Грошові кошти і фінансові ресурси підприємств

2

Європейський університет фінансів ,

інформаційних систем , менеджменту і бізнесу

Відокремлений підрозділ ВЗО ЄУФІМБ у м. Миколаєві

Курсова робота

з дисципліни « Фінанси підприємств»

«Грошові кошти і фінансові ресурси підприємств

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ, ПРИНЦИПИ

ЇХ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗМІСТ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ……………………6

РОЗДІЛ 2. ГРОШОВІ КОШТИ І ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ

ПІДПРИЄМСТВ: ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ……………………………………9

2.1 ФОРМУВАННЯ КОШТІВ ПІД ЧАС ЗАСНУВАННЯ

ПІДПРИЄМСТВ…………………………………………………………………9

2.2 ФОРМУВАННЯ КОШТІВ ЗА РАХУНОК ВЛАСНИХ

І ПРИРІВНЕНИХ ДО НИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….14

2.3 ФОРМУВАННЯ КОШТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ………………16

2.3.1 НАДХОДЖЕННЯ КОШТІВ ВІД ЕМІСІЇ АКЦІЙ І ІНШИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ................................................................................................................16

2.3.2 КРЕДИТНІ ІНВЕСТИЦІЇ………………………………………………….19

ВИСНОВКИ………………………………………………...……………………21

ЛІТЕРАТУРА ……………………………………………………………………23

ДОДАТОК А……………………………………………………………………..25

ВСТУП

Метою роботи є дослідження грошових коштів та фінансових ресурсів підприємств. Відповідно до теми, можна сформулювати такі завдання:

- визначити стан наукової розробки проблеми;

- зробити аналіз грошових коштів та фінансових ресурсів підприємств (теоретичний аспект);

- дослідити формування коштів під час заснування підприємств;

-проаналізувати формування коштів за рахунок власних і прирівнених до них джерел;

- висвітлити формування коштів на фінансовому ринку.

Об'єктом роботи є фінансова політика підприємства.

Предмет: формування грошових коштів та фінансових ресурсів підприємств.

Різні аспекти зазначеної проблематики висвітлені в працях українських вчених- економістів: І.О. Бланка, Б.В. Губського, В.В. Корнєєва, Б.Л. Луціва, О.В. Дзюблюка, М.Л. Лапішко, Л.І. Нейкової, А.А. Пересади, Т.В. Майорової, А.П. Вожжова, М.І. Савлука, І.О. Лютого, А.М. Мороза, Д.Г. Лук`яненка, С.В. Науменкової, В.Д. Лагутіна тощо. Серед російських вчених варто виокремити праці В.В. Ковальова, І.В. Ліпсица, Я.С. Мелкумова, І.І. Мазура, В.Д. Шапіро, Н.Г. Ольдерогге та інших.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані в курсовій роботі висновки можуть бути використані для оптимізації формування грошових коштів та фінансових ресурсів підприємств, як матеріали для викладання курсу “Фінанси підприємства ”.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ, ПРИНЦИПИ

ЇХ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗМІСТ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

У фінансовій системі держави головною, визначальною її ланкою є фінанси підприємств, оскільки вони функціонують у сфері суспільного виробництва, в якій створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів держави. Розподіл і перерозподіл створюваних матеріальних і духовних

благ у грошовій формі здійснюються за допомогою фінансів шляхом формування цільових грошових фондів у відповідних галузях народного господарства.

Використання фінансів дає можливість підприємствам сфери матеріального виробництва забезпечити безперервність процесу відтворення, вирішення виробничих, економічних та соціальних завдань, формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів на рівні як держави, так і суб'єктів господарювання. Економічну сутність фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у суб'єктів господарювання у процесі їх створення і здійснення ними виробничо-фінансової діяльності. Це грошові відносини: між підприємствами та їх засновниками, які виникають при формуванні статутного фонду (капіталу) -- одержання грошей з державного бюджету, надходження пайових внесків та ін. [12, с.233].

