Сутність кредиту та типи кредитних відносин

План

Вступ

Розділ 1. Сутність кредиту та кредитних відносин

Розділ 2. Історія розвитку кредиту у світі та в Україні

Розділ 3. Аналіз сучасного стану кредитних відносин в Україні. Проблеми та перспективи

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Кредит, один із найважливіших економічних інструментів, з допомогою якого відбувається перерозподіл коштів. Кошти перетікають від тих хто має їх надлишок до тих хто їх потребує і здатен оплатити їх користування. Тому вибрана тема роботи є дуже актуальною в умовах ринкової економіки.

Надалі розкривається суть кредиту та кредитних відносин, їх функції, об'єкти та суб'єкти. Описується історія розвитку кредитування як в світі в цілому, так і в Україні окремо. Аналіз сучасного стану кредитування та рівня розвитку кредитних відносин виконується через призму світової фінансової кризи та фінансової ситуації в Україні окремо. Розглядається проблематика, та шляхи виходу зі ситуації, що склалася.

Розділ 1. Сутність кредиту та кредитних відносин

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

Ш ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

Ш ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху.

Кредит -- це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

Ш учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

Ш кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

Ш кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

Ш кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить ризикованою'. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит.

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту -- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями -- грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин .

Водночас кредит -- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.

Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:

Ш у них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому -- кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;

Ш у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості -- товарної і грошової, а в кредитних відносинах -- нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;

Ш у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів -- для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу), він не замінює грошей в реалізації цієї вартості: коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;

Ш кредит за сферою використання є більш «вузькою» категорією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин -- тільки певна частина їх;

Ш рух грошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у не кредитних відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується поверненням вартості при погашенні боргу покупцем. Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу -- статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і на капітал.

Отже, кредит і гроші -- це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості.

Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі розподілу вартості (кредит -- у процесі перерозподілу), рух вартості у фінансових відносинах пов'язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими, адміністративно-вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредит використовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.

Об'єкти та суб'єкти кредиту

Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, айв інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.

Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами -- кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником, яке забезпечить її відтворення через певний час. Це стосується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте споживання.

Кредитори -- це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.

Позичальники -- це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені -- він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки -- вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.

Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відповідних зобов'язань.

До економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони повинні бути

Ш юридичне самостійними особами;

Ш здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань;

Ш взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.

Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних суб'єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо.

Функції кредиту

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.
У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції:

1) перерозподільчу;

2) заміщення грошей в обігу;

3) стимулювальну;

4) контрольну.

Ці функції кредиту тісно зв'язані між собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.
Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів

Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної природи грошей.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.
Швидкість та інтенсивність перерозподілу вартості за допомогою кредиту багато в чому визначаються його доступністю і, насамперед, рівнем позичкового відсотка. Високі відсоткові ставки за кредитами гальмують перерозподільчі процеси. В цілому, масштаби розширення кредиту і відповідно процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту -- переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо -- починають заміняти реальні гроші в сфері обігу.

Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту).

Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.

Кредитні відносини -- це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.

З боку кредитора стимулюючим чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).

Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях

Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування кругообігу капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту.

Типи кредитних відносин

Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра визначається складом суб'єктів та характером їх економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.

1. Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб'єктами господарської діяльності - з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто його позичальником.

2. За умов ринкової економіки, широкого розвитку набули кредитні відносини між суб'єктами господарської діяльності, що, насамперед, пов'язано із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту, вексельного обігу та емісією облігацій.

3. Кредитні відносини між банками і державою складаються насамперед через реалізацію державних цінних паперів, які активно можуть “працювати” на вторинному ринку.

4. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце відводиться кредитам на витрати для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства, а також на нагальні потреби.

5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.

Як бачимо кредитні відносини досить різноманітні і вище наведений далеко не повний перелік їх типів. Також можуть існувати кредитні відносини типу: фізична особа - фізична особа, держава - фізична особа і навпаки і т.д., але дані відносини не є розповсюдженими і не мають великого практичного значення. Тому обмежимося лише вище переліченими п'ятьма видами.

