Операції НБУ з цінними паперами

2

ЗМІСТ

1. Операції Національного банку України з цінними паперами……………….3

2. Напрями вдосконалення грошово-кредитної політики…………………….11

Тест……………………………………………………………………………….19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….20

1. Операції Національного банку України з цінними паперами

Ринок державних боргових зобов'язань функціонує на базі використання такого фінансового інструмента, як облігації державної внутрішньої позики (надалі -- ОВДП) з такими характерними особливостями:

- форма випуску дисконтна на пред'явника;

- номінальна вартість -- 1000 гривень;

- терміни погашення --91, 182, 273, 365 дні, 5 років і понад 5років.

- вид випуску -- записи на рахунках у системі електронного обігу цінних

паперів.

За дорученням уряду на Міністерство фінансів України покладаються обов'язки щодо здійснення випуску ОВДП та гаранта своєчасності сплати доходу та погашення облігацій.

За цих умов випуску ОВДП належать до інструментів грошового ринку, що обумовлює необхідність безпосередньої участі Національного банку України у розміщенні, обслуговуванні обігу, сплаті доходу та погашенні цих боргових зобов'язань. Серед інших учасників ринку також:

* комерційні банки;

* юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків;

* організаційно оформлені торговельні системи.

Функціонування такого ринку неможливе без чіткого розподілу функцій та повноважень його учасників. Як безпосередній учасник ринку ОВДП Національний банк виконує обов'язки:

* генерального агента Міністерства Фінансів України з обслуговування розміщення ОВДП та проведення платежів за ним;

* депозитарію за ОВДП, що випущені у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів;

* контролюючого органу;

* дилера на вторинному ринку.

Функції генерального агента з обслуговування випуску ОВДП та проведення платежів за ними Національний банк виконує на підставі договору з Міністерством фінансів. Умовами цього договору визначаються необхідність спільної розробки та погодження графіка і правил розміщення ОВДП, надання інформаційних повідомлень про продаж цінних паперів та його результати, порядок виконання Національним банком функцій платіжного агента за ОВДП. Організація продажу ОВДП на первинному ринку належить до сфери повноважень Національного банку. Цей продаж проводиться у таких формах :

* аукціон з оголошенням обсягу ОВДП, що виставлені на продаж;

* аукціон без оголошення обсягу ОВДП, що виставлені на продаж;

* продаж з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні;

* продаж без оголошення обсягу за фіксованими цінами, які встановлювалися на попередньому аукціоні. .

Аукціон, що проводиться із попереднім оголошенням обсягу ОВДП, які виставлені на продаж, вважається таким, що відбувся, у разі реалізації 20 відсотків облігацій від загальної їх кількості. Покупцями ОВДП на торгах, які проводяться Національним банком України, виступають комерційні банки, їхні філії та небанківські фінансові установи (надалі -- учасники торгів). Комерційним банкам надається право на придбання ОВДП за рахунок:

* власних і залучених коштів за умови дотримання встановлених Національним банком економічних нормативів;

 * коштів клієнтів та за їхнім дорученням. Комерційні банки та їхні філії допускаються до участі в аукціонах за умови укладення договору про депозитарне та інформаційне обслуговування операцій з облігаціями і набуття ними статусу депонента депозитарію Національного банку України.

Придбання комерційним банком облігацій за рахунок коштів та за дорученням клієнтів-резидентів, а також за рахунок власних та залучених коштів із метою подальшого перепродажу проводиться за умови:

* наявності дозволу уповноваженого органу на здійснення діяльності, пов'язаної з випуском та обігом цінних паперів;

* виконання встановлених економічних нормативів та задовільного фінансового стану;

* надання комерційному банку (філії) права на ведення рахунків депозитарного обліку за облігаціями, які перебувають у власності його клієнтів;

* наявності договору з клієнтами щодо придбання облігацій на аукціоні, що проводиться Національним банком України.

Національний банк України може укладати окремі угоди з торговцями цінними паперами щодо надання їм програмно-технологічних засобів для участі у торгах ОВДП та ведення депозитарного обліку операцій із ними. Угода може бути укладена за умови придбання програмно-технологічних засобів електронної пошти та пред'явлення копії договору з комерційним банком про розрахункове обслуговування.

Відповідно до цієї угоди торговцю цінними паперами:

* надається право придбання облігацій за рахунок власних коштів, а також за дорученням та за рахунок коштів клієнтів-резидентів;

* відкривається рахунок депозитарного обліку в депозитарії НБУ та окремий грошовий субрахунок у його операційному управлінні:

* надаються програмно-технологічні засоби для участі у торгах ОВДП та засоби захисту інформації від несанкціонованого доступу;

* надається можливість підключення програмно-технологічних засобів електронної пошти до телекомунікаційної мережі Національного банку.

