Оцінка ризиків інвестиційного проекту

19

План

Вступ

1. Проектні ризики

1.1. Поняття та види проектних ризиків

1.2. Причини виникнення, класифікація та способи зниження проектних ризиків. Критерії оцінки ризику при виборі варіанта інвестування

2. Оцінка ризиків інвестиційного проекту

2.1. Кількісний підхід до оцінки ризику. Аналіз чутливості

2.2. Проблеми прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику. Аналіз сценаріїв проекту

3. Механізм нейтралізації інвестиційних ризиків

Висновок

Список використаної літератури

Додатки а, б



ВСТУП

Зіткнення з різноманітними ризиками - звичайна загроза для будь-якого інвестора в умовах сучасної ринкової економіки. Здебільшого, вкладаючи свої кошти в виробництво тих чи інших товарів чи послуг, інвестор не може мати цілковитої впевненості в суспільному визнанні результатів цього виробництва. На практиці таке визнання залежить від вдалого сполучення різних факторів, отже інвестори ризикують отримати прибуток, менший за очікуваний, або навіцть зазнати збитків.

Таким чином, дослідження інвестиційних ризиків, виявлення факторів, які їх викликають та обчислення можливих втрат - ось важливі проблеми, на які необхідно зважати сучасному інвесторові, приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший напрям виробничої чи комерційної діяльності. Саме тому вміння оцінювати інвестиційні ризики є необхідним для сучасного менеджера. Про важливість врахування інвестиційних ризиків свідчить чимала увага, що приділяється даній проблемі дослідниками у високорозвинених країнах. За умов сучасної української економіки проблема інвестиційних ризиків є особливо гострою через нестабільність податкового режиму, падінння курсу національної валюти, низьку купівельну спроможність значної частини населення. Тому для капіталовкладників, які мають справу з вітчизняним ринком, особливо важливо ретельно обраховувати можливий вплив інвестиційних ризиків. Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин.” Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

1. ПРОЕКТНІ РИЗИКИ

1.1 Поняття та види проектних ризиків

До цього моменту просто припускалося, що в разі реалізації кожного проекту можна отримати дану послідовність грошових потоків. Потім аналізувалися ці грошові потоки та вирішувалося, чи варто реалізувати проект. Очевидно, неможливо з точністю прогнозувати грошові потоки. Тепер увага буде звертатися на визначення ризику в процесі оцінки доцільності капіталовкладень, тобто розглядатимуться способи визначення ризику, що притаманний проекту, та прийняття рішення на цій основі. Необхідність аналізу ризиків інвестиційного проекту полягає в тому, що інвестиційні проекти розробляються на основі визначених передбачень щодо капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації продукції, цін на товари та послуги тощо. Незалежно від якості та кількості даних передбачень, майбутній розвиток подій завжди є неоднозначним, тому практика планування капітальних інвестицій розглядає й аспекти невизначеності та ризику. В інвестиційному і фінансовому менеджменті під ризиком найчастіше розуміють міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій. У ринковій економіці завжди наявний ризик. Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то ризик проекту - це міра непевності в одержанні очікуваного рівня дохідності при реалізації даного проекту.

Метою аналізу проектних ризиків є: надання оцінки всім видам ризиків проекту; визначення ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження; визначення можливих шляхів зниження ризиків. Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні ризики, у свою, чергу поділяються на непередбачувані і передбачувані. Зовнішні непередбачувані ризики зумовлені:

- зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами регулювання у сфері землекористування, оподаткування, ціноутворення, експорту-імпорту, охорони довкілля і т.д.;

- природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами тощо);

- злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;

- зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту. Зовнішні непередбачувані ризики вирахувати практично неможливо.

Зовнішні ж передбачувані ризики при аналізі проекту можна врахувати. До них належать:

- ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини, підвищення цін на неї, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;

- операційний ризик, пов'язаний із відступом від цілей проекту і неможливістю підтримання управління проектом;

- ризик шкідливого екологічного впливу;

- ризик негативних соціальних наслідків;

- ризик зміни валютних курсів;

- ризик непрогнозованої інфляції;

- ризик податкового тиску.

Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов'язані із зривом планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, пов'язані із зміною технології, погіршенням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації і т.д. Проектні ризики зумовлені особливостями життєвого циклу проекту. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосовувати метод експертних оцінок ризиків у різних фазах проектури аналізі ризиків у передінвестиційній фазі оцінюють фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників, роботи, що виконуються, і рівень гарантій за інвестиціями та кредитами. В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг його реалізації і якість виконання проектних робіт. В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впливають на реалізацію проекту - затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом. Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіанта інвестування, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах.

Метою аналізу проектних ризиків є надання оцінки всім видам ризиків проекту, а також визначення: а) можливих шляхів зниження ризиків; б) ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження.

Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань: виявлення ризиків проекту, оцінка ризиків проекту, визначення чинників, що впливають на ризик, пошук шляхів скорочення ризику, врахування ризику при оцінці доцільності реалізації проекту, врахування ризику при оцінці доцільності реалізації способу фінансування проекту. При оцінці проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визначені. У реальній ситуації такого практично не буває. Параметри, які визначають величину грошових потоків, можуть набувати значень, які неабияк відхиляються від очікуваних.

