Удосконалення системи оподаткування юридичних осіб в Україні

дохід нерезидента, отриманий у вигляді дивідендів.

Суми доходів нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів, оподатковуються за ставкою 65.

Для підприємств гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в економічному експерименті, що проводиться з 1 липня 1999 року до 1 січня 2002 року, тимчасово встановлюється ставка оподаткування прибутку у розмірі 30% діючої ставки.

Не підлягають оподаткуванню виграші у державних грошових лотереях.

Звільняються від оподаткування прибуток підприємств, заснованих всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх власністю, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, одержаного від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить на менш як 50% загальної чисельності працюючих і фонд оплати праці таких інвалідів становить не менш як 25% від суми витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів.

Звільняється від оподаткування прибуток Чорнобильської АЕС, якщо ці кошти використовуються на фінансування робіт з підготовки до зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему на період проведення цих робіт.

Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами, у вигляді процентів або доходу (дисконту) на державні цінні папери, продані (розміщені) нерезидентами за межами території України через уповноважених агентів - нерезидентів, або процентів, сплачених нерезидентам за отримані Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), що відображаються у державному бюджеті України чи кошторисі НБУ.

Пільга у вигляді зниження ставки оподаткування прибутку від продажу інноваційного продукту інноваційними центрами діє протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної.

Платники податку самостійно визначають суми податку, які належать до сплати. Податок сплачується до бюджету на пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Платники податку не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надають податковому органу декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком с початку звітного фінансового року.

Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати, податку і дотримання податкового законодавства несе платник податку.

Платники податку, які не мають на момент перевірки податковим органом податкових декларацій і розрахунків, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків за відповідні періоди, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за однократне порушення. Якщо протягом наступних 12 місяців платник податку допускає друге та більше порушень, такий платник податку сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, помножених на кількість таких порушень.

У випадку приховування або заниження сум податку платник податку сплачує суму до нарахованого податковим органом податку, штраф у розмірі 30% від суми донарахованого податку (недоїмки) і пені, вирахуваної виходячи із 120% облікової ставки Нацбанку України, яка діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Суми до нарахованної недоїмки та штрафних санкцій сплачуються платником податку самостійно в термін не більше 10 робочих днів від дня отримання підписаного керівником відповідного податкового органу рішення про застосування фінансових санкцій до платника податку.

Посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства можуть притягуватися як до адміністративної - штраф, так і до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі.

Податок з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів.

Податок з власників транспортних засобів стягується відповідно до Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів” від 11 грудня 1991 року в редакції Закону від 18.02.1997 року.

Податки з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самоходних машин та механізмів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Платниками податку є як юридичні особи, так і фізичні особи України, іноземні юридичні особи, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, котрі мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно є об'єктами оподаткування.

До транспортних засобів, які є об'єктами оподаткування належать:

трактори (колісні); автомобілі, призначені для перевезення не менше десяти осіб, включаючи водія; автомобілі легкові; автомобілі вантажні; автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних); мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см. куб.; тільки яхти та судна вітрильні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних); човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних); інші човни (крім спортивних).

Не належать до об'єктів оподаткування: трактори на гусеничному ходу; мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об'ємом двигуна циліндра до 50 см. куб.; тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні; транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані; машини і механізми для сільськогосподарських робіт; тільки яхти, судна вітрильні і човни спортивні.

Податок з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів сплачується в розмірах, вказаних в ст.3 Закону Про Сплати Податків.

Податок з власників наземних і водних транспортних засобів, який сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб і за місцем проживання фізичних осіб, зараховується в бюджети місцевого самоврядування. З цієї суми 90% використовується на покриття витрат на експлуатацію та утримання автомобільних шляхів, в тому числі підприємствами Української державної корпорації по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів (Укравтодор), на проведення природоохоронних заходів на водоймищах, а 10% для укріплення матеріально-технічної бази органів, які здійснюють реєстрацію, перереєстрацію та технічний огляд цих транспортних засобів.

Від сплати податку звільняються:

1) підприємства автомобільного транспорту загального користування - це стосується транспортних засобів, зайнятих на перевезеннях пасажирів, на які у встановленому законодавством порядку визначені тарифи сплвти проїзду в цих транспортних засобах;

2) установи та організації, що фінансуються з державного бюджету України, а саме: установи та організації Міноборони України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, СБУ, МВС України, Прокуратури України за умови цільового використання цих транспортних засобів у службових справах та в межах встановлених лімітів кількості транспортних засобів;

3) на 50%сільськогосподарські підприємства-товаровиробники за трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше 10.

Податок з юридичних осіб, власників транспортних засобів та інших самоходних машин та механізмів сплачується щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом. Нараховується юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самоходних машн і механізмів станом на 1 січня поточного року. Вирахування податку з власників наземних транспортних засобів проводиться виходячи з об'єму циліндру двигуна кожного виду та марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу. Податок сплачується в валюті України.

