Основні засади бюджетного фінансування

1

2

Контрольна робота

з дисципліни: Фінансове право

Зміст контрольної роботи

1. Методи фінансового права……………………………………………...……..3

2. Поняття та принципи бюджетного фінансування галузей народного господарства…………………………………………………………………….10

2.1 Особливості фінансування державних підприємств у період переходу до ринкової економіки……………………………………………………………...10

2.2 Порядок фінансування промисловості та капіталовкладень….…………..10

2.3 Особливості фінансування агропромислового комплексу та охорони природи…………………………………………………………………………...17

2.4 Порядок фінансування житлово-комунального господарства в умовах перехідної економіки………………………………………..…..........................20

2.5 Правоті основи та особливості фінансування видатків енергетики та транспорту……………………………………………………………..................23

3. Практичне завдання……………………………………………………..…….29

Список використаної літератури…………………………………………….….30

1. Методи фінансового права

Основним об'єктивним критерієм поділу права кожної держави на окремі галузі є матеріальний зміст тих суспільних відносин, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предметом правового регулювання. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність є об'єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій.

До предмету фінансового права належать державні фінанси, які відіграють провідну роль в системі суспільних відносин. Тому й велика його роль в системі права України. З іншими ланками фінансової системи ця галузь права зв'язана настільки, наскільки регулює відносини, зумовлені акумуляцією коштів в грошові фонди публічної влади, а також використанням цих коштів (наприклад, податкові платежі з фінансових ресурсів підприємств, які засновані на приватній власності).

Для усвідомлення сутності різноманітності і багатства предмету фінансового права можна класифікувати фінансові відносини за їх змістом, суб'єктним складом, методами фінансової діяльності, роллю фінансів в житті суспільства тощо. Наприклад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільними відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні Державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обов'язкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм власності і населення; фінансування і кредитування; обов'язкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошово-кредитної і валютної системи.

Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінансового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регулюються тільки організаційно-майнові відносини, що випливають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутрішнього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Так, відносини Ощадного банку (фінансово-кредитної установи, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регулюються цивільним правом. Установи банку, що прийняли кошти громадянина на зберігання, використовують їх для формування фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільно-правових стосунків, що мають грошовий характер, виникають фінансові правовідносини.

За порушення адміністративно-правових приписів (скажімо, порушення правил дорожнього руху) стягується адміністративний штраф, тобто виникають адміністративно-правові відносини. Сума штрафу, стягнута адміністративним органом, передається для зарахування до бюджету, тобто на базі адміністративно-правових відносин, що носять грошовий характер, виникають фінансово-правові відносини, оскільки гроші, стягнені за порушення правил дорожнього руху, спрямовуються на формування централізованого фонду коштів. В об'єктивній реальності суб'єктний склад фінансових правовідносин не обмежується вищенаведеними прикладами. Він значно багатший і змінюється в часі.

Між тим, навіть наведені приклади, що входять до предмету фінансового права, засвідчують велику різноманітність і складність об'єкту правового регулювання. Це обумовлено багатоланцюговістю і динамічністю самої фінансової системи, її зв'язку зі всіма структурами суспільного виробництва. У виникненні і реалізації фінансових правовідносин завжди особливу роль відіграє держава. Вона забезпечує планомірність і безперервність акумуляції фінансових ресурсів, найбільш доцільне їх застосування в інтересах суспільства, послідовний контроль за правильним використанням фінансових ресурсів.

Нормами фінансового права закріплюються загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи акумуляції коштів до державних грошових фондів, види обов'язкових платежів, що використовуються для формування цих фондів, порядок одержання і використання державних грошових засобів, джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, організацій, установ і ін. Регулюючи цю діяльність, держава, в свою чергу, також повинна дотримуватись правил і вимог права. Інакше неминучі колізії надбудови і базису, негативні наслідки для суспільства і держави.

Таким чином, зміст предмету фінансового права в процесі корінних перетворень і будівництва української держави суттєво змінився. 3 одного боку, значна частина фінансових відносин відійшла від державних в сферу приватних фінансів і стала регулюватись нормами цивільного права. Причому питома вага цієї частини фінансів в Україні у зв'язку з приватизацією буде зростати. Внаслідок цього значно скоротився розмір державного бюджету. Хоч це не означає, що державні фінанси зникають. Поки залишається суспільна потреба в державі -- неминуче будуть існувати і державні фінанси як неодмінна умова виконання нею свого призначення.

З другого боку, в громадянському суспільстві, яке формується в Україні, в порівнянні з тоталітарним, що йому передувало, до сфери державних фінансів за допомогою обов'язкових платежів і внесків залучаються і приватні фінанси, розширяючи таким чином сферу впливу фінансів держави. Одним із яскравих свідчень цього процесу стало виникнення в Україні всіляких централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обов'язкові відрахування. Це розширення предмету фінансового права пов'язане з динамікою фінансових відносин взагалі, але в першу чергу -- з їх перехідним характером в даний час.