Приміром, 1987 року на стадії розробки інвестиційного проекту побудови Євротунелю інвестиції оцінювались на суму $8 млрд. У практиці реалізації інвестиційних проектів таких прикладів чимало. Крім того, слід зважити на той факт, що в реальному бізнесі поширення інформації практично завжди має асиметричний характер, тобто, частина учасників проекту має важливу інформацію, якої не має решта учасників. У цілому інвестиційний проект на всіх стадіях його життєвого циклу подібний до складного організму. Його функціонування супроводиться переплетінням настільки різноманітних причинно-наслідкових взаємозв'язків, що передбачати їх з високою точністю неможливо. З огляду на це стає ясно, що детерміністський підхід не може бути міцним фундаментом для адекватного аналізу інвестиційних проектів. Більш прийнятним є схоластичний підхід, при якому аналітик усвідомлює, що він готує інформаційну базу для прийняття рішень в умовах непевності. Ступінь непевності в різних ситуаціях може бути відміним, а отже, неоднаковим буде і ризик.

У цілому, ризик є складною для розуміння категорією, коріння якої сягає глибини філософських проблем причиності, випадковості, проблем пізнання світу та поводження цілеспрямованих систем. Напевне тому, доволі нелегко дати всеосяжне й чітке визначення ризику, запропонувати універсальну кількісну міру його оцінки. Існує принаймні два підходи до визначення ризику - у термінах втрат і збитків та в термінах непевності. У термінах втрат ризик визначається як імовірність того, що збитки перевищать певне значення. Існує також визначення ризику як математичного очікування втрат чи збитків. Система потрапляє в полк дії фактора ризику за наявності трьох умов: система прагне до певної мети; система має вибір шляху її досягнення; вибір здійснюється в умовах непевності.

З огляду на це можна сформулювати загальне визначення ризику. Ризик - це міра непевності в досягненні системою заданої мети при обраному способі досягнення цієї мети. Якщо прийняти це формулювання, то вищенаведене визначення ризику в термінах втрат є його окремим випадком, коли мета системи - існування без втрат і збитків. Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то метою системи є одержання очікуваного рівня доходності, а способом досягнення мети - реалізація даного проекту.

Тобто, ризик проекту - це міра непевності в одержанні очікуваного рівня доходності при реалізації даного проекту.

1.2 Причини виникнення, класифікація та способи зниження проектних ризиків. Критерії оцінки ризику при виборі варіанта інвестування

З огляду на причини виникнення, проектні ризики поділяються на такі види:

1) ризик, пов'язаний з нестабільністю законодавства і наявної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;

2) зовнішньоекономічний ризик (можливість запровадження обмежень на торгівлю й поставки, закриття кордонів тощо);

3) ризик несприятливих політичних змін у країні чи регіоні;

4) ризик неповноти й неточності;

5) ризик мінливості ринкової конюктури;

6) ризик природних катаклізмів;

7) виробничо-технічний ризик (аварії, вихід з ладу устаткування, виробничий брак тощо);

8) ризик непередбачуваності дій учасників проекту.

При аналізі ризиків важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов'язаних з цим ризиком.

До ризиків, які надаються до страхування, належать:

- прямі майнові збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;

- ризики що підлягають обов'язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, від захворювань, від пошкодження майна, від викладення транспортних засобів).

Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті.

Проекті ризики зумовлені особливостями його життєвого циклу. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосувати метод експертних оцінок ризиків у різних фазах проекту. При аналізі ризиків у передінвестиційній фазі враховують фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників, виконувані роботи й рівень гарантій по інвестиціях та кредитах. В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг реалізації проекту і якість виконання проектних робіт. В інвестиційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впливають на реалізацію проекту. Це затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.

Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіанта інвестування, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах. Як приклад застосування методу експертних оцінок ризиків наведено в таблиці 2.1. (Додаток а).

По кожній фазі проекту складається вичерпний перелік факторів ризику. При цьому кожен фактор характеризується показниками пріоритету та питомої ваги кожного фактора і їх сукупності. Значення пріоритетів і питомих ваг визначаються експертним шляхом.

У прикладі наведено три пріоритети (1,2,3). Вони зумовлюють значення ваг. Перший і останій пріоритети визначають відповідно мінімальне і максимальне значення. Скажімо, відношення ваг, що відповідають першому й третьому пріоритетам, дорівнює «10». Якщо позначити всі фактори ризику в третьому пріоритеті як «х», то середньоарифметичне значення в першому пріоритеті становитиме «10х». Вага фактора ризику в другому пріоритеті становитиме (10+1)/2 = 5.5х.

У прикладі враховано 25 факторів ризику. Питома вага фактора ризику в третьому пріоритеті дорівнює 0.4. У другому відповідно - 2.2., у першому - 4. максимальний ризик - 250 (25 * 10), мінімальний - 25.

У прикладі експерти ставили оцінку з ранжируванням від кращих - «1» до гірших - «10». Потім одержані в процесі експертизи бали підсумовуються за всіма показникими з урахуванням вагових коефіцієнтів і складається узагальнена оцінка ризиків. Якщо узагальнена оцінка ризику дорівнює від 25 до 100, проект відноситься до мало ризикованих, від 100 до 160 - до середньо ризикованих, від 160 до 250 - до високо ризикованих. У прикладі вона дорівнює 175. отже, проект належить до високо ризикованих.



