Грошові одиниці Київської Русі

14

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний економічний університет

Кафедра українознавства

Грошові одиниці Київської Русі

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

З навчальної дисципліни «Історія України»

Виконала:

Золотарьова Анна Миколаївна

9-та група, 1-й курс, МЕВ

Перевірила:

Баличева Лариса Вікторівна

кандидат історичних наук,

доцент кафедри українознавства

Харків 2008

Зміст

Вступ

1. Виникнення і розбудова монетного ринку на українських землях в епоху становлення Київської Русі (V - IX ст.)

2. Монетне карбування на території Київської Русі у Х - ХІ ст.

3. «Безмонетний період» в історії грошового обігу Київської Русі (кінець ХІ - початок ХІV ст.)

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Історія грошей як галузь історичної науки привертає увагу істориків, археологів, економістів і навіть мовознавців. Вивчення історії грошей дає можливість дослідити державні процеси, економіку, торгівлю певного періоду історії.

Актуальність теми полягає в вивченні історії виникнення грошей та розвитку грошового обігу та монетної лічби було започатковане ще у ХVІІІ ст., але й досі дослідникам не вдалося відповісти на питання щодо характеру грошового обігу та походження монетно-вагових систем. Тому вивчення данного питання актуальне і в наші часи.

Метою реферату є огляд обігу грошових одиниць на території Київської Русі з розвитком економіки, торгових відносин і самої чеканки монет; причини зміни приорітету одного виду монет над іншими.

Завданнями роботи є дослідження історії виникнення грошей на території нашої країни в V - ХІV ст.:

Обіг монет на українських землях в епоху становлення Київської Русі (V - IX ст.)

Початок монетного карбування та особливості чеканки монет різних князів на території Київської Русі у Х - ХІ ст.

Огляд «Безмонетного періоду» в історії грошового обігу та існуючих на той час грошових одиниць на території Київської Русі (кінець ХІ - початок ХІV ст.)

Перші ознаки грошового обігу на території Східної Європи з'явилися у VIII столітті. До того наші далекі пращури не надто переймалися проблемами розрахунків, купуючи товари як у земляків, так і у заїжджих негоціантів.

1. Виникнення і розбудова монетного ринку на українських землях в епоху становлення Київської Русі (V - IX ст.)

У період становлення та розбудови давньоруської держави на її землях поширились візантійські монети. У V - VІ ст. Візантійська імперія переживала епоху політичного і економічного піднесення, що сприяло поширенню її грошових номіналів серед населення сусідніх країн. Переважно це були золоті соліди, рідше срібні міліарісії та мідні нумії. На українських землях візантійські соліди отримали назву «златники». Здебільшого вони входять до складу монетних скарбів, хоча відомі й поодинокі екземпляри. Рідше зустрічаються мідні і срібні монети візантійського карбування, які використовувалися в основному для задоволення потреб грошового обігу в середині імперії. В основному візантійські монети потрапляли на Україну в наслідок міжнародних торгових зв'язків між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем. Деяка частина візантійських грошей потрапляла на Русь внаслідок походів східних слов'ян на Балканський півострів.

Особливо тісними були торгівельні зв'язки руських земель з Візантією у VІ - VІІ та ІХ - ХІ ст. [1, с.31 ]

З Візантії на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі тканини, олію, вино, фрукти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала на ринки своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні й металеві вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів.

З розвитком торгівлі з країнами Сходу поширювались серед східних слов'ян монет сасанідського Ірану - високопробних дрібних драхм вагою близько 4г. [2, c.56] «Крім них, на численних монетних дворах, розташованих у різних кінцях обширних володінь сасанідської держави, карбували значну кількість срібних (тетрадрахми, пів драхми, оболи (1/6 драхми), двооболи (1/3 драхми), золотих (1/6, 1/3, 1, 3/2, 2 денарії - денари) та мідних номіналів). У міжнародній торгівлі найбільш популярним номіналом були драхми. На землях Київської Русі вони нерідко трапляються як у складі монетних скарбів, так і у вигляді поодиноких знахідок. Більшість з них поширилась тут у VІ - VІІ ст. Нерідко вони завозились разом з арабськими дірхемами. Один з найбільших скарбів, що складався з понад 2 тисяч монет, серед яких переважали сасанідські драхми, виявлено неподалік білоруського міста Могилів. Основний ареал поширення монет цього типу - землі на північному сході Русі, що входили до басейну р. Ками. На українських землях нечисленні знахідки іранських драхм зареєстровані лише на Лівобережжі та Слобожанщині - у Харківській, Сумській, Чернігівській та Київській областях.» [2, c.57]

