Роль фінансової роботи в управлінні підприємствами

10

Реферат на тему:

«Роль фінансової роботи в управлінні підприємствами»

Роль фінансової роботи в управлінні підприємствами

Наслідком будь-якої господарської діяльності підприємства завжди є формування фінансових відносин між окремим підприємством, з одного боку, та іншими підприємствами і ланками фінансової системи - з іншого. Такі відносини виникають після надходження виручки та здійснення платежів, закупівлі та продажу, накопичення та витрачання матеріальних та інших цінностей, надання та одержання позик, інвестиційних операцій тощо.

Гроші та грошовий оборот підприємства мають для бізнесу таке саме значення, як кровообіг для живого організму. Якщо компанія, підприємство управляє грошовими ресурсами не професійно, це може призвести до неплатоспроможності, банкрутства. Саме тому в основу фінансової діяльності підприємства покладено бухгалтерський облік, за допомогою якого усі різноманітні види комерційної діяльності оцінюються в єдиній "системі координат", за допомогою грошових одиниць.

Бухгалтерські рахунки, що за сутністю є економічною моделлю, яка відображає в спрощеному вигляді доступною мовою цифр складні процеси й різноманітну діяльність підприємств, дають необхідну інформацію для сприйняття цілісної картини результативності їхньої діяльності, аналізу та прийняття відповідних управлінських рішень.

Фінансова робота, крім бухгалтерського обліку, передбачає інші функції, без яких господарська діяльність підприємства або компанії неможлива, а саме:

планування річних бюджетів основної діяльності, капітальних вкладень та аналіз їх виконання;

визначення на підставі аналізу політики фінансування господарської діяльності та її реалізація;

інвестиційна політика підприємства або компанії;

податкова політика, в тому числі оптимізація податкових платежів;

організація аудиторської перевірки;

кредитна політика;

управління активами й капіталом компанії.

На невеликих підприємствах усі фінансові функції виконує бухгалтерія. На підприємствах середнього розміру, поряд з бухгалтерією, діє фінансовий відділ. У великих підприємствах можуть бути кілька фінансових підрозділів, що підпорядковуються фінансовому директорові:

фінансовий відділ;

бухгалтерія;

аудиторський відділ;

відділ податків.

Розглянемо детальніше завдання та функції цих підрозділів, що є характерними для західних компаній.

Фінансовий відділ (financial department). Фінансове забезпечення компанії здійснюється фінансовим відділом, що очолюється фінансовим менеджером або казначеем (Treasure). Його функції: складання планів фінансування, прогноз руху готівки, операції страхування ризиків, розроблення кредитної політики, банківські операції, в тому числі операцій з іноземною валютою, операції з цінними паперами, робота з дебіторами, фінансовий аналіз тощо.

У компаніях малих розмірів усі ці функції виконує бухгалтерія.

Бухгалтерія (accounting department). Бухгалтерію очолює головний бухгалтер (в Європі - Chief Accountant, у США -Controller). Головні функції бухгалтерії - бухгалтерський облік і звітність - традиційно є основними з найголовніших інструментів менеджменту.

Управління компанією потребує аналізу складу грошових і матеріальних ресурсів та джерел їх формування. Такі ресурси в узагальненій грошовій оцінці на певну дату є в бухгалтерському балансі, що формується на основі бухгалтерських рахунків.

Періодичність складання бухгалтерських балансів визначається керівництвом компанії. Вони можуть підготовлюватися щомісячно, щоквартально або за результатами року. Річний баланс складається спільно з аудиторами компанії і є основним документом річної фінансової звітності компанії, що публікується (для акціонерних товариств).

Крім балансу бухгалтерія, як правило, щомісяця готує звіти про фінансові результати, рух грошових коштів, рух власного капіталу, наявність і рух основних фондів тощо.

Бухгалтерський облік на підприємствах ведеться відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку, що розробляються на основі міжнародних стандартів.

Аудиторський відділ компанії (Auditory department). Часто його називають відділом внутрішнього аудиту (Internal Audit), щоб відокремити зовнішній аудит, який здійснюється незалежними аудиторськими компаніями. Слово "аудитор" перекладається як ревізор, контролер. Проте функції аудиторських відділів компанії значно ширші, ніж у ревізорів. Вони передбачають не лише перевірку й ревізію господарської діяльності компанії, а й професійну допомогу керівництву компанії в усіх питаннях фінансово-господарської практики.

Внутрішній аудит компанії призначений забезпечити контроль:

збереження усіх активів підприємства;

правильного відображення фінансових зобов'язань компанії;

легальності усіх комерційних угод, а також акуратності, надійності й об'єктивності записів бухгалтерського обліку.

Крім того, внутрішній аудит постійно аналізує ефективність використання усіх ресурсів компанії.

