Акредитивна форма розрахунків: економіко-правовий статус

12

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

«Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції»

Акредитивна форма розрахунків: економіко-правовий статус

Акредитив являє собою взяте на себе банком на прохання імпортера зобов'язання сплатити певну суму коштів бенефіціарові (експортерові) за умови, що останній надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений часовий відрізок. У торговій угоді між експортером і імпортером банк, таким чином, виступає посередником.

Акредитив сьогодні є, чи не найуніверсальнішим і дієвим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках із державами, що контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива багато в чому є попередньою умовою для здійснення імпортних і експортних операцій.

Поряд із функцією забезпечення платежів акредитив може також виконувати кредитну функцію. Зобов'язання банка покупця здійснити платіж полегшує продавцеві одержання від свого банку кредиту, наприклад, на виробництво товару. За певних обставин акредитив може виступати для банку імпортера також підставою для надання кредиту, наприклад тоді, коли банк при здійсненні акредитивної операції може очікувати, що буде мати у своєму розпорядженні документи, які уособлюють власність на товар, тому що товаросупроводжувальні документи засвідчують вимогу на видачу відправленого вантажу. Шляхом передачі документів передається також право на володіння товаром.

Таким чином, можна виділити три основні функції, що виконує документарний акредитив:

Документарний акредитив є однією з форм міжнародних розрахунків - це його головна функція.

Специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитиву забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, так і покупця.

Документарним акредитивом виконується кредитна функція.

За визначенням Міжнародної торговельної палати, акредитив - це письмове зобов'язання банка-емітента, яке виконується за вимогою і на основі інструкцій клієнта (заявника акредитива):

здійснити оплату бенефіціарові чи на його вимогу третій особі;

акцептувати та оплатити переказні векселі (тратти), складені на бенефіціара;

уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію таких переказних векселів (тратт).

Він надає значно більші можливості захисту інтересів експортера, ніж інкасо.

Вже в момент висунення пропозиції чи укладення угоди про купівлю-продаж продавець повинен чітко собі уявити, які ризики і вимоги йому потрібно враховувати, стосовно:

* надійності та кредитоспроможності покупця;

політичних, економічних та юридичних умов в країні покупця;

власної ліквідності.

Для безперешкодного здійснення акредитивної операції продавець, окрім усього іншого, повинен мати точне уявлення про обраний вид акредитиву, а також стосовно його конструкції, строку дії, шляху та засобів транспортування, страхового захисту, базису цін.

За способом використання акредитиви поділяються на документарні (товарні) та грошові (циркулярні або фінансові):

документарні (товарні) використовуються для розрахунків за товари та послуги при наданні обумовлених в акредитиві документів;

грошові (циркулярні або фінансові) - це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів.

За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи.

У більшості країн терміни «документарний акредитив» та «комерційний акредитивний лист» - синоніми. Але, наприклад, у США, Великобританії та Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США технологічні процеси та можливості акредитивних листів суттєво відрізняються від запропонованих документарними акредитивами.

Розрахунки у формі акредитивних комерційних листів повинні бути погоджені сторонами у контракті купівлі-продажу.

Особливість акредитивних комерційних листів полягає у тому, що вони направляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціарові. При цьому банк у країні продавця може використовуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар після відправлення товару та отримання усіх необхідних, передбачених у акредитивному листі, документів може або передати їх банкові, обраному на свій розсуд, або направити для сплати безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.

Експортер, який погодився на розрахунки з використанням акредитивних листів повинен прийняти до уваги, що йому не буде відмовлено у негоціації тратт банком його країни лише у тому випадку, якщо акредитивний лист виписаний солідним (першокласним) банком та його гарантія купити виставлені тратти вважатиметься іншими банками достатньою.

Суб'єктам господарської діяльності України варто погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, що акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими першокласними іноземними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам.

Банк імпортера (банк-емітент) відкриває акредитив на користь бенефіціара (експортера). Якщо документи бенефіціара відповідають поставленим вимогам, він одержить від банку-емітента кошти (оплату), незалежно від можливостей та бажання імпортера.

