21

БЮДЖЕТ ТА БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

1. Економічна суть, призначення та структура бюджету.

2. Поняття бюджетного дефіциту та його характеристика, методи регулювання.

3. Бюджетний устрій та організаційна будова бюджетної системи.

Характеристика бюджетної системи України.

4. Бюджетний процес, його організація, складові та характеристика етапів.

5. Бюджетне регулювання, взаємовідносини між ланками бюджетної системи.

1. Економічна суть, призначення та структура бюджету

Бюджет - це фонд фінансових ресурсів, що перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади відповідного рівня і використовується для виконання покладених на них функцій і завдань.

Економічна суть бюджету - він виступає засобом, за допомогою якого здійснюється перерозподіл ВВП між галузями економіки, соціальними групами та територіями з метою підвищення ефективності функціонування економіки та виконання державних функцій (управлінської, оборонної, соціальної, економічної).

Бюджет - це сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою та юр і фіз. особами з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання фонду фінансових ресурсів, призначеного для забезпечення виконання державних функцій.

Характерні ознаки бюджетних відносин:

- двосторонній характер - платежі до бюджету та асигнування з бюджету;

- жорстка законодавча регламентація у відповідному законодавстві;

- пов'язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій та реалізацію завдань економічного і соціального розвитку;

- характеризують перерозподіл доходів між галузями, регіонами і соціальними верствами.

За формою бюджет - є фінансовим планом, що являє собою розпис доходів і видатків фондів грошових коштів, формою реалізації розробленої фінансової політики держави і визначає її можливості і пріоритети.

Бюджет організаційно поділяється на 2 частини:

- загальний фонд - до якого відносяться кошти, що призначаються для реалізації загальнодержавних функцій, без визначення конкретного цільового призначення;

- спеціальний фонд - до якого включаються надходження від цільових відрахувань і які мають цільове наперед відоме призначення.

Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави і знаходять своє відображення у бюджетній класифікації, яка являє собою їх систематизоване згрупування (видатки за суспільним призначенням і економічним змістом; доходи - за методами мобілізації).

За суспільним призначенням видатки об'єднуються в такі групи:

- соціальний захист населення і соціальне забезпечення;

- фінансування соціальної сфери;

- фінансування фундаментальних досліджень;

- економічна діяльність;

- національна оборона;

- державне управління та ЗЕД;

- обслуговування державного боргу та державних запозичень;

- інші видатки.

Доходи за методами мобілізації поділяються на 2 основні групи:

податкові надходження;

Неподаткові доходи.

21

2. Поняття бюджетного дефіциту та його характеристика, методи регулювання

Процес формування бюджету передбачає вирішення 3 завдань:

формування прогнозних обсягів доходів;

оптимізація обсягів і структури видатків, виходячи з критерію забезпечення зростання ВВП, максимального задоволення суспільних потреб та дотримання державних пріоритетів;

збалансування бюджету, що може досягатись за рахунок збільшення доходів або скорочення видатків, або затвердження дефіциту бюджету із встановленням конкретних джерел його покриття.

Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне - систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

Бюджетний профіцит є специфічним явищем і має затверджуватись виключно з метою погашення основної суми державного боргу.

Бюджетний дефіцит - перевищення видатків над постійними доходами, він не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його плануванні встановлюються відповідні джерела фінансування.

Необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який є бюджетною пустотою.

Характеристика дефіциту дається за такими ознаками (Рис.6):

- формою прояву;

- причинами виникнення:

- спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють:

- Відкритий дефіцит - це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у Законі про Держбюджет.

- Прихований дефіцит, тобто такий,що офіційно не визнається - це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію бюджету, яка виявиться при його виконанні. Така фальсифікація може бути як свідомою - для реалізації політичних цілей. Завищення доходів може мати напівприхований характер - наприклад, у включення до складу дохідної частини бюджету статті «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Можливий також варіант напівприхованого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на:

- Вимушений, який є наслідком економічної і фінансової кризи, в умовах неможливості скорочення видатків. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально і в той же час немає можливості підвищити рівень оподаткування - він і так надто високий.

