Бюджетне планування

27

Бюджетне планування

Бюджетне планування -- це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямів використання бюджетних ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку.

Об'єктом бюджетного планування завжди є бюджетна діяльність держави, державних установ і організацій; предметною галуззю бюджетного планування є бюджетні ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці. Сферою застосування бюджетного планування є розподіл і перерозподіл бюджетних ресурсів на всіх стадіях відтворювального процесу.

Організація бюджетного планування може бути ефективною лише тоді, коли в неї закладатимуться науково обгрунтовані товарні принципи. До них належать принципи:

Ш комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними бюджетними можливостями;

Ш оптимального використання бюджетних ресурсів із метою першочергового забезпечення бюджетними ресурсами пріоритетних напрямів розвитку економіки й соціальної сфери;

Ш раціонального визначення джерел одержання бюджетних ресурсів та їхнього перерозподілу через ланки бюджетної системи;

Ш єдності у використанні бюджетних показників, здійсненні бюджетних розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямів розвитку;

Ш наукового обгрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обгрунтованість, використання прогресивної методології, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними бюджетними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів.

Відповідно до цього перед бюджетним плануванням постають наступні завдання;

- формування найважливіших народногосподарських пропорцій розвитку економіки на плановий період

- виявлення резервів у галузях економіки і спрямування їх на виконання плану економічного і соціального розвитку

- мобілізація грошових надходжень за окремими джерелами та формування доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення

- раціональний розподіл видатків державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансування бюджетів нижчого рівня

- здійснення державного фінансового контролю за ходом виконання бюджету.

В економічній літературі виділяють чотири основних методи бюджетного планування: коефіцієнтів, нормативний, балансовий та предметно-цільовий.

Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) базується на вивченні економічної кон'юнктури у минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. По суті, це планування "від досягнутого", що, власне, має місце нині в бюджетному процесі. Перенесення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів.

Досконалішим методом бюджетного планування є нормативний метод. Він передбачає використання в плануванні системи взаємопов'язаних норм і нормативів. Розрізняють нормативи двох типів: нормативи першого типу регламентують взаємовідносини між державою та суб'єктами господарювання з приводу розподілу отриманих результатів діяльності (наприклад, ставки податків), нормативи другого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів. Вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільне виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод найкраще застосовувати в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об'єктивно оцінити потреби бюджетних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного та ощадливого використання.

Недоліком нормативного методу планування вважають відсутність узгодженості бюджетних зобов'язань, що зумовлені нормативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат.

Планування бюджетних видатків на економічну діяльність

Планування бюджетних видатків на економічну діяльність пов'язане насамперед з необхідністю забезпечення пропорційного розвитку економіки держави. Активне державне регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Тільки завдяки державному фінансуванню можна забезпечити структурну перебудову економіки, підвищення її ефективності.

Фінансове забезпечення розвитку економіки здійснюється в таких формах:

v капітальні вкладення;

v фінансування національних, державних і міжнародних науково-технічних програм;

v поставки продукції для державних потреб;

v фінансування підприємств, організацій та окремих заходів.

Поняття «капітальні вкладення» тотожне поняттю «інвестиції». У світовій практиці розрізняють такі види інвестицій:

o реальні (прямі) інвестиції -- це вкладення капіталу безпосередньо в засоби виробництва, тобто в основні фонди і на приріст матеріально-виробничих запасів;

o фінансові інвестиції -- вкладення в цінні папери (так звані «портфельні інвестиції»), а також розміщення капіталу в банки;

o інтелектуальні інвестиції -- вкладення в придбання патентів, ліцензії, ноу-хау, в підготовку і перепідготовку персоналу, в науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи.

Визначення обсягів державного фінансування базується на пріоритетних напрямах розвитку економіки і соціальної сфери, прийнятними на близьку і далеку перспективу. Це насамперед:

-- розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу;

-- створення власної бази й інфраструктури енергоносіїв;

-- упровадження енергозберігаючих технологій;

-- структурна перебудова економіки;

-- науково обґрунтована конверсія виробництва;

-- розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів;

-- реконструкція і створення нових екологічно чистих виробництв;

-- інвестування галузей виробництв, які розширюють конкурентне середовище, розвивають приватизацію і підприємницьку діяльність, ліквідують неперспективні, технологічно відсталі й завідомо збиткові підприємства.

Зазначені пріоритетні напрями є основними орієнтирами під час оцінювання інвестиційних проектів з урахуванням у кожному конкретному випадку їх економічної і соціальної ефективності.

