Грошовий ринок та грошова кредитна політика

Зміст

1. Грошовий ринок. Грошові агрегати. Грошова пропозиція і попит на гроші. Механізм досягнення рівноваги на грошовому ринку

2. Банківська система. Функції комерційних банків. Їх зобов'язання і резерви

3. Грошовий мультиплікатор і грошова пропозиція

4. Грошово-кредитне регулювання економіки. Основні інструменти регулювання грошової пропозиції: операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, процентна політика, нормування обов'язкових резервів комерційних банків

5. Вплив грошово-кредитної політики на рівень національного виробництва

6. Модель IS-LM як імітація одночасної рівноваги на товарному і грошовому ринках. Обґрунтування кривою IS і її порівняння. Обґрунтування кривою LM і її порівняння. Модель IS-LM як аналітичний спосіб макроекономічної політики

Висновок

1. Грошовий ринок. Грошові агрегати. Грошова пропозиція і попит на гроші. Механізм досягнення рівноваги на грошовому ринку

Гроші -- один з найбільших людських винаходів. Походження грошей пов'язане з 7-8 тис. до н.е., коли у первинних племен з'явилися надлишки якихось продуктів, які можна було обміняти на інших потрібні для них продукти. Історично як засіб полегшення обміну використовувалися - із змінним успіхом - худоба, сигари, раковини, камені, куски металу. Але, щоб служити як гроші, предмет повинен пройти лише одне - випробування; він повинен отримати загальне визнання і покупців, і продавців як засіб обміну. Гроші визначаються самим суспільством; все, що суспільство визнає як звернення, це і є гроші.

Гроші - це загальний еквівалент, через який вимірюється вартість всіх товарів і послуг.

Грошовий ринок - це ринок, на якому попит і пропозиція грошей визначають рівень процентної ставки і їх “ціну”.

На копійчаному ринку гроші “не купуються” і “не продаються” як інші товари. У цьому полягає особливість копійчаного ринку. При угодах на копійчаному ринку гроша обмінюються на інші ліквідні засоби за альтернативною вартістю, яка вимірюється в даному випадку в одиницях номінальної норми.

Перераховані компоненти грошового звернення отримали загальну назву "квазігрошей". Квазігроші є найбільш вагомою і швидко зростаючою частиною в структурі грошового звернення.

Економісти називають квазігроші ліквідними активами. Під ліквідністю якого-небудь майна або активів розуміється їх легка реалізація, можливість їх звернення в грошовій формі без втрати вартості. Отже, самим ліквідним видом активів є гроші.

До високоліквідних видів майна відносяться золото, інші дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, нафта, витвори мистецтва. Меншою ліквідністю володіють удома, устаткування. У структурі грошової маси виділяють такі сукупні компоненти, або, як їх ще називають, грошові агрегати, як М1, М2, М3, L, що групують різні платіжний і розрахунковий засоби за ступенем їх ліквідності, причому кожен їх наступний агрегат містить в собі попередній.

М1 -- це гроші у вузькому сенсі слова, їх ще називають "грошима для угод", вони містять в собі грошову готівку (паперові гроші і монети), що обертаються поза банками, також гроші на поточних рахівницях (рахунках "до запитання") в банках. Потрібно відмітити, що депозити на поточних рахівницях виконують всі функції грошей і можуть бути спокійно перетворені в наявні гроші.

М2 -- це гроші в ширшому сенсі слова, які містять в собі всі компоненти М1 + гроші на термінових і ощадних рахівницях комерційних банків, депозити із спеціалізованих фінансових інститутів. Власники термінових внесків отримують вищий відсоток порівняно з власниками поточних внесків, але вони не можуть вилучити ці внески раніше визначеного умовою внеску терміну. Тому засоби на термінових і ощадних рахівницях не можна безпосередньо використовувати як купівельний і платіжний засіб, хоча потенційно вони можуть бути використані для розрахунків. Розбіжність між М1 і М2 полягають в тому, що до складу М2 включені квазігроші, які, принаймні, важко використовувати для угод, нелегко перевести в тих, що є. М3 містить в собі М2 + великі термінові внески і суми контрактів щодо перепродажу цінних паперів. L складається з М3 і комерційних паперів з певними видами короткострокових цінних паперів.

Слід вказати, що в наший країні до останнім часом грошові агрегати не нараховувалися і не використовувалися. Теоретично це влаштовувалося постулатами марксистської економічної науки, відповідно яким вважається неприпустимим об'єднання квазігрошей і грошової готівки, оскільки змішуються зовсім різні категорії -- гроші, цінні папери, кредит.

