План

ВСТУП

1. МІЖНАРОДНІ ПРИНЦИПИ І ВИМОГИ ДО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

1.1 Міжнародні принципи і вимоги до фінансової діяльності місцевого самоврядування

1.2 Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні

2. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 Становлення та розвиток податкової системи України

2.2 Розвиток податкової системи України

3. ФІНАНСОВИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ

3.1 Фінансовий аспект формування і використання обігових коштів

3.2 Фінансове планування й прогнозування на підприємствах

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В Україні продовжується започаткований Конституцією України процес становлення конституційного ладу, однією з основоположних засад якого є народовладдя. Конституція України встановлює, що “носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ”. У конституційному положенні, закріпленому в ст. 5 Основного Закону, об'єднані два органічно пов'язаних між собою поняття: “народний суверенітет” та “джерело влади”. Народний суверенітет у юридичній науці визначається як верховенство та повновладдя народу. Народ, виступаючи сувереном у всіх сферах життя, самостійно визначає, як йому організувати свою владу. В основі здійснення влади народом лежить його воля, яка реалізується через різноманітні форми: державні і недержавні. Органи місцевого самоврядування здійснюють владу, яка за своїми ознаками є публічною, і в процесі її здійснення виникають відповідні публічно-правові відносини. Так, діяльність органів місцевого самоврядування характеризується такими притаманними органам публічної влади рисами, як наявність владних повноважень, обов'язковість прийнятих рішень для всіх фізичних та юридичних осіб, що перебувають на території, у межах якої діють відповідні органи місцевого самоврядування, та ін.

В наш час, коли в Україні відбуваються кардинальні перетворення в соціально-економічній та політичній сферах, і значна увага приділяється створенню ефективної системи оподаткування, актуальність вибраної теми є очевидною. Адже від механізму стягнення податків залежить формування доходної частини бюджету, а це, як відомо, основна фінансова база держави. Саме податкова система сприяє постійним, стабільним і повноцінним надходженням коштів до бюджету. Тому аналіз функціонування податкової системи особливо зараз в умовах системної кризи набувае великого значення. В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як незалежної та самостійної, важлива роль відводиться податковій системі. Одним з першочергових завдань ринкової реформи в Україні є створення ефективної податкової системи, яка б забеспечувала розвиток народногосподарського комплексу країни, відповідним чином регулювала б економічні відносини. Ефективність податкової системи визначається тим, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов'язаних з керованістю економіки, як системи, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення. Податкова система повинна успішно вирішувати фіскально-розподільче завдання. Шляхом оптимального розподілу доходів суб'єктів підприємництва та громадян забеспечується дохідна частина бюджету, достатня для фінансування соціальних процесів та розвитку в цілому України та регіонів, зокрема.

Оборотні кошти - це кошти, авансові в обороті виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. Перед тим, як прийняти те чи інше рішення, необхідно дати об'єктивну оцінку результатам господарської діяльності, визначити вплив різних чинників на розмір результативних показників, виявити всі недоліки, прорахунки, “ціну помилки”, невикористані резерви, перспективи подальшого розвитку. Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем.

По - перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По - друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотній капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять - оборотні кошти та оборотний капітал.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежить від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово -посередницька, сфера послуг ( у тім числі фінансових ).

Структура роботи. У відповідності з поставленою метою та завданнями дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (всього 12 найменувань). Загальний обсяг контрольної роботи - 29 сторінок.

1. МІЖНАРОДНІ ПРИНЦИПИ І ВИМОГИ ДО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

1.1 Міжнародні принципи і вимоги до фінансової діяльності місцевого самоврядування

Протягом майже століття в науковій літературі, і насамперед у літературі, присвяченій фінансовій науці, часто досліджувалися проблеми фінансової незалежності місцевого самоврядування. Основні висновки вчених зводились до того, що фінансова незалежність місцевих органів влади повинна бути обов'язковим атрибутом демократичного розвитку держави.

Це положення знайшло своє втілення в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яка була прийнята у жовтні 1985 р. Звичайно, Хартія це не закон, але країни, що приєдналися до неї, повинні були в своєму законодавстві відобразити її положення. В Європейській Хартії про місцеве самоврядування питанням фінансів присвячена 9 стаття, яка називається “Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування”. ЇЇ основні положення зводяться до того, що місцеве самоврядування:

· повинно наділятися фінансовими ресурсами відповідно до їхньої концепції, передбачених конституцією та законом;

· цих ресурсів повинно бути достатньо і в межах загальної економічної політики ними можна вільно розпоряджатися;

· частина фінансових ресурсів повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів, ставки яких визначаються місцевим самоврядуванням у межах закону.

Хартія не встановлює частку фінансових ресурсів, що формуються за рахунок місцевих податків і зборів. Це повинно вирішуватися кожною країною окремо з огляду на її економічні і фінансові умови.

Проте вказується, що при цьому завжди повинна бути відповідність між сплаченими податками та одержаними послугами платником податків від держави; джерела фінансових ресурсів повинні бути різними й гнучкими для уникнення впливу інфляції; обов'язковим елементом фінансового забезпечення місцевого самоврядування повинно бути фінансове вирівнювання, тобто перерозподіл фінансових ресурсів на користь економічно слабших органів самоврядування. Так, вирівнювання повинно здійснюватися:

· урядом без обмеження свободи дій органів місцевого самоврядування;

· надання субсидій місцевому самоврядуванню не повинно бути пов'язане з фінансуванням певних витрат.