На аверсі сасанідських драхм найчастіше розташовували профіль голови та ім'я правителя, окремі вислови, написи та малюнки релігійного змісту(вогонь, постаті жерців). «На Русь вони проникали двома основними шляхами - Волзьким та шляхом «з варяг у греки». Причому більш інтенсивним був перший.» [3]

Тривалі війни між Іраном і Візантією послабили ці дві країни і це сприяло тому що вони не змогли протистояти натиску арабських завойовників.

Після завоювання Ірану арабські правителі спочатку карбували сасанідські драхми, а згодом почали карбувати інші. «Аж до монетної реформи хліфа Абдалмаліка (бл. 700 р.), всупереч канонам ісламу на них вміщували портретні зображення і лише згодом почали виготовляти монети тільки з написами релігійного змісту (найчастіше - сури з Корану). При цьому, за зразком сасанідських драхм, на арабських дірхемах вміщувались імена правителів, дата та місце карбування» [2, c.58]

Про тісні торгівельні зв'язки східнослов'янських земель свідчать хроніки ранньосередньовічних арабських мандрівників котрі описували деякі товари, торгівельні подорожі, монети, якими користувались купці.

Наприкінці Х ст. обіг монет зменшується в зв'язку з кризою срібла на Сході (спричиненою вичерпанням родовищ, призупиненням видобутку в найбільших із них, суперечками та війнами на сході). [1, c.32]

Зрозуміло, припинення надходжень арабських і візантійських монет сприяло власному монетному карбуванню руських князів.

2. Монетне карбування на території Київської Русі у Х - ХІ ст.

В епоху найбільшої могутності Київської держави князі розпочали власне монетне карбування. Так, Володимир Великий (980-1015) випускав так звані "златники" та "срібляники" - золоті та срібні монети, які були схожі композиційно на візантійські соліди. Відомі 11 златників, котрі можна розділити на два типи. На першому розміщено напис «Владимир на столе», а на другому - «Владимир, а се его злато». На лицевій стороні монети зображено князя увінчаного вінцем, зі скіпетром, який завершує хрест в правій руці. Над лівим плечем Володимира виміщено родовий знак Рюриковичів - тризуб. На реверсі монет обох типів було зображення Христа - Пантократора, навколо якого кругова легенда, що подає ім 'я Ісуса Христа. [2, c.33] «Рідкісність златників, невелика кількість штемпелів, що використовувалася для їх карбування, свідчать про короткий період цієї емісії. Причинами для її здійснення міг бути шлюб князя Володимира з візантійською принцесою Анною і хрещення Русі у 988р. Золоті монети київського карбування виготовлялися з високопробного золота і метрологічно відповідали візантійським солідам. Це дало підстави припустити, що останні використовувались як сировина для виробництва златників. На ринку обидві групи монет функціонували паралельно, про що свідчить вміст монетних скарбів, в яких златники занотовані разом з солідами кінця Х - ХІ ст.» [2, c.63]

Паралельно з карбуванням златників виготовлялись срібляники. Їх можна розділити на чотири типи:

Перший тип .

На відміну від золотих монет срібні монети (першого типу) виготовлялися з срібла різного ґатунку, тому що власна сировинна база була відсутня а надходження арабського срібла зменшилося (високоякісні з 875 - 800 проби, низькоякісні 500 - 300 проби, а деякі зовсім з міді і містили незначну кількість срібла). Так, наприклад купці високоякісні використовували для міжнародних платежів, а найгірші для місцевих.