Другою ознакою відгалуження однієї галузі права від іншої, як відомо, є метод правового регулювання відповідного виду суспільних відносин. Основним методом фінансово-правового регулювання тут виступає метод владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фінансове-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов'язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. Інакше кажучи, під методом фінансово-правового регулювання мається на увазі органічна система прийомів і способів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв'язків між ними.

Метод владних приписів притаманний і іншим галузям публічного права -- конституційному, адміністративному, кримінальному.

В них також обсяг прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин встановлюється державою. Наприклад, стаття 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у не відведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою застосовувати покарання в залежності від врахування багатьох факторів. Ця особа наділена правом оперативної самостійності.

У фінансових правовідносинах їх суб'єкти таким правом не наділяються. Коло їх прав і обов'язків чітко визначене законодавцем, а санкції фінансово-правових норм завжди носять точно визначений каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. В них держава в особі органа законодавчої або виконавчої влади приписує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обов'язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткіш характер і міру покарання з боку держави у разі невиконання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає можливості оскарження дій органу, наділеного владними повноваженнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалежних від суб'єкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнення аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це органом відповідного рішення.

Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. За своїм змістом фінансове -правові владні приписи стосуються: порядку і розмірів стягнення податків, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізованих і децентралізованих фондів; напрямків використання державних коштів; порядку і розмірів їх використання і т.д. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритетами, розробленими програмами і планами.

Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного характеру -- державних позик, казначейських зобов'язань, лотерей тощо. Так, держава встановлює умови проведення державної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зобов'язань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов'язковими для суб'єктів, що вступили у ці відносини.

Яскраво проявляються відмінності основного методу регулювання фінансово-правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб'єктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розподілу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відносин, яким ці органи адресують свої розпорядження, в переважній більшості випадків знаходяться у взаємозв'язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяльності. Це не виключає правового регулювання фінансових відносин методом владних приписів і по вертикалі (наприклад. Міністерство освіти України -- університет). Але в цілому для фінансове - правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взаємозв'язках з органами спеціального управління фінансами держави.

Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження, метод рекомендації і т.д. В даний час вони набувають все більшого застосування. Це обумовлено ускладненням суспільних взаємозв'язків, зростанням рівня самостійності суб'єктів фінансових відносин. Наприклад, в законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансове-правового регулювання -- методом владних приписів.

Таким чином, фінансове право -- це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Фінансове право суверенної України ще остаточно не сформувалось. В ньрму, як і в самій українській державі, українському суспільстві в цілому, є чимало залишків минулого (перш за все надмірний фіскальний ухил), основ теперішнього (внутрішня незбалансованість, суперечливість норм, що переростає часто у взаємовиключення), паростки майбутнього (рівність суб'єктів права усіх форм власності, посилення матеріальної відповідальності за правопорушення в галузі фінансів і інше). Останнє поки що проявляється переважно у формі напрямків, тенденцій у розвитку фінансового права України, що потребують всілякої їх підтримки з боку громадянського суспільства і правової держави.

2. Поняття та принципи бюджетного фінансування галузей народного господарства

2.1 Особливості фінансування державних підприємств у період переходу до ринкової економіки

В умовах переходу до ринкової економіки в Україні повністю змінюється співвідношення між частками видатків державних підприємств, що покриваються за рахунок бюджетних безвідплатних асигнувань та за рахунок комерційного кредитування, що проводиться на умовах відплатності.

Незважаючи на те, що власником державних підприємств є держава, вона не фінансує 100 відсотків обсягів видатків цих підприємств -- повне бюджетне фінансування діяльності державних підприємств не допускається. Воно замінюється фінансуванням за рахунок власних коштів, широким використанням комерційних кредитів та виділенням часткового бюджетного фінансування у відповідності з державними програмами підтримки розвитку тієї чи іншої галузі економіки. Навіть у випадках, коли підприємству не вистачає власних оборотних коштів, їх нестача повинна покриватися за рахунок комерційних кредитів. Роль кредитів сьогодні значно збільшується, тому що вони залучаються до формування значної частки оборотних коштів державних та недержавних підприємств.

2.2 Порядок фінансування промисловості та капіталовкладень

Діяльність суспільства пов'язана з необхідністю майже безперервно створювати нові промислові та соціальні об'єкти -- будинки для житла, культурно-соціального використання та виробництва, обладнання заводів, фабрик, окремих виробничих цехів необхідним оснащенням (автоматизованими лініями, станками, іншими основними фондами підприємств), а також фінансування їх реконструкції, капітального ремонту, проведення переобладнання тощо.

Фінансування капітальних вкладень -- це основана на правових нормах діяльність державних органів, комерційних банків та підприємств, установ і організацій усіх форм власності з визначення та використання джерел покриття прямих видатків на створення нових, розширення, реконструкцію та переоснащення існуючих виробничих та соціально-культурних фондів, нормування витрат, планування, мобілізація та використання коштів цих джерел з обов'язковим проведенням контролю за їх цільовим використанням та дотриманням встановлених норм.

