Доходи і видатки коштів місцевих бюджетів

2

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

Донбасский государственный технический университет

КОНТРОЛЬНАЯ РОБОТА

по дисциплине

«Бюджетная система»

Доходи і видатки коштів місцевих бюджетів

АЛЧЕВСК 2006

План

1. Доходи та витрачання місцевих бюджетів

1.1 Особливості формування доходів

1.2 Пріоритети у витрачанні коштів

2. ВИДАТКИ державного БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ та Соціальну сфіру

2.1 Система видатків на соціальний захист населення

2.2 Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям

1. Доходи та витрачання місцевих бюджетів

1.1 Особливості формування доходів

Розмежування повноважень між рівнями влади визначає особливості формування дохідної частини центрального та місцевих бюджетів. Найважливіші завдання, які вирішує центральний уряд, такі, як макроекономічне регулювання, державне управління, національна оборона, міжнародне співробітництво та інші потребують акумуляції державним бюджетом значної частки національного доходу країни.

Більша частка бюджетних ресурсів України зосереджена саме державним бюджетом. У 1998 р. 54,1% від доходів зведеного бюджету надійшло до державного. Виняткову важливість завдань, які постають перед державним бюджетом, визначає також і перелік його дохідних джерел. У 1999 р. в доходи до державного бюджету надходять непрямі податки, збори до державних цільових фондів, доходи від використання та продажу державного майна, кошти від приватизації державного майна, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, плата за користування певними видами природних ресурсів, плата за здачу в оренду цілісних майнових комплексів тощо.

Місцевими бюджетами України останніми роками з акумульовано майже половину бюджетних ресурсів бюджетної системи. У 1998 р. до них надійшло понад 13 млрд. грн., що становило 45,6% від доходів зведеного бюджету України. Зосередження таких значних коштів у місцевих бюджетах відповідає їхньому місцю у складі бюджетної системи України й тим завданням, які покладені на місцеві бюджети щодо фінансування державних видатків, особливо соціального спрямування і забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування.

Як саме формується дохідна частина місцевих бюджетів? Законом України "Про бюджетну систему України" (1995 р.) була зроблена спроба чітко розмежувати дохідні джерела між ланками бюджетної системи та видами бюджетів, що стало однією з позитивних характеристик цього важливого законодавчого акта. Статтями 12-15 закону склад доходів місцевих бюджетів був представлений так, що до доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, міських Києва та Севастополя бюджетів належали:

-- частина податку на додану вартість, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік (але не менш, ніж 20%);

-- частина акцизного збору, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік (але не менш,

ніж 20%);

-- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 70% від ставки, передбаченої чинним законодавством для відповідної категорії платників, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної форми власності цього рівня;

-- частина прибуткового податку з громадян;

-- 70% податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування;

-- плата за землю в межах 10% від ставки оподаткування, передбаченої чинним законодавством до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і 70% -- до Київського та Севастопольського міських бюджетів;

-- надходження від внутрішніх позичок і грошово-речових лотерей, що проводяться за рішеннями відповідних рад народних депутатів згідно з законами України;

-- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік;

-- відрахування дотацій і субвенцій з державного бюджету України;

-- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

-- дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня;

-- інші надходження, встановлені законами України.

Доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів Законом України "Про бюджетну систему України" визначено так:

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

- прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня;

- плата за землю до районних бюджетів у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня, та 60% -- до міських бюджетів (міст обласного підпорядкування):

- податок на нерухоме майно громадян;

- місцеві податки та збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

- інші надходження.

Доходи районних у містах бюджетів включають:

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

- прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, але не менш як 50%;

- плата за землю у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня;

- місцеві податки та збори у розмірах, визначених міською радою народних депутатів, крім винятків, передбачених законодавством України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

- інші надходження.

До складу доходів міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських бюджетів, згідно з вищезазначеним законом, включаються:

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

- прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня;

- плата за землю, що дорівнює 60% від ставки, передбаченої законодавством;

- місцеві податки та збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

- інші надходження.