Капітальні вкладення на будівництво об'єктів виробничого призначення за галузями плануються окремо від капітальних вкладень на виробництво об'єктів невиробничого призначення. Під час розроблення проектно-кошторисної документації на будівництво, розширення і реконструкцію підприємств і споруд зведені кошторисно-фінансові розрахунки складаються і затверджуються окремо на:

-- спорудження об'єктів виробничого призначення;

-- будівництво житлових будинків, підприємств комунального господарства, шкіл, дитячих дошкільних установ, установ культури, охорони здоров'я та інших об'єктів невиробничого призначення.

У цілому на будівництво, розширення і реконструкцію підприємств складається зведення витрат. При цьому будівництво об'єктів виробничого призначення здійснюється за рахунок капітальних вкладень у відповідну галузь, а будівництво житлових будинків, побутового водопроводу і каналізації, шкіл, дитячих дошкільних установ, клубів, лікарень, поліклінік та інших -- за рахунок капітальних вкладень відповідно на житлове і комунальне господарство, будівництво об'єктів освіти, культури, охорони здоров'я.

Одним із найважливіших напрямів фінансового забезпечення розвитку економіки є фінансування за рахунок Державного бюджету національних, державних і міждержавних програм. Розроблення і реалізація програми передбачає розв'язання завдань структурної перебудови економіки, створення новітніх технологій та продукції, що забезпечують конкурентоспроможність, зменшення залежності від імпорту, ресурсе- та енергозбереження, радикальне підвищення продуктивності праці. Розробки, що мають велике соціально-економічне значення і високий ступінь завершеності, включаються до державного контракту на плановий рік.

Основою для формування програм є схвалені Урядом України концепції відповідних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Суб'єктами програми є:

-- ініціатор розроблення програми;

-- державний замовник;

-- орган управління;

-- керівник та її виконавець.

Ініціаторами розроблення програми можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, академії наук, підприємства, установи, організації та громадяни. Державним замовником програми може бути міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, сфера діяльності якого найбільшою мірою відповідає меті і завданням цієї програми. Органом управління програмою може бути центральний орган державної виконавчої влади, Академія наук, національний науковий центр, а в окремих випадках -- провідна державна наукова або проектно-конструкторська організація. Керівником програми, як правило, призначається керівник або заступник керівника органу управління програмою, який несе персональну відповідальність за формування та хід виконання програми.

Виконавцями програми є науково-дослідні, проектно-конструкторські, інші організації науково-технічної сфери, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності. Виконавці програми визначаються, як правило, на конкурсних засадах.

Ініціатор програми розробляє і подає Міністерству освіти і науки концепцію програми, в якій зазначаються її мета, кількісні та якісні параметри науково-технічної продукції, які передбачається отримати внаслідок виконання програми, очікувані техніко-економічні й соціальні результати впровадження цієї продукції, пропозиції про замовника, орган управління та керівника програми, а також джерела та обсяги фінансування.

Міністерство освіти і науки за участю координаційних рад з відповідних пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки розглядає на підставі експертизи матеріали, внесені ініціатором програми, готує і подає Кабінету Міністрів обґрунтовані висновки щодо доцільності формування програми.

Уряд України з урахуванням висновків Міністерства освіти і науки, погоджених з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і Міністерством фінансів, приймає рішення про формування програми, визначення замовника, органу управління та керівника програми.

Організація виконання програми забезпечується через укладання угод (контрактів) між органом управління програмою та її виконавцями, в яких визначаються обсяги, терміни виконання робіт, порядок фінансування та звітування, а також відповідальність сторін за взяті зобов'язання.

Фінансове забезпечення програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті на фінансування державних науково-технічних програм, а також за рахунок коштів інноваційних фондів і коштів заінтересованих підприємств, організацій та інших інвесторів.

Кошти, виділені на виконання програми з Державного бюджету та інноваційних фондів, є цільовими асигнуваннями і не можуть бути використані виконавцями та співвиконавцями програми на будь-яку іншу мету.

Фінансування поставок продукції для державних потреб здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції щорічно передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання інших джерел фінансування.

Слід зазначити, що державні потреби -- це потреби України в продукції, необхідній для розв'язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Формування обсягів державних потреб на наступний рік проводиться відповідно до пріоритетів, визначених у проекті Державної програми економічного і соціального розвитку держави.

Реалізація державних потреб здійснюється через державне замовлення, що являє собою засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Суб'єктами державного замовлення є державні замовники і виконавці цього замовлення. Державними замовниками можуть бути міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації й установи, уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавці державного замовлення -- це суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб.