Національний банк України проводить виважену монетарну політику, що спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи країни. Досягнення головної стратегічної мети грошово-кредитної політики здійснюється шляхом визначення та контролю основних монетарних показників, які безпосередньо впливають на кон'юнктуру грошово-кредитного ринку, темпи інфляції та розвиток економіки в цілому, тобто монетарну базу, чисту внутрішні активи, грошову масу. Механізми та інструменти, за допомогою яких Національний банк України забезпечує виконання покладених на нього функцій такі: порядок формування комерційними банками обов'язкових резервів, здійснення виваженої процентної політики, використання відповідних механізмів щодо випуску та вилучення емісійних кредитних коштів з обігу (кредитні аукціони, ломбардне кредитування, операції на фондовому ринку державних цінних паперів та валютному ринку).

ОВДП по праву можна вважати одним з основних інструментів, який використовується Національним банком України для регулювання грошової маси, та є одним з головних джерел покриття дефіциту державного бюджету. Отже основна діяльність Національного банку України на вторинному ринку цінних паперів - це підтримка ліквідності комерційних банків (рефінансування). Рефінансування комерційних банків здійснюється в основному через ломбардне кредитування, РЕПО - операції з державними цінними паперами та шляхом проведення кредитних аукціонів.

Операції РЕПО - інструмент розв'язку проблеми ліквідності комерційних банків з одночасним регулюванням обсягів грошової маси в обігу. Операція РЕПО - це операція із цінними паперами, що складається з двох частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (Національним банком України та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін заздалегідь обумовленою ціною.

Операції РЕПО мають подвійне навантаження. По-перше, вони дають змогу комерційному банку в потрібний момент підтримати свою ліквідність. По-друге, можуть застосовуватися центральним банком як інструмент регулювання грошової маси в обігу. Державні цінні папери, що є у його портфелі і призначені для операцій РЕПО Національний банк України використовує через пряме і зворотнє РЕПО.

Національний банк України може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і шляхом проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО.

Операції щодо обліку ОВДП за угодами РЕПО (договори продажу з правом зворотнього викупу) здійснюються у депозитарії Національного банку України.

Стратегія поведінки НБУ у разі, коли банківська система потребує підвищення ліквідності НБУ через комерційні банки здійснює операції прямого РЕПО: на підставі генеральної угоди він купує у комерційного банку (або банків) державні цінні папери на відповідний період з умовою оборотнього їх викупу комерційним банком у встановлений строк. Уразі здійснення цієї операції НБУ випускає в обіг додатковий обсяг платіжних засобів і таким чином підтримує ліквідність банківської системи.

Стратегія поведінки НБУ у разі накопичення надлишкової ліквідності банківською Національний банк України може продати комерційним банкам через механізм зворотного РЕПО державні цінні папери, які знаходяться у його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк. У разі здійснення такої операції НБУ вилучає з обігу надлишкову грошову масу через регулювання ліквідності банківської системи.

Через відкритий ринок цінних паперів центральний банк проводить регулювання грошової маси в обігу. Зкуповуючи цінні папери центральний банк розширює обсяги грошової маси, а при зворотній операції, тобто викидаючи на вторинний ринок цінні папери, центральний банк зменшує обсяги грошової маси. Для країн з розвинутою економікою це найпростіший спосіб для центрального банку регулювати грошову масу. В такому випадку на вторинному ринку цінних паперів передбачається велика кількість учасників ринку (а не тільки комерційних банків). Вітчизняний вторинний ринок розвинутий недостатньо і ми лише прагнемо до розширення кола його учасників та проведення операцій на вікритому ринку, як це відбувається у країнах з розвинутою економікою.

Виконання функцій ділера на вторинному ринку ОВДП, які пов'язані з регулюванням обсягів грошової маси, що знаходиться в обігу, належить до статутної діяльності Національного банку. Такий вплив на обсяги грошової маси здійснюється шляхом укладення угод купівлі та продажу ОВДП на біржовому та позабіржовому ринках. У зв'язку із цим НБУ веде та підтримує на відповідному рівні ліквідності портфель ОВДП, які перебувають у його власності. Ці облігації у разі потреби можуть бути запропоновані до продажу, щоб вилучити з обігу надлишкову грошову масу.

Необхідною умовою здійснення такого регулюючого впливу є досягнення необхідної стабільності цінових умов реалізації угод, що укладаються з ОВДП на вторинному ринку. Ця стабільність у даний час забезпечується за рахунок виходу на біржовий ринок уповноважених осіб НБУ. Їх повноваження визначаються умовами договору між Національним банком та установою, що провадить біржові торги ОВДП. Таким особам надається право:

- подавати заявки на участь у біржових торгах у ролі покупців та продавців ОВДП;

- призупиняти або припиняти біржові торги у разі відхилення від встановленого рівня цін на ОВДП порівняно з ціновими умовами продажу, встановленими на попередніх торгах;

- не допускати окремі заявки комерційних банків, що мають незадовільний фінансовий стан, порушують економічні нормативи, не дотримуються вимог чинного законодавства.