Передбачена Законом України "Про бюджетну систему України" схема розподілу дохідних джерел між бюджетами була втілена лише частково. За роки, що минули з часу виходу цього закону, неодноразово змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бюджетів. У 1996 р. була прийнята Конституція України, яка по-новому визначила місце та роль деяких бюджетів, а саме -- обласних та районних. Доходи державного та місцевих бюджетів переглядалися останніми роками також у зв'язку зі щорічними змінами у механізмі бюджетного регулювання і, зокрема, у складі регулюючих податків. Закріплення за державним бюджетом України непрямих податків, а за місцевими -- прямих (із числа регулюючих доходів) докорінно змінило склад їхніх доходів.

У 1999 р. до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 1999 рік", зараховуються:

- частина прибуткового податку з громадян, податку на прибуток підприємств та акцизного збору з вітчизняних товарів, визначена цим же законом;

- місцеві податки та збори;

- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

- плата за землю;

- податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- податок на промисел;

- 90% коштів, які надійдуть до позабюджетного фонду приватизації Автономної Республіки Крим від приватизації майна, що належить Автономній Республіці Крим, та до відповідних позабюджетних фондів приватизації від відчуження комунального майна, а також інших надходжень, безпосередньо пов'язаних із процесом приватизації та кредитуванням підприємств;

- 20% надходжень від гербового збору;

- надходження від збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині, що належить місцевим бюджетам;

- надходження з відрахувань та збору на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування в частині, що належить місцевим бюджетам;

- інші доходи, що зараховуються до місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством.

Відрахування регулюючих податків до доходів місцевих бюджетів адміністративно-територіальних утворень у 1999 р. здійснювалося за такими нормативами:

- податок на прибуток підприємств -- 30, 50, 70, 80 і 100%;

- акцизний збір з вітчизняних товарів -- 10, 20, 50 і 100%;

- прибутковий податок з громадян -- 25, 50, 60 і 100%.

Постановою Верховної Ради України "Про основні напрямки бюджетної політики на 2000 рік" були визначені основні принципи формування місцевих бюджетів на 2000 рік. Це достатність доходів, об'єктивна обґрунтованість та прозорість показників їхнього планування, застосування бюджетних нормативів. Втілення нових засад функціонування місцевих бюджетів передбачає широке використання в процесі бюджетного планування нормативних методів. Планувалося провести розрахунки доходів місцевих бюджетів України на 2000 рік із урахуванням їхньої власної дохідної спроможності. Показником, який її визначатиме, стане коефіцієнт відносної податкоспроможності.

15 січня 1999 р. був прийнятий Закон "Про столицю України -- місто-герой Київ", який визначив особливості формування столичного бюджету. Відмінності в складі дохідної частини бюджету міста Києва у порівнянні з іншими місцевими бюджетами пояснюються спеціальним статусом міста як столиці нашої держави, особливостями здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті, які передбачені Конституцією та законами України.

Місто Київ як столиця є політичним та адміністративним центром держави, а також центром духовного, культурного, історичного та науково-освітнього розвитку. У м. Києві розташовані резиденція глави держави -- Президента України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний суд, Верховний суд, центральні органи державної влади, дипломатичні представництва іноземних держав та міжнародних організацій.

Спеціальний статус м. Києва передбачає особливі столичні функції, виконання яких забезпечують органи місцевого самоврядування та виконавчої влади і гарантує держава. До них належать:

1) створення належних умов для діяльності в місті Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров'я, культури та спорту, місцем розташування яких визначено місто Київ;

2) вирішення питань щодо розміщення центральних органів, які утворюються Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України, а також дипломатичних представництв, консульств іноземних держав та представництв міжнародних організацій в Україні;

3) надання на договірних засадах комунальних, інженерних, соціально-культурних, транспортних, інформаційних та інших послуг державним органам, дипломатичним представництвам іноземних держав, представництвам міжнародних організацій, що розміщені у місті Києві;

4) взаємодія з Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України при розробці та здійсненні ними заходів, програм і проектів, що зачіпають інтереси столиці;

5) здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам'яток історії, культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне значення;

6) виконання інших функцій, передбачених законодавством України, специфічних для функціонування Києва як столиці держави, в межах законодавства України.