Послідовність дій при оформленні акредитиву складається з:

Укладення договору між покупцем і продавцем.

Доручення імпортера своєму банкові про відкриття акредитиву.

Відкриття вітчизняним банком акредитива в іноземному банку.

Авізування акредитива бенефіціару-експортеру вітчизняним банком.

Перевірка акредитива експортером /відповідність договору, виконання.

Відправка товару експортером імпортерові.

Передача експортером документів вітчизняному банку - (авізуючому банку).

Перевірка документів вітчизняним банком.

Виплата вітчизняним банком пред'явнику документа суми, визначеної в документі.

10. Передача вітчизняним банком документів іноземному банку і перерахування відповідної суми.

11. Вручення документів іноземним банком імпортеру.

Термін та умови акредитива мають бути узгодженими до проведення оплати (негоціації чи акцептування). Угода з документарним акредитивом передбачає такі документи:

вексель;

коносамент чи інший транспортний документ, що може бути товаророзпорядним;

комерційний рахунок, рахунок-фактура, інвойс;

свідоцтво про походження товару;

страховий поліс чи сертифікат.

Перед тим, як експортер подасть документи до банку, він повинен обов'язково переконатися, що вони по всіх пунктах відповідають умовам акредитиву.

Всі необхідні документи мають бути в наявності, вони не повинні ні порушувати умови акредитиву, ні суперечити один одному, оскільки банк, вирішуючи питання про прийняття чи неприйняття документів чітко дотримується принципів суворої відповідності документів та строків.

Документи, що мають недоліки, банк повинен протягом необхідного часу повернути бенефіціарові. Таким чином, останній має можливість виправити документи чи виставити їх знову у відповідності з вимогами у відповідні строки. Отже, акредитив не припиняє своєї дії, якщо банк повинен повернути документ. У більшості випадків шукають можливе інше рішення, оскільки загальне повернення суперечило б економічним інтересам бенефіціара, а також інтересам покупця.

Використання акредитивної форми розрахунків в міжнародній практиці регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits), які розроблені Міжнародною торговою палатою. З 1 січня 1994 року вступили в дію МТП №500 (UСР №500) - редакція 1993 р. Вони застосовуються до всіх документарних акредитивів, включаючи резервні акредитиви.

UCP визначають:

визначення і види акредитивів;

способи і порядок їх виконання і передачі;

зобов'язання і відповідальність банків;

вимоги до документів, які представляються по акредитиву і порядок їх подання;

інші питання, які виникають в практиці розрахунків по акредитивах;

тлумачення різних термінів.

В кожен документарний акредитив включається обмовка про те, що він підпорядкований UCP.

UCP дотримуються банки більше 160 країн світу, в т.ч. США. Оскільки більшість акредитивів підпорядкована UCP, всі сторони (імпортер, експортер, експедитор, брокер тощо) повинні бути ознайомленими і правильно розуміти їх перед укладенням вступом в угоду. UCP містять вичерпну інформацію про правила та звичаї, але не мають законної сили у всіх відношеннях.

Стаття 5 Міжнародних Комерційних Термінів (Uniform Commercial Code, U.C.C.) встановлює для акредитивів державну мову США.

Звичайно, банки випускають комерційні та резервні акредитиви, які відповідно до U.C.P можуть бути внутрішні чи міжнародні. Однак, за запитом заявника або бенефіціара, внутрішній акредитив може підкорятися U.C.C.

Валютні операції з негайним постачанням валюти (спот). Угоди «today» і «tomorrow». Валютна позиція. Поняття короткої і довгої валютної позиції. Ризики, пов'язані з відкриттям валютної позиції

Валютна операція - це операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлею - продажем іноземної валюти.

Як правило, виділяють:

поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

валютні операції, пов'язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо).

Серед конверсійних операцій виділяють:

угоди з негайною поставкою: угоди типу «today», угоди типу «tomorrow», угоди типу «spot»;

строкові угоди: форвардні, ф'ючерсні, опціонні;

угоди типу «swap»;

валютний арбітраж: просторовий арбітраж, часовий арбітраж, конверсійний валютний арбітраж.