Другий тип

Характерним для цього типу є застосування подвійного крапкового обрамування по краях монети. З'являються нові елементи: навколо голови князя вмістили німб, ввели кольчугу до одягу правителя, який сидить на троні. На зворотній стороні зображується такий же тризуб, монети випускаються з срібла різної якості як і а монети 1-го типу.

Третій тип

Срібляники суттєво відрізняються від попередніх: детально прокаробовується престол, відсутній німб над головою Володимира, скіпетр правитель тримає обома руками, ускладнюється зображення тризуба. Монети виготовлялись переважно з низькопробного срібла.

Четвертий тип

Відрізняються від всіх інших типів детальним і досконалим зображенням правителя, сидячого на престолі, у якого над головою німб. Особливо детально опрацьовано вигляд княжого знака - тризуба, який характеризується пропорційністю та співрозмірністю окремих частин. Монети цього типу виготовлялися наприкінці панування Володимира, а їхня якість не відрізнялась від попередніх. [4, c.33]

Після смерті Володимира Святославовича між його синами відразу ж почалась боротьба за київський престол. Її жертвами стали Борис, та Гліб та Святослав Володимировичі, а основними претендентами на вінець великого князя виявилися Святополк Окаянний та Ярослав Мудрий. [4] Кожен з них намагався довести свої права на батьківську спадщину, використовуючи усі можливі засоби пропаганди. Одним із них була емісія власної монети.

Першому вдалося посісти престол Святополку, який відразу ж налагодив карбування срібляників, які були наближені до срібляників Володимира четвертого типу. Їх зафіксовано близько 70 екземплярів. На аверсі цих монет зображено портрет Святослава з іменем «Святополкь» чи «Петръ» (християнське ім'я князя), на реверсі - двозуб (Святослав вважав своїм батьком Ярополка, а не Володимира). [4, c.34]

А ось Ярослав, прийшовши до влади, запозичив у Володимира княжий знак - тризуб , додавши кружок на вершину середнього зуба. На аверсі срібляників , котрих на сьогодні відомо шість, зображено Християнського покровителя князя святого Георгія (Юрія), навколо якого - два кола крапкового обрамування. На реверсі накарбований тризуб навколо якого напис «ЯРОСЛАВЛЕ СЕРЕБРО». Характерною особливістю цих монет є їх висока якість - всі вони відкарбовані зі срібла 960-ї проби. [1, c.44]

«Окрему групу у нумізматичній спадщині Київської держави становлять монети, відкарбовані у другій половині ХІ ст. тмутараканським князем Олегом-Михаїлом, сином чернігівського князя Святослава Ярославовича. Виготовлялися вони зі сплаву різної якості - відомі срібні, білонні та мідні екземпляри. На їх аверсі вміщено зображення його небесного покровителя - архангела Михаїла, а на реверсі - надпис «Господи, помози Михаилу». Ареал обігу монетної продукції Олега-Михаїла був обмежений територією його удільного князівства.» [2, c.68]

На сьогодні науці відомо близько 350 монет відкарбованих з використанням 220 штемпелів. [2, c.69] Зразками для карбування українських монет були візантійські монети та печатки , але починаючи з Володимира Великого київські монетні майстри виробили власний стиль монетних надписів і зображень. Завдяки цьому златники і срібляники володарів Київської держави, однією з причин випуску яких була пропаганда князівської влади, стали важливими пам'ятками її політичної та економічної історії, духовно-релігійного життя, культури, мови, мистецтва та письма.

3. «Безмонетний період» в історії грошового обігу Київської Русі (кінець ХІ - початок ХІV ст.)

