Характеристика основних джерел фінансування

Способи залучення капіталу та характеристика основних джерел фінансування. Власні, позичкові і залучені інвестиційні кошти

Інвестор завжди переслідує мету максимізації прибутку і воліє залучити позичкові кошти за щонайменшої ціни. Кредитори, в свою чергу, як власники або розпорядники капіталу прагнуть продати позичкові кошти якомога дорожче. Тому формуванню капіталу завжди передує прискіпливий аналіз можливих джерел фінансування та їх вартості.

Звичайно, найкоротший шлях -- залучити до справи інших інвесторів -- фізичних і юридичних осіб через емісію цінних паперів і сформувати таким чином початковий капітал. Але це не завжди можливо, особливо для молодих (венчурних) фірм, в першу чергу, через брак довіри до них інших інвесторів. Одержання субсидій від держави, особливо при гостродефіцитному бюджеті, та іноземних інвестицій також проблематично. Залишається єдине джерело -- ринок позичкових капіталів. А ринок, як відомо, має свої власні вільні ціни. Тому інвестор, вирушаючи на цей ринок, повинен вивчити і проаналізувати ціни на позичковий капітал, які відтворені в процентних ставках.

Головними процентними ставками, що підлягають аналізу, мають бути: реальна, з урахуванням очікуваного рівня інфляції, вільна від ризику, базова, з врахуванням ризику неповернення боргу, бар'єрна, внутрішня норма доходності та ін. (рис. 1).

Реальна процентна ставка віддзеркалює нормальний розвиток стабільної економіки держави. Це ставка, що свідчить про нормальний приріст добробуту суспільства. Розвинуті країни мають стійкі реальні темпи зростання -- 2,5--4 % на рік. В окремі періоди деякі країни можуть досягти і більш високих темпів розвитку. Але, як правило, такі періоди нетривалі.

Процентна ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції призначена для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення вкладених капіталів внаслідок зростання цін на товари та послуги у вигляді інфляційної премії. Ця ставка для розвинутих країн коливається в розмірі від 3 % до 7 % на рік.

Рис. 1. Внутрішня норма доходності та її складові процентні ставки

Вільна від ризику (державна) ставка -- це ставка дивідендів або процентів, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка, звичайно, на декілька пунктів вища від очікуваного рівня інфляції.

Базовою процентною ставкою вважається найнижча ставка комерційних банків, яку вони призначають для своїх найнадійніших клієнтів. Ця ставка, звичайно, на декілька пунктів вища від вільної від ризику ставки.

Ставка, що враховує ризик неповернення боргу (інвестицій та процентів). Ця ставка віддзеркалює певну частину інвестицій, що може бути не повернена як основний капітал, а також очікуваний за ним доход. Ця ставка може мати значні коливання від декількох процентів за проектами з мінімальним ризиком до декількох десятків -- для проектів з високим ризиком (венчурних).

Бар'єрна ставка розраховується інвестором як мінімальна норма доходу, яку він прагне одержати від усіх своїх нових інвестицій. Прибутки, що мають бути отримані за нормою доходу, нижчою від бар'єрної ставки, не мають сенсу для інвестора через те, що вони тільки покривають витрати та видатки. В практичних розрахунках бар'єрна ставка дорівнює ставці дисконтування, яка використовується для віднесення майбутніх грошових потоків для сучасного періоду.

Внутрішня норма доходності -- норма прибутку від нових інвестицій, при якій річні інвестиції (негативні грошові потоки) і майбутні позитивні грошові потоки дорівнюють один одному.

Внутрішня норма доходності -- це норма, яка задовольняє інвестора. В окремих випадках для с тримання інвестиційної активності і вилучення вільних грошових коштів з обігу вона може бути значно підвищена. При стабільній економіці ця ставка дещо вища від ставки по державних цінних паперах.

Аналіз усіх процентних ставок дозволяє розв'язати питання щодо залучення позичкових коштів, коштів інших інвесторів та визначення структури капіталу. Як правило, внутрішня норма ефективності встановлюється на рівні бар'єрної ставки. Але в окремих випадках інвестор може очікувати і розраховувати на більший прибуток від інвестицій. Він також може відпрацювати заходи, наслідком яких буде зниження витрат і для покриття інвестицій знадобиться дещо менший прибуток.

Норма доходу (процентна ставка) -- це компенсація, що належить власнику тимчасово вільних грошових коштів за використання цих коштів впродовж певного періоду часу. Власник цих коштів аналізує різноманітні варіанти вкладення грошей і при виборі одного з них бажає компенсувати втрачені можливості, передбачені в інших варіантах; інші такі види вкладень -- це підприємницька діяльність, купівля реальних активів або надання кредиту.