Проте ясно, що між грошовим ринком (рух короткострокових позик), ринком інвестицій (звернення середньострокового і довгострокового позикового капіталу) і ринком цінних паперів існує тісний взаємозв'язок. Потенційно залишки на термінових рахівницях і цінних паперах можуть бути використані для розрахунків. Крім того, власники термінових рахунків мають можливість переоформити їх в рахунки до запитання. Доходи від цінних паперів можуть зберігатися на поточних рахівницях так само, як засоби, виручені від їх продажу. Безумовно, грошові агрегати на практиці зіграють позитивну роль як орієнтири грошової політики держави. З урахуванням стирання граней між наявним і безготівковим оборотом наший країні слід було б перейти до їх активного виробництва.

Рівновага на грошовому ринку -- ситуація на грошовому ринку, коли кількість пропонованих засобів і кількість грошей, які хочуть мати на руках населення і підприємці, рівні.

Рівновага на грошовому ринку є результат взаємодії попиту і пропозиції грошей. Крива попиту на гроші відбиває взаємозв'язок між загальною кількістю грошей, що населення і фірми бажають мати на руках в даний момент, і процентною ставкою за звичайними негрошовими активами.

Крива пропозиції грошей відбиває залежність пропозиції грошей від процентної ставки.

Рівновага на грошовому ринку формується під впливом центрального банку. У тому випадку, коли центральний банк, контролюючи пропозиції грошей, має намір підтримувати його фіксованому рівні незалежно від зміни процентної ставки, крива пропозиції матиме вертикальну лінію. Графічне зображення цієї ситуації показане на рис.1. Рівноважну на грошовому ринку на рис.1 показано точкою перетину кривих попиту і пропозиції, і досягнуте воно в крапці А(г0, г0). При зниженні ставки відсотка до г, знижується прибутковість облігацій і збільшується потреба в грошах. У такій ситуації економічні суб'єкти продаватимуть облігації, яка викликає зниження попиту і ринкової ціни облігацій. Дохід же від продажів зросте. В результаті справжніх угод відбудеться переміщення засобів і поступова рівновага на грошовому ринку відновиться.

При зміні рівня доходу (наприклад збільшенні) попит на гроші підвищується, і тоді відбудеться зрушення кривої попиту на гроші управо. В цьому випадку ставка відсотка підвищується.

R A

R0 MD

R1

M0 M1

Рис.1. Рівновага на грошовому ринку.

Встановлення і підтримка рівноваги на грошовому ринку можливі лише в умовах розвиненого ринку цінних паперів і стабільних поведінкових зв'язків, властивий економічним суб'єктам при відносних змінах певних змінних (наприклад, процентної ставки).

2. Банківська система. Функції комерційних банків. Їх зобов'язання і резерви

Банківська система - сукупність банківських установ, які функціонують на території даної країни у взаємозв'язку між собою.

Банківська система має два рівні. На першому рівні знаходиться центральний (емісійний) банк. На другому розташовані банки комерційні (депозитні) і спеціалізовані (інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні і ін.).

Банківська система виконує наступні основні функції:

· акумуляція тимчасово вільних засобів;

· надання вільних засобів в тимчасове розпорядження;

· створення кредитних грошей;

· кредитне регулювання;

· грошова емісія;

· імітування (випуск) цінних паперів.

Найважливішою ланкою банківської системи є центральний банк.

Центральний банк - головна ланка банківської системи, яка забезпечує рівновагу грошового ринку; посередник уряду в його позикових і кредитних операціях.

Основні завдання центрального банку:

· забезпечення стабільності грошового звернення;

· здійснення державної політики в області кредиту, грошового звернення, розрахунків і валютних відносин.

Основні функції центрального банку:

· здійснювати емісію грошей і організацію їх звернення;

· акумулювати і зберігати касові резерви інших кредитних установ;

· забезпечувати кредитування інших комерційних банків і здійснювати контроль за їх діяльністю.

З метою здійснення своїх функцій центральний банк використовує наступні основні інструменти: встановлює норму обов'язкових резервів для комерційних банків (мінімальну частку депозитів, що комерційні банки повинні зберігати у вигляді резервів - безпроцентних внесків - в центральному банку; проводить операції на відкритому ринку (купівля і продаж державних цінних паперів); встановлює облікову ставку (ставку рефінансування, тобто ставку, за якою центральний банк кредитує комерційні банки).