Закономірно, що виконання функцій столиці держави потребує додаткових коштів. Законом "Про столицю України -- місто-герой Київ" визначено, що держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування столичних функцій, а необхідні для цього кошти щороку передбачаються у державному бюджеті України. Особливості формування дохідної частини бюджету м. Києва також зумовлені специфічним статусом міста.

До міського бюджету та до бюджетів районів Києва, згідно з Законом "Про столицю України -- місто-герой Київ", надходять:

-- власні та закріплені доходи;

-- 100% податку на прибуток підприємств;

-- 100% податку на доходи фізичних осіб;

-- 100% плати за землю;

-- субвенції та субсидії з державного бюджету України на виконання столичних функцій, але не менше ніж 50% від суми податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на території міста Києва.

Крім цього, до бюджету м. Києва зараховується 50%:

1) коштів, що отримуються у вигляді відрахувань до Фонду ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які збираються на території м. Києва;

2) відрахувань на шляхові роботи на території м. Києва;

3) відрахувань підприємств, розташованих на території м. Києва, до Державного інноваційного фонду.

Нині законодавчо визначений, із урахуванням тих змін, які відбулися у бюджетній сфері, порядок формування дохідної частини лише одного з великої сукупності місцевих бюджетів -- столичного.

1.2 Пріоритети у витрачанні коштів

Використання бюджетних коштів безпосередньо пов'язане з виконанням державою та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань, найважливішими з яких є регулювання суспільного відтворення, задоволення потреб населення, управління державою, забезпечення охорони правопорядку, функціонування національної оборони, здійснення міжнародного співробітництва, охорона навколишнього природного середовища тощо. Широке коло державних завдань зумовлює різноманітність напрямків витрачання коштів, які зосереджуються у найбільших централізованих фондах грошових коштів -- бюджетах.

За допомогою бюджетної системи розподіляються видатки між окремими ланками та видами бюджетів. Цей розподіл проводиться відповідно до розмежування повноважень між гілками та рівнями влади, із державного бюджету як бюджету центрального уряду фінансуються заходи та програми загальнонаціонального значення, утримуються органи законодавчої, виконавчої, судової влад, фінансується оборона, зовнішньоекономічна діяльність, здійснюється обслуговування державного боргу тощо.

Специфіка функціонування та особлива роль місцевих бюджетів відображається у складі та структурі їхніх видатків. Саме видатки дають змогу розкрити та дослідити економічну сутність місцевих бюджетів як бюджетів місцевого самоврядування, існування яких підпорядковане вирішенню завдань місцевого значення, створенню фінансової основи місцевого самоврядування, забезпеченню населення державними послугами, сприянню процесам всебічного та гармонійного розвитку територій. Крім того, на видатковій частині місцевих бюджетів найбільше позначаються наслідки економічних і соціальних змін, які відбуваються у суспільстві.

Законом України "Про бюджетну систему України" встановлені основні засади розподілу видатків між державним та місцевими бюджетами. За найзагальнішими напрямками склад видатків республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів визначений так:

-- фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення та соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

-- утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади та самоврядування;

-- фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

-- інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Зазначеним законом передбачена можливість створення резервних фондів уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва та Севастополя та міст обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів. Такі фонди можуть утворюватися у республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва та Севастополя та міст республіканського підпорядкування) і районних бюджетах у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного бюджету. Призначаються резервні фонди для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження бюджетів.

Законодавством, яке регламентує місцеве самоврядування в Україні, встановлено, що сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрямки їх використання. Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих територіальних громад; видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад -- від повідними районними та обласними бюджетами.

Усі видатки місцевих бюджетів розподіляються на поточні видатки та видатки розвитку. Такий розподіл уперше був встановлений Законом України "Про бюджетну систему України". Поточними видатками вважаються видатки, спрямовані на фінансування мережі підприємств, установ та організацій, які діють на початок бюджетного року, а також заходів щодо соціального захисту населення. До видатків розвитку належать витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності (капітальні вкладення виробничого і невиробничого призначення), структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" такий підхід був збережений і поширений на дохідну частину місцевих бюджетів. Крім цього, зазначеним законом була вперше встановлена норма щодо поділу видатків місцевих бюджетів на видатки, пов'язані із виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, та видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Як відомо, делегування окремих повноважень зумовлено необхідністю забезпечення населення послугами на рівні, який гарантується Конституцією України.

