забезпечення поточної діяльності та утримання органів Пенсійного фонду тощо.

Функціонування фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням.

пов'язане з необхідністю відшкодування витрат працюючих громадян у випадках тимчасової непрацездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є:

внески роботодавців у розмірі 2,9% від величини фонду оплати праці;

страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,25% якщо сукупний оподатковуваний дохід платника не перевищує 150 грн., та 0,5% - якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн.;

асигнування з бюджету,

благодійні внески;

інші надходження.

Із Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності здійснюються видатки на:

виплату допомог:

по тимчасовій непрацездатності; у зв'язку з вагітністю і пологами; при народженні дитини;

по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку;

на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

санаторно-курортне лікування і відпочинок, надання дієтичного харчування;

забезпечення поточної діяльності фонду й утримання органів управління.

Головним завданням фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є надання підтримки особам, які втратили роботу, а також допомога при працевлаштуванні та перекваліфікації.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування на випадок безробіття є:

внески роботодавців у розмірі 2,1% від величини фонду

оплати праці;

страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,5% від величини сукупного оподатковуваного доходу;

асигнування з бюджету;

благодійні внески;

інші надходження.

За рахунок коштів фонду здійснюються виплати:

допомог по безробіттю;

відшкодувань витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та перекваліфікацією; матеріальних допомог безробітним та членам їх сімей;

дотацій роботодавцям для створення робочих місць; допомог на поховання безробітних.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей.

Джерелами доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві є:

внески роботодавців у розмірі від 0,2% до 13,8% величини фонду оплати праці (залежно від рівня професійного ризику);

штрафні санкції за порушення законодавства з охорони праці;

добровільні внески;

інші надходження.

Кошти фонду направляються на:

фінансування профілактичних заходів по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом; виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного

випадку чи професійного захворювання;

надання допомоги на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Крім вище перерахованих державних цільових фондів, які є позабюджетними, в Україні функціонує також низка інших цільових фондів, зокрема: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд України, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд охорони навколишнього природного середовища тощо.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 10. ДЕРЖАВНІ ЦІЛЬОВІ ФОНДИ

Державні цільові фонди та їх класифікація.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його суть та види.

Пенсійний фонд України, джерела його утворення та напрямки використання коштів.

Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Державні цільові фонди: суть, необхідність та значення. Класифікація державних цільових фондів.

Пенсійний фонд України: джерела формування та напрями використання коштів.

Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності: фінансові аспекти діяльності.

Джерела коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття та напрями їх використання.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань: джерела формування та напрями використання коштів.

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Державні цільові фонди - це:

а) централізовані фонди грошових коштів;

б) децентралізовані фонди грошових коштів.

2. Державні цільові фонди - це:

а) сукупність фондів грошових коштів цільового призначення, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади;

б) сукупність фондів грошових коштів цільового призначення, створених відповідно до діючого законодавства і сформованих за рахунок внесків юридичних та фізичних осіб;

в) децентралізовані фонди грошових коштів, які формуються за рахунок внесків суб'єктів господарювання.

3. Мобілізація коштів у державні цільові фонди здійснюється через:

а) добровільні внески, пожертвування;

б) позики та кредити;

в) інвестиції;

г) асигнування з бюджету;

д) бюджетні кредити;

е) обов'язкові збори.

4. В залежності від рівня, на якому утворюються, цільові фонди можуть бути:

а) територіальними;

б) державними;

в) галузевими;

г) місцевими;

д) регіональними.

Тема 11. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ І ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

У періоди економічної кризи, корінних змін у господарському механізмі, порушення збалансованості бюджету держава відчуває гостру нестачу фінансових ресурсів. Основним способом отримання додаткових фінансових ресурсів стає державний кредит. Таким чином, об'єктивна необхідність державного кредиту пояснюється протиріччями між зростаючими суспільними потребами і можливостями їх задоволення за рахунок доходів бюджету.

Здійснюючи операції по державному кредиту всередині країни, держава є позичальником коштів, а населення, підприємства, організації -- кредиторами. В міжнародних економічних відносинах держава виступає як у ролі позичальника, так і у ролі кредитора.

Характеризуючи сутність державного кредиту, слід відмітити, що формування з допомогою держкредитних відносин додаткових фінансових ресурсів для фінансування загальнодержавних витрат -- це тільки одна його сторона. Іншою є відносини, обумовлені платністю і поверненням ресурсів, які мобілізовані з допомогою державного кредиту. Держава гарантує повернення коштів з уплатою кредиторам установленого доходу, як правило, у вигляді процентів, Але платність, строковість і повернення запозичених державою коштів не дають підстави ототожнювати державний кредит із банківським. Між ними існують суттєві відмінності. Отже, державний кредит представляє собою сукупність економічних відносин, які виникають у процесі формування державою фінансових ресурсів для фінансування бюджетних витрат й інших загальнодержавних програм. Як фінансова категорія державний кредит виконує фіскальну і регулювальну функцію. Водночас державний кредит -- це форма мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій для задоволення суспільних потреб на умовах платності й повернення. За наявності бюджетного дефіциту державний кредит є одним із основних джерел його покриття. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані через держкредит кошти використовуються для фінансування економічних і соціальних програм.