Тобто капіталовкладення -- це інвестування коштів на розвиток виробничих та невиробничих фондів. Виділяють такі види капіталовкладень: 1) виробничі інвестиції, до яких відносяться інвестиції в устаткування, що є засобами виробництва підприємств; 2) інвестування у житлове будівництво, включаючи видатки по утриманню житлового фонду; 3) інвестування органів державного управління, до яких відноситься створення, набуття та утримання адміністративних будівель та споруд, що використовуються державними органами та установами більше, ніж один календарний рік (адміністративні будівлі, школи, дорожня інфраструктура тощо). Вкладання коштів у військове устаткування розглядається не як інвестиції, а як споживання органів управління.

У відповідності з принципом оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів, капітальні вкладення фінансуються діючими підприємствами насамперед з власних джерел, в другу чергу -- за рахунок банківського кредитування і в останню -- з коштів бюджету, які виділяються на те чи інше підприємство з урахуванням пріоритетності вироблюваної ним продукції.

Процес роздержавлення та приватизації створює умови для децентралізації та демонополізації економіки, зменшення питомої ваги державного сектору та збільшення недержавних інвестицій, вдосконалення механізму їх розподілу, розширення ринкових джерел капітальних вкладень.

Фінансування капітальних вкладень у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів з моменту прийняття Закону України «Про інвестиційну діяльність» входить до складу інвестицій. Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України та забезпечує рівний захист прав, інтересів та майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також ефективне інвестування в народне господарство України, розвиток міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Нове будівництво -- це спорудження комплексу об'єктів основного, допоміжного та обслуговуючого призначення ново-збудованих підприємств, будинків та споруд, а також філій та окремих виробництв, котрі після введення в експлуатацію утримуватимуться на самостійному балансі.

Нове будівництво підприємств державної форми власності може бути включене у план наступного періоду виключно за умови, що потужності існуючих державних підприємств цієї галузі використовуються повністю з урахуванням можливості їх технічного переоснащення, реконструкції та ремонту.

Розширення підприємств -- це спорудження додаткових виробництв на діючих підприємствах, а також будівництво нових і розширення вже існуючих цехів, об'єктів основного, допоміжного та обслуговуючого призначення на території цих підприємств або на майданчиках, що межують з ними, аби створити додаткові чи нові виробничі потужності. До розширення діючих підприємств належить також утворення філій та виробництв, що входять до їх складу, які після введення їх в експлуатацію не перебуватимуть на самостійних балансах.

Реконструкція діючих підприємств -- це перебудова існуючих цехів та об'єктів основного, допоміжного й обслуговуючого призначення, пов'язана з вдосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу. Реконструкція, як правило, провадиться без розширення діючих площ будинків та споруд на основі комплексних проектів реконструкції всього підприємства з метою збільшити виробничі потужності, поліпшити якість та змінити номенклатуру вироблюваної продукції.

Обов'язковою умовою реконструкції є забезпечення вимог по охороні навколишнього середовища, поліпшення умов праці трудівників та зберігання кількості існуючих робочих місць. В разі, якщо нове високопродуктивне обладнання не може бути розташоване в наявних приміщеннях, під час реконструкції дозволяється спорудження нових будинків замість тих, що ліквідуються, бо подальша їх експлуатація через техніко-економічні умови визнана недоцільною.

Технічне переозброєння діючих підприємств -- це комплекс заходів для поліпшення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на підставі впровадження передової техніки, технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого й фізично спрацьованого обладнання на нове, продуктивніше, а також вдосконалення загальнозаводського господарства й допоміжних служб. Технічне переозброєння провадиться на тих самих виробничих площах за проектами і кошторисами на окремі об'єкти та види робіт, але на підставі розробленого єдиного техніко-економічного обґрунтування. Технічне переозброєння підприємств спрямоване на інтенсифікацію виробництва з додержанням вимог охорони навколишнього середовища, збільшення виробничих потужностей, випуску продукції та поліпшення її якості, при забезпеченні зростання продуктивності праці, зниження матеріаломісткості у собівартості продукції, економії матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, а також поліпшенні інших техніко-економічних показників.

Аби забезпечити безперервність дії планів капітального будівництва і скоротити незавершене будівництво, підвищити відповідальність замовників та підрядчиків за своєчасне введення в дію виробничих потужностей та об'єктів, розроблюються переліки будов. До них включаються лише такі будови, економічна доцільність та господарська необхідність яких підтверджена проектно-кошторисною документацією і техніко-економічним обґрунтуванням (ТЕО). У переліках будов наводяться завдання для введення потужностей і ліміти фінансування капітальних вкладень. Переліки будов, спільно з лімітами капітальних вкладень, проектами та кошторисами, є підставою для розробки титульних списків. Титульні списки будов розробляються на весь період будівництва з розбивкою по роках. У них встановлюються завдання щодо введення в експлуатацію виробничих потужностей та об'єктів основних фондів, а також обсяг капітальних вкладень та будівельно-монтажних робіт з переліком виконавців -- підрядних будівельних організацій.

