Безготівкові грошові рахунки

Реферат на тему:

Безготівкові грошові рахунки

За великої відкритості економіки досить часто порушення балансу в грошовій сфері пов'язується з перевищенням імпорту над експортом. У цьому разі частина грошової маси в розмірі чистого імпорту залишить внутрішній ринок і викличе недостатність платоспроможного попиту на внутрішньому ринку. Внаслідок цього в країні виникнуть труднощі з рухом національного продукту, оскільки частина національного доходу в його грошовій формі відволікатиметься на зовнішній ринок.

Досягнення необхідного балансу в такому разі можливе, по-перше, за рахунок додаткової кредитної емісії грошей, тобто за рахунок мобілізації грошей на фінансовому ринку. Цей шлях у довгостроковому періоді має певні негативні наслідки. З одного боку, це може стимулювати інфляційне зростання цін, а з іншого -- може призвести до зростання вартості грошей на фінансовому ринку і тим самим зменшити стимули до інвестиційної діяльності. По-друге, досягнення балансу можливе за рахунок зовнішніх запозичень як у вигляді отримання прямої позики в іноземних банках, так і у вигляді розміщення на світовому фінансовому ринку своїх цінних паперів. Цей шлях більш прийнятний з погляду забезпечення відносно незмінних умов на внутрішньому ринку. Але його недоліком є формування зовнішнього боргу і виплата через відсоток у майбутньому частки свого національного продукту на користь країн-кредиторів.

Дещо інша ситуація складається в разі активного сальдо зовнішньоторговельного обороту. В цьому випадку на внутрішній ринок надійде додаткова грошова маса, яка може розбалансувати співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку й викликати зростання цін унаслідок появи додаткової грошової маси. Щоб уникнути цієї негативної ситуації, найчастіше вдаються до таких заходів:

По-перше, можна спробувати стимулювати нагромадження грошей суб'єктами господарювання та населенням. Досягти зростання попиту на гроші можна тільки за наявності економічного зростання, стабільності правового поля держави і достатнього розвитку фінансового ринку та його інфраструктури. Цей шлях потребує значного часу.

По-друге, можна спрямувати частину грошового капіталу за кордон. Цей шлях балансування грошової маси досить ефективний і більш прийнятний саме в короткостроковому періоді. Але стійкий відплив валюти за кордон створює в перспективі не кращу інвестиційну ситуацію в державі і врешті-решт може призводити до зменшення динаміки економічного зростання.

Дуже важливим є балансування у сфері грошового обігу тих грошових потоків, що забезпечують процеси розподілу і використання національного доходу країни. Саме вони забезпечують баланс між національним доходом та виробленим і готовим для реалізації на внутрішньому ринку національним продуктом. Щодо цього найбільш важливим е балансування податкових надходжень (потоки 9 та 11) та потоку, пов'язаного з імпортом товарів та послуг з-за кордону (потік 7). Ці потоки в цілому призводять до зменшення попиту на внутрішньому ринку, а відтак, і до зменшення можливостей для реалізації виробленого національного продукту. Протилежними потоками щодо цього є надходження до бюджету за рахунок державних закупівель на ринку ресурсів (потік 6), витрат фірм на ринку продуктів на купівлю товарів для інвестиційних цілей (потік 2) і, нарешті, надходження грошей від експорту (потік 8). Ці три потоки забезпечують реалізацію виробленого національного продукту.

Між першою і другою групами грошових потоків мусить бути певна збалансованість, лише тоді забезпечуються найбільш сприятливі умови реалізації виробленого національного продукту. Але баланс між цими потоками може порушуватись, тому для їх балансування застосовуються різні методи.

У довгостроковому періоді на перші три грошових потоки можна впливати через проведення певної податкової політики і формування такої ситуації, за якої вітчизняний виробник перш за все буде зорієнтований на задоволення потреб вітчизняного споживача, що відносно зменшить грошовий потік, пов'язаний з імпортом. Що ж стосується потоків припливу, то тут у тривалій перспективі можна впливати на оптимізацію цих грошових потоків через створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, забезпечення активної позиції держави на ринку продуктів передусім шляхом державної закупівлі товарів і, нарешті, через формування стабільних умов для здійснення експорту.

