Фінансовий сектор економіки та його регулювання з боку держави

21

Курсова робота

З дисципліни: Національна економіка

Тема

«Фінансовий сектор економіки та його регулювання з боку держави»

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………….……………………………….3

Розділ 1. Характеристика ФІНАНСОВОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ..5

1.1 Теоретичні основи сутності фінансового сектора економіки……...……..…5

1.2 Порівняльна характеристика фінансового сектора економіки в Україні з фінансовими секторами економіки в зарубіжних країнах……………………...9

Розділ 2. Регулювання фінансового сектору економіки з боку держави……………………………………………………….….…...11

2.1 Принципи регулювання і функції держави………………………………..11

2.2 Напрями вдосконалення системи регулювання фінансового сектору економіки в системі державного регулювання …………………….............…13

Розділ 3. Моделі і методи регулювання фінансового сектора економіки в державному регулюванні економіки………………………………………………………………...…..15

3.1 Методологія регулювання ………………………………………...…....…..15

3.2 Методи регулювання………………………………………………………..16

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...……21

Список літератури…………………...……………………………………23

Вступ

Актуальність та необхідність теоретичного дослідження ролі держави в регулюванні фінансового сектору економіки Україні обумовлена низкою факторів, по-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який інвестори пов'язують з конкретною країною, по-друге, якісний, добре відрегульований ринок - це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення, по-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки, і, вчетверте, реальна ситуація в фінансовому секторі економіки України на тлі світової фінансової кризи в даний час погіршується прогресуючими темпами.

За допомогою планів і директив неможливо досягти позитивних результатів на фінансовому ринку, повному ризику і невизначеності. Але завжди можна правильно організувати процес і отримати позитивні результати. Фінансовий ринок можна визначити як фінансовий сектор економіки, що відчуває найжорстокіший політичний тиск - адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення та певною мірою дезінформувати ринок. Тут навіть чесне ім'я має свою ціну. З іншого боку, інвестори намагаються знайти можливість заробити і використовують усі зусилля, щоб отримати згоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Для них також характерне прагнення обмежити конкуренцію між тими, кому вони надали капітал. І як часто буває, жертвою в цій грі опиняється найбільш беззахисна сторона - дрібний індивідуальний інвестор, який тяжко заробляє собі на хліб, з великими зусиллями накопичує невеликі заощадження, інвестує їх. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і вимагає втручання державних органів контролю. Тому для регулювання фінансового сектору економіки втручання держави повинно бути обов'язковим.

Основною метою курсової роботи є аналіз і обґрунтування правильності застосування моделей і методів державного регулювання фінансового сектору економіки з урахуванням специфіки його формування у трансформаційній економіці України, а також розробка на цій основі практичних рекомендацій по вдосконаленню регулюючого механізму.

Предметом роботи є економічні відносини між державою і суб`єктами фінансового сектору економіки стосовно мобілізації фінансових ресурсів домогосподарств, фірм, держави та зовнішніх запозичень у процесі реалізації соціальних і економічних цілей розвитку суспільства.

Об'єктом роботи є політика держави в сфері регулювання фінансового сектору економіки та чинники, що впливають на цю політику.

Методологічною основою роботи стали теоретичні концепції вітчизняних економістів та аналітиків, а також наукові дослідження проблем суспільних фінансів та перехідних економік.

Інформаційною базою роботи були законодавчі акти, статистичні та аналітичні матеріали органів влади України, міжнародних організацій, незалежних експертів, вітчизняні та зарубіжні монографії, періодичні видання та електронні ресурси.

Розділ 1 Характеристика ФІНАНСОВОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

1.1 Теоретичні основи сутності фінансового сектора економіки

Формування, розподіл і використання в процесі суспільного виробництва грошових фондів, необхідних для забезпечення функціонування економіки та її розвитку, утворюють фінансову систему суспільства.