Основним інструментом, який визначає економічні й правові зобов'язання сторін і регулює взаємовідносини замовника і виконавця, є державний контракт (договір). З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщення поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує, по-перше, державних замовників і, по-друге, міністерства, відомства, інші центральні органи державної виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб, формують державне замовлення і доводять до державних замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладення державних контрактів з виконавцями державного замовлення.

Державні замовники здійснюють вибір виконавців державного замовлення, укладають з ними державні контракти і гарантують їм оплату продукції. Вони є відповідальними за задоволення державних потреб у відповідній продукції. Слід підкреслити, що Кабінет Міністрів України є гарантом за зобов'язаннями державних замовників і забезпечує їх фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державних потреб. З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть надаватись пільги щодо податку на прибуток, пільгові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.

Потреба в продукції, необхідній для забезпечення виконання регіональних цільових програм (поставки продукції для регіональних потреб), визначаються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Поставки продукції для виконання регіональних програм забезпечуються за рахунок коштів Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також позабюджетних джерел, що залучаються для цієї мети.

Планування доходів бюджету

Планування доходів та інших обов'язкових платежів є основою для своєчасного та обґрунтованого складання бюджетів.

Планування кожного податку, збору чи іншого обов'язкового платежу базується на чинному законодавстві, що регламентує його стягнення. Основними елементами механізму обчислення доходів бюджету є база оподаткування та ставка податку. Від рівня визначеності цих двох елементів залежить рівень обґрунтованості планових сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які формують дохідну частину бюджету на перспективу.

Вивчення об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на формування бази оподаткування, свідчить про те, що обсяг надходження податків у конкретній кількісній формі значною мірою має ймовірний, прогнозний характер, незважаючи на те, що під час його прогнозування враховуються реальні економічні процеси, а фундаментом прогнозу є програми економічного і соціального розвитку як країни в цілому, так і окремих регіонів. При цьому необхідно врахувати існуючі тенденції, виявити можливі зміни в прогнозному періоді.

Прогноз надходжень доходів бюджету базується на макроекономічних показниках розвитку країни, провідних галузей економіки країни, конкретних регіонів, які розробляються центральними економічними відомствами і місцевими органами влади й управління. При цьому, як правило, прогноз формування дохідної частини бюджету на наступний рік здійснюється на основі звітних даних за дев'ять місяців з урахуванням їх динаміки в четвертому кварталі. У випадках, коли в четвертому кварталі звітного року передбачені суттєві зміни, їх обов'язково необхідно врахувати в розрахунках на прогнозний період.

Звітні дані про фактичні щомісячні надходження всіх видів податків, згідно з бюджетною класифікацією, надають фінансовим органам державні податкові адміністрації. Отже, показники звітного року є базою для прогнозних розрахунків.

Слід також наголосити, що прогнози повинні будуватися на основі процесів і тенденцій, які мають стійкий характер. Складаючи прогноз, необхідно брати до уваги фактичні динамічні ряди надходжень за минулі роки. У разі необхідності їх можна коригувати, враховуючи конкретні економічні особливості того чи іншого періоду розвитку держави. В умовах нестійкого характеру економічних процесів, які відбуваються в економіці, найімовірнішим може бути прогноз, складений на наступний плановий рік.

Прогноз, розроблений на більш далеку перспективу, в нинішніх умовах не має практичного значення. Планування сум податку на прибуток базується на прийнятій методиці його обчислення. При цьому найскладнішою проблемою є визначення оподатковуваного прибутку на плановий період.

Розробляючи проект Державного бюджету, Міністерство фінансів планує суму податку на прибуток виходячи з макроеконо-мічних показників. У переліку цих показників, що є основою для планування податку, є сума балансового прибутку.

Згідно з чинним законодавством прибуток визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Показники прибутку і податку на нього по галузях і підприємствах державної власності зводять відповідні міністерства і відомства, а по недержавних підприємствах -- Фонд державного майна.

Податок на доходи фізичних осіб -- один з основних економічних інструментів перерозподілу доходів громадян і форм мобілізації їх у бюджеті. Планування податку здійснюється на основі макроекономічних показників по фонду споживання, які розробляє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. Прогноз фонду оплати праці здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції

України в територіальному (обласному) розрізі за такими платниками податків:

-- працівникам виробничої сфери державного сектору економіки (без сільського господарства);

-- працівникам сільського господарства (державна форма власності);

-- працівникам госпрозрахункових установ невиробничої сфери;

-- працівникам кооперативів, малих підприємств.