Балансування грошових потоків відпливу і припливу, а це, по суті, балансування між грошовою сферою, як вона представлена національним доходом, і виробленим для реалізації на внутрішньому ринку національним продуктом, з другого боку, в довгостроковому періоді не вичерпує всієї проблеми їх балансування. Певні диспропорції між означеними грошовими потоками можуть мати місце і в короткостроковому періоді. Це вимагає їх балансування у режимі активного й ефективного впливу на ситуацію у грошовому обігу. Цей вплив найчастіше здійснюється центральним банком країни. Так, щоб зменшити витрати на імпорт і навпаки збільшити надходження від експорту (сигналом для таких дій часто стає поява від'ємного сальдо платіжного балансу), центральний банк може вжити заходів відносно курсу своєї валюти. Наприклад, для поліпшення ситуації і ліквідації, або зменшення від'ємного сальдо платіжного балансу, він може вдатись до валютної інтервенції, спрямованої на зниження курсу національної валюти стосовно інших валют. Це посилює експорт (через можливість зменшити ціну продукції, яка поставляється на експорт) і навпаки утруднює імпорт продукції. Наслідком цього буде певне балансування грошових потоків у вигляді надходжень від експорту і витрат, пов'язаних з імпортом. Проте це тільки загальний зв'язок і його позитивна реалізація залежить від дуже багатьох чинників. Скажімо, дієвість валютної інтервенції такого напрямку буде ефективною тільки тоді, коли експортні позиції держави досить сильні і вона може суттєво збільшити експорт своєї продукції, але в сучасних умовах такі дії не завжди можливі. Перепоною до їх уведення часто стає наявність глибокої міжнародної виробничої кооперації, що зводить нанівець наслідки зменшення курсу національної валюти, міжнародного антидемпінгового законодавства, політичні чинники тощо.

Розглянуті напрямки забезпечення балансування грошових потоків у цілому спрямовані на забезпечення певної рівноваги і, перш за все, між грошовим вираженням національного доходу й виробленим для реалізації національним продуктом. Проте балансування грошових потоків і всієї сфери грошового обігу в цілому повинно віддзеркалювати і стратегічні цілі, що стоять перед державою. Формування такої стратегії особливо важливо для країн з перехідною економікою, де глобальним завданням є саме реформування економіки і здійснення значних змін в її організації. Серед цих країн, як відомо, й Україна, і для неї в цьому аспекті проблема балансування грошових потоків є особливо актуальною і значущою.

У цілому в стратегічному плані балансування грошових потоків з урахуванням того, що теоретичну основу регулювання ринкової економіки в переважній більшості країн складає монетаризм, має велике значення. При цьому можна виділити як кінцеву мету також балансування грошових потоків для досягнення високого рівня ефективності функціонування економіки і забезпечення на цій основі динамічного економічного зростання. В Україні досягнення цієї стратегічної мети пов'язане з вирішенням цілої низки завдань. Для створення динамічної, соціально-орієнтованої й ефективної ринкової економіки необхідно, насамперед, здійснити структурну перебудову народного господарства, сформувати стабільний внутрішній ринок, на який би переважно й працював вітчизняний товаровиробник, і зменшити відкритість економіки до відповідних рівнів, щоб не мати такої глобальної залежності від кон'юнктури світового ринку, як сьогодні. Для вирішення цих завдань стратегічна політика у сфері балансування грошових потоків повинна передбачати такі напрямки:

По-перше, необхідно забезпечити посилення грошового потоку, який формується внаслідок продажу ресурсів сімейними господарствами (потік 1). Це автоматично збільшить доходи населення і в процесі розподілу національного доходу збільшить потік грошей від сімейних господарств на ринок товарів, бо попит є функцією доходу. Одночасно це приведе до зростання заощаджень. І хоч вони залежать перш за все від рівня відсоткової ставки, проте й зростання доходів є дуже важливим чинником. Унаслідок збільшення платоспроможного попиту на товари та послуги стимулюватиметься вітчизняний виробник, який посилить свою орієнтацію на внутрішній ринок. Водночас збільшення притоку заощаджень на фінансовий ринок сприятиме зниженню кредитної ставки і посиленню інвестиційної складової в механізмі суспільного відтворення.

Досягнення ефекту збільшення грошового потоку між суб'єктами ринку ресурсів і сімейними господарствами може бути забезпечене за рахунок ліквідації великої заборгованості із заробітної плати (на початок 2005 р. це 0,8 млрд. грн.), законодавчого підвищення мінімальної заробітної плати і створення умов для дійсно ринкової організації продажу тих ресурсів, якими володіє сімейне господарство.

Деякі заходи в цьому напрямку зроблено. Так, за останні п'ять років заборгованість зі заробітної плати суттєво зменшилася з 6,7 до 0,8 млрд. грн. Зросла орендна плата власників землі. Якщо в

2000 р. селяни отримали за оренду землі 1,7млрд грн, то в

2001 р. вже 2,5 млрд. грн. Варто підкреслити, що це було пов'язано не тільки з великим (40 млн. тонн) урожаєм зернових, але й з діями влади, яка мала організувати видачу державних актів на землю протягом 2001--2002рр., поставила за обов'язкову умову переукладення вже складених раніше угод про оренду землі і встановила нижню межу орендної плати 1,5 % від її вартості. Ці дії щодо захисту інтересів 6,7 млн. нових дрібних власників землі, які до цього, по суті, не мали досвіду ринкових відносин, стали своєчасними. Вони продемонстрували той факт, що при добре продуманій стратегії розвитку суспільства можна навіть в умовах перехідної економіки знаходити можливості для кардинальних рішень у сфері балансування грошових потоків.

