Міжнародні розрахунки та операції валютного ринку

12

Реферат на тему:

"Міжнародні валютні системи та фінансові інституції"

Міжнародні валютні системи, міжнародні інституції та регулювання міжнародних фінансів є сферами міжнародних фінансів, які зумовлені процесами глобалізації та інтеграції світової економіки. Глобалізація як процес розбудови міжнародних відносин диктує цінності, на основі яких мають розвиватися суспільства, нації та міжнародні організації. Поступові хвилі глобалізації, розвиток інтеграції фінансових ринків та інституціоиальні нововведення породжують системи міжнародних законів та інституцій, що утворюють міжнародні валютні системи.

Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. Тобто валютні системи покликані встановлювати "правила гри" для всіх країн, економіка яких є відкритою.

На сучасному етапі держави організовують у певних правових формах і залежно від складу країн-учасниць такі види валютних систем, як національні, регіональні та міжнародну. Юридично діяльність цих систем регулюються державними правовими актами, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права. Національна валютна система організовується однією країною. Регіональні та міжнародна валютні системи функціонують у межах міжнародних інтеграційних угруповань і були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвиваються, змінюються й вдосконалюються залежно від економічних потреб окремих країн та світової спільноти.

Практика свідчить, що валютні системи повинні ґрунтуватися та змінюватися на основі міжнародних угод і не повинні існувати де-факто (коли не існує писаних правил). Відсутність належного державного контролю та регулювання валютних систем може ставити під загрозу добробут країн.

Існує кілька базових понять, пов'язаних з функціонуванням валютних систем будь-якого виду, що є їх основними складовими (елементами). До елементів міжнародної валютної системи належать:

· одна або кілька резервних національних чи колективних валют;

· міжнародні платіжні засоби та активи;

· режим конвертації валют (валютні паритети, валютні курси);

· механізм і форми міжнародних розрахунків;

· міжнародні ринки та ринки золота;

· регламентація й уніфікація законодавства, яке забезпечує функціонування міжнародних валютних систем;

· статус міждержавних організацій та інститутів, які регулюють валютні відносини, а також банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки й валютно-кредитні операції.

Історію розвитку міжнародної валютної системи можна поділити на три етапи: біметалізму, золотого стандарту та паперово-валютного стандарту. Кожен з етапів розвивається на основі попереднього та має свої проміжні підетапи. Еволюція міжнародної валютної системи заснована на нормах міжнародного валютного регулювання, які приймаються в різні періоди розвитку суспільства.

Еволюція розвитку міжнародної валютної системи.

Перший етап - біметалізм XVI-XVIII ст. Подвійний золото-срібний стандарт.

Основні ознаки:

· роль загального еквівалента закріплюється за двома металами;

· необмежений обіг монет; вільне карбування монет;

· співвідношення між металами: при паралельному обігу - невстановлене, при подвійному обігу - встановлене, при кульгаючому обігу - валюти регулюють.

Недоліком системи було законодавче закріплення за обома металами ролі грошей, що суперечить самій природі грошей - єдиного товару еквіваленту. Причина відміни біметалізму полягає у витісненні сріблом з обігу золота за їхньої однакової, встановленої державою номінальної вартості.

Другий етап - розвиток золотого монометалізму. Цей етап має три періоди.

I. Золотомонетний стандарт. Паризька конференція 1867 р.

Основні ознаки:

· єдиним мірилом світових грошей є золото;

· фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;

· золото виконує всі функції грошей;

· вільне карбування золотих монет;

· банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золото.

II. Золотозливковий стандарт. Генуезька конференція 1922 р.

Основні ознаки:

· національні кредитні гроші використовують як міжнародні платіжні засоби;

· в обігу відсутні золоті монети;

· відмінене вільне карбування золотих монет;

· банкноти, білонні монети вільно розмінюються на золоті зливки.

Недоліками золотомонетного і золотозливкового стандартів є залежність від видобутку монетарного металу, дорожнеча та обмеженість втручання держави у сферу грошово-валютних відносин. Стандарти були відмінені внаслідок зміни економічної структури господарювання, що ґрунтувалася на ринкових саморегуляторах, на державно-регулюючу економічну систему.

III. Золотодевізний стандарт. Бреттон-Вудська конференція 1944 р.

Основні ознаки:

· збереження ролі золота як одиниці розрахунків у міжнародному обігу;

· фіксований золотий вміст у валютах і валютні курси;

· заборона вільного обігу золота;

· девіз - валюти вільно розмінюються на іншу валюту, розмінну на золото;

· долар у режимі золотого стандарту прирівнювався до золота.