Суми надходжень податку визначаються виходячи з прогнозного фонду оплати праці за платниками податків і ставки податку.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. В основу розрахунку податку покладено очікувані надходження податку в поточному році з урахуванням наявної тенденції зростання кількості автомобілів, мотоциклів та інших транспортних засобів. При цьому враховуються пільги, передбачені Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», а також пільги для підприємств автомобільного транспорту загального користування, установ та організацій, що фінансуються з Державного бюджету України, а саме: установ та організацій Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки України, Прокуратури, сільськогосподарських підприємств, які сплачують 50 % зазначеного податку за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти.

Сума податку на наступний рік визначається під час розроблення проектів Державного і зведеного бюджетів на підставі інформації Державної податкової адміністрації про фактичні суми надходжень податку до бюджету на дату складання бюджету й очікуваних сум надходжень податку до кінця поточного року.

Платежі за використання природних ресурсів. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів є формою реалізації економічного механізму стимулювання охорони, захисту, раціонального використання, а також фінансового забезпечення відтворення лісів.

Лісокористувачі мають право здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів:

заготівля деревини під час рубок головного користування;

заготівля живиці;

заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, кора, зелень тощо);

побічні лісові користування.

Планування і здійснення заготівлі деревини під час рубок головного користування здійснюється в межах розрахункової лісосіки. Розрахункова лісосіка -- це щорічна норма заготівлі деревини під час рубок головного користування, що обчислюється як лісокористування і затверджується для кожного лісокористувача й окремо за групами порід у межах груп лісів виходячи з принципів безперервності і невиснажливості використання лісових ресурсів.

Залежно від розміру розрахункової лісосіки Кабінет Міністрів України встановлює щорічний розмір лісосічного фонду. Лісосічний фонд -- це запаси деревини, призначеної для щорічної заготівлі під час рубок головного користування. Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів установлюється на підставі лімітів їх використання і такс.

Такси і порядок стягнення плати встановлюються Кабінетом Міністрів. Планування надходжень плати за спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється виходячи з виділеного ліміту лісосічного фонду і середньої ставки плати за деревину з урахуванням її індексації.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів установлюється з метою створення заінтересованості суб'єктів підприємницької діяльності в раціональному використанні й охороні вод, відтворенні водних ресурсів. Плату встановлено за спеціальне використання прісних водних ресурсів як загальнодержавного, так і місцевого значення.

Планування надходжень плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів здійснюється методом прямого розрахунку виходячи із затверджених Міністерством охорони навколишнього природного середовища лімітів використання прісних водних ресурсів, вантажопідйомності вантажного флоту і пасажиро-місткості пасажирського діючих флотів і чинних нормативів плати. При цьому ставки плати індексуються відповідно до прогнозу зростання цін у матеріальному виробництві.

Платниками плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобуток корисних копалин.

Планування надходжень від плати за спеціальне використання надр під час видобування корисних копалин здійснюється за прогнозом видобутку корисних копалин та нормативу плати. При цьому оподаткований оборот збільшується відповідно до індексу зростання цін.

Відрахування на геологорозвідувальні роботи є формою реалізації економічного механізму відшкодування витрат на пошуки і розвідку корисних копалин, виконаних за рахунок Державного бюджету, і створення джерела коштів для фінансування подальших робіт, спрямованих на відтворення та розвиток мінерально-сировинної бази України.

Платниками відрахувань є користувачі надр усіх форм власності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини (у тому числі підземні прісні, мінеральні й термальні води) на родовищах, розвіданих за рахунок коштів Державного бюджету.

Планування надходжень до Державного бюджету відрахувань на геологорозвідувальні роботи здійснюються на основі прогнозів видобутку корисних копалин у наступному році і чинних нормативів, затверджених Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.

Плата за землю запроваджена з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Планування плати за землю здійснюється на основі показників структури земельних ділянок, які надає Державний Комітет України із земельних ресурсів. Сума надходжень обчислюється виходячи із площі земельної ділянки відповідного призначення та середньої ставки податку.

З огляду на те, що плата за землю обчислюється і стягується місцевими органами влади і переважно надходить у місцеві бюджети, планування цього платежу здійснюється на місцях методом прямого розрахунку. Так, сільські і селищні Ради ведуть облік власників і землекористувачів, земельна ділянка яких розташована на їх території. Аналогічний облік ведуть фінансові органи районних, міських державних адміністрацій. Це дає можливість з високою точністю обчислювати планові суми земельного податку.

Податок на додану вартість є найбільш значним за величиною в доходах бюджету. Його питома вага протягом усього періоду функціонування становить близько чверті доходів бюджету. Це один з найважливіших економічних інструментів перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, а також бюджетів різних рівнів.