Проте головним ресурсом, яким володіють сімейні господарства, виступає робоча сила. Цей товар в Україні коштує дуже дешево порівняно з розвиненими країнами. У витратах на вироблену продукцію частка заробітної плати в Україні сягає всього 10-- 15 %, у той час, як у більшості розвинених країн вона становить до 60 %, а в окремих країнах навіть і більше. У цьому надважливому стратегічному напрямку зроблено за десять попередніх років дуже мало. На початок 2004 р. мінімальна заробітна плата становила всього 205 грн., що майже вдвічі менше прожиткового мінімуму. На 2005 р. урядом заплановано підвищити мінімальну заробітну плату до 300 грн. Що ж стосується середньої заробітної плати, то вона тільки в 2002 р. уперше вийшла за межі прожиткового мінімуму і склала в 2004 р. у промисловості 743 грн, а в сільському господарстві -- усього 295 грн. Ця стратегічно важлива проблема залишається нерозв'язаною і хоч вона непроста, бо збільшення потоку грошей до домашнього господарства за рахунок суттєвого зростання заробітної плати зробить продукцію експорту більш витратною й призведе до зменшення відповідного грошового потоку, -- її треба вирішувати і чим скоріше, тим краще. Новим урядом, який розпочав свою роботу за Президента В.А. Ющенка, поставлено завдання підняти середню заробітну плату до 708 грн.

По-друге, в Україні для здійснення структурної перебудови економіки, а це надзвичайне, і, по суті, доленосне для нашої економіки завдання, необхідно збалансувати фінансово-кредитні потоки і, передусім, ті, що представлені податками. Зменшення податкового тиску збільшить кошти підприємств, тобто ту частину грошового потоку, який надходить до фірм від реалізації своєї продукції і який залишається після сплати податків, перетворюючись у потік грошей, з якими підприємство виходить на ринок ресурсів. Це суттєво збільшить можливості підприємств у їх технічному переоснащенні.

Саме збільшення коштів, що залишаються на підприємстві з їх виторгу за рахунок зменшення податків, ще не призведе до автоматичної і тим більше швидкої структурної перебудови. Ця зміна в грошовому обігу має бути підкріплена науково обґрунтованою, виваженою і, що немаловажне, зрозумілою кожному суб'єкту суспільного виробництва програмою структурної перебудови народного господарства. До цієї програми слід додати чітко розроблений механізм її реалізації і тільки тоді можна мати надію на позитивне вирішення цього стратегічного для нашої держави завдання.

Реалізація завдання щодо структурної перебудови економіки, як воно може бути вирішено в напрямку зміни співвідношення грошових потоків, іде дуже повільно, а часто і просто тупцює на одному місці. Так, у державі на початок 2004 року ще не прийнято податкового кодексу. Ключові питання цього кодексу, а саме: зменшення кількості податків, зниження їх ставки, упорядкування всієї системи податків у бік створення чіткої системи зрозумілих, таких, що не вступають у протиріччя з іншими законодавчими актами, обов'язкових платежів на користь держави-- це все ще завдання майбутнього.

По-третє, в Україні сьогодні співвідношення внутрішнього й зовнішнього ринків з огляду на їх значення для всього суспільного відтворення не є оптимальним. Більше того, занадто висока відкритість економіки, а вона в 2003 р. склала 42 %, є не тільки невигідною, але й загрозливою для економічної безпеки держави. Це пов'язано з тим, що такий рівень відкритості економіки робить її значною мірою заручницею кон'юнктури світового ринку. В Україні ця ситуація є відчутною протягом усього попереднього періоду існування її як незалежної держави. Досить сказати, що більше третини валютних надходжень у державу здійснюється за рахунок продажу продукції нашої металургійної промисловості. Це робить вразливим фінансову ситуацію в Україні, що й показали недавні події на ринку металургійної продукції. Так, ті захисні " заходи, яких ужили на своєму ринку США та країни Європейського Союзу щодо імпорту продукції металургійної промисловості в 2001--2002 р., боляче вдарили по економіці нашої країни.

Для вирішення глобальної проблеми формування місткого й динамічного внутрішнього ринку, крім створення дійових стимулів для інвестиційної діяльності, необхідно забезпечити й відповідне формування грошових потоків. Перш за все для цього слід забезпечити приплив грошей на фінансовий ринок країни, тому необхідно довгострокове регулювання всієї валютно-кредитної політики, яка б забезпечила залучення заощаджень населення і водночас створила б сприятливі умови фінансового ринку для іноземних інвесторів. Така політика здатна збільшити потік грошей із-за кордону і тим самим сприятиме формуванню й розширенню попиту на внутрішньому ринку країни.