2. ОЦІНКА РИЗИКІВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

2.1 Кількісний підхід до оцінки ризику. Аналіз чутливості

Ідея кількісного підходу до оцінки ризику ґрунтується на тому, що невизначеність може бути поділена на два види. Якщо невизначені параметри спостерігаються досить часто за допомогою статистики або імітаційних експериментів, то можна визначити частоти появи даних подій. Такий тип невизначеності має назву статистичної невизначеності. При достатній кількості спостережень частоти розгладаються як наближене значення ймовірностей подій.

Якщо окремі події, які нас цікавлять, повторюються досить рідко або взагалі ніколи не спостерігалися і їх реалізація можлива лише в майбутньому, то має місце нестатистична невизначеність. У цьому випадку використовується суб'єктивна ймовірність, тобто експертні оцінки її величини. Концепція суб'єктивної ймовірності ґрунтується не на статистичній частоті появи події, а на ступені впевненості експерта в тому, що задана подія відбудеться. Методологічною базою аналізу і ризику інвестиційних проектів є розгляд вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з відомими законами імовірнісного розподілу. Математичний апарат, використовуваний при цьому підході, розглядається докладно в курсах теорії ймовірності та математичної статистики.

Закон розподілу випадкової величини та їх ймовірностями. Наприклад, доходність певного проекту може характеризуватися наведеним нижче законом розподілу (табл. 2.1.)

Таблиця 2.1.

Розподіл доходу проекту за ймовірністю одержання

Ймовірність одержання доходу (Р)	Рівень очікуваного доходу (Х) (умовн. Од.)
0,2 0,5 0,3	200 800 1000

Випадкова величина, яка набуває певних окремих значень, називається дискретною. Таблиця є прикладом закону розподілу дискретної випадкової величини. Закон розподілу характеризується кількома показниками, зокрема математичним очікуванням, дисперсією, середньоквадратичним відхиленням, коефіцієнтом варіації.

Математичним очікуванням, або середнім очікуваним значенням випадкової величини Х, називається число, яке дорівнює сумі добутків значень величини (х) на відповідні ймовірності (Р_і):

Невизначеність характеризується розсіянням можливих значень випадкової величини довкола її очікуваного значення. Для характеристик ризику як міри невизначеності використовуються такі показники:

1) дисперсія D(x) = M[x -M(x)];

2) середньоквадратичне відхилення

Наприклад, для інвестиційного проекту, закон розподілу якого подано в таблиці 3.1, ці характеристики становлять:

1) середнє очікуване значення доходу

М(х) = 200*0,2 + 800*0,5 + 1000* 0,3 = 740

2) дисперсія

D(х) = (200-740)2 * 0,2 + (800-740)2 * 0,5 + (1000-740)2 * 0,3 = 80400

3) середньоквадратичне відхилення

4) коефіцієнт варіації

Найчастіше як міру ризику використовують середньоквадратичне відхилення. Чим більше його значення, тим більший ризик.

Основною ідеєю аналізу рівня власного ризику проекту є оцінка невизначеності очікуваних грошових потоків від даного проекту. Цей аналіз може бути проведений різними методами - від неформальної інтуїтивної оцінки проект до складних розрахункових методів та використання статистичного аналізу й математичних моделей.

Є три методи оцінки власного ризику: аналіз чутливості, сценарний аналіз, імітаційне моделювання методом Монте-Карло. Розглянемо лише аналіз чутливості.

Аналіз чутливості - це техніка аналізу проектного ризику, яка показує, як змінити значення проекту при заданій зміні вхідної зміної за інших рівних умов. Проведення аналізу чутливості - досить проста операція, яка легко піддається алгоритмізації, що зводиться до таких кроків:

1-й крок. Визначення ключових змінних, які справляють вплив на значення NPV.

2-й крок. Встановлення аналітичної залежності NPV від ключових змінних.

3-й крок. Розрахунок базових ситуації - встановлення очікуваного значення NPV при очікуваних значеннях ключових змінних.

4-й крок. Зміна однієї з вхідних змінних на потрібну аналітикові величину (в %). При цьому всі інші вхідні змінні мають фіксоване значення.

5-й крок. Розрахунок нового значення NPV та його зміни в процентах.

4-й і 5-й кроки проводяться послідовно для всіх вхідних змінних, вносяться до таблиці й зображуються графічно, тобто, аналітик одержує серію відповідей на питання “а що, коли?”.

6-й крок. Розрахунок критичних значень зміних проекту та визначення найбільш чутливих із них…

7-й крок. Аналіз одержаних результатів і формування чутливості NPV до зміни різних вхідних параметрів.

Критичне значення показника - це значення, при якому чиста теперішня вартість дорівнює нулю (NPV = 0).

Мета аналізу чутливості полягає у порівнянні впливу окремих факторів інвестиційного проекту на його основний показник, наприклад, внутрішню норму прибутковості.

Послідовність проведення аналізу чутливості:

- вибір основного показника ефективності інвестицій, наприклад, внутрішня норма прибутковості (IRR) або чиста теперішня вартість (NPV);

- вибір факторів (показників), які мають неоднозначний характер, наприклад, капітальні витрати, ціна на товар, обсяг продажу, компоненти собівартості продукції;

- встановлення номінальних (за проектом) та граничних (максимальних і мінімальних) значень неоднозначних факторів. Граничних значень може бути декілька, наприклад, + 5 % та + 10 % від номінального значення (усього в цьому прикладі чотири);

- розрахунок основного показника для всіх обраних граничних значень неоднозначних факторів.

