Сутність та види податків. Податкова система і податкова політика держави

Сутність та види податків. Податкова система і податкова політика держави

1. Сутність та види податків

Вихідним положенням для поняття сутності податків є розуміння того, що податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства. Поява податків зумовлена виникненням держави і виконанням державою суспільне необхідних функцій. За економічним змістом податки -- це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Централізований фонд грошових коштів держави може бути сформованим як за рахунок податків, так і за рахунок інших надходжень, таких як плата, відрахування, власні доходи держави і неподаткові доходи. Ці поняття необхідно розрізняти за допомогою ознак, що характеризують ту чи іншу фінансову категорію. Важливо звернути увагу на різну структуру податкових надходжень до централізованого фонду грошових коштів держави в країнах з ринковою економікою та в країнах з перехідною економікою. В перспективі в Україні має змінитися структура у бік зростання питомої ваги прямих податків.

Податок як фінансову і економічну категорію характеризують такі ознаки: примусовий характер, без еквівалентність, відсутність цільового використання, законодавча регламентація, однаковий підхід до всіх платників, зміна форми власності. Плата на відміну від податків передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Власні доходи держави виникають у держави як власника засобів виробництва. До неподаткових доходів держави відносять різноманітні платежі, введення яких не має на меті фіскальні інтереси держави, наприклад, фінансові санкції і штрафи, доходи від конфіскованого майна тощо.

Сутність податків як економічної категорії проявляється в їх функціях. Функції податків випливають із функцій фінансів Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією фінансів в частині перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту від юридичних і фізичних осіб на користь держави, тобто виступають методом централізації ВВП у бюджеті, виконуючи тим самим фіскальну функцію. Крім фіскальної податки виконують регулюючу функцію, суть якої полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Таким чином, через фіскальну функцію системи оподаткування задовольняються загальнонаціональні необхідні потреби, а за допомогою регулюючої функції формуються протидії надлишковому фіскальному тиску тобто створюються спеціальні механізми, які забезпечують баланс економічних інтересів держави юридичних та фізичних осіб.

Обидві функції податків дозволяють трансформувати внутрішній потенціал оподаткування із абстрактно сприйманої їх спроможності впливати на якісні і кількісні параметри базису в реальні результати такої дії. Аналітична оцінка досягнутих результатів, співставлення їх з прогнозними і очікуваними в кожний конкретний період часу дозволяють судити про роль всієї системи оподаткування, окремих груп податків, а також кожного окремо, залежно від функцій податків, що розглядаються.

Вивчаючи функції податків, необхідно звернути увагу на те, що серед економістів не існує єдиної точки зору щодо функцій, які виконують податки, крім вищеназваних називаються ще розподільна, контрольна, стимулююча, економічна та соціальна функції податків.

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи системи оподаткування, такі як: суб'єкт, об'єкт, ставка, одиниця оподаткування, джерело сплати і квота. Суб'єкт або платник податку - це та фізична або юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується.

Одиниця оподаткування -- це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Ставка - це розмір податку на одиницю оподаткування. В залежності від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні або диференційовані.

За побудовою ставки поділяються на тверді і процентні. В свою чергу, тверді ставки поділяються на фіксовані -- тобто в грошовому виразі на одиницю оподаткування, виражену в кількісному виразі, і відносні -- тобто в частках до, встановленої державою величини в грошовому виразі, наприклад, в частках до мінімальної заробітної плати. Джерело сплати -- це дохід платника, з якого він сплачує податок. Квота -- це частка податку в доходах платника.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві, які відповідно встановлюються вищими або місцевими органами влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків -- розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. В свою чергу, прямі податки поділяються на дві групи. особисті та реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

У світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та специфічних акцизів і мита. Непрямі податки на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них важко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Непрямі податки не впливають, на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення.

Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

Поширення універсальних акцизів зумовлене низкою чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті, виражені в універсальних акцизах яскравіше, ніж в інших непрямих податках.

У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Об'єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий дохід на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування провадиться лише один раз, на одному ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов'язаний значний недолік податків цієї групи -- кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об'єкт оподаткування включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів. Податок на Додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об'єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але водночас ліквідує його головний недолік -- кумулятивний ефект.