Планування суми надходжень податку на додану вартість здійснюється на базі прогнозних макроекономічних показників вартісної оцінки складових доданої вартості, а також установлених ставок податку. Макроекономічні показники розробляє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. При цьому враховується сукупність пільг, що передбачені чинним законодавством

Акцизний збір з вітчизняних товарів обчислюється на основі прогнозних обсягів виробництва підакцизних товарів і ставок акцизного збору за кожним видом продукції, а також прогнозного курсу гривні до євро та з урахуванням пільг, визначених чинним законодавством.

Обчислення планової суми акцизного збору здійснюється методом прямого розрахунку. Для визначення прогнозу надходжень акцизного збору використовуються розрахунки в розрізі підприємств і організацій усіх форм власності. Крім того, міністерства і відомства, підвідомчі підприємства яких виготовляють підакцизні товари, надають інформацію про прогнозні обсяги випуску вказаної продукції.

Прогнозні суми надходжень податку на промисел, плати за видачу ліцензій та сертифікатів (у тому числі марки акцизного збору), плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на підприємницьку та професійну діяльність визначаються на основі даних Державної податкової адміністрації про фактичні надходження до бюджету вказаних платежів і з урахуванням очікуваних сум надходжень до кінця поточного року.

Мито -- це податок на товари, які переміщуються через митний кордон України. Мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності, розраховується на основі загального обсягу імпорту торговельного балансу, який розробляє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. При цьому необхідно враховувати існуючі тенденції щодо динаміки та структури імпорту.

Планова сума мита розраховується на основі середньозваженої ставки, яка обчислюється на підставі обсягу імпорту, з якого має сплачуватись мито у році, що передує плановому (розраховується за прогнозним торговельним балансом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України) та очікуваного надходження імпортного мита в цьому ж році.

Зауважимо, що торговельний баланс складається в доларах США, а тому у разі розрахунків у валюті України використовується прогнозний курс долара до гривні за даними Національного банку України.

Планування експортного мита здійснюється, як правило, методом прямого розрахунку у зв'язку з обмеженою кількістю і незначними обсягами товарів, що підлягають оподаткуванню митом. Сума надходжень визначається множенням прогнозованого обсягу експорту товарів за кожною позицією на встановлену ставку мита.

Мито на товари, які ввозяться (пересилаються) громадянами, планується виходячи з обсягів ввезення товарів громадянами у неторговельному обігу та тенденцій щодо їх оподаткування (введення чи скасування пільг та ін.).

Прогнозування надходження державного мита до Державного бюджету здійснюється на підставі інформації Державної податкової адміністрації про суми щомісячного надходження цього платежу до бюджету і прогнозних індексів цін на плановий рік.

Державне мито, стягнення якого пов'язується з усіма іншими інструментами та діями, надходить до місцевих бюджетів. Так, за нотаріальні дії, учинені державними нотаріальними конторами щодо посвідчення договорів відчуження житлових будинків, гаражів, а також іншого нерухомого майна, сплачується мито в розмірах до неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Ураховуючи особливості державного мита, що не передбачають ведення загальноприйнятого обліку платників, прогнозування суми можливих надходжень за цим джерелом здійснюється на основі очікуваних надходжень за поточний рік із застосуванням неоподаткованого мінімуму заробітної плати та прогнозних індексів цін.

Місцеві податки і збори прогнозуються на стадії розроблення проекту Державного бюджету з метою визначення обсягів між-бюджетних трансфертів. Прогноз визначається на основі даних Державної податкової адміністрації про фактичні надходження місцевих податків і зборів та тенденцій, що складаються. Ураховуючи, що місцеві податки і збори надходять до місцевих бюджетів, конкретні розрахунки за кожним податком здійснюються місцевими фінансовими органами. В основу розрахунків покладено прийнятий порядок стягнення того чи іншого податку і збору.

Неподаткові надходження

Неподаткові надходження включають насамперед рентну плату за нафту та природний газ, що видобувається в Україні, різницю в цінах на природний газ, відрахування від плати за транзит газу трубопровідним транспортом через територію України.

Рентна плата введена з метою вирівнювання ціни на нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та ціни, за якою вони імпортуються з інших держав. Сума рентної плати визначається на підставі прогнозних обсягів власного видобутку нафти і газу та діючих ставок рентної плати.

Оптова ціна на нафту, природний газ та рентна плата встановлюється в доларовому еквіваленті в перерахунку в гривню за курсом Національного банку України.