Бурхливі події, що відбуваються останнім часом на валютних і фінансових ринках, безпосередньо позначаються на економічній, політичній чи навіть ідеологічній ситуації країн. Фінансові бурі, що час від часу виникають як на національному, так і на світовому просторі, стрясають економіку, спричинюючи розлади і втрати. Їхні важкопрогнозований характер, нерідко обвальний наступ створюють шокові стани у громадському житті, вносять суттєві корективи у плани розвою.

Це особливо відчутно для перехідних економік, які функціонують в умовах гострої дефіцитності матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів, а також дефіциту часу, відведеного на суспільно-економічний маневр. Фінансові кризи, ускладнюючи виробничі процеси, спричиняються до погіршення життєвого рівня населення, зростання соціальної нестабільності суспільства. Усе це привертає увагу до проблем розвитку фінансового сектора та його взаємодії з реальним сектором економіки.[7]

Ринкова економіка за своєю природою двосекторна, тобто складається із реального й фінансового секторів. Реальний сектор є первісним і базовим, необхідним для забезпечення умов людського існування. Тривалий період історії він залишався єдиним сектором економіки у рамках моделі натурального господарства.

Поява грошей започатковує формування фінансового сектора, а відтак ринкової економіки. Виникнення грошей, а потім і інших фінансових інструментів були викликані потребами розвитку продуктивних сил. Вони раціонували господарське життя, сприяли підвищенню продуктивної діяльності реального сектора економіки.

Генетичне і за покликанням фінансовий сектор похідний, вторинний.

Загалом фінансовий сектор економіки включає фінансові операції, адекватні економічному обігу в секторі підприємств, держави і домашніх господарств. Наприклад, державний фінансовий сектор включає фінансові операції центральних і місцевих органів виконавчої влади з виконання функцій державного управління, соціального забезпечення, розвитку невиробничої сфери, забезпечення незалежності та захисту державності.[3]

Можна навести інші трактування поняття «фінансовий сектор», які не змінюють його сутності, а саме:

- фінансовий сектор - частина економіки, пов'язана з діяльністю фінансових інститутів;

- фінансовий сектор економіки - поєднання в державі бюджетної системи, податкової системи, банківської справи, інвестування, приватного підприємництва.

Реальна фінансова система, або реальні чи змішані фінанси, - це така фінансова система, в якій формування чистих фінансів (грошових фондів, що формуються внаслідок певної підприємницької діяльності) доповнюється формуванням квазічистих фінансів (грошових фондів, що формуються в результаті випуску акцій і облігацій) і так званих фіскальних (податкових) фінансів (грошових фондів, що формуються на податковій основі). Будь-яка із нинішніх національних фінансових систем за своїм характером є змішаною, чи реальною, фінансовою системою, оскільки вона передбачає як формування чистих, так і квазічистих і фіскальних фінансів.

Відповідно до такого змісту реальної фінансової системи окремі науковці в її складі виділяють три сектори.

Сектор 1. Це чистий фінансовий сектор реальної фінансової системи у якому процес формування грошових фондів здійснюється на еквівалентній основі згідно з дією закону вартості. Чистий фінансовий сектор впливає на переважну частину бізнесу, населення і частково держави.

Сектор 2. Це квазічистий фінансовий сектор, у якому грошові фонди початково формуються не внаслідок здійснення певної підприємницької (комерційної чи виробничої) діяльності, а на позичковій основі в результаті випуску і реалізації цінних паперів (акцій, облігацій і т. ін.). Випускати акції та облігації мають право корпорації і держава (індивідуальні й партнерські підприємства позбавлені такої можливості).

Сектор 3. Це так званий фіскальний (чи податковий) сектор реальної фінансової системи, у якому грошові фонди формуються переважно за рахунок податків. Фіскальний сектор охоплює сферою свого впливу державу і її територіальні органи й реалізує себе у формуванні, по-перше, державного, по-друге, регіонального (обласного), по-третє, місцевого (муніципального) бюджетів як певних грошових фондів доходів і видатків відповідних рівнів державної влади.[5]

Співвідношення між секторами (вказаними вище) реальної фінансової системи неоднакове у всіх економіках у різні історичні епохи їх розвитку.