Фіскальна монополія -- це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії Держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. Залежно від мети введення розрізняють наступні види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

Необхідно звернути увагу на порівняльну характеристику прямих і непрямих податків. Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників, тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структури попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. Проте з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

2. Податкова система і податкова політика держави

Перш ніж дати визначення поняттю “податкова система” і розглянути основи її побудови, слід звернути увагу на те, що існує пряма залежність між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом коштів, якого вона потребує. При цьому кошти, які централізує держава, можуть формуватись як за допомогою податкового методу, так і за допомогою інших: прямого вилучення доходів у підприємств, що перебувають у державній власності; платежів за використання державних угідь та майна, надання послуг; емісійного; позикового.

Пряме вилучення доходів підприємств як основний метод формування доходів держави застосовується в умовах домінування державної форми власності. Отримання доходів у вигляді платежів за використання державних угідь та майна, надання послуг не має значного фіскального значення. Такі платежі є неподатковими і, як правило, мають еквівалентний характер.

За недостатністю коштів, які отримує держава за рахунок вищеназваних доходів, для фінансування видатків можуть використовуватися грошова емісія або залучатись запозичені кошти.

Грошова емісія як метод фінансування бюджетного дефіциту застосовується лише в країнах з нерозвинутим ринком цінних паперів, або в умовах недовіри населення до діючого уряду, який не несе відповідальності за запозичені кошти. Наслідком емісії є інфляція, яка негативно впливає на процеси відтворення основного капіталу та життєвий рівень населення, оскільки знецінює обігові кошти, накопичення для реконструкції та модернізації підприємств, грошові заощадження населення.

Запозичення коштів у фізичних і юридичних осіб державою відбувається у формі випуску державних позик, розміщення державних цінних паперів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок державних позик не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки не відбувається зростання грошової маси:

на державні потреби витрачаються запозичені тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб. Але при досягненні державними позиками значного розміру вони можуть впливати на інфляційний процес, а також негативно впливають на обсяги інвестицій.

В умовах існування різних форм власності, коли державна власність не має домінуючого значення, основним методом формування доходів держави є податки, які в тій чи іншій країні складають податкову систему.

Податкова система -- це сукупність різних видів податків, які справляються в державі. Побудова податкової система повинна спиратись на наукові основи, які передбачають застосування таких вимог, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Вимога системності полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава для виконання покладених на неї функцій. Правову основу системи доходів держави становлять відносини власності, а вихідними принципами побудови податкової системи є: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, обов'язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обґрунтованість, рівномірність сплати, єдиний підхід, доступність.

В оподаткуванні відбувається зіткнення інтересів держави і платника. Вони по-різному оцінюють роль податків. Тому рівною мірою позитивною для держави і платника роль системи оподаткування бути не може. Особливо полярні інтереси держави і платників в умовах кризи економіки і політики. В періоди кризи представники виконавчої і законодавчої влади повинні особливо слідкувати за станом податкового регулювання і своєчасно проводити коригування як системи оподаткування, так і всіх сфер виробничих відносин.

Роль податків у формуванні доходів бюджету виявляється через співвідношення між сумою податкових надходжень до бюджету, сумою груп податків, згрупованих за певними класифікаційними ознаками, і врешті, сумами окремих податків, з одного боку, і загальною величиною доходів бюджету, з другого. Найбільша питома вага тієї чи іншої групи податків, виду податку свідчить про їх значну роль у формуванні бюджету. На основі аналізу, проведеного в динаміці, у співставних цінах, визначаються значення оподаткування в проведенні стабілізації бюджетної політики та роль податків у розв'язанні соціальних завдань.

Роль податків відображає і співвідношення між окремими податками і групами податків, з одного боку, і загальною сумою податкових надходжень до бюджету, з другого. Порівнянням цих даних визначається, якій групі податків або виду податків у більшій мірі властива роль регулятора доходів бюджету.

Фіскальну роль оподаткування характеризують також дані про: частку виручки, що стягується з підприємств та доходів громадян: суми фінансових санкцій, які надходять до бюджету; витрати держави на утримання податкових служб; відхилення між загальною сумою податків, затвердженою в бюджеті, та їх величиною у звіті про виконання бюджету; розміри податково-бюджетних доходів і соціальних виплат із бюджету (запланованих і фактично виплачених).

Роль податків залежить від податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика -- це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави. Основними принципами податкової політики є фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.

