Роль інвестицій у забезпеченні розвитку України

Роль інвестицій у забезпеченні ефективного стратегічного розвитку України

1. Роль інвестицій у забезпеченні ефективного стратегічного розвитку України

1.1 Поняття, сутність та види інвестицій

Інвестиції - це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Є три види інвестиційних видатків:

1. Інвестиції в основний капітал - це придбання фірмами устаткування, комп'ютерів, вантажівок, виробничих будівель і споруд для їх використання у виробництві.

2. Інвестиції у житлове будівництво - це видатки на придбання нового житла.

3. Інвестиції у запаси - це товари, які фірми нагромаджують, - готові вироби, незавершене будівництво тощо.

Інвестиції в основний капітал та в житлове будівництво називають капіталовкладеннями, тобто останні є частиною інвестицій.

Як нам уже відомо, розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції - це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися.

Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість зношення капітальних благ. Проведемо аналогію зі зростанням чисельності населення. Щоб виявити збільшення населення країни, ми не можемо просто взяти кількість народжених. За такого підходу зміни в чисельності населення були б перебільшені. Адже приріст населення - це різниця між кількістю народжених і кількістю померлих.

Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Єдиним джерелом інвестицій як уже зазначалося є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення майбутнього споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю. Механізм переходу заощаджень від їхніх власників до інвесторів у різних країнах неоднаковий. При цьому неоднакова і роль держави в інвестиційному процесі. Це дає підстави для виділення п'яти типів цього процесу.

За ринково-орієнтованого інвестиційного процесу фондовий ринок є центром ухвалення інвестиційних рішень. Він забезпечує швидке переміщення заощаджень у найефективніші сфери економіки. Цей тип притаманний економіці, наприклад, США - із потужною мережею фінансових посередників та чітким розмежуванням функцій інвестиційних та комерційних банків. Комерційні банки не мають права володіти акціями промислових компаній. Проте вадою такого типу інвестиційного процесу є його нестабільність, спричинена проблемою асиметричної інформації.

Асиметрична інформація - це неоднаковий обсяг знання, яким володіють сторони ринкової ділової операції. Відсутність інформації в однієї зі сторін створює проблеми на фінансових ринках за двома напрямками: до проведення ділової операції і після проведення ділової операції.

До проведення ділової операції внаслідок асиметричної інформації виникає проблема, яку називають несприятливим вибором. Проблема несприятливого вибору простежується тоді, коли інформація, що відома одній стороні угоди, не відома іншій, і в результаті ця сторона зазнає великих втрат. Несприятливий вибір на фінансових ринках полягає в тому, що потенційні позичальники, які скоріш за все можуть не повернути позики, найактивніше їх шукають, і найімовірніше можна вибрати саме їх.

Після проведення ділової операції внаслідок асиметричної інформації виникає проблема, яку називають моральним ризиком. Суть її полягає в тому, що одна із сторін угоди схильна так змінювати свою поведінку, що це спричиняє значні втрати для іншої. Моральний ризик на фінансових ринках має місце тоді, коли позичальник коштів так змінює свою поведінку, що повернення позики стає малоймовірним.

Проблема асиметричної інформації може дестабілізувати інвестиційний процес.

У межах банківсько-орієнтованого інвестиційного процесу практично повністю усувається проблема асиметричної інформації. Універсальна банківська система допускає необмежену участь комерційних банків у статутному фонді акціонерних компаній, що дає змогу контролювати інвестиційну діяльність останніх. Недоліками цього типу є монополія банків на ринку цінних паперів та обмежений доступ малого бізнесу до фінансових ресурсів.

Ознаками програмно-орієнтованого інвестиційного процесу, характерного для Франції, є висока частка державних інвестицій, широкі кредитні та податкові стимули, державні гарантії, скеровані на реалізацію державних інвестиційних планів. При цьому уряд не втручається в діяльність окремих фірм, але водночас сприяє припливу інвестицій у малоприбуткові галузі. Реалізація цього типу інвестиційного процесу вимагає суттєвих бюджетних видатків та нерідко веде до фінансування об'єктів, обраних урядом помилково.