В порядку та строки, визначені податковими органами, юридичні особи представляють за місцем свого знаходження в державну податкову адміністрацію, але не пізніше 15 березня року, наступного за звітним, на підставі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунок суми податку за затвердженою формою.

Перерахунок не вірно сплаченого податку дозволяється не більш ніж за два передуючих роки.

У випадку укриття (заниження) об'єктів оподаткування з юридичних осіб в доход відповідного бюджету податковими органами стягується вся сума укритого (заниженого) податку і штраф у двократному розмірі тієї ж суми (вноситься за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства).

При відсутності обліку об'єктів оподаткування або ведення цього обліку з порушенням встановленого порядку, а також за непредставлення, несвоєчасне представлення податковим органам розрахунків та інших документів, необхідних для нарахування та сплати податку, юридичні особи сплачують у відповідний бюджет додатково 10% належних сум податків.

Податок на землю.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати,що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Власники землі, а також землекористувачі, крім арендаторів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, представлені в оренду, стягується орендна плата. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Земельний податок - це законодавчо урегульований обов'язковий платіж, що справляється з юридичних та фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Земельні правовідносини регулюються Земельним кодексом України від 18.12.1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України “Про плату за землю" від 3 липня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями), яким визначено розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справлення земельного податку.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі, або землекористувач, у тому числі орендар.

Об'єктом оподаткування виступає земельна ділянка, яка знаходиться у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03.

Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо грошову оцінку не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, вказаних у ст.7 частина 2. Закону України “Про плату за землю" Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

В населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку також застосовуються коефіцієнти.

Податок на земельні ділянки зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для збереження особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного і лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими і господарськими будівлями, стягується в розмірі 3% від суми земельного податку, нарахованого за ставками для землі населених пунктів.

Податок із земельних ділянок, наданих для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, житловими та іншими спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок із земельних ділянок на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, зайнятих будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку, вказаного за землі населених пунктів.

Для визначення розміру податку із земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими та іншими будівлями та спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, не пов'язаних з функціонуванням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку, встановленого відповідно до ставок плати за землі населених пунктів: міжнародного значення - 7,5; загальнодержавного значення - 3,75; місцевого значення - 1,5.

Податок із земельних ділянок, наданих для Збройних Сил України та інших військових формувань, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого відповідно до ставок плати за землі населених пунктів.

На 2000 рік дію цього пункту зупинено щодо справлення податку на земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань.

Існують також і інші ставки, з якими більш детально можна ознайомитися в Розділі 4. Закону України “Про плату за землю" від 22 липня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями).

Пільги по даному податку дозволяють виділити дві стійкі групи звільнень для юридичних осіб:

1. Визначені види земельних ділянок:

заповідники, ботанічні сади, зоологічні парки, пам'ятники природи, парки-пам'ятники садово -паркової культури;

2. Закріплені законодавством установи:

вітчизняні дослідницькі господарства науково-дослідницьких установ та учбових закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

заклади органів місцевої влади і органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі установи України, підприємства, об'єднання та організації товариств сліпих та глухих України, громадські організації інвалідів України;

вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення;

зареєстровані релігійні і благодійницькі організації, які займаються підприємницькою діяльністю;

Останнім часом введено низку тимчасових пільг на період функціонування спеціальних економічних зон та деяких галузей виробництва для стимулювання їх розвитку в Україні.

За земельні ділянки, на яких розташовані споруди, які знаходяться в користуванні декількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частці площі споруди, яка знаходиться у них в користуванні.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін в договорі оренди між орендодавцем (власником землі) та орендатором.

Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі і землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками - щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Надходження коштів від земельного податку повністю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на територіях яких знаходяться земельні ділянки.

Кошти від плати за землю, які надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, повинні використовуватися виключно з наступною метою:

фінансування заходів по раціональному використанню та охороні земель, підвищенню родючості грунтів;

ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель;

відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях більш поганої якості;

економічне стимулювання власників землі і землекористувачів в покращенні якості земель, підвищенні родючості грунту і продуктивності земель лісового фонду;

надання пільгових кредитів, часткового погашення займів та компенсації втрати доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, покращених не з їх вини;

проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

За нецільове використання коштів передбачена санкція - штраф у розмірі 100% використаних не за призначенням сум.

За невчасну сплату земельного податку стягується пеня у розмірі 0,3% суми недоїмки за кожний день прострочення.

Розмір пені за невчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за невчасну сплату земельного податку.

За порушення Закону України “Про плату за землю" платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні".

2.4 Непрямі та місцеві податки з юридичних осіб

Податок на додану вартість.

Сьогодні податок на додану вартість регулюється Законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями). Закон суттєво відрізняється від Декрету КМУ, який діяв з 26.12.1992р. Так, Закон визначає, що податок на добавлену вартість становить 20% від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни, як було встановлено Декретом.