Розділ 2. Історія розвитку кредиту у світі та в Україні

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з ХІІ ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого - надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Як показало вивчення вченими Львівської міської книги за 1382 - 1389 рр., у Львові (напевне, й в інших руських містах) були досить розвинуті кредитні відносини. Гроші позичались під заставу зі сплатою відсотків. Окрім цього, надання кредиту було пов'язане й з торгівлею, зокрема з так званим складським правом. При абсолютному складському праві непроданий протягом відведеного часу товар, що належав купцеві з іншого міста (це право не дозволяло купцеві зі своїм не проданим товаром їхати далі), міг залишатися в кредит місцевому купцеві для продажу.

У XІV ст. був удосконалений переказний вексель і розширилось надання комерційного кредиту. Щоправда, середньовічні векселі рідко дисконтувались чи переводились з допомогою індосаменту. Кредит мав бути забезпечений капіталом, про що вказувалось у векселі. Оплачуватись вексель мав золотими або срібними монетами. Хоч карбування монет на території сучасної України почалось ще в Х ст., через відсутність власного золота і срібла обсяги карбування своїх монет (монетні двори знаходились у Києві і Львові) були незначні, тому доводилось користуватись чеськими і татарськими монетами.

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кредитних відносин перехід від старої до ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс - гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредиторами стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А позичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось кредитування і підприємств державної форми власності. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи підгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

Ще у 1991 р. законами України "Про підприємства в Україні" і "Про цінні папери та фондову біржу" було легалізовано комерційний кредит, який з 1930 р. у Радянському Союзі був заборонений. У тому ж таки 1991 р. було визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до Женевської вексельної конвенції та Єдиного закону про переказні і прості векселі. У лютому 1993 р. Національний банк України затвердив Порядок проведення банками операцій з векселями, яким були встановлені особливості застосування вказаних документів міжнародного загальновизнаного вексельного права в Україні. Як уже зазначалося, комерційний кредит може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого оформлення. Останнє переважає, бо спочатку в Україні не повністю було прийнято вексельне законодавство та й обізнаність працівників банків і їх клієнтів з вексельним правом була недостатньою. У подальшому поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза.

З 1995 p., після випуску облігацій внутрішньої державної позики, значних обсягів набув державний кредит. Причому через відсутність на той час надійних позичальників та у зв'язку з вигідними умовами державної позики (високий дохід на облігації, зарахування сум, укладених у ці облігації, у рахунок обов'язкових мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) комерційні банки в ці облігації вкладали значні ресурси. А це означало, що менше коштів вони спрямовували на кредитування суб'єктів господарювання. Пізніше через погіршення умов державної позики та невиконання Урядом своїх зобов'язань щодо своєчасного її погашення довіра до цих облігацій з боку банків дещо впала. Якщо в перші роки державної незалежності України кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю припинено, то уже приблизно з 1996 р. споживчий кредит почав поступово відновлюватись і набувати розвитку.

В Україні після затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тимчасового положення про кредитні спілки в Україні почали створюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредитуванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого - комерційними банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торговельними організаціями товарів населенню з розстрочкою платежу. Все більшого розмаху отримувало кредитування будівництва і придбання житла населенням, у тому числі пільгового для окремих категорій населення, коли частину витрат брала на себе держава або місцеві органи влади. Щоправда, темпи такого кредитування стримувались відсутністю законодавства про іпотеку.