- Свідомий, що пов'язаний з проведенням політики «позикових» фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «позикових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з повного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових надходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності вільних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансування:

- на поточні витрати - витрачання коштів на поточні витрати означає їх поглинання без віддачі - це пасивне реагування на складне фінансове становище.

- на розвиток - дефіцитне фінансування інвестицій передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки, що в свою чергу призводить до збільшення бюджетних надходжень в наступних періодах («бюджетний мультиплікатор»).

Бюджетний дефіцит має певні обмеження - Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит бюджету не вище 3% від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. В певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищений.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

- державні позики, що відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні (особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями). За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація Державні позики класифікуються за різними ознаками

- емісія грошей - емісія грошей є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту, тому спричиняє інфляцію. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

3. Бюджетний устрій та організаційна будова бюджетної системи

Характеристика бюджетної системи України

Бюджетний устрій - це організація та принципи побудови бюджетної системи, що визначає її ферит кальну структуру та зв'язок між окремими ланками.

Бюджетний устрій визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни і визначає структуру бюджетної системи.

Основами бюджетного устрою є:

встановлення видів бюджетів;

встановлення принципів побудови бюджетної системи;

розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

організація взаємовідносин між різними бюджетами.

1) Встановлення видів бюджетів:

Бюджетна система Україна - це сукупність державного та місцевих бюджетів, що базується на врахуванні економічних відносин в суспільстві відповідно до адміністративно-територіального поділу і врегульована нормами бюджетного права. Бюджетна система України є двох рівнявою (схема).

21

Як видно зі схеми, бюджетна система України включає чотири рівні, що відповідають її адміністративно-територіальному поділу:

- загальнодержавний;

- обласний;

- районний;

- низовий.

На районному рівні формуються районні бюджети (сільських районів), міські бюджети (як міст обласного значення з районним поділом, так і без такого поділу), а також бюджети районів у містах. На низовому рвні формуються усі бюджети, що утворюються у населених пунктах (бюджети місцевого самоврядування).

Для цілей аналізу і оцінки рівня перерозподільних процесів використовується Зведений бюджет - який формується шляхом об'єднання показників доходів і видатків всіх рівнів бюджетів. Він є сукупністю показників всіх бюджетів, що утворюються державою та місцевими органами і використовується для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Але це лише додатковий зведений документ, який ніким не затверджується і ніхто не відповідає за його виконання в загальній сумі.

21

Бюджет складається із загального та спеціального фондів. Спеціальний фонд бюджету включає бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень та гранти і допомогу, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретні мету.

2) встановлення принципів побудови бюджетної системи

- принцип єдності - передбачає єдність правової бази, єдиними підходами до регулювання бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією.

- принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний період;

- принцип самостійності - держава коштами держбюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування; самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства, правом самостійно затверджувати бюджети

- принцип обґрунтованості - формування бюджету здійснюється на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку та на основі затверджених методик та правил оцінки надходжень та видатків;

- принцип ефективності - у процесі складання та виконання бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів

- принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимальному наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача. Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державнго бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

- видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню;

- видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного виконання;

- видатки на реалізацію прав та обов'язків місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і повинні фінансуватись за рахунок місцевих бюджетів.

- принцип прозорості передбачає затвердження Верховною Радою та місцевими Радами відповідних бюджетів і прийняття рішень щодо звіту про їх виконання;

- принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями - повноваженнями, наданими головному розпоряднику бюджетних кошті законом про бюджет, що дозволяє надавати бюджетні асигнування; формується на основі бюджетних запитів - пропозицій з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для здійснення діяльності та виконання функцій на наступний бюджетний період.

3) Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи - визначається фінансовою моделлю суспільства, основами побудови податкової системи і системи доходів бюджету, врівноваженістю територіального розвитку, форм власності. Вибираючи ту чи іншу модель бюджетного устрою, держава встановлює і певну систему розподілу доходів і видатків між бюджетами, яка виходить з розподілу видатків.