Слід також звернути увагу і на поняття «умовний державний кредит», коли держава виступає гарантом по кредитах, наданих іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Зовнішній прояв змісту тих економічних відносин, які виражає державний кредит, представляє собою форму кредиту.

Внутрішній державний кредит може мати товарну і грошову форму. Товарну форму використовують при розладнанні грошової системи.

Грошовий кредит виступає у формах державних позик, вкладів населення в ощадних банках, використання державного кредитного фонду.

Найпоширенішою формою державного кредиту є позики.

Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формі. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу, який поділяється на поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній.

Важливим є питання про економічно обґрунтовані межі державного боргу. У більшості країн світу, в тому числі і в Україні, величина внутрішнього державного боргу регулюються законодавчо.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років, включаючи частину боргових зобов'язань уряду колишнього Союзу РСР, перебраних на себе Україною, та заборгованості, що виникає за борговими зобов'язаннями Уряду України. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також отримані ним кредити. Боргові зобов'язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і зобов'язань державної скарбниці України. В окремих випадках можуть застосовуватися й інші форми урядових зобов'язань. Характер та умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає Уряд України за погодженням з НБУ.

Обслуговування державного боргу здійснюється за рахунок бюджетних коштів, що за умов економічного спаду і наявності проблем, щодо наповнення дохідної частини бюджету робить погашення державних боргових зобов'язань і сплату по них процентів досить проблематичним. Нарощування державного боргу може призвести до зростання боргу вже без нових позик, лише за рахунок збільшення витрат щодо його обслуговування. Коли витрати з обслуговування державного боргу перевищують 25-процентне співвідношення платежів на погашення кредитів і валютних надходжень, при певній величині державного боргу практично вся виручка від експорту у вільно конвертованій валюті направляється на погашення раніше отриманих кредитів і сплату процентів по них, а оплата поточного імпорту потребує залучення нових позик.

Зростання внутрішнього державного боргу теж викликає труднощі з вишукування додаткових дохідних джерел. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу -- це взяті авансом у населення і підприємств податки.

Цілком очевидно, що серйозність проблем, пов'язаних із здійсненням держкредитних операцій, підвищує вимоги до управління державним боргом.

Управління внутрішнім державним боргом передбачає певні заходи щодо випуску, розміщення, обігу й обслуговування державних боргових зобов'язань, зміни умов раніше випущених позик.

Для зовнішнього державного боргу це заходи щодо отримання і повернення зовнішніх кредитів.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення та анулювання позики.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснює Міністерство фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від його імені провадить за його дорученням Міністерство фінансів України.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема 11. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ І ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

І. Державний кредит: сутність, значення і функції.

2. Форми державного кредиту, їх характеристика.

3. Державний борг. Причини і наслідки зростання державного боргу.

4. Джерела погашення державного боргу.

5. Класифікація державних позик.

6. Форми зовнішнього державного кредиту.

Управління державним боргом.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте сутність державного кредиту, його від'ємність від банківського кредиту.

2. Розкрийте основні функції державного кредиту.

3. Розкрийте класифікацію державних кредитів.

4. Як поділяються державні кредити в залежності від строку залучення? В якій формі і на які

цілі використовуються?

5. Як розподіляються державні кредити по характеру виплачуємого доходу?

6. Вкажіть на способи погашення державного кредиту.

7. Розкрийте суть державного боргу, його склад.

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. На які цілі, на ваш погляд, використовується державний кредит?

надання субсидій;

фінансування розвитку технологічно прогресивних виробництв;

покриття дефіциту державного бюджету;

утримання органів державної влади і державного управління України.

2. На які цілі направляються кошти від продажу державних облігацій?

на поповнення бюджетного фонду;

на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів і спеціальні цілі;

на поповнення бюджетного і позабюджетних фондів;

на спеціальні цілі.

3. Що є джерелом повернення державного кредиту?

прибутки від вигідного розміщення кредиту;

доходи бюджету;

цільові фонди підприємств;

зовнішні кредити.

4. Дайте визначення державного боргу з наведених відповідей:

загальна, нагромаджена за всі роки сума дефіцитів бюджету;

заборгованість уряду населенню внаслідок випуску внутрішніх державних позик;

сума зовнішніх позик;

заборгованість уряду населенню внаслідок випуску внутрішніх державних позик та сума зовнішніх позик.

5. Державний борг повертається, як правило:

за допомогою встановлення додаткових податків;

за допомогою реінвестування (випуску та продажу нових державних короткострокових облігацій);

за допомогою встановлення високої облікової ставки;

за допомогою збільшення резервної норми.

Тема 12. СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХОВИЙ РИНОК

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Воно виступає у двох формах: у формі страхування певних об'єктів у зв'язку із непередбаченими і надзвичайними подіями та у формі соціального страхування.

Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складником категорії фінансів. Разом із тим можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування, а саме:

- страхування пов'язане тільки з перерозподільчими відносина-ми, які зумовлені настанням страхових випадків;

- при страхуванні має місце солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

- страхування передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, так і в часі.

Виходячи із цих специфічних особливостей слід характеризувати функції страхування: ризикову, попереджувальну, зберігаючу і контрольну. Перерозподільчий характер страхових відносин пов'язаний із формуванням і використанням спеціального фонду страхових коштів. На практиці існує три основних форми створення страхових фондів: фонд самострахування (або його модифікація -- фонди ризику), централізовані загальнодержавні резерви і фонди страховика.

У зв'язку з відмінностями між об'єктами страхування всю сукупність страхових відносин поділяють на галузі: страхування майнове, соціальне, особисте, страхування відповідальності і страхування підприємницьких ризиків.

У складі кожної галузі виділяють окремі підгалузі й види страхування. Так, залежно від форм власності майнове страхування поділяється на страхування майна державних і колективних підприємств, кооперативних і громадських організацій, майна громадян.

Підгалузями страхування підприемницьких ризиків є різні сфери комерційної діяльності: виробнича, брокерська, маклерська, банківська, біржова тощо. Конкретними видами майнового страхування є, наприклад, страхування домашнього майна, засобів транспорту, врожаю сільськогосподарських культур.

Страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формі.

Поняття страхового ринку трактується в економічній літературі у двох аспектах. По-перше, страховий ринок -- це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга -- страховий захист і де формується пропозиція й попит на неї. По-друге, страховий ринок представляє собою складну інтегровану систему страхових і перестрахових організацій (страховиків), що здійснюють страхову діяльність.

Суб'єктами страхового ринку є страховики (страхові компанії), які надають страхові послуги, і страхувальники (фізичні та юридичні особи). Посередниками в проведенні страхування виступають брокери (брокерські фірми) і страхові агенти.

Специфічним товаром на страховому ринку виступають страхові послуги. Ціна страхової послуги знаходить своє виявлення у страховому тарифі й складається на конкурентній основі під впливом попиту і пропозиції.

Страховий ринок залежно від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна поділити на внутрішній, зовнішній і міжнародний. Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

- демонополізація страхової справи;

^- конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;

- свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об'єктів страхового захисту;

- надійність і гарантія страхового захисту.

Розрізняють такі організаційно-правові форми страхових компаній: державна страхова компанія; акціонерні страхові товариства;

товариства взаємного страхування; страховий пул.

Обов'язковим складовим елементом страхового ринку є спеціалізовані консалтингові фірми (компанії) страхових експертів.

Соціальне страхування як самостійна форма страхування безпосередньо пов'язане із системою соціального захисту населення. У період економічних негараздів і соціальної напруги необхідність його розширення стає найбільш значимою і актуальною проблемою.

Найважливішим пріоритетом системи соціального захисту є підтримка непрацездатних громадян, для яких обособлюється частина створеного валового продукту через формування і використання спеціальних грошових фондів.

Соціальне страхування представляє собою частину грошових відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу з метою формування і використання фондів, призначених для утримання осіб, які не беруть участі в суспільній праці. Суб'єктами відносин виступають держава, підприємства та організації різних форм власності, населення.

В економічній і публіцистичній літературі, характеризуючи сфери соціального захисту населення, вживають терміни «соціальне забез-печення» і «соціальне страхування», нерідко ототожнюючи їх або, навпаки, вважаючи їх неоднозначними. Між тим кожний з них несе спеціальне смислове навантаження.

Соціальне забезпечення -- це встановлена державою система матеріального забезпечення громадян у старості, на випадок повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також допомога багатодітним, неповним і малозабезпеченим сім'ям.

Финансово-кредитный словарь (М., 1988) дає таке визначення соціального забезпечення: «Соціальне забезпечення -- це частина фінансів, що використовуються державою як економічний інструмент розподілу коштів для утримання та обслуговування непрацездатних членів суспільства».

Соціальне забезпечення здійснюється у формах: «соціальне страхування», «забезпечення» та «оподаткування».

Характерною рисою соціального страхування є фінансування соціальних виплат за рахунок внесків. При «забезпеченні» фінансування матеріальної допомоги здійснюється за рахунок податків незалежно від «зроблених» раніше внесків. Форма «опікування» представляє фінансування з бюджету й орієнтована на індивідуальні потреби.

Таким чином, під соціальним забезпеченням слід розуміти процес соціального захисту населення, а під соціальним страхуванням - одну із форм здійснення цього процесу. Форма соціального страхування є домінуючою у країнах ринкової економіки. Причому в одних країнах метод страхування носить нагромаджувальний характер, а в інших -- солідарний.

Система соціального страхування може бути двох видів: державною і недержавною. Їх матеріальним забезпеченням виступають спеціалізовані фонди грошових коштів.