У вирішенні проблеми розбудови стабільного й місткого внутрішнього ринку надзвичайно важливе значення має формування й розвиток усієї інфраструктури ринку в цілому і фінансового ринку зокрема. Справа в тому, що інфраструктура фінансового ринку потребує як розвитку мережі, так і посилення якісних показників її функціонування. До них належить забезпечення стабільності всіх елементів інфраструктури фінансового ринку, формування надійних умов захисту інвестора, розбудова інформаційного середовища, яке б робило прозорим увесь фінансовий ринок і т. ін.

Таким чином, здійснення низки заходів, які б забезпечили оптимальне вирішення стратегічних завдань, що стоять у найближчій перспективі перед Україною, в процесі балансування грошових потоків у поєднанні з загальним ринковим реформуванням нашої економіки, здатне привести до удосконалення грошового обігу в нашій державі й розвитку на цій основі ринкової економіки в цілому. Грошовий обіг-- це процес безупинного руху грошей у сфері обміну, в ході якого вони виконують свої функції засобу обігу і засобу платежу. Організація й особливості грошового обігу визначаються специфікою грошової системи конкретної країни. Однак загальним для всіх країн з ринковою економікою є його розподіл на безготівковий і готівковий обіг.

Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між: учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розрахункового рахунку на інший. Історично такий спосіб розрахунків виник у кінці XVII -- на початку XVIII ст., але широкого застосування до початку XX ст. не набув. Так, наприклад, у Німеччині безготівкові розрахунки виникають у Гамбурзі вже в 1691 р., коли в цьому місті було створено «Гамбургер-банк». Проте ця форма організації розрахунків ще довго не набувала поширення. Лише починаючи з XX ст. безготівкові розрахунки швидко поширюються, а сьогодні вони є головною формою організації грошового обігу.

В Україні правова база організації безготівкових розрахунків визначається рядом законів, які регламентують банківську діяльність. Що ж стосується детальної організації самих розрахунків, то вони визначаються затвердженою Національним банком України інструкцією. Нині це інструкція № 135 від 29.03.2001 р. «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Основні принципи організації безготівкових розрахунків такі:

Усі кошти підприємств будь-яких форм власності повинні зберігатися в банку на відповідних рахунках. У касі підприємства дозволяється мати суворо лімітований банком залишок готівки, призначений, головним чином, для господарських і виробничих потреб (наприклад, для повернення здачі покупцю при придбанні товару або наданні послуг).

Списання коштів з рахунка клієнта може здійснюватися лише за згодою власника рахунка, крім тих випадків, коли таке списання передбачене чинним законодавством (наприклад за рішенням суду).

Підприємства мають право на вибір форми безготівкового розрахунку і способу платежу в межах того вибору, який забезпечується відповідним законодавством.

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах тих коштів, що є на рахунку суб'єкта господарювання. Винятки становлять випадки, спеціально передбачені законодавством.

Суб'єкт господарювання має право вибору банку, в якому буде відкрито його рахунок. Для відкриття рахунку він повинен подати в комерційний банк необхідні документи.

Слід зазначити, що після відкриття рахунку між банком і клієнтом складається угода з розрахунково-касового обслуговування підприємства, в якій домовляються про всі види послуг, їх вартість, права та обов'язки сторін, а також санкції стосовно того, хто порушить ті або інші положення угоди.

Безготівкові розрахунки тісно пов'язані з усіма видами господарської діяльності і все ж основна частина цих розрахунків припадає на розрахунки за товарними операціями.

З розрахунками за нетоварними операціями, а це розрахунки підприємств і організацій з органами управління, з бюджетом, органами соціального страхування і т. ін., пов'язана приблизно одна четверта частина всіх безготівкових розрахунків.

Організація безготівкових розрахунків передбачає певний документообіг. При цьому, як правило, для руху платіжних документів установлюються певні терміни. Вони визначені Верховною в постанові від 25.06.1993р. і становлять 3 дні для документів, що обертаються всередині однієї області, й 6 днів -- у межах України. У разі порушення даних термінів платник може стягнути з обслуговуючого банку пеню в розмірі 2 % від суми затриманих документів за кожний день затримки. Пеня стягується в безакцентному варіанті, а якщо затримка здійснена не з вини банку, то банк повинен установити винуватця і стягнути з нього суму пені в безакцентному порядку.

Організація безготівкових розрахунків здійснюється в різних формах. Вони розрізняються між собою формою розрахункових документів і особливостями їх руху. Основними розрахунковими документами при безготівкових розрахунках є: а) платіжне доручення; б) платіжна вимога-доручення; в) чек; г) акредитив; д) вексель; є) платіжна вимога; ж) інкасове доручення (розпорядження).