Комерційні банки "нової хвилі", більшість з яких були відомчими, у перші роки переходу до ринкової економіки, розвиваючись самі, сприяли розвитку економіки. Вони надавали кредити як малим підприємствам, котрі в основному і могли існувати та швидко розвиватись завдяки цим кредитам, так і великим підприємствам. Діяльність цих банків підтримувалася як Національним банком України, так і владними структурами. Так, ще у 1992 р. кожен із цих банків на розвиток своїх операцій мав можливість отримати кредит у центральному банку держави в розмірі свого статутного фонду. Допомогу кредитними ресурсами надавали їм також державні та колишні державні банки - Ощадбанк України, Укрсоцбанк, АПБ "Україна" АК, які на той час мали значні вільні кошти, що формувались за рахунок коштів на рахунках клієнтів та кредитів центрального банку. Однак державні і колишні державні банки почали відчувати фінансові труднощі через несвоєчасне повернення кредитів своїми клієнтами, на фінансовий - стан яких негативно впливав досить тривалий документообіг, особливо при експортних операціях, та спровокований цим розрив господарських зв'язків з підприємствами, які перебували на території країн, що утворились після розпаду Радянського Союзу. Ці труднощі були обумовлені ще й тим, що надані колишніми державними банками кредити числились на балансах тепер уже українських банків, а фонди довгострокового кредитування, які формувались на союзному рівні, їм не були передані. Таким чином, вони були поставлені в умови, коли порушувалось так зване "золоте банківське правило", за яким структура активів банків за термінами повинна відповідати їх пасивам. При цьому доступ до кредитів центрального банку з другої половини 1992 р. мали уже не всі, а лише окремі, як правило, великі банки. Мотивувалося це тим, що вони беруть участь у підтримці державних цільових програм розвитку певних галузей економіки. Проте кризовий стан української економіки не підтверджує цього, бо якби банківські кредити акумулювались на певних напрямах розвитку економіки, то економіка, галузь за галуззю долала б кризовий стан.

Починаючи з 1994 р. в Україні спостерігається процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих (за українськими масштабами) банків та все більше використання кредитних ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань, які здійснюють контроль над тим чи іншим банком. Це, у свою чергу, веде до диференціації умов доступу до банківського кредиту різних підприємницьких структур. Причому цей процес почав охоплювати й колишні державні, так звані системні банки. В умовах дефіциту в українських банках кредитних ресурсів та переважання у їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу. Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й окремі підгалузі та галузі промисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти національних та іноземних інвесторів, усе ж таки поступово почали виходити з кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок.

У 2000 р. уперше почали надаватись кредити талановитій молоді на період навчання у вищих закладах освіти. Пізніше державою була розроблена програма по пільговому кредитуванню сімей під заставу нерухомості на купівлю або реконструкцію житла. Сумно констатувати, але дана програма так і не почала „дихати повними грудьми”, а застрягла в брудному бюрократичному механізмі нашої держави. Так починаючи з 2000 року - кредитна система України починає розвиватися прискореними темпами. Розвивається кредитування малого та середнього бізнесу, кредитна ставка поступово зменшується, як із-за щорічного зменшення рівня інфляції та і із-за появи доступу українськими банками до дешевого Західного капіталу. Українські банки поступово почали знижувати ставки по депозитам, облігаціям як внутрішнього займу так і по єврооблігаціям, що свідчить про зменшення ціни залучення капіталу. Не останню роль в цьому відіграло зменшення значення ризику інвестування в Україні. Поступово, з розвитком економіки України, розвивається лізинг та споживче кредитування населення. Починаючи з 2004-го року на банківський ринок України починають виходити великі західні та російські комерційні банки, такі як Райффайзен банк, ВТБ, а в 2006, 2007 спостерігається локальний максимум в угодах злиття та поглинання в банківській сфері. Так в цей період на український банківський ринок вийшли Ерстебанк, Шведебанк, БТА Банк, BNP Paribas Group та інші з розряду великих. Влітку 2008 року українська банківська система починає відчувати наслідки світової фінансової кризи.

Розділ 3. Аналіз сучасного стану кредитних відносин в Україні. Проблеми та перспективи

В світлі останніх подій котрі відбуваються в світовій фінансовій сфері, вважаю за необхідне проаналізувати стан банківської системи сьогодні та ґрунтуючись на цьому дати характеристику стану кредитних відносин сьогодні.

