Податкова система України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РОМЕНСЬКИЙ КОЛЕДЖ КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Спеціальність: 5.091504 «Обслуговування комп'ютерних та інтелектуальних систем та мереж»

Реферат

На тему:

“Податкова система України”

Ромни

План

Вступ

1. Теоретична модель податкової системи у перехідній економіці

Податок - основна категорія податкової системи

Принципи побудови та критерії оцінки податкової системи

2. Податкова система України

2.1 Теоретичні основи податкової системи

2.2 Характеристика податків

3. Пріоритетні напрямки розвитку податкової системи України на сучасному етапі

3.1 Концептуальні положення реформування податкової системи в Україні

3.2 Зміцнення соціальної спрямованості податкових відносин

Висновок

Література

Вступ

Разом із набуттям нашою державою незалежності на початку 90-х років почала створюватись та інтенсивно розвиватися нова податкова система України, яка значною мірою відрізняється від тієї, яка існувала в умовах адміністративно-командної системи з особливостями, характерними для союзної республіки колишнього СРСР. Створення податкової системи відбувається з поступовим зменшенням ролі уряду в економіці та відповідним збільшенням приватної ініціативи суб'єктів господарювання. Водночас, зважаючи на тривалість процесів перерозподілу суспільних функцій на користь недержавного сектора та первинного накопичення капіталу як вирішальної умови такого перерозподілу, домінуюча роль у суспільному секторі економіки в перехідний період залишається за державою. Це висуває підвищені вимоги до розвитку податкових відносин у перехідних економіках.

Розвиток вітчизняної податкової системи розпочався з найбільш складних та ВІДПОВІДАЛЬНИХ етапів становлення - пошуку структури податків, притаманних ринковій економіці, та об'єднання їх у цілісну податкову систему. Він базувався на найбільш поширених у ринкових економіках податках та на необхідності сформувати Державний бюджет як стрижневий детермінант незалежної держави.

У розвинених економіках податкові системи зорієнтовані на оподаткування особистих доходів громадян. Прогресивність такої спрямованості сьогодні не може реалізовуватися у вітчизняних умовах. У нашій країні розподіл суспільного продукту побудований таким чином, що основна його маса проходить повз найманого працівника. Ця обставина має ключове значення при визначенні структури національного оподаткування, перетворюється в джерело не конструктивності структурних змін, генерує негативне ставлення до необхідності підвищення ефективності суспільної праці.

Нині вітчизняна податкова система здатна розв'язати частину поставлених часом стратегічних і тактичних завдань без спричинення суттєвого збитку її основному призначенню. У складних економічних системах, до яких належить і податкова, завжди існують критично вагомі, з погляду забезпечення стійкості та динамічності цих систем, економічні зв'язки між окремими елементами (при усій їх взаємозалежності та взаємозумовленості). їх пошук та реалізація дозволяють перетворити багатомірне завдання в менш складне і досягти вирішення необхідних пріоритетів.

1. Теоретична модель податкової системи у перехідній економіці

1.1 Податок - основна категорія податкової системи

Економічні категорії - це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин, економічних явищ і процесів¹, тому економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб'єктами господарювання, різними групами населення і фактично з кожним членом суспільства.

Стягнення податку виступає одностороннім процесом і має безвідплатний та обов'язковий характер для конкретного платника. Податкові відносини мають односторонню спрямованість - від платника до держави. Повернення переплат не можна розглядати як зворотний рух, оскільки воно пов'язане не з сутністю цих відносин, а з конкретним механізмом розрахунків з бюджетом.

Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами господарюючих суб'єктів та громадян, з одного боку, та держави -- з іншого, з приводу формування державних фінансів. Незалежно від об'єкта оподаткування загальним джерелом податкових надходжень є ВВП. Він формує первинні грошові доходи основних учасників суспільного виробництва і держави як організатора господарської діяльності у національному масштабі.

"Податки - породження держави, необхідна умова здійснення нею своїх функцій. У податках втілено економічно відображене існування держави", -- справедливо підкреслював К. Маркс.

Економічний зміст податків найбільш повно можна відобразити, характеризуючи їх як законодавчо оформлену, примусову форму отримання державою частки вартості валового внутрішнього продукту, фінансовий гарант ефективного виконання державою, перш за все, її суспільних функцій та інструмент регулювання економічного розвитку. У такому випадку підкреслюється також єдина природа податків, що має вирішальне значення для пояснення можливості взаємозаміни багатьох з них.