Корпоративно-орієнтований інвестиційний процес склався у таких країнах як Японія, Південна Корея, де комерційні банки є структурними одиницями великих корпорацій, що тісно співпрацюють з державою. Це дає змогу усувати проблему асиметричної інформації та забезпечувати гарантований результат у сфері інвестування завдяки державній фінансовій підтримці. Проте зміщення центру ухвалення інвестиційних рішень у напрямі великих фірм знижує інвестиційний потенціал дрібного бізнесу. Виникає небезпека впливу промислового лобі на органи державної влади, що може вести до неефективного використання інвестиційних ресурсів.

Директивно-керований інвестиційний процес формується в командно-адміністративній економіці. У цьому випадку держава є основним інвестором і володіє високою здатністю до швидкої мобілізації ресурсів для виконання інвестиційних планів. Проте тут інвестиційний процес не може досягти того рівня, який забезпечує ринкова економіка. Це передовсім пов'язано з тим, що відсутній механізм вибору найефективніших інвестиційних проектів.

Динамічний розвиток світової економіки обумовлює зближення і переплетення різних типів інвестиційного процесу.

Для характеристики інвестицій використовують різні напрямки їх аналізу. Зазначимо окремі з них. По-перше, визначають рівень інвестування в національну економіку, тобто відношення валових інвестицій до ВВП, що виражене у відсотках. У країнах з розвинутою ринковою економікою - Німеччині, Італії, Франції - рівень інвестування у 80-90-их роках становив 22-30%, у США - 16-18%, а в Японії, Південній Кореї та Сінгапурі перевищував 30% ВВП.

По-друге, аналізують структуру інвестування, вирізняючи в ній виробничу, технологічну, відтворювальну, та територіальну.

Виробнича (галузева) структура інвестицій показує їхній відсоток, який скеровується у різні галузі національної економіки; вона характеризує її майбутню структуру. Технологічна структура інвестицій відбиває співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина інвестицій) та на придбання устаткування, машин, інструментів (активна частина). Що більша частка активної частини інвестицій, то вища ефективність інвестування. Відтворювальна структура інвестицій є відношенням між вкладеннями у нове будівництво та технічним переозброєнням і реконструкцією наявних підприємств. Інвестиції в технічне переозброєння і розширення наявних підприємств ефективніші, ніж у нове будівництво. Територіальна структура інвестицій відображає співвідношення між обсягами інвестування в різні регіони країни.

По-третє, аналізують віддачу на інвестиції, тобто ефективність того чи іншого інвестиційного проекту. Для визначення цього показника здійснюють проектний аналіз (аналіз інвестиційних проектів), в якому зіставляють витрати на проект та результати його реалізації. Існує чимало напрямів проектного аналізу, зокрема технічний аналіз, в ході якого визначають найпридатніші для даного інвестиційного проекту техніку й технологію. Маркетинговий аналіз дає змогу оцінити ринок збуту продукції, яку закуповують для його здійснення. В процесі соціального аналізу досліджують можливий вплив проекту на життя місцевих мешканців. Аналіз довкілля дає експертну оцінку збитків, які проект завдасть навколишньому середовищу. Особливо важливе значення має економічний аналіз, який ґрунтується на зіставленні витрат на проект і вигід від нього.

Одним із найважливіших показників ефективності інвестиційного проекту є чиста поточна вартість, яка характеризує абсолютний результат інвестиційного проекту.

Чиста поточна вартість (NPV) - це різниця між поточною вартістю потоку майбутнього виторгу і поточною вартістю потоку майбутніх витрат на реалізацію і функціонування проекту впродовж усього циклу його життя.

Ще одним показником їхньої ефективності є внутрішній рівень віддачі.

Внутрішній рівень віддачі (IRR) - це така процентна ставка, за якої доходи (виторг) від проекту дорівнюють витратам на проект, тобто внутрішній рівень віддачі можна визначити як процентну ставку, за якої чиста поточна вартість дорівнює нулю. Інакше кажучи, внутрішній рівень віддачі - це той максимальний процент, який інвестор може заплатити для мобілізації капіталовкладень.