Власні повноваження пов'язані з вирішенням місцевих проблем економічного та соціального розвитку.

Цільове використання бюджетних коштів забезпечується за допомогою групування видатків бюджетів, яке може здійснюватися за різними ознаками. Згідно з бюджетною практикою видатки розподіляються:

1) залежно від суспільного призначення -- функціональна класифікація;

2) за розпорядниками бюджетних коштів -- відомча класифікація;

3) залежно від цільового призначення -- економічна класифікація.

Відповідно до функціональної класифікації основними групами видатків місцевих бюджетів є:

- державне управління; правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави;

- освіта;

- охорона здоров'я;

- соціальний захист та соціальне забезпечення; житлово-комунальне господарство; культура та мистецтво; засоби масової інформації; фізична культура й спорт; промисловість та енергетика; будівництво;

- сільське та лісове господарства, рибальство і мисливство; транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика;

- інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю; заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення;

- охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека;

- попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

- обслуговування державного боргу; державні цільові фонди; видатки, не віднесені до основних груп. Видатки місцевих бюджетів на державне управління включають забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування і, насамперед, рад народних депутатів та їхніх виконавчих органів.

Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави за рахунок коштів місцевих бюджетів охоплює утримання: органів внутрішніх справ (підрозділи дорожньо-патрульної служби та дорожнього нагляду, медичні витверезники, підрозділи міліції, що організовують роботу медичних витверезників, приймальники-розподільники для неповнолітніх, спеціальні приймальники-розподільники); професійної пожежної охорони; інших органів внутрішніх справ (спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, адресно-довідкових бюро).

Із місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів та заходів у галузі освіти. Це видатки на:

- дошкільну освіту (дошкільні заклади освіти); загальну середню освіту (загальноосвітні школи, ліцеї, гімназії, вечірні школи);

- заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації (загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, дитячі будинки, спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку, загальноосвітні школи соціальної реабілітації, допомога на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням);

- позашкільна освіта (позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми); професійно-технічна освіта; вищі заклади освіти І та II рівнів акредитації; післядипломна освіта (центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);

- інші заклади та заходи в галузі освіти (придбання підручників, методична робота, інші заходи з народної освіти, служби технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом, централізовані бухгалтерії, групи з централізованого господарського обслуговування, інші заклади освіти).

Видатки на охорону здоров'я з місцевих бюджетів включають утримання:

- лікарень широкого профілю;

- спеціалізованих медичних закладів (спеціалізованих лікарень та інших спеціалізованих закладів: центрів, диспансерів, госпіталів для інвалідів Великої Вітчизняної війни, лепрозоріїв, медико-санітарних частин, тощо, що мають ліжкову мережу; пологових будинків; санаторіїв для хворих туберкульозом; санаторіїв для дітей та підлітків; будинки дитини; станції переливання крові; станції швидкої та невідкладної медичної допомоги);

- поліклінік та амбулаторій;

- спеціалізованих поліклінік;

- загальних і спеціалізованих стоматологічних поліклінік;

- фельдшерсько-акушерських пунктів;

- санітарно-епідеміогічної служби (санітарно-епідеміогічних станцій);

- придбання медичного обладнання, інструментів, протезів, іншої продукції, що використовується в медичній практиці:

- утримання інших закладів у галузі охорони здоров'я (медико-соціальних експертних комісій, бюро судово-медичної експертизи, централізованих бухгалтерій).