Сума статутного капіталу державного (муніципального) підприємства відображає розмір статутного фонду, а акціонерного товариства -- суму випущених ним акцій; між підприємствами та іншими суб'єктами господарювання (постачальниками, покупцями, будівельними та іншими організаціями), що виникають у процесі купівлі-продажу продукції, надання послуг тощо; між підприємствами та різноманітними ланками фінансово-кредитної системи щодо внесків у ці ланки (бюджет, централізовані фонди тощо) різних видів податків та платежів і отримання з них коштів на різні цілі. До них належать також фінансові відносини підприємств з установами банків, які виникають у процесі отримання і погашення кредитів, безготівкових розрахунків, а також відносини з органами майнового і особистого страхування з приводу сплати в них підприємствами страхових внесків і отримання від них відповідних страхових відшкодувань. У цю групу включаються також відносини підприємств з фондовим ринком та інвестиційними фондами; між підприємством і зайнятими на ньому працівниками з приводу формування фонду оплати праці, її виплати, матеріального заохочення; виплати дивідендів за акціями, а також стягнення грошей за завдані збитки і утримання податків; у межах підприємств, які виникають при розподілі отримуваних доходів і накопичень, формуванні різноманітних фондів грошових коштів. Так, при розподілі отримуваного виторгу частину його підприємства спрямовують передусім на відшкодування вартості спожитих у виробництві основних і оборотних фондів, потім -- на відшкодування витрат живої праці, а з частини, яка залишилась, формують чистий дохід (прибуток), з якого створюються і поповнюються відповідні резерви і фонди: резервний, статутний, розвитку виробництва, дивідендів (в акціонерних товариствах) тощо [14, с.22].

Іншими словами, створення і функціонування підприємств, їх господарська діяльність пов'язані з грошовими відносинами, які опосередковують процеси виробництва і продажу продукції, отримання доходів і накопичень та їх розподіл за відповідними каналами (фондами). У цьому зв'язку об'єктом фінансів підприємств є грошові відносини, пов'язані з отриманням доходів і накопичень, їх розподілом, формуванням і використанням відповідних фондів грошових коштів. Суб'єктами є підприємства і організації, установи (банківські та бюджетні), позабюджетні фонди та інші суб'єкти господарювання.

Матеріальною умовою появи і функціонування фінансів є гроші, покладені в основу існування відповідних видів грошових відносин підприємств. Виникають фінансові відносини на підприємствах у процесі їх створення, здійснення ними виробничо-фінансової діяльності, розподілу доходів і накопичень, формування відповідних грошових фондів. Таким чином, фінанси підприємств є системою грошових відносин, що виникають у процесі отримання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування і використання відповідних фондів грошових коштів. Матеріальною базою фінансів підприємств є виробництво, тобто у процесі виробництва продукції, її продажу формуються відповідні доходи підприємств, фонди грошових коштів. Фінанси підприємств і виробництво взаємопов'язані і впливають один на одного. Що стабільніше економіка підприємств, то стійкіше їх фінансове становище. Іншими словами, стійкість фінансового становища підприємств забезпечується зростанням виробництва і підвищенням його ефективності.

Матеріальним змістом фінансів підприємств є фонди грошових коштів, які створюються на підприємствах у процесі розподілу їх доходів і накопичень. Фінанси підприємств слід відрізняти від грошей, грошових коштів, фінансових ресурсів. Гроші, грошові кошти, фінансові ресурси -- це специфічні, самостійні економічні категорії, які можна змінювати кількісно (збільшувати, зменшувати). Фінанси ж підприємств -- це грошові відносини, які функціонують на основі грошей, їх не можна змінювати кількісно. Призначення фінансів підприємств -- забезпечувати фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб'єктів господарювання, розширювати їх виробничі фонди (основні й оборотні), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва. До основних принципів організації фінансів належать такі: демократичний централізм; плановість; господарський (комерційний) розрахунок; самофінансування [7, с.312].

Найважливішим принципом госпрозрахунку є самоокупність. Він передбачає покриття витрат підприємства власними доходами і отримання накопичень, необхідних для сплати відповідних податків у бюджет, вирішення соціальних питань і матеріального стимулювання працівників підприємства за результатами їхньої праці. Мінімальний рівень рентабельності, який забезпечує підприємствам отримання накопичень (прибутку), необхідних для їх роботи на принципі самоокупності, за розрахунками економістів, має становити 8-15 % собівартості проданої продукції, наданих послуг. Це означає, що на кожні 100 грн витрат підприємство має отримати 8-15 грн прибутку. Важливим принципом організації фінансів підприємств є також самофінансування, яке виявляється в забезпеченні розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників і вирішенні соціальних питань підприємств за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань тощо).