Рейтингове агентство Standard & Poor's, вважає, що за рівнем ризиків банківської системи Україна належить до останньої групи надійності - 10-ї, крім нашої держави сьогодні там перебувають банківські системи Венесуели, Ямайки та Болівії.

В кінці вересня 2008 року рейтингове агентство Fitch знизило рейтинг дев'яти відомим українським банкам зі „стабільного” до „негативного”. Вже в жовтні подібна участь чекала ще на три фінансові установи.

Негативний прогноз вказує на занепокоєння Fitch тим, що Україна впритул зіштовхнулася з ризиком валютної кризи, котрий збільшується і обумовлений ростом дефіциту рахунку поточних операцій і погіршенням перспектив в галузі фінансування. Раніше, те ж саме агентство, знизило рейтинг України зі „стабільного” до „негативного”.

Випадково чи ні, але в перелік банків зі впавши рейтингами потрапили в більшості банки - лідери іпотечного кредитування в Україні. Багато фінансових установ після бездумного банкету кредитування на ринку нерухомості потрапили до скрутного становища. Інвестиційний клімат держави, незважаючи на позитивні рапорти чиновників, насправді залишає бажати кращого. В країні високий рівень інфляції стримує ріст заощаджень, стрімке скорочення притоку іноземного капіталу, слабка внутрішня ліквідність.

За оцінками рейтингової групи Standart&Poor's на кінець першого півріччя поточного року зовнішній борг українських банків досягнув 35,7 млрд. доларів США, або майже 30% їх сукупних зобов'язань. Більшість банків мають від'ємні розриви короткострокової ліквідності і надзвичайно залежні від надходжень нових вкладів клієнтів. Ліквідні активи складають лише біля 12% сукупних активів і покривають не більше 40% короткострокових зобов'язань українських банків. Маючи чітко виражену тенденцію до підвищення рівня проблемних позик ( згідно української кваліфікації, до них відносяться прострочені і сумнівні кредити). По мірі зниження темпів росту кредитування ( за перші сім місяців 2008р. об'єм кредитування юридичних осіб виріс на 22,4%,а фізичних - на 27%, проти 63% і 98% відповідно за повний 2007 рік) доля сумнівних кредитів буде тільки збільшуватись. Не останню роль в погіршенні якості кредитного портфелю відіграє і можливе зниження темпів росту ВВП, адже вже сьогодні значна доля українських підприємств є збитковою.

Очікуваний обвал ринку нерухомості, падіння цін на товари, які складають основу українського експорту, і падіння курсу гривні негативно вплинуть на здатність позичальників виконувати взяті на себе зобов'язання. Відповідно доля проблемних активів банків збільшиться. На думку Standard & Poor's, у випадку економічної рецесії в Україні рівень проблемних активів може скласти 35%-50%.

Українська банківська система звісно „перегріта”, і найменшої іскри достатньо для повної дестабілізації обстановки. До чого це може призвести, добре відомо. Тільки за останні чотири роки банківська система пережила два великих і кілька міні-криз. Нагадаю, остання масштабна банківська криза сталась в країні в листопаді 2004р. Між турами президентських виборів, коли народ масово почав перестраховуватись шляхом дострокового розірвання депозитних договорів. Це призвело до того, що на грані банкрутства опинився великий системний банк, з першої десятки, що автоматично могло потягнути за собою і ряд інших фінансових організацій. Вчасно накладений мораторій на дострокове зняття депозитів і довгоочікувана стабілізація політичного життя в державі дали можливість банківській системі в той раз вийти з кризи з порівняно невеликими фінансовими і моральними збитками.

