Сучасний етап соціально-економічного розвитку держави вимагає поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави, поліпшення прозорості та зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання коштів бюджету. Для досягнення цих цілей в Україні з 2002 року почалось впровадження програмно-цільового методу складання бюджету.

Програмно-цільовий метод складання бюджету було запропоновано у США в середині 1960-х років. Вперше його було застосовано в Міністерстві оборони міністром Робертом Макнамарою. Він запозичив цю систему в автомобілебудівній компанії "Форд", яку сам раніше і очолював. Цей підхід настільки сподобався тогочасному Президенту США Ліндону Джонсону, що він наказав усім іншим міністерствам федерального уряду перейняти його.

Відтоді практика програмно-цільового методу складання бюджету поширилася на цілу низку інших країн. Канада й більшість країн Європейського союзу активно практикують програмно-цільовий метод складання бюджету. Сьогодні більшість країн ЄС надають допомогу іншим країнам саме у формі програм, після здійснення яких ЄС прагне бачити досягнення конкретних результатів. В Сполучених Штатах програмно-цільовий метод складання бюджету застосовується більшістю урядів штатів і муніципальних урядів.

Дедалі більше дослідників схиляється до думки, що найпрогресивнішими в плані застосування програмно-цільового методу складання бюджету є Австралія та Нова Зеландія. З регулярних бюджетних звітів, що видаються цими двома країнами, видно, що вони досягли вражаючого рівня відкритості й прозорості діяльності урядових структур та результатів, які при цьому досягаються. Саме їх досвід застосування програмно-цільового методу складання бюджету, в основі якого лежить абсолютно нова для України бюджетна філософія, часто ставлять за приклад для наслідування рештою країн світу.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетних програм.

Програма - це комплекс взаємопов'язаних бюджетних заходів, які потрібно здійснити або які вважаються за необхідні для досягнення спільного бюджетного результату чи одержання бажаного наслідку. Кожна програма визначається своєю особливою бюджетною метою. Всі заходи, передбачені програмою, мають підлягати класифікації в одній загальній функціональній класифікації.

Програмно-цільовий метод складання бюджету - це практика групування різних видів бюджетних видатків в окремі програми таким чином, щоб кожна стаття видатків була закріплена за певним видом програми. Кожна програма - це фіскальне зобов'язання одного головного розпорядника коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду успішності досягання мети програми.

Запровадження програмно-цільового методу складання бюджету є істотною зміною в бюджетній ідеології. Бюджетний процес можна уявити як виробничу функцію, яка встановлює зв'язок між бюджетними результатами та ресурсами державного сектора, що використовуються для досягнення цих результатів.

Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету зосереджує увагу на результатах та досягненнях діяльності уряду та його структур, він дозволяє посилити дієвість та ефективність державного сектора. В аналітичному плані він запроваджує в бюджетний процес важливі елементи аналізу зіставлення витрат і досягнутих результатів. Цей аналіз є інструментом оцінки програм, який забезпечує схвалення та здійснення у бюджетній сфері тих програм, результати від реалізації яких (що можуть бути визначені кількісно) перевищуватимуть витрати на них. Аналіз ефективності витрат спонукає розробників бюджетної політики шукати такий метод досягнення тієї чи іншої цілі, який пов'язаний із якнайменшими витратами.

Завдяки тому, що програмно-цільовий метод складання бюджету формує систему звітування та оцінки роботи, він забезпечує вищий рівень прозорості ухвалення рішень у державному секторі. При застосуванні програмно-цільового методу як суспільство в цілому, так і законодавча гілка влади можуть отримати значно чіткішу картину того, що робить головний розпорядник бюджетних коштів і для чого він взагалі існує, чого він намагається досягнути, яким чином він намагається це здійснювати і, в кінцевому результаті, наскільки успішно він це здійснює. Ця чітка картина, у свою чергу, сприяє створенню такого клімату для розробки політики, в якому стає можливим приймати більш раціональні фінансові рішення стосовно рівня та складу видатків бюджету.

