Витрати і доходи підприємства, їх класифікація

Реферат на тему:

«Витрати і доходи підприємства, їх класифікація»

План

1. Витрати і доходи підприємства, їх класифікація

2. Фінансове забезпечення функціонування обігових коштів

1. Витрати і доходи підприємства, їх класифікація

Витрати підприємства - фінансова категорія, що характеризує в грошовій та матеріальній формах оцінку господарської діяльності (підготовка, організація й здійснення процесів виробництва та реалізації продукції, товарів), фінансової й соціальної діяльності. Згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. (із змінами) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які закуповуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За напрямами фінансування витрати можна поділити на:

- виробництво і реалізацію продукції;

- відтворення основних засобів;

- операційні заходи;

- соціальні цілі.

За джерелами фінансування витрати поділяються на:

- забезпечені власними фінансовими ресурсами;

- покриті позиченими коштами;

- здійснені за рахунок залучених коштів.

З точки зору фінансової діяльності до витрат належать усі реально понесені витрати. З позиції оподаткування витрати поділяються на ті, що відносяться на собівартість, і ті, що здійснюються за рахунок прибутку. Із цих позицій до валових витрат відносять лише ті витрати підприємства, без яких процес виробництва й реалізації неможливий.

Вищеназваний закон визначає валовий доход як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, морській економічній зоні, так і за її межами.

Доходи підприємства можна поділити на такі групи:

Від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; Прибуток - найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності. Він є джерелом не лише забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й формування бюджетних ресурсів держави.

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом економіки України до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність і незалежність, мають право вирішувати, на які цілі і в яких розмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків до бюджету й інших обов'язкових платежів і відрахувань.

Прибуток - мета підприємницької діяльності й водночас - джерело витрат для розвитку виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки.

У прибутку концентруються фінансові інтереси усіх суб'єктів підприємницької діяльності, він характеризує ефективність виробництва, свідчить про примноження фінансових ресурсів.

Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрям використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому порядок розподілення й використання прибутку на підприємствах фіксується в його статуті та визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства і затвердженим його керівництвом.

Згідно зі статутом, підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, на утворення й поповнення резервного капіталу, а також направляти на виплату дивідендів та на інші цілі.

Оскільки одержаний прибуток (збиток) є інтегральним показником, то на нього мають вплив різні фактори:

1. Макроекономічні (зовнішні):

природні умови;

державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг;

ринкова кон'юнктура.

2. Мікроекономічні (внутрішні):

- обсяги виробництва;

- собівартість продукції;

- рівень ефективності використання виробничих ресурсів підприємства;

- якість продукції;

- рівень організації праці;

- ефективність використання фінансових ресурсів. При здійсненні фінансово-господарської діяльності ці

- фактори перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а, отже, й прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частина матеріальних витрат у складі собівартості становить від 60 -90%. У свою чергу використання матеріальних ресурсів залежить від ритмічності поставок, наявності необхідних оборотних коштів, матеріаловіддачі, економії ресурсів. Рівень використання такого виробничого ресурсу, як праця залежить від рівня кадрового забезпечення підприємства, продуктивності праці. Використання основних засобів характеризується фондовіддачею, забезпеченістю основними фондами, технічним озброєнням праці.

Такий фактор впливу, як собівартість залежить, у свою чергу, від двох основних факторів: структури складових витрат;

цін на ресурси.

Ціни на продукцію, послуги, роботи підприємства залежать від таких складових:

собівартості виробництва;

якості продукції;

цін конкурентів;

каналу просування на ринок.

Таким чином, формування фінансових результатів визначається великою кількістю факторів, що характеризують різні сторони фінансово-господарської діяльності підприємств.

2. Фінансове забезпечення функціонування обігових коштів

Для виробництва продукції підприємству, поряд з основними засобами, необхідні обігові фонди, що включають до свого складу грошові кошти, авансовані у виробничі запаси, незавершене виробництво, запаси матеріальних цінностей на складах, витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва обігові фонди залучаються до сфери обігу вже в товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених товарів, які після цього в міру реалізації переходять у грошову форму - грошові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства та на його рахунку в банку. Товарна й грошова форми ресурсів, які перебувають у сфері обігу, належать до фондів обігу.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції підприємству необхідні водночас обігові кошти та фонди обігу. Тому на час введення в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових засобів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних обігових фондів і був достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові засоби, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва і проведення розрахунків, становлять обігові кошти підприємства.

Обігові кошти підприємства виконують дві функції:

¦ виробничу, суть якої полягає у забезпеченні безперервності процесу виробництва;

¦ розрахункову, яка забезпечує завершення процесу кругообігу коштів шляхом перетворення обігових коштів з товарної форми у грошову.