Валютні операції з негайним постачанням («спот») найбільш поширені і складають до 90% обсягу валютних операцій. їхня сутність полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її постачання банками-контрагентами на другий робочий день із дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. При цьому вважаються робочі дні по кожній з валют, що беруть участь в угоді, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, термін постачання валют збільшується на 1 день, але якщо наступний день неробочий для іншої валюти, то термін постачання збільшується ще на 1 день. По угодах «спот» постачання валюти здійснюється на рахунки, зазначені банками-одержувачами. Дводенний термін переказу валют по укладеній угоді раніше пояснювався об'єктивними труднощами здійснити його в більш короткий термін. Широке поширення електронних засобів зв'язку (СВІФТ), систем електронних міжбанківських переказів (ЧІПС у США, ЧАПС у Лондоні і т.д.), комп'ютерної обробки операцій дозволяє значно швидше здійснювати операції. Про це свідчать, наприклад, операції по розміщенню одноденних депозитів «із сьогодні до завтра» чи «із завтра до післязавтра». Однак традиційно базовою валютною операцією залишається угода «спот» і базовим курсом - курс «спот» (іноді називаний також курсом телеграфного переказу). Саме на базі цих курсів визначаються інші курси угод на валютному ринку - як термінові курси, так і курси для разових угод з більш коротким терміном постачання валют - «тод» і «том». При укладанні угоди TODay (сьогодні) конвертація валюти відбувається в день укладання угоди. Угода TOMorrow (завтра) дає можливість виконати конвертацію на наступний день після укладання угоди. При цьому курс конвертації фіксується в день укладання угоди.

Валютна позиція банку - це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій самій валюті. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки.

Валютна позиція банку буває закритою і відкритою. Валютна позиція називається закритою, якщо сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті, а відкритою, - якщо сума активів та позабалансових вимог не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов'язань.

Валютна позиція відкрита довга - це коли сума активів і позабалансових вимог перевищує суму балансових і позабалансових зобов'язань. Якщо відбувається навпаки, то відкрита валютна позиція називається короткою.

Валютна позиція банку визначається щоденно і окремо стосовно кожної іноземної валюти. На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як поточні так і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;

купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду:

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання, якої здійснюється з гривневого рахунку витрат):

інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній).

Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.

Обрахування загальної величини відкритої валютної позиції проводиться таким чином:

визначається відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою як різниця між сумою активів за балансовими та позабалансовими рахунками та сумою пасивів за балансовими та позабалансовими рахунками. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус;

довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною валютою переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ;

загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку у гривневому еквіваленті за кожною іноземною валютою.

Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті є одним із методів управління валютним ризиком. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:

довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.

Розмір прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов'язань в іноземній валюті за строками і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування. До них відносяться: структурне балансування валютних потоків; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо.

Обмеження величини валютної позиції також може бути досягнене методами штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як строкові валютні угоди, форвардні валютні контракти, валютні ф'ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти.

Список літератури

Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник: Навчальне видання. - К.: ЦУЛ, 2003. - 616 с.

Васенко В.К. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник: Навчальне видання. - К.: ЦНЛ, 2004. - 216 с.

Віднійчук-Вірван Л.А. Міжнародні розрахунки і валютні операції [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Віднійчук-Вірван. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 214 с.

Макогон Ю.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства [Текст]: навчальний посібник / Ю.В. Макогон, В.С. Рижиков, С.В. Касьянюк; Мін-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна академія. - К.: ЦНЛ, 2006. - 424 с.

Михайлів З.В. Міжнародні кредитно-розрахункові відносини та валютні операції [Текст]: навчальний посібник / З.В. Михайлів, З.П. Гаталяк, Н.І. Горбаль; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Львівська політехніка». - Львів: Львівська політехніка, 2004. - 244 с.

Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст]: підручник / Л.В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2007. - 632 с.

Хомутенко В.П. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності [Text]: навчальний посібник / В.П. Хомутенко, В.В. Немченко, І.С. Луценко. - К.: ЦУЛ, 2009. - 474 с.