Центральний банк не може цілком контролювати пропозиції грошей, оскільки комерційні банки самі визначають величину надмірних резервів, яка впливає на норму банківських резервів і відповідно на мультиплікатор. Центральний банк не може точно спрогнозувати об'єм кредитів, який буде виданий комерційним банкам. Коефіцієнт депонування визначається зверненням населення і іншими причинами, не завжди пов'язаними з дією центрального банку.

Комерційні банки - кредитні установи універсального типу, які здійснюють на договірних умовах кредитово-розрахункове і інше банківське обслуговування юридичних і фізичний осіб за допомогою надання послуг і здійсненням операцій.

Комерційні банки виконують наступні основні функції:

· приймають і розміщують грошові внески;

· привертають і надають кредити;

· роблять розрахунки за дорученням клієнтів і банків-кореспондентів, здійснюють їх касове обслуговування.

Здійснювані комерційними банками операції підрозділяються на активних і пасивних.

Пасивні операції - залучення грошових ресурсів шляхом прийому депозитів, продажу акцій, облігацій і інших цінних паперів.

Активні операції - розміщення грошових ресурсів шляхом надання кредитів, покупки акцій і цінних паперів.

Комерційні банки розрізняються: за приналежністю статутного капіталу і способу його формування у формі акціонерних суспільств з обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземних банків і т.п.; по видах операцій, що надаються: універсальні і спеціалізовані;

за територією діяльності: регіональні, республіканські і ін.

Спеціалізовані кредитно-фінансові установи здійснюють кредитування конкретних сфер і областей економічної діяльності.

Вони виступають в наступних основних формах:

інвестиційні банки, які проводять операції по емісії і розміщенню цінних паперів, привертають капітал, використовують свій капітал на інвестування областей;

ощадні установи збирають заощадження населення і використовують грошовий капітал на інвестиції в житлове будівництво;

страхові компанії привертають засоби шляхом продажу страхових полісів, фінансують великі корпорації промисловості, транспорту, торгівлі;

пенсійні фонди привертають засоби шляхом емісії боргових зобов'язань;

інвестиційні компанії розміщують серед дрібних власників свої акції і використовують ці засоби на покупку цінних паперів різних областей економіки.

3. Грошовий мультиплікатор і грошова пропозиція

На фундаментальнішому рівні вартість грошей є, по суті кажучи, феноменом попиту і пропозиції. Тобто вартість грошей визначається їх рідкістю щодо їх корисності. Корисність грошей визначається, зрозуміло, їх унікальною здатністю обмінюватися на товари і послуги як сьогодні, так і в майбутньому. Попит на гроші в економіці залежить, таким чином, від загального доларового об'єму угод плюс кількості грошей, що індивідууми і підприємства хочуть мати в розпорядженні для можливих угод в майбутньому. При даному більш менш постійному попиті на гроші вартість (купівельна вартість) грошової одиниці визначатиметься пропозицією грошей. Отже, прийнятність, відносна рідкість і законність і дають, на мій погляд, грошовій банкноті певну вартість. Але завжди можна буде виділити ще декілька чинників, які прямо або побічно впливають на вартість грошей. Аналогічно і з функціями грошей, що ми розглянули вище: різні учені виділяють різні функції грошей. У наш час гроші для багатьох стали сенсом життя. Дуже багато людей витрачають весь свій час на заробляння грошей, жертвуючи своєю сім'єю, рідними, особистою життям.

Пропозиція грошей (М5) -- кількість грошей, які знаходяться в обігу, за межами банківської системи. Пропозиція грошей у всіх країнах регулюється центральними і комерційними банками.

Пропозиція грошей (М5) містить в собі грошова готівка (С) і депозити:

М5 = З + Д

де М ⁵ -- пропозиція грошей;

З - грошова готівка;

Д - депозити до запитання.

Центральний банк регулює перш за все грошову базу, тобто активи, від величини яких залежить грошова маса в країні. Якщо грошову базу приймемо МВ, а банківські резерви До, тоді:

МВ = З + До

де МВ - грошова база; З - грошова готівка; До - резерви.

У модель пропозиції грошей включені три екзогенні змінні.

1. Грошова база (МВ = З + До).