При самофінансуванні не лише відшкодовуються витрати на виробництво і продаж продукції, вносяться платежі до бюджету, вирішуються питання соціального розвитку підприємства і матеріального стимулювання працівників, як при самоокупності, а й фінансуються капітальні вкладення, приріст власних оборотних активів та інші витрати з розширення виробництва за рахунок власних фінансових ресурсів.

РОЗДІЛ 2. ГРОШОВІ КОШТИ І ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ:ПІДПРИЄМСТВ: ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ

2.1 Формування коштів під час заснування підприємства

Фінанси - це та система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність підприємництва. Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругооборот засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет [6, с.44]. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці - для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд - для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів. Резервний фонд - для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень [8, с.140].

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених - отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку (Дод.А). Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки [10, с.136].

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати [11, с.60].

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів [16, с.300].

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників. Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому не вдаючися до акціонування.

Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво.

2.2 Формування коштів за рахунок власних і прирівняних до них джерел

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єктів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться: жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності; фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями їх використання; формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури; безумовне використання фінансових зобов'язань перед партнерами. Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур - це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування [12, с.34].

Першу групу складають доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень [12, с.35].

Другу групу складають кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують надходження коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ресурсів.

Ринкові відносини вимагають від суб'єктів бізнесу об'єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку.

2.3 ФОРМУВАННЯ КОШТІВ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

2.3.1 НАДХОДЖЕННЯ КОШТІВ ВІД ЕМІСІЇ АКЦІЙ І ІНШИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів. Законом України "Про господарські товариства" передбачено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства.

Рішення про випуск акцій оформляється протоколом. Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство).

Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств з моменту реєстрації цього випуску у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати реєструвальному органу для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів.

Емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, баланс та довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою). Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформації про їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів з моменту подачі заяви з доданням необхідних
документів.

Інформація про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, крім реєстрації, підлягає обов'язковому опублікуванню в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери.

Акції, облігації підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, допускаються для розміщення не раніш як через 30 днів після опублікування оголошення про їх випуск. У разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються до відкритого продажу, емітент цінних паперів повинен опублікувати інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного строку з дня
опублікування інформації.

Емітент зобов'язаний не менше одного разу на рік інформувати
громадськість про своє господарсько-фінансове становище і результати діяльності далі - річний звіт. Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів, відповідно до цього Закону, визнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана банками, а також акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами (надалі - торговці ціннимипаперами), для яких операції з цінними паперами становлять
виключний вид їх діяльності.

Торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види
діяльності по випуску та обігу цінних паперів: а) діяльність по випуску цінних паперів; б) комісійну діяльність по цінних паперах; в) комерційну діяльність по цінних паперах. Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконанняторговцем цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами за домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

2.3.2 КРЕДИТНІ ІНВЕСТИЦІЇ

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки.

Використання банківського кредиту як джерела інвестування є одним з дієвих чинників активізації інвестиційної діяльності. Визначальним критерієм ідентифікації банківського кредиту як інвестиційного ресурсу є його спрямування на відтворення капіталу позичальника в розширених масштабах. Відповідно, сферу інвестиційного банківського кредитування становлять кредити, які вкладаються у забезпечення наступного збільшення вартості за рахунок будівництва, реконструкції, модернізації, тобто створення нових потужностей сфери виробництва й обігу. Запропоновано розглядати кредитування інвестиційних проектів як спрямування ресурсів на інвестиційні заходи позичальника, скеровані на розширене відтворення його капіталу, згідно з принципами банківського кредитування. Подане визначення дає змогу уточнити сутність банківського інвестиційного кредитування, його функції, виокремити основні ознаки інвестиційного кредиту, виявити його вплив на інвестиційні процеси в економіці [19, с.13].