Існує декілька підходів до класифікації податків. Основні критерії -- це форма оподаткування, економічний зміст об'єкта оподаткування, рівень державних структур, які встановлюють податки, та спосіб стягнення (див. схему 2.1).

Класифікація за формою оподаткування

За цією класифікацією податки поділяються на два види: прямі і непрямі.

Отже, непрямі податки - це податки, які не залежать від доходів або майна окремого платника, а визначаються розміром споживання. Непрямі податки включаються в ціни як надбавка, і їх сплачує кінцевий споживач. Більшою мірою їх сплачують платники, які більше споживають, тобто ті, які мають більші доходи.

Класифікація за економічним змістом об'єкта оподаткування

Згідно з класифікацією за економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три види: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з сукупного доходу фізичних та юридичних осіб, а їх безпосереднім об'єктом є заробітна плата громадян, їх доходи та прибуток чи валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються при використанні доходу. Податки на майно встановлюються щодо рухомого або нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Класифікація за рівнем державних структур, які становлять податки

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади (іноді -- вищі органи управління). їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві органи влади не мають права (якщо це не передбачено відповідними законодавчими актами) скасовувати ці податки або змінювати їх ставки. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між державним та місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління, при цьому можливі різні варіанти. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи влади відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. При цьому можуть застосовуватись як єдині, так і диференційовані ставки, що встановлюються кожним місцевим органом влади чи управління окремо. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

Класифікація за способом стягнення

За способом стягнення податки поділяються на розкладні та окладні. Перші спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні -- між платниками.

Найбільший інтерес викликає класифікація податків за критерієм форми оподаткування. Вона вміщує всю їх сукупність, і на її основі найкраще розкриваються сутність та зміст цієї економічної категорії (схема 2.2).

Найбільш поширеною є думка, що в основі розподілу податків на прямі та непрямі лежить теоретична можливість їх перекладення на споживачів.

Прямі податки поділяють на дві групи: особисті та реальні. Різниця між ними - у співвідношенні платника та об'єкта оподаткування.

Основний фактор, що визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, - це життєвий рівень основної маси населення. Низький рівень об'єктивно обмежує масштаби прямих податкових надходжень з доходів юридичних та фізичних осіб. Таку закономірність особливо чітко ілюструють наведені нижче дані, розраховані групою російських вчених²⁸ (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Взаємозв'язок частки непрямих податків у загальних податкових надходженнях та розмірів ВНП на душу населення

Обсяг ВНП на душу населення (удол.США)	Кількість країн, що включені в групу	Частка (%) непрямих податків на споживання в загальних податкових надходженнях
Країни, що розвиваються
100 і нижче	20	68
101-200	11	64
201-500	19	64
501-850	9	50
Розвинені країни, вище 850	15	32

1.2 Принцип побудови та критерії оцінки податкової системи

Наукове забезпечення побудови теоретичної моделі податкової системи, окрім дослідження сутності і змісту категорії податків як своєї вирішальної передумови, передбачає визначення принципів, на яких має будуватися податкова система, та основних критеріїв оцінки ефективності цієї системи, яка є сукупністю податків, зборів та інших платежів, що стягуються у встановленому законом порядку з платників -- юридичних та фізичних осіб, і функціонування якої є результатом прояву дій держави у сфері встановлення, правового оформлення та організації збору податків і податкових платежів. Така система є породженням держави, а втілення її в життя пов'язане з діяльністю останньої. Межі цього процесу та його хід визначаються чинним законодавством і досягаються формуванням відповідної податкової системи, тому законодавчі та адміністративні рамки є важливим параметром, який обумовлює і ефективність оподаткування.

Довгий історичний шлях розвитку, який пройшли податкові системи різних країн, накопичення знань та їх осмислення вченими і практиками збагатили міжнародний досвід визначенням нових правил, принципів, вимог, реалізація яких дозволяє найбільш повно досягти поставленої мети в конкретних умовах. Зокрема, при побудові сучасної податкової системи США, здійсненої у 80-ті роки, були закладені такі принципи:

справедливість по вертикалі (податок відповідає матеріальним можливостям платника податків);

справедливість по горизонталі (використання єдиної податкової ставки для одних і тих же доходів);

ефективність (можливості до економічного зростання та розвитку підприємництва);

нейтральність (незалежність від сфер інвестиційних вкладень);

-- простота (в підрахунку, доступності та розумінні).