Показник внутрішнього рівня віддачі обчислюють на комп'ютері за спеціальною програмою. Серед альтернативних проектів найвигіднішим є інвестиційний проект із найвищим внутрішнім рівнем віддачі.

До важливих показників ефективності інвестицій належать показники найменших витрат, рентабельності, строку окупності тощо.

Рентабельність проекту - це відношення між всіма дисконтованими доходами і всіма дисконтованими витратами на проект. Що вищий показник рентабельності, то вигідніший є інвестиційний проект.

Строк окупності проекту - це період часу, за який проект окуповується. Його здебільшого обчислюють на підставі недисконтованих доходів. Недолік цього показника полягає в тому, що він не віддзеркалює неоднаковий рівень віддачі на капіталовкладення у різні роки.

Серед показників ефективності інвестування основним є показник чистої поточної вартості і внутрішнього рівня віддачі. Річ у тім, що рентабельність є відображенням NPV, строк окупності як показник має істотні вади, а правило найменших витрат використовують лише в окремих випадках.

У кращого проекту здебільшого максимальна NPV, і водночас його IRR вищий, ніж в альтернативних проектів. Іноді бувають і протилежні ситуації. У такому разі рекомендують орієнтуватися на показник NPV, який найточніше відображає ефективність проекту з позиції максимізації прибутку. Правда, якщо фірма стикається з фінансовими обмеженнями - граничними сумами коштів, які вона може мобілізувати на фінансових ринках, то ці обмеження не дозволяють їй здійснити прибуткові інвестиції. У цьому разі головним показником ефективності проектів буде внутрішній рівень віддачі.

На відміну від видатків на споживання інвестиційні видатки дуже нестабільні. Найважливіші чинники мінливості інвестицій у ринковій економіці такі:

1. Тривалий термін використання. Капітальні блага використовують упродовж досить невизначеного строку. Старе устаткування, споруди можна повністю ліквідувати й замінити або ж відремонтувати і використовувати ще кілька років. Оптимістичні прогнози можуть спонукати підприємців до заміни застарілого устаткування, тобто модернізації підприємств, що збільшить обсяг інвестицій. Менш оптимістичний прогноз може вести до дуже незначного обсягу інвестування.

2. Нерегульованість нововведень. Одним із основних чинників інвестицій є технічний прогрес. Нові продукти і нові технології стимулюють інвестування. Проте великі нововведення - залізниці, електрика, автомобілі, комп'ютери - здійснюються нерегулярно. І коли вони справді трапляються, то це веде до величезної хвилі інвестиційних видатків, які з часом знижуються. Так, поширення автомобілів викликало значне зростання інвестицій не тільки у саму автомобільну промисловість, а й у суміжні галузі, такі як сталеливарна, нафтопереробна, хімічна, не кажучи вже про державні інвестиції на будівництво доріг.

3. Мінливість сподівань. Більшість фірм схильна прогнозувати майбутні умови підприємництва виходячи з поточних реалій. Проте ці реалії дуже часто змінюються, особливо коли інвестують у політично нестабільні країни з перехідною економікою. Суттєво вплинути на оптимізм чи песимізм підприємців можуть зміни податкового законодавства, корумпованість державних чиновників, зміни валютних курсів та багато інших чинників.

Перші роки ринкових реформ у перехідних економіках позначені серйозним спадом інвестиційної активності. Найважливішою його причиною було скорочення бюджетних асигнувань на інвестиційні цілі.

Істотний вплив на інвестиційну діяльність у цей період чинить спосіб приватизації підприємств. Сертифікатна приватизація не дозволила істотно пожвавити процеси інвестування. Чинниками, що гальмують інвестування в перехідній економіці, є також низький рівень внутрішніх заощаджень та нерозвиненість фінансових ринків. Можливості залучення іноземних інвестицій в перехідні економіки виявились обмеженими через високий рівень конкуренції за кредитні ресурси з боку розвинених країн.