З точки зору класифікації видів діяльності підприємства, що виступають фінансовими посередниками або надають фінансові послуги, утворюють у системі національних рахунків фінансовий сектор економіки і класифікуються як фінансові підприємства.

Відмінності у видах фінансового посередництва є основою для поділу фінансового сектору на підсектори.

Виокремлюють п`ять підсекторів:

1) Центральний банк;

2) депозитні установи;

3) фінансові посередники, окрім страхових корпорацій і пенсійних фондів;

4) допоміжні фінансові організації;

5) страхові корпорації і пенсійні фонди.

Підсектор «Центральний банк» складається з центрального банку та інших агенцій або органів з регулювання чи нагляду діяльності фінансових корпорацій. Центральний банк є керуючою кредитно-грошовою установою, яка відповідає за випуск грошей в обіг і може зберігати міжнародні валютні резерви країни.

Підсектор «Депозитні установи» включає, крім центрального банку, фінансові установи, основною функцією яких є грошове по-середництво у формі депозитів та інших фінансових інструментів.

До підсектору «Фінансові посередники», крім страхових корпорацій і пенсійних фондів, входять фінансові підприємства, які в основно-му займаються фінансовими посередництвом, фінансовим лізингом, продажем у розстрочку, забезпеченням споживчого кредиту тощо.

Підсектор «Допоміжні фінансові організації» об'єднує установи, зайняті, як правило, діяльністю, тісно пов'язаною з фінансовим посередництвом. Це - маклерські фірми, що спеціалізуються на операціях з цінними паперами, кредитні, страхові макле-ри, підприємства з розміщення позичок та ін.

Підсектор «Страхові корпорації і пенсійні фонди» - страхові підприємства, основною функцією яких є страхування життя від нещасних випадків, пожежі, хвороби тощо, а також пенсійні фон-ди, створені для забезпечення доходів окремим групам найманих робітників після їх виходу на пенсію.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що фінансовий сектор - це фінансовий ринок, який забезпечує накопичення і розподіл інвестиційних ресурсів, взаємодію виробників та споживачів фінансових послуг за правилами, визначеними державою та її регуляторними органами. Складовими фінансового ринку виступають грошово-кредитний, страховий, фондовий ринок, ринок послуг спільного інвестування, недержавних пенсійних послуг та інші ринки фінансових послуг.

Отже, сутність фінансового сектора економіки полягає в тому, що цей сектор обслуговує реальну економіку держави, або здійснює її фінансове забезпечення, яка забезпечує раціональну життєдіяльність як окремої людини, так і суспільства в цілому.

1.2 Порівняльна характеристика фінансового сектора економіки в Україні з фінансовими секторами економіки в зарубіжних країнах

Здійснити порівняння стану фінансового сектора України з іншими країнами досить важко.

По-перше, це пов`язано з упередженістю в ставленні аналітиків до тих показників, які публікують основні гравці фінансового ринку України - фінансово-промислові конгломерати, банки, страхові кампанії, державні органи. Незалежні експерти констатують погіршення ситуації в фінансовому секторі України в другій половині 2008 року і на початку 2009 року. Так, міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor's повідомило, що фінансовий сектор України знаходиться на останньому місці серед країн Європи і СНД, що розвиваються, за якістю кредитного портфеля - показник потенційних проблемних активів українських банків складає 75%. При цьому експерти вважають, що реальні суми проблемних кредитів банків ще не досягли критичного рівня, тобто можуть зрости до розмірів, коли буде поставлено питання дефолту банківської системи.