Принцип вичерпного переліку регіональних та місцевих податків, які можуть встановлюватися органами державної влади та місцевого самоуправління, фактично є виявом державно-правової ідеї фіскального федералізму -- засобу розподілу податкових повноважень між окремими гілками влади, а не принципу формування податкової системи.

Зокрема, А. Бризгалін веде мову про такі три групи: організаційні, економічні та юридичні. Більш обґрунтованою виглядає систематизація принципів оподаткування, якої дотримуються Ю. Конрад та І. Луніна. Вона найбільше відповідає фундаментальним ознакам, розробленим класиками оподаткування: фіскально-бюджетній, політико-економічній, соціально-етичній та групі, що стосується правової і технічної сторін оподаткування, яку доцільно визначити як організаційну. Виходячи з такого поділу, далі подана класифікація розглянутих вище принципів, які є результатом як творчого розвитку фундаментальних набутків, так і врахування сучасних теорії та практики оподаткування. Вони матимуть такий вигляд (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Класифікація принципів побудови податкової системи

Групи принципів	Принципи оподаткування
Фіскально-бюджетні	Достатність, еластичність, здатність до збільшення, рухомість, вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків
Політико-економічні	Спрямованість на економічне зростання, економічна нейтральність, економічна ефективність, стабільність, гнучкість, системність
Соціально-етичні	Загальний характер, соціальна справедливість, відносна рівність зобов'язань, платоспроможність, рівномірність
Організаційні	Наочність, визначеність, адміністративна зручність і зручність для платника, практичність і організаційна простота, контрольованість, максимальне зменшення витрат стягнення, численність, єдність

Сьогодні принципами побудови системи оподаткування в Україні проголошені:

-- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

-- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов'язковість -- впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність -- справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку; забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) -- на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації -- забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальна справедливість -- забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність -- забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати -- встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція -- встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування включно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

-- єдиний підхід -- забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

-- доступність -- забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

З метою визначення формалізованого виразу критерію ефективності економічна теорія пропонує використання таких індексів:

Індекс концентрації дає змогу визначити ті податки, за рахунок яких формується переважна частина доходів бюджету.

Індекс дисперсії визначає існування (або відсутність) податків ч низьким обсягом надходжень, які ускладнюють систему оподаткування.

Індекс ерозії визначає ступінь відповідності фактичних баз оподаткування потенційним.

Індекс запізнення збору визначає своєчасність сплати податків платниками.

Індекс конкретності визначає простоту побудови системи оподаткування з мінімально можливою кількістю податків, які мають конкретні ставки оподаткування.

Індекс об'єктивності визначає наявність у більшості податків об'єктивно визначеної бази оподаткування.

Індекс витрат при зборі податків дає змогу виявити, наскільки при зборі податків зведені до мінімуму витрати.

За базу оподаткування, зазвичай, обирається ВВП, тому такий коефіцієнт записується у вигляді:

де A AT -- відсоткова зміна податкових надходжень;

A GDP - відсоткова зміна ВВП.

2. Податкова система України

2.1 Теоретичні основи податкової системи

Податкова система характеризується наявністю сукупності елементів (структури), зв'язків між ними та цілісною спрямованістю на досягнення зазначеної мети. Це стосується, в першу чергу, співвідношення між окремими податками, завдяки якому наповнюється бюджет, та зміни їх впливу між собою на стан економіки в цілому. Саме тому застосовування аналізу системи оподаткування через її структуру дозволяє глибше зрозуміти сутність системи, її структуру, організацію, завдання, закономірності розвитку, оптимальні шляхи та методи управління.

У таблиці 3.1 наведена структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків. Як бачимо, протягом аналізованого періоду змін зазнали практично всі елементи податкової системи, хоча і різною мірою. Особливо відчутними вони були для такого структурного елемента, як надходження до Пенсійного фонду, и к и й в окремі роки входив чи не входив до її складу, плати за землю, податку на дохід/прибуток та податку на додану вартість.