У вітчизняній економіці у 90-их роках відбувся обвал інвестиційних видатків. Чисті інвестиції як відсоток ВВП знизилися із 16,3% у 1993 році до менш ніж 3% у 1998 р. Інвестиційний занепад є результатом дії двох груп чинників. До першої групи передовсім належить залежність української економіки від інших країн. Ця група зумовила глибину спаду інвестиційних видатків у перші роки незалежності. Поглиблення спаду у наступні роки є наслідком численних прорахунків уряду в регулюванні інвестиційного процесу.

Упродовж 90-их років уряд у прихованих формах субсидував державні підприємства, що послабило зв'язок між ефективності їхньої роботи та її фінансовими результатами. Проявами такого субсидування стали: виникнення заборгованості з податків і обов'язкових платежів, її списання і реструктуризація, фінансова допомога за рахунок коштів Резервного фонду уряду, Інноваційного фонду тощо. Така політика підривала стимули до пошуку підприємствами шляхів нагромадження власних фінансових ресурсів для інвестування. Водночас створювалися нерівні умови для інвестиційної діяльності приватного сектора економіки України, що разом зі скороченням державного інвестування сприяло поглибленню інвестиційного спаду.

У нашій економіці амортизаційні відрахування практично припинили виконувати функцію джерела інвестиційних видатків, що викликано головно їх нецільовим використанням. Навіть та частина таких відрахувань, що використовувалася за призначенням, скеровувалася найчастіше на ремонт наявних капітальних благ.

Ще одним чинником, що негативно позначився на обсягах інвестиційних ресурсів, була інфляція. Намагання уряду пом'якшити її згубні впливи на фінансові ресурси підприємств через запізнілу індексацію вартості основних фондів успіху не мали.

Податкове законодавство пов'язане з інвестиційним процесом у кількох аспектах. Економісти твердять, що податки є одним з найсильніших депресантів інвестицій. Податковий режим - рівень податкових ставок на прибуток підприємств, спеціальні знижки ставок та інші податкові пільги - помітно впливає на інвестиційну поведінку ділових підприємств. В Україні фіскальна політика досі стримувала інвестиційну діяльність. Намагаючись забезпечити відповідний рівень фінансової підтримки певних підприємств, уряд нарощує податковий тиск на решту ділових одиниць вітчизняної економіки. Активізацію інвестиційної діяльності в Україні гальмує зростання масштабів тіньової економіки, викликане надмірним податковим тягарем. Залучення в інвестиційний процес тіньових доходів домогосподарств виключно за допомогою розвитку інструментів фондового ринку, на думку більшості фахівців, практично неможливе. Фінансування інвестицій за допомогою фондового ринку стримується низькою схильністю населення до заощаджень у формі цінних паперів. Річ у тім, що нерівномірність надходження грошових доходів та їх знецінення внаслідок інфляції перетворюють тверду іноземну валюту у вигіднішу форму заощаджень.

У вітчизняній економіці складається проміжний між корпоративно-орієнтованим та директивно-керованим тип інвестиційного процесу, про що свідчать державний патерналізм щодо вузького кола підприємств, низька активність банківського сектора на ринку цінних паперів, інтеграція банківських установ у галузеві структури - аналоги корпорацій тощо. Такий тип інвестиційного процесу не є оптимальним.

Для відчутного прогресу в інвестиційній сфері потрібно передовсім змінити фіскальну політику - знизити податковий тягар та відмовитись від субсидування неефективних підприємств. Уряд повинен стимулювати внутрішню інвестиційну діяльність.

1.2 Роль інвестицій в економіці країни

Протягом останнього десятиліття слово “інвестиції” стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти гроші? Згідно з визначенням гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов'язана з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства.

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.

Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:

- прискорена амортизація;

- раціональна податкова система;

- кредити та регулювання банківських процентних ставок;

- заохочення лізингу.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки держави. В результаті інвестування засобів в економіку, збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед, в економічній конкуренції, галузі народного господарства та підприємства, що в більшій мірі задовольняє попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопичується, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

1.3 Роль іноземних інвестицій в економічному розвитку України

Ключова роль інвестицій в економіку України, їх вирішальне значення не тільки для забезпечення сталого економічного зростання, але, насамперед, для інноваційного розвитку, створення нових, високотехнологічних виробництв і цілих галузей, багаторазово підкреслювалися у численних дослідженнях вітчизняних вчених, а також у законодавчих актах і директивних документах вищих органів влади нашої країни.