Наприклад, якщо ціна є критичним фактором, у подальшому необхідно звернути увагу на програму маркетингу та якість товару. Якщо проект є чутливим до зміни обсягів виробництва, необхідно більше уваги приділити удосконаленню внутрішнього менеджменту та підвищенню продуктивності праці. Якщо критичним фактором є матеріальні витрати, доцільно приділити увагу відносинам із постачальниками.

2.2 Проблеми прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику. Аналіз сценаріїв проекту

В період переходу економіки України до ринкових відносин інвестиційна діяльність пов'язана з численними ризиками. Тому при прийнятті інвестиційних рішень в умовах ризику важливим завданням є детальна оцінка ризиків, основу якої складає не лише визначення ступеню імовірності їх виникнення і обсягу можливих фінансових втрат, але й ідентифікація ризиків, їх класифікація і вибір ефективного методу оцінки ризиків.

Під час ідентифікації ризиків важливу роль відіграє операційний аналіз та інформаційне забезпечення проекту. Операційний аналіз проекту полягає в процедурі виявлення і типізації усіх дій по виконанню проекту, а інформаційне забезпечення - в зборі і оцінці відомостей по проекту, порівняльному аналізі умов його реалізації та кінцевих результатів проекту. До основних методів виявлення ризиків належать: опитувальний лист, структурні діаграми, карти потоків, пряма інспекція, аналіз фінансової й управлінської звітності тощо.

На основі наведених методів виявлення ризиків отримують інформацію від якості і об'єктивізму якої залежать надійність та ефективність подальшого процесу оцінки ризику. Тому під час оцінки обсягу і надійності отриманої інформації важливим є перевірка її повноти і достовірності для чіткого визначення видів ризиків. Однак на ефективність інвестування впливає безліч внутрішніх і зовнішніх факторів, які спонукають появлення певних ризиків, тому процес визначення потенційних ризиків окремих інвестиційних проектів повинен носити індивідуальний характер.

Етапи оцінки ризиків інвестиційної діяльності наведені на (рис.2.1) (Додаток б).

Для подальшої оцінки ризиків пропонується їх розподілити на кластери, до складу яких входять безліч взаємопов'язаних видів ризиків. Така класифікація дозволить визначити наслідки прийняття інвестиційного рішення і вибрати найбільш ефективний метод оцінки ризику для кожної їх групи. До основних методів оцінки ризику відносяться економіко-статистичні, експертні, аналогові методи, методи економіко-математичного моделювання, метод дисконтування тощо. Вибір конкретних методів оцінки визначається наявністю необхідної інформаційної бази і групою ризиків, які оцінюють.

Після вибору методу оцінки ризику визначається розмір можливих фінансових втрат. На підставі отриманих даних здійснюється групування інвестиційних проектів по зонам ризику.

Для оцінки загального рівня ризику використовується показник коливання очікуваної суми чистого прибутку по інвестиційному проекту, який дозволяє співвіднести розрахунковий рівень ризику з розрахунковим рівнем доходу.

На наступному етапі оцінки ризиків інвестиційної діяльності зіставляються рівні проектного ризику з фінансовими можливостями підприємства і з рівнем прибутковості проекту. У відповідності з отриманими даними розглянуті інвестиційні проекти ранжуються за рівнем ризику після чого приймається рішення щодо їх реалізації.

Розглянувши основні етапи оцінки ризику інвестиційної діяльності слід зазначити, що від надійності оцінки ризиків залежить ефективність прийняття інвестиційного рішення. Тому під час оцінки ризиків велика увага приділяється отриманню максимально повної і надійної інформаційної бази для виявлення усіх можливих видів ризиків, а також вибору методу їх оцінки, на підставі якого визначається розмір фінансових втрат і приймається рішення щодо доцільності інвестування.

Аналіз сценаріїв проекту.

Аналіз сценарію - методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість реагування очікуваного прибутку до змін у ключових змінних величинах та можливий інтервал їх значень. Аналіз сценарію розглядає «погані» та «добрі» фінансові обставини, які можливі в очікуваній ситуації. При цьому фінансовий аналітик просить операційних менеджерів підібрати «поганий» набір обставин (низька ціна продажу, низький обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю тощо), середній (або «більш можливий») набір і «добрий» набір обставин.

Щоб оцінити переваги різних напрямів інвестицій і оперувати ними, ці відхилення доцільно звести до одного значення, а потім у його межах прогнозувати різні рівні прибутку з урахуванням ймовірності їх досягнення.

При оцінці ризику проектів нових підприємств чи реконструкції діючих слід враховувати, що ймовірні значення допомагають визначити можливість одержання очікуваних прибутків за тих чи інших умов. Визначити розмір прибутку та ймовірність його одержання можна за допомогою спостережень, набутого досвіду, сфери прикладання капіталів (в освоєну справу, справу, яка лише освоюється, чи нову). Чим більша невпевненість у кінцевому результаті, тим ширше межа відхилень прибутковості від середнього значення.

Залежно від складності, точності аналізу та розрахунків прибутку менеджер (економіст) надає величину ймовірності кожному значенню у межах відхилень (табл. 2.2.).