Обов'язковою умовою включення будов до титульних списків є: наявність затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації заздалегідь замовленої специфікації для кожного виробничого комплексу, що будується, на технологічне, енергетичне, підйомно-транспортне, насосно-компресорне та спеціальне обладнання, що потребує тривалого циклу виготовлення.

Титульні списки є основним плановим документом на весь період будівництва, вони обов'язкові для замовників, підрядників, планових, фінансових органів, банків, постачальників устаткування та конструкцій.

На великі будови з тривалими циклами будівництва обов'язково складаються внутрішньобудівельні титульні списки.

Внутрішньобудівельний титульний список складається з чотирьох розділів:

розділ -- перелік і показники об'єктів виробничого при значення. В ньому наводяться такі дані: дата початку будівництва, загальна його кошторисна вартість, в тому числі вартість будівельно-монтажних робіт, відомості про зміни незавершеного виробництва, план введення в дію; порядок розрахунків за виконані будівельно-монтажні роботи.

розділ -- перелік та показники по об'єктах житлового будівництва. В ньому наводяться аналогічні з першим розділом дані.

розділ -- перелік та показники об'єктів культурно-побутового будівництва.

Четвертий розділ складається тоді, коли створюється матеріально-технічна база підрядної організації, яка будує згідно показників, наведених у 1 розділі.

Внутрішньобудівельний титульний список затверджує керівник галузевого міністерства або виробничого об'єднання, за узгодженням з підрядною організацією.

Титульні списки та внутрішньобудівельні титульні списки -- підстава для укладення договорів підряду, фінансування будови, оплати постачальникам устаткування, будівельних матеріалів і конструкцій.

Капітальне будівництво здійснюється за індивідуальним і типовим проектом. За індивідуальними проектами проектування здійснюється в два етапи: 1-й етап -- розробка техніко-економічного обґрунтування із зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком, на підставі якого визначається обсяг фінансування та джерела; 2-й етап -- розробка робочих креслень із зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком. Зведений кошторисно-фінансовий розрахунок до робочих креслень є підставою для розрахунків замовника з підрядчиком за виконані роботи. Отже, на першому етапі стосунки регулюються фінансово-правовими нормами; на другому етапі -- фінансово-правовими та цивільно-правовими нормами.

Для фінансування робіт і розрахунків за їх виконання замовник подає банку, що його обслуговує, таку документацію: примірник внутрішньобудівельного титульного списку, довідку про наявність проектної документації, копію кошторисно-фінансового розрахунку до робочих креслень, план фінансування та договір підряду. Згадані стосунки з банками, що фінансують будівництво, а також здійснення контролю за ходом виконання робіт регулюються нормами фінансового права.

Для фінансування будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом, а також для розрахунків за обладнання, що постачається, яке потребує монтажу, будівельні конструкції і матеріали, підприємство надає банкові, шо його обслуговує, такі документи: внутрішньобудівельний титульний список, план фінансування, довідку про затвердження проектно-кошторисної документації, копію зведеного кошторисно-фінансового розрахунку до робочих креслень, план по праці та заробітній платні.

Державна кредитна підтримка державним та комунальним підприємствам надається на загальних умовах їхньої кредитоспроможності під затверджені проекти використання коштів, бізнес-плани, плани структурної перебудови, проекти санації підприємств. Надання коштів у таких випадках здійснюється під заставу майна підприємств або векселів, одержаних цими підприємствами від споживачів їхньої продукції. Рішення про надання кредиту й про розмір ставки за користування ним або про відмову надати кредит, оформлюється спільним протоколом, який е підставою для укладання кредитних угод між Національним банком України та комерційними банками.

На Національний банк України покладено організацію роботи щодо надання державної кредитної підтримки, обліку та проведення розрахунків з підприємствами, а також за цільовим використанням державної кредитної підтримки.

Практично комерційні банки видають кредити на підставі перелічених актів та кредитних угод, укладених з інвесторами. Вони також наглядають за цільовим використанням виданого ними кредиту, і в разі порушення кредитної дисципліни в місячний термін стягують з підприємства кредит і застосовують економічні санкції, передбачені кредитною угодою.

Комерційні банки щокварталу звітують перед Національним банком України про використання коштів на державну кредитну підтримку, надходження коштів від підприємств у рахунок погашення чергових внесків за кредитом та одержання процентів за користування кредитом.

Зведена інформація, одержана від усіх комерційних банків про використання коштів на державну підтримку Національним банком України, подається Міністерству фінансів України.

В процесі поглиблення реформ, спрямованих на ринкові відносини в Україні, на розвиток економіки, створення матеріально-технічної бази, дедалі більше залучаються іноземні інвестиції.

2.3 Особливості фінансування агропромислового комплексу та охорони природи

Агропромисловий комплекс є найважливішою складовою частиною господарського механізму України. Умови створення та функціонування формувань агропромислового комплексу, їх права та обов'язки встановлюються законом України.