У більшості великих компаній відділ внутрішнього аудиту подолав межі контролю за правильністю бухгалтерського обліку й перетворився на аудит виробничо-фінансової діяльності. Аудитори, перевіряючи підприємство, не тільки знаходять порушення у веденні бухгалтерського обліку, а й досліджують господарську діяльність, своєчасно надаючи відповідні рекомендації, завдяки чому удосконалюється система управління всіма підрозділами компанії. У кожному конкретному випадку, при організації відділу внутрішнього аудиту керівництво компанії виходить з економічної вигоди, порівнюючи наступні витрати на утримання цього підрозділу із запланованим прибутком від його діяльності. У деяких країнах присутність внутрішнього аудиту в компанії, що призначений захищати інтереси власника, акціонерів, партнерів, передбачається нормами національного законодавства.

Податковий відділ (tax department). У структурі великої компанії, як правило, є податковий відділ. Крім фінансових спеціалістів, у такому відділі можуть працювати юристи, що спеціалізуються в галузі податкового права. Завданням відділу є досконале вивчення податкового законодавства з метою мінімізації розмірів податків. Особливе значення це має для транснаціональних корпорацій, компаній із зарубіжними філіалами. У деяких країнах, наприклад у США, це законодавство настільки складне, що розібратися в ньому можуть лише фахівці. У країнах із розвиненою ринковою економікою існують юридичні фірми, що займаються тільки наданням консультаційних послуг з податкового права. Так, Дж. Сандерленд, суддя Верховного Суду США, вважає: "Кожен має право вести свої фінансові справи так, щоб звести відповідні податкові виплати до мінімуму; ніхто не повинен планувати свої витрати та доходи відповідно до максимальної зручності Міністерства фінансів; для громадянина не існує ніякого патріотичного зобов'язання збільшувати свої податкові виплати". Більше того, він вважає, що в американській судовій практиці"...право платника податків уникати сплати податків з використанням усіх дозволених законом засобів жодною стороною не може бути оскаржене". Тобто завжди існують легальні способи, що дають можливість зменшувати сплату податків або частково звільняти комерційні операції від оподаткування.

Другою важливою функцією відділу є своєчасне подання податкових декларацій, оскільки прострочення з оплатою податків завжди пов'язане з фінансовими санкціями з боку податкових органів. Утримання такого відділу економічно виправдане, тому що в світі великі корпорації сплачують державі у вигляді податків величезні, багатомільйонні грошові суми. Навіть невелике зменшення таких виплат за умови вмілого використання легальних можливостей може забезпечити значний економічний ефект.

Крім того, на підприємствах, залежно від їх потреб і специфіки діяльності, в межах фінансової служби можуть створюватися відділи по роботі з інвестиціями, плановий, фінансовий тощо. Таким чином, структура фінансових служб ускладнюється з розвитком самого підприємства та розширенням сфери його діяльності. Організація фінансової служби на підприємствах знаходиться в постійному розвиткові, що пов'язано з посиленням впливу зовнішніх факторів, збільшенням ролі управління фінансовими потоками та використанням дедалі складніших фінансових інструментів. Певною мірою наведені приклади організації фінансової служби на підприємствах умовні, тому що вона за структурою управління може бути й іншою, оскільки в кожному окремому випадку її визначають види підприємницької діяльності, інші чинники.

У країнах з розвинутою ринковою економічною структурою фінансової служби обов'язково передбачається наявність бухгалтерії. Це пов'язано з тим, що в цих країнах бухгалтерія є основним джерелом внутрішньої фінансової інформації для фінансового управління. Крім того, посадовий статус фінансового директора вищий, ніж статус головного бухгалтера. В Україні ситуація дещо інша - бухгалтерія не входить до структури фінансової служби, тому що статус головного бухгалтера в організації звичайно вищий, ніж фінансового директора. Але функціонально бухгалтерія та фінансова служба підприємства тісно пов'язані із завданнями, що стоять перед ними.

Основні напрями фінансової діяльності підприємства:

¦ фінансове прогнозування та планування; аналіз і контроль за виробничо-господарською діяльністю;

¦ оперативна, поточна, фінансово-економічна робота.

Організація фінансів на конкретному підприємстві відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення й рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природнокліматичних факторів на виробництво. Так, у сільському господарстві, гірничо видобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних і кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва й результатів праці.

Фінансові ресурси підприємств, їх склад і характеристика

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства як господарюючі суб'єкти. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну й комерційну діяльність, в результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують, розподіляють доходи, формують відповідні фонди фінансових ресурсів.

Для здійснення такої діяльності підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. Матеріальні ресурси є основою процесу виробництва. їх формування здійснюється, як правило, за рахунок різних джерел: власного капіталу підприємства, позичених і залучених фінансових ресурсів (рис.5).

При цьому власні кошти - це кошти підприємств, які постійно знаходяться в обігу й кінцевий строк використання якими не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тієї частини активів підприємства, яка залишається після виконання його зобов'язань. Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості підприємства.

Усі види названих джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-господарської діяльності з метою одержання відповідного доходу, прибутку.

Отже, під фінансовими ресурсами слід розуміти загальну суму власного, позиченого й залученого капіталу, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одер-прибутку.

Можна виділити такі основні складові фінансових ресурсів підприємства:

прибуток;

амортизаційні відрахування;

обігові кошти;

бюджетні асигнування;

надходження з цільових фондів;

надходження з централізованих корпоративних фондів;

кредити.