Якщо виходити з того, що добавлена вартість - це це створений доход або вартість чистої продукції, то в цьому випадку добавлена вартість визначається шляхом складання її складових елементів - заробітної платні, відсотку, ренти та прибутку.

Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які не виступають суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють господарську, комерційну діяльність незалежно від форми власності і господарювання:

особи, обсяг оподатковуваних операцій по продажу товарів (робіт, послуг) яких в термін будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання та споживання на митній території України, за виключенням фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, у випадку коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, які не підлягають оподаткуванню згідно з законодавством;

особи, які здійснюють на території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством;

особи, які на митній території України надають послуги, пов'язані з транзитом пасажирів та вантажів через митну територію України;

особи, відповідальні за внесення податку в бюджет по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, визначені в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України;

особи, які надають послуги зв'язку і здійснюють консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (понесених) іншими особами, які знаходяться в підпорядкуванні такої особи.

Акцизний збір.

Акцизний збір - це непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як підакцизні, що стягується з них під час здійснення оборотів з продажу (інших видів відчуження) таких товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (вивезенні, пересиланні) таких товарів продукції) на митну територію України. Акцизний збір включається до ціни підакцизних товарів.

В Україні акцизний збір сплачується відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26.12.1992р. (з наступними змінами та доповненнями).

Перелік товарів на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Верховною Радою України. Введення достатньо високих ставок акцизного збору дає можливість зменшувати споживання деяких товарів, наприклад алкогольні і тютюнові вироби, тобто за допомогою диференційованих ставок податку держава здійснює вплив на структуру споживання.

Згідно з Законом України від 7 травня 1996 року “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої" (із змінами і доповненнями), акцизний збір в Україні сплачується у валюті України, розраховується за валютним (офіційним) курсом НБУ, що діє на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація спирту етилового, алкогольних напоїв, і залишається незмінним протягом кварталу.

Місцеві податки з юридичних осіб.

Місцеві податки і збори - це обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб до місцевих бюджетів, які встановлено місцевими Радами народних депутатів і справляються вони згідно із Законом України “Про систему оподаткування" та Декретом Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 року.

До місцевих податків відносяться: податок з реклами, комунальний податок і податок з продажу імпортних товарів.

Висновки

У ході історії людством вироблено різні форми і методи оподаткування. Кожен вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і займає окреме місце в податковій системі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Цей вид податків сприяє такому розподілу податкового тягаря, при якому більше сплачують ті члени суспільства котрі мають вищі доходи. Такий принцип більшістю економістів світу вважається найсправедливішим з самого початку оподаткування прибутку підприємств його називали "впровадженням законів правди і справедливості", вважаючи найдосконалішою формою оподаткування.

Поряд з іншими видами податків податок на прибуток підприємств є елементом податкової системи України та інструментом перерозподілу національного доходу. Але на відміну від податку на додану вартість цей податок є прямим, тобто його кінцева сума повністю залежить від кінцевого результату господарської діяльності підприємств та організацій.

Розділ 3

3.1 Проблеми системи оподаткування юридичних осіб

Сама система поки ще знаходиться в стадії становлення, тому зараз важливе значення набуває питання про те, наскільки швидко буде відбуватись процес її подальшого розвитку, в наших умовах вона стане діяти по-справжньому ефективно.

Насамперед слід наголосити, що податкова система уявляє з себе досить складне еволюціонуюче утворення, що тісно пов'язане з розвитком держави та економіки.

В нашій країні, не дивлячись на відомий історичний досвід, податкове регулювання знаходиться ще в стані далекому від досконалості.

Основними недоліками, притаманними нинішній податковій системі України, є: великий податковий тягар, численні - "лазівки" - і податкові пільги, складність і непрозорість податкового регулювання, високі адміністративні витрати при зборі податків.

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні - не відпрацьованість і неузгодженість податкового законодавства, яке визначає склад податкової системи та механізм визначення і сплати податків. Наша держава, не маючи достатнього практичного досвіду й наукового обґрунтування фінансової політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи на ньому хибні кроки.

Формування власної податкової системи України почалося відразу після проголошення незалежності. Наприкінці 1991 року був прийнятий Закон "Про систему оподаткування", до якого в подальшому (в 1994 і 1997 році) вносилися зміни й доповнення. Навіть поверхова оцінка відмінностей між трьома редакціями цього закону свідчить про неврегульованість податкового законодавства в Україні.

Найбільш вагомі результати у сфері оподаткування були досягнуті у 2000 році. Для досягнення цілей програми реформ уряд із самого початку був зобов'язаний посилити бюджетну дисципліну і поліпшити її ефективність. Зокрема, особлива увага приділялася питанням скорочення зовнішнього боргу у зв'язку з його реструктуризацією, жорсткішого контролю бюджетних витрат, заборони взаємозаліків, ліквідації податкових пільг для окремих підприємств, а також спробам поліпшення системи адміністрування та збору податків.