Кошти державного соціального страхування розміщуються у позабюджетному фонді соціального захисту населення, не підлягають вилученню, не оподатковуються і не можуть бути використані на цілі, не передбачені законодавством про державне соціальне страхування.

Джерелами формування фінансових ресурсів позабюджетного фонду соціального захисту населення є:

а) обов'язкові внески наймачів і громадян;

б) добровільні страхові внески підприємців, членів кооперативних господарств, інших категорій громадян;

в) асигнування з державного бюджету на виплату пенсій і допомоги військовослужбовцям строкової служби та їхнім сім'ям, інші витрати;

г) доходи від інвестиційної діяльності (капіталізація коштів);

д) кошти нарахованих фінансових санкцій;

е) добровільні пожертвування.

Виплати із фонду здійснюються у разі таких страхових випадків: хвороба або тимчасова непрацездатність, включаючи непрацездатність у зв'язку із вагітністю і родами; народження дитини і догляд за нею до досягнення нею 3-річного віку; інвалідність; досягнення пенсійного віку; втрата годувальника; втрата роботи; виробничі травми і професійні захворювання; смерть застрахованого айо члена його сім'ї.

Особливостями системи державного соціального страхування є не-персоніфікований характер внесків (вони не нагромаджуються, а витрачаються відразу на виплату пенсій) та їх непрямий характер (внески в спеціальний фонд здійснюють більшою мірою роботодавці і меншою -- фізичні особи). Пенсії оплачуються сьогоднішнім поколінням економічно активного населення. Така концепція пенсійного забезпечення підтримується багатьма. Але висловлюється думка, що її необхідно вдосконалити, встановивши більшу залежність розміру пенсії від заробітку й стажу. Інші виходять з необхідності внесення змін у порядок розподілу страхових внесків, розмежувавши їх по видах страхування (пенсійне, медичне тощо), що вже робиться в Росії.

Звичайно, що спад виробництва, криза неплатежів, зростання безробіття, видача заробітної плати натурою, недосконалість законодавчої бази ускладнюють рух внесків по соціальному страхуванню до споживачів. Тому ці питання слід вирішувати шляхом удосконалення системи пенсійного забезпечення як державного обов'язкового, так і недержавного добровільного. Ефективність додаткового пенсійного забезпечення доведена досвідом розвинутих країн, де політика пенсійного забезпечення ведеться у двох напрямах: гарантоване забезпечення мінімальної трудової пенсії і підтримка малозабезпечених верств населення; розширення можливостей громадян у самозабезпеченні своєї старості через додаткове нагромаджувальне страхування.

Частка додаткової пенсії у пенсійному доході в Італії складає 15--16%, у Франції-- 35--40%, у США -- 75%. Число пенсіонерів, які отримують недержавні пенсії, складає 70% від усіх пенсіонерів Західної Європи.

Не менш актуальною є проблема медичного страхування. Посилаючись на досвід зарубіжних країн і Росії, багато авторів пропонують запровадити медичне страхування й в Україні. На страховому ринку вже з'явилися добровільні види медичного страхування, але це не означає, що знайдено реальний шлях поліпшення медичного обслуговування населення.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема: Страхування та страховий ринок

1. Економічна сутність страхових відносин Функції страхування.

2. Форми і методи страхової о захисту. Система страхових фондів.

3. Класифікація і види страхових послуг. Принципи обов'язкового і добровільного страхування

4. Страхові відносини при майновому страхуванні.

5. Особисте страхування.

6. Соціальне страхування. Види соціального страхування.

7. Страхування відповідальності і ризиків.

8. Перестрахування: необхідність і значення в забезпеченні сталості страхових операцій.

9 Загальна характеристика і структура страхового ринку України.

10. Організація взаємовідносин на ринку страхових послуг України.

11. Формування і розвиток страхового ринку в Україні.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрити сутність та необхідність страхування в сучасних умовах господарювання.

2. Розкрити зміст основних функцій страхування.

3. Визначіть основних учасників страхового ринку.

4. Які ви знаєте форми страхового захисту?

5. Розкрити класифікацію страхових відносин.

6. Розкрити сутність:

- майнового страхування;

- страхування економічних ризиків

- особового страхування;

- страхування відповідальності;

7. Розкрити сутність перестрахування.

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Які, з наведених прикладів не відносяться до особового страхування?

страхування життя;

страхування відповідальності;

страхування від хвороб;

медичне страхування.

2. З наведених відповідей визначте суть страхування?

фінансовий захист на випадок хвороби, пожежі, інвалідності;

надання допомоги громадянам при настанні різних випадків у їх житті;

сукупність форм і методів формування за рахунок грошових внесків цільових страхових фондів, призначених для відшкодування можливих збитків підприємствам, організаціям та ромадянам;

механізм формування і використання коштів страхового фонду.

3. Юридичні та фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку в якості підприємців, які здійснюють діяльність по страхуванню від свого імя та представляють інтереси страховика або страхувальника називаються:

страховики;

страхувальники;

страхові брокери;

страхові агенти.

4. Вкажіть організаційну форму відносин, при якій кожний застрахований є одночасно і членом страхового товариства.