Осінь поточного року принесла нові „сюрпризи”. В той час як більшість поперечних українців занепокоєні проблемами виживання в умовах безпрецедентного росту споживчих цін і початком кризових процесів в економіці, рейдери атакували один з найбільших українських банків шляхом нагнітання паніки і розповсюдження слухів. 1 мільярд доларів США, рефінансування від Національного Банку України виявились „рятувальною мікстурою”. Все-ж-таки неприємне враження залишилось, тінь впала не на один окремо взятий фінансовий заклад, а на всю банківську систему держави. Як результат, події в банківській сфері країни почали нагадувати події в невеликому картковому будиночку. В лічені дні мільярди були виведені з банківської системи, більш ніж двадцять банків терміново звернулися за рефінансуванням до Національного Банку України. І тільки підтримка Національного Банку і мораторій на дострокове розірвання депозитних договорів принесли деяку стабільність. В 2004 році саме такі міри Національного Банку України в лічені тижні нормалізували ситуацію. Тільки на цей раз причини „паніки на кораблі ” були не політичні , а сугубо економічними. Тому і мораторій лише на деякий час приглушив , але не вирішив проблему. Причому, на цей раз мораторій зафіксували і кредитні обмеження. Якщо кредитування припинять - економіка остаточно ув'язне.

Слід зазначити, що вклади в розмірі до 50 тисяч гривень забезпечується фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Але якщо порівняти значення вкладів фізичних осіб в декількох великих банках і кошти акумульовані в фонді, то можна побачити, що цих коштів замало для гарантування всіх ризиків які несуть вкладники. Насправді сценаріїв розвитку банківської системи може бути декілька. І лише один із них оптимістичний і передбачає „м'яку посадку”. Найбільш тривожні сценарії передбачають ризики наростання фінансової кризи і постановку питання про достатній рівень стійкості всієї банківської системи в цілому. Особливо тривожним буде 2009 рік. Адже саме в ньому майже стовідсотково будуть реалізовані декілька негативних для банківської системи ( і економіки в цілому) подій:

- по - перше, в новому році будуть і нові ціни на російський газ, точний розмір тарифів не відомий, але те, що він буде занадто високий, зрозуміло уже й сьогодні;

- по - друге, світова фінансова криза далека від завершення, більше того, події останніх тижнів ( коли перша п'ятірка американських інвестиційних банків „схудла” практично на половину) дозволяють вважати, що криза лише зростає, і „інфікованими” стають все більше і більше ще нещодавно стабільних країн;

- по - третє; в період політичної турбулентності , напередодні президентських виборів, більшість „іноземних„ інвестицій повернуться на батьківщину - на кіпрські офшори;

- по - четверте; саме в наступному році ринок нерухомості України, по всій ймовірності, почне своє тривале падіння;

- п'ятою важливою подією, на думку експертів, може стати тривалий девальваційний тренд національної валюти , що, з однієї сторони , частково послабить проблеми на первинному ринку житла, з другої - значно збільшить кількість неблагонадійних позичальників і звісно погіршить якість кредитного портфелю банків. Будь-яка з цих подій, може послужити тією іскрою , яка втілить ризики виникнення кризи в її початок.

За останнє півріччя ресурси на європейському ринку для банківського кредитування стали більш дорогими й практично недоступними для малих і середніх українських банків. Депозити подорожчали для населення на 1-2%. Темпи річної інфляції за січень-травень 2008 року склали 14,6%.

НБУ постійно посилює вимоги до споживчого кредитування. Все це дає підстави для прогнозу, що до кінця року кредити для фізичних осіб подорожчають ще на 1-2%.

На даний момент ставки по кредитах фізичним особам перебувають на рівні 23-24% у гривнях, 15-17% у доларах і 16% у євро. Стосовно початку цього року вони вже виросли на 2% по позиках у гривнях і доларах.

За минулий рік обсяги кредитів, видані фізичним особам, виросли на 97%. За перші п'ять місяців обсяг виданих кредитів фізичним особам виріс на 20% - до рівня 185,1 млрд. гривень.