Недоліком стандарту була жорстока система валютних нормативів. Причинами відміни були припинення конверто-ваності долара на золото, нестабільність внутрішньоеко-номічної ситуації у США, загострення світового економічного суперництва.

Третій етап - повна демонетизація золота 1976-1978 pp. Паперово-валютний стандарт. Ямайська конференція.

Основні ознаки:

· повна демонетизація золота;

· відміна фіксації золотого вмісту у валютах і валютних курсів;

· відміна фіксації валютних курсів та заміна їх плаваючими валютними курсами;

· впровадження стандарту спеціалізованих прав запозичення (СПЗ) як головного резервного активу та засобу розрахунку.

Недоліками стандарту є встановлення курсу валют на основі споживчого кошика, що спричинює певні похибки, пов'язані з неоднаковою цінністю товарів у різних країнах.

Основними питаннями, які розв'язує та чи інша валютна система, є такі: який механізм курсоутворення; який фінансовий актив прийнято за резервний; якими методами відновлюється рівновага платіжних балансів. Залежно від того, як і якими методами будуть вирішені ці питання, існує п'ять типів валютних системи:

Система "вільного плавання".

Система фіксованого стандарт.

Система одновалютного стандарту.

Керована міжнародна система.

Система єдиної валюти.

Теоретично доведено, що за системи "вільного плавання" валют не виникають проблеми з платіжним балансом, оскільки нерівновага обмінних курсів усувається автоматично (ринково). Резервний актив у системі такого типу не визначається спеціально. Валютою або валютами для здійснення платежів визначають, як правило, ті, що використовуються у міжнародних розрахунках найчастіше, їх резервні функції встановлюються теж автоматично.

Специфічною особливістю системи фіксованого стандарту є оборотність грошей, які обертаються у будь-якій економіці, в певний монетарний товар (наприклад, золото). Основа системи полягає у фіксації співвідношення грошей і резервів монетарного товару та гарантія уряду щодо вільного обміну існуючих грошей у такий товар. Система передбачає фіксацію ціни товару всіма країнами в своїх валютах. Отже обмінні курси валют будуть постійними, і всі національні валюти пов'язані між собою. Підтримка фіксованого курсу валюти у системі такого типу потребує використання офіційних резервів товару, які за своєю природою вичерпні, а тому може виникнути фінансова криза.

Система одновалютного стандарту визначається валютою однієї країни, що є конвертованою в золото за фіксованою ціною, а решта валют прив'язуються до неї. Оскільки всі валюти прирівнюються до однієї, встановлюється система фіксованих валютних курсів. Країна, валюта якої є конвертованою в золото, займає особливу позицію, що спричинює дисбаланс у валютній системі даного типу. Зовнішній платіжний дефіцит цієї країни фінансується її валютою, яка нагромаджується не тільки в її національному банку, а й центральними банками решти країн світу. Ослаблення економічної могутності країни-лідера неминуче призводить до краху такої валютної системи. На відміну від попередніх, цей тип валютної системи не передбачає автоматичного зв'язку між пропозицією грошей у будь-якій країні та їхньою оборотністю у стандарт (у валюту країни-лідера). Тому країни із зовнішніми дисбалансами повинні здійснювати певні заходи коригування.

Проміжну позицію між надто вільною системою першого типу та надто пов'язаними системами другого і третього типів, які ведуть різну політику регулювання та управління валютними курсами, займає керована валютна система. Характерним для цієї системи є вибір режиму валютних курсів, від якого і залежатимуть ступінь координаційної політики та механізм врегулювання зовнішніх платежів. Політика окремих країн при керованій валютній системі та механізм дисбалансів не можуть бути незалежними. Наприклад, якщо деякі країни запроваджують дефляцію з метою зниження інфляції, то в країнах, які з різних причин не вдаються до обмежувальних заходів, відбудеться погіршення торговельних балансів внаслідок зростання попиту щодо імпорту. Тому країни за керованої валютної системи запроваджують режими гнучких валютних курсів, при яких зовнішні платіжні дисбалансы коригуються через зміни обмінних курсів та потоки міжнародної ліквідності.