Соціальний захист та соціальне забезпечення за рахунок коштів місцевих бюджетів включає:

- надання пільг ветеранам війни та праці (установка телефонів учасникам Великої Вітчизняної війни, пільги ветеранам праці, пільги ветеранам та інвалідам війни);

- допомоги сім'ям з дітьми (допомоги на дітей віком до 16 (учнів -- 18) років, допомоги з догляду за дитиною-інвалідом, допомоги з догляду за дитиною непрацюючим матерям, допомога на дітей одиноким матерям, тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, грошова допомога матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років);

- інші види соціальної допомоги (цільова грошова виплата на проживання громадян із мінімальними доходами, відшкодування збитків, заподіяних громадянам, виплата компенсації реабілітованим, грошова допомога біженцям, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, виплати-компенсаиії на медикаменти, допомога на прожиття малозабезпеченим громадянам, програма протезування, забезпечення побутовим вугіллям окремих категорій населення, інші видатки);

- утримання дитячих закладів-інтернатів (будинків-інтернатів для малолітніх інвалідів);

- утримання притулків для неповнолітніх; програми соціального захисту неповнолітніх (відшкодування витрат шкільним їдальням, інші програми соціального захисту неповнолітніх);

- утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів системи соціального захисту;

- молодіжні програми (утримання центрів соціальних служб для молоді, програми та заходи центрів соціальних служб для молоді, програми та заходи державних органів у справах сім'ї та молоді, програми і заходи державних органів в справах жінок, утримання клубів підлітків за місцем проживання);

- інші заклади та заходи в галузі соціальної політики (заходи, пов'язані з поверненням кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України, навчання та трудове влаштування інвалідів, утримання територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому, пільги населенню (крім ветеранів війни та праці) з оплати житлово-комунальних послуг і природного газу, утримання будинків-інтернатів агропромислового комплексу, фінансова підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, фінансування служб технічного нагляду за будівництвом та капітальним ремонтом, утримання централізованих бухгалтерій, центрів із нарахування та виплати пенсій, капітальні вкладення для реконструкції установ соціального забезпечення).

У складі видатків на житлово-комунальне господарство з місцевих бюджетів передбачаються видатки на:

- житлове господарство (капітальний ремонт житлового фонду місцевих органів влади, дотації житлово-комунальному господарству, видатки на утримання об'єктів соціальної сфери, що передаються до комунальної власності);

- комунальне господарство (благоустрій міст, благоустрій райцентрів, селищ міського типу та інших населених пунктів, берегоукріплювальні роботи, видатки на впровадження засобів обліку витрат та регулювання споживання води й теплової енергії);

- підприємства і організації побутового обслуговування, що входять до комунальної власності.

До складу видатків на культуру та мистецтво з місцевих бюджетів включаються видатки на:

- мистецтво (творчі спілки, театри, філармонії, музичні колективи й інші заходи та заклади з мистецтва);

- культуру (бібліотеки, музеї та виставки, заповідники, палаци і будинки культури, клуби та інші заклади клубного типу, школи естетичного виховання дітей);

- кінематографію;

- архівну справу (державні архівні установи);

- інші заходи та заклади в галузі мистецтва та культури (державні премії України в галузі літератури та мистецтва, інші культурно-освітні заклади та заходи, видатки на організацію проведення заходів із вивчення питань, пов'язаних з діяльністю ОУН-УПА).

Із місцевих бюджетів здійснюється фінансування засобів масової інформації:

- телебачення та радіомовлення;

- преси (періодичних видань: газет і журналів);

- книговидання (видавництва);

- інших засобів масової інформації.

До складу видатків на фізичну культуру та спорт із місцевих бюджетів включається:

- здійснення заходів із фізичної культури та спорту (проведення навчально-тренувальних зборів і змагань, видатки на утримання центрів з інвалідного спорту і реабілітаційних шкіл, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань та заходів з інвалідного спорту, проведення заходів з нетрадиційних видів спорту і масових заходів з фізичної культури, утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл, фінансова підтримка спортивних споруд, утримання рятувальних станцій на водах, інші видатки);

- державна підтримка громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості (проведення навчально-тренувальних зборів і змагань, проведення заходів із нетрадиційних видів спорту та масових заходів з фізичної культури, утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл, утримання апарату управління фізкультурно-спортивних організацій, фінансова підтримка спортивних споруд, інші видатки).

2. ВИДАТКИ державного БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ та Соціальну сфіру

2.1 Система видатків на соціальний захист населення

Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є питома вага сукупних витрат держави у валовому внутрішньому продукті. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави. На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних держав мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.

В Україні видатки на соціальні цілі становлять понад 50 відсотків зведеного бюджету. Найбільшу питому вагу у видатках на соціальні цілі становлять видатки на соціальний захист населення.

