції, а й па її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними.

Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) -- це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства па їх виробництво (виконання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію -- повну собівартість продукції.

Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

* відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне сі рахування, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи);

* амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

* витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

* інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).

Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про скасування собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого Закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. У наказі Мінфіну України від 17 листопада 1997 року № 247 щодо складання річного бухгалтерського балансу підприємства за 1997 рік є чіткі вказівки про необхідність керуватися Типовими положеннями з планування, обліку й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Скорочення витрат па виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості с важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дасться в Типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Література

Палеха Ю.І., Кудін В.О. Культура управління та підприємництва: Навчально-методичний посібник. - К.: МАУП, 1998.

Горбунов В.М. Управління соціальним розвитком трудового колективу: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 1998.

Дмитриенко Г.А., Дорошенко Є.А. Оцінка рівня культури персоналу: Навч.-практич. Посібник. - К.: МАУП, 1998.

Цандр, Єрнст. Менеджмент малих і середніх підприємств / Пер. з нім. О.Гусак. - К.: Основі, 1997.

Третяк В.И., Платонов С.В. Менеджеру о менеджменте. - К.: Украинско-финский институт менеджмента и бизнеса, 1995.

Управління бізнесом: Експрес-курс для ділових людей / Авт.-уклад. Г.В.Щокін. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: МАУП, 1998.

Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. - К.: Вища шк., 1995.