Різниця в цінах на природний газ вітчизняного видобутку -- це різниця між граничною оптово-відпускною ціною на природний газ для споживачів України і ціною власного видобутку з урахуванням частини витрат газотранспортних організацій. Гранична оптова ціна на природний газ, що реалізується споживачам України, визначається на основі ціни закупки імпортованого газу і ціни на газ власного видобутку, часткового відшкодування витрат на транспортування газу територією України з урахуванням податку на додану вартість.

Планування інших видів неподаткових надходжень здійснюється на основі даних Державної податкової адміністрації про фактичне їх надходження на дату складання проекту бюджету, очікуваного надходження до кінця року, а також з урахуванням тенденцій, які складаються в останні роки.

Кошторисне планування

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків. Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві основні складові:

Ш загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

Ш спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати значні грошові кошти, які утворюються за рахунок надходжень податків від населення, підприємств і організацій усіх форм власності та надходжень інших неподаткових платежів. У своїй сукупності ці кошти створюють фонд грошових коштів або доходи Державного бюджету і бюджетів місцевих рад народних депутатів.

Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і щоквартальний розподіл коштів. Формування єдиного кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає усім підпорядкованим установам у двотижневий термін після затвердження бюджету, з якого здійснюється фінансування установ. Під час формування лімітних довідок у підпорядкованих установах вищестоящі організації повинні врахувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується керівником відповідної вищестоящої організації, не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого здійснюється фінансування установи. Одночасно з кошторисом на затвердження вищестоящої організації подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які формуються за рахунок спеціальних чи інших позабюджетних коштів.

Фінансування установ без затвердженого в установленому порядку кошторису забороняється.

Зміни до затвердженого кошторису можуть вноситися лише з дозволу організації, яка затвердила кошторис і штатний розпис.

У процесі виконання кошторисів керівники мають право в межах затвердженої загальної суми видатків на оплату праці самостійно перерозподіляти кошти між фондом заробітної плати за основним окладом, фондом заробітної плати за доплатами і надбавками та фондом на преміювання.

Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається з розділів: бюджетні асигнування; інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів. Кожний з цих розділів кошторису поділяється на доходну та видаткову частини.

У доходній частині єдиного кошторису визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, що спрямовуються на утримання установи, а також надходження з інших доходних джерел.

Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Формування доходної частини єдиного кошторису здійснюється на підставі індивідуальних розрахунків доходів і платежів та відрахувань до бюджету, які складаються за кожним джерелом доходів. За основу цих розрахунків беруться показники обсягів надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники та розмір плати з розрахунку на одиницю показника.

У видатковій частині єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань і витрат, які планується здійснити за рахунок інших надходжень. Передбаченні у видатковій частині асигнування повинні забезпечувати повне фінансування витрат установ. Для цього чисельність працівників установи, яка пропонується до затвердження за штатним розписом, повинна бути приведена у відповідність з фондом заробітної плати, який планується, а витрати на господарське утримання - відповідно до наявних джерел фінансування.

Видатки установи за рахунок бюджетних коштів передбачаються відповідно до нормативно - правових актів, що визначають порядок формування обсягів витрат за їхніми категоріями, кожна з яких обов'язково обґрунтовується відповідними розрахунками.

Видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів плануються за категоріями видатків у цілому з наданням сум, що спрямовуються на покриття дефіциту бюджетних асигнувань. Ці кошти передбачаються, насамперед, на виплату заробітної плати працівникам установ з нарахуванням на соціальне страхування, оплату витрат, пов'язаним з господарським утриманням установ та інші першочергові витрати.

У бюджетному плануванні крім індивідуального кошторису доходів і видатків розрізняють загальні і зведені види кошторисів.

Загальні кошториси складаються: за однотипними малими установами - клубами, бібліотеками, фельдшерсько - акушерськими пунктами тощо з невеликим обсягом фінансування; за однотипними великими установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано.

Зведені кошториси - це злиті воєдино індивідуальні кошториси однотипних установ і кошториси на централізовані заходи. У таких кошторисах передбачаються видатки за усіма установами даного відомства.

Визначення обсягу витрат по кожній статті здійснюється на базі двох основних елементів: оперативно-сітьових показників і встановлених норм і нормативів.

Оперативно-сітьові показники - це показники, які відображають діяльність бюджетної установи і покладені в основу кошторисних розрахунків ( кошторисного планування). Вони носять як директивний, так і розрахунковий характер. Директивну форму оперативно-сітьові показники мають при створенні бюджетної установи, коли державним планом економічного і соціального розвитку визначаються її потенціальні можливості.