За умов формування вільного ринку продукції сільського господарства для сталого функціонування економіки України здійснюється бюджетне фінансування.

Одним з видів фінансування витрат агропромислового сектору є державні контракти та державне замовлення на поставку сільськогосподарської продукції, необхідної для задоволення потреб України відповідно до пріоритетів соціально-економічного розвитку, що їх визначає Верховна Рада України. Державне замовлення забезпечується коштами державного бюджету України і доводиться підприємствам, організаціям усіх форм власності. Відносини сторін у процесі поставок продукції сільського господарства за державними замовленнями регулюються державним договором (контрактом). Відносини колективних сільськогосподарських підприємств, організацій та інших формувань усіх форм власності з державою регулюються за допомогою бюджетного фінансування, кредитування, пільгового оподаткування, страхування тощо.

За рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів здійснюється будівництво у сільській місцевості об'єктів охорони здоров'я, освіти, культури, фізичного виховання, спорудження водопроводів, каналізаційних систем і споруд, ліній електропередач та газопроводів, будівництво доріг та благоустрій територій, будівництво об'єктів побуту, а в районах з браком трудових ресурсів -- спорудження житла.

Державне інвестування розвитку соціальної сфери села покладене на органи державної виконавчої влади на місцях, які зобов'язані в суворо цільовому порядку ефективно використовувати державні централізовані капіталовкладення.

Повністю за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів утримуються станції по боротьбі з шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин (карантинні служби, станції для боротьби з ерозією ґрунтів).

Порядок фінансування ветеринарної медицини регулюється Законом України від 25 червня 1992 р. «Про ветеринарну медицину», що визначає загальні, правові, організаційні та фінансові основи.

Під ветеринарною медициною слід розуміти комплекс заходів для профілактики захворювання тварин, їх лікування, скорочення втрат від хвороб, яловості та падежу, підвищення якості сировини та продуктів тваринного походження, запобігання та боротьби з хворобами, спільними для тварин і людей, одержання екологічно чистих продуктів харчування.

Фінансування протиепізоотичних заходів провадиться за рахунок бюджетних коштів та відрахувань від страхових платежів. До протиепізоотичних заходів належать попередження та ліквідація інфекційних захворювань тварин, лабораторно-діагностичні та радіологічні дослідження харчових продуктів і сировини, інші ветеринарно-санітарні, протиепізоотичні заходи, а також невідкладна лікарська допомога, якщо виникне загроза життю тварини.

Інші види робіт з ветеринарної медицини -- лікування хворих тварин (інфекційного характеру), лабораторні дослідження, ветеринарно-санітарна експертиза продуктів тваринництва й сировини усіх видів продукції здійснюються за плату, що її вносять власники тварин або продукції.

Велике значення в економіці та соціальному розвитку України має раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та охорона навколишнього середовища.

Фінансування заходів для охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, що створюються у складі позабюджетного фонду стабілізації економіки України, позабюджетних фондів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, за рахунок коштів підприємств, установ і організацій, а також добровільних внесків та інших коштів.

В основі управління науково-технічною та господарською діяльністю підприємств, установ та організацій для охорони навколишнього природного середовища лежить раціональне використання природних ресурсів та ефективність вживаних заходів з допомогою важелів та нормативів.

Встановлення лімітів на використання природних ресурсів, викиди та скидання забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище дає змогу підвищувати відповідальність посадових осіб через систему матеріальних санкцій.

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються республіканський та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються в межах єдиного фонду відповідної місцевої ради за рахунок:

платежів, що надходять від підприємств, установ, організацій та громадян за забруднення навколишнього природного середовища;

адміністративні штрафи за порушення норм і правил охорони навколишнього середовища, а також сум, що надійшли в рахунок відшкодування збитку, що його завдано природному середовищу в результаті господарської чи іншої діяльності;

добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян на певні цілі або без вказівки на цільове призначення;

надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до чинного законодавства майна, що було предметом екологічного правопорушення.

Формування Державного фонду охорони навколишнього природного середовища відбувається за рахунок відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, згідно нормативів, що їх визначає Верховна Рада України, а також з добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

2.4 Порядок фінансування житлово-комунального господарства в умовах перехідної економіки

Багатогалузевий комплекс житлово-комунального господарства включає житловий фонд і об'єкти комунального господарства: водопостачання, водовідвід, житлопостачання, газопостачання, дорожнє господарство і благоустрій, місцевий електротранспорт та інші служби, що надають послуги населенню, промисловим та іншим споживачам усіх форм власності. В умовах перехідної економіки та проведення приватизації житлового фонду України, фінансування житлово-комунального господарства зазнає суттєвих змін.