У результаті дослідження виділено напрями участі банків в інвестиційному процесі. У цьому зв'язку виокремлено три види діяльності банків: кредитування інвестиційних проектів, надання посередницьких послуг, здійснення операцій на фондовому ринку. Наявні підходи до дослідження особливостей діяльності банків у сфері інвестиційного кредитування вказують на існування двох основних напрямів: безпосереднє надання інвестиційних кредитів та опосередковане.

Виокремлення інвестиційного кредитування як важливого елементу в системі банківського кредитування зумовлено як специфікою сутнісного змісту інвестиційного кредиту, так і особливостями реалізації позичальником інвестиційних проектів. Зокрема, здійснюючи інвестиційне кредитування, банки мають можливість достовірніше оцінити платоспроможність і надійність позичальника; розглянути інвестиційний проект щодо його життєздатності, ефективності, реалізованості, забезпеченості, ризиків; спрогнозувати результат реалізації інвестиційного проекту. Крім того, проектне кредитування відкрило нові напрями діяльності банківських установ у сфері банківського бізнесу (надання гарантійних, консультативних послуг, послуг інвестиційних брокерів, створення банківських консорціумів, купівля цінних паперів проектних компаній, здійснення лізингових операцій). Попри перелічені переваги цього виду кредитування у роботі названо вагомі причини, що стримують надання інвестиційного кредиту: високий рівень витрат передінвестиційної фази, вищий відсоток за кредит у зв'язку з високими ризиками, а також зростання видатків на оцінку проекту, організацію кредитування, нагляд тощо.

Ґрунтуючись на теоретичному аналізі та узагальненні, визначено, що інвестиційним проектом є інвестиційна акція, яка передбачає вкладення певної кількості ресурсів, у тому числі інтелектуальних, фінансових, матеріальних, людських для отримання запланованого результату і досягнення певних цілей в обумовлені терміни. Фінансовим результатом інвестиційного проекту є прибуток/дохід, матеріально-речовим результатом - нові чи реконструйовані основні фонди [20, с.10].

При вивченні можливих видів банківського інвестиційного кредитування можна виокремити такі види кредитування інвестиційних проектів: банківське кредитування інвестиційних проектів, кредитування інвестиційних проектів, в яких передбачено використання лізингу, кредитування інвестиційних проектів державою через банківські установи та надання кредиту для реалізації інвестиційних проектів міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

ВИСНОВКИ

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє їх збалансованість і визначення оптимальної структури їхніх дже-рел. Проте як свідчить практика їх структура постійно змінюється під впливом різноманітних факторів, а саме зростання питомої ваги коштів залучених із зовнішніх джерел, і в першу чергу, частки кредиторської заборгованості, яка спричиняє систему неплатежів та приводить до зниження інвестиційних можливостей підприємницьких структур. Загалом, слід уникати як неконтрольованої кредиторської заборгованості, що призводить до погіршення платоспроможності підприємств, так і надлишкових власних фінансових ресурсів, що можуть сповільнювати виробничий розвиток через надмірне резервування накопичень і відволікання їх із виробничого процесу. Тому, як доведено у наукових дослідженнях, встановлення оптимального співвідношення фінансових ресурсів впливає на вирішення питання підвищення ринкової вартості підприємства і залежить від показників - чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу прибутку на дивіденди.

Важливим напрямом вдосконалення процесу формування фінансових ресурсів є застосування методики оптимізації фінансових ресурсів. Це, зокрема, методики, прийняті в зарубіжній практиці (США), які можуть бути впроваджені на вітчизняних підприємствах лише за наявності розвиненого ринку цінних паперів, статистики про його функціонування та після проведення значної адаптивної роботи, пов'язаної із впровадженням міжнародних стандартів обліку та звітності.

В роботі визначена економічна природа, роль і значення фінансових ресурсів, запропоновано їх класифікацію та виявлені фактори впливу на процес формування фінансових ресурсів підприємницьких структур. Показано розширення можливостей у джерелах формування фінансових ресурсів підприємств в залежності від зміни форми власності. Сруктура фінансових ресурсів підприємств недержавної форми власності є більш мобільною, еластичною, має значно вищий рівень впливу на кінцеві результати господарської діяльності підприємств. Існує можливість самостійно вирішувати питання про розширення джерел фінансових ресурсів за рахунок збільшення власних та залучених кошів.

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТОК А.

ФОРМУВАННЯ ФІНАНСВОИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВