Поняття видатків держави

1. Суть і функції фінансів

У щоденному спілкуванні між людьми слова «фінанси» і «гроші» вживаються часто як синоніми, як однозначні поняття. Проте між ними існує різниця й до того ж істотна.

Фінанси (від фр. «finance», лат. «financia» - готівка, дохід) - означало завершення розрахунків (платежів) в грошових відносинах між населенням і державою. Згодом термін «фінанси» починає використовуватися до всієї сукупності грошових відносин, пов'язаних з системою державних доходів і видатків.

У загальному вигляді фінанси відображають відносини, що виникають між людьми, підприємствами, фірмами, банками, державними органами з приводу отримання, передавання один одному грошових коштів, взаємних платежів, боргових та інших грошових зобов'язань.

Фінанси охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в банки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами.

Конкретними інструментами фінансового регулювання економіки слугують заробітна плата, ціни, бюджет, кредити, податки, платежі, інвестиції, пенсії, стипендії, грошова допомога тощо. Отже, фінанси не гроші чи грошові доходи, а економічні відносини.

Фінанси - це система відносин з приводу розподілу й використання фондів грошових коштів(фінансових ресурсів).

Основними суб'єктами фінансових відносин є: держава, державні органи управління, підприємства, установи, громадські організації й населення країни.

Фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу.

Отже, фінанси безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспортних засобів, зв'язку, охорони здоров'я тощо), а також гроші, отримані у вигляді заробітної плати, грошового переказу, спадщини тощо.

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика. Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему. Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Отже, фінанси - це «кровоносна система» будь-якої економіки.

Система створення та використання фондів грошових ресурсів разом з розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему. На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Державні фінанси - це система фондів грошових ресурсів, зосереджених у руках держави й призначених для забезпечення виконання властивих їй функцій та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. Держава через систему фінансів (державний бюджет, державне страхування) перерозподіляє частину національного доходу з метою регулювання економічних процесів розвитку виробництва, розв'язання соціальних проблем, проблем окремих регіонів, розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Фінанси підприємств і організацій - це грошові ресурси, що забезпечують процес формування і використання доходів первинної виробничої структури, регулюють розподільчі відносини на рівні мікроекономіки. Вони передусім набувають форми основних та оборотних виробничих фондів (капіталу) й прибутку. Фінанси підприємств об'єднують фінанси всіх суб'єктів господарської діяльності та індивідуальних власників, фінанси кооперативних підприємств, державних підприємств, акціонерних компаній. Вони забезпечують кругооборот і оборот фондів (капіталу) й відображають взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками й страховими компаніями та іншими установами фінансово-кредитної системи.

Фінанси населення - це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності, або із спадщини. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають навколо акумуляції й використання заощаджень, страхових та пенсійних фондів для потреб нагромадження.

Названі вище підсистеми фінансів перебувають у тісному взаємозв'язку. Саме з грошових надходжень від підприємств і населення формуються державні фінанси через податковий, страховий, митний механізм. У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді різних виплат (заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій та інвестицій). Фінанси підприємств і населення також пов'язані між собою: заробітна плата та дивіденди, які громадяни отримують є основними джерелами формування фінансів населення. Звичайно, стан фінансової системи прямо залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових частин.

Отже, фінансова система є одним з головних важелів здійснення державою фінансової політики. Держава мобілізує фінансові ресурси, розподіляє і використовує для виконання своїх функцій на основі прийнятих законодавчих актів. Напрями фінансової політики залежать від економічного стану країни та завдань, що вирішуються. Фінансова політика в умовах переходу до ринку передбачає:

* Фінансове оздоровлення економіки.

* Податкову систему розглядати як основний механізм мобілізації фінансових ресурсів в державний бюджет.

* Перебудова структурної політики, розширення сфери послуг.

* Розвиток підприємництва.

* Конверсію військового виробництва.

* Створення нової банківської системи.

* Здійснення кредитної реформи і т. д.

Фінанси виконують ряд функцій: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

Названі функції взаємопов'язані між собою, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.

Фінансові категорії, що це?

Функції фінансів

Розподільна функція фінансів

Контрольна функція фінансів

Об'єктивна необхідність фінансів

Фінансові категорії, що це?

Понятійний апарат фінансової науки складають фінансові категорії.

Фінансові категорії в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.

Фінансові категорії виступають формою теоретичного мислення, наукової абстракції, яка є зрізом реального економічного життя. З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи більш складних категорій:

державні доходи,

державні видатки,

бюджет,

фінанси підприємств,

страхування,

фінансовий ринок.

Відомо, що на мікрорівні завершальною стадією кругообігу коштів підприємства є одержання виручки. Грошові операції, що відбуваються в процесі розподілу виручки і прибутку підприємства, а отже, і опосередковані рухом грошей відносини, в які вступає підприємство з державою, банками, страховими компаніями, партнерами по бізнесу, працівниками підприємства, і є фінансовими.

Загальним результатом обігу коштів на макрорівні є одержання валового внутрішньою продукту і національного доходу. Вартісний розподіл валового внутрішнього продукту і національного доходу відбувається за структурними підрозділами економічної системи, за комплексами, галузями, територією країни, суб'єктами господарювання, а грошові відносини, що виникають з цього приводу, доповнені відносинами в процесі передачі та використання коштів, найчастіше супроводжуються рухом фондів коштів (проте цей факт не виключає можливості застосування безфондової форми руху коштів як на макро-, так і на мікрорівнях).

Зважаючи на те, що змішана економіка передбачає існування різноманітних форм власності, а фонди коштів перебувають у власності або розпорядженні суб'єктів господарської діяльності, зазначимо, що фінансові відносини можуть супроводжуватися зміною власника або розпорядника фондів коштів, зміною форм власності, а можуть проходити і без неї. Так, сплата податків державі означає передачу коштів у розпорядження держави (супроводжується зміною власника, розпорядника), форма власності при цьому може залишатися незмінною (сплата податків державними підприємствами) або змінюватися (сплата тих же податків державі, але недержавними підприємствами) А, наприклад, розподіл чистого прибутку підприємства на внутрішні його потреби не супроводжується зміною ні власника ні форми власності.

Особливо необхідно наголосити на заключній частині визначення суті фінансів, кінцевій меті їхнього функціонування -- задоволенні суспільних інтересів та потреб.

Однак система суспільних інтересів і потреб досить різноманітна і має у своєму складі загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві та особисті інтереси До цього переліку слід додати ще і міжнародні, міждержавні, глобальні.

Зважаючи на обмеженість фінансових ресурсів і на протистояння інтересів один одному, велику складність становить досягнення оптимального співвідношення в їхньому задоволенні у процесі вартісного розподілу, здійснення правильного вибору. Задоволення інтересів одних за рахунок ущемлення інших загрожує суспільству негативними наслідками від суто етичних міркувань, соціального невдоволення, економічних негараздів, аж до політичних потрясінь Як на макро-. так і на мікрорівнях слід якнайбільше уваги приділяти мотивації нарощування обсягів виробництва і реалізації продукції, робіт та послуг, збільшенню обсягів фінансових ресурсів, а в ширшому розумінні -- виручки та прибутку фірм, валового внутрішнього продукту та національного доходу держави, що може бути забезпечено через розвиток національного підприємництва, створення нових підприємств, розв'язання платіжної кризи, збільшення кількості робочих місць та збільшення доходів і купівельної спроможності населення.

Зауважимо, що наведене визначення економічної суті фінансів не вичерпує всього розмаїття концептуальних підходів та міркувань із цього питання. Історично появу терміна «фінанси» більшість дослідників пов'язує з термінами, що застосовувалися в контексті обов'язкової сплати грошей і строку сплати, зокрема, обов'язкової сплати державі податків. Сучасні дослідники, як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, трактують суть фінансів по-різному.

Про розбіжність позицій можна судити хоча б із такого їхнього короткого переліку

1. Фінанси - це гроші;

2. Фінанси - це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми, або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу;

3. Фінанси - система грошових відносин з приводу руху фондів коштів;

4. Фінанси є системою імперативних грошових відносин;

5. Фінанси - це планомірний рух фінансових фондів, що виражають відносини з приводу необхідного, обов'язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.

Перша у наведеному переліку позиція найчастіше властива дослідникам суті державних фінансів. Для останніх характерний ізольований рух коштів за каналами розподілу та перерозподілу. Проте, якщо говорити про всі структурні підрозділи економічної системи та врахувати проведені дослідження суті фінансів, взаємозв'язку та відмінності понять «гроші» і «фінанси», стає зрозумілим, що гроші -- це поняття більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми.

Друга позиція, навпаки, акцентує увагу на фінансах фірми, ігноруючи інші структурні підрозділи економічної системи. Крім того, наведене визначення стосується не стільки фінансів підприємства, скільки управління їхніми фінансами (фінансового менеджменту).

У третьому випадку дещо звужується сфера дослідження -- поза увагою безфондова форма руху фінансових ресурсів.

Четвертий та п'ятий з наведеного переліку підходів перетворюють фінанси з економічної категорії на явище, яке організується державою, тобто фактично викреслюють фінанси із сфери економіки і відносять до політики та управління.

Отже, фінанси -- це категорія базису, а не надбудови, категорією надбудовною є фінансова політика, зокрема, фінансова політика держави.

Функції фінансів.

Прояв сутності фінансів в дії розглядається через характеристику функцій, які притаманні даній категорії.

Вивчаючи функції фінансів, необхідно зрозуміти, що функції завжди похідні від сутності, яку вони виражають і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічне суспільне призначення фінансів- забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів проявляється, перш за все, через розподільну функцію.

Фінанси за допомогою розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту), різні сфери суспільного життя - сферу матеріального виробництва, сферу обігу і споживання.

Фінансовому розподілу притаманні різні види розподілу:

внутрішньогосподарський,

внутрішньогалузевий,

міжгалузевий,

міжтериторіальний.

Розподільна функція фінансів.