Із запровадженням програмно-цільового методу складання бюджетів помітно змінюється характер обговорення державної політики. Акцент переноситься з потреби в коштах для утримання бюджетних установ на те, які результати будуть від використання бюджетних коштів, тобто забезпечується ефективність їх використання. Розробники політики зосереджують свою увагу на тому, що одержує суспільство за ті кошти, які воно витрачає.

Таким чином, запровадження програмно-цільового методу до складання та виконання бюджету має такі переваги:

а) забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

б) забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

в) упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;

г) посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавче визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

д) підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

Із впровадженням нової програмної класифікації видатків бюджету, за якою складається та затверджується бюджет, і яка також буде використовуватися для аналізу та для прийняття відповідних бюджетних рішень, виникає питання про роль функціональної класифікації, а також економічної класифікації, яка служила основою для аналізу та контролю.

Відповідно до Бюджетного кодексу бюджетна класифікація має такі складові частини:

а) класифікація доходів бюджету;

б) класифікація видатків бюджету;

в) класифікація фінансування бюджету;

г) класифікація боргу.

Зупинимося докладніше на класифікаціях видатків бюджету, оскільки їх використання і застосування зазнає найбільших змін із впровадженням програмно-цільового методу. Видатки бюджету класифікуються за:

- бюджетними програмами (програмна класифікація видатків);

- функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

- економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

- ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація).

Програмна класифікація - це розподіл видатків бюджету за програмами. Саме такий формат розподілу видатків головних розпорядників коштів необхідно використовувати для подання на розгляд Верховної Ради. Саме цей формат служить для представлення того, яка діяльність фінансується, та які завдання та цілі ставляться при цьому. Саме в такому форматі необхідно проводити ретельний аналіз використання коштів, застосовуючи його висновки як основу для прийняття рішень щодо фінансування.

Відповідно до вимог частини третьої статті 38 Бюджетного кодексу України програмна класифікація видатків державного бюджету щорічно визначається у Законі "Про Державний бюджет України".

Програмна класифікація використовується для:

а) представлення проекту бюджету на розгляд Верховної Ради;

б) представлення того, яка діяльність фінансується, та які завдання та цілі при цьому ставляться;

в) проведення аналізу використання коштів та досягнутих результатів.

Одночасно з розробкою програмної класифікації видатків державного бюджету виникла необхідність переглянути функціональну класифікацію видатків бюджету для приведення її у відповідність до міжнародних стандартів (нових стандартів статистики державних фінансів МВФ).

Функціональна класифікація - це групування видатків бюджету за функціями, які виконує держава при здійсненні цих видатків, наприклад, освіта, охорона здоров'я, оборона.

Прийнята нова функціональна класифікація була створена на основі загальноприйнятої міжнародної класифікації, розробленої статистичним відділом Організації Об'єднаних Націй. Вона складається із розділів, в яких визначаються видатки бюджету на здійснення загальних функцій, та підрозділів і груп, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів. Наприклад, розділ - "Економічна діяльність", підрозділ - "Транспорт," група - "Автомобільний транспорт." Ця класифікація складається із десяти загальних розділів:

- загальнодержавні функції;

- оборона;

- громадський порядок, безпека та судова влада;

- економічна діяльність;

- охорона навколишнього середовища;

- житлово-комунальне господарство;

- охорона здоров'я;

- духовний та фізичний розвиток;

- освіта;

- соціальний захист та соціальне забезпечення.

Україна є однією із перших країн, яка запровадила нову функціональну класифікацію видатків. Оскільки ця класифікація відповідає міжнародним стандартам, вона дозволяє робити порівняння державних видатків між різними країнами. Після впровадження програмно-цільового методу до формування бюджету функціональна класифікація видатків бюджету буде застосовуватися виключно в аналітичних та статистичних документах (складання показників зведеного бюджету, макроекономічний аналіз тощо). Аналіз видатків, який проводиться на основі функцій, може служити основою для формуванням галузевої політики на рівні держави. Таким чином, залишивши роль головної класифікації бюджетних видатків, у форматі якої затверджувався бюджет до 2002 року, функціональна класифікація буде використовуватися для:

а) здійснення міжнародних порівнянь видатків за функціями;

б) формування показників зведеного бюджету;

в) макроекономічного аналізу;

г) формування державної політики у різних галузях економіки.

Економічна класифікація - це групування видатків за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки, наприклад, зарплата, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ. Як відомо, економічна класифікація поділяється на такі головні категорії: поточні видатки, капітальні видатки та кредитування з вирахуванням погашення. При впровадженні програмно-цільового методу акцент аналізу повинен зміститися на програмні категорії (цілі, завдання та показники результативності).

Разом з тим економічна класифікація є основою для ведення бухгалтерського обліку та звітності бюджетної установи. Також економічна класифікація є потужним інструментом контролю за використанням коштів, оскільки саме на її основі складається розпис видатків, який не дозволяє бюджетним установам спрямовувати всі кошти на зарплати або перевищувати обсяг капітальних видатків, або вимагає, щоб відповідні кошти спрямовувалися на оплату енергоносіїв, тобто контролює, щоб не накопичувалася заборгованість по енергоносіям. Таким чином, можемо виділити дві головні функції, які виконує економічна класифікація:

а) основа ведення бухгалтерського обліку та звітності;

б) інструмент адміністративного контролю за використанням коштів.

Відомча класифікація - це групування головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство та місцеві органи влади ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Ця класифікація теж відіграє важливу роль при програмному підході до формування бюджету. Саме вона встановлює структуру головних розпорядників, на основі якої визначаються підрозділи, відповідальні за виконання програм. Таким чином, відомча класифікація виконує такі головні функції:

а) забезпечує ведення реєстру усіх розпорядників бюджетних коштів;

б) дозволяє групувати споріднені програми в межах одного розпорядника коштів;

в) дозволяє чітко розподілити відповідальність за виконання програм.

Отже, із впровадженням програмно-цільового методу формування бюджету класифікація видатків набуває нового змісту, і розуміння її призначення є суттєвим для цілісного сприйняття цього методу.

Важливими елементами складання бюджету є стратегічне та середньострокове планування.

Стратегічне планування - це процес встановлення стратегічних цілей та завдань, визначення стратегічних напрямків діяльності, спрямованих на раціональне використання людських та фінансових ресурсів головних розпорядників бюджетних коштів.

Стратегії - це методи досягнення цілей та завдань. Стратегія, сформульована на основі цілей та завдань, - це засіб для перетворення витрат на результати з оптимальним використанням ресурсів, це план, який показує використання бюджетних та інших ресурсів.

Стратегічний план - це план, який визначає місію головного розпорядника бюджетних коштів (тобто головну мету його діяльності), цілі, завдання, курс дій та очікувані результати у довгостроковій перспективі, зазвичай на період від 3-5 і до 10 років у відповідності до встановлених пріоритетів уряду, які відображаються у програмних документах, наприклад, у програмі діяльності уряду.

Стратегічні плани головних розпорядників повинні висвітлювати ключові моменти, на яких їм необхідно зосередитися для впровадження пріоритетів державної політики, та шляхи їх досягнення. Це суттєвий інструмент, що дозволяє головним розпорядникам бюджетних коштів досягти поставлених завдань, вирішити проблеми фінансового управління та надання державних послуг і впевнитись, що послуги надаються найбільш ефективним шляхом. Стратегічний план забезпечує можливість розвитку та вдосконалення організаційної структури розпорядника бюджетних коштів, та його діяльності в цілому.