державне страхування;

акціонерне страхування;

взаємне страхування;

страховий пул.

5. Визначте різновиди обовязкового страхування майна:

страхування авіаційних суден;

страхування майна підприємств різних форм власності;

страхування вантажів;

страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

Тема 10. ФІНАНСОВИЙ РИНОК

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Перехід до ринкових відносин неможливий без розвитку фінансового ринку.

Фінансовий ринок -- це сукупність економічних відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Отже, об'єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб'єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху грошових коштів від одних власників (кредиторів) до інших (позичальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб'єктами господарювання й галузями економіки, «зв'язування» частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також як засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Основними елементами фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового ринку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв'язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявля' ється в їх сек'юритизації. 3 одного боку, кредити мають характеристики цінних паперів, оскільки приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). 3 іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові (пайові) зобов'язання на кредитному ринку.

Важливим елементом фінансового ринку є ринок цінних паперів - сукупність відносин фінансового ринку, пов'язаних із випуском, обігом цінних паперів, а також форми і способи цього обігу.

Цінні папери -- це грошові документи, що засвідчують права володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 р.). Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів в Україні. Відповідно до цього Закону можуть випускатися в обіг такі види цінних паперів:

- акції;

- облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання держави;

- ощадні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Крім цінних паперів першого порядку існують похідні цінні папери, до яких належать опціони, ф'ючерси, бони, варанти тощо.

Розрізняють капітальні та грошові цінні папери. Серед капітальних, що виступають засобом залучення капіталу, найбільш поширені акції та облігації.

Капітальні цінні папери, у свою чергу, поділяються на дольові (пайові), що виражають долю (частку) у власності та валовому капіталі, та боргові, що виражають відносини позики.

Дольові цінні папери -- це акції, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери.

Боргові цінні папери -- це облігації, казначейські зобов'язанні та ін., по яких емітент несе зобов'язання повернути у відповідниіі строк кошти, інвестовані в його діяльність, і виплатити дохід у вигляді фіксованого процента.

До грошових цінних паперів належать різні векселі (комерційні, фінансові, прості, переказні), депозитні сертифікати, комерційні папери та ін. Грошові цінні папери активно використовують в обороті між фірмами, банками, між банками та казначейством. Цінні папери можуть бути іменними чи на пред'явника. Іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» або якщо в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Ринок грошей має справу з короткостроковими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризиковими. Інструментами цього ринку є скарбничі векселі, короткострокові комерційні векселі та банківські акцепти.

Ринки капіталу різноманітніші, оскільки їхня діяльність пов'язана з кількома видами зовсім різних інструментів. Тут можна відмітити ринок облігацій та ринок часток капіталу (акцій).

Ринки цінних паперів можуть також класифікуватися залежно від типу фінансових активів: ринок скарбничих векселів, ринок облігацій, ринок акцій тощо.

За характером руху цінних паперів фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний. На первинному фондовому ринку продаються й купуються цінні папери нових випусків, на вторинному -- перепродаються раніше випущені цінні папери. Саме вторинний ринок забезпечує реалізацію однієї з основних функцій фінансового ринку -- переливання капіталу.

За формою організації фондовий ринок поділяється на організований (біржовий) і позабіржовий.

Учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та інвес-тиціині інститути.

Емітентами цінних паперів є юридичні особи та державні органи або органи місцевого самоврядування. Емітенти несуть повну відповідальність за випущені ними цінні папери.

Інвестори -- це фізичні га юридичні особи, що придбали цінні папери від свого імені та за власний рахунок.

Інвестиційний інститут -- це юридична особа, створена у будь-якій організаційно - правовій формі, що допускається Законом України «Про підприємства в Україні». Засновниками інвестиційного інституту можугь бути як українські, так і іноземні юридичні та фізичні особи. Існують такі види інвестиційних інститутів: фінансові брокери, інвестиційні консультанти, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер -- це юридична особа, що виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок та за дорученням клієнта.

Інвестиційний консультант -- це юридична чи фізична особа, що надає консультаційні послуги з питань випуску та обігу цінних паперів. Інвестиційний консультант може проводити аналіз фондового ринку (експертизу угод, вивчення та прогнозування кон'юнктури тощо), підготовку та організаційно - методичне забезпечення емісії.

Інвестиційна компанія є дилером, тобто юридичною особою, що діє за власний рахунок. Інвестиційна компанія може залучати грошові кошти через емісію власних цінних паперів або отриманих грошових позик банків.

Інвестиційний фонд -- це юридична особа, що здійснює діяльність, пов'язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів. Між інвестиційним фондом та інвестиційною компанією є певні відмінності.

Інвестиційна компанія -- це переважно фінансовий посередник у первинному розміщенні цінних паперів між емітентом і кінцевим інвестором, а інвестиційний фонд акумулює дрібні заощадження і є кінцевим інвестором. Компанії обслуговують лише юридичних осіб, тоді як фонди -- ще й фізичних. Компанія має право працювати як інвестиційний консультант і фінансовий брокер, для фонду ж інші види діяльності є забороненими.