Хотілося б відзначити декілька основних недоліків які я вбачаю в сучасному законодавстві.

По-перше - це хибна трактовка моменту отримання доходу.

Відповідно до пп.11.3.1 Закону України “ Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”” датою отримання доходу є дата, що приходиться на податковий період, на протязі якого першою відбувається будь-яка з наступних подій.

1. Дата зарахування коштів на банківський рахунок платника податку в оплату за реалізовані товари (роботи, послуги), а у випадку їх реалізації за готівку - день оприходування грошей в касі платника податку.

2. Дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання платником податку цих робіт (послуг).

Для підприємства все протікає нормально до тих пір поки оплата товарів та їх отримання чи постачання відбуваються синхронно або по крайній мірі в один податковий період.

Тепер уявимо собі, що підприємство продало товар чи надало послугу в податковому періоді № 1, а отримало гроші в періоді № 2. За Законом в періоді № 1 підприємство в податковому періоді № 1 отримало валовий дохід і повинно в цьому періоді сплатити податок на прибуток, але ж гроші будуть зараховані на розрахунковий рахунок підприємства лише в податковому періоді № 2. Дуже добре якщо у підприємства є на момент сплати податку необхідні кошти, а якщо їх немає?! У випадку прострочення платежу на суму недоїмки буде нараховано пеню в розмірі 120% облікової ставки Національного банка України на повну суму недоїмки за весь термін прострочення.

На мій погляд необхідно встановити момент отримання доходу дату отримання коштів за проданий товар, надані роботи, послуги.

По-друге - це те, що зараз фактично і юридично діє два законодавчі акти, що регулюють оподаткування прибутку підприємств на Україні. Це пояснюється тим, що Законом України “ Про внесення змін до Закону України “ Про оподаткування прибутку підприємств “ була затверджена лише нова редакція раніш діючого Закону. Прошу звернути увагу, що затверджена нова редакція а не відмінений раніш діючий Закон.

По-третє, не зрозуміло для чого держава ввела оподаткування доходів отриманих від операцій з державними цінними паперами. Очевидно що це призведе до зменшення ділової активності на цьому ринку і як наслідок держава не зможе в необхідний час отримати кошти для покриття касового дефіциту.

По-четверте відміна пільг зарубіжним інвесторам, які були їм гарантовані Законом України “ Про оподаткування прибутку підприємств ", я вважаю економічної користі державі не принесе, а от політичної шкоди завдасть.

Очевидно що законодавцям треба виправити ці недоліки щоб уникнути юридичних, економічних та політичних казусів.

3.2 Удосконалення системи оподаткування юридичних осіб

В умовах України необхідно забезпечити:

* відчутне зниження податкового навантаження;

* розширення бази оподаткування;

* вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок скасування пільг (особливо тих, що надаються за галузевими та територіальними ознаками);

* створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків, узгодженої із забезпеченням прав і обов'язків платників податків та інших обов'язкових платежів.

У бюджетній політиці Уряд повинен:

* привести зобов'язання держави у відповідність з її ресурсами, забезпечити на цій основі реальну збалансованість та бездефіцитність державного бюджету;

* здійснити заходи, які забезпечили б прозорість бюджетного процесу та дієвий контроль за використанням бюджетних коштів на всіх рівнях;

* привести у відповідність з Бюджетним кодексом реформу міжбюджетних відносин;

* забезпечити надходження до бюджетів усіх рівнів тільки у грошовій формі;

* перевести місцеві бюджети на казначейське обслуговування;

* врегулювати кредиторську заборгованість державного бюджету;

* забезпечити своєчасність розрахунків за спожиті енергоносії на основі жорсткої політики енергозбереження у державній сфері.

Надзвичайно актуальним є утвердження ефективної системи управління державним боргом України, створення умов для її виходу на зовнішні ринки капіталу, продовження співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема, з питань реструктуризації боргу перед Паризьким клубом кредиторів. Усе це потрібно для зменшення боргової залежності держави.

Бюджетне фінансування слід використовувати лише для стратегічно важливих та пріоритетних галузей економіки держави. Це випливає з розгляду прямих засобів державного регулювання інвестиційної діяльності. Основними об'єктами такого виду фінансування є об'єкти, визначені на макрорівні Кабінетом Міністрів з подальшим затвердженням їх вищим законодавчим органом України - Верховною Радою України. Передумовою бюджетного фінансування є необхідність забезпечення економічної стабільності та незалежності держави, підтримання життєдіяльності головних галузей економіки, забезпечення державної безпеки, проведення структурної перебудови. Прикладом цього може бути бюджетне фінансування підприємств ВПК, які є державною власністю, а продукція цих підприємств не може використовуватися пересічним громадянином. Водночас фінансування випуску продукції ВПК дає змогу забезпечити обороноздатність держави. А втім, це прибуткова стаття експорту.