Система єдиної валюти -- це організація міжнародних валютних відносин, за якої має місце запровадження єдиної валюти і ліквідація національних. Прикладом такої системи може бути Європейський валютний союз. Оскільки гроші на всій території єдині, то зовнішніх платіжних дисбалансів у валютному союзі не виникає. Порушення балансу зовнішніх платежів вирішується на регіональному рівні. Розглянуті типи валютних систем закріплюють у собі певні "правила гри", за якими системи відрізняються між собою, та на практиці часто знаходяться якісь компроміси. Успіх існування валютної системи залежить від ефективності регулювання за дотриманням країнами встановлених "правил гри" та від розвитку основних інститутів, що забезпечують існування системи.

Сучасна інституціональна структура характеризується розгалуженою системою міждержавних організацій та інститутів, до складу якої входять як глобальні, так і регіональні валютно-фінансові установи. Значну роль у концентрації фінансово-кредитних ресурсів і регулюванні сучасного світового господарства відіграють, зокрема, такі міжнародні фінансові організації, як Бреттон-Вудські інститути, Банк міжнародних розрахунків (БМР) та банки регіональної спеціалізації (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.).

Бреттон-Вудські інститути - це Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Всесвітній банк. Вони мають таку назву, оскільки рішення про заснування цих двох установ було прийнято на міжнародній валютно-фінансовій конференції в місті Бреттон-Вудс. Зі створенням Бреттон-Вудських інститутів міжнародна валютна система стає законодавчо регульованою офіційними угодами.

Міжнародний валютний фонд - міжнародна валютно-кредитна організація створена для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, вдосконалення багатосторонньої системи платежів, а також для надання державам-учасницям коштів у іноземній валюті при валютних труднощах, пов'язаних із платіжними дисбалансами країн.

МВФ почав свою діяльність у 1946 p., після ратифікації договорів, розроблених на Бреттон-Вудській конференції організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань. МВФ входить у систему ООН як спеціалізована установа. Цілями МВФ є:

· заохочення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики;

· сприяння збалансованому росту світової торгівлі для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх країн-членів як головної мети економічної політики;

· підтримка стабільності валют й упорядкування валютних відносин між державами-членами, а також девальвації валют з огляду на конкуренцію;

· участь у створенні багатосторонньої системи платежів, усунення обмежень на трансфер валюти;

· надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.

Нині членами МВФ є майже 180 країн, включаючи всі колишні союзні республіки СРСР. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Кожна країна-член МВФ має 250 голосів + 1 голос за кожну частину квоти, яка дорівнює 100 тис. СДР. СДР (Special Drawing Rights, SDR) - це спеціальні права запозичення, що визначаються на основі вартості кошика з п'яти провідних світових валют: долара США, евро, французького франка, фунта стерлінгів і японської єни. Внески (квоти) держав-членів і позики МВФ у своїх членів є основними джерелами фінансування МВФ. Як правило, МВФ надає кошти своїм членам рівними кредитними траншами, кожний з якого відповідає 25 відсоткам квоти держави-члена.

У галузі регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості МВФ надає кредити країнам-членам за умови проведення ними визначених змін у своїй економічній політиці. Перед одержанням кредитів країна-позичальник повинна погодити з фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних засобів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми й угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчення платоспроможності країни.

У межах програми розширеного фінансування членам МВФ може надаватися середньостроковий кредит (звичайно на три роки) для усунення внутрішньо-зовнішніх економічних неузгодженостей.

Одночасно МВФ використовує і спеціальні механізми:

Фонд системної трансформації (Systemic Transformation Facility) надає фінансову допомогу країнам, які зазнають труднощів у торговельній і платіжній системах у зв'язку з переходом до ринкової економіки.

Фонд компенсаційного фінансування і фінансування у випадку непередбачених обставин (Compensatory and Contingency Financing Facility) допомагає державам-учасни-цям у разі понесення ними збитків (значне зростання цін на імпортоване зерно), якщо ці збитки мають тимчасовий характер та зумовлені причинами, що знаходяться поза сферою впливу цих країн, а також за необхідності підтримки темпів реформ, проведених відповідно до схвалених МВФ угод.

Система фінансування буферних запасів (Buffer Stock Financing Facility) може надавати фінансову допомогу для відновлення запасів сировини.

Термінова допомога (Emergy Assistance) надається шляхом закупівлі товарів для країн, платіжний баланс яких зазнає значних труднощів внаслідок стихійних лих.