Стратегічні плани повинні:

- вказувати на основні завдання міністерства, які зазначені у відповідних нормативних документах;

- покривати період принаймні від трьох років і бути сумісними із середньостроковою оцінкою видатків бюджету;

- описувати основні і допоміжні види діяльності, що необхідні для виконання цих завдань (при цьому слід уникати дублювання функцій);

- вказувати на внутрішні функції головного розпорядника, а також на ті функції, що розпорядник виконує за контрактом;

- описувати загальні та конкретні цілі, яких необхідно досягти у середньостроковій перспективі;

- відображати перелік програм, що виконуються для досягнення загальних та окремих цілей;

- включати вимірювані завдання і результати від здійснення бюджетних програм;

- відповідати вимогам, визначеним відповідними нормативними документами.

Якісний стратегічний план для окремого головного розпорядника має бути:

- комплексним та всеохоплюючим, тобто повинен охоплювати всі аспекти діяльності міністерства або відомства та враховувати всі їх можливості;

- довгостроковим, тобто здійснюватись протягом декількох років для того, щоб визначити головний напрям розвитку розпорядника бюджетних коштів;

- цілеспрямованим, тобто таким, що робить цілі головного розпорядника зрозумілими;

- аналітичним, тобто таким, що подає дані та приводить необхідне тлумачення інформації;

- обґрунтованим, тобто наводить факти та обґрунтування пропозицій;

- орієнтованим на конкретні дії, тобто спрямованим на виконання конкретних завдань у конкретний термін;

- лаконічним, тобто достатньо коротким для того, щоб керівники високого рівня могли швидко з ним ознайомитися, але в той же час містити достатньо інформації, щоб бути зрозумілим.

Стратегічний план не містить інформації щодо оцінки діяльності. Однак всі стратегічні плани повинні містити стратегічні орієнтири, що виражаються у вимірних показниках, тобто стратегічні цілі та завдання, що дозволять у майбутньому оцінювати досягнуті результати.

При впровадженні стратегічного плану керівник розпорядника бюджетних коштів повинен сприяти ефективному, економічному та продуктивному використанню ресурсів для того, щоб покращити виконання відомством своїх функцій; використовувати з цією метою такі методи організації праці, як перерозподіл, спрощення, координація роботи, позбавлення розпорядника коштів зайвих функцій.

Стратегічні плани відомств знаходять своє відображення у плануванні (прогнозуванні) видатків у середньостроковій перспективі. Як свідчить зарубіжний досвід, середньострокові прогнози видатків складаються на основі пріоритетів уряду, прогнозів надходжень до бюджету, а також виходячи із індивідуальних стратегічних планів головних розпорядників. Цей процес називають середньостроковим плануванням.

Зміцнення системи державних фінансів є необхідною умовою створення сталого ринкового середовища та досягнення економічного зростання у довготривалому періоді. Тому перехід до середньострокового бюджетного планування дозволить учасникам цього процесу узгодити політику розвитку в сфері державних фінансів безпосередньо, як в рамках підготовки бюджету на відповідний рік, так і на наступні три роки, перейшовши до формування довготермінової бюджетної політики.

Розпорядники бюджетних коштів, бюджетні установи і організації та громадськість повинні бути поінформовані про бюджетну стратегію уряду та добре знати, на які напрями та заради досягнення яких цілей уряд планує у майбутньому витрачати кошти платників податків. Знаючи державні пріоритети та завдання і володіючи інформацією щодо планових обсягів видатків не тільки на наступний рік, а ще на три роки вперед, галузеві міністерства, зможуть краще планувати свій розвиток. Потрібно встановлювати довго- та середньострокові цілі, завдання, а також визначати обсяг видатків на перспективу, щоб кожний розпорядник бюджетних коштів мав чіткий план своєї діяльності на декілька років.

Середньострокове бюджетне планування - це визначення головними розпорядниками бюджетних коштів на підставі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, плану своєї діяльності на середньостроковий період та обсягу необхідних коштів для досягнення цілей у середньостроковій перспективі. Обов'язковою вимогою середньострокового планування бюджету є відбір відповідних напрямів діяльності і завдань, виходячи з фінансових можливостей.