По-друге, різні гілки влади в Україні по різному трактують ситуацію, що склалася в фінансовій сфері економіки держави. Якщо Президент України устами аналітиків Секретаріату наполягає, що в Україні виникла розбалансованість фінансової системи держави, коли всі живуть у борг, не намагаючись з`ясувати, якими ресурсами ці борги будуть погашені, то уряд в особі Прем'єрки питання подолання фінансової кризи розглядає з більш поміркованих позицій, вважаючи, що проблеми можна вирішити зовнішніми запозиченнями фінансових ресурсів, як на Заході (МВФ), так і на Сході (у Росії). З огляду на викладене, звернемось знов-таки до думки незалежних експертів. З урахуванням збільшення зовнішнього боргу фінансового сектора України до 28 млрд. дол. США агентство Standard & Poor's «турбує значний ризик рефінансування зобов'язань української банківської системи», іншими словами перекредитування економіки України. Банки погасять в 2008 р. 11,5 млрд. дол. США, з яких тільки 4,6 млрд. дол. США, - кредитні лінії материнських банків, а решту зобов'язань необхідно рефінансувати, хоча ситуація на ринку продовжує ускладнюватися. Іншу оцінку висловлюють українські спеціалісти. Так, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський вважає, що з розвитком будь-якого ринку відбувається його насичення і починаються проблеми з оплатою кредитів. Різко зростає число неплатників, банки різною мірою починають переживати труднощі. Ніхто не візьметься відповісти, чи дійшли ми (Україна) до цієї критичної крапки.[3]

Таким чином, можна стверджувати, що в Україні на даний час розвиваються негативні тенденції посилення впливу світової фінансової кризи на стан фінансового сектору економіки, що пов`язано з бездумним перенесенням на український ґрунт постулатів та концепцій розвиненого капіталізму, не підкріплених відповідною фінансовою базою.

Звертає увагу той факт, що в останній час Україну за станом економічного розвитку, в тому числі і фінансів, порівнюють з такою державою, як Грузія, у якої ніколи не було в розпорядженні, наприклад, 30% промисловості бувшого СРСР.

Розділ 2 Державне Регулювання фінансового сектору економіки

2.1 Принципи регулювання і функції держави

Принципи державного регулювання будуються на основі загальних принципів господарювання, закріплених в статті 6 Господарського кодексу України, зокрема:

- забезпечення економічного різноманіття й рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

- вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

- заборона незаконного втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини.

До них відносяться:

- законність прийняття рішень, чесність і справедливість - урахування інтересів усіх господарюючих суб`єктів, запобігання яким-небудь обманним діям, створення рівних можливостей для всіх учасників, попередження зловживань та правопорушень;

- забезпечення безпеки всієї фінансової системи в цілому;

- компетентність - забезпечення найкращого виконання своїх зобов'язань;

- конкурентність - вироблення регулюючих рішень колегіально, вибір найкращого;

- можливість - уживання заходів для ефективного використання фінансових ресурсів;

- забезпечення процесу ціноутворення, виходячи з попиту і пропозиції на фінансові ресурси;

- інформація про об`єкт регулювання - одержання найповнішої інформації про фінансовий стан господарюючих суб`єктів та їх інвестиційні можливості;

- інформація для господарюючих суб`єктів - забезпечення необхідною інформацією, зокрема про можливі ризики.

- уникнення зіткнення інтересів учасників фінансового ринку - за можливості запобігання такому зіткненню; якщо воно виникає, дотримуватися принципу додержання інтересів держави.

- відповідність - учасник фінансового ринку повинен відповідати всім вимогам ведення бізнесу, з тим щоб якнайкраще враховувати інтереси ринку та держави.

Останні події у світі та Україні, як хоч і невеликої, але частки глобального економічного простору, засвідчили необхідність більш радикального втручання держави в процеси формування фінансового ринку та підтримання стабільності в фінансовому секторі економіки, покладення на державу додаткових регулюючих функцій.