Обігові кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не полишають виробничу сферу - обігові кошти не витрачаються, а авансуються в різноманітні види поточних затрат підприємства. Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства залежать від його забезпеченості обіговими коштами. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в обігових коштах. Вона визначається за допомогою нормування, основна мета якого - забезпечити максимальний обсяг виробництва й реалізації продукції за мінімуму обігових коштів.

За джерелами формування обігові кошти поділяють на власні, залучені, позичені.

До власних джерел формування обігових коштів на момент створення підприємства відносять частки майна (матеріальні та нематеріальні ) і грошові кошти засновників, спрямовані до статутного фонду.

До залучених відносяться кошти, прирівняні до власних (стійка кредиторська заборгованість).

До позичених джерел належать суми короткотермінових позик банку; кошти міністерств, отримані на умовах їх повернення; надходження від продажу облігацій.

За своєю суттю обігові кошти - це фінансова категорія, їхній обіг, що перебуває в обороті підприємства, може бути віднесений до його фінансових ресурсів. Фінанси утворюють вихідну основу для існування фонду обігових коштів, а фінансові ресурси - базу для первісного формування та наступної модифікації їхнього розміру. Проте безпосередньо в сфері функціонування обігові кошти виникають у трьох випадках:

- у ході утворення статутного фонду підприємства; у процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних обігових коштів;

- при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери.

Формування власних обігових коштів відбувається на момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування тут майже ті самі, що й для основних засобів, - акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти.

Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися залежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві. Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо - усе це позначається на стані обігових коштів, їхньому збереженні та ефективному використанні.

Наявність власних обігових коштів, співвідношення між власними й запозиченими обіговими коштами характеризують ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку, можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою розміщення цінних паперів.

Першочергового значення набуває і платоспроможність підприємства, яка визначає його можливості щодо своєчасного й повного виконання платіжних зобов'язань за торговельними, кредитними та іншими операціями грошового змісту. Платоспроможність безпосередньо впливає на форми й умови комерційних угод, у тому числі й на можливість одержання кредиту та умови його надання. Платоспроможність визначається за допомогою спеціальної системи коефіцієнтів, що враховують реальні й потенційні фінансові ресурси підприємства, співвідношення між його платежами та поточними грошовими надходженнями.

Платоспроможність у сфері боргових зобов'язань підприємства визначає його ліквідність, остання відображає спроможність підприємства в будь-який час здійснювати необхідні витрати. Ліквідність залежить від величини заборгованості, а також від обсягу ліквідних засобів, до яких належать готівка грошових засобів, ресурси на рахунках у банках, цінні папери. Неспроможність підприємства погасити свої боргові зобов'язання перед кредиторами та бюджетом призводить його до банкрутства. Причому основою для визнання державного підприємства банкрутом є не лише невиконання ним протягом трьох місяців своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, а й невиконання вимоги юридичних і фізичних осіб, які мають до нього майнові претензії.

Оборотність обігових коштів - це показник ефективності їхнього використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові засоби здійснюють повний оборот від часу набуття виробничих запасів надходження грошей на рахунок підприємства. Тривалість одного обороту визначається в днях.

Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат, за допомогою однієї й тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції. Важливим фактором прискорення оборотності обігових коштів є економія матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, скорочення їхніх витрат на одиницю продукції. Тому за нинішніх умов такого великого значення набуває розроблення заходів, спрямованих на раціональніше використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про державний внутрішній борг України" // Закони України: В 11т.- Верховна Рада України. Інститут законодавства. - К., 1996. - Т. 4.

2. Закон України № 1788 - XII від 5.11.91 р. "Про пенсійне забезпечення" // Відомості ВРУ, 1992. - № 2.

3. Закон України "Про банкрутство" // Відомості Верховної Ради України. - 1992. --№31.

4. Закон України № 2240 - НІ від 18.01.2001 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" // Відомості ВРУ, 2001. -№11.

5. Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49.

6. Закон України №437/95-ВР№8 від 21 листопада 1995 р. "Про промислово-фінансові групи в Україні" (Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні" (Відомості Верховної Ради України. - 1996 р. - № 23).

7. Закон України № 120-ХІІ ВР від 18.06.1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу".

8. Закон України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" 16/98 -ВР // Відомості Верховної Ради України - 1998. - № 23.

9. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991р.

10. Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства".

11. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" // Закони України: В 11 т. - Верховна Рада України. Інститут законодавства. - К., 1996. - Т. 4.

12. Закон України № 1533 - НІ від 2.03.2000 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" // Відомості Верховної Ради, 2000. - № 22.