Потреба у політиці соціального захисту і відповідних засобах її проведення при переході від адміністративно-командної економічної системи до системи з орієнтацією на ринок визначається необхідністю заходів, спрямованих на недопущення надмірного зниження рівня життя найменш забезпечених і най-вразливіших верств населення. Деякі такі засоби соціального захисту працюватимуть тільки в період переходу до ринку, тоді як інша їхня частина діятиме й далі як невід'ємний елемент ринкового економічного укладу. До числа тимчасово діючих заходів соціального захисту належать різні види обмеженого субсидування, а також чітко спрямовані зусилля на скорочення безробіття. Ці зусилля можуть бути віднесені до категорії захисних чи компенсаційних заходів, необхідних у перехідний період, в тому і полягає їхня відмінність від організаційно оформлених механізмів "офіційного соціального забезпечення", які спрацьовують у випадку характерних для певних етапів життя людини фінансових труднощів.

Тимчасові заходи соціального захисту мають суттєве значення у цілому ряді випадків. Вважається, що вони можуть допомогти більш плавно і в найкоротші строки реалізувати програми системних перетворень.

Нині Україна має досить розгалужену систему соціального захисту населення. Близько 80 відсотків сімей одержують соціальні виплати, різного роду допомогу, компенсації або ж мають окремі пільги за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів, коштів підприємств, організацій тощо.

На сьогодні нараховується понад 20 видів різних видів допомог та пільг, а надання їх закріплено десятками законів. Система є складною, окремі соціальні програми не мають стабільного фінансування або ж при їх затвердженні не передбачалися цільові джерела фінансування, соціальні пільги та допомоги нерідко дублюються. Дохідна база бюджетів України як держави з перехідною економікою звужує масштаби заходів соціального захисту. Така нестача доходів обмежує свободу дій щодо додаткових доходів на організаційно оформлені елементи комплексу заходів соціального захисту.

Ще одна вада -- розпорошеність коштів у соціальній сфері за умов фінансової нестабільності в країні -- призвела до значного зменшення основних соціальних виплат і допомог навіть для тих громадян, які їх конче потребують.

Основні принципи системи соціального захисту закладені в Конституції України, зокрема стаття 46 Конституції "гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття від незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення". Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У статтях 47--53 Конституції України зазначено, що громадяни України мають право:

-- кожен має право на житло. Держава створює умови, за

яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону;

-- на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

-- на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

-- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена;

-- утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей;

-- право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Враховуючи вищенаведені положення Конституції, можна вважати, що соціальний захист забезпечується соціальною допомогою і соціальним страхуванням. Виходячи з цього, економічна категорія "соціальний захист" -- це система відносин між державою, господарськими структурами з одного боку та з громадянами з іншого боку, у процесі яких за рахунок частини валового внутрішнього продукту утворюються й використовуються фонди фінансових ресурсів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій і груп громадян.

Видатки бюджету на соціальний захист населення -- це насамперед видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо).

Видатки бюджету на соціальний захист можна класифікувати за такими ознаками: за джерелами, за ініціатором, за метою використання та за формами.

За джерелами фінансування видатки поділяються на ті, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, та видатки, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

З державного бюджету здійснюється фінансування грошової допомоги біженцям, заходів, пов'язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу і осіб інших національностей, які повернулися в Україну, та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців. Вказані заходи мають загальнодержавний характер, оскільки залежать лише від загальної політичної та економічної ситуації в інших країнах, через проблеми якої і відбувається вимушена міграція.

Переважна більшість видатків на соціальний захист населення (державна допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії, пільги ветеранам війни і праці, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям тощо) фінансується за рахунок надання коштів із державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

За ініціатором видатки бюджету на соціальний захист можна класифікувати як витрати на реалізацію загальнодержавних програм соціального захисту населення та витрати на місцеві програми.

До загальнодержавних програм відноситься надання всіх видів допомог і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, існування яких передбачено чинним законодавством, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Це витрати, фінансування яких передбачено Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", "Про біженців", "Про органи і служби у справах неповнолітніх" тощо.