2. Норма резервування депозитів (гг), тобто частка банківських внесків, поміщених в резерви. Центральний банк встановлює для комерційних банків норми резервів у вигляді безпроцентних внесків в центральному банку. Норми резервів встановлюються у відсотках від внесків в комерційних банках. Цей відсоток диференційований: внески до запитання мають вищий норматив, ніж термінові внески.

3. Коефіцієнт депонування грошей (сг), що відбиває переваги населення в розподілі грошової маси між тими, що є і депозитами.

Дана модель показує залежність пропозиції грошей від грошової бази, норми резервування депозитів і коефіцієнта депонування. З її допомогою пізнається, як впливає на пропозицію грошей політика центрального банку, комерційних банків і приватних осіб.

Більш загальна модель пропозиції грошей включає і таку змінну, як грошовий мультиплікатор, під яким розуміється відношення пропозиції грошей до грошової бази:

Отже, М5 = тМВ. Звідси зрозуміло, чому грошову базу (МВ), що володіє властивістю мультиплікативного впливу на пропозицію грошей, називають грошима підвищеної ефективності.

Таким чином, кількість грошей в країні збільшується в тому випадку, якщо:

а) росте грошова база;

б) знижується норма мінімального резервного покриття;

в) зменшуються надмірні резерви комерційних банків;

г) знижується частка грошової готівки в загальній сумі платіжних коштів населення.

Розрізняють короткострокові і довгострокові криві пропозиції грошей, які відбивають залежність пропозиції грошей від ставки відсотка.

Короткострокова крива будується при незмінності грошової бази. Довгострокова відбиває реакцію банківської системи на зміни в попиті на гроші. Визначальну роль у формуванні довгострокової кривої пропозиції грошей грають тактичні цілі центрального банку.

4. Грошово-кредитне регулювання економіки. Основні інструменти регулювання грошової пропозиції: операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, процентна політика, нормування обов'язкових резервів комерційних банків

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним з головних інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найефективніше і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.

Позначка грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, яка характеризується повною зайнятістю і відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні об'єму грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку -- найбільш важливий метод з погляду регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папери, він здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: звернення валового внутрішнього продукту, що прогнозується рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету і джерела його покриття, платіжний і торговий баланси.

В процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовується певний інструментарій, який охоплює:

ь визначення норм обов'язків резервів;

ь процентну політику;

ь рефінансування комерційних банків;

ь операції з цінними паперами на відкритому ринку;

ь підтримка курсу національної валюти;

ь регулювання імпорту і експорту капіталу.

Визначення норм обов'язків резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам і іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування привернутих засобів. Розмір обов'язкових резервів встановлюється в процентному відношенні до загальної суми привернутих банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, відсотки на обов'язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів привернутих засобів можуть встановлюватися різні норми обов'язкового резервування. Якщо НБУ проводить деструкційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів, такою ж мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку.

Якщо НБУ проводить експансіоністську політику, то він зменшує норму обов'язкового реформування.

Визначення норм обов'язкових резервів - досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну звернення ресурсів кожного комерційного банку, а і через зміну грошового мультиплікатора.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними і обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам в порядку рефінансування їх активних операцій.

Якщо НБУ проводить заборона або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, який зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту приводить до скорочення пропозиції. Не використані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави) або осідають на депозитах комерційних банків в НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язано з процентною політикою, але має і певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора на останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів. Такі позики банки просять, як правило, на короткий термін і отримують в порядку переобліку комерційних векселів або під заставу цінних паперів, у тому числі і комерційних векселів. Ці кредити мають назву, відповідно, обліковий і ломбардний.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають в змінах об'ємів купівлі і продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов коли потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, понизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. У останніх зменшується первинні резерви, а внаслідок цього скорочується загальний об'єм грошової маси.

Політика підтримки курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інвестиції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках з метою підтримки курсу національної валюти щодо іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей в державі.

Регулювання імпорту і експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБЦ, через:

реєстрацію імпорту і експорту капіталу;

встановлення максимальних і мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

встановлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках.

Політика “дешевих” і “дорогих” грошей. Розглянемо, як це відбувається. Якщо Національний банк продає урядові цінні папери, то в результаті в комерційних банках, нефінансових фірмах і населення зосереджуються цінні папери, а в Національного банку - гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів в комерційних банках приведе і до скорочення грошової пропозиції, унаслідок чого процентна ставка на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика “дорогих” грошей, яка є одним з елементів реструктивній політики держави.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче понизити процентну ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитний механізм діє у зворотному напрямі: Національний банк починає скуповувати урядові цінні папери в комерційних банках, нефінансових фірмах і в населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здібність до кредитування. У свою чергу, це збільшує пропозицію грошей і знижує процентну ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це є так звана політика «дешевого» гроша.