Фондова біржа -- це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього ринкового курсу. Фондова біржа -- технологічне ядро фондового ринку. Тут визначається курс цінних паперів. Біржа виробляє загальні правила проведення торгів і розрахунків після укладення угод, розповсюджує відповідну інформацію та підтримує професіоналізм учасників ринку, а також проводить певний контроль.

Членами фондової біржі можуть стати лише інвестиційні інститути, сама ж біржа не є таким. Її діяльність фінансується за рахунок продажу власних акцій (часток статутного фонду біржі), регулярних членських внесків і біржового збору з кожної укладеної на біржі угоди. Прибутки біржі повністю спрямовуються на покриття видатків. У разі виникнення прибутку, що не використовується на власні потреби, він оподатковується відповідно до чинного законодавства України.

На фондову біржу допускаються цінні папери не всіх компаній. На ній обертаються лише цінні папери, що пройшли реєстрацію і включені до лістингу. Вимоги для допуску цінних паперів на біржу стосуються мінімального розміру, потенційних доходів і загального фінансового становища фірми.

Незареєстровані на біржі цінні папери продаються-купуються на позабіржовому ринку. Тут діють дилери або брокери, які проводять операції з цінними паперами.

Учасниками фондового ринку є також банки. Вони мають право випускати, купувати, зберігати цінні папери, проводити з ними інші операції, а також надавати брокерські, консультаційні та інші послуги.

Банки охоплюють увесь спектр можливих операцій з цінними паперами як за власний рахунок, так і за дорученням клієнтів.

Державними органами регулювання ринку цінних паперів є Міністерство фінансів, Національний банк, Фонд державного майна України, а також Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема: Фінансовий ринок.

1. Сутність фінансового ринку.

2. Класифікація фінансових ринків.

3. Правове регулювання фінансового ринку.

4. Оподаткування доходів від цінних паперів.

5. Фондова біржа.

6 Фінансовий ринок в Україні: економічні передумови і перспективи розвитку.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Розкрийте поняття «фінансовий ринок».

Розкрийте класифікацію фінансових ринків.

Охарактеризуйте ринки:

матеріальних активів та ринки фінансових активів;

ринки спота ринки фючерсів;

ринки грошей, капіталів, споживчого кредиту, заставних;

Дайте характеристику первинному ринку.

Охарактеризуйте вторинний ринок.

Назвіть цінні папери, які емітуються і обертаються в Україні.

Розкрийте принцип оподаткування операцій з цінними паперами.

Визначить механізм оподаткування дивідендів.

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. В якій формі власники звичайної акції отримують частину доходу акціонерного товариства?

відсотків;

заробітної платні;

дивідендів;

зростання вартості капіталу.

2. Як називається організований і регулярно функціонуючий ринок з куплі - продажу цінних паперів?

ринок цінних паперів;

фондова біржа;

інвестиційний інститут;

аукціон.

3. Який цінний папір свідчить про внесення коштів на розвиток підприємства і надає право її володарю на отримання частки прибутку?

акція;

облігація;

вексель;

всі відповіді вірні.

4. Який цінний папер свідчить про внесення його володарем грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений трок, з виплатою фіксованого проценту?

акція;

облігація;

вексель;

всі відповіді невірні.

5. Яка, на ваш погляд, основна мета біржі?

одержання прибутку;

емісія цінних паперів;

організація торгів;

4) регулювання загальної економічної ситуації в державі.

Тема 11. МІЖНАРОДНІ ФІНАСИ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуються глобалізацією економічних зв'язків, широкомасштабним переміщенням капіталів, об'єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі. Міжнародна фінансова інтеграція визначає напрямки й пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, впливає на формування принципів податкової та бюджетної політики і насамкінець на стратегічні фінансові інтереси всіх країн і певних регіонів.

Функціонуючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв'язків, опосередковують міжнародний інтеграційний процес, сприяючи його розвитку і поглибленню.

Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільних відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок.

Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн;

взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями;

взаємовідносини держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів держави, підприємств і громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних фінансів.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема: Фінансовий механізм зовнішньоекономічних відносин.

2. Поняття фінансовою механізму міжнародних відносин.

3. Валютне регулювання та валютні обмеження.

4. Міжнародний ринок, його призначення та роль у розвитку підприємств України

5. Найважливіші сучасні фактори формування світових фінансових ринків.

6. Фінансові організації ООН.

7. Основні напрямки інтеграції України у світову фінансову систему.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Розкрийте поняття фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин.

У чому полягає сутність валютного регулювання та валютного контролю в Україні?

Охарактеризуйте роль мита в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності.

Дайте характеристику принципів оподаткування зовнішньоекономічної діяльності.

Визначить поняття валютного курсу. Які ви знаєте види валютних курсів?

Розкрийте класифікацію валютних ринків.

Охарактеризуйте біржовий та позабіржовий валютні ринки.

ТЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Валюта-це:

а) золото;

б) грошова одиниця, що використовується для вимірюваннявеличини вартості товару;

в) національна грошова одиниця;

г) міжнародна грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб.

2. Які з перерахованих валют відносять до резервних?

а) австралійський долар;

б) австрійський шилінг;

в) бельгійський франк;

г) англійський фунт стерлінгів;

д) іспанське песо;

є) португальське ескудо;

є) американський долар;

ж) японська ієна;

з) німецька марка.

3. .Девальвація - це:

а) зниження обмінного курсу національної валюти по відношенню до іноземних;

б) підвищення обмінного курсу національної валюти по відношенню до іноземних.

4. Назвіть способи здійснення валютної інтервенції:

а) використання національної валюти;

б) використання власних іноземних валютних резервів;

в) продаж цінних паперів, розміщених в іноземній валюті;

г) емісія грошей.

5. До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відноситься:

а) квотування;

б) особливі види мита;

в) технічні бар'єри;

г) сезонне мито;

д) митний тариф.

6. Митний тариф - це:

а) кількісне обмеження;

б) прихований метод регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

в) конкретна ставка мита;

г) систематизоване зведення ставок мита;

д) технічний бар'єр регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

7. Переказ коштів нерезидента за кордон оподатковується за ставкою:

а) 30% від суми переказу;

б) 20% від суми переказу;

в) 15% від суми переказу;

г) 10% від суми переказу.

III. ПИТАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ "ФІНАНСИ",

ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ(ЗАЛІКУ)

1. Предмет науки про фінанси. Об'єктивні передумови виникнення фінансів. Специфічні знаки фінансів, їх специфічне призначення.

2. Фінансові категорії як форма наукового пізнання сутності фінансових відносин. Взаємозв'язок фінансів з іншими фінансовими категоріями.

3. Поняття фінансової системи. Фінансова система України.

4. Фінансові ресурси як матеріальні носії фінансових відносин. Склад і особливості централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

5. Цільові фонди. Роль цільових фондів у забезпеченні суспільних потреб. Бюджетні та позабюджетні цільові фонди.

6. Функції фінансів як виявлення найважливіших суттєвих ознак, властивостей, суспільного призначення фінансів. Фінансова інформація та її роль у реалізації контрольної функції.

7. Фінансова політика - складова частина економічної й соціальної політики держави. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин.

8. Фінансове планування: суть, методи, завдання.

9. Управління фінансами. Об'єкти й суб'єкти управління. Функції президента, законодавчих і виконавчих органів державної влади та управління щодо загального управління фінансами.

10. Сутність фінансового контролю, його значення. Види, форми й методи фінансового контролю.

11. Фінансовий аудит як незалежний фінансовий контроль. Встановлення й розвиток аудиторського контролю.

12. Правове регулювання фінансових відносин. Фінансове право. Розвиток фінансового законодавства в Україні.

13. Сутність фінансів підприємств, їх функції та основи організації. Грошові надходження підприємств, їх склад, економічна характеристика й класифікація.

14. Виторг від реалізації продукції, робіт та послуг, його розподіл. Балансовий і чистий прибуток. Розподіл прибутку.

15. Оборотні кошти підприємства, їх економічна суть і організація. Методи визначення потреби в оборотних коштах. Показники стану й ефективності використання оборотних коштів.

16. Основні засоби, їх склад. Джерела фінансування відтворення основних засобів.

17. Фінансовий стан підприємства. Система показників оцінки фінансового стану підприємства. Ліквідність і платоспроможність підприємства.

18. Суть і функції податків. Класифікація податків, її ознаки. Види податків.

19. Податкова система: поняття, основи побудови. Принципи й методи оподаткування.

20. Податок на додану вартість. Методика включення податку в ціни то варів, робіт, послуг. Пільги щодо податку на додану вартість.

21. Акцизний збір. Платники акцизного збору, визначення його суми.

22. Мито як джерело доходів бюджету. Платники й ставка мита. Порядок перерахування мита в бюджет.

23. Оподаткування прибутку підприємств і організацій, його роль і місце в податковій системі. Платники, об'єкт оподаткування, ставки податку.

24. Прибуткове оподаткування населення. Побудова шкали ставок податку.

25. Податок на промисел. Платники податку. Порядок обрахунку й внесення в бюджет.

26. Плата за ресурси. Економічне призначення ресурсних платежів. Види плати за ресурси, визначення ставок і платників.

27. Майнове оподаткування. Державне мито.

28. Місцеві податки і збори.

29. Бюджет як економічна та юридична категорії. Місце й значення бюджету в загальній системі фінансових відносин. Розподільча й контрольна функції бюджету.

30. Бюджетний устрій і бюджетна система. Розподіл доходів і витрат між ланками бюджетної системи. Бюджетне регулювання.

31. Поняття бюджетного процесу і його основні елементи. Організація бюджетного планування.

32. Економічна суть доходів і видатків бюджету. Джерела формування бюджетних доходів. Класифікація бюджетних доходів і видатків.