Одержання субсидій не повинно обмежувати свободу дій місцевого самоврядування у сфері їхньої компетенції; доступ до ринку позичкового капіталу - обов'язкова умова фінансового забезпечення місцевого самоврядування і надто для здійснення інвестиційної діяльності.

В Європейській Хартії окреслено правові й організаційні принципи місцевих фінансів. Це стало важливим етапом у становленні місцевих фінансів і насамперед в опрацюванні міжнародних стандартів їх функціонування. Прийняття Європейської Хартії сприятливо вплинуло на розвиток місцевих фінансів Більшість країн прийняла законодавчі акти про місцеве самоврядування, де обов'язковими були розділи про фінансову основу місцевого самоврядування.

У вересні 1985 р. Всесвітньою Асоціацією місцевого самоврядування разом з Інтернаціональною спілкою місцевих влад була прийнята Всесвітня Декларація місцевого самоврядування. У ній також відображено принципи фінансового забезпечення місцевого самоврядування, які в основному збігаються з принципами Європейської Хартії. Що правда, у Всесвітній Декларації нічого не сказано про участь місцевих органів самоврядування в мобілізації коштів на ринку позичкового капіталу. З огляду на це не можна не згадати ще один документ, який тією чи іншою мірою пов'язаний з питаннями місцевих фінансів. Це Європейська Хартія міст, яка була ухвалена у березні 1992 р. У декларації передусім досить ґрунтовно перераховано права громадян міст - це право на безпеку, роботу, житло, свободу пересування, охорону здоров'я, спорт і дозвілля, сприятливе навколишнє середовище, право на участь в управлінні містом тощо.

Для здійснення вказаних функцій громадяни міст повинні мати відповідні можливості, що дає змогу органам самоврядування мобілізувати необхідні фінансові ресурси. У всіх документах, що наведено вище, так чи інакше наголошується, що місцеві органи влади повинні співпрацювати з приватним сектором, насамперед на ниві професійної підготовки, освіти, працевлаштування та в інших сферах.

Загалом можна дійти висновку, що сучасна правова держава може успішно розвиватися та здійснювати функції інституту організації суспільного життя лише за умови розвинутого самоврядування на місцевому рівні. При цьому місцеві фінанси є об'єктивно необхідним елементом її економічної системи.

1.2 Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні

Прийняття Конституції України зумовило необхідність проведення такої економічної політики, яка б передбачала послідовне розв'язання завдань соціально-економічного розвитку регіонів. Останнє потребує реформування міжбюджетних відносин, що пов'язано з реформуванням системи державного управління, адміністративною реформою, реформою системи місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, податкової системи і власне бюджетної системи України.

Слід зазначити, що без вирішення питань, пов'язаних із міжбюджетними відносинами, не можна досягти макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищення ефективності та якості державних послуг і забезпечення економічного зростання на засадах соціальної справедливості. Досі неодноразово робилися спроби поліпшити фінансове становище на місцевому рівні, проте вони були здебільшого непослідовними й спрямованими на вирішення часткових питань. Заходи, які вживалися, усе ще не змогли забезпечити реальної передачі органам влади нижчих рівнів відповідальності та прав прийняття рішень. Слід зазначити, що економічний розвиток більшості країн світу супроводжувався, зокрема, зростанням ролі фінансів місцевих органів влади у розв'язанні численних завдань повсякденного життя. Ця проблема є однією з ключових і в процесі державного будівництва в Україні, адже очевидно, що без стабільних і достатніх фінансових ресурсів не може існувати дієздатна й ефективна місцева влада, а без неї - демократична держава.

Як відомо, основою фінансової бази органів місцевого самоврядування є місцеві бюджети. Свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в державі в цілому є зростання частки місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету України, яка збільшилася з 33 % у 2000 році до 42% у 2003-му. Правове підґрунтя формування місцевих бюджетів на сьогодні визначається Конституцією України, Законами "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування" та деякими законодавчими актами щодо зарахування дохідних джерел. Проте певні суперечності, які є в положеннях названих законодавчих актів, не дають змоги застосувати їх у повному обсязі. Тому стає очевидним, що потрібні нові кроки у цьому напрямку, які б ґрунтувалися на глибокому науковому аналізі нинішнього рівня фінансової забезпеченості місцевого самоврядування, і на цій основі здійснювався пошук відповідних важелів щодо його вдосконалення.

Одним із таких важелів може слугувати законодавче закріплення принципово нової системи вирівнювання доходів та видатків бюджетів різних рівнів, тобто як найшвидше розв'язання проблеми фінансового вирівнювання для забезпечення мінімальних розмірів місцевих бюджетів. Проте й досі ще не має науково обґрунтованого чи підтвердженого розрахунками єдиного визначення рівня соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України, який відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" має бути основою для розрахунку мінімального бюджету адміністративно-територіальної одиниці, а також методики розрахунку нормативу бюджетної забезпеченості на одного жителя. Без такого визначення спроба запровадження нової системи фінансового вирівнювання у повній відповідності з чинними законодавством майже неможлива.