До початку приватизації житла та проведення цінової реформи в галузі житлово-комунального господарства, цей сектор економіки майже повністю був дотаційний: до жовтня 1994 року платежі населення за використані житлово-комунальні послуги покривали лише біля 4 % собівартості цих послуг, 96 % собівартості покривалися з консолідованого бюджету України. Такі надмірні дотації житлово-комунальному сектору суттєво вплинули на фінансове становище країни, відчутно збільшуючи дефіцит консолідованого бюджету. Стара система фінансування житлового сектору, за якої держава брала на себе практично усі витрати по утриманню житла всіх без винятку сімей (без урахування їх реальних доходів та потреби у державній допомозі), була також соціальне несправедливою по відношенню до сімей, що мешкають у перенаселених чи маленьких квартирах або не мають повного набору комунальних послуг. Вони отримували значно менше таких безготівкових державних дотацій на утримання житла, ніж сім'ї з такими ж доходами, які проживали у великих квартирах, адже утримання великих квартир коштувало державі більше, ніж утримання малих квартир.

Різке зростання цін на енергоносії протягом останніх років, в першу чергу на газ і нафту, які Україна купує у інших країн, вимагало перегляду існуючої системи фінансування житлово-комунального господарства. У порівнянні з 1993 роком ціни на основні енергоносії виросли, перевищивши темпи інфляції у 20 разів. Урядом України було прийнято рішення про поступове зменшення нецільового дотування житлово-комунального сектору й створення механізму надання цільової адресної державної допомоги у оплаті житлово-комунальних послуг лише тим сім'ям, які потребують такої допомоги.

Таким чином, особливість фінансування житлово-комунального сектора полягає в тому, що доходи підприємств галузі формуються за рахунок: плати за нежилі приміщення, що є комунальною власністю та здаються в оренду; квартирної плати та плати за надання житлово-комунальних послуг населенню. А собівартість житлово-комунальних послуг населенню, в свою чергу, оплачується з трьох джерел1: 20 % покривається за рахунок прямих дотацій підприємствам житлово-комунального сектору з консолідованого бюджету України, 80 % -- за рахунок платежів населення, коштів державних житлових субсидій та державних коштів, за рахунок яких покривається вартість існуючих пільг громадян щодо оплати житлово-комунальних послуг.

Житлова субсидія -- це адресна безготівкова державна допомога сім'ям для відшкодування витрат на оплату користування (утримання) житла, водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, електропостачання (надалі -- субсидія на житлово-комунальні послуги), а також на придбання скрапленого газу та палива. У випадку, коли ці витрати у межах санітарної норми загальної житлової площі та нормативів споживання житлово-комунальних послуг, скрапленого газу та палива перевищують встановлений Кабінетом Міністрів України відсоток середньомісячного сукупного доходу сім'ї, сім'я може звернутися за субсидією.

За рахунок коштів місцевих бюджетів також фінансується оновлення парку електротранспорту (тролейбусів, трамваїв) і виконується капітальний ремонт житлового фонду.

Під час будівництва житла на майданчиках, які освоюються заново, як правило, весь комплекс об'єктів комунального господарства -- інженерних мереж та споруд, включається в кошторисну вартість і споруджується за рахунок забудовника, включаючи об'єкти благоустрою. В існуючих житлових районах благоустрій прилеглих територій здійснюється за рахунок коштів бюджету.

Витрати підприємств житлово-комунального господарства складаються: з заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, внесків у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у Фонд зайнятості населення, плати за використану воду, тепло, електроенергію, надання інших послуг між підприємствами всередині галузі комунального господарства, витрат на матеріали, запасні частини, амортизаційні відрахування та інші витрати.

Необхідно зазначити, що проблема ефективного фінансування житлово-комунального сектора в Україні ще не вирішена -- країна лише розпочала свою житлову реформу. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України готується для прийняття новий Житловий Кодекс та інші нормативні акти, що вдосконалюють правову базу галузі взагалі та проблеми фінансування її видатків зокрема.

2.5 Правоті основи та особливості фінансування видатків енергетики та транспорту

Порядок фінансування видатків енергетики

Енергетичний комплекс, очолюваний Міністерством енергетики України, включає в себе атомні, теплові й гідротехнічні електростанції, систему підстанцій і ліній електропередач, які забезпечують подачу електроенергії на території України в суміжні держави згідно міждержавних угод. До складу комплексу входять промислові підприємства, які випускають продукцію електроенергетики, науково-дослідні інститути й конструкторські бюро, управління та організації енергозбуту, установи соціальної сфери, що знаходяться на балансі підприємств галузі.

Увесь комплекс складається із станцій, підприємств, організацій та установ державного підпорядкування і невеликої кількості організацій, що забезпечують експлуатацію електричних мереж на територіях районів, міст і облік споживання електроенергії -- місцевого та реґіонального підпорядкування.

Після прийняття Закону «Про підприємства» в Україні всі підприємства комплексу перейшли на господарський розрахунок як самостійні хазяйнуючи статутні суб'єкти, що мають права юридичної особи, здійснюють свою виробничу, науково-дослідну або іншу діяльність з метою одержання прибутку (доходу).

Фінансові ресурси підприємств комплексу формуються здебільшого за рахунок реалізації продукції, енергоносіїв, виконання робіт або надання послуг.