Таблиця 3.1 Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за основними видами податків, %*

	1992	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Доходи	100	100	100	100	100	100	100
Податок на прибуток (дохід)	22,7	23,5	18,2	20,6	19,7	19,7	24,6
Прибутковий податок з громадян	12,2	7,7	8,6	11,7	12,3	13,7	20,4
ПДВ	39,6	21,9	20,7	29,3	25,8	25,1	30,1
Акцизний збір	4,9	2,0	2,1	4,3	4,5	5,4	7,2
рента за землю	1,3	3,1	2,7	3,6	3,9	3,4	4,4
надходження до пенсійного фонду	-	20,2	23,8	-			-
Інші податки	19,3	21,6	23,9	30,5	33,8	32,7	13,3

До податків, які мають низький обсяг надходжень, належать:

плата за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду -- 0,2 % від загальної суми податкових надходжень у 1998 році, 0,17 % у 1999 році та 0,13 % у 2000 році;

платежі за користування надрами -- 0,18 %, 0,17 % та 0,18 % відповідно за роками;

податок на промисел -- 0,06 %, 0,06 % та 0,5 %;

плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності -- по 0,07 % протягом останніх трьох років;

надходження плати за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон -- 0,03 %, 0,04 % та 0,03 %;

єдиний податок на підприємницьку діяльність з юридичних осіб - по 0,05 % та 0,8 % у 2000 році, коли цей податок вже мав назву "єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва" та дещо інший економічний зміст.

Відсутність чіткої структуризації податкових елементів стає серйозною перешкодою для отримання адекватної оцінки впливу податкової політики на різні сторони соціально-економічного розвитку держави, зокрема, активізацію підприємницької діяльності, зростання добробуту населення тощо.

Схематично структура існуючої податкової системи України наведена на схемі 3.1. У ній відображені підходи до структуризації податкової системи, які не обмежуються переліком податків та платежів, а й відображають основні види їх класифікації. Засноване на класифікації податків, варіантне відображення структури податкової системи забезпечує необхідну глибину в її оцінці та розширює аналітичний інструментарій залежно від поставленої мети.

Податкова система України (Схема 3.1)

Загальнодержавні податки і збори	Місцеві податки і збори
Непрямі податки	Прямі податки	Збори	Податки	Збори
ПДВ	Податок на прибуток підприємств	Державне мито	Податок з реклами	Готельний збір
Акцизний збір	Податок на прибуток фізичних осіб	Рентні платежі	Комунальний податок	Збір за припаркування автотранспорту
Мито	Податок на нерухоме майно	Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету	Єдиний податок	Ринковий збір
	Плата за землю +	Збір за спеціальне використання природних ресурсів		Збір за видачу ордера на квартиру
	Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів	Збір за забруднення навколишнього природного середовища		Курортний збір
	Податок на промисел	Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення		Збір за участь у бігах на іподромі
	Фіксований сільськогосподарський податок	Збір на обов'язкове соціальне страхування		Збір за виграш у бігах на іподромі
		Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування		Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
		Збір до Державного інноваційного фонду		Збір за право використання місцевої символіки
		Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності		Збір проведення кіно- і телезйомок
		Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства		Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей
		Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України		Збір за проїзд на території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон
		Збір за використання радіочастотного ресурсу України		Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг

2.2 Характеристика податків

Всі податки можна поділити по таким видам:

· Податок на додану вартість. Податок на додану вартість -- головний непрямий податок в Україні і основне джерело наповнення дохідної частини бюджету. Цей податок було введено у 1992 році Декретом Кабінету Міністрів (його ставка становила 28 %). ПДВ разом із акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажу. Частка ПДВ складала 39,3 % від загального обсягу податкових надходжень. Відомо, що непрямі податки виступають головним чинником зростання внутрішніх цін, звуження внутрішнього ринку, обмеження сукупного попиту, падіння конкурентоспроможності вітчизняних товарів та вимивання обігових коштів підприємств. Тому у 1995 році ставка ПДВ була зменшена до 20 %. Але й на сьогодні залишається нагальним питання зменшення ставки цього податку через те, що головними його платниками виступають підприємства, які випускають кінцеву продукцію з високою часткою доданої вартості (машинобудування, легка та харчова промисловості) та за рахунок яких можливий економічний розвиток держави, тобто в податковій системі існує суттєва суперечність -- між стимулюванням зростання ВВП та ставкою податку на додану вартість.

· Акцизний збір. Акцизний збір також є непрямим податком. Його відносять до категорії індивідуальних (специфічних) акцизів, які, на відміну від універсального акцизу -- ПДВ, встановлюються на окремі види товарів за диференційованим и ставками. Цим податком обкладаються споживчі товари, які не є предметом першої необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий. За допомогою акцизного збору намагаються вирішити фінансові проблеми держави за рахунок більш заможних верств населення та пом'якшити регресивність податків на споживання в цілому.