Однак система визначення обсягів бюджетного фінансування з місцевих бюджетів на соціально-культурні програми та інші заходи, передбачені законодавством, лише шляхом прямого розрахунку за кожним типом установ на основі мережі, штатів і контингентів отримувачів бюджетних коштів не задовольняє нагальну потреби у реформуванні бюджетних повноважень, оскільки с непрозорою, непередбачуваною і не стимулює місцеві органи влади до збільшення доходів та економії видатків.

Основними напрямками зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування повинно стати: створення бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин, що відповідатимуть новій конституційній природі державної влади та потребам розвитку місцевого самоврядування; удосконалення системи мережі й штатів бюджетних установ; розмежування відповідальності центральних й місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері надання державних і громадських послуг, розширення власної дохідної бази місцевих бюджетів усіх рівнів та створення відповідних стимулів для нарощування доходів; запровадження системи фінансового вирівнювання та системи трансфертів, що ґрунтуються на прозорій правовій основі та об'єктивних критеріях.

Із цією метою я вважаю необхідно: вирішити впродовж 2008/2010 року питання розмежування функцій і повноважень між рівнями влади з відповідною оптимізацією мережі бюджетних установ і штатів та посилення відповідальності за їхнім виконанням; запровадити прозору систему розподілу трансфертів між бюджетами різних рівнів, яка ґрунтуватиметься на об'єктивних показниках і критеріях; підвищити роль місцевих органів влади щодо визначення ставок оподаткування окремих місцевих податків і зборів, здійснити законодавче розмежування та закріплення між рівнями влади комунального майна як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, визначити повноваження щодо здійснення місцевими органами влади запозичень, їхніх обсягів і форм з метою фінансування місцевих бюджетів, запровадити спеціальні процедури державного фінансового контролю за борговими та іншими фінансовими зобов'язаннями органів місцевого самоврядування; створити у складі державного бюджету України та обласних бюджетів фонди фінансового вирівнювання; місцеві податки і збори, дивіденди, доходи від операцій із капіталом уповні спрямовувати на виконання власних повноважень місцевих органів влади, тобто на житлово-комунальне господарство, капітальний ремонт житлового фонду, благоустрій, будівництво тощо; прибутковий податок із громадян і плату за землю повною мірою зараховувати до місцевих бюджетів усіх рівнів, а податок на додану вартість та акцизний збір з вітчизняних товарів - до державного бюджету України, створити за рахунок цих доходів фонд дотацій місцевим бюджетам; продовжити чинність положень законодавства щодо використання плати за землю та податку з власників транспортних засобів як джерела фінансування так званих делегованих повноважень місцевих органів влади; здійснити децентралізацію видатків обласних бюджетів за рахунок передачі на утримання із бюджетів міст і районів установ і заходів за деякими напрямками.

Зокрема, видатки на охорону здоров'я слід розраховувати на душу населення, видатки на освіту - на І учня з урахуванням питомої ваги сільського населення та кількості учнів у загальній їх чисельності, оскільки цей показник є найузагальненішим для визначення потреби на послуги освіти. Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення треба також визначати з розрахунку на душу населення. З метою повного забезпечення потреб у коштах на виплату допомог сім'ям із дітьми видатки місцевих бюджетів на ці потреби повинні розраховуватися з огляду на контингенти отримувачів та розміри виплат. Таким чином, видатки на охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення визначатимуться окремо, а всі інші будуть враховані у комплексному показнику на душу населення.

Загальні обсяги доходів кожного регіону доцільно розраховувати виходячи із обсягів відповідних прогнозних доходів у цілому в державі та коефіцієнта податкоспроможності бюджетів адміністративно-територіальних одиниць.

Доцільно було б усунути можливість затвердження місцевих бюджетів із дефіцитом коштів на фінансування делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень. Планування дефіциту місцевих бюджетів для виконання власних повноважень можна здійснювати на основі чіткого визначення джерел його фінансування.

2. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1 Становлення та розвиток податкової системи України

З проголошенням самостійності Української держави на перший план виступила проблема структурної перебудови господарського комплексу, підвищення економічної ефективності його функціонування. Податкова система має надзвичайно важливе значення для виходу економіки з кризового стану, вона повинна створювати нормальні умови для виробничої і фінансової діяльності. Податкова система - це не механічна сукупність податків, а внутрішньо-організаційна, функціонально взаємоузгоджена і взаємодоповнююча система. Виходячи з цього можна сказати, що завершеної податкової системи України ще немає, вона перебуває в процесі становлення.

Водночас в перелік було введено 9 нових податків, обов`язкових платежів та зборів, зокрема внески до фонду соціального страхування, ліквідації наслідків Чорнобильської катастроф, Пенсійного фонду та інші. Перелік загальнодержавних податків та інших обов`язкових платежів визначено у статті 14 названого Закону.