Кредитування з бюджету можна здійснювати за тими ж критеріями, що й фінансування з бюджету, розмежовуючи їх за критерієм належності об'єкта до державного сектору. Держава може надавати гарантії інвесторам, спроможним ліквідувати інвестиційний ризик, який дає можливість підвищити мотивацію до вкладання коштів у проект з метою розробки та реалізації стратегічно важливих інвестиційних проектів.

Для України найважливішою стала проблема створення максимально можливих обсягів бюджетного фінансування народного господарства. При вирішенні цієї проблеми необхідно враховувати як існуючу структуру бюджету, так і ту, що виникне після можливого її реформування. Основними формами фінансування дефіциту бюджету до 1997 р. в країні була грошова емісія у вигляді кредитів Національного банку та іноземних кредитів, а останніми роками дефіцит бюджету покривався неемісійним шляхом - випуском облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) з метою залучення інвестицій. Саме через це нагромадження боргу впливало на зростання процентних ставок за державними цінними паперами, а цей процес сприяв відпливу значної суми коштів (фінансово-кредитних ресурсів) з економіки і обмежував можливості кредитування реального сектору економіки. І хоч в Україні було офіційно проголошено політику лібералізації економіки, фіскальна функція держави, яка характеризує ступінь її втручання в економіку, насправді посилалась. Посилення фіскальної функції держави відбувалося шляхом значного зростання податкового навантаження на вітчизняних товаровиробників і стало чи не найголовнішим чинником кризи в економіці, збільшення обсягів бартерних операцій, зниження обсягів промислового виробництва, збільшення обсягів тіньової економіки. І хоча на тлі економічного спаду відбувалося незначне скорочення дефіциту бюджету, видатки порівняно з обсягами ВВП мали стійку тенденцію до збільшення, що свідчить про необхідність змін у бюджетному процесі.

У видатковій частині бюджету з року в рік збільшувалася частка витрат на державне управління (3,4% у 1999 p., 6,7% у 2000 p). Це є свідченням неефективного функціонування апарату управління на тлі економічного спаду. Бюджетне фінансування народного господарства за пріоритетними напрямками слід розглядати як державне інвестування на незворотній основі, але напрямки бюджетного інвестування, які закладалися в бюджет, складалися іноді під впливом конкретної економічної ситуації, а іноді залежно від належності управлінців державної рівня до того чи іншого промислового клану.

Можна аналізувати різні статті видаткової частини державного бюджету, спрямовані на фінансування народного господарства. Це фінансування заходів щодо конверсії виробництва, реструктуризації вугільної промисловості. Держава спрямовувала свою підтримку паливно-енергетичним галузям, не приділяючи належної уваги машинобудуванню, металургії, хімічній, нафтохімічній промисловості, будівництву та ін. Це відбувалося на фоні різкого скорочення як централізованих, так і власних капіталовкладень підприємств, зношеності основних фондів, нерозвиненості банківсько-кредитної системи, фондового ринку.

Економічне зростання, на траєкторію якого виходить держава, значною мірою залежить від структури видаткової частини державного бюджету. Забезпечувати економічне зростання в державі має розвиток інфраструктури, що сприяло б приватним інвестиціям, розробка заходів щодо підвищення кваліфікаційного рівня трудового потенціалу, поліпшення складу трудового потенціалу населення, яке сприятиме підвищенню продуктивності праці, розвиток адміністративної і правової систем для підтримки діяльності складного економічного механізму. Проблема досягнення раціональної структури видатків державного бюджету надзвичайно складна. її необхідно вирішувати, скорочуючи обсяги видатків і, разом з тим, забезпечуючи хоча б мінімальний соціальний захист мало захищених верств населення.

Експерти МВФ, досліджуючи взаємозв'язок обсягів державних видатків і темпи економічного зростання, дійшли висновку,

що видатки позитивно впливають на економічне зростання, якщо вони сприяють поліпшенню зміни розмірів капіталу у формі матеріальних активів, трудових ресурсів, технологій, ефективності використання ресурсів. Це спонукає до висновку про те, що державні видатки є вагомим фактором економічного зростання, але найсуттєвіше впливає не обсяг видатків, а саме їх структура.

Діючий бюджетний механізм регулювання економіки не можна вважати ефективним. Скорочення видаткової частини бюджету слід поєднувати з рівнями інфляції і в разі потреби зменшувати обсяги споживання, а не обсяги капіталовкладень. Збільшення обсягів внутрішніх заощаджень приведе до збільшення обсягів капіталовкладень і забезпечить економічне зростання держави.

Значним резервом розширення обсягів бюджетного інвестування народногосподарського комплексу України має стати перебудова структури бюджетних видатків, одним з напрямків якої є перегляд політики субсидій, соціального забезпечення та заробітної плати. Політика субсидій держави повинна базуватись на диференціації рівня доходів різних верств населення, оскільки менш забезпечені верстви населення витрачають порівняно більший обсяг своїх доходів, ніж високозабезпечені. Це дасть змогу значно скоротити надання різних субсидій і переорієнтувати вивільнені кошти на інвестиційні потреби.

Механізм фінансування закладів охорони здоров'я за час економічних перетворень майже не змінився, за винятком запровадження окремих категорій платних послуг, хоча обсяги коштів у сферу охорони здоров'я постійно скорочувалися. Реформування системи охорони здоров'я необхідне, по-перше, для підвищення якості медичних послуг, по-друге, для врахування диференціації доходів різних верств населення, які одержують ці послуги, і, по-третє, для вивільнення додаткових бюджетних коштів на інноваційні потреби.

Перегляд політики субсидій та механізму фінансування системи охорони здоров'я неможливий без реформування існуючої системи заробітної плати, яка залишається досить низькою, спричиняючи незначний платоспроможний попит, який безпосередньо прямо пропорційно впливає на рівень інвестиційної активності.

Лібералізація податкової системи здатна підвищити інвестиційну активність підприємств, що при одночасному вивільненні додаткових бюджетних коштів та спрямуванні їх на структурну перебудову економіки дасть змогу здійснити економічні реформи. Проведення реформи заробітної плати в Україні можливе лише за умови повної модернізації виробництва, запровадження новітніх технологій, адже заробітна плата має підвищуватися пропорційно збільшенню продуктивності праці. На сучасному етапі реформування економіки, коли ще недостатньо сформовано фінансовий ринок і банківську сферу, політика обмеження бюджетних витрат і сама бюджетна політика мають бути переорієнтовані від загального надання субсидій на виробництво до формування державної політики економічного зростання. У цих процесах державі відводиться заохочувальна роль.

В Україні методам державного регулювання як одним із засобів стимулювання інвестиційної діяльності не приділяється достатньої уваги. За час становлення незалежності не розроблено державної програми інвестиційно-інноваційного характеру. Розробка такої програми дала б можливість раціонально використовувати обмежені інвестиційні ресурси, визначати умови інвестиційної діяльності, регулювати розвиток економіки залежно від економічної кон'юнктури.

Наступним важливим податком, який безпосередньо впливає на інвестиційну діяльність, є прибутковий податок з громадян. В Україні законодавством встановлено чотири ставки прибуткового податку з громадян. Оподаткування населення за верхніми ставками є досить проблематичним, оскільки за низьких податкових ставок відбувається неадекватне забезпечення попиту, а тому існує проблема приховування високих прибутків, зберігання коштів за межами України. Такі тенденції зменшують потенційну можливість інвестування коштів громадян в економіку держави (через низький рівень заробітної плати та постійне підвищення цін), бо останніми роками схильність населення до заощаджень значно скоротилась, а більша частка доходів використовується на задоволення першочергових потреб. У разі збереження існуючої тенденції до зниження реальних доходів та підвищення цін частка доходів населення на забезпечення своєї життєдіяльності і надалі збільшуватиметься, зменшуючи тим самим схильність громадян до заощаджень. Без докорінної зміни системи оплати праці, яка не може відбутися без модернізації та впровадження новітніх технологій, найближчим часом навряд чи вдасться підвищити інвестиційну активність завдяки фінансовим ресурсам, що утворились внаслідок заощадження коштів населення через механізм банків та фондового ринку.

Гострим залишається питання стосовно впливу непрямих податків на інвестиційну активність. У нинішніх умовах за відсутності конкуренції та достатньої кількості на ринку товарів вітчизняного виробництва, при розбалансованому фінансовому господарстві непрямі податки ведуть до загального підвищення цін і є суттєвим чинником інфляції, бо переважно включаються в ціну товару як надбавка до неї (ПДВ, акцизи) або відносяться до витрат виробництва. Те, що в Україні непрямі податки переважають над прямими, можна пояснити такими причинами. По-перше, низьким рівнем податкової культури, що призводить до приховування прибутків, існування тіньової економіки. По-друге, тим, що низький рівень доходів переважної більшості населення не дає можливості перемістити центр ваги на прибуткове оподаткування громадян, бо існує закономірність між рівнем доходів громадян та співвідношенням прямих і непрямих податків. Чим вищі доходи населення, тим більше поширені прямі податки, а отже, менше поширені непрямі, і навпаки.

У розвинених країнах ПДВ запроваджувався поступово і суб'єкти господарювання пристосувалися до нього, а в Україні цей податок було запроваджено одномоментно, що в умовах економічного спаду призвело до різкого підвищення цін та згортання інвестиційної діяльності. У країнах, де діє ПДВ, він нараховується лише на додану вартість товарів, робіт, послуг, а в Україні базою оподаткування є повна вартість товару з урахуванням усіх податків та зборів.

У країнах з ринковою економікою застосовують стандартну, підвищену, занижену та нульову ставки ПДВ. Для підвищення стимулюючої ролі ПДВ в Україні необхідно запровадити його з диференціацією ставок для чіткого отримання пріоритетів розвитку, а також для більш раціонального розподілу товарів за соціальними групами населення. Зниженню цін на товари і послуги, підвищенню інвестиційної активності може сприяти поступова трансформація вартості товарів у бік підвищення частки оплати праці та у бік скорочення частки внесків на обов'язкове соціальне страхування і до Пенсійного фонду з подальшою переорієнтацією цих платежів з категорії непрямих у категорію прямих. У перспективі це дасть змогу перенести тягар окремих складових соціального забезпечення з бюджету на самих громадян.

Таким чином, можна констатувати, що реформування податкової політики в Україні треба спрямувати на створення конкурентоспроможного податкового режиму, який забезпечить збереження власного капіталу в межах держави, активізацію використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб, а також взаємовигідні умови для залучення іноземного капіталу. Рекомендації щодо підвищення якісного рівня податкового режиму інвестиційної діяльності охоплюють два основних напрямки. Перший напрямок передбачає створення нормальних умов для функціонування господарюючих суб'єктів, а саме:

* забезпечення стабільності податкового законодавства;

* ліквідацію неоднозначності трактування окремих ситуацій різними нормативними актами;

* спрощення структури податків як у частині формування бази, так і в частині самого порядку нарахувань;

* спрощення порядку створення суб'єктів підприємницької діяльності і ліквідацію бюрократичних перешкод;

* обґрунтування надання податкових пільг (податкові канікули, ефективні податкові ставки);

* забезпечення регулювання сфери використання капіталу залежно від насиченості ринку певними товарами;

* залежно від економічної ситуації, яка склалася в Україні, регулювання співвідношення умов оподаткування вітчизняних і закордонних інвесторів;

* удосконалення регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

* створення інфраструктури для ефективної інвестиційної діяльності;

* створення стимулюючих умов у сфері кредитно-фінансового регулювання інвестиційної діяльності;

* удосконалення земельного законодавства (визначення приватної власності на землю, купівля-продаж, оренда і плата за землю).

Другий напрямок, який стосується безпосереднього регулювання механізму обчислення податків, передбачає:

* приведення у відповідність вартості основних фондів, що використовуються, до діючого рівня цін (індексація

* вдосконалення амортизаційної політики;

* вдосконалення методики дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей і незавершеного виробництва; вдосконалення регулювання орендних відносин;

* удосконалення обліку і звітності;

* перехід на універсальну з точки зору міжнародних стандартів систему.

Постановка проблеми. Кардинальні зміни в господарській системі України, зміна політичних і економічних пріоритетів на початку 90-х років висунули вимогу переосмислення відносин держави і підприємств. Мова йшла не тільки про зміну прав власності, формування значного приватного сектора в економіці, але і про те, що діяльність підприємств уже не визначалася плановими завданнями. При виборі стратегії розвитку для керівництва підприємства активізувалися такі економічні критерії, як обсяг попиту на продукцію з боку споживачів і пропозиції конкурентів на даному ринковому сегменті, відсоткові ставки фінансування з зовнішніх джерел, а також реальна можливість залучення внутрішніх і зовнішніх резервів, умови оподатковування бізнесу, величина податкових стягнень, податковий тягар. На фоні зростаючого процесу зносу і старіння основних фондів у промисловості, при значному погіршенні вікової структури їхньої активної частини різко скоротилися інвестиції у виробничий сектор. Оскільки одним з основних завдань держави є забезпечення доходної частини бюджету, то на фоні зниження обсягів виробництва назріла необхідність виведення підприємств із кризового стану та створення нових перспективних підприємств за рахунок підвищення інвестиційної активності.

Аналіз останніх публікацій показує, що даний напрямок у науковій сфері є актуальним, чого не можна сказати про практику. Вітчизняні дослідники Азаров М.Я., Бондаренко Г.І., Нечай Н.В. наводять загальний опис фіскальних відносин у країні, ряд авторів наукових публікацій - фахівців ДПАУ розглядають дану проблему тільки з позиції розрахунку доходів і втрат бюджету від існування СЕЗ і ТПР.

Метою даної статті є спроба визначити місце Донецької області в інвестиційному середовищі України, провести аналіз існуючих інвестиційних проектів, простежити найбільш привабливі (з погляду інвесторів) сфери економіки для інвестування.

З моменту проголошення незалежності України і визначення напрямів економічної політики ефективне функціонування підприємств стало залежати від розподілу фінансових ресурсів між державою і підприємствами через податкову систему. Перед державою постало завдання не тільки забезпечення певного балансу розподільчих відносин між владними і виробничими структурами, але й збереження сформованого рівня державних доходів на фоні падіння обсягів виробництва і звуження податкової бази. Тому класичний варіант реформування податкової системи в Україні (перетворення її на взірець справедливості, точності, простоти при відсутності перешкоди до економічного росту) був підмінений введенням податкових норм, орієнтованих на виконання суто фіскальних функцій. На той момент, можливо, це було виправдано необхідністю наповнення бюджету країни, однак таке становище остаточно поховало надію на економічне піднесення, підірвало стимули до праці, стало серйозною перешкодою до введення інновацій.