Таблиця 2.2

Розподіл значень ймовірності очікуваних прибутків

Оцінка можливого результату	Запроектований прибуток, млн. грн.. Д	Значення ймовірності Рі	Можливий прибуток, млн. грн. (Д х Рі)
Проект А
песимістична	10,0	0,20	2,0
стримана	33,3	0,60	20,0
оптимістична	50,0	0,20	10,0
Разом		1,00	32,0 (Дс)
Проект В
песимістична	8,0	0,25	2,0
стримана	30,0	0,50	15,0
оптимістична	60,0	0,25	15,0
Разом		1,00	32,0 (Дс)

Аналізуючи очікувані прибутки проектів А і В, слід зазначити, що їх мінливість у проекті А нижча (від 10,0 до 50,0), ніж у проекті В (від 8,0 до 60,0). Межа дисперсії прибутку проекту А - 40,0 (10,0 - 50,0), проекту В - 52,0 (8,0 - 60,0). Ймовірність одержаного результату оцінюється за трьома рівнями: песимістичний, стриманий, оптимістичний. Після перемноження прибутку на значення ймовірності та підсумовування результатів одержують сумарне значення очікуваних прибутків. В обох випадках воно вийшло однаковим - 32,0. Отже, ризик проекту А нижчий, бо значення відхилення очікуваного прибутку менше. Мірою цих відхилень є середньоквадратичне значення.



3. МЕХАНІЗМ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ

Для ефективного управління ризиками інвестиційних проектів застосовуються різноманітні методи.

Основні інструменти управління проектними ризиками:

1. Юридичні гарантії. Відповідні статті договорів, угод, контрактів, що визначають розподіл ризиків між сторонами. Реалізація здійснюється на підставі вільного волевиявлення сторін або шляхом звернення до арбітражного суду.

2. Гарантії банку.

Гарантії на користь кредитора:

а) необмежені, тобто на весь строк кредитного договору на повну силу платіжних зобов'язань за договором.

б) обмежені як у часі, так і за обсягом зобов'язань, у тому числі:

­ гарантія на завершення робіт за проектом (до пуску об'єкта в експлуатацію);

­ гарантія покриття напередбачених витрат за проектом на інвестиційній фазі;

­ гарантія покриття додаткових витрат позичальника щодо погашення кредитних зобов'язань на виробничій фазі у разі недостатності грошових потоків за проектом.

Гарантії на користь кредитора можуть бути:

а) умовними (що передбачають гарантований платіж у разі надання гаранту всього комплекту документів, які підтверджують порушення обов'язків позичальником);

б) безумовними (платіж здійснюється за першою вимогою кредитора).

2.2. Гарантії на користь замовника проекту:

а) гарантія повернення авансу;

б) тендерна гарантія;

в) гарантія належного виконання контракту.

2.3. Гарантії на користь підрядника/постачальника як засіб забезпечення платежу в разі надання замовнику проекту комерційного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежать від типу та умов гарантії (умовна, безумовна, обмежена, необмежена та ін.).

3. Резервні фонди. Резервний фонд окремого учасника проекту для покриття непередбачених витрат за проектом (самострахування). Спільний резервний фонд, що формується всіма учасниками проекту (взаємне страхування).

4. Застави, депозити на спеціальних рахунках.

4.1. Активи проекту (як матеріальні, так і грошові) як застава для покриття кредитних ризиків банку.

4.2. Депонування грошей учасником тендеру для покриття ризиків замовника проекту (як альтернатива банківської тендерної гарантії).

4.3. Депонування коштів підрядником для покриття ризиків замовника, пов'язаних із можливою несплатою імпортного мита за ввезення будівельної техніки із-за кордону (як альтернатива банківської гарантії).

4.4. Активи підрядника як застава ля покриття можливих ризикі замовника за підрядним контрактом.

5. Непрямі гарантії.

5.1. Контракти на реалізацію продукції, що вже випускається у рамках діючого виробництва як забезпечення банківського кредиту для фінансування проекту (розширення, реконструкції, виробництва та ін.).

5.2. Довгострокові контракти на постачання виробничих ресурсів для забезпечення об'єкта інвестиційної діяльності (сировина, матеріали, енергоносії).

6. Утримання частки платежів за контрактом. Використовується для захисту інтересів замовника, за рахунок утримань формується фонд для покриття можливих ризиків у зв'язку з реалізацією контракту.

7. Доручення. Застосовується як альтернатива банківської гарантії для забезпечення належного виконання контракту (на постачання, підрядного, консультаційного); звичайно видається компанією, що має такий же напрям діяльності, як і виконавець (постачальник, підрядник, консультант); часто довіреною особою виступає материнська компанія.

8. Контракти з фіксованою ціною. Даний інструмент використовується для контрактів на виконання будівельно-монтажних робіт (як додаткова гарантія банку за ризиками перевищення кошторисних витрат).

9. Резервні кредити. Даний кредит передбачає відкриття позичальнику кредитної лінії протягом обумовленого періоду на фіксовану суму, призначений для покриття можливих витрат за проектом. Процентні ставки за резервним кредитом звичайно вище за ставки основного кредиту. Сума резервного кредиту знаходиться в межах 10 - 25 % щодо суми основного кредиту.

10. Вексельні інструменти. Вексель як зобов'язання позичальника (замовника проекту) повернути заборгованість за комерційним кредитом має деякі переваги порівняно з банківськими гарантіями, бо його використання детально регламентоване нормами міжнародного права. Для додаткового захисту інтересів кредитора вексель може бути авальованим: банк дає гарантію сплати за векселем у вигляді напису (аваля) на векселі.

11. Форфейтинг. Банківська операція, яка пов'язана з використанням вексельних інструментів. Полягає в тому. Що банк купує векселі (та інші боргові зобовязання) позичальника кредиту. Мета форфейтингу полягає у захисті постачальника (підрядника) від ризику неплатоспроможності позичальника, використовується у наступних випадках:

а) постачанні машин, обладнання та проведенні підрядних робіт на великі суми ;

б) довгострокових (5-7 років) комерційних кредитах (звичайний строк врахування векселів - 90-180 днів).

12. Резервні акредитиви. Використовуються як інструмент захисту інтересів постачальника (підрядника), що надає комерційний кредит замовнику, банк замовника відкриває на користь кредитора акредитив, за умовами якого банк здійснює платіж у разі невиконання боргових зобов'язань замовником.

13. Умови платежів за контрактом.

13.1. Умови (перш за все графік) платежів за контрактом постачання товару захищають інтереси як замовника, так і постачальника (підрядника). Схема платежів може виглядити (як варіант) наступним чином:

а) 5-10 % суми контракту - аванс після підписання контракту (забезпечення перед постачальником (підрядником) зобов'язань замовника);

б) 5-10 % - мобілізаційний аванс (після прибуття робітників, будівельного обладнання та матеріалів);

в) 10-15 % - оплата з безвідзивного екредитиву рахунків постачальника (підрядника) при наданні документів, що підтверджують факт постачання;

14.2. У деяких випадках для захисту інтересів замовника (ризик неналежного виконання робіт) із кожного платежу здійснюються відрахування до спеціального фонду для покриття можливих збитків та витрат, що виникають у замовника в гарантійний період. Ефективна реалізація даного інструмента (умови платежів за контрактом) можлива при додатковому використанні інших інструментів: юридичних гарантій, гарантій авансового платежу та ін.

15. Банківські рахунки з особливим режимом. Рахунки для депонування учасниками проекту грошових коштів у якості забезпечення зобовязань перед іншими учасниками проекту. Іноді використовуються так звані рахунки «ескроу», їх звичайно відкривають у банках за межами країни, в якій реалізується проект. Ці офшорні рахунки слугують для зниження таких ризиків, як заборона або обмеження з боку держави на переказ виручки від реалізації проекту за кордон.

16. Обов'язки засновників (спонсорів) проекту по додатковим внескам в капітал проектної компанії. Це зобов'язання надається кредитору проекту для зниження ризику перевищення витрат за проектом. Використовується як додатковий або альтернативний інструмент фінансування непередбачених інвестиційних витрат.

17. Страхування.

17.1. Страхування експортних кредитів. Звичайно застосовується для:

а) страхування економічних та комерційних ризиків;

б) страхування політичних ризиків.

Більш розповсюджене страхування кредитів від політичних ризиків. Здійснюється державними або напівдержавними страховими компаніями.

17.2. Страхування внесків у капітал проекту та різні види проектних активів. Звичайно застосовується у формі страхування іноземних інвестицій від політичних ризиків (конфіскацій, націоналізації тощо).

17.3. Страхування вантажів при постачанні машин, обладнання та інших інвестиційних товарів. Умови страхування залежать від умов постачання Incoterms.

17.4. Страхування будівельних ризиків:

­ будівельних робіт

­ будівельних матеріалів

­ виконання будівельних та монтажних робіт

17.5. Страхування від різних комерційних, технічних та інших ризиків на виробничій фазі проектного циклу.

17.6. Інші види страхування, пов'язані з експлуатацією об'єкта інвестування.

18. Розподіл ризиків між учасниками проекту. Розподіл ризиків відбувається між учасниками проекту на підставі підписання різних угод, контрактів, договорів. Розподіл ризиків може здійснюватись також за рахунок створення банківських синдикатів або підрядно-будівельних консорціумів.

19. Аналіз ризиків проекту на передінвестиційній фазі.

19.1. Ідентифікація ризиків на етапі розробки концепції та рбгрунтування проекту.

19.2. Кількісна та якісна оцінка ризиків проекту в процесі обґрунтування проекту.

19.3. Підготовка програми управління ризиками на інвестиційній та виробничій фазі проекту.

20. Хеджирування ризиків. Техніка страхування від фінансових та комерційних ризиків, яка може застосовуватись різними учасниками проекту (кредитором - для захисту від процентного ризику; проектною компанією - для захисту від зниження цін на продукт).

Хеджування - це укладання протилежних ф'ючерсних угод за різними видами контрактів. Механізм хеджування полягає в тому, що якщо підприємство зазнає збитків як продавець, воно отримує прибутки в такому ж розмірі, як покупець ф'ючерсних контрактів.

Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Існує три види біржових угод із використанням ф'ючерсних контрактів:

­ купівля-продаж реальних активів або цінних паперів з постачанням в майбутньому періоді;

­ купівля-продаж ф'ючерсних контрактів на визначену кількість;

­ ліквідація позиції за ф'ючерсними контрактами контрактами під час постачання активу.