Фонд структурної адаптації (Structural Adjustment Facility) і Розширений фонд структурної адаптації (Enhanced Structural Adjustment Facility) надає допомогу для проведення структурних реформ у країнах, що розвиваються і мають низькі доходи, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм винна погодити з фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних засобів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми й угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчення платоспроможності країни.

У сфері боргового регулювання МВФ активно взаємодіє із Світовим банком.

Світовий банк - багатостороння кредитна організація, яка включає п'ять тісно пов'язаних між собою установ, що входять до системи ООН. Загальною метою їх є мобілізація та перерозподіл фінансових ресурсів на користь країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн. Світовий банк, як один із спеціалізованих фінансових закладів ООН має сприяти виконанню стратегічного завдання: інтегрувати економіку всіх її держав-членів із світовою системою господарювання і, таким чином, забезпечувати підвищення рівня життя у бідніших країнах до рівня розвинутих.

Групу Світового банку утворюють: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Найвагомішою кредитною організацією групи Всесвітнього банку став Міжнародний банк реконструкції та розвитку (International Bank for Reconstruction and Development, World Bank).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку - міжурядовий інвестиційний інститут, основним завданням якого є стимулювання економічного розвитку країн-членів МБРР (у даний час - переважно країн, що розвиваються), сприяння розвитку міжнародної торгівлі та підтримки платіжних балансів, надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. МБРР був утворений у 1945 р. Членами банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ. У 1988 р. їх налічувалося 151. МБРР формально є спеціалізованою фінансовою установою ООН, однак відповідно до статуту банку й угоди, укладеної між ООН і МБРР, цілком незалежний у своїх діях від її рішень. Основною діяльністю МБРР є надання довгострокових позик під досить високий відсоток. Велика частина його кредитів надається на умовах, аналогічних умовам приватних комерційних позик. Позики виділяються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій їхніх урядів. Значна частина кредитів направляється в місцеві (регіональні) банки розвитку, що перерозподіляють отримані від МБРР засоби. Більшість кредитів видається на термін близько 20 років за ставкою в розмірі 10%.

Банк був створений і дотепер діє під контролем розвинутих держав. Його кредитна політика орієнтується на інтереси приватного капіталу, який функціонує у країнах, що розвиваються. Надання позик обумовлюється виконанням рекомендацій МБРР щодо основних напрямів економічного, а часто і соціального розвитку країни-позичальника.

Банк міжнародних розрахунків (Bank for International Settelments - BIS) - міжнародна валютно-кредитна організація, яку називають "Центробанком центробанків", членами якої є центральні банки різних країн. Банк міжнародних розрахунків (БМР) координує валютно-фінансову політику країн-учасниць.

У статуті БМР зазначено, що з юридичної точки зору ця міжнародна організація є корпорацією, яка створена в 1930 р. на основі Гаазької угоди в Базелі. БМР функціонує на комерційній основі як акціонерне товариство. Його акціонерами є майже всі європейські центральні банки, а також центральні банки СІЛА, Канади, Японії, Австралії та Південної Африки, які беруть участь або тісно пов'язані з різноманітною діяльністю БМР.

Банк діяв спочатку для здійснення врегулювання різних фінансових претензій між країнами-кредиторами, пов'язаних з виплатою репарацій після першої світової війни. Нині основною діяльністю БМР є операції щодо розміщення валютних резервів, здійснення кредитних угод як агента довіреної особипроведення великих наукових досліджень, керування резервами центральних банків, традиційні форми інвестування, розміщення на світових фінансових ринках засобів, не затребуваних для кредитування інших центральних банків.

Основними формами інвестицій є депозити в комерційних банках і купівля короткострокових банківських паперів, що конвертуються, включаючи казначейські векселі США. БМР також кредитує одні центральні банки за рахунок засобів, отриманих як депозити з інших центральних банків. Однак БМР не має права надавати позички урядам і відкривати їм визначені види рахунків. Також не дозволяються проводити операції з нерухомістю. За статутом, при проведенні банківських операцій БМР повинен гарантувати, що його дії не суперечать грошовій політиці центрального банку клієнта.

Також до інституційної системи міждержавних організацій та інститутів входять регіональні валютно-фінансові установи, зокрема, такі як банки регіональні, банки розвитку (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.).

Регіональні банки розвитку - банківські установи регіональної спеціалізації щодо надання кредитів на фінансування інвестиційної діяльності приватних фірм і міжнародних проектів. Їхня діяльність здійснюється на обмеженій території, але впливає на систему міжнародних фінансових відносин і процеси міжнародної економіки.