Запобігання ухиленню від сплати податків може бути досягнуто, по-перше, за рахунок створення такої системи платежів до бюджету, яка б надто високим рівнем оподаткування не створювала зацікавленості в несплаті податків; по-друге, за рахунок створення ефективної системи контролю за правильністю та своєчасністю сплати податків платниками. Слід підкреслити, що для мінімізації ухилень від сплати податків необхідно поєднувати обидва із названих методів, оскільки при високому рівні оподаткування навіть дуже значне збільшення адміністративної системи контролю за сплатою податків не забезпечує їх задовільного стягнення, в той час як видатки на утримання цієї системи сильно зростають.

Показник еластичності системи доходів бюджету показує, як змінюється обсяг надходжень до бюджету в залежності від зміни обсягу валового внутрішнього продукту (або якогось іншого макроекономічного показника). Податкова система з показником еластичності, близьким до одиниці, відповідає як інтересам бюджету, оскільки забезпечує автоматичне збільшення доходів в умовах економічного піднесення, так і інтересам платників, оскільки в період кризи з падінням промислового виробництва автоматично зменшуються і вимоги на сплату податків, що не веде до збільшення податкового тягаря в не найкращий для виробників період.

Принцип економічної ефективності в процесі формування податкової системи має неоднозначне трактування. Податкові відносини виникають на стадії перерозподілу національного доходу і через податкову політику держава втручається у відносини перерозподілу. Отже, податкова політика впливає тим чи іншим чином на економічні процеси, незалежно від волі держави. Цей вплив можна назвати пасивним. Оскільки головним завданням політики державних доходів є забезпечення достатнього обсягу надходжень до бюджету, остільки вплив насамперед податкової політики на процеси відтворення має Другорядне значення. Доти, поки доходи, які збирала держава, не займали значної питомої ваги в обсязі валового внутрішнього продукту, вплив податкової політики на відтворювальний процес був незначним і не привертав уваги політиків і економістів. Але при подальшому зростанні питомої ваги податків в обсязі ВВП виникає необхідність стягувати необхідні кошти найбільш раціональним шляхом, тобто приводячи до мінімуму негативні наслідки для розвитку економіки. В подальшому дискусії про те, як мінімізувати негативні наслідки оподаткування, переросли в дискусії про те, чи повинна держава використовувати податкову політику як активний регулятор відтворювальних процесів (тобто для досягнення інших цілей крім фіскальних). Обговорення цієї проблеми продовжується і дотепер.

З точки зору проблем соціальної справедливості платниками податків мають виступати всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є відношення до непрямих податків як до регресивних у соціальному плані. Стягнення непрямих податків на предмети не першої необхідності за високими ставками, споживачами яких є сім'ї з досить високим рівнем доходів, дещо пом'якшує проблему соціальної справедливості, але її не вирішує. Переваги прямих податків у вирішенні проблем соціальної справедливості полягають у тому, що рівень оподаткування прямо пов'язаний з доходами, які отримують фізичні і юридичні особи. Суперечки точаться навколо питань необхідності прогресивного оподаткування високих доходів, оскільки з точки зору соціальної справедливості, особи, які мають високий рівень доходів, можуть сплачувати до бюджету більшу у відносному значенні частину доходів, за допомогою чого відбувається перерозподіл коштів між населенням. Але при досить високій прогресії в оподаткуванні виникають негативні наслідки, такі як втрата платниками стимулів до більш інтенсивної праці і зацікавленість в ухиленні від сплати податків.

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави.

Як видно з наведених даних, структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що є наслідком постійних перетворень і змін в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 року провідне місце в системі доходів бюджету займають податкові надходження.

Податкова система України відповідно до Закону України “Про систему оподаткування” включає загальнодержавні та місцеві податки і обов'язкові платежі.

Неподаткові надходження мають значну питому вагу в доходах бюджету (більше 11%). Суттєва роль неподаткових надходжень пояснюється спробою держави вирішити фіскальні проблеми в умовах фінансової кризи не за рахунок збільшення податків, а введенням нових неподаткових зборів і платежів. В умовах стабільної економіки неподаткові надходження не мають великого значення і становлять не більше 2 відсотків доходів бюджету.

Запозичені кошти та грошова емісія використовуються для фінансування видатків держави в умовах недостатніх коштів від податкових і неподаткових надходжень. Проблема покриття дефіциту бюджету виникла починаючи з 1991 року. За відсутності цивілізованих методів фінансування дефіциту за рахунок випуску державних цінних паперів, перевищення видатків над доходами було покрито за рахунок емісійних кредитів Національного банку України. Наслідком цього стали величезні темпи інфляції. Тільки починаючи з 1994 року фінансування дефіциту бюджету було частково здійснено за рахунок іноземних кредитів, а з 1995 року -- і за рахунок розміщення державних цінних паперів.

Які можна зробити висновки щодо системи доходів бюджету України? Склад і структура доходів бюджету постійно змінюються, що є наслідком як постійних перетворень в податковій системі України, так і намагань держави вирішити фіскальні проблеми за рахунок неподаткових доходів. З цієї ж причини питома вага податкових доходів є дуже високою. Фінансування бюджетного дефіциту в умовах нерозвинутого фінансового ринку України відбувалось за рахунок емісійних кредитів Національного банку України, внаслідок чого інфляція досягла дуже високих темпів. Тільки з 1995 року на ринку з'явились державні цінні папери, що свідчить про поступове наближення до прийнятих в світі механізмів фінансування бюджетного дефіциту. Таким чином, становлення і розвиток системи доходів бюджету, яка б відповідала розвитку ринкових відносин, відбувається досить повільно. Проте з кожним роком прогресивних перетворень в бюджетній системі стає дедалі більше.

3. Організація податкової служби і податкової роботи

Надійність та ефективність податкової системи залежать від двох факторів: раціональності побудови податкової системи і рівня організації податкової служби держави.

Податкова служба -- це сукупність державних органів, які організують і контролюють надходження податків, податкових і окремих видів неподаткових платежів.

Формування податкової служби України розпочалось у 1991 році, що було спричинене переходом від системи платежів у бюджет до системи оподаткування. До цього окремих податкових органів не існувало. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідно управління, відділи та інспекції держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджету.

У 1991 році при Міністерстві фінансів була створена Державна податкова інспекція України, а з 1996 року на базі Державної податкової інспекції України та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України з боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування -- Державна податкова адміністрація України, якій було надано статус центрального органу виконавчої влади.

До системи органів державної податкової служби належать:

· вищий рівень --Державна податкова адміністрація України;

· середній рівень -- державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

· низовий (базовий) рівень -- державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі -- органи державної податкової служби).

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (далі -- податкова міліція).

Основними завданнями органів державної податкової служби є:

· здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);

· внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

· прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

· формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів та єдиного банку даних про платників податків -- юридичних осіб;

· роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

· запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, Припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Органи податкової служби різних рівнів виконують різні функції. Так, на вищу ланку, тобто на Державну податкову адміністрацію України, покладаються функції організації та методичного забезпечення податкової роботи в державі, а також контроль за діяльністю податкових органів нижчого рівня.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) (середній рівень) -- виконують функції, передбачені для вищого рівня податкової служби за винятком законодавчої та методичної роботи. На середню ланку покладається організація податкової роботи в області або місті з районним поділом. Це головна ланка консультаційної роботи, яка потребує висококваліфікованих фахівців, добре обізнаних із податковим законодавством. В окремих випадках податкові адміністрації цього рівня можуть безпосередньо вести податкову роботу щодо незначного кола платників, які перебувають на обліку в цих адміністраціях. Стосовно даних платників державні податкові адміністрації областей і міст з районним поділом виконують ті ж самі функції, що й адміністрації низової ланки.

Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції (низовий рівень) безпосередньо ведуть податкову роботу щодо платників, які перебувають на обліку в цих інспекціях. Серед основних функцій низової ланки податкових органів слід назвати такі:

- здійснення контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі;

- забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів, а також здійснення реєстрації фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів;

- контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірка достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

- здійснення у межах своїх повноважень контролю за законністю валютних операцій, додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги, а також за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

- забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;

- проведення перевірки фактів приховування і заниження сум податків, інших платежів тощо.

Як зазначалося вище, в складі органів державної податкової служби знаходиться податкова міліція, функції і завдання якої дещо відрізняються від функцій і завдань інших структурних підрозділів податкової служби.

Податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів з боротьби з податковими правопорушеннями, що діють у складі органів відповідного рівня державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Завданнями податкової міліції є:

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів;

- запобігання корупції в органах державної податкової служби ^та виявлення її фактів;

- забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Для виконання функцій, покладених на податкову службу, їй надаються досить широкі повноваження. Розглянемо основні.

Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право:

- здійснювати у юридичних та фізичних осіб перевірки всіх документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення з питань, що виникають під час перевірок;

- обстежувати будь-які приміщення, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів;

- зупиняти операції платників податків, інших, платежів на рахунках в установах банків;

- вилучати (із залишенням копій) у платників документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків;

- стягувати до бюджетів та державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми податків, суми недоїмки з податків, а також суми штрафів та інших санкцій у безспірному порядку, а з громадян -- за рішенням суду або за виконавчими написами нотаріусів;

- вимагати від керівників підприємств, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків; у разі необхідності опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви;

- матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового законодавства, та інші.

Крім вищеназваних повноважень, органи податкової служби мають право нараховувати пеню за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань, накладати фінансові і адміністративні санкції на порушників податкового законодавства, згідно Закону України „ Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, наприклад:

- стягувати десять Н.М.Д.Г. за неподання або несвоєчасне подання органам державної податкової служби документів( Декларацій), необхідних для обчислення податків, а також за неподання або несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на сплату податків;

- застосовувати до установ банків або юридичних осіб, фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, фінансові санкції у вигляді стягнення від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- накладати адміністративні штрафи на посадових осіб -- порушників податкового законодавства, при цьому розмір штрафів установлюється в залежності від виду порушення від одного до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З 1993 року передбачена кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства. Так, за ухилення від сплати податків, що призвело до збитків держави, винні особи можуть бути позбавлені волі на строк до десяти років. Як покарання передбачено також позбавлення права займатися відповідною роботою на строк до п'яти років, а також штраф -- до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Посадові особи державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян і підприємств. За невиконання або неналежне виконання посадовими особами державної податкової служби своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету. Посадові особи державної податкової служби зобов'язані дотримуватись комерційної та службової таємниці.

Податкова робота -- це діяльність платників і податкової служби щодо внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Основними елементами податкової роботи є облік платників і надходжень податків до бюджету.

Облік платників податків є однією з основних функцій державних податкових органів, яка створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів.

Розглянемо особливості обліку платників для юридичних осіб та фізичних осіб.

Юридичні особи (їх філії), у яких згідно з чинним законодавством України виникають податкові зобов'язання, повинні у 20-денний термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію звернутися до державних податкових органів за своїм місцезнаходженням для взяття на податковий облік.

Для взяття на облік платник податків -- юридична особа повинна подати до підрозділу державного податкового органу, який займається обліком платників податків, за своїм місцезнаходженням такі документи: заяву; нотаріально завірені копії статуту (якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів та інших документів, затверджених та зареєстрованих у встановленому чинним законодавством порядку з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію; копію положення (для бюджетних установ); копію свідоцтва про державну реєстрацію.

Взяття на облік платника податків -- юридичної особи (філії) здійснюється державним податковим органом у 2-денний термін від дня надходження заяви. Дані із заяви про взяття на облік заносяться до журналу обліку платників податків і зборів (обов'язкових платежів) -- для юридичних осіб та Єдиного банку даних про платників податків -- юридичних осіб.

Після взяття платника податків на облік державні податкові органи видають йому довідку про взяття на облік для пред'явлення в установу банку, де він вирішив відкрити поточний рахунок. Банк, а також платник зобов'язані протягом трьох робочих днів з дня відкриття рахунка платнику податків (включаючи день відкриття) надіслати повідомлення про це державному податковому органу, в якому взято на облік такого платника податків.

Підрозділи обліку платників податків після взяття на облік платника податків формують його облікову справу з переліком документів, визначених вище, яка на другий день після взяття платника податків на облік закріплюється за інспектором.

З 1996 року в Україні введена державна реєстрація фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів. Реєстрація фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без районного поділу за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, -- за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

Під час реєстрації до облікової картки фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів вносяться такі дані: прізвище, ім'я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання; місце основної роботи; види сплачуваних податків та інших обов'язкових платежів.

Підприємства, установи, організації всіх форм власності зобов'язані подавати до державних податкових інспекцій за місцем постійного проживання платників податків, які працюють на цьому підприємстві, відомості для присвоєння ідентифікаційних номерів фізичним особам.

Виходячи з цих відомостей, Головна державна податкова інспекція України надає фізичній особі -- платнику податків та інших обов'язкових платежів ідентифікаційний номер і надсилає до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання доходів чи за місцезнаходженням об'єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером.

Ідентифікаційний номер Державного реєстру є обов'язковим для використання в разі:

- виплати доходів, з яких утримуються податки та інші обов'язкові платежі згідно з чинним законодавством України;

- укладення цивільно-правових угод, предметом яких є об'єкти оподаткування та щодо яких виникають обов'язки сплати платежів;

- відкриття рахунків в установах банків.

Якщо фізична особа хоче займатись підприємницькою діяльністю, вона повинна зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності. Порядок реєстрації аналогічний порядку реєстрації для юридичних осіб.

З метою обліку нарахованих і сплачених платежів державними податковими інспекціями щорічно відкриваються особові рахунки. Особові рахунки відкриваються на кожен вид платежу платника. При цьому номери особових рахунків юридичних і фізичних осіб (підприємців) повинні відповідати ідентифікаційним кодам Державного реєстру. Особові рахунки ведуться на комп'ютерах згідно з АРМами.

Нарахування платежів в особових рахунках платників проводяться на підставі таких документів:

- податкових декларацій, звітів, розрахунків, платіжних повідомлень, довідок платників про авансові платежі;

- рішень начальника (заступника начальника) державної податкової інспекції за актами перевірок, проведених інспекторами Державних податкових інспекцій, та інших.

Подані платниками документи про нарахування платежів реєструються, після чого передаються до відділу обліку та звітності для проведення відповідних нарахувань у картках особових рахунків.

Документами, що надходять до органів державної податкової служби як підтвердження сплати платежів до бюджету є одержані від:

1) органів державного казначейства: відомості про зарахування платежів до бюджету, про повернення надмірно сплачених сум у вигляді електронного реєстру розрахункових документів; копії розрахункових документів про сплату платежів до державного бюджету за безготівковим розрахунком тощо;

2) фінансових органів: реєстр розрахункових документів про сплату платежів до місцевого бюджету; копії розрахункових документів про сплату до місцевого бюджету за безготівковим розрахунком та ін.

Для забезпечення правильності зарахування платежів згідно з бюджетною класифікацією державні податкові інспекції 1 грудня кожного року подають відповідним установам банків списки платників кожного району, міста із зазначенням виду платежу, а також підрозділів бюджетної класифікації доходів, символів звітності Національного банку та номерів рахунків, на які повинні зараховуватися платежі.

На 1 січня державними податковими інспекціями проводиться звірка розрахунків з бюджетом всіх платників за всіма податками та неподатковими платежами. При збігу сальдо розрахунків за даними платника з даними державної податкової інспекції, розрахунки на 1 січня вважаються звіреними і акт звірки розрахунків не складається. Якщо сальдо розрахунків з бюджетом на 1 січня за даними платника не збігається з даними державної податкової інспекції, звірка розрахунків оформляється складанням акта.

5. Податок на додану вартість

Як зазначалося, податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, а саме одним із видів універсальних акцизів. ПДВ був запроваджений в Україні в 1992 році, і разом з акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажів.

Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи та послуги, забезпечує надійність і стабільність бюджетних надходжень. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Крім того, відсутнім є кумулятивний ефект в ціноутворенні, коли податок нараховується на податок.

Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення, а також відволікання обігових коштів підприємств.

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість. Додана вартість є часткою повної вартості товару чи послуги, це та її частина, яка створюється саме на цьому етапі виробництва. Обчислити її обсяг можна двома методами: перший -- від повної вартості відрахувати вартість сировини, матеріалів та послуг виробничого характеру; другий -- скласти величини заробітної плати, прибутку, непрямих податків і амортизації. Оподаткування доданої вартості створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг на всіх етапах їх виробництва і реалізації.

З 1 жовтня 1997 року в Україні був введений в дію новий Закон щодо ПДВ, який досить суттєво змінив механізм стягнення податку, що діяв раніше. Розглянемо основні елементи ПДВ.

Платниками податку на додану вартість є як юридичні особи (резиденти та нерезиденти, суб'єкти підприємницької діяльності та особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності), так і фізичні особи, які зобов'язані здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України та отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України.

При цьому особа є платником ПДВ, якщо обсяг здійснюваних нею оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) досягнув протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку не пізніше двадцяти календарних днів після закінчення місяця, в якому був досягнутий зазначений обсяг оподатковуваних операцій. Це положення не розповсюджується на осіб, що здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти. Крім того, виключені з числа платників фізичні особи, що здійснюють торгівлю за готівкові кошти на умовах сплати ринкового збору.

Податок на додачу вартість становить 20% бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг). Крім того існує нульова ставка ПДВ, введення якої передбачає створення пільгових умов для деяких видів товарів. Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:

- продажу товарів, робіт, послуг, що були експортовані платником податку за межі митної території України;

- продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах);

- продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва іншим платникам податку, за винятком підакцизних товарів, посередницької та рекламної діяльності, грального бізнесу, підприємствами що засновані Українським товариством глухих та майно яких є їх повною власністю, та інших.

Слід звернути увагу, що надання пільг щодо ПДВ у вигляді встановлення нульової ставки передбачає відшкодування з бюджету від'ємної різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту. Інші види пільг такого відшкодування не передбачають, а сплачений ПДВ в цьому випадку відноситься або на валові витрати, або за рахунок інших джерел, в залежності від подальшого використання придбаних товарів.

В законі чітко визначений перелік операцій платника, які відносяться і які не відносяться до об'єкта оподаткування ПДВ. Розглянемо загальну характеристику об'єкта оподаткування ПДВ. До об'єктів оподаткування ПДВ відносять операції платників податків з:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Досить великим є перелік операцій, що виключаються з об'єкта оподаткування ПДВ. Розглянемо лише деякі з них. Не є об'єктом оподаткування операції з:

- випуску, розміщення та продажу за кошти певних видів цінних паперів, обміну цінних паперів на інші цінні папери; депозитарної, реєстраторської та клірингової діяльності з цінних паперів;

- надання послуг із страхування і перестрахування, соціального і пенсійного страхування;

- обігу валютних цінностей тощо;

- надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства тощо;

- виплати заробітної плати, інші грошові виплати, виплати дивіденд

- передачі основних фондів як внеску до статутних фондів юридичних осіб для формування їх цілісного майнового комплексу в обмін на їх корпоративні права;

- передачі майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплати орендних платежів відповідно до договорів фінансової оренди;

- оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок Державного бюджету України, та інші.

База оподаткування -- це оборот у вартісному виразі, до якого застосовується ставка ПДВ для визначення суми ПДВ. Для різних видів операцій встановлюється різний порядок визначення бази оподаткування.

1. База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за виключенням податку на додану вартість.

2. У разі продажу товарів, (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкта підприємницької діяльності, який не зареєстрований ^як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з Фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

3. Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації, з урахуванням сум акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань.

Також передбачені інші операції, що мають особливий порядок визначення бази оподаткування.

Перелік пільг щодо ПДВ, які діють згідно із законодавством України, є досить поширеним. Основна причина полягає в тому, що податок стягується лише за однією ставкою, яка до того ж є доволі високою, на відміну від інших країн, де ПДВ, як правило, стягується за кількома ставками. У багатьох розвинутих країнах предмети першої необхідності оподатковуються за ставками, нижчими від основної, завдяки чому перелік товарів, які звільняються від оподаткування, є набагато меншим.

Одним з видів пільг, що надаються, є звільнення від оподаткування. Крім цього, як зазначалося вище, ряд операцій не є об'єктами оподаткування, по ряду операцій введено нульову ставку. По операціях, які звільнені від оподаткування і які не є об'єктом оподаткування, суми ПДВ, що сплачені покупцем за придбані товари, роботи, послуги, відносяться або на валові витрати, або за рахунок інших джерел, в залежності від виду придбаних товарів та напрямку їх подальшого використання.

До звільнених від оподаткування відносяться:

1. Операції з продажу:

- вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і “куточками”;

- періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; книжок вітчизняного виробництва; учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників (включаючи їх доставку);

- путівок для санаторно-курортного лікування та відпочинку дітей;

- товарів спеціального призначення для інвалідів;

- товарів, робіт, послуг для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ І представництв міжнародних організацій в Україні;

- лікарських засобів і виробів медичного призначення;

- товарів, робіт, послуг (за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу) підприємствами, заснованими всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів (кількість інвалідів повинна становити не менше 50% від загальної кількості працюючих, а фонд оплати їх праці ---.не менше 25% від суми загальних витрат на оплату праці).