21. Диверсифікація. Застосовується банками-кредиторами та інвесторами, що фінансують та реалізують одночасно портфель інвестиційних проектів, для зниження галузевих та регіональних ризиків.

До найбільш розповсюджених методів нейтралізації інвестиційних ризиків належать: метод диверсифікації, страхування, хеджування та розподілу інвестиційних ризиків. Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладення, які між собою безпосередньо не пов'язані. Одним із найбільш поширених способів запобігання або зменшення ризиків є страхування.

Страхування ризиків - це передача певних ризиків страховій компанії. При аналізі важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов'язаних із цим ризиком. До ризиків, які підлягають страхування, належать:

- прямі майнові збитки, пов'язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів;

- непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;

- ризики, що підлягають обов'язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, захворювань, пошкодження майна, викрадення транспортних засобів).

Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті. У широкому значенні страхування інвестицій розглядається як страхування тих об'єктів, обладнання, інженерних мереж, які були збудовані, змонтовані або впроваджені внаслідок реалізації інвестиційного проекту. Процеси страхування інвестицій та управління інвестиційними ризиками спрямовані на своєчасне завершення робіт підрядником при затратах, що знаходяться в межах визначеної замовником суми. Але досягти цього досить важко, що змушує останнього шукати страхового захисту від реально існуючого ризику незавершення підрядником будівельно-монтажних робіт у повному обсязі та у визначений термін або, можливо, перевищення ним витрат, спрямованих на реалізацію обумовлених договором робіт. Страхування ризиків капіталовкладень є угодою, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, який не бере участі в даному інвестиційному проекті. Страхування поширюється тільки на інвестиційний процес і не охоплює об'єктів, створених у результаті інвестицій. До таких видів страхування належать:

- страхування будівництва;

- страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;

- страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.

Ринкові відносини розширили сферу страхування фінансового ризику підприємств і включають, поряд із страхуванням, одержання прибутку, страхування рівня цін, стабільності надходжень сировини від постачальників тощо. Поряд із добровільним, існує обов'язкове страхування майна і медичне страхування, що передбачається кошторисом витрат підприємства. Але існують такі види ризику, які не можуть охоплюватися страховими компаніями. Це ризики, пов'язані з нестабільністю внутрішньополітичного життя країни, до якої спрямовуються інвестиції. До них належать можливі втрати, пов'язані з конфіскацією, громадянською війною, зміною політичного курсу уряду, зміною суспільно-політичного устрою тощо. Страхування подібних ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів, які повинні забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни. У бізнес-плані зазначаються заходи щодо видів ризику, які не підлягають страхуванню - через неправильний вибір проекту, коливання кон'юнктури ринку, зміну цін і попиту, соціальну нестабільність. З цією метою на підприємстві може створюватись фонд комерційного ризику, величина якого коливається від 5 до 15 % прибутку. Далі переглядається рентабельність справи з урахуванням заходів, що плануються. Хеджування - це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу. Хеджування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни ціни - хеджа між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що бере ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи - товари, валюта, акції, облігації тощо. Хеджування може здійснюватись на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф'ючерсні чи опціонні контракти. Це дозволяє спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає Його бере на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін. У сучасній практиці широке розповсюдження отримав механізм розподілу ризиків.

Розподіл інвестиційних ризиків - це частковий трансферт партнерам фінансових ризиків за окремими операціями. На практиці застосовуються наступні напрями розподілу ризиків:

1) розподіл ризиків між учасниками інвестиційного проекту. Підприємство може передати підрядникам ризики, пов'язані з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, їх низькою якістю тощо;

2) розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини та матеріалів. Його предметом є фінансові ризики, які пов'язані із втратою (псуванням) майна (активів) у процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами «ІНКОТЕРМС- 90»;

3) розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Наприклад, при операційному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використаного активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (за умов дотримання встановлених правил експлуатації), а також інші ризики, що обговорюються в контракті.



ВИСНОВОК

Умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори, спричинять вплив тих чи інакших факторів ризику на їхні майбутні прибутки. Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків порівняно з можливими або навіть збитками. Тому при прийнятті рішень з питань щодо інвестиційної діяльності керівництво фірм, банків або інвестфондів має обов'язково враховувати вплив інвестиційних ризиків.

Метою аналізу проектних ризиків є: надання оцінки всім видам ризиків проекту; визначення ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження; визначення можливих шляхів зниження ризиків.

Метою аналізу проектних ризиків є надання оцінки всім видам ризиків проекту, а також визначення: а) можливих шляхів зниження ризиків; б) ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження.

У цілому, ризик є складною для розуміння категорією, коріння якої сягає глибини філософських проблем причиності, випадковості, проблем пізнання світу та поводження цілеспрямованих систем. Напевне тому, доволі нелегко дати всеосяжне й чітке визначення ризику, запропонувати універсальну кількісну міру його оцінки.

З огляду на це можна сформулювати загальне визначення ризику. Ризик - це міра непевності в досягненні системою заданої мети при обраному способі досягнення цієї мети.

При аналізі ризиків важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов'язаних з цим ризиком.

Проекті ризики зумовлені особливостями його життєвого циклу. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосувати метод експертних оцінок ризиків у різних фазах проекту. При аналізі ризиків у передінвестиційній фазі враховують фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників, виконувані роботи й рівень гарантій по інвестиціях та кредитах.