Другою причиною зміни структури податкових надходжень є залежність податкової системи від трансформаційних процесів в економіці. Між дією першої та другої причини є певна узгодженність і водночас суперечність. Якщо норма пов`язана із спробою свідомого впливу на формування податкової системи, то друга відображає успіх чи невдачу цього впливу. Нестабільність податкової системи проявляється не лише у змінах системи законів, але також в частих змінах, що вносяться до змісту самих законів. Серйозні корективи проводилися щодо базових податкових, зокрема, Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” прийнятого 22 травня 1997 р. ВРУ “Про внесення змін і доповнень до Закону України“, “Про оподаткування прибутку підриємств”. Цим Законом передбачається застосувати при розрахунках із бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані й проведені з 1 липня нинішнього року. Законом запропоновано примусово новий підхід до оподаткування іноваційного фонду, внесених в державний реєстр здійснюється у розмірі 50 % дючої ставки на прибуток від реалізації іноваційної продукції. Доходи отримані від страхування і перестрахування життя, звільнені від оподаткування.Законом також передбачено, що з 01.07.97. по 01.01.2002 року 1.5 % суми неоподатковуваного податку на прибуток перераховується до спеціальних рахунків місцевих бюджетів для фінансування будівництва та інших цілей.

З 01.10.97 р. вступає в силу Закон України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР “Про ПДВ”. До числа платників податку відносяться також особа, відповідальна за внесення податку до бюджету по об`єктах оподаткування залізничного транспорту. Законом вводяться єдини для всіх категорій платників податку підприємств-виробників; підприємств торгівлі, крім комісійних заготоівельних, снабженсько-збутових, оптових, інших здійснюючих посоередницьку діяльність; фізичних осіб незалежно від валюти розрахунків (в національній або іноземній), порядок обчислення і сплати ПДВ, змінюється порядок обчислення ПДВ імпортних товарів. В залежності від виду імпортуємих товарів і статуту підприємства імпортера виявляються три види розрахунків з бюджет:

1. Обов`язкова сплата податку.

2. Оплата по бажанню платника може здійснюватися шляхом пред`явлення податковим органам митного контролю простого векселя, забезпеченого підтвердженням комерційного банку.

3. Теж саме, що і в другому варіанті, з тієї лише різниці, що замість підтвердження комбанка високий статус платника підтверджує податковий орган.

У зв`язку з переходом на загальний порядок сплати податку , а також особливостях визначення оподаткування обороту, платниками податку станом на 01.01.97 р. повинен бути здійснений одноразовий перерахунок сум кредиту і сум податкових забов`язань. При цьому сума податкового кредиту платників ПДВ виплачених або нарахованих у зв`язку з отриманням або самостійно вироблених основних фондів, не введених в експлуатацію, а сума податкових забов`язань підвищується на суму ПДВ на вартість відвантажених, але не сплачених товарів.

Використання землі в Україні є платним. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, сплачується орендна плата. Плата за землю - це земельний податок та орендна плата. Визначена в залежності від грошової оцінки земель. Ставка земельного податку з земель населених пунктів, грошова оцінка яких проведена, встановлюється в розмірі 1 % від їх грошової оцінки, за виключенням земельних ділянок, які вказані згідно з Законом. Цей Закон значно розширив перелік пільг відносно сплати земельного податку. Платники, яких стосуються пільги повинні знати їх, обов`язково враховувати при обчисленні і сплаті цього податку. Згідно Закону, земельний податок сплачується рівними частинами. Власниками землі і землекористувачами - виробниками сільськогосподарської продукції і громадянами до 15 липня і 15 листопада. Переплачені суми податку підлягають поверненню платнику по його письмовій заяві або по його бажанню зараховувати до сплати податку за наступний рік. Податкова система повинна створювати нормальні умови для виробничої і фінансової діяльності підприємств і господарств, а також усіх інших виробників матеріальних благ. Через податкову політику держава стимулює як окремих товаровиробників, так і розвиток продуктивних сил в цілому. У минулому податки сплачувались з обороту. Після проголошення курсу на перехід до ринкової економіки податок з обороту було скасовано. Пільги з оподаткування малих підприємств та кооперативів було скасовано, а введення ПДВ збільшувало витрати на виробництво при кожному обороті коштів на суму , призачену для перерахування до державного бюджету. В умовах фінансової нестабільності, інфляції та неплатежів це швидко призвело до гострої нестачі оборотних засобів, загальмувало розвиток виробництва і довершило зруйнуванню легального малого бізнесу, який тільки почав розвиватися, а державному секторі - до катастрофічного спаду виробництва. В Україні має місце катастрофічне зниження економічної ефективності функціонування господарського комплексу, яке є основною причиною зменьшення грошових надходжень до державного бюджету. І хоч не все можна віднести на негативний вплив недосконалої податкової системи, однак треба визначити, що вона спрямована на максимальне вилучення доходів господарюючих суб`єктів, а це позволяє їх можливостей нарощувати виробничі потужності і збільшувати свої грошові доходи. Податок на прибуток та ПДВ, які сплачують підприємства, не підвищують їх фінансової стабільності і не сприяють пріорітету розвитку підприємства взагалі, а малих зокрема. Внаслідок цього більшість малих підприємств, які не можуть конкурувати з великими, не відповідають всім вимогам фінансових і правових нор, які дуже часто змінюються. ПДВ полягає тягарем не тільки на підприємства, яле й на населення. Ще тільки купуючи матеріали, сировину і все інше, що необхідно для виробництва готової продукції, кожне підприємство змушене переплачувати 20 % понад ціну, вони йдуть до бюджету держави. Така форма вилучення ПДВ є несправедливою щодо підприємства оскільки оподаткувуються не доходи підприємств, а їх витрати на виробництво продукції. Але хоч підприємство перераховує до бюджету тільки різницю між сплаченими і отриманими сумами ПДВ, а решту платять самі покупці продукції, підприємства виступають не тільки як платники власного податку, але і як його збераючи з населення. Цілком природно, що ПДВ, підвищуючи ціни, у великій мірі впливає на економіку країни, оскільки користується не тільки виробництво, але й споживання, що створює сприятливі умови для проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок України. Підприємства України повинні мати значно більші оборотні засоби для забезпечення нормального функціонування виробничого процесу, ніж аналогічні підприємства в інших країнах світу. Податок на майно може призвести до ліквідації багатьох низькорентабельних підприємств і цехів, а податок на землю - до господарської діяльності тих сгільськогосподарських підприємств, які знаходяться в несприятливих для землеробства і тваринництва умовах.