У другій половині 11 ст. у зв'язку з припиненням масового ввозу іноземних монет і відсутністю власних покладів срібла Київська Русь вступає у так званий «безмонетний період». Писемні джерела Київської Русі називають п'ять елементів давньоруської грошової системи: гривню, куну, ногату, резану, веверицю(векшу). Аналіз грошових співвідношень у зводі основних законів давньої Русі - ”Руській Правді“ - дозволив дослідникам реконструювати систему грошової лічби в ХІ столітті: грив- на = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам. Пізніше, у ХІІ-ХІІІ століттях, у зв'язку зі змінами обігових монет це співвідношення змінюється.[4, с.40]

Дослідники й досі не дійшли згоди з приводу того, які конкретні засоби обігу відповідають всім кунам, ногатам, резанам, векшам. Так, одні дослідники пов'язують ці елементи грошової лічби з конкретними нумізматичними пам'ятками, іноземними та власними монетами з грошового обігу давньої Русі. Так, куну ототожнюють з основними срібними монетами грошового обігу: арабським дирхемом, візантійським міліарісієм, давньоруським срібляником та західноєвропейським денарієм. Ногату найчастіше виводять від арабського «нагд»-дзвінка, повноцінна, відбірна монета і пов'язують з окремою групою якісних повноцінних арабських дирхемів. Резану поєднують з обрізками кун, фрагментами арабських дирхемів, які часто знаходять у давньоруських скарбах.

Інші дослідники, аналізуючи писемні джерела, бачать у розмінних номіналах лічбу хутра куниць і білок (куна, вевериця). З фінським “ногать” (нохат), що означало шкіра, хутро, пов'язують і ногату. [4, с.41]

«У багатьох регіонах світу хутро було однією з найрозповсюдженіших форм товаро-грошей. Будучи одним із основних елементів товарообміну, мірою вартості ще в домонетному обігу, хутро, поруч з монетами, залишилося товаро-грошима і в пізніші часи. Усталені назви «розмінних одиниць» товаро-грошей надовго залишилися в пам'яті й перейшли на металеві гроші. Відомо декілька різновидів податків під назвою «куниця», що, певно, фіксує ще одну функцію товаро-грошей-платежу. Наприклад, у Києві в 1499 році за право торгівлі харчовими продуктами треба було заплатити податок-куницю, що в монеті дорівнювало 12 грошам.» [6, c.46]

Іcнyє припущення про зв'язок терміну «куна» з римською монетою. Причому відзначається, що сам термін був відомий не тільки слов'янам, але й іншим народам, де перебували в обігу римські денарії. [6, c. 46]

Подібне явище фіксується і для терміну «скот».

«У давній Русі слово «скот» також означало гроші, а слово «скитниця» - казну. Дослідники припускають, що всі ці терміни походять від давнього індоєвропейського терміну, який був узагальнюючим для позначення різних видів майна і багатства, а в пізніших східнослов'янських мовах-зберігся лише для домашньої худоби. Або ж пов'язують безпосередньо зі скотарством та його продуктами, як мірою багатства та вартості.» [6, c.46]

Але вже в давньоруські часи термін «скот», напевно, вважався архаїчним. Давньоруські джерела віддають перевагу терміну «куни»- в узагальнюючому розумінні - гроші. А в більш пізніх редакціях давніх текстів «куни» замінюють окремі випадки вживання терміну «скот». В давньоруських джерелах фіксується чітке словосполучення «гривня кун».[4, c.44]

Як грошово-лічильна одиниця гривня виникла ще за часів Київської Русі, орієнтовно в XI столітті. Сама ж назва «гривня» походить від назви прикраси з золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (тобто -- на «загривку»), і звали гривна. Частіше за все це були м'яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Коштовні гривни створювалися цілком із золота.