Проблема інвестиційного забезпечення є однією з найбільш складних на даному етапі розвитку України. Її вирішення в умовах дефіциту власних фінансових ресурсів неможливе без залучення іноземних інвестицій.

Основна частина зарубіжних інвестицій до 2007 року спрямовувалася у ті сфери, які не є визначальними для вітчизняного господарства. За даними на 1 січня 2005 р. вагомим іноземним інвестором для України було США, проте американські корпорації вклали в машинобудівну галузь всього 2,7% від загальної суми своїх інвестицій, тоді як в оптову торгівлю та посередництво в торгівлі - 15,9%, в харчову промисловість -- 14,1%. Один з основних іноземних інвесторів (Нідерланди) майже весь ввезений капітал спрямував до оптової торгівлі та харчової промисловості України. Російські інвестиції в металургію та машинобудування становлять усього 4,4% і 2,1% від загальної суми надходжень капіталу з Російської Федерації. Будкін В.С. Основні етапи та регіональні особливості залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України // Регіональна економіка. - 2005. - №2. - с. 59-67.

Зміцнення недержавного сектора економіки сприяло інтенсифікації в ньому інвестиційних процесів. Питома вага інвестицій в основний капітал суб'єктів господарювання, що належать до приватної та колективної форм власності, в загальному обсягу інвестицій в основний капітал економіки збільшилася з 47,9% у 1999 р. до 55,8% -у 2000 р., 64,8% - у 2004 і 74,8% - у 2005 р.

Аналізуючи дані поточного 2007р., треба зауважити, що політично нестабільність знижує надходження інвестицій до економіки України. Така ситуація суттєво знижує рівень влади у цілому, а це впливає на своєчасність прийнятих законодавчих актів, зокрема Податкового кодексу, земельної реформи, закону про акціонерні товариства. Тобто сьогодні рівень прямих іноземних інвестицій неадекватний потребам України та впливає на авторитет країни серед зарубіжних інвесторів. За рейтингом, який було складено Конференцією ООН, Україна за своєю інвестиційною привабливістю займає 18 місце.

Необхідно зазначити, що в останні роки посилилась активність зарубіжних інвесторів на території України. Так, за даними на 1 червня 2007р. відбулося збільшення припливу прямих іноземних інвестицій до української економіки на 2,7 млрд. длр., що склало 11,8% - до 24,171 млрд. длр. (наростаючий підсумок з моменту початку інвестування). Надходження прямих іноземних інвестицій за цими даними в Донецькій області становило 994,5 млн. длр., у Дніпропетровській - 2373,9 млн. длр., у Київській - 943,8 млн. длр., у Харківській - 1127,9 млн. длр., у АРК - 617,8 млн. длр., у Запорізьку - 673,7 млн. длр. У всіх інших областях обсяг інвестицій у 2007 р. порівняно з 2006 р. також помітно збільшився, крім Чернігівської області, куди іноземні інвестиції від 95,2 млн. длр. зменшилися до 73,1 млн. длр. Дуже високий обсяг інвестицій спостерігається у м. Київ - 7471 млн. длр., що складає 30,9% від загального обсягу інвестицій. Інвестиції поступили від 119 країн. На 10 з них доводиться 84% загального обсягу капіталу. Серед них: Германія - 5,677 млрд. длр., Кіпр - 4,130 млрд. длр., Австрія - 1,957,0 млрд. длр., Нідерланди - 1,864 млрд. длр., Об'єднане Королівство - 1,796 млрд. длр., США - 1,380 млрд. длр., Російська Федерація - 1,236 млрд. та інші.

Відношення прямих іноземних інвестицій за два квартали 2007р. до ВВП України коливається та складає приблизно 0,9%. Однак, аналізуючи світовий досвід розвитку, для макроекономічної стабілізації країни з перехідною економікою необхідно забезпечити щорічні темпи зростання обсягів інвестицій на рівні 10-12% ВВП, або на кожен відсоток приросту ВВП країна повинна виділити на інвестиції у реальний сектор економіки не менше 3% ВВП. Отже ми бачимо дуже невтішаюче становище.