Об'єктами дії розподільної функції фінансів виступають вартість валового внутрішнього продукту, а також частина національного багатства, яка приймає грошову форму (при перерозподілі раніше накопиченого виробничого потенціалу, покриття збитків від стихійних лих і т.п.).

Суб'єктами при фінансовому методі розподілу єюридичні і фізичні особи, в розпорядженні яких формуються фонди цільового призначення, а також держава.

Розподільна функція фінансів реалізується в процесі первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) вартості суспільного продукту.

Основні доходи формуються при розподілі національного доходу серед учасників матеріального виробництва. Вони поділяються на дві групи:

1) заробітна плата працівників, зайнятих в сфері матеріального виробництва;

2) доходи підприємств сфери матеріального виробництва.

Однак первинні доходи не формують суспільні грошові фонди, достатні для розвитку пріоритетних галузей економіки, забезпечення обороноздатності держави, задоволення соціальних потреб населення. Тому об'єктивно необхідним є подальший перерозподіл національного доходу.

В результаті перерозподілу створюються вторинні або похідні доходи. До них відносяться доходи, отримані в невиробничій сфері, податки.

Перерозподіл частини сукупного суспільного продукту необхідний також для міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу коштів, перерозподілу доходів між різними групами населення. Провідну роль в подальшому перерозподільному процесі відіграє держава. В процесі перерозподілу на загальнодержавному рівні можна виділити окремі стадії перерозподільчих процесів. Спочатку відбувається мобілізація і формування загальнодержавних фондів (державного бюджету і цільових загальнодержавних позабюджетних фондів), потім стадія використання цих фондів - направлення коштів на розвиток пріоритетних галузей народного господарства, соціально-культурні міроприємства, управління, оборону, виплату пенсій і т.і. Звідси виникають відносини вторинного, третинного і т.і. порядків перерозподілу. Кінцевим результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина перерозподільних грошових ресурсів через механізм бюджетного фінансування знову переходить у сферу матеріального виробництва, щоб почати новий цикл первинного розподілу з послідуючим перерозподілом, інша частина перерозподілених грошових ресурсів переходить у сферу споживання (освіта, охорона здоров'я, культура, оборона, держуправління і т.і.).

Таким чином, приймаючи активну участь в розподілі і перерозподілі національного доходу, фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли при первинному розподілі національного доходу, в пропорції його кінцевого використання.

Перерозподіл національного доходу в Україні відбувається в інтересах структурної перебудови народного господарства, розвитку пріоритетних галузей економіки, на користь найменш забезпечених верств населення (пенсіонерів, інвалідів, одиноких матерів і багатодітних сімей).

Контрольна функція фінансів.

Поряд з розподільною фінанси виконують контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП по відповідним грошовим фондам і іх цільовим використанням.

Основу контрольної функції фінансів складає рух фінансових ресурсів, який відбувається у фондовій і нефондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб'єктів господарювання, включаючи державу, економне і ефективне використання коштів.

Контрольна функція діє не ізольовано, а в тісній єдності з розподільною.

Деякі економісти стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: оперативна, регулююча, стимулююча, перерозподільна, відтворювальна, формування грошових фондів, використання грошових фондів, стабілізаційна функція.

В літературі можна знайти твердження, що фінанси виконують і виробничу функцію. Не применшуючи значимості таких підходів можна зауважити, що фінанси держави відіграють важливу роль у розширеному відтворенні саме завдяки розподільній функції.

Фінанси, породжені розподільним процесом, тобто економічними відносинами, пов'язані з розподілом і перерозподілом вартості суспільного продукту, використовуються на всіх стадіях його руху: виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата і т.і.) дозволяють пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати підвищення ефективності виробництва і задовольняти інші суспільні потреби.

Об'єктивна необхідність фінансів.

Фінанси об'єктивно необхідні, так як зумовлені потребами суспільного розвитку. Їх функціонування дозволяє сформувати у розпорядженні господарюючих суб'єктів і держави необхідні фінансові ресурси.

Фінансові ресурси держави включають:

1) кошти, які акумулюються в державній бюджетній системі;

2) кошти позабюджетних фондів, перш за все позабюджетних соціальних фондів;

3) ресурси, які використовуються самими підприємствами (прибуток підприємств і амортизація).

Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають

Пенсійний фонд,

Фонд соціального страхування.

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення

Фонд сприяння конверсії

Державний іноваційний фонд

позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування.

Фонд сприяння зайнятості населення

Відрахування і збори на будівництво, ремонт і утримання доріг

Позабюджетний фонд Національного агентства з управління державними корпоративними правами

Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не повинні використовуватись.

Виникнення фінансових відносин як і їх відмирання є об'єктивними процесами, які не пов'язані з діяльністю держави. Держава може лише впливати на розвиток фінансових відносин; вводити чи відміняти конкретні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т.і.

В повсякденній господарській діяльності важлива не сама по собі категорія фінансів, а конкретні форми прояву фінансових відносин, види яких встановлюються державою. Визначаючи організаційні форми прояву категорії фінанси, держава використовує останні як активний інструмент управління економікою.