Слово «гривна» у значенні певної кількості монет вперше зустрічається в "Повісті минулих літ": князь Олег, Літопис оповідає прийшовши з Півночі, став владарювати у Києві і «встановив варягам давати від Новгорода гривен триста на рік, заради миру».[1, c.34]

В XI ст. слово «гривна» набуло іншого значення -- вагового. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. З часом на Русі з'являються гривна срібна (вагова -- між 160 та 205 грамами залежно від типу) та гривна кун (лічильна). Цікаво, що спочатку їхня собівартість була однакова, але далі, внаслідок нестабільної ваги монет, одна гривна стала дорівнювати кільком кунам. В XII ст. гривна срібна (близько 204 г) по цінності вже дорівнювала 4 гривням кун (1 гривня кун = близько 51 г). [1, c.72]

В ті часи існувало декілька видів гривен. Були «львівська», «харківська», «луцька» гривні. З XI ст. у Київській Русі в обігу були так звані «київські» гривни, які мали шестикутну форму існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й «новгородські гривни», спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від середини XIII ст. -- уже на всій території Давньоруської держави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок. Перехідною від «київської» до «новгородської» була «чернігівська» гривна, за формою дуже близька до «київської», а за вагою -- до «новгородської». Але найцікавіша форма у «волзької» гривни: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст. археологи часто знаходять також і «татарські гривни», що ними Південна Русь сплачувала данину Орді. [1, c.72]

Усі монетні гривни, окрім новгородських, проіснували до середини -- другої половини ХІІІ ст. Новгородські, найбільш життєздатні, -- до кінця XV ст., і поступово були витіснені монетами чужоземних княжих дворів. [1, c.73]

«У першій половині ХІV ст. на грошовому ринку західноукраїнських земель дедалі більше поширюються монети іноземного карбування. Переважно це були польські денарії, а також празькі гроші. У грамоті на війтівство у м. Санок останній галинсько-волинський князь Юрій ІІ (1323-1340) встановив оплату за розгляд судових справ - по два денарії до княжої скарбниці і один війтові.» [2, c.76]

Поширення у ХІV ст. на грошовому ринку українських земель і іноземних монет, насамперед празьких грошів, та відновлення монетного карбування у Київському, Чернігово-Сіверському князівствах, Галицькій Русі та на Поділлі завершили «безмонетний» період історії грошового господарства.

Висновок

Реферат призначений аналізові обігу грошових одиниць.

Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала велику роль як в історії східнослов'янських народів так і в світовій історії. Утворення великої і сильної Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов'ян.

Розширення міжнародних зв'язків, торгівлі в Київський державі призвели до появи грошей універсального товару - посередника, який охоче брали на обмін власники всіх інших товарів. Перебіг складних політичних подій, економічні фактори, відсутність власних копалень срібла обумовлювали широке використання іноземних монет та елементів різної грошової лічби в грошовому обігу України.

Тому можемо з певністю сказати, що створення монети в Київській Русі стала надзвичайною подією для нашої держави, в результаті якої було створено один з невід'ємних атрибутів державності -- національні гроші.

Дослідження показало, що перша поява грошей в Україні свідчить про високий рівень концентрації багатства в руках панівної верхівки і виникнення особливих форм виробничих відносин і обміну, а також це є одне з перших свідчень про наш споконвічний державний герб -- тризуб (монети Володимира). Й слід віддати належне майстрам-карбувальникам, які оздоблювали монети оригінальними декларативними написами.

Важко знайти державу, яка не прагнула б до зміцнення своєї грошової системи, підвищення ролі грошей у суспільних відносинах. Україна - не виняток. Вона теж має давні традиції грошового виробництва й обігу, адже за свою багатовікову історію неодноразово виготовляла власні гроші, тому вивчення даного актуальне і в наш час.

Список використаної літератури

1. Кульчинський С.В. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів.-К.:Літера ЛТД, 2008-528 с.

2. Шуст Р.М. Нумізматика і історія грошового обігу та монетної справи в Україні.-К.:Знання, 2007.-376 с.

3. Довідник з історії України. - http://history.franko.lviv.ua/

4. Дорофєєва Н.В. З історії грошей України.-Львів: Львівський банківський інститут НБУ, 2000.-165 с.

5. Голубець М. Велика історія України.-Львів.:Глобус, репринтне перевидання.-1993.- http://exlibris.org.ua/

6. Мавродин В.В. Деньги древней Руси//Охота и охотничье хозяйство.-1966.-липень.-с. 46