В умовах ринкової економіки, коли основну роль у забезпеченні економічного зростання відіграє приватний сектор економіки, а державний сектор відіграє роль підтримуючого середовища, функції держави в фінансовій сфері концентруються на досягненні макроекономічної стабільності та ефективності розподілу фі-нансових ресурсів. Фінанси виконують контролюючу і стимулюючу роль: во-ни спрямовуються на формування ефективної структури виробництва, сти-мулювання науково-технічного прогресу, ресурсозбереження та підвищення ефективності праці. При цьому функції держави органічно пов'язані з функціонуванням інших фінансових інструментів і відіграють роль їхнього ко-ординатора на макроекономічному (загальнодержавному) рівні.[7]

Свої функції держава здійснює через утворення державних органів. В фінансовій сфері основні функції регулятора в Україні покладені на Міністерство фінансів України та Національний банк України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Держфінпослуги.

Сьогодення свідчить про відсутність цілісного державного бачення ефективної моделі розбудови фінансового сектора на середньострокову та довгострокову перспективи, що призводить до проблем у його функціонуванні та недосконалості розвитку, що, в свою чергу, відбивається на вирішенні стратегічних економічних та соціальних проблем країни, забезпеченні її національних фінансових інтересів.

Тому з метою підвищення ефективності управління в принципах регулювання, які застосовуються державою для впливу на фінансовий сектор економіки, повинні відбуватись певні зміни, а саме, необхідно переходити від реагування на окремі відхилення або збурення на фінансовому ринку до відпрацювання комплексних заходів протидії негативним тенденціям розвитку.

Виходячи з цього, з метою вдосконалення регулюючих функцій держави постало питання розробки національної стратегії розвитку фінансового сектора як необхідної передумови подальшої успішної розбудови держави та її інтеграції до світового економічного простору та вступу до Європейського Союзу.

2.2 Напрями вдосконалення системи регулювання фінансового сектору економіки в системі державного регулювання

З огляду на світові тенденції реформування регулювання та нагляду за фінансами на фінансовому ринку України також повинні відбуватись зміни, які пропонується здійснювати за чотирма основними напрямками.

По-перше, це уніфікація норм та правил державного регулювання на фінансовому ринку з поступовою концентрацією регуляторних функцій в одному державному органі.

По-друге, відокремлення наглядових функцій від регуляторних та впровадження системи пруденційного нагляду в усіх основних сегментах фінансового ринку та поступовий перехід до системи нагляду, що базується на урахуванні ризиків.

По-третє, підвищення ролі саморегульованих організацій професійних учасників та встановлення їх більш тісного зв'язку з регуляторними органами.

По-четверте, суттєве поліпшення фінансування державних регуляторів, переведення його на фінансування за рахунок платежів з ринку.

Для посилення ролі саморегульованих організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку пропонуються такі заходи:

- розробка та прийняття базового закону «Про саморегулювання на фінансових ринках», в якому мають бути закріплені основні принципи діяльності СРО;

- визначення процедури делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу;

- сприяння створенню за участю СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.

Розділ 3 Моделі і методи регулювання фінансового сектора економіки в державному регулюванні економіки

3.1 Методологія регулювання

Якщо взяти окремий фінансовий ринок - ринок цінних паперів, то можна виділити основні моделі регулювання державою ринку цінних паперів.

Перша модель - регулювання фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення обов'язкових правил поведінки передається державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий підхід, наприклад, застосовується у Франції.

Друга модель - максимально можливий обсяг повноважень передається самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у процес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі - ринок цінних паперів Великобританії.

У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями.

З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів - модель США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку цінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського нагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому відношенні є Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що централізував би регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по регіонах).

Вказаний принцип розподілу важелів впливу притаманний і іншим ринкам фінансових послуг, тому методологія регулювання фінансового сектора економіки з боку держави повинна:

- базуватися на демократичних принципах економічної свободи для всіх учасників ринкових відносин;

- враховувати специфіку і багатоаспектність відносин у фінансовій сфері та рейтинг привабливості українських учасників фінансових ринків для зовнішніх інвесторів;

- вишукувати та впроваджувати шляхи гармонізації нормативно-правового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання;

- носити рекомендаційний та консультативний характер;

- забезпечувати прозорість процесів формування фінансового сектора економіки шляхом об'єднання зусиль як держави, так і суб`єктів фінансового ринку України.