Залишається відповісти на питання, чому комерційні банки, нефінансові фірми і населення погоджуються на купівлю-продаж урядових цінних паперів? Річ у тому, що, як вже наголошувалося, ціни облігацій і процентні ставки знаходяться в зворотній залежності. Національний банк продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за вищою.

Отже, Національний банк здатний продавати урядові цінні папери і завдяки цьому робити безпосередній вплив на пропозицію грошей.

Змінюючи мінімальну обов'язкову резервну норму, Національний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву приведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення процентної ставки. Гроші стають «дорогими», що означає реструктивну політику. І, навпаки, знижуючи резервну норму, Національний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику «дешевих» грошей.

Слід відмітити, що зміна резервної норми - досить могутній метод монетарної політики, а практичне застосування цього методу потребує обережності. Це пояснюється тим, що норма обов'язкового резерву впливає на рівень копійчаного мультиплікатора. Тому навіть незначні коливання цієї норми істотно впливають на пропозицію грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише в крайніх випадках. Для простого коректування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють.

Облікова ставка - це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. Національний банк може надавати безпосередньо заїм комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика називається також дисконтною. Вона приводить до збільшення резервів в комерційних банках і до зростання пропозиції грошей, які знижує процентну ставку на копійчаному ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, Національний банк скорочує резерви комерційних банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а процентна ставка зростає.

Ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід'ємний компонент антиінфляційної політики, оскільки помилкове, необґрунтоване збільшення грошової пропозиції служить причиною інфляції.

У Україні монетарні методи перш за все використовувалися як антиінфляційний засіб. Протидією інфляції було, перш за все, відстрочення бюджетних виплат, яке привело до небувалого зростання заборгованості бюджету і значного загострення кризи неплатежів. Об'єм кредитної заборгованості між підприємствами і організаціями України за 1995 р. збільшився в 4,5 разу.

Особливо негативно позначилася на економіці України неузгодження між фінансовою і монетарною політикою. Це перш за все виявилося в непослідовній і суперечливій емісійній політиці. Старання НБУ проводити послідовну політику «дорогих» грошей не дали очікуваного економічного ефекту. В умовах глибокого структурного розбалансування державних фінансів політика грошової стабілізації не могла бути ефективною. Світовий досвід показує, що жорсткий режим монетарної політики без здійснення рішучої політики обмеження бюджетних витрат в можливості зупинити інфляцію лише на короткий час.

Монетарні обмеження, не підтримані заходами бюджетної рестрикції, неодмінно ведуть до кризи неплатежів, заборгованості з виплатою заробітної плати, пенсій і інших соціальних витрат, яка збільшує потребу в державних запозиченнях або грошовій емісії. Така ситуація втягує економіку в негативну спіраль: жорстка емісійна деструкція - платіжна криза - емісійні ін'єкції - новий значний вибух інфляції. Фактично по такій схемі в Україні розвивалися події в 1993 -1994-в роках.

З метою зменшення інфляції держава може здійснювати антиінфляційну політику, яка має декілька напрямів. Одним з найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення інфляційних очікувань, перш за все адаптаційних. Іншим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика, її особливість - впровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковою динамікою реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.

Для того, щоб грошово-кредитна політика була дійсно антиінфляційною, вказаний ліміт треба витримувати впродовж тривалого часу незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття. Тобто в економіці за умов інфляції грошово-кредитна політика зіграє провідну роль. З інфляційних обставин немає причин, які примушують перевищувати ліміт пропозиції грошей. Здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади Національним банком. Але регулюючий потенціал Національного банку обмежений. Адже в ринковій економіці в обігу постійно знаходяться гроші, випущені не тільки Національним банком, а і комерційними банками. Це, в першу чергу, банківські чеки. Тому, окрім грошових обмежень, потрібні і інші заходи боротьби з інфляцією. У країнах з розвиненими ринковими відносинами функціонують механізми, які підтримують виробництво і протидіють його різкому спаду. З метою стимулювання виробництва державу створює сприятливий інвестиційний клімат; стимулює науково-технічний прогрес; застосовує заходи, направлені на підвищення гнучкості ринку роботи, на посилення конкуренції, на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Дуже важко здійснювати обмежувальну грошово-кредитну політику у високо монополізованій економіці, де відсутні ринкові механізми, що діють. У такій економіці встановлення жорстких лімітів на приріст грошової пропозиції викличе не стільки стабілізацію цін, скільки лавиноподібне скорочення об'ємів виробництва. Це означає, що перехід до антиінфляційної грошово-кредитної політики повинні відбуватися поступово, супроводжуючись роздержавленням економіки, її демонополізацією, розвитком ринкової інфраструктури.