Директивний вплив на формування оперативно-сітьових показників можливий по окремим бюджетним установам в зв'язку з тим, що вищестояща організація доводить план по показникам, котрі визначають обсяги її діяльності. Це відноситься, перш за все, до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, яким щорічно доводиться план набору студентів. Розрахункові показники характерні для діючої системи бюджетних установ і в повній мірі визначають весь обсяг її (установи) діяльності.

Оперативно-сітьові показники можна розділити на основні і похідні. Основні характеризують функціональне призначення установи, а похідні деталізують функції реалізації її (установи) діяльності. Так, для дитячих дошкільних установ основним показником виступає кількість дітей, а похідним - кількість груп по терміну перебування в них дітей.

Важливим елементом механізму кошторисних розрахунків є бюджетне нормування видатків. Норми і нормативи є економічними важелями забезпечення обґрунтованого рівня видатків по окремим видам, створення рівних фінансових умов функціонування однотипних установ, задоволення їх потреб. За допомогою нормування раціоналізується техніка розрахунків видатків, досягається єдність методів аналізу кошторисних установ і оцінка їх діяльності, полегшується контроль за якістю складання і виконання кошторисів, суттєво скорочуються планові розрахунки.

Зміст нормування полягає в створенні науково обґрунтованої системи і нормативів, яка повинна забезпечити якісний рівень планових розрахунків. Слід зазначити, що створення такої системи стримується недостатньою розробкою теорії нормування і її методологічних основ. Крім того, в економічній літературі не має чіткого визначення понять норм і нормативів.

Норми і нормативи є показниками кількісного вираження матеріальних, трудових чи грошових витрат на виробництво матеріальних і нематеріальних благ, на якусь розрахункову одиницю (на одного хворого, на одного студента тощо).

Норма відрізняється від нормативу тим, що вона служить тільки основою для визначення розміру (величини) необхідних матеріальних і нематеріальних благ, тоді як норматив має додаткове призначення - державне регулювання тих чи інших розподільчих відносин. А тому характерною ознакою нормативу є його затвердження вищестоящим органом, тоді як норми може затвердити керівник даної бюджетної організації.

Таким чином, норматив і норма виступають інструментами розподілу на всіх стадіях суспільного відтворення, тобто регулюють трудові, матеріальні і фінансові затрати як на виробничі, так і на споживчі цілі. Але нормативу притаманна більш висока роль - регулювання зовні, тобто зі сторони держави. Нарешті, норматив відрізняється ще тим, що він іноді виражає загальну потребу в матеріальних або грошових ресурсах, що зовсім не притаманне нормі. Розрахунковою одиницею для розробки норм служить основний виробничий показник, прийнятий в плані економічного і соціального розвитку для відповідних установ і заходів (клас, ліжко та ін.). Норматив, на відміну від норми, не зв'язаний безпосередньо з одиницею нормування, наприклад, ставки заробітної плати, штатні нормативи, тарифи внесків на соціальне страхування і інші. Основою практичного нормування можуть бути загальні соціальні нормативи, передбачені окремими законодавчими актами.

Норми і нормативи можна класифікувати по наступним ознакам: по характеру встановлення і формі виразу.

Бюджетне планування в Україні на сучасному етапі

А) Міністерство фінансів України відповідно до схвалених Верховною Радою України основних напрямів бюджетної політики на плановий рік, на підставі прогнозу основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік та фінансових можливостей держави до 1 липня поточного року (в якому здійснюється бюджетне планування) складає попередній проект бюджету України і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, органів державної виконавчої влади України.

Міністерства, відомства, органи державної виконавчої влади у двотижневий термін (до 15 липня) після отримання показників від Мінфіну подають останньому за встановленими ним формами розрахунки та відповідні обґрунтування щодо розміру фінансування витрат, які передбачається здійснити в плановому році, окремо по господарству, що перебуває у загальнодержавній власності, та по господарству, що знаходиться у власності АРК, областей, міст Києва і Севастополя.

Міністерство фінансів України за участю представників міністерств, відомств, органів державної виконавчої влади до 1 серпня розглядають доведені до них пропозиції і зауваження щодо проектованих показників зведеного та Державного бюджетів України на плановий рік. На підставі уточнених розрахунків доходів і видатків мінфін складає наступний проект Державного бюджету України і до 15 серпня подає його на розгляд Кабінету Міністрів України, а з питань, не узгоджених з міністерствами, відомствами, органами державної виконавчої влади доповідає Кабміну. Кабмін на своєму засіданні розглядає проект закону про Державний бюджет України, приймає рішення щодо проекту закону і до 1 вересня подає його Президенту України. Президент України розглядає проект закону про Державний бюджет України і в разі згоди з ним вносить його Верховній Раді України до 15 вересня. Якщо Президент України не подасть до 15 вересня проект закону про Державний бюджет України, Верховна Рада України може розглянути питання щодо причин порушення терміну подання проекту і відповідальності посадових осіб.