2.2 Розвиток податкової системи України

Для того, щоб повною мірою прослідкувати розвиток податкової системи України, треба починати з часів планової економіки, з проведеної податкової реформи 1930-1932 рр. Цією реформою була встановлена так звана двоканальна система вилучення чистого доходу суспільства в державний бюджет. Один канал становив податок з обороту, другий -відрахування від прибутку.

За допомогою податку з обороту і відрахувань від прибутку держава централізувала його чистий доход в бюджеті. Але необхідно відмітити, що термін "податок з обороту" не відповідав суті даного платежу. Якщо виходити з того, що весь чистий доход відображає прибуток підприємств, то йдеться про два види відрахувань від нього в бюджет: фіксовані в цінах відрахування ( податок з обороту) і регулюючі відрахування від прибутку, бо вони встановлювалися як різниця між прибутком і затратами підприємства. Як податок з обороту, так і відрахування від прибутку виконували тільки фіскальну функцію - централізацїї чистого доходу.

Новий етап розвитку системи платежів підприємств у бюджет розпочався після господарської реформи 1965р. Суть цієї реформи полягала в заміні відрахувань від прибутку трьома платежами:

- платою за основні виробничі фонди;

- фіксованими (рентними) платежами;

- вільним залишком прибутку.

Головною метою цієї проведеної заміни було надання платежам із прибутку не тільки фіскальних, а й регулюючих функцій, тобто використовувати їх як фінансові інструменти впливу на різні сторони діяльності підприємства. Насправді, цю ідею реалізувати не вдалося, тому що у підсумку все ж таки звелося до фіскального призначення платежів і вони не стали діючими регуляторами діяльності підприємств.

В 1987 р. набув завершення нормативний метод розподілу прибутку. Але нова система платежів за формою відрізнялась від попередньої, а за змістом була більш ніж схожа. Вона включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу платежів за ресурси увійшли: плата за фонди (дещо змінені і доповнені методика і нормативи), платежі за трудові і природні ресурси. Платежі за природні ресурси так і не були введені, а платежі за трудові ресурси сплачувались на протязі 1988-1990 років.

Треба відмітити, що все таки принципи, які були встановлені у 1930-1932 рр. щодо розподілу прибутку, продовжували діяти і в той час. Держава продовжувала утримувати права на одержання прибутку підприємств, залишаючи їм стільки, скільки сама вважала за потрібне.

Як аналіз всіх цих проведених реформ можна сказати, що за 1930-1990 рр. принципових змін в побудові системи розподілу прибутку не відбувалося. Цей процес характеризувався заміною одних платежів на інші, а головна суть системи не змінювалась. А суть полягала в тому, що держава контролювала прибутки підприємств і організацій, так як переважна більшість їх була її власністю. Тому держава розподіляла прибуток на свій смак, як по господарству в цілому, так і по окремому підприємству. В часи планової економіки мобілізація доходів бюджету була неподатковою, тому що все одно, весь дохід належав державі. Тому навіть не можна характеризувати це як стягнення державою платежів, скоріше це було надання коштів підприємствам.

Перехід економіки України до ринкових відносин потребував радикально нових методів регулювання чистого прибутку. Нові фінансові інструменти в ролі яких виступають податки, здатні перебудувати стару систему на більш ефективну. Перехід до податкових взаємовідносин підприємств з бюджетом почався ще в колишньому СРСР в 1991 році. Після проголошення суверенітету і незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 році власний Закон "Про систему оподаткування". Треба сказати, що він фактично продублював попередній союзний, однак, разом з тим, це перший крок у створенні податкової системи суверенної України. В цьому Законі був наданий перелік податків, що входили до податкової системи України. Деякі види податків були ліквідовані (податок з обороту, на експорт і імпорт).

У 1994 році був прийнятий новий Закон "Про систему оподаткування" з урахуванням змін та доповнень. До нього були включені платежі і податки, які існують на території України із розподілом їх на загальнодержавні та місцеві. Як можна реально оцінити діючу податкову систему? Встановлені податки і платежі лише за назвою відповідають світовим стандартам, а щодо змісту, то основа податкової системи все ж таки - доходи підприємств.