На результати монетарної політики значно впливають і процеси, які відбуваються в світовій економіці. Розглянемо політику «дешевих» грошей як елемент загальної експансіоністської політики. Унаслідок збільшення пропозиції грошей процентна ставка в національній економіці знижується, що скорочує надходження в неї іноземних інвестицій. Це, у свою чергу, зменшує попит на валюту даної країни і знижує її курс щодо іноземних валют.

Слідство - скорочення імпорту і зростання експорту і навпаки для політики «дорогих» грошей.

Таким чином, наслідок внутрішньої грошово-кредитної політики посилюються під впливом світової економіки.

Для будь-якої економіки поряд з підтримкою внутрішньої рівноваги виключно важливою є проблема досягнення балансу між експортом і імпортом. Яким же є взаємозв'язок макроекономічної рівноваги і торгового балансу за умов проведення тієї або іншої монетарної політики?

Припустимо, що для даної країни має місце істотне перевищення імпорту над експортом в умовах високого безробіття і спаду виробництва. При таких обставинах держава, природно, спробує зменшити дефіцит торгового балансу і проводитиме політику «дешевих» грошей. Така політика понизить ставку відсотка і зменшить притоку імпорту, сприятиме експорту і поліпшить торговий баланс. Тобто політика «дешевих» грошей погоджує з політикою ті, що збалансували торгового балансу.

Припустимо тепер, що для країни характерними є перевищення імпорту над експортом в умовах інфляції. Тоді уряд проводить політику «дорогих» грошей і скорочує дефіцит торгового балансу. Чи погоджують між собою такі дії уряду? Політика «дорогих» грошей підвищує ставку відсотка і стимулює притоку іноземних інвестицій. Це збільшує попит на національну валюту і підвищує її курс щодо інших валют, який скорочує експорт і погіршує торговий баланс. Така політика «дорогих» грошей приходить в розбіжність з політикою балансування торгового балансу.

Отже, грошово-кредитна політика може погоджувати з політикою балансування експорту і імпорту, але може і суперечити їй.

5. Вплив грошово-кредитної політики на рівень національного виробництва

Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей красномовно свідчить досвід України. У 1991-1993 рр. пріоритетними цілями загальноекономічної політики, у тому числі і грошово-кредитною, признавалася стиковка темпів падіння виробництва. Нею була підпорядкована і грошово-кредитна політика НБУ, що перетворювалася на політику емісійної підтримки економіки. Неминучим слідством постійна гіперінфляція, рівень який досяг апогею в 1993 р.

У 1994-1996 рр. НБУ, усвідомивши свою особливу відповідальність за стан грошово-кредитної сфери, почав послідовно відстоювати як свою стратегічну мету подолання інфляції, так і стабілізацію цін. Проте ця мета не була належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики. Уряд і Верховна Рада, визнаючи на словах антиінфляційну стратегію НБУ, фактично не привернули інструментів конкурентної і структурної політики, гальмуючи процеси приватизації і реструктуризації виробництва. Цілі економічного зростання не були підтримці негрошово-кредитними заходами, яке привело до хронічного падіння виробництва, зайнятості, поглиблення платіжної кризи, погіршення фінансового стану економіки на тлі історичного зниження темпів інфляції, забезпеченого переважно кредитно-грошовими заходами НБУ.

Застосування методів грошово-кредитної політики надає сприяння посиленню здатності ринкової економки до саморегуляції, підвищення ефективного механізму її здійснення завдяки нейтралізації грошово-кредитними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивий ринкових економіці. Мова йде перш за все про неможливість ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної грошово-кредитної політики (рестрикції або експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному основні економічні індикатори, перш за все рівень цін і інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.

6. Модель IS-LM як імітація одночасної рівноваги на товарному і грошовому ринках. Обґрунтування кривою IS і її порівняння. Обґрунтування кривою LM і її порівняння. Модель IS-LM як аналітичний спосіб макроекономічної політики

Проблема загальної рівноваги на ринку товарів і ринку грошей проаналізована англійським економістом Джоном Хіксом в його праці «Вартість і капітал» (1939 р.). Як інструмент аналізу рівноваги Хікс запропонував модель IS--LM. IS означає «інвестиції -- заощадження»; LM-- «ліквідність -- гроші» (L -- попит на гроші; М-- пропозиція грошей).

У розробці моделі, що об'єднала реальний і грошовий сектори економіки, також брав участь американець Елвін Хансен, і тому її називають моделлю Хікса--Хансена.

Перша частина моделі покликана відобразити умову рівноваги на ринку товарів, друга -- на ринку грошей. Умовою рівноваги на ринку товарів служить рівність інвестицій і заощаджень; на грошовому ринку -- рівність між попитом на гроші і їх пропозицією (грошовою масою).

Зміни на ринку товарів викликають певні зрушення на ринку грошей і навпаки. Згідно Хіксу рівновага на обох ринках визначається одночасно нормою відсотка і рівнем доходу, інакше кажучи, обидва ринки визначають одночасно рівень рівноважного доходу і рівноважний рівень норми відсотка.

Модель декілька спрощує картину: передбачається незмінність цін, короткий період, рівність заощаджень і інвестицій, попит на гроші відповідає їх пропозиції.

Ставка відсотка R LM

Рівноважна R0

ставка відсотка

IS

Y0 Дохід, випуск Y

Рівноважний рівень доходу

Рис. 2. Сумісна рівновага на ринках благ і грошей

Крива IS (рис.2.) показує співвідношення між процентною ставкою (R) і рівнем доходу (Y), який визначається кейнсіанским рівнянням: S = I. Заощадження (S) і інвестиції (I) залежать від рівня доходів і процентної ставки.

Крива IS відображає рівновагу на ринку товарів. Інвестиції знаходяться в зворотній залежності від норми відсотка. Наприклад, при низькій нормі відсотка інвестиції будуть рости. Відповідно збільшиться дохід (Y) і декілька виростуть заощадження (S), а норма відсотка знизиться, щоб стимулювати перетворення S в I.

Крива LM виражає рівновагу попиту і пропозиції грошей (при даному рівні цін) на грошовому ринку. Попит на гроші росте у міру збільшення доходу (Y), але при цьому підвищується процентна ставка (R). Гроші дорожчають, «підштовхує» зростаючий попит на них. Зростання процентної ставки покликане міряти цей попит. Зміна норми відсотка сприяє досягненню деякої рівноваги між попитом на гроші і їх пропозицією. Якщо норма відсотка встановлюється на дуже високому рівні, власники грошей вважають за краще набувати цінних паперів. Це «загинає» криву LM вгору. Норма відсотка падає, поступово знов відновлюється рівновага.

Рівновага на кожному з двох ринків -- ринку товарів і ринку грошей -- встановлюється не автономно, а взаємозв'язана. Зміни на одному з ринків незмінно спричиняють за собою відповідні зрушення на іншому.

Вивід з моделі такий: якщо зменшується пропозиція грошей, то умови кредиту посилюються, процентна ставка підвищується. В результаті попит на гроші декілька знизиться. Частина грошей буде використана на придбання вигідніших активів. Рівновага попиту на гроші і їх пропозиції порушиться, потім встановиться в новій крапці. Процентна ставка тут буде нижча, а грошей у сфері звернення -- менше. У цих умовах центральний банк скоректує свою політику: пропозиція грошей зросте, процентна ставка знизиться, тобто процес піде як би у зворотному напрямі.

Висновок

Завдяки стабілізаційній здатності грошово-кредитна політика зіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу - під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризі виробництва. Відповідними грошово-кредитними заходами центральний банк має можливість активізувати або уповільнити кожен з цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Література

1. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика,2-е изд.- СПб.: "Издательство "Питер"", 2008.

2. Современная экономика. Лекционный курс: многоуровневое учебное пособие. Изд.9-е. Ростов н/Д: Феникс,2006

3. Гальперин В.М., Гребенников П.И. Макроэкономика: Учебник /СПб.: Издательство СПбГУЭФ, 2009

4. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник /М.: Издательство МГУ, 4-е изд. 2001

5. Селищев А.С. Макроэкономика. - СПб.: "Издательство "Питер"", 2000.