Державні цільові фонди та державний кредит

РЕФЕРАТ

на тему:

"ДЕРЖАВНІ ЦІЛЬОВІ ФОНДИ ТА ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ"

учениця 11 класу

Мельник Анжела

1. ДЕРЖАВНІ ЦІЛЬОВІ ФОНДИ

Державні цільові фонди -- це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Історично цільові фонди з'явилися раніше бюджету, як єдиного державного фонду грошових ресурсів. Це були спеціальні фонди або особливі рахунки. Кількість їх постійно коливалася, більшість мали тимчасовий характер і разом із виконанням намічених цілей ліквідовувалися.

Велика кількість фондів сприяла розпорошеності коштів, послабленню контролю за їх використанням, і тому з'явився бюджет як джерело фінансування потреб держави, пов'язаних з виконанням нею головних своїх функцій: втручання в економіку, управління, соціального захисту населення та оборони.

В колишньому СРСР державний бюджет поглинув і об'єднав в собі цільові фонди і став єдиним і найбільшим централізованим фондом державних ресурсів, що на певних етапах було доцільним, але з часом перестало відповідати потребам розвитку країни. В умовах дефіциту коштів бюджет виявився неспроможним профінансувати всі потреби держави. І тому почався зворотний процес відокремлення від державного бюджету спеціальних фондів, в першу чергу, з чітко визначеними доходними джерелами. Першим фондом, який був відокремлений від бюджету, став Пенсійний фонд.

В сучасних умовах розвитку незалежної України значення державних цільових фондів, поряд із бюджетом, значно зростає. Їх існування є необхідним і доцільним, це пов'язано із наступним: 1) у органів державної влади і управління, що формують цільові фонди, з'являються додаткові джерела фінансування своїх потреб понад бюджетні кошти;

2) існування одного централізованого фонду грошових ресурсів недостатнє для задоволення всіх державних потреб;

3) при наявності перевищення доходів над видатками цільових фондів кошти можуть бути використані для покриття бюджетного дефіциту;

4) з'являється можливість з більшою ефективністю проводити контрольну роботу за цільовим використанням державних коштів.

Державні цільові фонди можуть утворюватися:

-- шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення,

-- або формуванням спеціальних фондів із самостійними джерелами доходів.

Джерелом державних цільових фондів завжди є національний дохід країни. А мобілізація коштів здійснюється через:

-- спеціальні збори (дуже часто обов'язкові);

-- добровільні внески і пожертвування;

-- позики;

-- кредити;

-- направлення коштів із бюджету.

В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:

-- державними;

-- місцевими.

В залежності від напрямків використання існують фонди:

-- економічні;

-- соціальні;

-- науково-дослідні;

-- страхові;

-- міждержавні та інші.

В Україні до економічних, державних цільових фондів можна віднести: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, Фонд охорони праці, Фонд розвитку та захисту конкуренції, Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств.

Соціальні фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів.

Державний інноваційний фонд є науково-дослідним.

Пенсійний фонд України був створений в 1991 році. Завдання, які поставлені перед фондом:

-- пенсійне забезпечення населення;

-- фінансування програм по підтримці пенсіонерів та інвалідів;

-- міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.

Джерелами утворення Пенсійного фонду України є:

-- обов'язкові внески суб'єктів господарювання і громадян;

-- кошти з Державного бюджету України призначені для виплати пенсій військовослужбовцям;

-- добровільні внески і пожертвування;

-- інші надходження.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, бюджетні, громадські та інші установи і організації, фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності перераховують в Пенсійний фонд збори на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 32 відсотки від фактичних витрат на оплату праці.

Громадяни, які працюють на умовах трудового договору, а також які виконують роботи згідно з ці вільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок сплачують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 12 відсотка сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого згідно законодавству України. Для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір в Пенсійний фонд визначається окремо за ставкою 4 відсотки від фактичних витрат на оплату праці для працюючих інвалідів та за ставкою 32 відсотки для інших працівників підприємства.

Кошти, акумульовані у Пенсійному фонді України, спрямовуються на виплату:

-- пенсій (трудових і соціальних);

-- пенсій військовослужбовцям;

-- допомога непрацюючим матерям по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку;

-- допомога на поховання непрацюючих пенсіонерів та ін. Державні пенсії можуть бути наступних видів:

1) трудові, тобто зароблені суспільно-корисною працею:

-- за віком;

-- по інвалідності;

-- в разі втрати годувальника;

-- за вислугу років.