Наступний етап в формуванні податкової системи настав у 1996 році, коли відбувалась важлива зміна в структурі органів податкової системи -утворення Державної Податкової Адміністрації та місцевих податкових інспекцій. Ці нововведення - не просто заміна назви, утворення ДПА являє собою новий і перший крок українського керівництва по притягненню в сферу оподаткування тіньового капіталу, котрий набув погрожуючих розмірів. До сих пір, в країні не існувало єдиної системи, контролюючої доходи всіх юридичних і фізичних осіб, - почала вона функціонувати з 01.01.97 р. В обов'язки місцевих податкових інспекцій включений аналіз економічної діяльності підлеглих підприємств, для чого створені відповідні відділи.

Таким чином, утворення служби економічного аналізу в рамках податкової адміністрації дасть змогу удосконалити і покращити податковий контроль. А втім, розробка й прийняття податкового законодавства знаходиться в компетенції Кабінету Міністрів і Верховної Ради. За Програмою діяльності Кабінету Міністрів України заходи, розроблені з метою впорядкування процедури стягнення податків та зборів були визначені такі:

1. Завершити розробку й прийняття Податкового Кодексу України як єдиного нормативного акту, регулюючого всі питання податкових відносин, в тому числі права, обов'язки та відповідальність їх учасників, взаємовідносини держави та платників податків;

2. Внесення змін в законодавство про ПДВ, які передбачають введення механізму гарантованої компенсації із бюджета сум, перевищуючих суми ПДВ, які сплатили підприємства;

3. Утворення багаторівневої телекомунікаційної сіті для накопичення та обміну інформацією в Державному реєстрі фізичних із базою даних юридичних осіб про отримані доходи, стан сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Ці та інші напрямки є основними в розробці нового Податкового Кодексу України. Паралельно з цим в Україні постійно з'являються нові податки і збори, одним з якіх став Гербовий збір, введений в дію з 01.01.99 р. Справляється Гербовий збір з договорів, векселів та установчих документів, укладених з 01.01.99, а з 01.06.99 з митної вартості імпортованих товарів. Україна намагається дотримуватись практики цивілізованих держав. У Великобританії, наприклад, згідно з прийнятим 1891 року законом, який діє і до цього часу, гербовий збір стягується при оформленні особами цивільно-правових угод.

Отже, проаналізувавши розвиток податкової системи України, можна зробити висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для подальшого вдосконалення податкового законодавства.

3. ФІНАНСОВИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ

3.1 Фінансовий аспект формування і використання обігових коштів

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, необхідні оборотні виробничі фонди, що включають до свого складу виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, тари тощо, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди залучаються до сфери обігу вже в товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених товарів, які після цього у міру реалізації переходять у грошову форму - грошові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства та на його рахунку в банку. Товарна й грошова форми ресурсів, які перебувають у сфері обігу, належать до фондів обігу. Для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції кожне підприємство повинно володіти водночас оборотними виробничими фондами та фондами обігу. Тому на час введення в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових засобів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів і був би достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові засоби, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства. Об'єднання оборотних фондів і фондів обігу в одному понятті засноване на економічній сутності обігових коштів, покликаних забезпечити безперервність усього процесу відтворення, в ході якого фонди обов'язково проходять усі стадії від виробництва до споживання. Обігові кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не полишають виробничу сферу - обігові кошти не витрачаються, а авансуються в різноманітні види поточних затрат підприємства. Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства залежать від його забезпеченості обіговими коштами. Наприклад, нестача засобів, що авансуються на придбання матеріальних запасів, може призвести до скорочення виробництва, невиконання виробничої програми. Зайве відволікання грошей у запаси, що перевищують дійсну потребу, призводить до неефективного їхнього використання. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в обігових коштах. Вона визначається за допомогою нормування, основна мета якого - забезпечити максимальний обсяг виробництва й реалізації продукції за мінімуму обігових коштів. Для формування обігових коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні кошти відіграють важливу роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, що працюють на засадах комерційного розрахунку, повинні мати певну майнову та оперативну самостійність із тим, аби здійснювати виробництво рентабельно й нести відповідальність за рішення, що приймаються. Водночас залучення позичкових коштів теж дуже важливе, бо скорочує загальну потребу господарства в обігових коштах, стимулює прагнення до ефективного їхнього використання. Функціонування обігових коштів у процесі виробництва можна проаналізувати за допомогою схеми 3.1.

Схема 3.1

За своєю суттю обігові кошти - це фінансова категорія. Фінанси утворюють вихідну основу для існування фонду обігових коштів, а фінансові ресурси - базу для первісного формування та наступної модифікації їхнього розміру. Проте безпосередньо в сфері функціонування обігові кошти виникають у трьох випадках:

- у ході утворення статутного фонду підприємства;

- у процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних обігових коштів;

- при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери.

Формування власних обігових коштів відбувається на момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування тут майже ті ж, що й для основних засобів - акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти.

Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися залежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві. Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо - усе це позначається на стані обігових коштів, їхньому збереженні та ефективному використанні.

Наявність власних обігових коштів, співвідношення між власними й запозиченими обіговими коштами характеризують ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку, можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою розміщення цінних паперів. За умов адміністративно-командної системи управлінню фінансовою діяльністю суб'єкта господарювання не приділялося належної уваги, бо наявна на той час система державної фінансової допомоги ні за яких обставин не припускала його банкрутства. Надаючи бюджетні асигнування на капітальні вкладення, списуючи прострочену заборгованість підприємств банкам, дозволяючи надавати господарствам галузеві фінансові ресурси для відшкодування нестачі обігових коштів, держава не допускала, аби підприємство виявилося неспроможним боржником навіть за низької ефективності виробництва та наявності величезних втрат від безгосподарності.

З переходом до ринку становище докорінно змінюється. Прийняті в 1991 році Закони "Про банкрутство" і "Про заставу" покладають на підприємство всю міру відповідальності за використання ресурсів, що перебувають в його розпорядженні. За цих умов питання раціонального використання обігових коштів, платоспроможності, фінансової стійкості, тривалості набувають величезного значення. Першочергового значення набуває і платоспроможність підприємства, яка визначає його можливості щодо своєчасного й повного виконання платіжних зобов'язань за торговельними, кредитними та іншими операціями грошового змісту. Платоспроможність безпосередньо впливає на форми й умови комерційних угод, у тому числі й на можливість одержання кредиту та умови його надання.

Платоспроможність визначається за допомогою спеціальної системи коефіцієнтів, що враховують реальні й потенційні фінансові ресурси підприємства, співвідношення між його платежами та поточними грошовими надходженнями.

Платоспроможність у сфері боргових зобов'язань підприємства визначає його ліквідність, остання відображає спроможність підприємства в будь-який час здійснювати необхідні витрати. Ліквідність залежить від величини заборгованості, а також від обсягу ліквідних засобів, до яких належать готівка грошових засобів, ресурси на рахунках у банках, цінні папери. Неспроможність підприємства погасити свої боргові зобов'язання перед кредиторами та бюджетом призводить його до банкрутства. Причому основою для визнання державного підприємства банкрутом є не лише невиконання ним протягом трьох місяців своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, а й невиконання вимоги юридичних і фізичних осіб, які мають до нього майнові претензії.

Оборотність обігових коштів - це показник ефективності їхнього використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові засоби здійснюють повний оборот від часу набуття виробничих запасів надходження грошей на рахунок підприємства. Тривалість одного обороту визначається в днях.

Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат, за допомогою однієї й тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції. Важливим фактором прискорення оборотності обігових коштів є економія матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, скорочення їхніх витрат на одиницю продукції. Тому за нинішніх умов такого великого значення набуває розробка заходів, спрямованих на раціональніше використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів.

3.2 Фінансове планування й прогнозування на підприємствах

Фінансове планування об'єктивно необхідний процес у господарській діяльності підприємницьких структур. Воно дає змогу визначити кінцеві результати виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг за відповідних затрат фінансових, трудових і матеріальних ресурсів. Фінансове планування здійснювалося завжди там і тоді, де мав місце виробничий процес. Фінансове планування пройшло довгий і складний шлях свого розвитку, передусім організаційного змісту. Тривалим був період, коли за умов соціалістичного розвитку фінансове планування було директивним. Ця форма планування не витримала випробування часом. За своєю суттю фінансове планування в підприємницьких структурах - це сукупність методів і засобів визначення джерел одержання фінансових ресурсів і напрямків їхнього використання для забезпечення господарської діяльності. У процесі фінансового планування розв'язується низка завдань, до яких належать:забезпечення фінансовими ресурсами виробничої та інвестиційної діяльності; розробка й обґрунтування раціональних фінансових взаємозв'язків між суб'єктами підприємництва, бюджетною системою, банками, іншими фінансовими інститутами; встановлення та реалізація резервів збільшення прибутку за рахунок ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Для досягнення поставлених завдань фінансовим плануванням застосовуються методи, до числа яких належать нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий і метод економіко-математичного моделювання. Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що за основу беруться фінансові нормативи доходів і витрат господарських суб'єктів. До цих нормативів належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.

Нормативний метод фінансового планування найпрогресивніший і достовірніший, проте його застосування потребує наявності фінансових норм як тих, що централізовано затверджуються державними структурами, так і тих, що приймаються безпосередньо на рівні підприємства. На сьогодні робота з обґрунтування і затвердження норм перебуває на стадії становлення.

Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На першій стадії він потребує глибокого аналізу фінансових показників у минулі роки і період, що минув передпланового року. На основі аналізу встановлюється вихідна база планування. Потім встановлюються фактори, то можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їхнього впливу.

На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності підприємства, та показників темпів зростання діяльності підприємства в усіх видах підприємництва розраховуються фінансові показники на плановий період. Зазначений метод фінансового планування досить трудомісткий і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні він є найреальнішим щодо застосування.

Балансовий метод фінансового планування є заключним етапом. Його суть полягає в тому, що повинна бути досягнута збалансованість між доходами та витратами на підприємстві. Без цього фінансове планування не може використовуватися.