Основу розподілу видатків становить розподіл функцій та повноважень між рівнями державної влади й управління (на основі принципу субсидіарності). Видатки загальнодержавного характеру фінансуються із центрального бюджету, видатки регіонального значення - з відповідних місцевих бюджетів.

Розподіл доходів між бюджетами є похідним від розмежування видатків і має забезпечити надійність та стабільність дохідної бази бюджетів усіх рівнів.

Розмежування доходів між бюджетами може здійснюватися двома методами:

- Перший - закріплення за кожним бюджетом певних доходів - закріплення може відбуватися шляхом повного передання того чи іншого доходу у конкретний бюджет або через визначення стабільних нормативів розподілу окремих доходів між двома чи кількома бюджетами (нормативи установлюються як у твердо фіксованих розмірах у відсотках від загальної суми надходжень, так і шляхом розподілу ставок податків);

- Другий - полягає в установленні системи бюджетного регулювання, тобто здійсненні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів виходячи з їхніх потреб. При цьому всі доходи поділяються на дві групи: закріплені і регулюючі. Закріплення окремих доходів відбувається так само, як і при попередньому методі. Від регулюючих доходів щорічно встановлюються для кожного бюджету індивідуальні нормативи з метою збалансування бюджетів або вирівнювання їх дохідної бази.

4) організація взаємовідносин між різними бюджетами - міжбюджетні взаємовідносини бувають вертикальні й горизонтальні. Вертикальні виникають між бюджетами різних рівнів (тільки між безпосередньо пов'язаними бюджетами, розташованими поруч у вертикальній структурі). Горизонтальні взаємовідносини складаються між бюджетами одного рівня.

Залежно від характеру організації взаємовідносин вони бувають регламентовані й договірні. Регламентовані виникають і здійснюються тільки відповідно до чинних законодавчих та інструктивних документів і характеризуються чіткими правилами їх здійснення. Договірні ґрунтуються на відповідних домовленостях двох органів влади чи управління. При цьому окремі елементи таких взаємовідносин теж можуть регламентуватись, але виникають вони лише на підставі угоди.

4. Бюджетний процес, його організація, складові та характеристика етапів

Бюджетний процес - це регламентована нормами фінансового права діяльність держави та місцевих органів влади, пов'язана зі складанням, розглядом і затвердженням бюджетів, а також їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Етапами бюджетного процесу є (глава 4 Бюджетного Кодексу):

1) бюджетне планування, яке охоплює 2 стадії:

а) складання проектів бюджетів;

б) розгляд та прийняття відповідних бюджетів;

2) виконання бюджету, яке охоплює 2 стадії:

а) безпосередньо виконання бюджету за доходами і видатками, в т. ч. внесення змін до Закону про Держбюджет, застосування секвестру;

б) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення за результатами такого розгляду.

Бюджетне планування:

- охоплює всі стадії процесу складання і затвердження бюджету як централізованого фонду грошових ресурсів на вирішення соціально-економічних проблем;

- є інструментом системи фінансового управління і його основною метою є формування ефективної середньострокової фіскальної (податково-бюджетної) стратегії в напрямку підвищення дисципліни витрачання державних коштів.

Призначення бюджетного планування:

- забезпечення збалансованості фінансових ресурсів держави;

- визначення реальних джерел доходів бюджету виходячи із фіскальних цілей;

- визначення пріоритетів у видатковій політиці бюджету, враховуючи цілі, встановлені основними програмними документами Уряду;

- здійснення ефективного управління державним боргом.

1а) Процес формування бюджету та узгодження його показників із макроекономічними тенденціями розвитку країни складається із 3 етапів:

- на першому етапі (з лютого по червень) здійснюється формування бюджетної політики та планування попередніх показників бюджету - визначаються основні напрями і способи мобілізації коштів до бюджету, пропонуються зміни в податковій політиці, а також пов'язані з цим ризики, вишукуються можливості для фінансової ув'язки прогнозованих доходів і витрат (розробляються сценарії).