Згідно із прогнозом, до кінця року ріст обсягу виданих кредитів фізичним особам складе близько 50%. Тобто темпи приросту кредитного портфеля фізичним особам будуть приблизно в 2 рази меншими, ніж торік. В умовах подорожчання ресурсів на європейському ринку, для збереження доходів на рівні минулого року комерційні банки змушені піднімати процентні ставки по кредитах

За даними Держкомстату в травні 2008 року ріст цін склав 1,3%, що в порівнянні з результатами попередніх місяців є більшим досягненням: у квітні інфляція досягла 3,1%, у березні - 3,8%, а з початку року - 14,6%; середньорічна інфляція склала 31,1%.

Початок стрімкої девальвації гривні призвів до стрімкого зростання індексу споживчих цін та збільшення кредитних ставок.

Розкрита проблематика не дає можливості передбачати будь-які сценарії розвитку ринку кредитування в Україні. Так як фактично, в даному випадку неможливо підібрати найбільш ймовірний сценарій методом аналогій розвитку із-за глибини світової фінансової кризи.

Висновки

Кредит -- це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів.

Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, айв інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії з системою економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні функції:

1) перерозподільну;

2) заміщення грошей в обігу;

3) стимулюючу;

4) контрольну.

Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра визначається складом суб'єктів та характером їх економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.

1. Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб'єктами господарської діяльності - з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто його позичальником.

2. За умов ринкової економіки, широкого розвитку набули кредитні відносини між суб'єктами господарської діяльності, що, насамперед, пов'язано із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту, вексельного обігу та емісією облігацій.

3. Кредитні відносини між банками і державою складаються насамперед через реалізацію державних цінних паперів, які активно можуть “працювати” на вторинному ринку.

4. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце відводиться кредитам на витрати для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства, а також на нагальні потреби.

5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з ХІІ ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого - надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Сьогодні банківська система України почала в повній мірі відчувати наслідки світової фінансової кризи. Ситуація „підігрівається” панікою котра шириться серед населення, яке масово почало знімати кошти з депозитів. Наслідком цього став початок кризи ліквідності банківської системи, котрий пов'язаний з відсутністю вільних коштів. За таких умов більшість банків обмежили чи зовсім призупинили кредитування населення. Національний Банк України, як метод боротьби з кризою, обмежив кредитування а також заборонив достроково знімати кошти з депозитів. До всього додались звична політична криза в Україні а також валютна криза пов'язана зі стрімкою девальвацією гривні. Зважаючи на фінансову ситуацію в світовій економіці, а також на описану в роботі ситуацію в банківській системі України і в економіці в цілому можливо говорити тільки про проблеми фінансової системи і про можливі шляхи їх подолання, а аж ніяк не давати прогнози щодо кредитування і розвитку кредитних відносин в найближчі роки.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про банки та банківську діяльність"

2. Постанова Правління Національного банку України від 11.10.2008 N 319 (Про заборону дострокового зняття депозитів)

3. Геєць І.О. Актуальні проблеми та удосконалення кредитних відносин банківських установ з підприємствами // Економіка та держава. - 2006. - №6. - С.37-38.

4. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник -- 3-тє вид., перероб. і доп. -- К.: Товариство "Знання", КОО, 2002 року. -- 215 с. -- (Вища освіта XXI)

5. Шубравська О.В., Поштаренко М.Г. Розвиток банківського кредитування агросфери у контексті забезпечення її економічної сталості // Фінанси України. - №7. - 2006. - С. 131-138.

6. Борецький М. Проблеми довгострокового кредитування // Банківська справа. - 2006. - №4. - С.85-93.

7. Дерев'янко С. Овердрафт - особлива форма кредитування клієнтів банку // Пропозиція. - 2006. - №1. - с.48-49

8. Банківська справа. Навчальний посібник.// За ред. проф. Р.І.Тиркала. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001 р. -236 с.

9. Барановський О. Банківська система України: сьогодні і завтра // Дзеркало тижня. -2003. -№14(439).

10. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. -К.: Алерта, 2004. - 478 с.

11. www.investfunds.com.ua

12. http://pro-consulting.com.ua/