Фінансове забезпечення реалізації загальнодержавних програм соціального захисту населення здійснюється на рівні державного бюджету: або шляхом передбачення витрат безпосередньо в державному бюджеті, або через врахування відповідних коштів при розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів.

Що стосується місцевих програм соціального захисту населення, то рішення про запровадження таких програм приймається відповідними органами місцевого самоврядування, і фінансування проводиться за рахунок власних коштів місцевих бюджетів.

За метою використання видатки на соціальний захист населення можна поділити на такі групи. До першої групи можна віднести видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю. Це насамперед стосується тих соціальних виплат, умовою надання яких є певний рівень доходів особи або домогосподарства, що претендують на допомогу. Для визначення права на одержання таких допомог одержувач повинен подати до органу, що призначає допомогу, довідку про середньомісячний сукупний дохід сім'ї. До цих видів допомоги можна віднести: допомогу малозабезпеченим сім'ям з дітьми; державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям; додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу та твердого палива (житлово-комунальні субсидії).

Друга група видатків на соціальний захист -- за метою використання -- це виплати, призначенням яких є компенсація втраченого доходу. До таких видатків можна віднести, наприклад, витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років.

Як специфічний вид витрат на соціальний захист населення, призначенням яких є часткова компенсація втраченого доходу, можна виділити індексацію грошових доходів громадян.

Третя група витрат -- це виплати, пов'язані з компенсацією втраченого здоров'я або майна. Прикладом таких виплат можуть бути виплати компенсацій реабілітованим громадянам згідно із Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Четвертою групою витрат на соціальний захист населення за метою їх використання є витрати, пов'язані з наданням підтримки в облаштуванні, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців.

До п'ятої групи видатків на соціальний захист за метою використання можна віднести витрати на надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян.

За формами здійснення виплати на соціальний захист населення можуть бути грошові, безготівкові, натуральні. Найпоширенішою формою виплат є грошова. Єдиною виплатою, яка надається в безготівковій формі, є житлові субсидії.

Що стосується натуральної форми виплати допомоги, то вона застосовується переважно при реалізації місцевих програм соціального захисту населення.

Трансформація економіки держави вимагає ретельніше аналізувати стан соціального захисту населення й розробляти заходи, що сприятимуть установленню раціонального балансу інтересів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність при прийнятті рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості. Тому одним із основних завдань перехідного періоду повинно стати проведення такої політики перерозподілу й соціальних гарантій, яка б не послаблювала стимулів економічної активності й при цьому підтримувала життєвий рівень усіх громадян на прийнятному рівні.

Стійка система соціальних гарантій має поєднуватися зі стабілізацією і не інфляційним економічним зростанням, будуватися на жорсткій дисципліні відрахувань, соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію. Лише поєднання таких принципів із політичною волею дасть країні шанс (можливість) успішного реформування.

Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативні документи, що визначають обсяги видатків державного і місцевих бюджетів, зокрема на соціальний захист, здебільшого приймалися без належного врахування можливостей економіки та населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело до структурної розбалансованості фінансів держави, значних (прихованих та наявних) дефіцитів державного бюджету. Розрив між потребою у видатках та обсягом ресурсів бюджету, в т.ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупинення Верховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за зобов'язаннями держави, які не можуть бути виконані.

Водночас потрібно запропонувати механізми, які не дозволятимуть у майбутньому приймати закони без урахування їх впливу на бюджет, а також заходи щодо обмеження дії уже прийнятих законодавчих актів, не забезпечених бюджетними асигнуваннями.

При наданні соціальних допомог необхідна перевірка доходів вразливих груп населення та межі бідності диференційовано за регіональним рівнем забезпечення:

По-перше, цільові групи населення та суми соціальних виплат мають бути визначені точно, щоб досягалася головна мета соціальної системи -- пом'якшення негативних наслідків реформування для бідних.

По-друге, слід забезпечити категорійність цільових грошових виплат. Ефективну перевірку засобів існування здійснити нелегко, та все ж необхідно посилювати інституційні можливості цього. Перевірка засобів існування, хоча б у сфері формальних доходів, може зменшити відплив коштів до небажаних користувачів. Але можлива недосконалість такої схеми (слід враховувати неточність визначення неформальних доходів) спонукає до обережності.