Такий підхід дасть змогу застосувати загальноприйняті в ринковій економіці методи державного регулювання фінансового сектору економіки.

3.2 Методи регулювання

Державне регулювання фінансового сектору економіки - це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб'єктів фінансового ринку і ринкову кон'юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних фінансових проблем економіки.

Різноманітність фінансових ринків є основою того, що кожному з них притаманні свої методи регулювання з боку держави. Розглянемо які методи регулювання застосовує держава на ринку цінних паперів, як одному з провідних ринків фінансового сектору економіки.

Необхідно усвідомити, що загальні підходи до регулювання розвинених ринків цінних паперів поширюються на ринки, які тільки розвиваються, та необхідність державного регулювання фондового ринку обумовлюється такими причинами:

по-перше, на фондовому ринку значною мірою реалізуються національні інтереси держави, під якими розуміється комплекс макроекономічних та макрополітичних пріоритетів на сучасному етапі розвитку;

по-друге, на фондовому ринку постійно присутні та активно збігаються, взаємодіють інтереси різних учасників ринку - емітентів цінних паперів, інвесторів, професійних учасників ринку. Ці інтереси можуть вступати у протиріччя між собою і для забезпечення стабільності та правової упорядкованості ринку, регламентації взаємовідносин між усіма його учасниками держава запроваджує відповідну систему регулювання;

по-третє, головною діючою особою на фондовому ринку виступає інвестор - вітчизняний або іноземний, юридична або фізична особа. Найбільш масовими інвесторами на будь-якому ринку цінних паперів є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань діяльності фондового ринку. Без створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів інвесторів на ринку цінних паперів, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток ринку капіталів. Створити та постійно удосконалювати таку систему під силу тільки державі. У цьому полягає головний обов'язок держави перед своїми громадянами.

Отже, державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування, контролю та нагляду за ринком цінних паперів з метою забезпечення його справедливості, прозорості, ефективності та запобігання зловживанням і порушенням.

Залежно від специфіки діяльності різних учасників ринку органами державного регулювання застосовуються різні методи як функціонального, так і інституційного регулювання.

Методи інституційного регулювання пов'язані, перш за все, з регулюванням фінансового положення конкретних фінансових інститутів і якістю управління ними. Інституційне регулювання, таким чином, направлене на попередження фінансової неспроможності об'єктів регулювання, і з цієї причини охоплює всі аспекти діяльності конкретних організацій з погляду їх впливу на фінансове положення об'єктів регулювання. До методів інституційного регулювання належать, наприклад, встановлення вимог до розміру власних засобів учасників, регулювання структури активів і пасивів, обмеження або заборона участі в ризикованих операціях, які можуть привести до фінансової неспроможності об'єкту регулювання. Інституційне регулювання є основою регулювання банківської діяльності, проте широко застосовується і на ринку цінних паперів в тих випадках, коли специфіка конкретних видів професійної діяльності робить необхідним контроль за фінансовим положенням учасників для захисту інтересів інвесторів і інших суб'єктів фондового ринку. До таких видів діяльності належить, наприклад, зберігання і обслуговування цінних паперів.

На відміну від методів інституційного регулювання, методи функціонального регулювання пов'язані зі встановленням правил здійснення певних операцій (тобто виконання певних функцій). Наприклад, в багатьох країнах діє законодавство, що передбачає обов'язок брокера в пріоритетному порядку (по відношенню до власних операцій) виконувати заявки на покупку або продаж цінних паперів, що поступили від клієнтів. Вимога вести облік клієнтських цінних паперів окремо від своїх власних застосовується в Україні по відношенню до всіх фінансових інститутів, що приймають на зберігання і обслуговування цінні папери клієнтів, і відноситься до методів функціонального регулювання.[12]

Оскільки в більшості випадків для захисту інтересів інвесторів на ринку цінних паперів основний акцент робиться має саме на те, як професійні учасники обслуговують клієнтів, а не на фінансовий стан професійних учасників, саме методи функціонального регулювання складають основу регулювання ринку цінних паперів. Цим обумовлюється необхідність ухвалення детальних стандартів професійної діяльності, які є одним з основних інструментів регулювання ринку цінних паперів.