Норма доходу, таким чином, визначає розмір доходу на вкладений капітал, який повинен отримати інвестор (кредитор) за надані кошти на різні види інвестиційної діяльності і на певний період часу. Норма доходу включає:

Н_Д(%)=ДН_рД+ДН_Ді,+Н_Др

де Нд -- норма доходу на вкладений капітал;

Нр.д -- норма реального доходу;

ДН_Ді -- приріст норми доходу, який компенсує втрати від інфляції (інфляційна премія);

ДН_ДР -- приріст норми доходу, який враховує ризик неповернення боргу (спред).

Норма реального доходу характеризує темпи розвитку економіки загалом, тобто це середні темпи розширення виробництва.

Позичальник винен інвестору (кредитору) витрачені доходи від економічного зростання. Таким чином, процентні ставки -- це компенсація за використання грошей інвестора в певний період часу в майбутньому.

Всі інвестори намагаються дешевше залучити запозичені кошти та дорожче продати власні ресурси, переслідуючи мету отримання максимального доходу, приросту власного капіталу при забезпеченні достатньої ліквідності та мінімізації ризику стосовно своїх активів.

Намагаючись залучити якомога більше запозичених коштів під забезпечення власних капіталів, інвестор аналізує всі переваги та вади залучених та запозичених коштів з метою оптимізації структури джерел фінансування проектів.

Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне з метою забезпечення фінансової стійкості компанії в період реалізації проекту.

Оптимізація структури -- це вибір найбільш вигідного співвідношення внутрішніх та зовнішніх (залучених та запозичених) джерел на кожному етапі життєвого циклу проекту (рис. 2).

Формуючи структуру інвестиційних витрат, інвестор користується нормою доходу на вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених та залучених коштів (позичковим процентом, доходністю облігацій, дивідендами).

Рис. 2. Характеристика джерел фінансування

Таким чином, рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту вимірюється платою за використання коштів, а саме -- загальною нормою доходу, що очікується від інвестицій. Якщо ця норма доходу влаштовує інвесторів, то рішення про фінансування інвестицій буде позитивним.

Норма реального доходу та зарахування приросту норми, що компенсує очікувані втрати від інфляції, недостатня для інвестора, адже цей доход він спокійно може одержати, вклавши кошти в державні цінні папери.

Приріст норми доходу, що враховує ризик неплатежу, також може влаштувати інвестора в альтернативному варіанті, скажімо, при внесенні коштів на банківський депозит або при купівлі державного скарбницького зобов'язання.

Приріст норми доходу, що має компенсувати недостатню ліквідність, вважається необхідним, щоб забезпечити переважне фінансування інвестицій за рахунок швидко ліквідних активів з високим коефіцієнтом їх обігу.

Приріст норми доходу на інвестиційній стадії враховує зростання доходів за рахунок позареалізаційних надходжень від будівництва. Очевидно, що цих доходів може не бути.

Приріст норми доходу до внутрішньої норми прибутковості має забезпечити подолання інвесторами всіх сумнівів і пристати до проекту.

Таким чином, загальна норма прибутковості (доходу) виникає, з одного боку, залежно від рівня реально сплачуваних дивідендів за простими акціями, процентних ставок за облігаціями і банківськими кредитами, з іншого боку, потрібно враховувати фінансові можливості підприємства сплатити догідний доход на залучений капітал.

Питання фінансування проекту за рахунок кількох джерел, тобто створення групи інвесторів і їх дольової участі, може розв'язуватися тільки шляхом залучення, в першу чергу, тих, які згодні на більш-менш розумні умови.

Формування структури джерел фінансування -- це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану і перспектив розвитку акціонерів (в певний період у кожного можуть погіршитись інвестиційні можливості), а також кон'юнктури ринку і актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу інвестицій для фінансування проекту. Перед інвестором виникають питання:

- яким повинно бути співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво постійних та поточних активів;

- яким чином в перспективі буде формуватися основний і обіговий капітал;

- яким повинно бути співвідношення власного і акціонерного, акціонерного та позичкового капіталу;

- при якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на нагромадження і споживання, доходи від виробництва і реалізації будуть найбільшими.