· Мито. Мито є також податком на споживання, який сплачується з товарів, що переміщаються через митний кордон країни, тобто з товарів, які ввозяться, вивозяться або проходять транзитом. Держава має проводити виважену митну політику з метою створення конкурентного середовища як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках для вітчизняних товаровиробників шляхом встановлення обґрунтованих митних ставок. На відміну від інших податків, політика у сфері митного оподаткування спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів. Ставки мита, як і акцизного збору, диференційовані за групами товарів. Однак перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, набагато ширший, ніж у акцизного збору.

· Податок на прибуток підприємств. Серед прямих податків найбільш вагомим є податок на прибуток підприємств. Його питома вага у загальному обсязі податкових надходжень коливалася в аналізованому періоді в межах від 27,3 до 15,7 %. Причому, починаючи з 1997 року, намітилася чітка тенденція до зменшення частки податку на прибуток підприємств. Це свідчить не на користь податкової системи України, оскільки у більшості розвинених країн основним джерелом доходів бюджету є доходи корпорацій (підприємств) та громадян. Враховуючи те, що з 1997 року ставка податку була незмінною та становила ЗО %, тенденція щодо зменшення частки податку на прибуток підприємств у структурі доходів бюджету свідчить про звуження бази оподаткування через збільшення частки збиткових підприємств у цілому по народному господарству та, як наслідок, зменшення прибутку по галузях економіки (див. табл. 3.4), а також про збільшення випадків ухилення від сплати цього податку як законним шляхом, за рахунок надання податкових пільг, так і незаконним, шляхом переведення фінансів підприємств у "тінь".

Таблиця 3.4 Частка податку на прибуток підприємств у загальній сумі прибутку

	1992	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Прибуток за галузями економіки -- усього, млн. грн.	25,6	18806	14418	13869	3419	7427	8855
Податок на прибуток підприємств і організацій, млн. грн.	2,8	4860,6	5496,6	5792,1	5694,4	6370,7	7698,4
Частка податку на прибуток в загальній сумі прибутку, %	10,9	25,8	38,1	49,1	166,6	85,8	86,9
Частка збиткових підприємств за галузями народного господарства України	9,5	22,2	43,0	53,4	54,5	55,7	51,3

· Прибутковий податок з громадян. Прибутковий податок з громадян, як і податок на прибуток підприємств, має спрямованість на соціальну справедливість податкової системи, оскільки ставить рівень оподаткування в пряму залежність від обсягів доходу платників. Крім того, за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилювати для осіб з високими доходами. Інша справа, що пільга зі сплати цього податку -- неоподатковуваний мінімум - уже не відповідає реаліям сьогодення. Розмір неоподатковуваного мінімуму має дорівнювати розміру межі малозабезпеченості, тільки тоді можна говорити про виконання регулюючої функції цим податком та про його соціальну спрямованість. Крім того, необхідно переглянути шкалу оподаткування, зменшити максимальну ставку податку (доцільно, щоб вона дорівнювала ставці податку на прибуток підприємств) та збільшити розмір місячного сукупного оподатковуваного доходу, який підпадає під різні ставки цього податку.

· Плата за землю. До прямих податків також належить плата за землю, яка є одним з найстаріших в історії податком, його платниками є власники землі та землекористувачі, у тому числі й орендарі. Через те, що від стягнення плати за землю майже неможливо ухилитися, оскільки неможливо сховати земельну ділянку, то надходження від цього податку мають стабільний характер. Цей податок, як і податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян, також відповідає принципу соціальної справедливості. Плату за землю в Україні було введено з метою раціонального використання та охорони земель, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення державного земельного кадастру земель тощо. Також передбачалося цільове використання сум надходжень від плати за землю. Але в умовах фінансової кризи цей податок використовувався як додаткове джерело поповнення загального обсягу доходів бюджету.

3. Пріоритетні напрямки розвитку податкової системи України на сучасному етапі

3.1 Концептуальні положення реформування податкової системи в Україні

Аналіз накопичених у фіскальній сфері суперечностей свідчить про те, що вітчизняна податкова система не склалася як єдиний організм, у якому узгоджені всі функціональні підсистеми. Реалії українського сьогодення у сфері оподаткування -- це:

внутрішня неузгодженість складових системи;

нестабільність, складність;

порушення принципів економічної, соціальної справедливості та рівномірності;

незадовільне вирішення фіскальних завдань;

негативний вплив на стан національної економіки;

низький рівень податкової дисципліни.

Методологія ефективних трансформацій податкової системи диктує необхідність:

уточнення цілей податкової політики;

поглиблення концептуального забезпечення податкових реформувань;

обрання відповідних пріоритетів;

розробки конкретних заходів, які повинні бути функцією обраної мети, а не навпаки, як це має місце у сучасній практиці;

удосконалення механізму функціонування окремих елементів податкової системи.