До всіх показників доходів і видатків державного бюджету, зазначених у проекті закону про Державний бюджет України окремо додаються розрахунки і обґрунтування. Персональну відповідальність за дотримання цього правила несе міністр фінансів України. До проекту закону також додаються інформаційні матеріали.

З доповіддю про проект бюджету виступає міністр фінансів або особа, що виконує його обов'язки. Депутати обговорюють поданий проект, після чого він передається на розгляд постійних комісій (комітетів). Постійні комісії та депутати протягом двох тижнів готують і передають поправки до проекту бюджету у постійну комісію з питань бюджету.

Постійна комісія з питань бюджету розглядає поправки і готує доповідь і таблицю про підтримані поправки і перелік відхилених поправок. Доповідь голови бюджетної комісії заслуховується на засіданні Верховної Ради і проводиться перше читання проекту закону про державний бюджет. У разі згоди депутати приймають постанову про схвалення висновків і пропозицій постійної комісії з питань бюджету.

Кабінет Міністрів України у двотижневий термін допрацьовує проект бюджету і передає його для другого читання на Верховній |Раді.

Знову ж таки проект бюджету на засіданні Верховної Ради представляє міністр фінансів. Відбувається друге читання. В процесі обговорення беруть участь усі депутати. Після обговорення Верховна Рада приймає постанову про порядок введення в дію Закону про Державний бюджет України. Проект зазначеної постанови розробляє і подає Кабмін до другого читання проекту закону.

Якщо Верховною Радою України не буде прийнято закон про Державний бюджет України до 2 грудня, то приймається постанова про порядок фінансування поточних витрат до прийняття закону про державний бюджет. Якщо Верховна Рада України не затвердить таку постанову до 30 грудня, автоматично продовжується дія закону про Державний бюджет поточного року, крім показників щодо видатків розвитку.

Б) Закон про Державний бюджет України приймається щорічно і діє протягом бюджетного року. В ньому знаходять відображення такі дані:

* граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

* доходи Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

* видатки Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

* доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів включених до складу Державного бюджету;

* суми дотацій, субсидій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

* розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України;

* суми вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету;

* рішення щодо бюджетних позичок;

* зміни, які відбулися в податковому законодавстві;

- інша інформація.

В) Міністерство фінансів АРК складає проект республіканського бюджету, обласні і міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління складають відповідні проекти обласних і міських бюджетів на підставі:

* прогнозних показників економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць;

* доведених показників від вищестоящих виконавчих органів: нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, сум дотацій і субвенцій;

* матеріалів для підготовки проекту бюджету, наданих управліннями і відділами Мінфіну АРК, держадміністрації, виконавчими органами міських і районних Рад народних депутатів.

Складений проект бюджету Мінфін АРК подає на розгляд Раді Міністрів АРК, обласні і міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління --державним адміністраціям. У разі згоди до 10 грудня Рада Міністрів АРК передає його Верховній Раді АРК, обласні і міські державні адміністрації -- відповідним Радам народних депутатів. Спочатку проекти відповідних місцевих бюджетів централізованого рівня розглядають постійні комісії, які готують висновки і зауваження щодо показників доходів і видатків бюджету. З доповіддю про проект республіканського бюджету АРК на засіданні Верховної Ради виступають міністр фінансів АРК та голова діючої комісії з питань бюджету; обласного і міського (міста Київ і Севастополь) -- на засіданні сесії Рад народних депутатів начальник фінансового управління та голова комісії з питань бюджету. В процесі обговорення беруть участь всі депутати. Проект республіканського бюджету АРК затверджується на сесії Верховної Ради АРК, обласних і міських -- на сесії Ради народних депутатів тільки після затвердження проекту Державного бюджету. Якщо місцевий бюджет не буде прийнято до 30 грудня, то вступають в силу показники бюджету, який передано на затвердження.

Щодо процедури бюджетного планування місцевих бюджетів базового рівня, а саме: районних, міських, районних в містах, то вона аналогічна процедурі бюджетного планування місцевих бюджетів централізованого рівня за винятком терміну подання проекту бюджету на розгляд і затвердження Радам народних депутатів. Для місцевих бюджетів базового рівня встановлений термін -- 25 грудня.