Після вибору сценарію розвитку економіки у наступному році Мінфін розробляє пропозиції щодо напрямів бюджетної політики на наступний рік та основні бюджетні показники, які складають баланс бюджету - готує основний документ, на підставі якого формуватиметься проект бюджету на наступний рік, - Основні напрями бюджетної політики на відповідний рік (Бюджетну резолюцію).

Після схвалення проекту Бюджетної резолюції ВРУ розпочинається розробка основних бюджетних показників, які формують баланс бюджету:

- прогнозний рівень перерозподілу доходів зведеного бюджету через ВВП;

- зміни в податковій політиці, розподіл навантаження між платниками;

- прогнозний обсяг доходів державного і місцевих бюджетів;

- прогнозний обсяг фінансування бюджету (обсяги погашення державного боргу в наступному році та обсяги можливих державних запозичень на внутрішньому і зовнішньому ринках капіталу, надходження від приватизації держ майна);

- видатки і кредитування з бюджетів та обсяги міжбюджетних трансфертів.

- на другому етапі (з червня до другої половини серпня) Мінфіном на підставі офіційного прогнозу соціально-економічного розвитку України на наступний рік, який щорічно розробляє Мінекономіки, розробляються попередні показники витрат держбюджету, які опрацьовуються головними розпорядниками бюджетних коштів із метою їх розподілу за бюджетними програмами та оформлення бюджетних запитів (у межах граничних обсягів видатків, що передбачає зведення заявлених головними розпорядниками бюджетних коштів потреб для проведення витрат із бюджету з наявними ресурсами бюджету). Ще однією складовою цього етапу є формування положень Державної програми соціально-економічного розвитку України на наступний рік, розробником якої є Мінекономіки;

- на третьому етапі (з 15 серпня до 15 вересня) Мінфін за участю інших центральних органів виконавчої влади остаточно узгоджує та збалансовує показники доходів і витрат проекту держбюджету (при можливості здійснюється коригування ресурсної частини бюджету у бік збільшення доходів за окремими джерелами, збільшення обсягів фінансування бюджету), визначаються обсяги міжбюджетних трансфертів, редакція текстових статей пропозицій до проекту бюджету.

Після схвалення пропозицій до проекту Закону України про Держбюджет на відповідний рік Кабміном, проект вищезазначеного закону подається на розгляд до Верховної Ради. Разом з ним подаються і Державна програма соціально-економічного розвитку України (на основі прогнозу макроекономічних показників, узгоджена із Бюджетною резолюцією) та Основні засади грошово-кредитної політики, які розробляє Нацбанк.

1б) За наслідками розгляду проекту Закону про Держбюджет Кабмін приймає постанову щодо схвалення проекту Закону та подає його Верховній Раді не пізніше 15 вересня. Стадія розгляду проекту бюджету продовжується у Верховній Раді, порядок його розгляду встановлений її Регламентом.

Не пізніше ніж через 5 днів після подання Кабміном проекту Закону про Держбюджету міністр фінансів України представляє його на пленарному засіданні Верховної Ради. Після прийняття до розгляду поданого проекту не пізніше 1 жовтня року, який передує плановому, він розглядається народними депутатами.

Комітети ВР готують свої пропозиції до проекту Держбюджету і передають їх до Комітету з питань бюджету - після 1 жовтня року, який передує плановому, прийняття пропозицій припиняється. Пропозиції стосовно збільшення видатків мають визначати джерела покриття таких видатків, пропозиції стосовно зменшення доходів Держбюджету мають визначати джерела компенсації втрат доходів або види та обсяги видатків, що підлягають відповідному скороченню. Комітет ВР з питань бюджету не пізніше 15 жовтня розглядає пропозиції до проекту Держбюджету і готує висновки та пропозиції до нього.