Коротко схарактеризуємо ці види фінансових ресурсів і джерела їх формування.

Прибуток - це грошовий вираз фінансових ресурсів, що створюються підприємствами будь-якої форми власності і належить їм після розподілу доходів від господарської діяльності. Прибуток - це найголовніша фінансова категорія на рівні підприємницьких структур, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Прибуток також є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Амортизаційні відрахування - це вид цільових фінансових ресурсів, які відображають перенесення на готову продукцію частини вартості використовуваних основних засобів і є фінансовими ресурсами підприємства для їх відтворення.

Обігові кошти - частина фінансових ресурсів підприємства, що постійно перебувають у господарському обороті. До них відносять кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідиі фінансові інвестиції), не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства (сировина, матеріали, готова продукція і т.д.), які призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Бюджетні асигнування завжди мають суворо визначений порядок використання й можуть надаватися підприємству у формі:

бюджетних інвестицій - виділення коштів у вигляді капітальних вкладень на розвиток виробництва в пріоритетних напрямах, які впливають на ефективність економіки країни в цілому;

бюджетних кредитів - надаються підприємствам державного сектора економіки на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони здійснюються, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів; можуть бути безпроцентними або з невисокою процентною ставкою;

державних дотацій - виділення коштів на відшкодування збитків підприємств, коли збитковість є наслідком ринкової кон'юнктури або політики держави;

державних субсидій - виділення коштів із бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення конкретних завдань у межах спеціальних державних програм розвитку.

Надходження з централізованих корпоративних фондів характеризують внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів за принципом сальдо взаємовідносин.

Кредити - фінансові ресурси, які тимчасово надані в користування та розпорядження підприємства для покриття тимчасових і сезонних потреб виробництва. Кредит існує в двох формах:

комерційний (товарний) кредит - це придбання товарів або послуг із відстрочкою платежу;

банківський кредит - позичка від банку або інших установ у грошовій формі під певний відсоток.

Склад фінансових ресурсів, їх обсяги залежать від виду й розміру підприємства, виду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягами виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більший обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів та їх ефективне використання визначають задовільний фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність і рентабельність. З огляду на це найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найкращого їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства.

Фінансові аспекти формування та функціонування основних засобів

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва.

До основних засобів належать матеріальні активи, які використовуються в процесі виробництва, надання послуг, здавання в оренду, очікуваний термін експлуатації яких більше одного року ma вартість яких поступово зменшується у зв'яжу з фізичним або моральним зношенням.

Первісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, відбувається за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. На час придбання і прийняття основних фондів на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, а інша виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд створюється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого і частково для розширеного відтворення основних фондів.

Розмір амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Економічно обґрунтовані норми амортизації дають змогу, з одного боку, забезпечити повне відшкодування вартості основних фондів, що вибувають із експлуатації, а з другого - визначити дійсну собівартість продукції, складовим елементом якої є амортизаційні відрахування. Для підприємств, діяльність яких ґрунтується на комерційному розрахунку, однаково погано як зниження норм амортизації (яке може зумовити нестачу фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і їхнє необгрунтоване збільшення, що спричинює штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності виробництва.

У виробничій діяльності підприємства суму амортизації вираховують трьома методами:

¦ методом рівномірного списання (лінійний метод), суть якого полягає в погашенні вартості об'єкта, що амортизується, рівними частинами протягом усього періоду його експлуатації за встановленою нормою амортизації на вартість об'єкта господарювання;

прискореним методом, який передбачає списання значної частини вартості основних засобів достроково, значно випереджаючи реальний термін їх служби;

спеціальними методами амортизації, до яких згідно з податковим законодавством можна віднести амортизацію витрат, пов'язаних із видобуванням корисних копалин.

При використанні цих методів норми амортизації встановлюються або у відсотках до балансової вартості основних фондів, або в твердих сумах на одиницю виробленої продукції. Інколи вони залежать від обсягу виконаних робіт.

Механізм формування й використання амортизаційних відрахувань, як важливої ланки загальної системи відтворення основних фондів, водночас є інструментом реалізації державної структурної політики у сфері виробничих інвестицій. Досягнення структурних зрушень здійснюється насамперед за допомогою норм амортизації.

Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно у формі капітальних вкладень, за допомогою яких не лише завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з розширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпечуються за рахунок інших джерел фінансових ресурсів. До капітальних витрат реінвестуються насамперед власні фінансові ресурси підприємства. Туди спрямовується також акціонерний і пайовий капітал, що мобілізується на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених рішеннями уряду, - бюджетне асигнування та кошти позабюджетних фондів.

У складі власних фінансових ресурсів, що використовуються підприємствами на капітальні вкладення, важливе місце посідає прибуток.

Надання бюджетних коштів на капітальні витрати забезпечує проведення єдиної технічної політики, створює фінансові передумови для регулювання структури суспільного відтворення, розвитку пріоритетних галузей економіки. З переходом на ринкові умови господарювання порядок надання бюджетних коштів на капітальні вкладення поступово змінюється.