По-третє, загальні субсидії треба якнайшвидше замінити на цільові грошові виплати. Решта субсидій мають бути точно адресовані вразливим членам суспільства.

По-четверте, необхідно суворо дотримуватися критеріїв права на одержання грошової допомоги; середній рівень виплат не повинен перевищувати реальних фінансових можливостей. Реальний рівень мінімальних виплат має бути захищений від інфляції. Доцільним є невеликий загальний рівень виплат -- однаковий для всіх або ж незначною мірою залежний від заробітків; якщо ж фінансові ресурси держави збільшаться, то цю міру залежності можна розширити або запровадити систему іншого рівня.

По-п'яте, регіональні відмінності -- демографічні, за рівнем безробіття та загального розвитку -- переконливо демонструють доцільність централізованого фонду фінансових ресурсів для здійснення соціальних витрат.

По-шосте, оскільки засоби соціального захисту (цільові субсидії та грошові виплати) за своєю природою або через погану адміністрацію можуть залишатися поза увагою окремих малозабезпечених громадян, слід запроваджувати допоміжні системи соціального захисту. Крім того, для найповнішого охоплення всіх вразливих груп вирішальне значення можуть мати локальні системи соціальної допомоги з місцевим адмініструванням.

Важливою умовою ефективності фінансування соціальних витрат є встановлення державних соціальних стандартів і нормативів. Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є:

-- визначення механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

-- визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

-- визначення та обґрунтування розмірів видатків бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів повинні визначатися розміри основних соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів слід здійснювати за такими принципами:

-- забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

-- законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

-- диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

-- наукової обгрунтованості норм споживання й забезпечення;

-- соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні й застосуванні;

-- урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин;

-- постійний державний моніторинг у сфері застосування й фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.

2.2 Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям

Соціально-економічні перетворення в державі, які спрямовані на формування багатоукладної економіки на ринковій основі, спричинили значне зниження рівня життя населення, що зумовило потребу в запровадженні нового виду допомоги, який спрямований на підтримку малозабезпечених сімей. Ця допомога була запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 року.

Особливостями нової соціальної допомоги було визначено, що вона, по-перше, є цільовою, тобто надаватиметься тим, хто потребує її найбільше, тим, хто має низький дохід. По-друге, запроваджено надання допомоги не конкретній особі, а сім'ям -- саме малозабезпечена сім'я перебуватиме в центрі уваги при з'ясуванні нужденності.

Допомога поширюється на сім'ї, які мають невисокий рівень доходів і складаються з пенсіонерів і дітей віком до 16 років (учнів -- до 18 років), а також з непрацюючих осіб працездатного віку, а також з непрацюючих осіб працездатного віку, що зайняті доглядом за дітьми, час якого зараховується до трудового стажу, осіб, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років і зайняті доглядом за ними, осіб, що доглядають за інвалідом І групи або дитиною інвалідом віком до 16 років, а також особами, які досягли 80-річного віку.

У 2000 році з метою законодавчого закріплення надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, а також прив'язки умов її надання до прожиткового мінімуму -- основного соціального стандарту, встановленого Конституцією України, було прийнято Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям". Зазначеним законом передбачено надання щомісячної допомоги у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї. Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим, ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї. При цьому визначено, що до стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Цей рівень встановлюється, виходячи з реальних можливостей видаткової частини державного бюджету і затверджується одночасно з прийняттям закону про державний бюджет на відповідний рік.

Тому статтею 48 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" було встановлено рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" та "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" у сумі 80 гривень у розрахунку на одну особу.

Виходячи із зазначеного рівня забезпечення прожиткового мінімуму, при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів на 2003 рік на виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям враховані асигнування в розмірі 168,5 млн. грн. Обсяг прогнозованих витрат на виплату зазначеної допомоги розраховується з огляду на статистичні дані щодо кількості малозабезпечених сімей (по окремих групах), у яких середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї становить 80 гривень. Розмір допомоги визначається диференційовано для кожної групи сімей з відповідним рівнем доходів як різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму на сім'ю (виходячи з 80 гривень на кожного члена сім'ї) та середньомісячним сукупним доходом сім'ї.