33. Видатки державного бюджету. Основні напрямки використання бюджетних коштів. Витрати державного бюджету на соціальний захист населення.

34. Бюджетний дефіцит. Поняття й причини виникнення. Проблеми скорочення й можливі джерела покриття бюджетного дефіциту.

35. Суть місцевих фінансів, їх склад і роль у здійсненні політики зміцнення економічної самостійності адміністративно-територіальних формувань в умовах ринкових відносин.

36. Загальнодержавні податки і збори, закріплені за місцевими бюджетами. Види неподаткових надходжень у місцеві бюджети.

37. Соціальна спрямованість видаткової частини місцевих бюджетів. Фінансування витрат місцевого господарювання.

38. Економічна суть державного кредиту, його роль у формуванні додаткових фінансових ресурсів держави й покритті бюджетного дефіциту. Відмінність державного кредиту від банківського.

39. Види державного кредиту. Внутрішній і зовнішній державний кредит.

40. Державний борг. Причини й наслідки зростання державного боргу. Джерела погашення державного боргу.

41. Форми внутрішнього держаного кредиту. Державні позики, їх види.

42. Економічна необхідність і роль страхування в забезпеченні безперервності суспільного виробництва. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.

43. Форми й методи страхового захисту. Система страхових фондів.

44. Класифікація страхування за об'єктами та ознакою ризику. Принципи обов'язкового й добровільного страхування.

45. Страхування майна юридичних і фізичних осіб, його види й форми.

46. Страхування кредитних і фінансових ризиків. Економічна необхідність, значення й види.

47. Особове страхування, його суть і значення в забезпеченні соціального захисту громадян. Види особового обов'язкового й добровільного страхування.

48. Доходи й витрати страховика. Страхові платежі як основне джерело доходів страховика.

49. Сутність фінансового ринку, його роль у мобілізації та розподілі фінансових ресурсів.

50. Класифікація фінансових ринків. Первинний і вторинний фінансові ринки.

51. Види цінних паперів, які можуть випускатись і обертатися в Україні. Основні характеристики цінних паперів.

52. Оподаткування доходів від цінних паперів. Державний контроль за випуском й обігом цінних паперів.

53. Поняття фінансового механізму зовнішньоекономічних відносин. Об'єкти та види зовнішньоекономічної діяльності.

54. Валютне регулювання та валютні обмеження. Використання валютних надходжень.

55. Валютний курс. Порядок встановлення й методологія обчислення валютного курсу національної грошової одиниці України.

IV. КРИТЕРІІ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

З ДИСЦИПЛІНИ " ФІНАНСИ"

Відповідно до вимог Регламенту навчального процесу добре засвоєння знань студентами та об'єктивна оцінка рівня знань викладачем вимагають постійного контролю відвідування навчальних занять кожним студентом; проведення системного поточного контролю знань; належної організації курсового екзамену. У зв'язку з цим розрізняють такі види контролю:

попередній (ознайомлення з загальним рівнем підготовки студента);

поточний;

модульний;

підсумковий (залік).

Форми поточного контролю	Методи поточного контролю
Контроль на семінарських заняттях	вибіркове усне опитування; фронтальне усне опитування; написання диктантів по теорії фінансів; стандартизоване опитування за картками та тестами; письмова (до 45 хв.) робота; перевірка виконання самостійної роботи, здійсненої у формі виступів, конспектів; оцінка активності студента у процесі заняття (доповнення, уточнення, пропозиції, участь у дискусіях i та iн.); виконання практичних завдань.
Контроль на лекції	вибіркове експрес-опитування; фронтальне стандартизоване опитування за картками або тестами. (Контроль на лекції не повинен віднімати багато часу).

Критерії оцінки модульного контролю знань

Метою модульного контролю знань є:

виявлення стану процесу навчання студентів для вжиття заходів щодо оптимального його регулювання;

забезпечення дієвості контролю за якістю навчання.

Модульний контроль здійснюється на підсумковому занятті, передбаченому робочою навчальною програмою та на останньому занятті модулю. Модульний контроль є проміжним видом контролю i проводиться у терміни, визначені програмою курсу. Оцінка за модуль виставляється при умові, що за попередній період студентами відпрацьований пропущений матеріал, виправлені двійки.

«10 - 12»- виставляється, якщо за визначений період студент має більшість відмінних оцінок, а також при проведенні залікового заняття демонструє осмислене розуміння розглянутих питань.

«7 - 9»- виставляється, якщо за визначений період студент має більшість добрих оцінок, а також демонструє загальне розуміння розглянутих питань.

«4 - 6»- виставляється, якщо за визначений період студент має більшість задовільних оцінок, а також демонструє схематичні i фрагментарні знання.

«1 - 3»- виставляється, якщо студент за визначений період має невиправлені двійки та не відпрацьований пропущений матеріал.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ 3 КУРСУ „ФІНАНСИ”

1. Сутність та поняття фінансів

2. Функції фінансів, їх зміст

3. Історія виникнення та розвитку фінансів