За нинішніх умов усе частіше застосовується метод економіко-математичного моделювання. Він ґрунтується на тому. що розробляється точна математична модель фінансової діяльності підприємства в плановому періоді. Цей метод дає змогу розраховувати декілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і відшуковувати оптимальні рішення. Метод економіко-математичного моделювання є перспективним щодо практичного застосування.

Кінцевим результатом фінансового планування є розробка фінансового плану підприємства. Він ще називається балансом доходів і видатків підприємства. За умов ринкової економіки, як правило, фінансовий план є складовою загального планового документа - бізнес-плану.

Фінансовий план підприємства - це документ, який розробляється і затверджується керівними органами, він відображає усі джерела надходження фінансових ресурсів і напрямки їхнього використання.

Так, якщо підприємству не вистачає власних доходів, то в фінансовому плані передбачається одержання банківських кредитів, позичок, доходів від випуску цінних паперів тощо. У витратах передбачається також повернення кредитів і сплата процентів за користування ними, інші витрати.

ВИСНОВКИ

Сучасна правова держава може успішно розвиватися та здійснювати функції інституту організації суспільного життя лише за умови розвинутого самоврядування на місцевому рівні. При цьому місцеві фінанси є об'єктивно необхідним елементом її економічної системи.

Прийняття Конституції України зумовило необхідність проведення такої економічної політики, яка б передбачала послідовне розв'язання завдань соціально-економічного розвитку регіонів. Слід зазначити, що без вирішення питань, пов'язаних із міжбюджетними відносинами, не можна досягти макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищення ефективності та якості державних послуг і забезпечення економічного зростання на засадах соціальної справедливості.

Основними напрямками зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування повинно стати: створення бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин, що відповідатимуть новій конституційній природі державної влади та потребам розвитку місцевого самоврядування; удосконалення системи мережі й штатів бюджетних установ; розмежування відповідальності центральних й місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері надання державних і громадських послуг, розширення власної дохідної бази місцевих бюджетів усіх рівнів та створення відповідних стимулів для нарощування доходів; запровадження системи фінансового вирівнювання та системи трансфертів, що ґрунтуються на прозорій правовій основі та об'єктивних критеріях.

Податкова система повинна створювати нормальні умови для виробничої і фінансової діяльності підприємств і господарств, а також усіх інших виробників матеріальних благ. Через податкову політику держава стимулює як окремих товаровиробників, так і розвиток продуктивних сил в цілому. В Україні має місце катастрофічне зниження економічної ефективності функціонування господарського комплексу, яке є основною причиною зменьшення грошових надходжень до державного бюджету. І хоч не все можна віднести на негативний вплив недосконалої податкової системи, однак треба визначити, що вона спрямована на максимальне вилучення доходів господарюючих суб`єктів, а це позволяє їх можливостей нарощувати виробничі потужності і збільшувати свої грошові доходи. Податок на прибуток та ПДВ, які сплачують підприємства, не підвищують їх фінансової стабільності і не сприяють пріорітету розвитку підприємства взагалі, а малих зокрема. Внаслідок цього більшість малих підприємств, які не можуть конкурувати з великими, не відповідають всім вимогам фінансових і правових нор, які дуже часто змінюються.

Оборотність обігових коштів - це показник ефективності їхнього використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові засоби здійснюють повний оборот від часу набуття виробничих запасів надходження грошей на рахунок підприємства. Тривалість одного обороту визначається в днях.

Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат, за допомогою однієї й тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції. Важливим фактором прискорення оборотності обігових коштів є економія матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, скорочення їхніх витрат на одиницю продукції. Тому за нинішніх умов такого великого значення набуває розробка заходів, спрямованих на раціональніше використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Василюк О.Д. Державні фінанси України: Навч. посбник для вузів. - К.: Вища шк., 1997. - 383с.

2. Єпіфанов А.О.. Сало І.В. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посбник для вузів. - К.: Наук. думка, 1997. - 302с.

3. “Фінансове право”: навч. посібник. - Харків: “Консум”, 1998. - с.118;

4. Геєць В., “Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України”. Економіст. - №3. - 1999. - с.21-23;

5. Герасимчук Ю., журнал “Економіка. Фінанси. Право”. - №3, 2000.

6. Симоненко В., “Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів Укрвїни”. Економіка України. - №3, 2000. - 28-34;

7. Каламбет С., “Розвиток податкового регулювання через систему пільг”. Економіка. Фінанси. Право. - №3, 2001. - с.31-33;

8. Тарангул Л., “Основні напрямки удосконалення законодавчої бази оподаткування місцевими податками і зборами”. Економіст. - №3, 2001. - с.18-21;

9. Ткачук О.М., “”Податкове середовище як фактор інвестиційного розвитку малих підприємств”. Фінанси України. - №2, 2001. - с.24-28;

10. Золоторев А.И. Эфективное использование оборотных средств. - Экономика Украины, 1998.

11. Кондратьев О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники. - Фінанси України, № 11, 1996.

12. Сугоняко О.А. Аналіз фінансового стану підприємства і шляхи його оздоровлення// - Фінанси України №3, 1997.