Перше читання проекту Держбюджету починається з доповіді Голови Комітету ВР з питань бюджету щодо висновків та пропозицій до проекту. Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України голосуються в цілому. Якщо позитивне рішення не прийнято, відбувається постатейне голосування. Прийняття рішення щодо висновків та пропозицій до проекту Закону про Державний бюджет України вважається ухваленням проекту Закону у першому читанні. Схвалені Верховною Радою висновки і пропозиції Комітету з питань бюджету набувають статусу Бюджетних висновків ВР (не пізніше 20 жовтня).

Друге читання розпочинається з доповіді міністра фінансів України щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради України проекту Держбюджету. Друге читання проекту Закону передбачає насамперед затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту), доходів і видатків Держбюджету (не пізніше 20 листопада). При цьому загальний обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Держбюджету, обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, мають бути прийняті у другому читанні і не підлягають розгляду у третьому читанні.

Комітет ВР з питань бюджету доопрацьовує проект Держбюджету та вносить його на розгляд Верховної Ради у третьому читанні не пізніше 25 листопада. Верховна Рада проводить голосування по пропозиціях Комітету з питань бюджету щодо статей проекту, які не були прийняті у другому читанні, та по проекту в цілому. Закон про Держбюджет приймається Верховною Радою до 1 грудня.

5. Бюджетне регулювання, взаємовідносини між ланками бюджетної системи

Бюджетне регулювання - це комплекс заходів щодо управління рухом фінансових ресурсів між різними видами бюджетів, що пов'язана з територіальним розподілом і перерозподілом ВВП для фінансового забезпечення потреб соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до норм розділу 4 Бюджетного Кодексу, бюджетне регулювання може здійснюватись у формі міжбюджених відносин, які полягають у забезпеченні відповідних бюджетів належними фінансовими ресурсами відповідно до делегованих їм повноважень.

За формами руху коштів можливі такі взаємовідносини між бюджетами:

- бюджетне субсидіювання;

- вилучення коштів;

- взаємні розрахунки бюджетів;

- бюджетні позички.

Бюджетне субсидіювання - виділення коштів із бюджету вищого рівня бюджетам нижчого рівня:

- для надання фінансової допомоги тим бюджетам, в яких відносно слабка дохідна база порівняно з їхніми видатками. (для відсталих регіонів);

- що обумовлено пропорціями розподілу доходів між центральним і місцевими бюджетами (у умовах надмірної переважає централізація бюджетних коштів).

- що зумовлена тимчасовими факторами - реалізацією окремих державних програм, на які виділяються кошти із держбюджету, а фінансування здійснюється з місцевих бюджетів.

Види бюджетного субсидіювання:

- бюджетні дотації (дотації вирівнювання) - міжбюджетні трансферти на вирівнювання доходної спроможності місцевих бюджетів (для збалансування бюджетів нижчого рівня). Вони є формою бюджетного субсидіювання, формою надання їм фінансової допомоги. Вони мають знеособлений характер і являють собою звичайні доходи і тому можуть використовуватись на будь-які цілі. Бюджетна дотація видається для покриття тих видатків, на які не вистачає доходів.

- бюджетні субвенції - між бюджетні трансферти для використання на певну мету у визначеному порядку. Цей вид бюджетного субсидіювання передбачає пайову участь кількох бюджетів у фінансуванні певних видатків чи проектів. Виділяються за умови, коли бюджет, який отримує бюджетну субвенцію, забезпечує покриття встановленої для нього частки видатків. Такий вид бюджетного субсидіювання має активніший вплив, оскільки передбачає пошук місцевих ресурсів. Бюджетні субвенції мають цільовий характер і виділяються з бюджету розвитку.

Вилучення коштів є формою взаємовідносин, протилежною за змістом і за напрямом руху коштів бюджетному субсидіюванню. Кошти вилучаються на суму перевищення доходів над видатками з тих бюджетів, де воно виникає. Така форма відносин є характерною ознакою бюджетних систем, побудованих за принципом єдності. В умовах автономності бюджетів вилучення коштів неможливе.