Основною метою запровадження середньострокового планування бюджету є підвищення дисципліни державних видатків, а також забезпечення процесу аналізу використання коштів, що буде стимулювати прийняття більш ефективних рішень щодо використання бюджетних коштів на всіх рівнях та планування головними розпорядниками коштів своєї діяльності.

Середньострокове бюджетне планування є необхідним елементом впровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Перехід до середньострокового бюджетного планування дасть учасникам бюджетного процесу можливість узгодити свої стратегічні плани діяльності з наявними бюджетними коштами як у рамках підготовки проекту бюджету на відповідний рік, так і на наступні періоди, що сприятиме переходу до формування довгострокової бюджетної політики.

Цілі середньострокового планування:

- поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узгоджених та реалістичних прогнозів доходів до бюджету;

- визначення загальних цілей бюджетної політики та забезпечення відкритості у їх досягненні впродовж багатьох років;

- визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків;

- забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів контролю за їх реалізацією;

- удосконалення розподілу бюджетних коштів;

- підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за ефективне та раціональне використання бюджетних коштів;

- посилення загального бюджетного контролю.

Характерні риси системи середньострокового планування:

Прогнозні оцінки розробляються у два етапи:

- прогнозування, під час якого складаються технічні оцінки поточних витрат, виходячи з існуючих умов;

- програмування, на якому визначається та аналізується вартість кількох можливих змін політичного курсу.

Зосередження уваги на змінах та пріоритетах політики Уряду.

Прогнозний бюджет не відображає збільшення тих видатків у наступні роки, які потрібні для виконання нових бюджетних програм (хоча у ньому може закладатися певний резерв для покриття таких витрат).

Прогнозний бюджет деталізовано до такої ж міри, що і бюджет поточного року, але для заохочення використання коштів з найвищою ефективністю щодо питання перерозподілу коштів між програмами, головним розпорядникам надається в межах їхньої компетенції певна свобода дій.

Оцінки витрат є реалістичними.

Середньострокові прогнози повинні відображати:

а) поточний стан видатків;

б) додаткові видатки, необхідні для забезпечення однакового рівня та якості послуг у майбутньому (наприклад, для збереження відношення кількості учнів на одного вчителя у навчальних закладах);

в) додаткові витрати або економію коштів, якщо передбачається змінити рівень або вид послуг.

У зв'язку з тим, що середньострокове планування охоплює три наступні за бюджетним роки, воно дає можливість:

а) посилити загальний бюджетний контроль;

б) встановити більш чіткі пріоритети у сфері державних видатків;

в) розробити більш стабільну бюджетну політику;

г) підвищити відповідальність головних розпорядників щодо розподілу та використання бюджетних коштів;

д) передбачати поточні видатки, які виникнуть у зв'язку із завершенням проектів бюджетних капіталовкладень (наприклад, оцінити, які будуть поточні видатки на утримання нової дороги після завершення її будівництва).

З метою розробки нових підходів до формування багаторічної бюджетної стратегії необхідно визначитися з переліком проблемних питань, які існують в галузях, з оцінкою вартості витрат на їх вирішення, та часом, протягом якого ця проблема може бути вирішена. Необхідно також визначити, які з проблем є найбільш нагальними, потребують першочергового вирішення та можуть бути вирішені в більш короткі терміни за менші кошти.

Передумовою ефективного середньострокового планування є запровадження суворих бюджетних обмежень через встановлення граничних розмірів видатків для всіх головних розпорядників бюджетних коштів. Основу розподілу граничних розмірів повинні складати попередні прогнози вартості існуючих бюджетних програм з урахуванням прийнятих урядом політичних рішень. Перевагою існування середньострокових граничних обсягів є те, що головні розпорядники коштів будуть показувати не бажаний ними обсяг видатків, який не підтверджений наявними ресурсами, а більш реальну картину видатків у середньостроковій перспективі. Саме існування таких обмежень, що виходять із прогнозованих ресурсів та середньострокової політики уряду, змусить головних розпорядників коштів виділити найбільш пріоритетний напрям своєї діяльності.