Допомогти відповісти на всі ці запитання дає економічний аналіз фінансового забезпечення проектів з використанням левериджу. У фізиці під поняттям левериджу (важеля) розуміється використання важеля при підйомі важких предметів з невеликими витратами сили. В економічній термінології леверидж -- це "ефект важеля" при визначенні співвідношення власного та залученого, акціонерного та позичкового, основного та оборотного (обігового) капіталу тощо.

Розрізняють операційний, фінансовий та загальний леверидж.

Операційний леверидж показує вплив змінності обсягу продажу на рівень доходів компанії.

Фінансовий леверидж встановлює міру зв'язку (впливу) змінності доходів компанії на дивіденди, тобто доход окремого акціонера (компаньйона).

Загальний леверидж показує вплив змінності обсягу продажу на дивіденди акціонерів або доходи компаньйонів.

Фінансові ресурси інвестування та інструменти залучення капіталу

Грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємця, є його фінансовими ресурсами. Фінансові ресурси використовуються на розвиток підприємницької діяльності (фінансування засобів виробництва та робочої сили), утримання об'єктів невиробничої сфери, на споживання та створення резервів.

Частина фінансових ресурсів, що йде на фінансування предметів та засобів праці, робочої сили та інших елементів виробництва, складає капітал підприємства у грошовій формі.

Поняття "капітал" має декілька значень:

- акумульована (сукупна) сума товарів, майна, активів, що
використовуються для одержання прибутку;

- в бізнесі -- капітал власників;

- сумарні активи компанії (бізнесу);

- капітальні активи компанії;

- у бухгалтерському обліку -- сума, яка інвестована у бізнес;

- грошові кошти, доступні для інвестування або інвестовані;

- дисконтова на вартість майбутнього прибутку від інвестицій.

Інвестований капітал -- це гроші, які йдуть в оборот та приносять прибуток інвестору:

Г - Т - Г ,

де Г -- інвестовані грошові кошти; Т -- товар -- предмети, засоби праці, робоча сила тощо; Г -- грошові кошти від реалізації товару, новостворена вартість.

Інвестований капітал після завершення кругообороту повертається до інвестора з прирощеним доходом чи збитком.

Як фінансовий ресурс, капітал може бути підприємницьким та позичковим. Підприємницький капітал -- це вкладення шляхом прямих чи портфельних інвестицій у будь-який проект з метою отримання прибутку чи прав управління або того та іншого разом. Позичковий капітал -- це грошові кошти, що передаються у борг на умовах повернення та платності. Позичковий капітал постає як товар, який кредитор, надає підприємцю в тимчасове користування з метою одержання позичкового процента.

Початковий підприємницький капітал формує статутний капітал (фонд) -- основні та оборотні кошти, вартість яких відображається у стратегії підприємства. Статутний капітал -- це сума внесків (паїв) засновників підприємства (компанії) для забезпечення його життєдіяльності.

Статутний капітал може включати не тільки грошові активи, але й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування природними ресурсами, майном тощо.

Вартість внесків (паїв) оцінюється сумісним рішенням засновників підприємства (проекту). Порядок формування та розмір статутного капіталу, а також його зменшення чи зростання регулюються законодавством та установчими документами.

Інвестиції, що здійснюються у статутний капітал в іноземній валюті, перераховуються на національну валюту за курсом НБУ. Порядок використання статутного капіталу як фінансового ресурсу визначається законодавством та установчими документами підприємства.

Головні джерела фінансових ресурсів та їх цільове (переважне) використання наведеш у таблиці 1.

Прибуток -- це фінансовий ресурс, що використовується як на споживання, так і на нагромадження (рис. 3).

Рис. 3. Схема формування та розподілу прибутку підприємства, компанії (акціонерного товариства)

Прибуток від реалізації продукції (послуг, робіт, товарів) -- це різниця між виручкою від реалізації продукції без податку на добавлену вартість, акцизів, інших податків і витратами на виробництво та реалізацію (собівартістю).

Надходження від іншого продажу -- це прибуток, одержаний від реалізації основних фондів та іншого майна, відходів виробництва, нематеріальних активів тощо. Цей прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізації та витратами на цю реалізацію. Ці надходження заведено називати мобілізацією внутрішніх ресурсів (МВР).

При фінансуванні будівництва господарчим засобом до МВР належать планові нагромадження та економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, амортизація засобів праці, що використовуються в будівництві

Сальдо за внереалізаційними операціями -- це різниця між доходами та витратами від цих операцій (прибуток або збиток).