На новому етапі податкових реформувань - етапі розробки Податкового кодексу - аксіома первинності визначення мети податкових трансформацій, що визначає подальшу технологію реформувань, не є очевидною. Розв'язання накопичених протиріч можливо лише за умови, що Податковий кодекс не просто об'єднає діючі закони та нормативні акти, але й ліквідує проблеми, що накопичились. Світова практика переконує, що поспіхом та силовими методами їх не вирішити. Шляхи розв'язання цих проблем концентруються на ґрунті виваженого, науково обґрунтованого підходу, найтісніше пов'язаного з урахуванням особливостей сучасного, перехідного стану економічного розвитку. Без визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України. Тому першочерговим слід вважати максимізацію функції соціального добробуту шляхом створення таких умов фінансово-господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового зростання національного виробництва з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращання стану платіжного балансу. По суті, на противагу іншим, в основі нашої концепції лежить стратегія органічного поєднання невіддільних одне від одного завдань: зростання добробуту громадян та стійкого росту економіки.

Сучасна практика надає переконливі свідчення тому, що процеси наукового обґрунтування виваженої концепції реформувань продовжують підмінятися безперспективним перетасовуванням видів податків або їх окремих елементів. Методологічна помилка, з нашої точки зору, полягає у тому, що Україна знову підійшла до необхідності реформувати податкову політику без практично розробленої відповідної концепції. Непослідовність проявляється у тому, що, з одного боку, декларується потреба підвищення теоретичного рівня податкових реформувань, а з іншого - здійснюються спроби прийняття Податкового кодексу без розробки відповідної концепції. За такого підходу зрозумілі сумніви відносно можливостей розв'язання протиріч, які накопичилися у податковій сфері, та запобігання їх подальшого виникненню.

Оскільки українську економіку не можна вважати такою, що вийшла на траєкторію довготривалого економічного зростання, то практична реалізація пропозиції щодо скасування податку на прибуток виглядає утопічною. В Україні фактично монополізований паливно-енергетичний комплекс, від якого, до речі, залежить уся економіка країни, тому податок на прибуток залишається єдиним інструментом, за допомогою якого держава може регулювати внутрішні ціни. У таких умовах це лише активізує потребу його вдосконалення, особливо в напрямі регулювання і стимулювання діяльності юридичних осіб. Сьогодні доцільно вести мову тільки про запровадження цільових пільг за цим податком. Так, для стимулювання економічного розвитку з бази оподаткування доцільно вивести інвестиційні витрати підприємств, що спрямовуються на розвиток вітчизняного виробництва, а також витрати на розвиток науки і нових технологій.

Таким чином, базовими напрямами формування раціональної податкової системи необхідно визнати наступні положення.

1. Докорінному реформуванню не повинні підлягати основні групи податків, які формують внутрішню структуру податкової системи:

-- загальні податки, які залежать від економічної діяльності платників податків, зокрема, податок на прибуток, ПДВ, прибутковий податок з громадян, податок на нерухомість;

-- інші податки, основою для сплати яких повинна бути відповідна специфіка діяльності (наприклад, виробництво підакцизних товарів чи їх ввезення на територію України) чи здійснення платником податків або на користь платника податків певних дій (наприклад, державне мито);

-- податки, які мають чітко окреслену специфічну спрямованість (наприклад, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір від плати за транзит через територію України мінеральної сировини, єдиний соціальний податок).

2. Раціоналізація структури податкової системи за рахунок:

-- скорочення другорядних у фіскальному плані податків (наприклад, плата за надання послуг на право виїзду за кордон, податок на промисел тощо);

-- скорочення оборотних податків, які сплачуються з обсягів реалізації;

-- пошуку альтернативних об'єктів оподаткування (зокрема, податку на нерухомість, рентної плати за використання лісових ресурсів, платежів за користування надрами);

-- легалізації латентних форм оподаткування (введення єдиного соціального податку замість відрахувань до діючих соціальних фондів і введення його до складу податкової системи).

3. Удосконалення механізму функціонування окремих податків з метою посилення їх регулятивного потенціалу шляхом оптимізації бази оподаткування, спрощення порядку обчислення та стягнення.

4. Упорядкування податкових пільг. Видається обґрунтованим уніфікувати ці пільги, різко скоротити їх кількість, зробити більш прозорими та підвищити їх стимулюючі й регулюючі властивості. Насамперед, слід відпрацювати системну концепцію таких перетворень, в якій визначити, що повинно стимулюватися податковими пільгами, а що - шляхом прямого бюджетного фінансування, визначити цілі надання пільг та їх реалістичність. В іншому разі не виключені відміна одних та поява інших (насамперед, пов'язаних з інтересами окремих лобістських груп) пільг.

3.2 Зміцнення соціальної спрямованості податкових відносин

Прагнення до реалізації головної мети соціально-економічного розвитку - зростання національного багатства та добробуту громадян - означає створення підвалин для реального й довгострокового економічного зростання. Саме тому важливо розглянути, яким чином подолання існуючих проблем у податковій сфері буде створювати позитивні екстерналії у соціально-економічній системі України. Наявність властивості податків виконувати егалітарну (вирівнюючу) роль, природно, викликає потребу реалізації такого їх потенціалу у вітчизняній практиці.

Сьогодні українська податкова система, як було доведено вище, не є такою, що стимулює зростання соціального добробуту. Податкова система, яка має виконувати егалітарну підфункцію, насправді тільки сприяє збільшенню рівня диференціації в рівнях доходів за різними соціальним групами Це пов'язано з тим, що в Україні мінімальний неоподатковуваний мінімум є надзвичайно низьким, а податковий тиск на громадян -- великим. Так, в абсолютному вираженні⁷ неоподатковуваний мінімум в Україні - найменший серед усіх транзитивних економік, що представлені в таблиці 4.11.

Таблиця 4.11 Порівняльний аналіз основних характеристик прибуткового податку з громадян у деяких перехідних економіках станом на 1998 рік*

	Неоподаткований мінімум, $	Граничні податкові ставки	ВВП/люд. $	Чисті прямі іноземні інвестиції, млн. $
		Кількість ставок	Інтервал ставок	Середня гранична ставка
Африка
1	Кенія	1 435	6	10,0-32,5	3,75	350	11
2	ПАР	2 656	7	19,0-45,0	3,72	3 320	550
3	Танзанія	441	11	7,5-35,0	2,50	210	172
4	Уганда	1 302	3	10,0-30,0	6,66	310	200
5	Замбія	429	3	10,0-30,0	6,66	330	72
6	Зімбабве	310	5	20,0-40,0	4,00	620	76
Західний Гемпшир
7	Аргентина	12 823	7	6,0-33,0	3,85	8020	6150
8	Бразилія	16 205	2	15,0-25,0	5,00	4630	31913
9	Чилі	1 004	6	5,0-45,0	6,66	5020	4638
10	Коста-Ріка	3 562	4	10,0-25,0	3,75	2740	559
11	Мексика	395	8	3,0-35,0	4,00	3980	10238
12	Нікарагуа	3 813	5	7,0-30,0	4,60	410	184
Україна	85	5	10,0-40,0	6,00	850	743

В Україні необхідно реалізувати другий підхід до оподаткування доходів громадян. Про збереження прогресії ставок прибуткового податку з громадян та впровадження дієвої системи вирахувань мова йшла вище, а тут стоїть завдання оцінити можливі наслідки збільшення неоподатковуваного мінімуму. Воно поставлене таким чином.

1. Здійснити кількісну оцінку фінансового ресурсу, що звільняється від оподаткування, у випадку зменшення податкового тиску на доходи громадян для двох альтернативних систем. Це дасть можливість зробити порівняльну оцінку приросту сукупного попиту в економіці, а також приріст непрямих податків, що компенсують втрати доходів державного бюджету при однаковому зменшенні податкового тиску на доходи фізичних осіб»

При здійсненні розрахунків виходити з припущення, що зменшення податкового тиску на доходи громадян збільшує сукупний попит, а відтак зростатимуть доходи бюджету за рахунок непрямих податків (ПДВ, акциз, мито) і опосередковано - за рахунок прямих корпоративних податків (податок на прибуток підприємств). Це фіскальний аспект проблеми. Крім того, збільшення сукупного попиту в економіці є позитивним макроекономічним стимулом для економіки у цілому, оскільки ВВП отримує стимули до зростання через вплив двох головних чинників: з одного боку, зростання сукупного попиту, а з іншого - інвестиції у вигляді заощаджень громадян.

Оцінку вільного фінансового ресурсу для прогресивної податкової шкали оподаткування доходів громадян, що діє нині в Україні, здійснювати на тому припущенні, що шкала ставок залишається незмінною. Варіативним чинником обрати неоподатковуваний мінімум.