Оскільки методи функціонального регулювання ринку, складали основу всієї системи його регулювання, пов'язані зі встановленням правил здійснення операцій, вони багато в чому змикаються з питаннями ділової етики і звичаїв ділового обороту. Саме по цих питаннях інтереси учасників ринку і завдання держави по багатьом позиціям збігаються, що дозволяє використовувати саморегулювання як метод оперативного вирішення поточних питань. Збіг інтересів держави і учасників ринку існує, перш за все, у сфері попередження і вирішення конфліктів між учасниками, поліпшення управління ризиками, зниження можливостей для шахрайства і інших протиправних дій, підтримки ліквідності і стабільності ринку, впровадження кращих стандартів професійної діяльності. Вирішення вказаних завдань на базі саморегулюючих організацій вимагає спеціалізації останніх по видах професійної діяльності, а характер вирішуваних завдань - формування стандартів професійної діяльності і примушення до їх виконання - обумовлює необхідність відмови від принципу конкурентності у сфері саморегулювання.

Не дивлячись на збіг інтересів учасників і завдань держави по багатьом питанням регулювання ринку, цей збіг не є повним, і по значному кругу питань потрібне пряме державне регулювання.

З огляду на зазначене вище, основними напрямками державної політики щодо розвитку та регулювання ринку цінних паперів необхідно визначити такі: перетворення фондового ринку на один з головних механізмів фінансування інвестиційних потреб українських суб'єктів господарювання; підвищення конкурентоспроможності вітчизняного ринку цінних паперів та його професійних учасників; модернізація торговельно-розрахункової та облікової інфраструктури ринку цінних паперів; посилення захисту прав інвесторів та інших власників цінних паперів, зниження ризиків інвестиційної діяльності на ринку; зменшення спекулятивної складової у торгівлі цінними паперами та посилення присутності на ринку вітчизняного капіталу; удосконалення нормативно-правової бази функціонування ринку, державного регулювання та саморегулювання; інтеграція ринку цінних паперів України до єдиного ринку фінансових послуг Європейського Союзу.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи аналіз стану державного регулювання фінансового сектору економіки України, приходимо до висновку, що функції регулювання покладені на досить широке коло державних органів, в діях яких часто простежуються нераціональність та неефективність здійснюваних заходів. Державна фінансова політика в Україні дотепер характеризується хаотичністю, невідповідністю цільовому призначенню, наявністю процесів прийняття рішень, що характеризуються дрібним опікуванням та спрямовані на ситуаційний контроль й управління. Це суперечить загальній концепції регулювання процесів функціонування економічної системи, в тому числі її складової - фінансового сектору, що враховує ринкові закономірності.

Вихід з поточної кризи вимагає здійснення ряду невідкладних кроків сьогодні і ухвалення стратегічно важливих рішень, які забезпечать стабільність фінансового сектору економіки України в майбутньому. Здійснення цієї політики вимагає скоординованої роботи всіх гілок влади, яке можливе лише в умовах стабільнішої політичної ситуації. У найближчій перспективі необхідна підтримка фінансового сектора української економіки державою, а також створення стабілізаційного фонду, наповнення якого буде забезпечено за рахунок засобів, які не протиречать стратегічним інтересам країни. У довгостроковій перспективі необхідне створення умов для модернізації фінансового законодавства та реформування системи державного регулювання фінансів, які б відповідали міжнародним стандартам. Крім того, життєво необхідне створення привабливого інвестиційного клімату в країні, що знову, можливо лише в умовах політичної стабільності і злагодженості дій керівництва держави.