За умови зростання масштабів купівлі-продажу ОВДП та обсягів укладення угод на позабіржовому ринку його сегменти обумовлять необхідність запровадження інституту окрім комерційні банки, яким на підставі угоди з Національним банком надаються окремі преференції (в тому числі щодо придбання ОВДП на первинному ринку) за умови здійснення ними операцій, спрямованих на забезпечення стабільності обігу облігацій на вторинному ринку. Такі зобов'язання банків можуть бути реалізовані при відкритих цінах на ОВДП на позабіржовому ринку. У зв'язку із цим до чинного законодавства з питань функціонування ринку цінних паперів необхідно внести правову норму стосовно надання учасниками біржових систем, на яких провадиться котирування ОВДП, інформації про цінові умови та обсяги укладених угод з облігаціями на позабіржовому ринку. Така інформація підлягає розповсюдженню серед учасників ринку та опублікуванню в офіційних виданнях бірж.

Враховуючи все викладене вище, маємо підстави констатувати, що НБУ посідає провідне місце на ринку ОВДП, здійснюючи розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення облігацій, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Такий обсяг повноважень у першу чергу обумовлений використанням Національним банком ОВДП як інструмента регулювання грошового ринку.

На відміну від ОВДП при запровадженні інших фінансових інструментів, які не можуть бути використані для здійснення НБУ своїх статутних обов'язків, його повноваження зводяться у першу чергу до формування відповідної методично-інструктивної бази, що встановлює порядок випуску, обігу, сплати доходу та погашення цих державних боргових зобов'язань установами банківської системи. Так, при підготовці випуску облігацій внутрішньої державної ощадної позики у документарній формі (у вигляді сертифікатів цінних паперів) Національний банк:

* виготовляє бланки цінних паперів та доставляє їх уповноваженим банкам;

* надає пропозиції щодо складу уповноважених банків, які проводять розміщення облігацій серед фізичних осіб, та порядку розрахунку купонного доходу;

* виступає платіжним агентом при сплаті доходу та погашенні цих боргових зобов'язань;

* розробляє нормативні документи щодо порядку бухгалтерського обліку операцій облігаціями внутрішньої державної ощадної позики. Таких повноважень НБУ достатньо для забезпечення випуску та обігу цього фінансового інструмента.

Важливо зазначити, що Національний банк України розробляє різні моделі систем електронних платежів, насамперед це пов'язано з зростанням кількості платіжних трансакцій. Оскільки існує тенденція до переходу банків від простих моделей до складніших, створені 7 моделей, які задовільняють вимоги різних банків( різна кількість філій, їх підпорядкованість головному управлінню тощо). Ефективність цих моделей полягає в прагненні банків ефективно розпоряджатися своїми ресурсами.

Стратегічною метою і однією з найважливіших завдань Національного банку України є створення сприятливого середовища, у якому діють комерційні банки та інші фінансові установи. Поряд зі здійсненням Національним банком України як органом банківського регулювання і нагляду, контролю за дотриманням комерційними банками законодавства з банківської справи та економічних нормативів забезпечується підтримання їх поточної ліквідності. З цією метою широкого впровадження набула практика проведення операцій РЕПО з державними цінними паперами та ломбардного кредитування.

2. Напрями вдосконалення грошово-кредитної політики

Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою політикою.

В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетворюється лише в понятійне явище.

Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. За такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

Найбільш прийнятним є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь шип органи державного регулювання економіки -- Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України, Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці та напрямків її вдосконалення важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі -- це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обігу.

Залежно від економічних перемінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються методи монетарної політики. Вибір методів та інструментів монетарної політики є прерогативою центрального банку. У цьому полягає одна з важливих відмінностей тактичних цілей від проміжних і стратегічних цілей монетарної політики.

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний інструментарій, який охоплює:

визначення норм обов'язкових резервів;

процентну політику;

рефінансування комерційних банків;

операції з цінними паперами на відкритому ринку;

підтримання курсу національної валюти;

регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації") знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Визначення норм обов'язкових резервів -- досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко.

Часті зміни норм обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок -- відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі -- продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж -- вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти -- це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких -- підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Тест № 19:

Для чого центральний банк купує валюту на валютному ринку?

а) щоб підвищити курс іноземної валюти;

б) щоб поповнити золотовалютний запас;

в) відповіді а і б;

г) щоб знизити курс іноземної валюти.

Згідно статті 48, Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. № 679 - XIV із змінами та доповненнями, поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком шляхом купівлі монетарного золота та іноземної валюти.

Таким чином, правильна відповідь - б.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна: Національний банк і грошово-кредитна політика - Київ.: 1999р.;

2. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. № 679 - XIV із змінами та доповненнями;

3. Адамик Б.П. - Центральний банк і грошово-кредитна політика: Підручник. -Тернопіль: «Карт-Бланш», 2006;

4. Адамик Б.П. - Національний банк України: основ ні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківською діяльністю: навчальний посібник: К., 2005;

5. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України: http://zakon.rada.gov.ua;

6. Галенко О. - Класифікація учасників ринку цінних паперів. Вісник Національного банку України № 12, 2002;

7. Мигашко В., Федоров Е. - Місце і роль Національного банку на ринку державних боргових зобов'язань. Вісник Національного банку України №8, 2000р.;

8. Костюченко О. А. - Банківське право: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 1999р.