Взаємні розрахунки між бюджетами виникають під час перерозподілу доходів і видатків між бюджетами після їх затвердження. Перерозподіл доходів може відбуватись унаслідок змін податкового законодавства або зміни нормативів розподілу доходів. При цьому один бюджет втрачає доходи, хоча вони були для нього заплановані, другий - отримує додаткові, непередбачені планом надходження. Перерозподіл видатків відбувається і у разі зміни відомчого підпорядкування суб'єктів фінансування (за відомчого принципу розподілу видатків), або коли передається фінансування певних заходів з одного бюджету до іншого. Для усунення дисбалансу необхідно передати на суму перерозподілених видатків доходи з одного бюджету до іншого.

Бюджетні позички - це взаємовідносини між бюджетами з приводу тимчасового передання коштів з одного бюджету до іншого. Потреба в цьому виникає у разі тимчасових касових розривів у виконанні бюджету. Касовий розрив характеризується незбігом у часі фінансування видатків і отримання доходів: видатки випереджають надходження доходів внаслідок:

- неузгодженості термінів фінансування видатків і сплати податків;

- затримки в надходженні доходів під час економічної та фінансової кризи;

- необхідності фінансування непередбачених видатків або перенесення їх фінансування на більш ранні терміни.

За стадією бюджетного процесу, на якій виявляється потреба у взаємовідносинах між бюджетами, вони поділяються на дві групи:

- перша - необхідність в яких визначається в процесі бюджетного планування. Це бюджетне субсидіювання та вилучення коштів - одні органи влади й управління повинні визначати потребу в отриманні бюджетних субсидій, субвенцій чи дотацій, інші - в можливості їх надання (аналогічно й обсяги вилучення коштів);

- друга - потреба в яких визначається вже під час виконання бюджету. Це взаємні розрахунки бюджетів та бюджетні позички, які не плануються і не входять до затвердженого бюджету - виникають якраз унаслідок відхилень виконання бюджету від його затверджених показників.

Відповідно з норами Бюджетного кодексу (стаття 96) установлені взаємовідносини між бюджетами у формі міжбюджетних трансфертів:

- дотації вирівнювання;

- субвенції;

- кошти, що передаються до Держбюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів (вилучення коштів);

- інші дотації.

Дотація вирівнювання надається бюджетам нижчого рівня і визначається як перевищення обсягу видатків, визначених з дотриманням принципу субсидіарності, і обчислених із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів над кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули, яка повинна враховувати такі параметри:

- фінансові нормативи бюджетної забезпеченості і коригуючих коефіцієнтів;

- кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

- індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району - є коефіцієнтом, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці у порівнянні з середнім показником по Україні на 1 особу;

- прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування - обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності бюджету міста чи району на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за 3 останні бюджетні періоди

- коефіцієнт вирівнювання - застосовується до обчисленого за формулою обсягу дотації вирівнювання і визначається в межах від 0,6 до 1,0. При цьому загальний обсяг коштів, на який зменшується сума дотацій вирівнювання, є тотожним загальному обсягу коштів, на який зменшується сума коштів, що передаються до Держбюджету з місцевих бюджетів при застосуванні коефіцієнта вирівнювання.

Основною формою міжбюджетних трансфертів є дотація вирівнювання та зворотне їй вилучення коштів. Дотація вирівнювання надається бюджетам нижчого рівня і визначається як перевищення обсягу видатків, обчислених із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, над відповідними (визначеними кодексом) доходами бюджетів. Вилучення коштів визначається у протилежному порядку. Отже, дотація вирівнювання і вилучення коштів є формою бюджетного регулювання - забезпечення збалансованості бюджетів усіх рівнів.

До складу субвенцій віднесено такі їх види:

а) з Держбюджету України:

- на здійснення програм соціального захисту;

- компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень унаслідок надання пільг, установлених державою;

- на виконання інвестиційних проектів;

- інші субвенції (на ліквідацію наслідків стихійного лиха);

б) з місцевих бюджетів:

- на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

- субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

- на виконання інвестиційних проектів;

- інші субвенції.