Таким чином, перед державою з'явилось нове завдання - стимулювання інвестицій в економіку країни, створення перспективних виробництв і відповідної законодавчої бази.

З метою визначення шляхів впливу на інвестиційні надходження були виділені можливі джерела фінансування капіталовкладень:

власні фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви інвесторів (чистий прибуток, амортизаційні відрахування, фонди накопичення тощо);

заощадження громадян;

кошти, централізовані добровільними об'єднаннями підприємств і фінансово-промислових груп;

бюджетні кошти, надані на безоплатній або платній основі;

позикові фінансові ресурси (банківські кредити, облігаційні позики);

залучені кошти інвесторів (кошти, отримані від емісії акцій, пайові й інші внески засновників у статутний капітал, кошти пенсійних фондів);

фінансові ресурси іноземних інвесторів (кредити і позики міжнародних фінансово-кредитних установ, кошти приватних інвесторів).

Найбільш реальним джерелом надходжень у національну економіку через високі темпи одержання стали кошти іноземних інвесторів.

Висновки

За обсягом залучених прямих іноземних інвестицій (ПІІ) Україна значно відстає від інших східноєвропейських країн. У 1999 р. чистий приплив ПІІ в Україну виявився нижчим за середній показник 1996 - 1998 рр. Згідно з офіційними даними на 01.01.2002 загальний обсяг надходження ПІІ в Україну за період з 1991 р. склав 4,4 млрд. дол. США. Однак, незважаючи на це, потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною, тому що має достатню кількість фізичних і людських ресурсів, великі резерви не вкладених заощаджень, місткий внутрішній ринок (майже 50 млн населення), безперешкодний вихід до ще більших ринків Росії і колишніх республік СРСР. Такі міжнародні організації, як Світовий банк, МВФ і ЄБРР, фінансують Україну у вигляді технічної допомоги для розвитку ринкової економіки і системи правових установ.

Протягом 1997-1998 рр. рівень надходжень ПІІ в Україну приблизно дорівнював середньому показнику по СНД у цілому.

Що стосується країн - інвесторів української економіки, то серед них лідирують США, Кіпр, Великобританія, Нідерланди і Росія. Компанії цих країн, згідно з даними, наведеними в таблиці 1, інвестували відповідно 16,6%, 10,8%, 9,5%, 8,4% і 6,7% від загального обсягу ПІІ. Інвестиції з цих країн мають найбільші тенденції до зростання.

Список використаної літератури

1. Д'яконова І.І. "Податки та податкова політика України" - К.: "Либідь", 2000.

2. Загородній А.Г. та інші: Фінансовий словник - Львів: "Центр Європи", 1997рік.

3. Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997. №168/97-В.Р.

4. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18.11.1997.

5. Закон України "Про обов'язкове державне страхування".

6. Закон України "Про бюджетну систему".

7. Закон України "Про систему оподаткування".

8. Закон України "Про податок на прибуток"

9. Закон України "Про ПДВ".

10. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (із наступними змінами та доповненнями).

11. Закон України "Про систему оподаткування" від 25.06.91р. №1251 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991. - №39. - ст.510 із змінами та доповненнями.

12. Податкова система України: Підручник/ В.М. Федос-+ов, В.М. Опарін, Г.О. П'ятаченко та ін. / За ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 1994.427.

13. Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки та збори ”, від 20 травня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями).

14. Н.П. Кучерявенко: Налоговое право: Учебник. - Харьков: КОНСУМ, 1997. - 432с.

15. Фінансове право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. /за редакцією Л.К. Воронової. - К.: Вентурі, 1995. - 272с.

16. Фінансове право: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. /за редакцією Л.К. Воронової. - К.: Вентурі, 1998. - 384с.

17. Финансовое право: Учебник / Под редакцией Н.И. Химичевой. - М.: БЕК,1995. - 235с.

18. І.В. Розпутенко. Податкова політика та економічні реформи: Навчальний посібник для студентів єкономічних та юридичних факультетів. - Київ: УАДУ, 1996. - 112с.

19. Налоги: Учебник / Под редакцией В.В. Буряковского. -Днепропетровск: Пороги, 1998. - 616 с.

20.Н. Н. Скворцов Н.Н. Все о налогах в Укаине: Учебное пособие для студентов ВУЗов. - К.: Знання, 1995.208с.

21. Н.П. Кучерявенко. Налоговое прав: Учебник. - Харьков: КОНСУМ, 1998.432с.

22.О.Д. Василик. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Вища школа, 1997. - 198с.

23. Воротіна Н.В. Теоретичні питання податкового законодавства України.