Загалом, для забезпечення передбачуваності багаторічні оцінки слід розподіляти по функціях, розпорядниках бюджетних коштів та поміж програмами. Сильною стороною орієнтовних обсягів видатків головних розпорядників є те, що вони заохочують установи до коригування видатків бюджетної програми з огляду на граничні обсяги видатків протягом середньострокового періоду.

Процес підготовки середньострокового бюджету повинен поєднувати три підходи:

Підхід зверху - вниз, який складається з таких етапів:

- визначення попередніх граничних обсягів видатків для головних розпорядників у відповідності із пріоритетами, визначеними урядом на основі прогнозу ресурсів;

- доведення до головних розпорядників коштів граничних обсягів видатків та інструктивних матеріалів щодо заповнення бюджетних запитів на відповідний рік.

Підхід знизу - вверх, який передбачає формування бюджетних запитів головними розпорядниками коштів в рамках визначених для них граничних обсягів видатків. На цьому етапі головний розпорядник із залученням розпорядників нижчого рівня (відповідальних виконавців) та утримувачів коштів державного бюджету повинен визначити свої пріоритети, і тим самим здійснити найефективніший розподіл бюджетних коштів.

Механізм узгодження, який передбачає взаємодію між Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів та головними розпорядниками.

Загальноприйнятою практикою є підготовка проекту бюджету зверху - вниз, з переходом на подальших стадіях бюджетного процесу до застосування другого та третього підходів.

Прогноз видатків, розроблений на основі даних попереднього року, є відправним пунктом процесу складання бюджету на наступний рік. Але в той же час, як вже згадувалося раніше, Міністерство фінансів разом з іншими головними розпорядниками може коригувати середньорічний прогноз, складений попереднього року, беручи до уваги очікувані зміни у структурі видатків, виконання бюджету та аналіз видатків. Необхідно також провести попередню оцінку можливої економії коштів, якої можна досягти протягом запланованого періоду за рахунок існуючих програм.

Потрібно також відзначити, що граничні обсяги можуть бути перевизначені на наступний рік для того, щоб відобразити макроекономічні зміни та пріоритетні напрямки політики.

Робота щодо запровадження середньострокового прогнозування видатків бюджету була розпочата в 2001 році. При підготовці бюджетних запитів на 2002 рік були застосовані елементи середньострокового бюджетного планування.

При визначенні видатків на бюджетну програму на плановий рік кожен головний розпорядник повинен був оцінити необхідні і можливі бюджетні ресурси для її продовження у наступних за плановим роках, очікуваний результат і вплив від впровадження бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у наступні періоди. При цьому видатки на наступні роки повинні були розраховуватися, виходячи з існуючих умов та наявних ресурсів з урахуванням можливих структурних змін в діяльності головного розпорядника.

Проте деякі головні розпорядники сприйняли запропоноване нововведення щодо прогнозування видатків на середньострокову перспективу як можливість завчасно показати свою потребу у бюджетних коштах на виконання програм. Таким чином, вони не врахували необхідності визначення та забезпечення пріоритетів серед своїх бюджетних програм.

З урахуванням досвіду минулих років пропонується наступний план дій впродовж бюджетного періоду щодо реалізації поставленої мети:

- підготовка разом з Мінекономіки, Національним банком, іншими центральними органами державної влади прогнозу макропоказників економічного і соціального розвитку України на відповідний бюджетний рік, а також на наступні три роки;

- внесення головними розпорядниками пропозицій стосовно очікуваних структурних змін проти поточного року у прогнозних обсягах видатків на наступний рік та пропозицій щодо змін до програмної класифікації видатків державного бюджету;