Підтвердженням цього аналізу був проведений на початку листопада цього року Всеукраїнський інвестиційний форум розвитку регіонів Building City 2007, головною ціллю якого був пошук способів залучити у регіони іноземний капітал, стимулювати зарубіжних інвесторів до реалізації крупних проектів та перетворити дотаційні області у прибуткові. Але нажаль учасники ще раз констатували, що економічний розвиток регіонів України вкрай неврівноважений. В Україні 6 областей-донорів, у яких накопичується половина виробничих потужностей країни, хоча вони займають тільки 24% території. Саме ці донори найбільш привабливі для інвесторів, а іншим доведеться докладати чималі зусилля для залучення грошей до області. Пономарь Т. Голь без выдумки // Бізнес. - 2007. - №45. - с. 21-23.

Але за прогнозними даними у 2008 році обсяг державних інвестицій до економіки України складатиме 37,5 млрд. грн., що на 10 млрд. грн. більше рівня 2007 року. Цей прогноз було зроблено заступником Міністерства фінансів Анатолієм Мярковським під час прес-конференції, яка була присвячена інвестиційно-інноваційному блоку проекту Госбюджету. За його словами на інвестиційні цілі будуть спрямовані надходження від приватизації у розмірі 9 млрд. грн.

Іноземні інвестиції мають велике значення для економіки країни, що їх одержує, оскільки вони слугують джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарчого досвіду, сприяють поширенню інновацій, збільшенню продуктивності праці та підвищенню добробуту населення. Товстиженко О.В. Роль іноземних інвестицій в інтенсифікації розвитку вітчизняного виробництва // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №1(67). - с.104-108.

Становлення та розвиток ринкових відносин пов'язані з необхідністю державного регулювання використання обмежених ресурсів, вибору напрямів інвестування. Адже не секрет, що сьогодні закони ринкової економіки працюють на вибракування тих видів діяльності, які не входять до кола пріоритетних з точки зору прибутковості в короткостроковій перспективі. Державна інвестиційна політика має передбачати використання державних інвестицій як засобу створення первинних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки. Корисним є досвід країн світу з використання інституту «золотої акції» для збереження за державою можливості нівелювати діяльність підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та національної безпеки, після їхньої приватизації, особливо в разі переходу контролю за діяльністю до іноземних інвесторів. Чечетов М. Іноземні інвестиції: макроекономічний аспект // Економіка України. - 2004. - №8. - с. 4-15.

Отже робимо висновки, що основним напрямком підвищення рівня інвестиційного забезпечення повинна стати зміна галузевої структури інвестицій на користь галузей, визнаних пріоритетними в процесі структурної перебудови. В свою чергу держана повинна управляти процесом інвестування у виробництво, тому що саме стан інвестиційної сфери, яка формує чинники виробництва, визначає інтенсивність економічного зростання.

Список використаної літератури

1. Будкін В.С. Основні етапи та регіональні особливості залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України // Регіональна економіка. - 2005. - №2. - с. 59-67.

1. Васильченко С. М. Теоретичні основи інвестування // Фінанси України -2001.-№1.

2. Задоя А. А. Макроэкономика: Учебник.. -К.: Знання , 2006. -368 с.

3. Зимин И.А. Реальные инвестиции: Учеб. пособие. - М.: Ассоциация авторов и издателей "ТАНДЕМ", 2000.

4. Мелкумов Я.С. Экономическая оценка эффективности инвестиций и финансирование инвестиционных проектов. -М.: ИКЦ "ДИС", 1997. -160с.

5. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: "Видавництво Лібра'ТОВ, 1998 p.-392с.

2. Пономарь Т. Голь без выдумки // Бізнес. - 2007. - №45. - с. 21-23.

3. Товстиженко О.В. Роль іноземних інвестицій в інтенсифікації розвитку вітчизняного виробництва // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №1(67). - с.104-108.

4. Чечетов М. Іноземні інвестиції: макроекономічний аспект // Економіка України. - 2004. - №8. - с. 4-15.

6. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник. - К.: МАУП, 1998. - 68 с.