2) соціальні, які надаються непрацездатним при відсутності у них права на трудову пенсію.

3 1.01.2001 р. запроваджуються пенсії за особливі заслуги перед Україною, право на які будуть мати громадяни, які проявили себе у сфері державної, громадської або господарської діяльності, мають досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту.

Фонд соціального страхування України був створений в 1991 році, є самостійною фінансовою системою. Кошти фонду, згідно діючого законодавства, не повинні входити до складу Державного бюджету України. Платежі, встановлені до Фонду соціального страхування України належать до загальнодержавних обов'язкових платежів. Тарифи обов'язкових внесків на державне соціальне страхування встановлюються Верховною Радою України.

Функціонування фонду пов'язане з необхідністю відшкодування витрат працюючих громадян у випадках тимчасової непрацездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

До Фонду соціального страхування України надходять обов'язкові внески від суб'єктів господарювання всіх форм власності, їх філій, відділень, а також від фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю.

Збір на обов'язкове соціальне страхування встановлено в розмірі 4,0% від фактичних витрат на оплату праці. Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів не менше за 50 % від загальної чисельності працюючих, збір визначається за ставкою 1% фактичних витрат на оплату праці всіх працівників цих підприємств.

Кошти Фонду соціального страхування України спрямовуються на виплату:

допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомога по вагітності та пологах;

допомога при народженні дитини та догляду за нею;

допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

забезпечення оздоровчих заходів.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається на підставі листка непрацездатності, з врахуванням загального трудового стажу працівника в наступних розмірах:

1) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) працівникам, які мають загальний трудовий стаж 8 і більше років; працівникам, у яких тимчасова непрацездатність настала внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання; працівникам, які мають на утриманні трьох і більше дітей до 16 років; ветеранам війни; працівникам, віднесеним до 14 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та деяким іншим категоріям працівників. 2) 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) працівникам, які мають загальний трудовий стаж від 5 до 8 років.

3) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) працівникам, які мають загальний трудовий стаж до 5 років.

Державний фонд сприяння зайнятості населення утворений у відповідності із Законом України «Про зайнятість населення». Головне завдання фонду надання підтримки особам, які втратили роботу, допомога при працевлаштуванні, перекваліфікації.

Основне джерело коштів фонду це збори на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, їх філії, відділення, а також фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, які працюють за трудовим або цивільно-правовим договором, адвокати, приватні нотаріуси, члени творчих спілок.

Ставки збору:

-- для юридичних осіб, їх філій, відділень -- 1,5% фактичних витрат на оплату праці;

-- для фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокатів, приватних нотаріусів -- 0,5% суми оподатковуваного доходу (прибутку);

-- для фізичних осіб, які працюють на умовах контракту або згідно з цивільно-правовими договорами -- 0,5 % від сукупного оподатковуваного доходу.

За рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення здійснюється виплата:

допомога по безробіттю;

відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

матеріальних допомога безробітним та членам їх сімей;

дотацій роботодавцям для створення робочих місць; допомога на поховання безробітних.

У 1999 р. кошти Державного фонду сприяння зайнятості населення були використані за наступними напрямками: на виплату допомога по безробіттю було спрямовано 64,4% коштів фонду; утримання державної служби зайнятості 11,3%; професійну підготовку та перепідготовку незайнятого населення 8,7%; відшкодування Пенсійному фонду коштів за вихід на дострокову пенсію 5,3%; створення і утримання автоматизованої інформаційно-довідкової системи 3,1%; інші видатки 7,2%.

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення був утворений в зв'язку із необхідністю фінансування потреб, пов'язаних з подоланням наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. До 1999 р. фонд формувався за рахунок:

обов'язкових внесків суб'єктів господарювання;

добровільних внесків і пожертвувань.

Суб'єкти господарювання незалежно від форми власності (крім бюджетних установ і організацій), які ведуть діяльність, спрямовану на отримання прибутку та здійснюють оплату праці, сплачували внески до Фонду Чорнобиля в розмірі спочатку 12, пізніше 10, і в останній період існування таких платежів 6 відсотків від фактичних витрат на оплату праці. Починаючи з 1999 р. скасовані обов'язкові внески суб'єктів господарювання до фонду Чорнобиля, який в даний час утворюється за рахунок коштів Державного бюджету України та включається до його складу.

Кошти фонду Чорнобиля використовуються виключно на фінансування заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, а саме на:

витрати на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

державні капітальні вкладення; фінансування самостійного переселення громадян з радіоактивно забруднених територій і будівництво житла для громадян, віднесених до категорії 1;

витрати на забезпечення робіт у зоні відчуження;

інші цільові програми.

Перелік видатків на здійснення вищевказаних заходів щорічно затверджується законом Про Державний бюджет України. Головним розпорядником коштів фонду Чорнобиля є Міністерство з надзвичайних ситуацій.

Фонд України соціального захисту інвалідів. Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено встановлення для всіх підприємств, установ і організацій (незалежно від форм власності) нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в розмірі не менше 4% загальної чисельності працюючих станом на початок року.

В разі недотримання цієї вимоги, підприємство зобов'язане щорічно відраховувати до названого Фонду цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та професійної реабілітації у сумі середньорічної заробітної плати за кожне незайняте інвалідом місце.

Державний інноваційний фонд був утворений з метою фінансування і матеріально-технічної підтримки заходів і забезпечення розвитку та використання досягнень науки і техніки.

Основні завдання фонду:

державна фінансова, інвестиційна та матеріально-технічна підтримка впроваджень нових технологій у виробництво;

технічне переоснащення підприємств;

сприяння випуску продукції, здатної замінити імпортні товари;

відбір інноваційних проектів. В останні роки кошти Державного інноваційного фонду включаються до складу доходів і видатків Державного бюджету України без зміни їх цільового призначення.

Суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності сплачують до Державного інноваційного фонду збір в розмірі 1 відсотка від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) або валового доходу у торговельній, посередницькій, постачальницько-збутовій, банківській та страховій сферах діяльності, зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору.

Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України є

центральною, науково-методичною, консультативною та координуючою установою, утвореною при Президентові України для підтримки місцевого самоврядування. Основними завданнями фонду є:

-- надання науково-методичної та консультативної допомоги у становленні та розвитку місцевого самоврядування;

-- координація зусиль вітчизняних асоціацій та інших громадських організацій з вказаних проблем;

-- сприяння органам місцевого самоврядування у розвитку демократичних форм і методів їхньої роботи;

-- сприяння утвердженню правових засад у діяльності органів місцевого самоврядування;

-- вироблення на основі вітчизняного і міжнародного досвіду пропозицій і рекомендацій.

Фінансування видатків на утримання фонду здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Іншими джерелами надходжень фонду є:

-- кошти, які об'єднуються фондом на договірних засадах з органами місцевого самоврядування та їх асоціаціями, а також центральними і місцевими органами державної виконавчої влади та іншими установами для реалізації заходів та програм розвитку і підтримки місцевого самоврядування;

-- банківські кредити;

-- добровільні внески і пожертвування;

-- зарубіжна та міжнародна фінансова підтримка;-- надходження від виконання госпрозрахункових договорів та проведення заходів;

-- дохід від реалізації науково-дослідної, інформаційно-довідкової, видавничої та іншої продукції, надання платних послуг юридичним та фізичним особам.

Питання для закріплення матеріалу та самостійної роботи.

1. Якими рисами характеризуються державні цільові фонди і їх місце у фінансовій системі?

2. Чим пояснюється необхідність функціонування системи державних цільових фондів поряд із бюджетною системою?

3. За якими ознаками можна згрупувати державні цільові фонди?

4. Назвіть джерела формування та напрямки використання Пенсійного фонду, Фонду Чорнобиля та інших відомих Вам фондів.

5. Які фонди утворюють місцеві органи влади і управління та їх цільове використання?

6. Проаналізуйте розвиток системи державних цільових фондів в Україні та вкажіть найважливіші проблеми.

2. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

Однією з ланок загальнодержавних фінансів України є державний кредит як сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта. Переважно держава виступає в ролі боржника і позичальника, при цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, які використовуються для задоволення державних потреб.

Держава може виступати в ролі кредитора, надаючи позики юридичним і фізичним особам, а також гаранта - в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших зобов'язань, які взяли фізичні та юридичні особи.

Існування державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям між зростаючими завданнями і потребами держави та наявними фінансовими ресурсами. Історично державний кредит з'явився для задоволення виняткових потреб держави, які неможливо задовольнити постійними «звичайними» джерелами доходів: податками, доходами від державного майна, державної монополії на певні види діяльності. Такі потреби в основному виникали під час війн, стихійного лиха, а з часом - при фінансових труднощах, обумовлених циклічним характером економічного розвитку, зміною урядів, революційними потрясіннями.

Під час формування державних господарств (до другої половини ХІХ ст.) частіше всього залучалися для фінансування виняткових потреб домени, тобто здійснювався продаж державного майна (землі, будинків та ін), а одержані кошти спрямовувалися на задоволення надзвичайних потреб. Використовувався і такий метод отримання додаткових доходів як збільшення податків, щоправда воно мало свої межі, отже і не могло задовольняти нові, постійно зростаючи державні потреби.

Іншими нетрадиційними і надзвичайними джерелами доходів були нагромаджені запаси металевих грошей, майно фінанс'є (відкупщиків державних податків), яке час від часу конфісковувалося при скаргах на значні зловживання цих казначеїв. Паперові гроші також давали дохід у випадках, коли виникали особливі потреби держави. Зловживання при надмірному друкуванні паперових грошей ще у першій чверті XVIII ст. у Франції вперше призвели до значних економічних потрясінь і інфляції.

Ганебною плямою в історії цивілізованих держав був грабунок євреїв, який також переслідував фіскальну мету. В періоди гострого безгрошів'я держава конфісковувала їх майно, запроваджувала особливі податки на євреїв або стягувала загальновстановлені податки але у підвищеному розмірі.

Головною причиною наявності державного кредиту в сучасних умовах є дефіцит бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти що залучаються за допомогою державного кредиту передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції.

В Україні вперше в 1995 році було здійснено фінансування дефіциту Державного бюджету шляхом проведення державної позики. І починаючи з цього часу уряд не вдавався до емісії грошових знаків для покриття дефіциту Державного бюджету України. Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України" для фінансування бюджетного дефіциту можуть використовуватися: внутрішні державні позики, позики іноземних держав та інші фінансові інститути.

У державного і банківського кредиту є спільні засади функціонування, справа в тому, що вони надаються на принципах поверненості, строковості і платності. Відмінність банківського кредиту полягає у тому, що він призначений у більшості випадків для задоволення виробничих потреб суб'єктів господарювання. Державний кредит призначений для задоволення потреб державних органів влади і управління.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Основні форми внутрішнього державного кредиту:

-- державні позики;

-- використання частини вкладів населення в ощадних установах;

-- грошово-речові лотереї;

-- використання коштів державного позичкового фонду. Найбільш поширена форма державного кредиту -- це

державні позики. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної влади. В залежності від строку, на який здійснено випуск, розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики. Під час економічних криз та інфляції переважають короткострокові і середньострокові державні позики.

Розміщення державних позик може проходити на добровільних засадах (виключно так відбувається в умовах ринку) і примусовим шляхом. Примусові облігації і формально добровільні (по підписці) використовувалися в нашій країні в складні періоди війни і післявоєнного відновлення народного господарства. В цілому такі методи розміщення державних позик притаманні лише тоталітарним системам.

Формами випуску державних позик можуть бути готівка (емісія державних цінних паперів) і безготівка (шляхом записів на відповідних рахунках). Державні цінні папери бувають іменними і на пред'явника. Перші випуски облігацій внутрішньої державної позики 1995 року в Україні були проведені безготівковим шляхом. Коло власників, серед яких розміщуються державні цінні папери, визначається умовами випуску і ними можуть бути: лише юридичні або фізичні особи, чи юридичні і фізичні особи.

Обіг цінних паперів державної позики може мати обмеження, і тому позики бувають ринкові (вільно купуються і продаються), неринкові (мають обмеження по купівлі і продажу або без права обігу -- не можуть змінювати свого власника).

Виплата доходу по державних позиках може здійснюватися у вигляді процентів, виграшів. В 1990 році в СРСР була випущена цільова позика, погашення якої передбачалося провести через надання власникам облігацій товарів народного споживання довготермінового використання (автомобілів, телевізорів, холодильників тощо). Погашення позик може проходити одночасно для всіх випущених позик (ординарні позики) або серійно (деякими частинами через певні проміжки часу). Крім того, при наявності коштів держава може вдаватися до дострокового погашення державних позик.

Поділ державних позик в залежності від особливостей їх випуску, обігу, погашення показаний в таблиці 11.

Найбільшого розповсюдження серед державних цінних паперів у практиці ринкових країн набули облігації та казначейські зобов'язання, які є борговими цінними паперами, що засвідчують внесення їхніми власниками коштів, дають право на отримання доходу, а також на повернення коштів після визначеного строку. Відмінності між облігаціями і казначейськими зобов'язаннями зазначені в таблиці 12.

Активне використання позик як форми державного кредиту розпочалося в Україні в 1995 році. Перша емісія облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) 1995 року була здійснена безготівковим шляхом -- через записи на рахунках інвесторів. Облігації були випущені короткострокові -- на 3-6 місяців, процентна ставка доходності -- 140% річних, номінальна вартість однієї облігації становила 100 млн. крб.

В наступних випусках ОВДП доходність облігацій зменшувалась у відповідності із зниженням ставки рефінансування НБУ. Пізніше ринок державних облігацій доповнився облігаціями, що випускаються на 9, 12 і 18 місяців. В умовах становлення ринку цінних паперів, як свідчить досвід ринкових країн, доцільно випускати короткострокові державні цінні папери, що сприяє зміцненню довіри до держави і не приводить до знецінення грошових коштів власників облігацій.

10 квітня 2000 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 2000 року". Згідно даного документу, облігації внутрішньої державної позики 2000 року випускаються на пред'явника загальним обсягом емісії 5170869 тис. грн. Термін погашення державних облігацій - 28, 63, 91, 182, 273 дні та 12, 18, 24 і 36 місяців і на визначену дату.

Номінальна вартість однієї державної облігації становить 100 гривень, відсоток встановлюється по ним на рівні 0 відсотків. Погашення буде проходити у безготівковій формі.

Державні облігації будуть реалізовуватись як фізичним, так і юридичним особам на добровільних засадах за ціною, нижчою від їх номінальної вартості. Кошти, які будуть одержані від реалізації даних цінних паперів, надходитимуть до Державного бюджету України.

Крім випуску позик, держава використовує кошти населення, розміщені в ощадних установах. Це є ще однією, досить розповсюдженою формою державного кредиту, яка супроводжується випуском цінних паперів (ощадних сертифікатів) або безоблігаційних позик.

Грошово-речові лотереї, як форма державного кредиту, мають тривалу історію. Вони досить активно використовувались в СРСР для поповнення доходів бюджетів. В Україні у 1998 р. була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвитку державної системи лотерей в Україні», яка визначає умови і правила розповсюдження державних лотерей.

Так, встановлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим ніж 50 відсотків від суми отриманих доходів. Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30 відсотків доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї.

Лотерея може проводитися як із застосуванням лотерейних білетів, так і через електронне обладнання, використання якого дозволяє заміняти лотерейні білети іншими документами або в інший спосіб засвідчувати участь у грі та надавати право на одержання виграшу. Лотерейні білети виготовляються за ліцензією Міністерства фінансів України і є бланками документа суворої звітності. Білети розповсюджуються при дотриманні принципу добровільності. Розповсюджувачам забороняється обумовлювати продаж окремих товарів та надання послуг обов'язковим придбанням лотерейних білетів. Контроль за дотримання правил розповсюдження лотерей покладено на Міністерство фінансів України.

В тоталітарних економіках поширеною формою державного кредиту є використання державою для фінансування своїх потреб коштів державного позичкового фонду. Але в результаті відбувається заміщення фінансових ресурсів кредитними ресурсами, що є економічно недоцільним, тому що сприяє загостренню фінансової кризи і посиленню інфляції. На жаль, в сучасних складних умовах розвитку України ця форма державного кредиту активно використовується урядом через гострий дефіцит державних фінансових ресурсів.

Функціонування і розвиток державного кредиту веде до утворення державного боргу, який представляє собою сукупність строкових боргових зобов'язань Уряду в грошовій формі. Державний борг складається з державного внутрішнього і державного зовнішнього боргу.

Згідно із діючим законодавством, державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Борг складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України. Борговими зобов'язаннями є:

-- випущені Урядом України цінні папери (облігації і казначейські зобов'язання);

-- інші зобов'язання в грошовій формі;

-- одержані кредити.

Відомості про стан і розміри державного внутрішнього боргу України щорічно публікуються Міністерством фінансів у загальнодоступному виданні. Законом України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2001 року в сумі 25.710.517,1 тис. гривень. Управління державним боргом України покладено на Міністерство фінансів України, а в його складі -- на казначейство. Діяльність по управлінню державним боргом охоплює:

-- випуск нових позик, визначення умов їх випуску;

-- виплату доходу за раніше випущеними позиками;

-- погашення позик;

-- зміну умов раніше випущених позик.

Контроль за утворенням та погашенням державного внутрішнього боргу України здійснює Рахункова палата України.