Ідея кількісного підходу до оцінки ризику ґрунтується на тому, що невизначеність може бути поділена на два види.

Основною ідеєю аналізу рівня власного ризику проекту є оцінка невизначеності очікуваних грошових потоків від даного проекту. Цей аналіз може бути проведений різними методами - від неформальної інтуїтивної оцінки проект до складних розрахункових методів та використання статистичного аналізу й математичних моделей.

Під час ідентифікації ризиків важливу роль відіграє операційний аналіз та інформаційне забезпечення проекту.

Розглянувши основні етапи оцінки ризику інвестиційної діяльності слід зазначити, що від надійності оцінки ризиків залежить ефективність прийняття інвестиційного рішення. Тому під час оцінки ризиків велика увага приділяється отриманню максимально повної і надійної інформаційної бази для виявлення усіх можливих видів ризиків, а також вибору методу їх оцінки, на підставі якого визначається розмір фінансових втрат і приймається рішення щодо доцільності інвестування.

Аналіз сценарію розглядає «погані» та «добрі» фінансові обставини, які можливі в очікуваній ситуації. Щоб оцінити переваги різних напрямів інвестицій і оперувати ними, ці відхилення доцільно звести до одного значення, а потім у його межах прогнозувати різні рівні прибутку з урахуванням ймовірності їх досягнення.

У широкому значенні страхування інвестицій розглядається як страхування тих об'єктів, обладнання, інженерних мереж, які були збудовані, змонтовані або впроваджені внаслідок реалізації інвестиційного проекту. Процеси страхування інвестицій та управління інвестиційними ризиками спрямовані на своєчасне завершення робіт підрядником при затратах, що знаходяться в межах визначеної замовником суми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Сивый В., Балыка С. Управление хозяйственным риском // Бизнес информ. - 1998. - № 12. - С. 23 - 27.

2. Устинко О.Л. Теорія економического риска: Монографія. - К.: МАУП, 1997. - 164 с.

3. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник. - К.: МАУП, 1998. - 68 с.

4. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ // www.rada.kiev.ua

5. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент / К.: Ника-Центр, 2001 р.

6. Ушкова Н.М., Бланк І.О., Кукурудза Л.О., Гуляєва Н.М. Інвестиційний менеджмент на підприємстві / К., 1995 р.

7. Шклярук С.Г. Портфельное инвестирование. Теория и практика / К.: Нора-принт, 2000.



Додаток а

Таблиця 2.1

Фактор ризику	Пріорітет V	Середня оцінка P	Вага W	Ймовірність P x W
1	2	3	4	5
1. Передінвестиційна фаза
1. Розробка концепції проекту (правильна, помилкова)	3	8	0.4	3.2
2. Ефективність інвестицій (ефект є, ефекту немає)	1	6	4	24
3. Місце розтащування об'єкта (доступне, важкодоступне)	3	5	0.4	2
4. Ставлення місцевої влади (констурктивне, деструктивне)	3	5	0.4	2
5. Прийняття рішення щодо інвестування (витрати мінімальні, вигоди максимальні)	3	7	0.4	2,8
Разом				34
2. Інвестиційна фаза
Платоспроможність фірми (стабільна, нестабільна)	1	9	4	36
Зміна в технічному й робочому проектах (немає змін, істотні зміни)	3	7	0.4	2.8
Зрив строків будівництва (немає, ризик значний)	2	9	2.2	19.8
1	2	3	4	5
Зрив строків поставок сировини, матеріалів, комплектуючих	2	8	2.2	17.6
Кваліфікація персоналу (висока, низька)	3	3	0.4	1.2
Підвищення цін на сировину, енергію, комплектуючі через інфляцію (понад 5%, понад 100%)	3	4	0.4	1.6
Підвищення вартості обладнання внаслідок влютних ризиків (понад 5%, понад 10%)	3	3	0.4	1.2
Невиконання контрактів партнерами (немає, ризик значний)	3	5	0.4	2
Підвищення витрат на зарплату (понад 5%, понад 100%)	3	4	0.4	1.6
Підвищення витрат у зв'язку з несподіваними державними заходами податкового і митного регулювання (немає, ризик значний)	3	8	0.4	3.2
Разом				87
3. Експлуатаційна фаза
Забезпеченість обіговими коштами (висока, низька)	3	6	0.4	2.4
Поява альтернативного продукту (конкурентоспроможність висока, низька)	3	5	0.4	2
Рівень інфляції (низький, високий)	3	4	0.4	1.6
Неплатоспроможність споживачів (незначний час, тривалий час)	2	8	2.2	17.6
Зміна цін на сировинк, матеріали, перевезення (падіння на 10%, зростання на 10%)	2	4	2.2	8.8
Надійність технології (достатня, недостатня)	3	4	0.4	1.6
Щомісячне зростання ставки рефінансування (до 5%, понад 5%)	3	3	0.4	1.2
Недостатній рівень заробітної плати	2	8	2.2	17.6
Загроза забруднення довкілля (є, немає)	3	2	0.4	0.8
Ставлення др проекту населення і влади (позитивне, вкрай негативне)	3	3	0.4	1.2
Разом				54.8
Всього по фазах проекту				175



Додаток б

Рисунок 2.1 Етапи оцінки ризиків інвестиційної діяльності