Для забезпечення довгострокового економічного зростання, як головної мети держави та суспільства, та підсилення ролі держави у процесі збалансованої розбудови фінансового ринку необхідно проводити фінансову політику, яка повинна базуватись на прийнятній для нашої країни концепції політики економічного зростання; створити фінансовий ринок, що відповідає таким якостям, як відкритість, справедливість і необоротність; забезпечувати узгодженість між усіма ланками фінансової та податкової системи, які реформуються; розповсюдити дію векселів. Якщо конкретніше, то першим взяти на себе відповідальність повинен уряд, випустивши векселі за борги перед бюджетними організаціями, за борги по дебетовому сальдо, податку на додану вартість у вигляді казначейських білетів; змінити ставки та структуру нарахування податків; ввести таку систему пільг, яка була б направлена на створення умов для активізації інвестиційних процесів; знаходити компроміс між кількістю податкових пільг і необхідністю збереження «незруйнованого» податкового поля; розширити коло прямих учасників ринку державних боргових зобов'язань, тобто залучати кошти небанківських фінансових установ; проводити політику найменшого використання державних витрат, якомога більшого їх скорочення; по можливості зменшити масштаби неофіційного господарювання; згідно з тезою про те, що податки доцільно визначити як податковий інвестиційний ресурс, який має від'ємну вартість, запровадити податкову біржу, де держава могла б торгувати податками на зразок торгів державними цінними паперами.

Таким чином, у держави ще є потенціал для протидії викликам світової фінансової кризи та похідної від неї - кризи фінансового сектору економіки України, насамперед банківської системи. Важливо правильно скористатись наявними можливостями. Враховуючи вагомий науковий та практичний потенціал перше слово тут належить державі.

Список літератури

1. Алексеєнко Л.М. Ринок фінансового капіталу: становлення, проблеми та перспективи розвитку / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Вид. буд-к "Максимум", 2004. - 423с.

2. Башлай С.В., Шумкова О.В. Роль банківської системи в розвитку фінансового ринку України // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.15: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: УАБС НБУ, 2006.- 336 c.

3. Бєлєнький П.Ю., Інфраструктура фінансового ринку в системі соціально-економічного розвитку регіону / НАН України; Інститут регіональних досліджень. - Л., 2004. - 122с.

4. Буднік М.М., Мартюшева Л.С. Фінансовий ринок: навч. посібник / Харківський національний економічний ун- т. - Х. : ХНЕУ, 2007. - 432с.

5. Васильєва В. В., Васильченко О. Р. Фінансовий ринок: навч. посібник / Макіївський економіко-гуманітарний ін-т. - Донецьк : Норд-Прес, 2007. - 403c.

6. Красавина Л.Н., Валенцева Н.И. Роль банков на финансовом рынке: мировой опыт и российская практика // Финансы и кредит (рус.).- 2006.- № 8.- C.2-16

7. Кредісов А. І., Вергун В. А., Клочко В. П., Березовенко С. М., Волошин В. В. Фінансовий сектор ринкової та транзитивної економік: Навч. посібник / КНУ ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. Кафедра управління ЗЕД ; Редінгський ун-т. Центр Євро-Азіатських досліджень / А.І. Кредісов (ред.). - К. : Знання України, 2004. - 351с.

8. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навчальний посібник: Навчальне видання. - К.: Каравела, 2002.- 304 c.

9. Михальський В.В. Роль фінансового ринку в економічному розвитку реального сектора вітчизняної економіки. - К. : Ніка-Центр, 2005. - 296с.

10. Розвиток фінансового сектора та економічне зростання / НАН України; Інститут економіки / А.І. Даниленко (відп.ред.). - К., 2001. - 238с.

11. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок: Навчальний посібник: Навчальне видання. - К.: ЦНЛ, 2005.- 384 c.

12. Україна. Фінансовий сектор та економіка: нова стратегія реформ: Матеріали конференції: 22-23 червня 2006 р. - К. : Козаки, 2006. - 124 с.