До складу собівартості продукції (електроенергії), виконаних робіт, послуг підприємств і організацій енергетики та електрифікації входять: заробітна плата, нарахування на заробітну плату, внески у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у Фонд зайнятості, амортизаційні відрахування, витрати на сировину, матеріали, пальне та мастильні матеріали, поточні ремонти й інші витрати.

Після сплати податку на прибуток згідно чинного законодавства України підприємства галузі формують фонди економічного, стимулювання: фонд розвитку виробництва, науки й техніки; фонд соціального розвитку; фонд матеріального заохочення.

Підприємствам галузі надано право утворювати страхові та резервні фонди, а при розрахунках за вільно конвертовану валюту -- валютні фонди.

З Державного бюджету України інвестуються капітальні вкладення загальнодержавного значення для спорудження об'єктів електроенергетики та електрифікації. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи, пов'язані з ремонтом і поточним доглядом за об'єктами -- внутрішньорайонних та міських електромереж. У Державному бюджеті України щороку передбачаються асигнування на фінансування заходів, пов'язаних з виведенням з експлуатації об'єктів Чорнобильської АЕС.

Порядок фінансування транспортної системи України

Залізничний, водний (морський і річковий), повітряний, автомобільний і трубопровідний транспорт становлять єдину транспортну систему України.

Залізниці становлять собою складний виробничий комплекс, що складається з відділів залізниць, лінійних служб (станцій), служб експлуатації залізниць, промислових підприємств, науково-дослідних та дослідно-конструкторських інститутів, ремонтно-будівельних служб, підприємств торгівлі й харчування, установ соціально-культурної сфери.

Централізоване управління комплексом залізничного транспорту здійснює Міністерство транспорту України, до складу якого входить управління залізничним транспортом.

Вся діяльність залізниць будується на основі господарського розрахунку й регулюється Законом «Про підприємства в Україні».

Доходи відділів залізниць, служб, підприємств і організацій складаються: з платні за перевезення вантажів і пасажирів, навантажувально-розвантажувальних робіт, надання експедиційних послуг за зберігання вантажів і багажу, а по підприємствах і організаціях -- від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг, а також державних коштів, за рахунок яких оплачується пільги населення щодо проїзду залізничним транспортом.

Поточні експлуатаційні витрати залізничного транспорту складаються: з заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, внесків у Фонд Чорнобиля та у Фонд зайнятості, оплати за електроенергію, теплоенергію, пальне, мастильні матеріали, амортизаційні відрахування, витрати на сировину та матеріали.

Після сплати податків на добавлену вартість, податку з прибутку підприємства комплексу формують фонди економічного стимулювання, які використовуються на потреби підприємств.

З Державного бюджету відділи, служби та підприємства комплексу інвестуються на капітальні вкладення -- будівництво та придбання рухомого складу основних фондів.

За послуги, що залізниця надає іноземним фірмам і громадянам, вона має право одержувати оплату у вільно конвертованій валюті та формувати власні валютні фонди.

Повітряний транспорт України державної власності, що складається з реґіональних авіазагонів, наземних служб -- складних господарств авіапортів, підприємств технічного обслуговування повітряного транспорту, організацій перевезення вантажів і пасажирів, харчування й установ соціальної сфери, входить до складу Міністерства транспорту України. Сьогодні в Україні дозволено створення та функціонування недержавних повітряних компаній, які не входять до складу Міністерства транспорту України, але зобов'язані керуватися у своїй роботі нормативними актами України.

Доходи державного повітряного транспорту складаються з платні за перевезення пасажирів і вантажів на внутрішніх та міжнародних лініях у грошовій одиниці України і у вільно конвертованій валюті. Доходи державного повітряного транспорту також формуються за рахунок виконання робіт для сільського господарства по боротьбі з шкідниками рослин, для будівельних організацій під час монтажу висотних будівельних конструкцій та інших робіт -- гасіння лісових пожеж, аерофотозйомок.

Собівартість виконуваних робіт і послуг у підприємствах галузі складається з витрат на заробітну плату, нарахувань на заробітну плату, внесків у Фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у фонд зайнятості, на пальне та мастила, запасні частини й матеріали, амортизаційні відрахування, на виконання поточних ремонтів техніки та споруд.

Після сплати податків -- на добавлену вартість (за винятком міжнародних ліній) з прибутку, підприємства повітряного транспорту державної власності утворюють фонди економічного стимулювання. Відповідно до чинного законодавства України стосовно соціального розвитку та матеріального заохочення провадиться сплата компенсацій матерям по догляду за дітьми, на дітей дошкільного й шкільного віку, а також індексація заробітної плати у зв'язку з реформою роздрібних цін.

З Державного бюджету повітряний транспорт державної власності одержує кошти на капітальні вкладення -- будівництво та придбання нової техніки. Для оновлення основних фондів галузі залучаються також іноземні інвестиції.

В економіці України морський та річковий транспорт посідає чимале місце. Переведення підприємств колишнього союзного підпорядкування у підпорядкування України відповідно до Закону від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» змінило структуру економіки, а також фінансування окремих напрямів діяльності галузі з бюджету. В обсязі вантажів та пасажирів, яких перевозить водний транспорт на внутрішніх та міжнародних лініях, понад половина належить флоту Чорноморського морського пароплавства.

До складного державного комплексу морського транспорту належать: потужний морський торговельний флот, сучасні технічно оснащені споруди морських портів, під'їзні залізничні колії, суднобудівні та судрремонтні заводи, науково-дослідні та дослідно-конструкторські інститути й бюро, торговельні бази, мережі торгівлі та громадського харчування, установи та організації соціальної сфери -- юридичні особи, що мають господарську самостійність.

Доходи підприємств і організацій водного транспорту формуються за рахунок надходжень від фрахту суден, перевезення вантажів і пасажирів, випуску продукції, виконання робіт і надання послуг. З валютної виручки, одержаної за фрахт суден, перевезення пасажирів та вантажів на міжнародних лініях, пароплавство сплачує податок на валютну виручку протягом 10 днів з моменту надходження коштів на транзитно-дисконтний рахунок в банку, що його обслуговує.

Витрати підприємств комплексу залежать від напрямів їх діяльності. Поточні витрати через експлуатацію флоту складаються: з виплат за стоянки біля причалів портів, буксирування та лоцманського проведення суден, надання інших послуг (набирання питної води, поповнення запасу матеріалів і пального, продуктів харчування тощо); заробітної плати, нарахувань на заробітну плату, внесків у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Фонд зайнятості, витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, амортизаційних відрахувань, витрат на поточні ремонти та інших витрат. Якщо судна перебувають у рейсах на міжнародних лініях, всі витрати в портах іноземних держав здійснюються у вільно конвертованій валюті. За період перебування суден у міжнародних рейсах частина заробітної плати сплачується команді у вільно конвертованій валюті.

З одержаних доходів підприємства комплексу роблять усі поточні експлуатаційні витрати, сплачують платежі й податки до бюджету, вносять проценти за кредити. З решти прибутку формують фонди економічного стимулювання, страхові та резервні, а також валютні фонди для використання їх за цільовим призначенням.

Автомобільному транспорту в транспортній системі України надається неабияке значення. У загальному пасажиропотоці країни автомобільному транспорту належить близько 40 % і близько 80 % вантажів перевозиться автомобільним транспортом як при безпосередньому обслуговуванні вантажовласників, так і при обслуговуванні залізничного, морського, річкового та повітряного транспорту.

За сферою діяльності автомобільний транспорт поділяється на транспорт міжміського (міжрайонного) обслуговування та місцевого -- на лініях всередині міст і населених пунктів. Останніми роками утворені спеціальні автотранспортні підприємства або виділені спеціальні бригади для перевезення вантажів і пасажирів на міжнародних лініях.

Як правило, всі державні підприємства автотранспортної системи перебувають на господарському розрахунку, їхня діяльність регулюється Законом «Про підприємства в Україні». Поряд з державними підприємствами сьогодні в Україні створені та функціонують недержавні підприємства.

Державні підприємства автотранспорту місцевого значення одержують фінансування з місцевих бюджетів на оновлення парку його машин. А у зв'язку з наданням пільг -- безплатного проїзду пасажирів-пенсіонерів та зниження тарифу на постійні білети для учнів і студентів -- в обмежених розмірах одержує фінансування на поточне утримання з місцевих бюджетів.

З роботою автотранспорту безпосередньо пов'язаний стан доріг державного та місцевого значення. Для будівництва, реконструкції і ремонту шляхів місцевого значення залучаються кошти від всіх підприємств, об'єднань, організацій, незалежно від форм власності, колгоспів і радгоспів.

3. Практичне завдання

Задача:

Під час проведення ревізій, при перевірці приміщення каси, в сейфі, де зберігається готівка, цінні папери та інші бланки суворої звітності було виявлено грошей на суму, яка перевищувала суму вказану в залишку, виведеному в касовій книзі на момент проведення перевірки. Які дії ревізора в цьому випадку повинні мати місце у тому числі і щодо грошей ?

Список використаної літератури

1. Фінансове право: Підручник/(Алісов Є.О., Воронова Л.К., Калькаленко С.Т. та ін.); Керівник авт коллективу і відп. ред. Л.К.Воронова. - Х.: Фірма “Консум”, 1998. - 496с.

2. Богатых Е. А. Гражданское и торговое право.- М., 1996.

3. Вінник О. Л. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище.- К., 1998.

4. Круглова Н. Ю. Хозяйственное право.-М., 1997.

5. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. В. І. Шакуна, В. П. Мельника, В. М. Поповича- К., 1997.

6. Щербіна В.С. Господарське право України. Навч.посібник. - К.:Атіка, 1999.-336с.

7. Банківське право України: Навч.посібник. Кол.авт. Жукова А.М., Іоффе А.Ф., та інш. / За заг. Ред.А.О. Селіванова - К.: Видавничий дім “Ін Юрс”, 2000. -384с.