Вихідною базою для розрахунків прийняти результати найбільш ґрунтовного дослідження¹¹ щодо розподілу населення за рівнем середньодушового сукупного доходу в Україні за різними соціальними групами (стратами). Остаточний розрахунок вільного фінансового ресурсу, що звільняється від оподаткування у цілому за рік, а також розрахунок річної суми прибуткового податку з громадян (далі - ППГ), що надходить до бюджету, було здійснено шляхом множення на 12 оцінки відповідного місячного показника.

Саме тому основні напрями підвищення ефективності податкової системи України ми бачимо лише у контексті соціального розвитку, коли державою будуть створені умови не лише для первісного збільшення доходів громадян, а й для появи надлишку доходів, який призведе до формування численного класу власників майна, а також матиме позитивні екстерналії в інших сферах соціального буття.

З постійним і стійким збільшенням перманентного доходу наведена поточна вартість грошових надходжень буде зменшуватися, а зростатиме цінність інвестиційних альтернатив з новими властивостями, наприклад, інвестиції у приватну або корпоративну власність, що є бажаним результатом економічних реформ. Вони також розраховані на отримання доходу, але не у короткостроковій, а в довгостроковій перспективі. Подібні зміни споживчих та інвестиційних пріоритетів слугуватимуть виникненню ефекту дифузії власності. Цей феномен, у свою чергу, є головною передумовою зростання економічної культури уряду і сприятиме усталенню спадкоємності між різними політичними генераціями.

Таким чином, вимоги виваженої та послідовної урядової політики щодо доходів громадян, підпорядкованої основним макроекономічним завданням розвитку, поставили Україну перед необхідністю радикальної реформи системи оподаткування доходів фізичних осіб, окремі складові якої обґрунтовані вище. Зміни такого характеру сприятимуть зміцненню доходів громадян і формуванню середнього класу як основи стабільності суспільства в цілому.

Висновок

У монографії в контексті узагальнюючих закономірностей трансформації ролі держави в перехідній економіці й особливостей формування податкових систем представлені результати досліджень специфічних факторів, що впливають на розвиток податкової системи України у взаємозв'язку з проблемами збалансованості бюджету, дозволу боргових проблем, реалізації регулюючої функції і эгалитарной ролі податкової системи на шляху до економічного росту. Розглядаються джерела розбіжностей, що порушують функціональну гармонію податкової системи на основі дослідження її теоретичної моделі в перехідній економіці. Здійснено структуризацію податкового навантаження, розглянуті проблеми податкових пільг і податкової дисципліни. На цій основі розкриваються основні напрямки раціоналізації структури податкової системи, а також удосконалення основних видів податків.

Монографія призначена для науковців , працівників державного апарата керування, аспірантів і студентів економічних спеціальностей.

Література

Азаров Н., Лекарь С, Лощинин М., Чушкал Д. Эконометрия физических лиц Украины // Экономист. -- 2001. - № 1. -- С. 37--53.

Анализ экономики: страны, рынок, фирма / Под ред. Рыбалкина В.Е. - М., 1999. - 304 с.

Андрущенко В. Соціологічний та антропний методи західної фінансової науки // Вісник НБУ. - 2001. - № 3. - С 43^6.

Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копромісетатизму та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. - 2000. -№3.- С 16-20.

Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. -- М.: Аспект Пресс, 1995. -- 832 с.

Баликоев В.З. Общая экономическая теория: политэкономия, макроэкономика, микроэкономика. -- Н.: Лада, 2000.

Банхаева Ф.Х. Методологические и теоретические положения налогообложения // Налоговый вестник . - 1999. - № 11. - С. 18-20.

Бараулин СВ. Налоги как цена услуг государства // Финансы. - 1995.-№2. -С. 25-27.

Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України. -1999.-№ 6.-С. 118-122.

Брызгалин А.В. Организационные принципы Российской налоговой системы // Финансы. -- 1998. -- № 3. - С. 33--35.

Брячихин A.M. Как найти выход из финансовых трудностей? // Финансы. - 1995. - № 3. - С. 26-28.

Буряковський В.В. и др. Налоги: Учебное пособие. -- Днепропетровск: Пороги, 1998. - 611 с.

Василик О.Д. Державні фінанси України. -- К.: Вища школа, 1997. --383 с.

14. Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми // Фінанси України. - 1996. - № 3-4. - С. 5-28.

Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины: Макроэкономический аспект. -- Донецк, 1993. -- 63 с. (Препр. / АН Украины. Ин-т экономики промышленности).