Доходи від цих операцій включають:

- доходи, одержані від здачі майна в оренду;

- доходи, одержані від дольової участі у діяльності інших
підприємств та компаній (дивіденди з акцій, доходи з облігацій
та інших цінних паперів);

- присуджені або призначені боржнику штрафи, пеня, неустойки, інші види санкцій за порушення умов господарчих договорів, а також доходи від відшкодування збитків;

- доходи від дооцінки виробничих запасів та готової продукції;

- прибуток минулих років, виявлений у поточному році;

- позитивні курсові різниці за валютними рахунками, а також операціями в іноземній валюті;

- кошти, одержані безкоштовно від інших підприємств;

- інші доходи від операцій, що безпосередньо не пов'язані з
виробництвом та реалізацією продукції.

Витрати на позареалізаційні операції включають:

- витрати за анульованим виробничим замовленням;

- витрати на утримання законсервованих виробничих потужностей та об'єктів;

- втрати від уцінки виробничих запасів та готової продукції;

- штрафи, пеня, неустойки, які належать до сплати;

- збитки від списання дебіторської заборгованості;

- збитки за операціями минулих років, які виявлені у поточному році;

- некомпенсовані втрати від стихійного лиха або інших непередбачених ситуацій (пожеж, аварій, крадіжок тощо);

- негативні курсові різниці від операцій з іноземною валютою.

Підприємець самостійно визначає напрямки використання чистого прибутку, якщо інше не передбачене статутом. Фонд нагромадження повністю використовується на розвиток виробництва, тобто на інвестування.

Фонд споживання витрачається на заходи соціального розвитку (крім інвестицій) та матеріальне заохочення.

Фінансовий резерв -- це резервний фонд, який формується на випадок припинення підприємницької діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Компанії (акціонерні товариства) зараховують до резервного фонду також емісійний доход, якщо при розміщенні акцій курсова вартість перевищує номінальну. Використовується емісійний доход тільки для покриття збитків при реалізації акцій за ціною, нижчою за номінал. З резервного фонду можуть отримуватися також дивіденди за привілейованими акціями та здійснюватись виплати процентів за облігаціями у випадку недостатності фактичного чистого прибутку.

З розвитком ринкових відносин та корпоратизацією виробництва прибуток може консолідуватися. Консолідований прибуток -- це зведений прибуток за бухгалтерською звітністю материнських та дочірніх підприємств (компаній).

Амортизація -- найважливіше джерело фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складають амортизаційний фонд.

Для економічного відшкодування фізичного і морального спрацювання основних фондів частина її вартості включається у витрати на виробництво продукції (до її собівартості) впродовж всього строку функціювання основних фондів. Ці витрати встановлені у вигляді амортизаційних відрахувань, що проводяться за затвердженими нормами амортизації. Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу) зумовлює поділ основних фондів на 3 групи:

1. будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передаточне
обладнання;

2. транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, конторське (офісне) обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи, включаючи ЕОМ для автоматичної обробки інформації;

3. інші основні фонди, включаючи сільськогосподарські машини і обладнання, робочих і продуктивних тварин, багаторічні
насадження.

Пайові внески -- це грошові та інші кошти, сплачені юридичними та фізичними особами при вступі до спільного підприємництва. Вони обов'язкові при вступі до товариства з обмеженою відповідальністю, повного та командитного товариства.

Пайові внески можуть бути у вигляді грошових коштів, матеріальних цінностей, прав користування природними ресурсами та майном, у тому числі прав на використання винаходів, "ноу-хау". Різновидом пайового внеску є інвестиційний внесок, який здійснюється працівником підприємства з метою його розвитку. Пайові та інвестиційні внески можуть здійснюватися шляхом періодичного відрахування від зарплати працівників. За цими внесками можуть нараховуватися проценти та сплачуватися винагорода.

Страхові внески та внески до пенсійного фонду беруть участь у забезпеченні відтворення виробничих сил як засобів праці та робочої сили. Ці інвестиції заведено називати ануїтетом (щорічний платіж), через певний час вони принесуть інвесторові регулярні доходи.

Страхові компанії та пенсійні фонди є посередниками у фінансуванні ануїтету, оскільки вони випускають боргові зобов'язання, які інвестори використовують у майбутньому на покриття передбачених витрат. Надходження за такими борговими зобов'язаннями (наприклад, страховими полісами) можуть здійснюватися одночасно або у вигляді ануїтету -- резерву очікуваних платежів, який формується для оплати відпусток працівників.

Кошти від розміщення власних цінних паперів та реалізації паперів інших емітентів надходять від операцій на вторинному ринку з акціями, облігаціями, заставними свідоцтвами, векселями, страховими полісами тощо.

Кредиторська заборгованість -- це стійке джерело фінансових ресурсів, що постійно знаходиться у розпорядженні підприємства. Воно прирівнюється до власних коштів. Це, передусім, заборгованість постачальникам за відвантажені товари, термін оплати яких ще не настав. До кредиторської заборгованості належить також перехідна заборгованість бюджету, заборгованість за відрахуваннями у позабюджетні фонди. За умов розбалансованої економіки перехідна заборгованість по зарплаті як фінансовий ресурс може використовуватися тільки на підприємствах, які працюють стабільно.

Кредити, позики. Це позичкове джерело фінансування інвестицій. Кредит може надаватися будь-яким суб'єктом господарювання чи фізичною особою будь-якому іншому інвестору чи тій особі, яка бере участь у інвестиційній (підприємницькій діяльності). Розрізняють банківський, інвестиційний, комерційний та податковий кредити, а також позики.

Банківський кредит -- це видана банком чи іншим фінансово-кредитним закладом позичка на умовах платності, поверненості та терміновості. Позичка повинна бути повернута кредиторові у встановлений термін у повному обсязі з нарахованими за її використання процентами. Розрізняють короткотермінові, середньо термінові та довготермінові кредити. У більшості країн вважається, що довготермінові кредити -- це кредити, що видаються строком більше одного року. У деяких країнах довгостроковими вважаються кредити з терміном дії понад три роки, а кредити з терміном дії від одного до трьох років вважаються середньо терміновими.

В Україні склалася практика фінансування обігових коштів за рахунок короткотермінових кредитів та фінансування інвестицій середньо - та довготерміновими кредитами.

Позиками вважаються позички, що надаються підприємствами одне одному (відстрочка платежу), а також кошти, що надаються міжнародними фінансовими інституціями чи державами одна одній.

Спонсори -- це юридичні та фізичні особи, що надають підтримку в інвестуванні проектів. Спонсорство, як правило, підтримується державою. Цей фінансовий ресурс не підлягає оподаткуванню. Спонсори, беручи участь в інвестуванні, звичайно не отримують прямих доходів, але вони мають непрямі доходи завдяки рекламі, розширюючи свої ринки збуту, підвищуючи свій імідж та рейтинг.

Державне субсидування може здійснюватися в таких формах: прямі позички та позики, гарантовані позички, гранти на певні проекти, пайова участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи проект, уряд звичайно висуває ті ж умови, що й банк чи інший кредитний заклад, але надані їм пільги заохочують останніх взяти участь у фінансуванні. Тому держава, як правило, є одним з інвесторів чи учасників інвестування. Головним чином це об'єкти виробничої та соціальної інфраструктури чи соціально-політичні програми.

Фінансовий інжиніринг -- це об'єднання або розділення (подрібнення) існуючих фінансових інструментів з метою створення нових фінансових інструментів.

Існуючі (традиційні) фінансові інструменти розподіляються на дві групи: комерційні та фондові. Комерційні інструменти обслуговують товарообіг і певні майнові угоди. Фондові -- це ті, що обертаються на фондових біржах.

Список використаної літератури

1. Бланк Й.А. Инвестиционный менеджмент. -- К.: МП "ИТЕМ" ЛТД, "Юнайтед Лондон Тренд Лимитед". - 1995.

2. Васильченко С. М. Теоретичні основи інвестування // Фінанси України -2001.-№1.

3. Закон України "Про захист іноземних інвестицій на Україні від 10.09.91 № 1540а-ХП

4. Закон України "Про інвестиційну діяльність від 18.09.91 № 1560-ХІІ із змінами і доповненнями.

5. Карпінський Б. А. Інвестиційний клімат в Україні // Фінанси України - 2001.-№7

6. Карпінський Б. Інвестиційна привабливість та ризик регіону: методи оцінки// Вісник Тернопільської академії народного господарства. -- 2000. -- № 8.

7. Козик В.В., Федоровський В.А. Вплив амортизації на формування інвестиційної привабливості проектів // Фінанси України - 2002.-№ 8

8. Корнеєв В.В. Інвестиційна спорідненість приватизації і фондового ринку // Фінанси України - 2002.- № 4

9. Мелкумов Я.С. Экономическая оценка эффективности инвестиций и финансирование инвестиционных проектов. -М.: ИКЦ "ДИС", 1997. -160с.

10. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: "Видавництво Лібра'ТОВ, 1998 p.-392с.